kyiv_pechersk_patericon

Григорій, то мовив їм: «Оскільки все своє життя ви гультяювали, крали [плоди] чужих трудів, а самі працювати не хотіли, то й віднині стовбичте отут у неробстві решту літ аж до кінця життя». Вони ж зі сльозами благали Старця, аби не полишав їх у такій гріховності. Тому Старець зглянувся над ними і сказав: «Якщо хочете ви працювати та з трудів своїх інших годувати, то я вас відпущу». І присяглися таті: «Ніколи ми послуху тобі не зламаємо». І мовив Григорій: «Благословен Бог! Віднині будете трудитися на святу братію та даватимете на їхні потреби зі своєї праці». З тим і відпустив їх. Злодії ж закінчили своє життя в монастирі Печерському, город обробляючи, і, гадаю, нащадки їхні залишилися там і донині.

Ще іншим разом прийшли до Григорія якісь троє, бажаючи ввести цього блаженного в оману. І двоє з них благали святого облудно: «Оцей є нам приятелем і осуджено його на смерть. Тож молимо тебе, долучися до ізбавлення його: подай на те, щоб викупився від смерті». Григорій змилосердився над ним аж до сліз, бо прозрів, що прийшов кінець його життю, й мовив: «Лихо цій людині, бо надійшов день її погибелі». «Якщо подаси дещицю, отче, то він не помре», - казали отак, бо думали щось у нього взяти та й поділитися. Та Григорій відповів: «І я подам, але він таки умре», І запитав їх, на яку ж смерть його засуджено. «На дереві має бути повітаний», - відповідали йому. А Блаженний відказав: «Правильний присуд йому призначено, бо ж завтра він повіситься». І тоді спустився [Григорій] у погріб, у якому творив молитву так, щоб ані розум його не відволікався ні на що земне, ані очі не бачили нічого марнотного. Виніс звідтіля книги, які ще залишилися, і віддав їм зі словами: «Якщо не знадобляться, то мені повернете». Вони ж взяли книги та й почали сміятися, перемовляючись: «Оце продамо та й поділимося». Коли ж угледіли фруктові дерева, домовилися: «Прийдемо цієї ночі та й одберемо в нього плоди».

Як настала ніч, прийшли оті троє й замкнули ченця в погребі, де він молився. Той, кого, як казали, мали повісити, виліз нагору й почав рвати яблука та й узявся за гілку: та вламалася, а два інших, злякавшись, відбігли. А той, що падав, зачепився одягом за іншу гілляку і, не отримавши допомоги, вдусився (коміром). У той час Григорія було замкнено й не міг він прилучитися до тих братів, які були в церкві. Тож коли вони вийшли з церкви й побачили, що висить мертва людина, вжахнулися. Почали розшукувати Григорія та виявили, що його зачинено у погребі. Вийшовши звідтіля, Блаженний звелів зняти мерця і промовив до його друзів: «Ось як збувся ваш задум! Та ж Бога не можна зневажати. Якби ви мене не замкнули, то я прийшов би, зняв би його з дерева, і він би не вмер. А оскільки ворог навчив нас облудою чіплятися за марнотне, то тим позбавилися ви ласки». Коли ж ті, що учинили оту наругу, почули його слова, то прийшли й впали йому в ноги, прохаючи прощення. І засудив їх Григорій на роботу в Печерському монастирі, аби з тієї праці їли вони хліб свій та знаходили вдоволення в тому, що й інших із тих трудів нагодують. І так вони закінчили своє життя, трудячись разом зі своїми дітьми, як раби Пресвятої Богородиці й учнів святого отця нашого Теодосія.

Та слід розповісти ще й про страсну смерть, якої зазнав цей Блаженний.

