kyiv_pechersk_patericon

наш розум, що через лінощі впав на землю, подай нам мужність і внутрішню обережність та прощення давніх гріхів. Бо хоч і примножилися недбальства нашого розуму, та, маючи тебе як помічника й заступника, перебуваючи у твоїй Лаврі, сподіваємось із твоєї ласки з'явитися перед Богом вільними й непереможеними видимими й невидимими ворогами. Бо ти ж сам сказав своїм учням, коли Бог звелів тобі звідси відійти: «Нехай вам, діти, буде відомо, що після мого відходу до Господа, це місце почне помножувати число ченців і збільшувати все необхідне. Із цього зрозумієте, що маю в Бога відвагу і що мою молитву Він вислухав».

Ми ж, преподобний Отче, напевне знаємо, що за ангелоподібне життя й страснотерпний подвиг ще перед своїм відходом ти мав сміливість перед Вседержителем Богом. Тим більше - після свого відходу. А пророцтво виявило, що це місце Пречистої Богородиці і твоя свята Лавра хоче возвеличитися й зрости славою й величчю. А це свідчить, що безперервно бажаєш молитися про святе твоє пристанище, бо сповнилася твоя правдива й непохитна обіцянка, і після твоєї смерті ніким не порушене і не зруйноване твоє місце, а з роками росте й возвеличується.

А коли помножувалися наші гріхи і чинилися наші беззаконня, і злоба наша гнівила Бога, тоді за наші гріхи за Божим повелінням руйнувалися Божі доми й були розорені монастирі, захопив міста й спустошив села народ незнаний, народ немилостивий, який сорому не знає, ані Бога не боїться і не має чоловіколюбивого серця. Тому, перебуваючи ще в них у неволі, у тяжкій зневазі та в лютих муках, припадаємо до тебе, благаючи: «Здійми руки свої за нас до Владичиці Діви й Пречистої Богородиці, нехай згадає свою давню милість до цього свого пристанища, яку дала йому як належну, і нехай подасть нам полегшення у гіркій скруті, і віджене лукавих ворогів та хулителів нашої православної віри. Нехай зробить непоборною свою святу церкву, котру сама зводила спорудити як своє житло. Нехай помножить отару у твому пристанищі і відвідує, як і раніше, охороняючи й утверджуючи, заступаючи й оберігаючи від ворогів видимих і невидимих. Щоби, ставши вільними душею і тілом, ми богоугодно прожили у цьому дочасному світі, не підкорені ніким, хіба що Пречистою Богородицею, як колись і батьки наші, і тобою, преподобний Теодосію».

Знаючи твою добросердечність, я насмілився відкрити уста свої на твою похвалу, не для того, щоби віддати тобі гідну хвалу, а сподіваючись здобути собі користь від тебе, Отче, і послаблення своїх гріхів для стримування інших і навчання тих, хто не подібний [на тебе]. Прославили тебе небесні сили і прийняли тебе апостоли, взяли тебе за свого пророки, обняли тебе мученики, зраділи святителі, зустріли тебе хори ченців, возвеличила тебе і сама Цариця Пречиста, Мати Господня, дуже звеличила тебе і прославила по всьому світу й у всіх кінцях землі, вірний слуго Господній! Як можу гідно похвалити тебе я, маючи осквернені уста і нечистий язик? Але не маючи нічого, щоб тобі принести у день твого відходу, віддаю хіба лиш оцю малу похвалу подібно, як маленький і зловонний потічок вливається у морські простори не для того, щоб наповнити море, а щоб очиститися від смороду.

Тому, о чесна голово, святий отче, преподобний Теодосію, не прогнівайся на мене, грішного, а помолися за мене, твого слугу, щоб не осудив мене Господь наш Ісус Христос у день Свого приходу, бо Йому належить слава з безначальним Отцем і з пресвятим, і благим, і животворящим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 12 Про святих блаженних перших ченців

Печерських, які засяяли у домі Пречистої Божої Матері божественними чеснотами, постом, і чуваннями, п пророчим даром у святому монастирі Печерському

Насправді було великим дивом, браття, бачити, як Господь зібрав таких ченців у домі Своєї Матері. Вони сяяли у Руській землі, немов найяскравіші світила: були серед них посники, одні чували, деякі стояли на колінах, а інші постили щодня або через два дні; були такі, що їли хліб із водою, хтось - варені овочі, а дехто - сирі. І всі перебували у любові: молодші підкорялися старшим, не насмілюючись при них говорити, але завжди з великою покорою і послухом, а старші мали також любов до менших, караючи їх і втішаючи, наче своїх улюблених дітей. А

51

.

коли якийсь брат учиняв той чи інший гріх, то його втішали і покуту його одного розділяли охоче троє чи четверо з великої любові. Такою була божественна любов у цьому святому братерстві, стриманість і смирення.

Коли ж якийсь брат відходив із монастиря, то через це сумували всі брати і посилали за ним, закликаючи брата до монастиря, щоби повернувся. Коли брат приходив, то йшли до ігумена, вклонялися за брата і благали ігумена, щоб одразу прийняв брата з радістю до монастиря.

Такими були тоді стриманими ченці-посники. Із них назву декількох дивних мужів. Перший серед них - Дам'ян-пресвітер. Був таким посником, що, крім хліба і води, нічого не їв аж до дня своєї смерті.

Аколи хтось приносив хвору дитину, то якою б недугою вона не страждала, якщо її приносили у монастир до святого Теодосія, то він велів тому Дам'янові молитися над хворим. І той молився та змащував свяченою олією. І одужували ті, хто до нього приходив.

Коли ж захворів сам блаженний Дам'ян і лежав немічний, бажаючи закінчити життя, то прийшов до нього ангел в образі Теодосія й обіцяв йому Царство Небесне за труди його. Потім прийшов до нього великий Теодосій із братами і посідали біля недужого. Глянувши на Ігумена, він сказав: «Не забувай, отче, що ти пообіцяв мені цієї ночі». Зрозумів великий Теодосій, що той мав видіння, і промовив: «Брате Дам'яне, все, що я тобі пообіцяв, матимеш». І він закрив очі свої й віддав душу до рук Божих. А ігумен і всі брати з почестями поховали його тіло.

