kyiv_pechersk_patericon

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ VI - XIV СТ.

ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК

Видання друге, виправлене

10

ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ

ЛЬВІВ Монастир Свято-Іванівська Лавра • Видавничий відділ "Свічадо"

2 0 0 7

1

.

Зміст

Для читачів Перелік глав Печерського патерика

Розповідь 1. Благослови, отче Розповідь 2. Про прихід церковних майстрів із Царгорода до Антонія й Теодосія

Розповідь 3. Про те, коли була заснована Печерська церква Розповідь 4, Про прихід іконописців із Царгорода до Ігумена Никона

Розповідь 5. Про Йоана і Сергія. Велике чудо в божественній Печерській церкві було перед чудотворного іконою Богородичною Розповідь 6. Про святий Престол і про освячення тієї великої церкви Божої Матері

Розповідь 7. Розповідь монаха Нестора із обителі монастиря Печерського про те, чому названо монастир Печерським Розповідь 8. Третього дня місяця травня. Житіє Преподобного отця нашого Теодосія, ігумена

Печерського монастиря. Написане Несюром, монахом того ж Печерського монастиря Розповідь 9. 14 серпня. Слово монаха Печерського монастиря Нестора про перенесення мощів святого преподобного отця нашого Теодосія Печерського Розповідь 10. Про обкування домовини преподобного отця нашого Теодосія Печерського

Розповідь II. Похвала преподобному отцю нашому Теодосію, ігуменові Печерському, котрий є у богоспасенному граді Києві Розповідь 12. Про святих блаженних перших ченців Печерських, які засяяли у домі Пречистої

Божої Матері божественними чеснотами, постом, і чуваннями, і пророчим даром у святому монастирі Печерському Розповідь 13. Про блаженного Нифонта єпископа Новогородського, як у святому монастирі

Печерському у божественному одкровенні бачив святого Теодосія Розповідь 14. Послання смиренного єпископа Володимирського й Суздальського Симона до Полікарпа, ченця Печерського

Розповідь 15. Оповідь Симона, єпископа Володимирського й Суздальського, про святих чорноризців Печерських і заради чого слід мати ревність і любов до преподобних Антонія і Теодосія Печерських Розповідь 16. Про блаженного Євстратія Посника

Розповідь 17. Про смиренного і многостраждального ченця Никона Розповідь 18. Про Святого священомученика Кукшу і Пимена Посника

Розповідь 19. Про святого Атанасія Затворника, який помер, і наступного дня ожив, і жив ще дванадцять років Розповідь 20. Про преподобного Святошу, князя Чернігівського

Розповідь 21. Про ченця Еразма, котрий витратив майно своє на святі ікони і ради них здобув спасіння Розповідь 22. Про ченця Арету, котрому те майно, що украли злодії, було зараховано за

милостиню, й ради того він спасся Розповідь 23. Про двох братів - священика Тита та диякона Евагрія, які ворогували між собою

Розповідь 24. Друге послання Печерському архимандритові Акиндину про святих і блаженних ченців Печерських, братію нашу, написане Полікарпом, ченцем, того ж Печерського монастиря Розповідь 25. Про Микиту Затворника, який став потім єпископом Новгородським Розповідь 26. Про Лаврентія Затворника Розповідь 27. Про святого й блаженного Агапіта, безкорисливого лікаря Розповідь 28. Про святого Григорія Чудотворця

Розповідь 29. Про многотерпеливого Йоана Затворника Розповідь З0. Про преподобного Мойсея Угрина

Розповідь 31. Про Прохора-чорноризця, який молитвою із зілля, що лободою зоветься, творив хліб, а з попелу - сіль Розповідь 32. Про преподобного Марка Печерника, повелінь якого мертві слухалися

2

.

Розповідь 33. Про святих преподобних отців Теодора й Василія Розповідь 34. Про преподобного Спиридона Проскурника та про Алімпія Іконописця

Розповідь 35. Про преподобного і багатостраждального отця Пімена і про тих, хто хоче перед смертю прийняти чернецтво Розповідь 36. Про преподобного Ісакія Печерника

Розповідь 37. Про кончину преподобного отця нашого Полікарпа, архимандрита Печерського, і про священика Василія

3

.