Трапилася в монастирі така пригода: осквернилося начиння, бо впала в нього якась тварина, тому-то преподобний Григорій спустився до Дніпра по воду. А на той час надіспів князь Ростислав Всеволодич, який прямував до Печерського монастиря заради молитов та благословення, бо ж разом зі своїм братом Володимиром ішов він раттю супроти половців. Коли ж його отроки побачили того Старця, то почали глумитися з нього, кидаючи сороміцькі слівця. І збагнув чернець, що смерть над [ними] усіма нависає, і почав промовляти: «О діти! Тоді як вам слід збудити в собі розчулення та прохати всіх, щоб більше за вас молилися, ви тим більше чините лихе, Богові неугодне. Краще б вам оплакувати свою погибель та каятися у своїх гріхах, щоб мати потіху в день страшний, бо ж уже спіткав вас присуд - усі ви разом із вашим князем приймете смерть у воді». Та князь ані страху Божого не мав, ані не взяв собі до серця слів цього Преподобного, гадаючи, що пусте він говорить, про нього пророкуючи. І сказав: «То це віщуєш смерть у воді мені, котрий [добре] вміє плавати?» Тоді впав князь у гнів, звелів зв'язати ченцеві руки й ноги, підвісити на шию камінь та й кинути у воду. І так його утопили. Два дні розшукували його брати й не знаходили, а третього дня прийшли до його келії, бо ж хотіли забрати те, що по ньому залишилося. Аж ось знайшли мерця в келії, зв'язаного і з каменем на шиї, у ще мокрих ризах, та було обличчя його світлим й сам він, наче живий. І не знайшли того, хто його приніс, та й келія була замкнена. За це ж слава Господу Богові, який творить заради

71

.

своїх угодників дивовижні чудеса. Винесли брати його тіло й з честю поклали в печері, де й пробувало воно багато років цілим і нетлінним.

А Ростислав не почувався винним у гріху й, опанований гнівом, не пішов до монастиря. І не забажав він благословення, і від нього віддалився. А що уподобав проклін, то він на нього і впав. Володимир же прийшов до монастиря заради молитви. Як були ж вони коло Трипілля, зіткнулися війська й наші князі кинулися втікати з-перед лиця ворога. Отож Володимир - заради молитов святих і благословення - перетнув річку. А Ростислав потонув разом з усіма своїми воями, як і віщував блаженний Григорій, бо ж «...яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7, 2).

Збагніть же ті, хто кривду чинить, притчу, що оповів її Господь у святому Євангелії про суддю немилостивого та бідну вдовицю, яка часто приходила до нього й говорила: «Оборони мене від мого супротивника!» (Лк. 18, 3). Кажу-бо вам, що Господь невдовзі відомстить за своїх рабів, бо мовить Він: «Мені належить помста, я відплачу» (Рм. 12, 19). Говорить Господь: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (Мт. 18, 10). «Господь - бо - справедливий, любить правду; праведники лице Його побачать» (Пс. 11 [10], 7). Що людина посіє, те й пожне. Такою є відплата гордим, яким Господь противиться, а «покірним дає ласку» (Прип. З, 34). Йому ж бо слава з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 29 Про многотерпеливого Йоана Затворника

Усім народженим на землі від першої людини судилося бути подібними до неї образом і перейняти однакові з нею пристрасті. Вона-бо, узрівши красу плоду, не стрималася й непослух Богові явила, отож і сповнилося життя її пристрастями. Адже коли була вона сотворена, то у неї - як у творіння Божого - не було жодної вади: бо ж Господь Бог наш, узявши земний порох, руками пречистими й непорочними сотворив людину благою й сповненою добром. Та вона - бо ж із землі - земне полюбила, до земних утіх потягнулася. І ті насолоди здолали її, і відтоді заволоділи родом людським пристрасті, і звабляються люди іншими розкошами, і завжди є ними переможені.

Ія є одним із тих, кого вони перемагають, хто потрапив до них у неволю, помисли чиєї душі збентежені і підлягають пристрастям, і нездоланне бажання [в мені] творити гріх - і тим-то немає на землі нікого, мені подібного за числом гріхів, в яких і досі перебуваю.

Та був отой, хто єдиний з усіх пізнав істину, здався на волю Божу й зберіг [Божі] заповіді бездоганно, тіло й душу свою зберіг у чистоті від усякої скверни тілесної та душевної. Маю на увазі преподобного Йоана, який затворився в тісному місці печери і пробув у великій здержливості тридцять літ, великим постом утискаючи й умертвляючи своє тіло, носячи на ньому тяжке заліззя.

Часто приходив до нього один із братів, якого диявол мучив тілесною пожадливістю. А тому благав він блаженного Йоана молити Бога за нього, аби подав Господь послаблення пристрастей та вгамування тілесних бажань. І часто приходив він і звертався з цим.