Був інший брат, на ім'я Єремія, який пам'ятав ще хрещення Руської землі і мав від Бога дар провіщати. І коли бачив чиїсь помисли, то викривав його таємницю і наказував остерігатися диявола. А якщо котрийсь із братів задумував іти з монастиря, то він також, прийшовши до нього, викривав його думки і втішав його, і якщо кому-небудь говорив щось добре чи зле, то слово старця збувалося.

Інший старець на ім'я Матей був провидцем. Одного разу, стоячи в церкві на звичному місці, звів свої очі й оглянув братів, що стояли по обидва боки співаючи. ] побачив злого духа, що обходив усіх в образі ляха і носив у пелені квітки, які називаються реп'яхами. Тож брав квітку і кидав у будь-кого. І коли до когось із братів, що стояли, прилипала квітка, то він, трохи постоявши й ослабнувши розумом, вигадував собі будь-яку причину, щоби вийти з церкви, і більше вже не повертався співати, а йшов спати. Коли ж кидав квітку на іншого, а вона не приліплялася, то той твердо стояв у хорі, доки не відспівали Утрені, і тоді кожен ішов у свою келію.

Амав той старець звичай: коли після відспівання утрені браття розходилися по своїх келіях, то цей блаженний старець останнім після всіх виходив із церкви. Йшов він якось і сів під дзвіницею, щоб відпочити, бо келія його була далеко від церкви. І побачив, що від воріт іде великий натовп. Звівши свої очі, угледів одного біса, що сидів на свині й хизувався, а довкола нього йшло багато інших. Тож каже їм старець: «Куди йдете?» А біс, що сидів на свині, йому відповів: «По Михля Тобольковича». Старець перехрестився і пішов до своєї келії. Коли ж почало світати, зрозумів старець своє видіння і сказав своєму учневі: «Йди запитай, чи є Михль у келії». І відказав йому: «Нині після Утрені вийшов за монастирську огорожу». Старець розповів про своє видіння ігуменові і старшим братам про все, що бачив. Ігумен же покликав брата, і той підтвердив.

При цьому ж преподобному Матвієві блаженний Теодосій помер, а Стефан став ігуменом на його місце, а після нього Никон. Той же старець був ще живий. І мав він багато інших видінь, а спочив старець у Господі в добрій славі у святому монастирі Печерському.

РОЗПОВІДЬ 13 Про блаженного Нифонта єпископа

Новогородського, як у святому монастирі Печерському у божественному одкровенні бачив святого Теодосія

Блаженний Нифонт був ченцем Печерського монастиря, дотримувався ревно житія тих святих отців і за свою велику чесноту був поставлений єпископом Новгорода. Мав велику віру й любов до Пресвятої Богородиці і до преподобних отців Печерських Антонія й Теодосія. Коли ж почув,

52

.

що від вселенського патріарха на Русь іде митрополит Константин, то сповнився духовною радістю й задумав собі вчинити дві справи: побувати у домі Пречистої і преподобним поклонитися та прийняти благословення від святителя. Через те прибув до міста Києва року 1156-го. Перебував там, очікуючи приходу митрополита. Було-бо йому відомо, що митрополит дійсно виїхав із Царгорода. А тоді без патріаршого благословення Царгорода святительський престіл зайняв митрополит Клим. Цього блаженного єпископа Нифонта примушував Клим служити з собою. Він же йому казав: «Оскільки ти не прийняв патріаршого благословення від святого вселенського патріарха Царгорода, то не хочу служити з тобою, ані згадувати тебе у Святій Службі, а поминаю святого патріарха Царгорода».

Клим вельми змушував його, намовляв проти нього князя Ізя-слава і своїх прихильників, та не зміг йому вчинити жодного зла. А царгородський патріарх, почувши це про нього, надіслав йому послання, вихваляючи його за його великий розум і мужність і прирівнюючи його до попередніх святих, які твердо стояли за православ'я.

Авін, прочитавши послання патріарха, ще більше утвердився в мужності. Любив же він князя Святослава Ольговича, бо колись Святослав сидів у Новгороді. І коли цей блаженний єпископ Нифонт перебував у святім монастирі Печерськім, маючи велику віру в преподобних, як раніше було сказано, то через певний час найшла на нього хвороба. То ж він розповів дивне видіння, коли прийшов із Утрені й ліг трохи перепочити, впавши у легку дрімоту: «За три дні до своєї хвороби опинився я у церкві Печерській у Святошині і вельми молився слізно до Пречистої Богородиці, щоб побачити святого преподобного отця Теодосія. У церкві збиралося багато братів, і ось один із них приступив до мене й каже: «Чи не хочеш бачити нашого святого отця Теодосія?» ї я відповів: «Дуже хочу. Якщо можливо, то покажи мені його». Він узяв мене, повів до вівтаря і там показав мені святого отця Теодосія. Я ж побачив Преподобного, з радістю підбіг, упав до його ніг і поклонився йому до землі. Він підняв мене і почав благословляти, а обнявши мене своїми руками, почав любовно цілувати й промовив: «Добре, що ти прийшов, брате й сину Нифонте, віднині будеш з нами нерозлучно».

Атримав Преподобний у руці сувій, і коли я попросив його, дав мені. Я розгорнув і прочитав. У ньому на початку було написано таке: «Ось сам я та діти, що їх дав мені Господь» (Іс. 8, 18). Тоді я прокинувся і тепер знаю, що ця хвороба - це відвідини Бога».