Переклад за виданням: Проф. Дмитро Абрамович. Києво-Печерський патерик. - Київ: Час, 1991.

ББК 86.372 К 38

Перекладачі

Марія Кашуба, Надія Пікулик

Художнє оформлення обкладинки

Лада Гентош-Маруняк

На обкладинці використано фрагменти ікони

Святі Антоній і Теодозій Печерські

(Кінець XVII - початок XVIIIст.) та хромолітографії

Панорама Києво-Печерської Лаври

(Початок XX ст.)

К 38 Києво-Печерський Патерик/ Пер. із церковносл. М. Кашуба і Н. Пікулик. - Львів:

Свічадо, 2007. - 192 с. ІSBN 978-966-561-240-7

Автори (агіографи) Патерика, свідомі великої відповідальності перед Богом та людьми, створили цей шедевр, який явив світові іконографію самобутньої української душі.

Розуміючи цінність Патерика як пам'ятки української культури, передовсім хочемо адресувати його для духовного читання, щоб продовжити багатовікову традицію, упродовж якої він був джерелом «літературної утіхи та морального поучення».

Для широкого кола читачів.

ББК 86.372

4

.

До читачів

«Дивень Бгь во стыхъ своихъ»

(Псалом 67, 36)

В історико-літературній спадщині українців знайдемо, на жаль, не надто багато писемних пам'яток, із яких зможемо почерпнути відомості про життєву філософію, побут і звичаї наших предків. Простуючи шляхом свого національного розвитку, не багато зберегли ми з того, що впродовж віків створили прадіди, бо як скаржиться псалмопівець: «На хребтъ моемъ делаша грешницы, продолжиша беззаконіе своє» (Пс. 128, 3). Проте незважаючи на обставини, які часто змушували нас орати чужу ниву, все-таки деякі цінні пам'ятки давньої української літератури дійшли до нас. Серед цієї спадщини особливе місце посідає Києво-Печерський Патерик, видання якого сучасною українською мовою пропонуємо читачам. Для перекладу використано текст Другої Касіянівської редакції, який опублікував проф. Дмитро Абрамович 1930 року в Києві під егідою Всеукраїнської Академії Наук.

Читаючи Патерик, потрібно пам'ятати про специфіку таких текстів, яка полягає у використанні особливого стилю, притаманного житійній літературі. Твір, який можна сприйняти як проілюстровану численними оповідями про різноманітні чуда апологію Києво-Печерської Лаври, для сучасного християнина є цінним завдяки прикладам особистого досвіду різних людей на шляху до Бога. Автори оповідей виходять за дещо тісні рамки звичних агіографічних матриць і показують нам не готові іконографічні лики як взірці для наслідування, а впроваджують нас у цілий світ своїх героїв, детально знайомлячи з їхніми переживаннями, духовним становленням та внутрішньою боротьбою. Це робить їх ближчими і зрозумілішими сучасному читачеві.

Сучасний християнин не завжди готовий сприймати літературу такого жанру; деякі події і факти, що описує Патерик, нелегко узгодити з раціоналізмом нашого часу, а те, що промовляло до наших предків сім століть назад, не зворушує людину початку третього тисячоліття. Тому важливо поза специфічним літературними формами і такою великою культурно-цивілізаційною різницею побачити найсуттєвіше - людину на шляху до Бога. Придивившись уважніше, побачимо, що людина часів печерських старців у своїй суті не дуже відрізнялася від нас. Вона намагається бути господарем свого життя, турбується про дочасне і хоче, щоб віра не стояла їй на заваді в утвердженні «раю» на землі. Також Бог - тоді, як і тепер - залишається тим самим і не перестає кликати людину до спасення. Чернецтво ж є спробою «нового» існування - життя з Богом, яке світ завжди сприймав з підозрою і недовірою, адже воно було для нього викликом, який слід прийняти чи відкинути. Людина ж чомусь завжди схильна балансувати десь посередині, не відкидаючи Божого поклику, але й не відповідаючи на нього однозначно, що є перешкодою для інтегрального християнського життя. Радикалізм оповідей Патерика може послужити своєрідним важком, що схиляє шальку терезів до глибшого християнства, бо каже Господь через Одкровення Йоана Богослова: «Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст Моїх» (3, 16).