Ісказав йому блаженний Йоан: «Брате, будь мужнім і кріпись. Потерпи ради Господа й постарайся не зійти з Його шляху, а Він не полишить тебе в руках [ворогів] і не віддасть на розтерзання в їхні зуби». І відповідав брат Затворникові: «Повір мені, отче, що як не подаси мені полегкості, то ніде не знайду я спочинку, бо переходитиму з одного місця на інше». Тоді мовив йому блаженний Йоан: «Чому хочеш віддати себе на поживу ворогові й уподібнитися людині, котра стоїть на краю прірви? Коли ворог її, заскочивши зненацька, зіштовхне долі, то може бути падіння її настільки тяжким, що не зможе й звестися. Якщо ж залишишся ти в оцьому святому й блаженному монастирі, то уподібнишся людині, котра стоїть далеко від прірви. Як би ворог не трудився, затягаючи тебе в неї, та ніяк не здолає того зробити. Тож залишайся, поки Господь задля твого терпіння не виведе тебе з провалля пристрастей і брудної багнюки та не поставить ноги твої на [твердому] камені. Але послухай, дитино: оповім тобі про те, що трапилося зі мною за часів моєї юності.

72

.

Дуже страждав я, знемагаючи від блудливих бажань, і не відав, що ж діяти задля свого спасіння: по два, по три дні утримувався від їжі - і так тривало впродовж трьох років. Часто й цілими тижнями нічого не споживав я, і цілі ночі проводив без сну, і спрагою великою себе зморював, і важке залізо на собі носив. І хоча три роки відбув я у таких тяжких стражданнях, та спокою не здобув. Ось і пішов я в печеру, де лежить наш святий отець Антоній, і віддався молитві. Отак у молитві перебув біля його гробу день і ніч. І почув, як промовив він до мене: «Йоане, слід тобі затворитися отут. І тоді, коли очі нічого не бачитимуть, а уста мовчатимуть, припиниться та борня, і Господь подасть тобі допомогу молитвами своїх преподобних».

Івідтоді я, брате, оселився отут, у цьому місці, тісному й скорботному (ось уже тридцятий рік це триває), і лише небагато літ, як здобув я спокій. А так усе життя своє страсно боровся я з тілесними помислами й тримав себе суворо, ледь-ледь підживляючись їжею. А згодом, коли вже й не відав, що учинити, бо вже не міг терпіти тієї борні плоті, задумав жити нагим і накласти на тіло своє тяжкі вериги, що відтоді й донині на мені, - і виснажують мене холод та заліззя. Та й ще одне учинив я і здобув тим велику користь.

Викопав яму, що сягала мені до рамен, і як тільки надійшов день святого Посту, заліз у неї та власними ж руками й засипався землею так, щоби вільними в мене були лише руки та голова. Весь Піст перебув я в такому тяжкому утиску, не міг рушити жодним суглобом, але й це не вгамувало плотських бажань та запалу мого тіла. До того ж ще й ворог-диявол страх на мене наганяв, бажаючи вигнати мене звідтіля, так що далось мені його лиходійство взнаки. Бо ж мої прикопані в ямі ноги почали спідсподу горіти так, що й скорчилися жили та затріщали кості. Вже полум'я сягнуло й моїх нутрощів та вигоріли члени. Я ж, забувши люту муку, радів душею за те, що зберіг її у чистоті від такої скверни, і задля того волів краще спопеліти у вогні Господа ради, аніж вилізти з тієї ями. І ще побачив змія страшного й дуже лютого, що хотів мене всього пожерти, полум'ям та іскрами дихав, мене спалюючи. І багато днів витворяв він таке зі мною, бажаючи мене прогнати. А як наступила ніч Христового Воскресіння, раптом напав на мене отой лютий змій, ухопив мою голову й мої руки в пащеку, так що аж обпалилося моє волосся на голові й на бороді, як то можеш побачити й нині. Я був мало що не в його горлянці, коли заволав із глибини мого серця.

Молитва. «Господи Боже, Спасе мій! Чому ти мене покинув? Помилуй мене, Владико, яко Ти єси єдиний Чоловіколюбець. Спаси мене, грішного, єдиний Боже безгрішний! Ізбав мене від скверни мого беззаконня, аби не зав'яз я в тенетах ворожих на віки вічні. Визволи мене з пащі цього ворога, що наче лев, рикаючи, ходить, бажаючи мене пожерти. Піднеси силу Твою і прийди, щоби спасти мене. Зблисни блискавицею Твоєю і прожени його, аби щез він з-перед лиця Твого».