Хворів він 13 днів і спочив у мирі у квітні місяці, 8 дня, у Світлий Тиждень. Почесно похований у Теодосієвій печері. 1 прийшов він до Улюбленого, як обіцяв йому преподобний Теодосій, і став разом перед Владикою Христом, насолоджуючись отими несказанними небесними красотами і молячись за нас, своїх дітей.

Отакі дивні мужі жили у тому святому монастирі Печерському. Багато з них були причасниками з апостолами і наступниками їхніх престолів, як видно з наступної розповіді цього послання.

РОЗПОВІДЬ 14 Послання смиренного єпископа

Володимирського й Суздальського Симона до Полікарпа, ченця Печерського

Брате! Сидячи в мовчанні, збери думки свої та й скажи собі: «О убогий іноче! Чи ж не полишив ти світ та батьків тілесних заради Господа? Та якщо й отут, прийшовши задля спасіння, ти не твориш справ духовних, то заради чого зодягнувся ти в ім'я чернече?» І не ізбавлять тебе чернечі ризи від мук. Та й те тобі відомо, що тут ти тішишся пошануванням від князя, від бояр та й усіх друзів своїх, адже мовлять: «Блаженний він, бо зненавидів сей світ і його славу, отож і не клопочеться про земне, а прагне небесного. А ти ж живеш не по-чернечому. Отож великий сором охоплює мене за тебе. Що, якщо ті, хто отут пошанування нам складає, випередять нас у Царстві Небесному й віднайдуть там спокій, а ми голоситимемо в гірких муках? І хто помилує тебе, котрий сам себе занапастив?

Тож піднесися духом, брате, й направ свої думки на те, щоби подбати про свою душу. Служи Господеві зі страхом і всілякою смиренно мудрістю. А не так, що нині був ти лагідним, а назавтра - лютим та лихим, щоб було твоє мовчання недовгим, а потім - знову нарікання на ігумена та його службу. Та й не будь облудником, котрий, виправдовуючись тілесною неміччю,

53

.

відлучається від церковного зібрання; бо ж як дощ помагає рости насінню, так і Церква пориває душу на доброчинність. Бо ж ніщо з того, що [в самотині] твориш у келії: чи Псалтир читаєш, чи дванадцять псалмів співаєш, - не дорівняється до одного соборного «Господи, помилуй». Та й те збагни, брате: коли схопив Ірод верховного апостола Петра, який сам був «храм Бога живого» (2 Кор. 6, 16), та й укинув його до темниці, тож чи не молитви церкви вибавили його з рук Іродових? (Ді. 12, 1-5). Та й Давид молиться, кажучи: «Одного в Господа прошу, одного я благаю: жити в домі Господнім по всі дні життя мого, щоб бачити красу Господню і віддаватись роздумам у його храмі» (Пс. 27, 4). Та й сам Господь каже: «Дім мій домом молитви буде зватись...» (Мр. 11, 17), «бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт. 18, 20). А якщо вже збереться собор з-понад сотні братів, то й тим більше увіруй, що тут перебуває Бог наш. І на його божественному вогні готується пожива для них, єдиній крихті якої надам перевагу перед усяким яством, яке переді мною стоятиме. Нехай буде мені за свідка Господь, що не споживав я нічого іншого, окрім шматка хліба й сочевиці, приготованих для тієї святої братії. Ти ж, брате, нині трапезників хвалиш, а назавтра нарікаєш на кухаря й братаприслужника. А тим і старшому прикрість чиниш, і сам уподібнюєшся до того, хто, як описано в «Отечнику», мотиля їсть. Бо ж було дано побачити одному старцеві: ті, хто ганить страву, мотиля їдять, а хто нахвалює - мед споживають. А тому що той, хто огуджує, собі ж і шкодить, ти, як їси чи п'єш, возноси хвалу Богові за апостолом: «Чи ви, отже, їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу» (1 Кор. 10, 31).

Терпи, брате, й дошкуляння, бо хто витерпить до кінця - спасеться, і то без зусиль такий спасеться. Якщо ж трапиться з тобою таке, що в озлобленні хтось тебе огуджуватиме, а інший прийде повідомити, як тебе ганьбили, то скажи вісникові: «Хоча й робив він мені докори, та він мені брат, а я на те заслужив. Та й не від себе так чинить, а диявол-ворог підбурив його на це, аби викликати поміж нами ворожнечу. То ж нехай прожене Господь лукавого, брата ж помилує». Якщо ж скажеш, що привселюдно тебе зневажили, то відповім: «Не журися тим, дитино, не піддавайся скорому гнівові. А, впавши, віддай братові доземний поклін, кажучи: "Прости мені, брате"». Та й виправ свої прогрішення й тим здолаєш усю ворожу силу. Якщо ж будеш противитися доріканням, то ще більше собі зашкодиш. Чи ж більший ти від царя Давида? Лихословив йому Семей в обличчя. Та коли один із царевих слуг, який не міг стерпіти такої царевої зневаги, мовив: «Іду, зітну йому голову - чого ж оцей здохлий собака проклинає мого пана-царя», - то що відказав йому Давид? «О сину Саруше! Не борони йому проклинати Давида, аби побачив Господь смирення моє і віддав мені добром за його прокльони» (Див.: 2 Сам. 16, 5- 14). Навіть більше, подумай, дитино, як упокорив себе Господь, «ставши слухняним аж до смерті» (Фил. 2, 8). Коли «був злословлений, але сам, навпаки не злословив...» - (1 Пт. 2, 23), коли чув «Навіжений він» (Йо. 10, 20), коли били Його в обличчя, давали запотиличника й обпльовували, Він не гнівався, а молився за тих, що Його розпинали (пор. Лк. 23,34). Так і нас навчив: «Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають» (Лк. 6, 27-28).