Суть життя святих і їх почитання виражається в розумінні того, що Бог як Святий Дух являється «дивним у святих своїх» (Пс. 67, 36). Про це пише Г. Флоровський: «Ми вшановуємо у святих "обожествлення" людської природи, Божу любов до них і у них»1.

Розуміючи вартість Патерика як цінної пам'ятки української культури, ми, передовсім, хочемо адресувати його для духовного читання, продовжуючи багатовікову традицію, про яку згадує проф. Абрамович, цитуючи М. Грушевського: «Патерик і Кобзар се були дві найпопулярніші українські книги... Патерик став тим вічно відновлюваним, поширюваним, а з початком нашого друкарства - неустанно передруковуваним твором старого нашого письменства, "золотою книгою" українського письменного люду, джерелом його літературної утіхи і морального поучення»2.

1G. Florovsky, On the Prize of Hige Calling, 36.

2Дмитро Абрамович, Києво – Печерський Патерик, Київ 1930, с .IX .

5

.

Перелік глав Печерського патерика. Написано Йоаном, монахом Печерським.

1. Про спорудження церкви, як Божим і Пречистої Його Матері промислом була створена Печерська церква.

2.Про прихід церковних майстрів із Царгорода до Антонія й Теодосія.

3.Про те, коли була заснована Печерська церква.

4.Про прихід іконописців із Царгорода до ігумена Никона.

5.Про [велике чудо] Йоана і Сергія.

6.Переказ про святий престіл і про освячення церкви.

7.Про те, чому названо монастир [Печерським].

8.Про житіє святого й преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського.

9.Про перенесення мощів святого й преподобного отця нашого Теодосія.

10.Про обкування гробу святого Теодосія.

11.Похвальне слово отцю нашому преподобному Феодосію.

12.Про перших печерських чорноризців.

13.Про блаженного Нифонта, що був єпископом Новгорода.

14.Послання смиренного єпископа Володимирського й Суздальського Симона до Полікарпа, ченця Печерського.

15.Про те, заради чого слід поважати й любити святих Антонія і Теодосія [Печерських отців].

16.Про блаженного Євстратія Посника.

17.Про багатостраждального Никона.

18.Про святого священномученика Кукшу та Пимена Посника.

19.Про святого Атанасія Затворника, котрий помер і знову другого дня ожив і прожив 12 років.

20.Про преподобного Святошу, князя Чернігівського.

21.Про Еразма, який потратив майно на ікони та завдяки цьому знайшов спасіння.

22.Про чорноризця Арету, майно якого [вкрадене злодіями] перетворилося на милостиню, через що і спасся.

23.Про двох братів: диякона Евагрія та священика Тита.

24.Про друге послання чорноризця Полікарпа до архимандрита Акиндина Печерського.

25.Про Микиту Затворника, котрий згодом став єпископом Новгорода.

26.Про Лаврентія Затворника.

27.Про святого блаженного Агапіта, безкорисливого лікаря.

28.Про святого Григорія Чудотворця.

29.Про багатотерпеливого Йоана Затворника.

30.Про преподобного Мойсея Угрина.

31.Про чорноризця Прохора, який молитвою зілля, що лободою зветься, перетворював на хліб, а попіл - на сіль.

32.Про блаженного Марка Печерника, повеління якого слухали мертві.

33.Про преподобних святих отців Теодора й Василія.

34.Про Спиридона Проскурника й Алімпія Іконописця.

35.Про преподобного й багатостраждального отця Пимена й тих, хто перед смертю хоче до чернечого чину.

36.Про блаженного Ісакія Печерника.