Іщойно закінчив я молитву, як вмить постала блискавиця, і той лютий змій щез від мене, після того не бачу я його й донині. І тоді осяяло мене, наче те сонце, божественне світло, і почув я звернений до мене голос: «Йоане, Йоане! Оце дано тобі допомогу, а далі остерігайся - щоб не трапилося з тобою чогось гіршого І щоб не довелось тобі терпіти лихо в прийдешньому [віці]». Я ж запитав з поклоном: «Господи, навіщо ж ти залишив мене на таку гірку муку?» І була мені відповідь: «В міру твого терпіння навів я на тебе [випробування], аби очистився ти, наче золото у вогні. Адже Бог не допускає на людину напасті понад силу, щоб, бува, не знемоглася, а, наче той господар, рабам міцним та могутнім доручає справи важкі та великі, а для немічних та слабких задумує діла малі та легкі. І знай: у боротьбі з [тілесними] пристрастями, ради якої твориш ти молитви, помолися за себе до померлого, що лежить навпроти, аби полегшив тобі битву з блудом. Він-бо вчинив більше від Йосифа й може допомогти тим, хто від цієї пристрасті тяжко потерпає». Я ж не відав імені цього [похованого] й почав благати: «Господи, помилуй мене». А вже згодом я дізнався, що був цей, [що лежав навпроти] Мойсей, угрин родом....

Ізійшло на мене світло невимовне, що в ньому й нині перебуваю. І не потрібно мені свічки ані вночі, ані вдень. Ті, хто до мене приходить, усі достойні насичуються тим світлом, і явно постає перед їхнім зором утіха, бо ж явно розсвітлюється ніч заради надії на світло прийдешності. А на нас, які розум свій занапастили любов'ю до тілесного й ніколи плоду [благого] не приносили, Христос, який вершить справедливість, допускає пристрасті [випробування].

73

.

Та кажу тобі, брате: «Помолися до цього преподобного Мойсея, і він тобі допоможе». І взяв [Йоан] одну кістку з мощів цього Святого, і дав [братові] зі словами: «Притули до свого тіла». І вмить утишилася пристрасть, і члени його омертвіли. Відтоді не знав він тієї прикрості [похітливості]. І вони разом склали дяку Богові, який прославляє своїх святих: тих, чиє життя було Йому угодне, Він і після смерті наділив даром зцілення та прикрасив нетлінними вінцями і Царства свого сподобив. Йому ж слава з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 30 Про преподобного Мойсея Угрина

Про цього блаженного Мойсея Угрина відомо, що любив його святий Борис. Бо ж був він із роду угрин, брат Георгія, на якого святий Борис зодягнув золоту гривну і якого убили на Альті разом зі святим Борисом та й голову йому відтяли через золоту гривну. Отой Мойсей єдиний урятувався від гіркої смерті та лютого вбивства і прибув до Предислави, сестри Ярослава, й тут перебував. А в ті дні не можна було ні до кого вдатися. І він кріпився душею та молився Богові, аж поки не прийшов наш благочестивий князь Ярослав, котрий в ім'я гарячої любові до братів не міг стерпіти і [повстав] на беззаконного, і переміг безбожного, й гордого, й окаянного Святополка. А отой утік до ляхів, а потім повернувся з Болеславом і прогнав Ярослава, а сам сів у Києві. Отож як повертався Болеслав у Ляхи, то забрав зі собою обидві сестри Ярославові та й бояр його, а з ними повели й оцього блаженного Мойсея, закутого по руках і ногах у тяжкі залізні кайдани. І стерегли його дуже пильно, бо ж був він міцний тілом та прекрасний обличчям.

Тож як побачила отого [Мойсея] одна вельможна жінка (а була вона красива та юна, володіла багатствами великими і владою чималою), пройнявся розум її отією вродою, а серце вразила похіть і жага заволодіти цим преподобним. І почала вона переконувати його улесливими словами: «О чоловіче, навіщо ж тобі зазнавати таких мук, якщо маєш розум, завдяки якому можна уникнути й цих оков, і цих страждань?» А Мойсей відповідав їй: «Така воля Божа». Вона ж йому: «Якщо ж скоришся мені, то ізбавлю тебе й зроблю великим у всій Лядській землі, й володітимеш мною та всім моїм маєтком».