Досить із тебе, брате, й того, що натворив ти через свою малодушність. Оплакувати тобі слід те, що полишив ти святий, чесний монастир Печерський, святих отців Антонія і Теодосія Печерських та святих отців чорноризців, котрі з ними, й взявся ігуменувати в [обителі] святих безсрібників Косми і Дам'яна. Та нині учинив ти добре, коли облишив такий марний почин. Так не піддався ти своєму ворогові, бо ж то було зловороже бажання, що вело тебе до погибелі. Чи ж не відаєш, що дерево, яке мало підливають, а часто пересаджують, скоро всихає? І ти, коли відлучився від отчого послуху й полишив своє місце межи братією, на скору погибель наражався. Бо ж вівця, що отари тримається, є в безпеці, а та, що відіб'ється, невдовзі гине та вовк її пожирає. Слід же було тобі перед тим поміркувати, задля чого забаглося тобі піти з того святого і чесного та спасенного місця Печерського, що є таким благодатним для кожного, хто спастися бажає.

Гадаю, брате, що учинив оте Господь, не стерпівши твоїх гордощів: відкинув тебе, як колись сатану з відступниками, коли не захотів ти служити святій людині, панові своєму й братові нашому Печерському архимандриту Акиндинові. Бо ж Печерський монастир є наче те море, що не терпить у собі нічого гнилого, а назовні його вивергає.

54

.

А що написав ти мені про свою кривду - горе тобі: занапастив ти душу свою! Спитаю тебе: чим гадаєш спастися? Бо ж навіть як ти і посник, і здержливий у всьому, і вбогий, і чуваєш без сну, та дошкуляння не стерпиш, то не побачиш спасіння. Нині ж радіють за тебе ігумен і вся братія: ми [тішимося] чутками про твоє навернення: бо ж ти «пропав був і знайшовся» (Лк. 15, 32). Та ще раз попустив ти своєму свавіллю, а не волі ігумена: забаглося тобі ігуменувати в [монастирі] святого Димитрія, і то без принуки князевої чи моєї. Отож знову впав у спокусу. Збагни ж, брате, що не вгодне Богові твоє старійшинство. Тому-то й послав Він тобі слабкість зору. Та ти ніяк не опам'ятаєшся, коли належить уже й мовити: «Добре мені, що був упокорений, щоб установ Твоїх навчитись» (Пс. 119/118/, 71). Тож виявив я, що ти - самолюбець і слави шукаєш від людей, а не від Бога. Чи ж ти, окаяннику, не віриш написаному: «Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон» (Єв. 4, 5). Але якщо ти апостолові не віриш, то й Христові віри не йнятимеш.

Нащо шукаєш ти сану від людей, а не від Бога? Тим, хто від Бога, не бажаєш скорятися та зависоко гадаєш про себе? У давнину таких скинули з неба. Кажеш: «Чи ж я не гідний посісти такий сан, чи гірший від цього економа чи його брата-помічника?» А як не одержуєш бажаного, то метушишся. Хочеться тобі часто переходити з келії в келію та розсварювати брата з братом, мовлячи шкідливе. Кажеш: «Що гадають собі цей ігумен і цей економ? Що лише тут можна Богові вгодити, а деінде неможливо спастися? А хто ми, вони й не втямлять?» Усе це - підбурювання диявольські, а твої - недолугі мудрування. Якщо ж колись випаде тобі таке сприяння, що здобудеш вищий сан, то не забувай про мудрість смирення, бо ж, як трапиться оте місце втратити, то знову повернешся на свій смиренний шлях, а не впадеш у різноманітні скорботи.

Отож звертається до мене [дружина] Ростислава княгиня Верхослава, що хоче поставити тебе єпископом у Новгороді на місце Антонія, чи в Смоленську на місце Лазаря, чи в Юрієві на місце Олексія. Хоча й 1000 срібла, каже, ладна витратити на тебе й Полікарпа. Я ж їй відповів: «Дочко моя Анастасіє! Не боговгодну справу хочеш ти сотворити. Бо ж якби перебував він у монастирі безвихідно, з чистим сумлінням, у послухові ігумену й братії, в цілковитій здержливості, то став би гідним не лише облачення в єпископські шати, але й Вишнього Царства». Чи ж ти, брате, захотів єпископства? Доброго бажаєш! Але послухай, що Павло мовить Тимотеєві, і, прочитавши, розміркуєш, чи вчинив ти щось, що належиться єпископові. Але якби був ти гідним такого сану, то не відпустив би я тебе від себе, а власноруч поставив би тебе своїм сопрестольником у обидвох єпархіях - у Володимирській і Суздальській, як бажав того князь Георгій. Та я йому це заборонив, бо ж бачив твою малодушність. І якщо ти мене не послухаєшся, себто забажаєш влади і ї прибереш єпископство чи ігуменство, то буде тобі прокляття, а не благословення. До того ж не увійдеш [більше] в те святе й чесне місце, де отримав постриг. Станеш наче непотрібне начиння, будеш викинутий геть і згодом сліз проллєш багато, але намарно.

Не в тім-то, брате, полягає досконалість, щоб усі тебе славили, а в тому, щоб життя своє виправити та в чистоті себе зберегти. Саме тому, брате, як Христос, Бог наш, послав апостолів у всі кінці землі, так і з Печерського монастиря Пречистої Богоматері багатьох було поставлено єпископами, і, наче світлі світила, освітили вони святим хрещенням усю Руську землю. Перший Із них - Леонтій, єпископ Ростовський, великий святитель, якого Бог прославив нетлінням. А був він першим престольником [владикою], котрий зазнав од невірних багатьох мук, побиття. І був він третім громадянином Руського світу, котрий разом з отими двома варягами був увінчаний Христом, заради Якого страждав. А про митрополита Іларіона ти й сам читав у житті святого Антонія, від котрого прийняв він постриг, а згодом і священицтва сподобився. А потім Миколай та Єфрем - у Переяславі, Ісая - в Ростові, Герман - у Новгороді, Стефан - у Володимирі, Нифонт - у Новгороді, Марин - у Юрієві, Мина - у Полоцьку, Микола - у Тмутаракані, Теоктист - у Чернігові, Лаврентій - у Турові, Лука - в Білгороді, Єфрем - у Суздалі. Якщо ж хочеш про всіх дізнатися, то перечитай старий Ростовський літопис, бо ж є всіх понад 30, а з тими, що були згодом і аж до нас, грішних, то, гадаю, близько 50.