37.Про запит князя Ізяслава, сина Ярослава, до Теодосія, ігумена Печерського, про латинян.

38.Про смерть преподобного отця нашого Полікарпа, архимандрита Печерського, і про священика Василія.

РОЗПОВІДЬ 1 Благослови, отче

6

.

Жив у Варязькій землі князь Африкан, брат Якуна Сліпого3, який загубив золотий обладунок, б'ючись у поході з Ярославом проти лютого Мстислава. У цього Африкана було два сини: Фрианд і Шимон. Після смерті ж батька Якун вигнав обох братів з їхньої землі. Шимон же прийшов до благовірного князя нашого Ярослава. Той його приняв із честю й віддав своєму синові Всеволоду, щоб був у нього старшиною; від Всеволода одержав він велику владу.

Ось що було причиною такої його любові до цього святого місця. У часи правління в Києві благовірного й великого князя Ізяслава 1068 року напали на Руську землю половці. Вийшли їм назустріч три Ярославичі: Ізяслав, Святослав і Всеволод, котрий мав із собою і цього Шимона. Коли ж вони прийшли до великого й святого Антонія по молитву і благословення, то Старець своїми правдомовними вустами виразно прорік їм майбутню загибель. А цей варяг, припавши до ніг Старця, благав уберегти його від такого нещастя. Блаженний же каже йому: «О сину, багато поляжуть від гострого меча, і втікатимете від ворогів ваших, переможені й розбиті будете, і у воді потонете. Тебе ж, врятованого, поховають у церкві, яку хочуть збудувати».

Перебуваючи на Альті, зійшлися обидва полки, і християни переможені були Божим гнівом і втекли, а їхні воєводи з численним військом були розбиті. Коли ж зійшлися, то й Шимон лежав між ними поранений. Поглянувши вгору на небо і бачучи церкву превелику, яку раніше бачив на морі, згадав слова Спасителя й каже: «Господи, убережи мене від цієї гіркої смерті молитвами Пречистої Твоєї Матері та преподобних отців Антонія й Теодосія». І тут раптом якась сила взяла його з-поміж мертвих, одразу зцілила його рани, і всіх своїх воїнів він знайшов неушкодженими й здоровими. Знову повернувся додому і, прийшовши до блаженного Антонія, сказав йому дивну річ, промовивши таке: «Мій батько Африкан зробив хрест і зобразив на ньому фарбою боголюдський образ Христа - по-новому, як це роблять латиняни, завбільшки 10 ліктів. Віддаючи Йому честь, мій батько поклав на Його бедра пояс вагою 50 гривень золота і золотий вінець на Його голову. Коли ж вигнав мене Якун, мій дядько, з моєї землі, я взяв пояс з Ісуса і вінець з голови Його і чув голос від образу - звернувся до мене й каже: «Не клади його, чоловіче, на свою голову, а неси на визначене місце, де преподобний Теодосій будує церкву моєї Матері, і віддай йому в руки, щоб повісив над моїм вівтарем». Я ж від страху впав і, заціпенілий, лежав наче мертвий, а вставши, швидко зійшов на корабель. І коли ми пливли, була велика буря. Усі ми втратили надію на життя, і почав я благати: «Господи, прости мене, що через цей пояс нині гину, оскільки взяв із Твого чесного й чоловікоподібного образу». І ось побачив церкву вгорі, й подумав, яка ж це церква? А згори почувся голос, мовлячи: «Вона хоче бути збудованою Преподобним в ім'я Божої Матері, у ній же ти маєш бути похований». Оскільки ж ми бачили її велич і висоту, то я виміряв їх тим золотим поясом: 20 завширшки, і 30 завдовжки, і 30 заввишки, а стіни з верхом - 50. Ми ж усі прославили Бога і втішилися дуже великою радістю, уникнувши гіркої смерті. Та донині не знаю, де має бути збудована церква, що явилася мені на морі й на Альті, коли я вже був присмерті. Хоча чув із твоїх чесних уст, що тут я повинен бути похований, у церкві, що будуватиметься. І знявши пояс золотий, віддав промовляючи: «Це міра й основа, а цей вінець нехай повісять над святим престолом».