Та блаженний зрозумів її нечисту жагу й промовляв: «Кому з чоловіків пішло на поправу те, що він узяв жінку й скорився їй? Адам первозданний, коли покорився жінці, то став вигнанцем із раю. А Самсон силою перевищив усіх і всіх воїнів здолав, та згодом жінка віддала його до рук іноплеменних. І Соломон глибини премудрості осягнув, та як послухався жінки, то ідолам поклонився. Та й Ірод багато перемог здобув, а згодом поневолився - стяв Йоана Предтечу. То як же я, вільний, віддамся в рабство жінці, якщо жінки ще від народження не пізнав?» Вона ж відповідала: «Я тебе викуплю, й учиню славним, і поставлю господарем над усім моїм домом, і за чоловіка хочу тебе мати. Лише вволи мою волю, і вгамуй жагу моєї душі, й дай мені насолодитися твоєю красою. Досить на те твого бажання - я ж бо розум втрачаю, не в силі стерпіти твоєї вроди. Тоді ж і втихне жар серця, що мене спалює, тоді помисли мої знайдуть розраду, а я - спочинок від пристрастей. А ти насолоджуватимешся моєю красою й станеш господарем над усіма моїми маєтностями, спадкоємцем моєї влади й паном над боярами».

Та відказував їй блаженний Мойсей: «Добре тобі відомо, що не вчиню по твоїй волі й не бажаю ані твоєї влади, ні багатства, а ставлю понад те чистоту душевну й ще більше - тілесну. Не буде мені тяжко перебути ті п'ять років, що Господь дарував мені перетерпіти в цих кайданах. Безневинно зношу оці муки, тож уповаю, що ради них буду вибавлений од мук вічних».

Як побачила ота жінка, що не дається їй така краса, пристала на іншу диявольську раду, помисливши: «Якщо викуплю його, то, хоча б і підневільний, а скориться мені». І послала до його власника, щоби віддав їй Мойсея за скільки завгодно [великий викуп]. А він як побачив, що то сприятливий час набути багатство, узяв у неї десь до 1000 [гривень срібла], а Мойсея віддав їй. І се ж вона безсоромно під примусом потягнула його на нечисту справу. Бо ж як перейняла владу над ним, звеліла поєднатися зі собою та, увільнивши з кайданів і зодягнувши в коштовні шати, солодощами годуючи й любощами оточуючи, змушувала вдовольнити її хіть.

74

.

Та цей Преподобний, бачачи несамовитість тієї жінки, ще ревніше почав віддаватися молитві посту та чуванню, приймав поживу так, що надавав перевагу сухому хлібов й воді, аніж дорогим стравам і винові зі скверною. І не лише скинув із себе сорочку, як Йосиф, але й усі шати зняв, тож уникнув гріха і мав життя сього світу за ніщо. І до такої люті довів цю жінку, що хотіла вона зморити його голодом. Та Бог не полишає рабів своїх, які на Нього уповають, тож схилив до милосердя одного зі слуг тієї жінки, й він потайки давав [Мойсееві] поживу.

Адрузі вмовляли кажучи: «Брате Мойсею! Що перешкоджає тобі одружитися? Ти ж бо ще молодий, а вона - вдова і з чоловіком прожила лише один рік. Та й вродливіша від інших жінок.

Абагатством володіє незчисленним і владою великою в Ляхах. Тож якби забаглося їй якогось князя, він би нею не погордив. Ти ж полонений і невільник цієї жінки, а паном її бути не хочеш? Якщо скажеш: "Не можу зламати заповіді Христові", - то чи не мовить Христос в Євангелії: "Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом" (Мт. 19, 5). Та й апостол каже: "Ліпше одружитися, ніж розпалюватися" (1 Кор. 7, 9), - а вдовицям велить вступати у друге подружжя. А ти ж не підлягаєш чернечим обітам - від них вільний, то чому ж віддаєш себе на люті й гіркі муки. Заради чого страждаєш? Якщо трапиться так, що в цьому лихові й життя стратиш, то яка тобі за це хвала буде? Хто ж від перших людей і донині цурався жінки, окрім ченців? Авраам, чи Ісаак, чи Яків? Йосифові хоч і далася дещиця перемоги, та згодом і його жінка здолала. То ж і ти, якщо виживеш нині, колись із жінкою [все одно] пов'яжешся, а тому хто б не посміявся із твого безумства? Краще тобі скоритися цій жінці, і вільним стати, і паном над усім бути».