То ж збагни, брате, якою є слава і честь того монастиря, повстидайся, і покайся, і возлюби це тихе й спокійне життя, до якого покликав тебе Господь. Я з радістю облишив би свою єпархію

55

.

та й служив би ігуменові в тому святому Печорському монастирі. І кажу про це, брате, не для того, щоби себе звеличити, але щоб тобі про це звістити. Тобі й самому відома влада нашого святительства. Хто ж не знає мене, грішного, єпископа Симона і цієї соборної церкви - окраси Володимира та іншої, Суздальської, що її сам спорудив?! Скільки належить їм міст і сіл, і десятину збирають по всій отій землі - й усім цим володіє наша недостойність. Та оте все я б полишив. Один ти знаєш, яку велику духовну справу покладено на мене, отож і благаю Господа, аби послав Він благі часи на моє правління. Та знає Господь потаємне. Поправді кажу тобі: всю оту славу й честь враз мав би я за болото, аби мені лишень кілком стирчати за ворітьми, бути лише сміттям, що ним помітають у Печерському монастирі й люди його топчуть, або ж одним з отих убогих перед ворітьми чесної тієї Лаври та й стати жебраком - і оце було б для мене кращим, ніж ся минуща честь.

Один день в оселі Божої Матері вартісніший тисячі літ. І волів би я більше перебувати в ній, аніж жити мені в домівках грішників. Поправді мовлю тобі, брате Полікарпе, чи ж чув ти про чудеса дивовижніші, ніж ті, що відбувалися в тому святому монастирі Печерському? Хто блаженніший сих отців, які, наче сонячні промені, просіяли в усі кінці землі? Тож на додаток до того, що вже тобі розповідав, у цьому писанні оповім я про них достовірно. І те тобі розкажу, брате, чим викликані моя ревність і віра до святих Антонія і Теодосія.

РОЗПОВІДЬ 15 Оповідь Симона, єпископа Володимирського

й Суздальского, про святих чорноризців Печерських і заради чого слід мати ревність і любов до преподобних Антонія і Теодосія Печерських

Чув я предивну річ від отих блаженних старців [Печерських]. Вони ж казали, що почули те від очевидців чуда, що сталося у святому Печерському монастирі за часів ігуменства Пимена.

Був там муж, досконалий у всякій чесноті, на ім'я Онисифор, саном пресвітер. Сподобився-бо від Бога такого дару провидця, що бачив на кожній людині гріхи її. Та й про інші його вчинки розказують. Я ж про одне оповім.

Був у того блаженного Онисифора духовний син, один чорноризець, улюблений друг, котрий наслідував життя того Святого неправдиво. Посником цей прикидався облудно й удавав із себе цнотливого, а потайки їв пив та жив у скверні - отак літа свої й збавляв. І утаїлося це від того духовного мужа, та й жоден з братії це не розумів. Та одного дня, начебто й здоровий, раптово вмер той чорноризець. Навіть і наблизитись не міг ніхто до його тіла через сморід, що бив від нього. Пройняв усіх страх, і насилу його виволокли, і не могли через той сморід відбути над ним відспівування. Поклавши його окремо та ставши оддалік, одні відслужили належну відправу, а Інші, заткнувши ніздрі, внесли тіло й поклали його всередині печери, ї так воно засмерділося, що й безсловесні [тварини] оминали ту печеру. А часто було чутно гіркий лемент, начеб хто мучив того небіжчика.

І з'явився пресвітеру Онисифору святий Антоній, мовлячи з докором: «Навіщо ти учинив таке? Такого скверного, і нечистого, і беззаконного, і багатогрішного положив отут, де нікого такого не покладали, що й осквернив ти це святе місце». Отямившись від видіння, [Онисифор] упав долілиць, молячись до Бога й кажучи: «Господи, навіщо Ти приховав від мене діла цієї людини?» І приступив ангел, мовлячи: «те сталося на напучення усім тим, хто грішить, та не розкаюється, аби ті, хто це бачитиме, покаялися». І це сказавши, зник. Тоді пресвітер пішов, розповів усе ігуменові Пимену. Наступної ночі знову побачив Онисифор те ж. «Викинь його, - казав Антоній, - чим швидше на поїдання псам, бо не гідний він перебувати отут». Та коли пресвітер почав знову молитися, був йому голос: «Якщо хочеш, то допоможи йому».

Порадившись з ігуменом, вирішили силоміць примусити когось виволікти тіло і вкинути його у воду, бо ж добровільно не міг ніхто навіть наблизитися до тієї гори, що в ній була печера. [Тоді] ще раз явився їм святий Антоній зі словами: «Умилосерджуся я над душею брата сього, бо ж не можу зламати даної вам своєї обітниці, що кожен, кого покладуть тут, помилуваний буде, навіть якщо й був грішним. Адже ж ті отці, котрі отут зі мною в печері, є не менш достойними, ніж ті,

56

.

хто ще до закону та після закону вгодили Богові. Молився ж я до Господа Бога мого та Його Пречистої Матері, аби жоден із цього монастиря не був осудженим на муку. А Господь відповів мені, бо почув я голос Його: «Я є Той, Хто сказав Аврааму: заради двадцятьох праведних не погублю міста цього. Тож тим більше ради тебе й тих, хто з тобою, помилую й спасу грішника: якщо тут смерть його спіткає - тут він і упокоєння знайде» (пор. Бут. 18, 20-33). Почувши це від Святого, Онисифор усе побачене й почуте переказав ігуменові та всій братії. Я ж знайшов одного з неї, який і переповів мені оці події від тих перших ченців.