Старець же, похваливши Бога за це, сказав варягові: «Сину, відтепер не називатимешся Шимоном, Симон буде ім'я твоє». Покликав Антоній блаженного Теодосія й каже: «Симоне, ось той, що хоче збудувати таку церкву». Та й дав йому пояс і вінець. Відтоді дуже полюбив святого Теодосія, даючи йому чимало коштів на спорудження монастиря.

Одного разу цей Симон, прийшовши до Блаженного, по звичній розмові каже до святого: «Отче, прошу в тебе одного дарунка». Теодосій відповідає: «О сину, що просить твоя величність від нашого смирення?» Симон же каже: «Вимагаю дуже великого і понад мої сили дарунка від тебе». Теодосій же на те: «Знай, сину, нашу вбогість, адже часто й хліба не маємо на щодень, іншого ж, не знаю, чи маємо що». Симон же мовить: «Якщо захочеш, то подаси мені, бо можеш це вчинити через одержану благодать від Бога, який назвав тебе Преподобним. Бо коли я знімав вінець із голови Ісуса, Він сказав мені таке: "Неси на визначене місце і віддай у руки Преподобному, котрий збудує церкву моїй Матері". Тому прохаю тебе, дати мені слово, що

3 Правильніше буде «сьлепъ», тобто гарний, красивий. При переписуванні у рукопис закралася помилка (прим.

ред.).

7

.

душа твоя благословитиме мене як при житті, так і по смерті твоїй і моїй». І відповів Святий: «О, Симоне, твоє прохання понад мої сили, та коли побачиш мій відхід із цього світу і по моїм відході цю побудовану церкву і коли переданий закон буде в ній виконуватися, - знай, що маю сміливість перед Богом. Нині не знаю, чи прийнято мою молитву». Симон же мовить: «Про тебе свідчить Господь, бо із пречистих уст святого образу я чув про тебе, тому прохаю тебе помолитися як за своїх ченців, так і за мене, грішного, і за мого сина Георгія, і за нащадків мого роду».

ІСвятий погодився, промовивши: «Молюся не лише за цих, а й за всіх, хто заради мене любить це святе місце». Тоді Симон поклонився до землі й каже: «Не піду від тебе, отче, доки не засвідчиш мені цього на письмі». Спонуканий його любов'ю, Преподобний написав молитву, яку і донині вкладають померлим у руку: «Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа», - раніше ж бо ніхто такого не робив на Русі. «Пом'яни мене, Ісусе, як прийдеш у царство своє і захочеш воздати кожному за вчинки його, тоді ж, Владико, і рабові своєму Симонові, і Георгію дозволь стати праворуч від Тебе у славі Твоїй і чути благий Твій голос: «Прийдіть, благословенні Отця мого, успадкуйте Царство, призначене вам від створення світу». І мовить Симон: «Говори ж і до цих, отче, і нехай будуть відпущені гріхи батькам і ближнім моїм». Теодосій здійняв руки свої й каже: «Нехай благословить тебе Господь із Сіону, щоб ти міг бачити блага Єрусалиму поки віку вашого й останніх нащадків ваших».

Прийняв Симон молитву і благословення Святого як коштовний бісер і дар. Той, хто був колись варягом, нині ж Христовою благодаттю - християнин, навчений святим отцем нашим Теодосієм. Облишивши латинську суєту, він істинно увірував у Господа нашого Ісуса Христа з усім домом своїм, в якому близько 3000 душ, і зі своїми єреями, завдяки чудесам, які творили святі Антоній і Теодосій.

ІСимона першим поховано у цій церкві. Відтоді син його Георгій відчував велику любов до цього святого місця. Його послав Володимир Мономах у Суздальську землю, передавши йому на руки свого сина Георгія. Минуло багато літ: сів Георгій Володимирович у Києві, а своєму тисяцькому Георгієві, як батькові, передав землю Суздальську.