Він же їм відказував: «О брати й хороші мої друзі, добре ви мені дораджуєте. Гадаю, ваші слова кращі від тих, що змій у раю Єві підшіптував. Переконуєте мене покоритися цій жінці, та не можу поради вашої прийняти. Якщо й судилося мені умерти в цих кайданах та гірких муках, сподіваюся від Бога ласку прийняти. Якщо усі праведники, які мали жінок, спаслися, то мені, єдиному грішникові, не дано спастися, якщо з жінкою буду. Та Йосиф, якби піддався дружині Потіфара, то не судилося б йому згодом царювати: то ж Бог узрів його терпіння і дарував йому царство, тому то й з роду в рід прославляють його за цнотливість, хоча й дітей він прижив. Та я не Єгипетського царства бажаю, чи владарювати, чи великим бути в Ляхах, чи шанованим у всій Руській землі - ради Вишнього Царства всім отим нехтую. Якщо ж живим вирвуся з рук цієї жінки, то стану ченцем. Адже мовить Христос в Євангелії: "І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину" (Мт. 19, 29). То кого ж радше послухатися - Христа чи вас? Та й апостол каже: "Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві; а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці..." (1 Кор. 7, 32-33). Ще запитаю у вас: "Кому належить служити більше - Христові чи жінці?" Адже написано: "Раби, слухайтеся панів (сьогосвітних) із страхом і пошаною, у простоті вашого серця, як Христа..." (Еф. 6, 5). Тож збагніть ви, хто мене утримує, - ніколи краса жіноча мене не звабить і від любові Христової не відлучить.

Як почула ж це жінка, замислила в серці своєму лукавство: посадила його на коня і в супроводі численних слуг звеліла возити по підвладним їй містам і селам, проголошуючи: «Оце все - твоє, якщо тільки тобі до вподоби. Чини з усім, що забажаєш». А людям казала: «Ось ваш пан, а мій чоловік. Хай поклоняться йому всі зустрічні». А було ж у неї рабів та рабинь пребагато. Та Блаженний лише посміявся з безумства тієї жінки: «Надаремні всі твої зусилля - не можеш ані звабити мене тлінними речами цього світу, ані обікрасти з духовних скарбів. Збагни це й не трудися намарно». Вона ж казала: «Хіба не відомо тобі, що мені ти проданий? Хто ж може відібрати тебе з рук моїх? Тож живим я тебе не відпущу аніяк - після тяжких мук віддам тебе на смерть». Та він відповідав їй без страху: «Не лякаюся того, що мені кажеш, та й на тому, хто віддав мене тобі до рук, лежить більший гріх [ніж на тобі]. А я відтепер - з волі Божої - стану ченцем».

І прибув у ті дні один чернець зі Святої Гори, саном єрей, і - за Божим напученням - прийшов до Блаженного й зодягнув його в ангельський образ. Дав йому багато настанов, як зберегти чистоту, не відступитися перед ворогом і позбутися тієї нечестивої жінки. А навчивши, відійшов. І шукали його, та не знайшли.

75

.

Тоді ота жінка, зневірившись у сповненні своїх надій, завдала Мойсееві тяжких катувань: звеліла роздягти його й бити заліззям, так що й земля наситилася кров'ю. І ті, б'ючи, говорили йому: «Скорися своїй господині і вволи її волю. Якщо ж не послухаєшся, то розчленуємо тіло твоє. І не гадай, що уникнеш цих тортур, але після багатьох і гірких мук віддаси свою душу. Тож змилуйся сам над собою, скинь це нужденне лахміття, зодягнися в коштовні шати, тож і уникнеш тортур, що тебе очікують, поки ми ще не почали терзати твоє тіло». І відповідав їм Мойсей: «Браття, що звелено вам виконати - виконуйте, не зволікайте. Я ж ніяк не можу відректися від чернецтва і від Божої любові. Жодні катування - ні вогонь, ні меч, ні рани - не зможуть відлучити мене від Бога й цього великого ангельського образу. А оця безсоромна й ошаліла жінка показала свій безвстид, коли не лише Бога не побоялася, але й соромом перед людьми знехтувала, по-сороміцьки змушуючи до осквернення та перелюбу. Тож ані їй я не скорюся, ані тієї окаянної волі не сповню».