А ігумен Пимен, який впав у велике замішання через цю страшну подію, зі сльозами молив Бога про спасіння братньої душі. І було йому певне явління від Бога, який сказав: «Оскільки покладено тут багатьох грішників, котрим усім уділив я прощення заради тих святих у печері, які мені угодили, то помилую я і душу сього окаянника - заради рабів моїх Антонія і Теодосія та молитвами тих святих ченців, що з ними. І буде тобі на це таке знамення: сморід обернеться пахощами». Почувши це, сповнений радості Ігумен скликав усю братію, розповів їм про явління та пішов з ними поглянути до [тієї] печери. І почули вони приємний запах від тіла [ченця], а смороду та зойків цілком не було чутно. Тоді всі, насолодившись пахощами, прославили Бога й святих Його угодників Антонія та Тео» досія за спасіння брата.

Отому-то і моя, грішного єпископа Симона, за тим туга, скорбота й плач, аби лише поклали мене в оту божественну землю й прийняв я заради молитов святих отців за великі мої гріхи хоч малу втіху в Ісусі Христі, у Господеві нашому. Йому ж слава нині й навіки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 16 Про блаженного Євстратия Посника

Прийшов із Києва до печери один чоловік, який бажав стати ченцем. Та й, роздавши усе своє майно вбогим, залишив він дещицю своїм ближнім, аби роздавали й після нього. А був цей чернець Євстратій посником, і вельми послушливим. І трапилося так, що разом з іншими християнами взяли цього Блаженного в полон і з багатьма іншими продали одному жидові. Тож поучав і умовляв він полонених, наставляючи: «Браття, оскільки ви є хрещеними й у Бога віруєте, то не відречімося від своєї обітниці, даної при святім хрещенні. «Христос нас викупив від прокляття закону» (Гал. З, 13) та, породивши водою і Духом, учинив нас своїми синами й спадкоємцями: отож, якщо помремо - то для Господа, коли ж ми виживемо - послужімо в житті достойно. (Пор. Рм. 14, 8). Якщо ж за Христа умремо - то смертю життя здобудемо, а Він дасть нам життя вічне» (Пор. Флп. 1, 21). А полонили цього Євстратія безбожні агаряни й запродали жидові. І невдовзі [невольники] вимерли з голоду й спраги: одні - через три дні, інші - через чотири, дехто - через сім днів, а хто міцніший - через десять. Усі згинули від голоду й спраги. А було їх разом п'ятдесят: 30 монастирських робітників та 20 з Києва. Отож через 14 днів зостався живим лише той чернець, бо ж змалку був він посником.

Побачив жид, що сей чернець був призвідником втрати його золота, яке видав він на полонених, і учинив на ньому свою Пасху. Отож, як надійшов день Христового Воскресіння, назнущався він над святим Євстратієм: як описано в Євангелії учинену над Господом нашим Ісусом Христом наругу, так і цього Блаженного прибили цвяхами до хреста. Та він і на ньому дяку Богові складав і прожив отак 15 днів. А жиди казали йому: «Безумче, наситися нині законної страви, то й при житті зостанешся: бо ж Мойсей прийняв закон від Бога і нам передав. А в книгах пишеться: «... повішений (на палі) - то прокляття Боже» (Втор. 21,23). І відповів їм чернець: «Нині сподобив мене Бог великої благодаті прийняти мучеництво і мовив мені, як розбійникові: «Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк. 23, 43). Адже Він сам знищив прокляття закону і подав благословення. Це ж про Нього сказав Мойсей: «Життя повисне перед тобою, немов на нитці...» (Втор. 28, 66). І казав Давид: «Пробили мені руки й ноги» (Пс. 22/21/,17); та ще: «Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають» (Пс. 22/21/,19). А про цей день мовить: «Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому» (Пс. 118, 24). Ти ж і ті жиди, що з тобою, ще сьогодні заплачете й заридаєте, бо станете на звіт перед Богом за кров мою й усіх християн. Бо Господь ненавидить суботи ваші й оберне святкування ваші на голосіння, бо переможеним буде начальник вашого беззаконня». Як почув жид, що сей

57

.

розп'ятий його ганьбить, то взяв спис і пробив його, і так [Блаженний] віддав свою душу Господеві.

Ібуло видно, як вознеслася душа Преподобного на вогненній колісниці, запряженій вогненними кіньми, і було чутно глас, що мовив грецькою: «Сей наречений є добрий громадянин небесного града, і тому в Ваших поминаннях [нехай] зоветься він «Протостратор».

Іще того ж дня видав цар указ про жидів, аби їх вигнати, майно їхнє відібрати, а старших їх повбивати. І тут сталося ось що. Один із жидів охрестився, а що був він надто маєтним і надто відважним, то цар прихистив його й невдовзі зробив єпархом. Він же, отримавши сан, потайки зрікся Христа та його віри й додав сміливості жидам по всьому Грецькому царстві купувати християн собі в рабство. Коли ж викрили того нечестивого єпарха, то майно його відібрали, а самого, за словами блаженного Євстратія, вбили, а з ним і тих жидів, які замешкали в Корсуні. А того, котрий над Блаженним наругу учинив, повісили, [то й сталося за словами] «Злоба його нехай упаде на голову йому ж самому, і його насильство нехай зійде йому на тім'я» (Пс. 7, 17)

А тіло Святого вкинули до моря, де творяться [після того] численні чудеса. Коли ж віруючі шукали його святі мощі, то не віднайшли, бо ж не бажав собі той Святий слави від людей, а від Бога. А окаянні жиди, як побачили оте страшне [й велике] чудо, то прийняли хрещення.