РОЗПОВІДЬ 2 Про прихід іконописців із Царгорода до Антонія й Теодосія

А ось оповім вам, браття, інше дивне й преславне чудо про ту Богом вибрану церкву Богородичну.

Прийшли із Царгорода чотири церковні майстри, мужі дуже багаті, у печеру до Великого Антонія й Теодосія та й кажуть: «Де хочете будувати церкву?» Вони ж їм відповідають: «Там, де Господь вкаже місце». А майстри кажуть: «Чи не смерть собі прирікаєте, коли, ще не визначивши місця, дали нам стільки золота?» Антоній же й Теодосій, скликавши всю братію, попрохали греків, кажучи: «Розкажіть нам правду, як воно було». І майстри розповіли таке:

«Коли ми спали у своїх домівках, рано при сході сонця до кожного з нас прийшли вродливі євнухи та й кажуть: «Кличе вас Цариця до Влахерну». Ми ж пішли, взявши з собою своїх приятелів та родичів, зійшлися туди всі разом, й одні слова Богородиці чули, й усі свідками були. А були між нами лише будівничі. Ми побачили Царицю і багато воїнів при ній, поклонилися їй, а Вона нам каже: «Хочу збудувати собі церкву на Русі, у Києві, тому велю вам взяти собі золота на три роки». Ми ж, поклонившись, кажемо: «Володарко Царице, до чужого краю посилаєш нас, до кого ж там прийдемо?» А Вона мовить: «Посилаю вас до Антонія й Теодосія». Ми ж кажемо: «Чому, Царице, на три роки даєш нам золота? їм накажеш про нас подбати, що нам необхідне для проживання. Сама ж знаєш, чим нас обдарувати». Цариця каже: «Цей, Антоній, лише поблагословивши, відійде з цього світу навіки, а Теодосій піде до Господа на другий рік після нього. Ви ж візьміть золота для своїх потреб, бо щоб винагородити вас, то не зможе ніхто: дам вам "те, що вухо не чуло, що на думку людини на спало..." (1 Кор. 2, 9)4». Прийду ж бо сама подивитися церкву і в ній хочу жити». І передала нам мощі святих мучеників:

4 Тут і далі біблійні посилання додано від перекладачів (прим.ред.).

8

.

Артемія і Полієвкта, Леонтія, Акакія, Арети, Якова, Теодора, кажучи: «Це покладіть в основу». Взяли ми золото, скільки потрібно було. І сказала до нас: «Погляньте вгору - побачите велич». І побачили ми церкву в повітрі, а увійшовши, поклонилися їй і запитали: «Володарко, яка назва церкви?» Вона сказала, що іменем своїм хоче назвати. А ми не посміли й запитати, яке ж це ім'я. Вона каже: «Богородична церква буде» і дала нам цю ікону, мовлячи: «Хай вона буде намісною». Поклонившись їй, пішли ми по своїх домівках, несучи ту ікону, яку прийняли з рук Цариці.

Ітоді всі прославили Бога і Ту, що Його породила. Антоній же відповів: «О діти, ми ніколи не полишали цього краю». Греки ж із клятвою запевняли, що «золото ми взяли з ваших рук при багатьох свідках, що при них і до кораблів вас проводжали, а через місяць після вашого відходу пустилися в дорогу. І ось десятий день, як ми вийшли з Царгорода. Ми запитували Царицю про величину церкви, і Вона нам сказала: «За міру поклала я пояс мого Сина за Його велінням».

Івідповів Антоній: «О діти, великої благодаті удостоїв вас Христос, бо чините Його волю. Оті вродливі євнухи, котрі покликали вас, - це пресвяті ангели, а Цариця у Влахерні - це сама об'явлена вам Пресвята, Чиста й Непорочна Володарка наша Богородиця і Приснодіва Марія; воїни ж, що її оточували, - це безплотні ангельські сили. Наша ж подоба і передача вам золота - то Бог знає, як Він це сотворив і повелів своїм слугам. Благословенний ваш прихід, і добру супутницю маєте - цю чесну Богородичну ікону; то ж Вона воздасть вам, як пообіцяла, «те, чого око не бачило, вухо не чуло, що на думку людині не спадало...»; бо того ніхто не може дати, крім Неї та її Сина, Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Його пояс і вінець принесений від варягів, а міра ширини, довжини і висоти тієї пречистої церкви визначена голосом, що з неба прийшов від величної Слави».