Тоді та жінка впала у велику гризоту, як би відомстити за свою ганьбу, й послала до князя Болеслава зі словами: «Сам знаєш, що мого чоловіка вбили, як був він з тобою на війні. Ти ж дав мені волю взяти за чоловіка того, кого забажаю. Я ж полюбила одного юнака із твоїх бранців, красивого на вроду. Викупивши, взяла його до свого дому і все, що тільки є в моєму домі - золото, срібло та й усю владу, - йому дарувала. А він то все за ніщо має. Часто мучила я його і тортурами, й голодом, та всього того йому замало [аби пристав на мою волю]. П'ять років тримав його в кайданах той, хто полонив його. А оцей шостий рік перебуває він у мене й зазнає через свій непослух великих мук, що їх сам на себе й накликав своїм жорстокосердям. А нині ще й прийняв він постриг від одного ченця. Отож що ти звелиш із ним учинити, те й учиню». Болеслав же звелів їй приїхати до нього й Мойсея зі собою привести.

Отож прийшла та жінка до Болеслава й Мойсея зі собою привела. Побачив Болеслав Преподобного й довго змушував взяти ту жінку за дружину, але так його і не вмовив. Говорив йому: «Хто ще настільки нечулий, як ти, що позбавляєш себе таких благ і почестей і сам себе віддаєш на такі гіркі муки. Отож віднині знай, що вибирати тобі між життям і смертю: або сповниш волю своєї пані й отримаєш від нас великі почесті та владу, або - через непослух - після лютих мук смерть приймеш». А жінці сказав: «Жоден із куплених тобою полонених не є вільним. Тож, як господиня з рабом, учини з ним, що хочеш так, щоб і інші не наважувалися противитися своїм панам». І відповідав Мойсей: «Мовить Господь: "Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?" (Мр. 8, 36-37). Як обіцяєш мені славу й честь, якщо невдовзі й сам їх втратиш, і прийме тебе (коли нічим уже не володітимеш) могила? Та й оця нечестива жінка невдовзі буде люто вбита». Так [згодом] і сталося за пророцтвом Преподобного.

Атим часом та жінка, здобувши над ним велику владу, безсоромно тягнула його на гріх. Якось звеліла вона силою покласти його до себе на ложе, обціловувала його та обіймала. Одначе жодними цими спокусами так і не змогла звабити його на свою похіть. Говорив їй Блаженний: «Надаремні твої зусилля. Не гадай, що я безумний чи не спроможний на це діло: ради страху Божого гребую тобою, як нечистою». І почувши це, наказала вдова завдавати йому щоденно по сто ран, а врешті ще й звеліла відтяти йому сороміцькі члени, кажучи: «Не пощаджу його добра, аби ніхто не зміг насититися його красою». Наче мертвий, лежав Мойсей, спливаючи кров'ю, й ледве дихав.

АБолеслав, почуваючись поганьбленим задля знатності тієї жінки й попередньої прихильності до неї, потурав їй і учинив великі утиски на чорноризців - вигнав зі свого краю їх усіх. Та невдовзі Бог відомстив за своїх рабів. Однієї ночі спіткала Болеслава нагла смерть, і здійнявся по всій Лядській землі великий заколот, і повсталі побили своїх єпископів та бояр, як то описується в Літописі. Тоді-то й цю жінку було вбито.

АПреподобний Мойсей, очунявши від ран, прийшов до Святої Богородиці в святий Печерський монастир, несучи на собі рани мученика та вінець ісповідника, але як відважний Христовий воїн-переможець. І дарував йому Господь силу гамувати пристрасті.

Якось один брат, який знемагав у боротьбі з блудом, прийшов і благав допомоги в цього Преподобного: «До смерті зберігатиму обітницю, яку мені накажеш дати». А Блаженний йому сказав: «Щоб ніколи більше в житті не промовив ти до жінки жодного слова». І той з любов'ю

76

.

обіцяв [того дотриматися]. Тоді Святий, який тримав у руках свій посох, бо ж через отримані рани не міг ходити, вдарив ним брата в лоно й вмить його уда наче омертвіли, і відтоді не мав той брат прикрості. І вписано це в житіє святого отця нашого Антонія. Блаженний-бо Мойсей прийшов [у монастир] за часів святого Антонія та й упокоївся в Господі при доброму сповіданні, проживши тут 10 років. А в полоні страждав він у оковах п'ять років і шостий - за чистоту.