РОЗПОВІДЬ 17 Про смиренного і многостраждального ченця Никона

Аінший чернець, на ім'я Никон, як потрапив до полону, то закутий був у кайдани. І прийшов хтось із Києва викупити його. Та він не схвалив того [задуму], хоч належав до міської знаті. Отож [за ті кошти] викупив той христолюбець багатьох інших невольників і повернувся до Києва. Дізнавшись про це, всі його родичі рушили, щоби його викупити, прихопивши з собою чималі маєтки. А чернець мовив їм: «Навіщо надаремно витратите своє майно. Адже якби бажав Господь мати мене вільним, то не віддав би до рук отим беззаконникам, що немає на світі від них лукавіших. Бо ж мовить Він: «... я видав Якова на суд, Ізраїля на наругу» (Іс. 43, 28). «Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» (Йов 2, 10). То ж ті [родичі], докори йому висловивши, так і від'їхали, забираючи з собою оті численні багатства. А половці, як побачили, що бажання їхні не збулися, то почали ченця мордувати вельми безжально.

Три роки мучили його та в'язнили, на вогні катували, ножами різали, руки й ноги в кайдани кували, на сонці палючому тримали, голодом і спрагою на смерть морили. По два-три дні не мав він поживи. Та за все це возносив він дяку Богові й молився безнастанно, навіть як взимку викидали його на сніг та холоднечу. І все це чинили йому окаянні половці, вимагаючи від нього великого викупу. А він казав: «Христос вибавить мене з рук ваших задарма. Вже й була мені на це обітниця, бо явився мені брат мій, якого ви продали жидам на розп'яття. Осудженими ж вони будуть разом з тими, хто кричав: «Розіпни, розіпни його!» (Лк. 23,21). «Кров його на нас і на наших дітях» (Мт. 27, 25). А вас, окаянних, во віки мучитимуть з Юдою як нечестивих зрадників та беззаконників. Мовив-бо мені святий Герасим: «На третій день будеш ти в монастирі ради молитов святих Антонія і Теодосія та тих чорноризців, що з ними». Як почув це половець, то вирішив, що чернець хоче втечу вчинити й попідрізав йому м'язи, щоб не міг він утекти. Та й вартували його пильно. А третього дня, о 6 годині, став він невидимим для озброєних вартових, лише почули вони голос: «Хваліте Господа з неба!» (Пс. 148, 1) І так само незримо було перенесено Никона до Печерської церкви Пресвятої Богородиці, якраз тоді, коли почали співати причасний стих.

Зібралася довколо нього вся братія і розпитувала, як він сюди потрапив. Та Никон спершу хотів утаїти оте преславне чудо. Коли ж побачили на ньому тяжке заліззя та незцілимі рани (усе тіло його було вкрите гнійними струпами і обв'язане путами, та ще й кров скапувала з перерізаних м'язів), то не могли повірити йому. Врешті відкрив він їм істину й не дозволив здіймати окови з рук та ніг. Та ігумен мовив: «Брате, якби бажав Господь тримати тебе в недолі, то не визволив би тебе звідтіля. Нині ж скорися волі нашій». Зняли з нього кайдани й перекували на потреби вівтаря.

Ачерез тривалий час приїхав до Києва з мирними намірами отой половець, що тримав [у неволі] сього Блаженного, і зайшов у Печерський монастир. Та як побачив він Старця, то й

58

.

розповів усе про нього Ігуменові й братії. І не повернувся назад, а охрестився з усім своїм родом, став ченцем і закінчив життя своє в каятті й служінні своєму [колишньому] полоненому. І покладено його в його ж притворі.

Оповідають і про багато інших діянь того блаженного Никона, та не маю часу зараз про них писати. Лише про одне розповім тобі.

Коли перебував сей Блаженний у полоні, занедужали невільники з голоду й нужди. Отож Блаженний заборонив їм споживати будь-що з рук поган, а сам він, в кайдани закутий, зцілив усіх молитвами й учинив так, що вони невидимо втекли. Коли ж той половець гадав, що помиратиме, то наказав своїм жінкам і дітям, аби розіп'яли над ним цього ченця. Та цей Блаженний, прозрівши, що той половець врешті покається, помолився та його зцілив, а себе ізбавив від страшної смерті. І зоветься сей Никон у нашому поминанні «Сухий»: адже зійшов він кров'ю, зогнив від ран та всохся.

Полікарпові. Хіба зможу я, брате, оповісти про [всіх] святих мужів, котрі перебували в тому чесному й блаженному Печерському монастирі, що заради їх доброчесного життя і погани приймали хрещення та ставали ченцями, як жиди охрестилися ради того блаженного Христового мученика Герасима, про якого мовилося раніше. А ради цього страстотерпця Никона половці поставали ченцями. Та й багато більше чув ти від мене, грішного єпископа Симона, що серед єпископів найнедостойніший, який не гідний бути й підніжком у цих святих ченців, а гадаю, що й увесь світ не спроможний помістити описання тих чудес (Пор. Йо. 21, 25). До них-бо мовив Господь: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16). То чи ж не стане ганьбою для нас, якщо порушимо ми нашу обітницю й тим із такої височини вкинемо життя [наше] в житейські низини? Є у нас першозасновники й наставники, які рівні безплотним. Є вони першими молільниками й заступниками перед Творцем, бо ж подібні до ангелів і увінчані мученицькими вінцями.

РОЗПОВІДЬ18 Про Святого священномученика Кукшу і Пимена Посника

Та чи можна оминути згадкою блаженного священномученика того ж Печерського монастиря ченця Кукшу, про якого відомо всім, що він і бісів проганяв, і вятичів хрестив, і дощ з неба звів, і озеро висушив, і багато чудес сотворив та й, зазнавши багатьох мук, був стятий разом зі своїм учнем. А з ними відійшов і Пимен - блаженний посник, котрий передбачив свою смерть за два роки заздалегідь, та й про багато що інше пророкував, недужих зцілював. Гучно мовив він, стоячи посеред церкви: «Удосвіта вбили брата нашого Кукшу». І, сказавши це, відійшов разом із тими святими.

І ще [додаю] Полікарпові. Перестану говорити про святих багато. Бо якщо не впливають на тебе мої слова, то й саме писання тебе не переконає. Якщо ж їм ти не повіриш, то навіть якби й воскрес хто з мертвих, віри не йнятимеш (Пор. Лк. 16, 31).