Греки ж з острахом поклонилися святим і запитали: «Де ж таке місце, щоб ми його оглянули?» Антоній відповів: «Будемо три дні молитися, і Господь покаже нам». Тієї ночі, коли він молився, з'явився перед ним Господь, промовляючи: «Ти знайшов у мене благодать». Антоній каже: «Господи, якщо я удостоївся Твоєї благодаті, то нехай буде по всій землі роса, а на місці, яке зволиш освятити, нехай буде сухо». Зранку знайшли сухе місце, де нині стоїть церква, а по всій - землі була роса. Другої ночі, так само помолившись, сказав: «Нехай буде по всій землі сухо, а на святому місці роса». І прийшовши, знайшов таке. Третього дня, ставши на тому місці, помолився і поблагословив місце, виміряв золотим поясом ширину і довжину. І здійняв руки до неба Антоній та промовив голосно: «Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб зрозуміли всі, що Ти хочеш цього». І одразу впав вогонь із небес та спалив усі дерева й хащі, висушив росу і утворив видолинок, подібний до рова. Присутні ж зі святими від страху впали, наче мертві. І звідти початок тієї Божественної церкви.

РОЗПОВІДЬ 3 Про те, коли була заснована Печерська церква

Заснована була божественна Богородична церква року 1073-го. У дні благовірного князя Святослава, сина Ярославового, почали будувати цю церкву; він же власними руками розпочав копати рів. Христолюбивий князь Святослав дав 100 гривень золота на допомогу Блаженному, і міру поклали за тим голосом, який почутий із небес на морі. Ужитії бо святого Антонія знайдеш про це більш докладно. У Теодосієвому житії всім повідомлено, як з'являвся вогняний стовп від землі до небес, а іноді - як хмара, іноді ж як дуга від верху цієї церкви на те місце; часто й ікона переходила - ангели переносили її на вибране місце. Що ж дивніше від цього, браття? Бо, переглянувши книги Старого й Нового Завіту, ніде не знайдеш таких чудес про святі церкви, як про цю. Від варягів, і від самого Господа нашого Ісуса Христа, і чесного Його і божественного чоловікоподібного образу, і святої голови Христової принесено вінець. І богозвучний голос ми чули від Христового образу, що велів нести на приготоване місце і виміряти Його поясом за тим голосом небесним, де ця церква була видима ще перед початком її [будівництва].

Також із Греції прибула ікона з майстрами. І мощі святих мучеників було покладено під усіма стінами, де і їх самих згодом зображено на стінах, над мощами. Необхідно похвалити раніше померлих благовірних князів, і христолюбивих бояр, і чесних монахів, і всіх православних

9

.

християн. Блаженний і тричі блаженний той, хто сподобився бути похованим у цій церкві, він гідний великої благодаті і милості від Господа молитвами святої Богородиці і всіх святих. Блаженний і тричі блаженний той, хто сподобився бути зображеним у цій церкві, бо дістане прощення гріхів і не втратить небесної нагороди. «Радійте й веселіться, - каже, - бо нагорода ваша велика на небі» (Мт. 5, 12), бо ця церква Богові миліша, ніж саме небо. І Його Мати зволила її будувати, як пообіцяла майстрам у Влахерні, промовивши: «Йду оглянути церкву і в ній хочу жити». Добре ж і дуже благодатно перебувати у її святій і божественній церкві; а якої ж слави й похвали удостоїться той, хто похований і записаний у ній до книги життя і кого перед її очима будуть поминати завжди!

А ще, любі мої, пропоную вам слово на утвердження ваше. Що може бути гіршим, ніж відійти від такого світла, і любити пітьму, і відлучити себе від Богом названої церкви, ніж облишити створену Богом і шукати створену людьми із насильства й грабунку, коли вона сама скаржиться на свого творця? Бо цієї будівничий, і автор, і художник, і творець - Бог, котрий вогнем свого божества спалив тлінні речі, дерева і гори і вирівняв шлях до дому своєї Матері для перенесення своїх рабів. Зрозумійте, браття, основи її й початок: Отець із висот благословив її росою, і вогняним стовпом, і світлою хмарою. Син подарував мірку свого пояса, бо коли й дерево було сутністю видиме, та одягнене Божою силою; Святий же Дух вогнем нематеріальним яму викопав на закладання підвалин, і «на цій скелі будую мою Церкву й пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18). Також і Богородиця: на три роки дала майстрам золота і подарувала ікону свого Пречесного образу, призначивши її намісною. І від неї чудеса численні діються.

РОЗПОВІДЬ 4 Про прихід церковних малярів із Царгорода до ігумена Никона

І це дивне чудо, яке вам розповім. Прийшли із того ж береженого Богом Константинового міста до ігумена Никона іконописці, промовляючи таке: «Постав нам суддів, хочемо судитися: нам показали малу церкву, і ми так домовилися при численних свідках; а ця церква дуже велика; візьміть ось ваше золото, а ми повертаємось до Царгорода». Ігумен сказав: «Хто ті люди, що домовлялися з вами?» Іконописці назвали подобу, образ та імена Антонія й Теодосія. І сказав їм ігумен: «О діти, ми не можемо їх вам привести, бо десять років тому вони відійшли з цього світу, і безперервно моляться за нас, і постійно охороняють цю церкву, і оберігають свій монастир, і турбуються про його мешканців». Почувши це, греки були дуже здивовані відповіддю, привели ж бо багато інших купців, які прибули звідти і подорожували з тими греками й обезами, та й кажуть: «Перед цими свідками ми заключали договір, узяли золото з їхніх рук, а ти не хочеш нам їх показати». Якщо вони померли, то покажи нам їхній образ, щоб і вони побачили, що це ті ж люди». Тоді ігумен виніс перед усіма їхню ікону. Греки й обези, побачивши їхні образи, поклонилися і сказали: «Це воїстину вони, і віримо, що вони живі й після смерті і що вони можуть допомагати, рятувати й охороняти тих, хто до них приходить». Вони віддали мозаїку, яку привезли з собою на продаж, і прикрасили нею святий вівтар. Іконописці ж почали розкаюватися у своєму гріху. Коли, кажуть, прибули до Канева на човнах, то побачили цю церкву на височині. У тих, хто був з нами, ми запитали про цю церкву, і вони відповіли: «Печерська, і ви її іконописці». Розгнівавшись, що надто велика, ми хотіли втікати вниз до гирла. Тієї ж ночі була велика буря на ріці. Уставши вранці, ми опинилися біля Трипілля, а наші кораблі самі пливли вверх по ріці, неначе якась сила їх тягнула. І ми ледве зупинили їх і стояли весь день, розмірковуючи, як це так, що ми такий шлях здолали за одну ніч, не веслуючи, а інші з трудом проходять його ледве за три дні. Другої ночі ми побачили цю церкву і чудову намісну ікону, що промовила до нас: «Люди, чому даремно хвилюєтесь, не підкоряючись волі Сина мого і моїй? І якщо мене не послухаєте та захочете втекти, то всіх вас візьму і з човном поставлю у моїй церкві. І знайте, що звідти не вийдете, а тут, у моєму монастирі, постригшись, закінчите своє життя. І я дам вам милість у майбутньому заради її будівничих Атонія і Теодосія». Ми ж, уставши зранку, хотіли втікати вниз і дуже багато трудилися, веслуючи, а човен ішов у протилежний бік - уверх. І ми, підкорившись волі й силі Божій, піддалися, і невдовзі човен сам зупинився під монастирем.

10

.