РОЗПОВІДЬ 19 Про святого Атанасія Затворника,

який помер, і наступного дня ожив, і жив ще дванадцять років

А ще й таке відбулося в цьому ж святому монастирі. Один брат, на ім'я Атанасій, котрий провадив життя святе й богоугодне, помер після тяжкої недуги. А два брати омили його мертве тіло, як то належало [за звичаєм], та й відійшли. Випадково ще й інші нагодились, побачили того [Атанасія] мертвим та й також пішли собі геть. Отож і пролежав мрець увесь день без поховання, бо ж був він дуже вбогий і не володів нічим від світу цього, тож і не дбали про нього. Це ж бо [лише] багатим кожен намагається прислужитися і за життя, і по смерті, аби щось та успадкувати.

Та вночі явився хтось ігуменові й мовив: «Два дні лежить ця людина Божа без поховання, ти ж веселишся». ї побачивши це [явлення], ігумен разом з усією братією прийшли наступного дня до небіжчика й застали, як сидів він і плакав. Вжахнулися вони, узрівши, що ожив Атанасій, і

59

.

почали його розпитувати: «Як це ожив ти й що бачив?» А той не відповідав нічого, окрім: «Спасайтесь». Вони благали його [відкрити щось], бо ж хотіли, як казали, почути щось корисне для себе. Він же відповідав: «Навіть як і розповім вам, то не повірите мені». Братія ж присягалася йому, що збереже кожне слово з його розповіді. Та він сказав їм лише: «У всьому дотримуйтесь послуху ігуменові й повсякчас кайтеся та моліться до Господа Ісуса Христа і Пречистої Його Матері, і до преподобних Антонія і Теодосія, аби закінчити своє життя отут і сподобитися бути похованими в печері зі святими отцями. Понад усе речі оці три, і кому вдасться здійснити їх по чину, нехай не заноситься. Більше ж від мене не випитуйте, я ж лише благаю у вас прощення». І пішов до печери, й зачинив за собою двері, і пробув так дванадцять років, ніколи нікому нічого не мовлячи. Коли ж прийшов йому час упокоїтися, скликав він усю братію та знову звернувся до неї з тими ж словами, що й раніше - про послух та каяття, кажучи: «Блаженний той, хто сподобиться бути покладеним тут». І, мовивши це, спочив із миром у Господі.

Ібув один брат, котрий од багатьох літ хворів на поперек, як принесли його до [Атанасія], він обійняв тіло Блаженного й у ту ж мить зцілився та аж до дня своєї смерті не хворів ані на крижі, ані на жодну іншу недугу. А ім'я тому зціленому було Бавило, й оповів він братії таке: «Коли лежав я і стогнав від болю, увійшов цей Блаженний і сказав: "Прийди й зцілю тебе". Коли ж хотів я запитати його, коли сюди прийде , став він невидимим.

Івідтоді всі зрозуміли, що угодив [Атанасій] Господеві, бо ж жодного разу не вийшов і впродовж дванадцятьох років не бачив сонця, а лише плакав непрестанно вдень і вночі, хліба їв обмаль і води пив трішки, та й то через день.

А чув я це від Бавила, якого зцілив той Блаженний.

Якщо ж комусь описане видається небувалим, то нехай перечитає життя отців наших святих Антонія і Теодосія, котрі були першими з руських ченців, ї тоді увірує. А якщо й тоді такий не одміниться, то вони в тому не винні, бо ж належиться збутися притчі, яку оповів Господь: «Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане... {Див. Лк. 8, 5-15). А про тих, хто пригнічений життєвими клопотами, сказав пророк: «Зроби затверділими серце цього люду, затули його вуха...» (Іс. .6, 10). І ще інше: «Хто б повірив тому, що ми чули?» (Іс. 53, 1).

До Полікарпа. Ти, брате й сину, отаких не наслідуй, бо ж не задля них пишу це, а для того, щоб тебе привернути. Тобі ж і пораду даю: благочестям утвердися в тому святому монастирі Печерському, не бажаючи ані влади, ані ігуменства, ані єпископства, і вистачить для твого спасіння й того, що скінчиш життя своє в ньому. Ти й сам знаєш, що можу навести таке, мені й тобі корисне, з усіх книг, що в них описуються діяння, які творилися в тому божественному й святому монастирі Печерському, навести трохи з того, що від багатьох почуто.

РОЗПОВІДЬ 20 Про преподобного Святошу,

князя Чернігівського

Сей блаженний і благовірний князь Святоша, на ім'я Миколай, і був сином Давида та внуком Святослава. І розважав він про оману цього марнотного життя і про те, що все [земне] протікає та проминає, а майбутні блага є неминущими, вічними, а Царство Небесне, яке Бог приготував для тих, хто любить Його, є нескінченним. І облишив він князювання, честь, славу й владу, за ніщо все це поважавши, і прийшов до монастиря Печерського. Року 1106, дня 17 лютого, став ченцем. І всім тутешнім ченцям відоме його доброчесне життя та послух. Три роки перебував він при кухні, працюючи на братію, і власноруч колов дерево для варіння сочевиці, і часто на власних плечах носив дрова. Насилу брати його Ізяслав і Володимир відлучили від такої справи. Та цей істинний послушник виблагав, аби ще хоч один рік потрудитися на братію при кухні. І його, в усьому вмілого й досконалого, після того приставили до воріт монастиря. І при них пробув він три роки, не відходячи нікуди, окрім церкви. А відтак звеліли йому служити в трапезній. І з волі ігумена й усієї братії змушений він був облаштувати собі келію, котру сам же й спорядив. Вона й донині зоветься Святошиною. Та й сад довкола неї насадив він власними ж руками. Розповідають про нього, що за всі роки чернецтва ніхто ніколи не бачив його

60

.