Згадав я і про вигнання ченців із Ляхів, задля постригу Преподобного, що його прийняв він, аби посвятитися Богові, якого возлюбив. Це вписано в житіє святого отця нашого Теодосія. Коли ж князь - Ізяслав через Варлаама та Єфрема послав у вигнання нашого святого отця Антонія, то його дружина-княгиня, котра була ляшкою, заборонила йому робити це, кажучи: «Не задумуй і не чини такого. Трапилось-бо колись у нашій землі: через якусь провину були вигнані за межі нашої землі чорноризці - отоді-то й діялося в Ляхах велике лихо». А сталося отак заради цього Мойсея, як я вище описав.

Отож подані розповіді про Мойсея Угрина та Йоана Затворника [лише] відомі з того, що здійснив через них Господь на славу свою, прославляючи їх заради їхніх страждань і наділяючи їх дарами чудо-творення. І йому слава нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 31 Про Прохора-чорноризця, який молитвою із

зілля, що лободою зоветься, творив хліб, а з попелу - сіль

Такою є воля чоловіколюбця Бога щодо свого сотворіння: на всі часи й літа має Він стосовно нас свій промисел і корисним нас обдаровує. Але, очікуючи нашого каяття, наводить на нас інколи голод, а деколи й війни, причиною яких є невдатність тогочасного володаря. Отим-то наш Владика перетворює людське недбальство на чесноту пам'яттю про діла неподобні: про те, що хто творить справи лихі й негідні, будуть віддані - задля гріхів наших - володарям лихим та немилостивим. Та й ті осуду не уникнуть, бо ж суд без милості буде тим, хто милості не творив. Було ж це за часів, коли в Києві князював Святополк. Велике насильство творив він: без жодної провини дощенту викорінював вельможних, а у багатьох повіднімав майно. Задля того й учинив Господь допуст, що мали погани над нами силу й багато воєн було з половцями, а до того додавалися й усобищ, великий голод та повсюдна й велика нужда в усій землі Руській.

Отож тоді й прийшов до ігумена Йоана один чоловік зі Смоленська, який бажав стати ченцем і котрому при постригу дали ім'я Прохор. Коли ж став він чорноризцем, то віддався такому послухові та безмірній здержливості, що відмовився й від хліба. Тож збирав він . лободу, власноруч перетирав її, робив із того хліб і тим харчувався. Заготовляв це заздалегідь щоліта на весь рік, так що й життя міг прожити без хліба. І побачив Господь його терпіння та велику здержливість, і перетворив йому гіркоту на солодкість, й після смутку настали для нього радощі, як мовиться: «Увечорі плач завітає, а вранці радість» (Пс. 30[29], 6). За те й прозвали його Лободником, бо ж ніколи не куштував він ані хліба, окрім проскури, ані жодного овочу, ні питва, а лише лободу й воду, як то було сказано вище.

І ніколи [Прохор] не журився, а завжди служив Господеві в радості. І ніколи не лякався жодної раті, бо жив, наче птиця: адже не набував ані маєтків, ні житниць, де б громадив статки. Тож і не казав, як отой багатій: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12, 19). Не мав-бо нічого, окрім лободи, але і її заготовляв лише на наступний рік, кажучи собі: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а наготованала лобода, вона кому буде?» (див. Лк. 12, 20) Цей [чернець] наділі сповнив сказане Господом слово: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний їх годує» (Мт. 6, 26). Отож, стараючись їх наслідувати, Преподобний Прохор легко верстав місцини, де була лобода, й на своїх раменах, наче на крилах, приносив звідтіля до монастиря собі на прогодування. На неораній землі несіяний харч мав.

Коли ж настав великий голод і від нього великий мор на людей, Блаженний не покидав своєї справи - збирав лободу. Побачив один чоловік, як то він це робить, та почав і собі лободу збирати для себе й своїх домашніх, аби прогодуватися в голодний час. А тому Блаженному ще

77

.

збільшилася лобода на поживу, і він завдавав собі ще більше трудів, громадячи оте зілля, і, як казалося раніше, власноруч розтирав його, роблячи хліб і роздаючи його вбогим та знеможеним голодом. Багато хто приходив до нього в отой голодний час, а він усім роздавав [хлібини]. Усім видавалися вони солодкими, наче з медом. Інколи не так хотілося декому хліба, як прийняти з рук того Блаженного сотворене з дивного зілля. Адже кому він подавав із благословенням, то ставав хліб ясним і чистим, і був солодким; а якщо брав його хтось крадькома, то ставав той хліб наче полин. Один із братів украв хлібину потайки, без дозволу [Блаженного], та й не зміг їсти: як опинилась вона в його руках, то зробилася, наче полин, безмірно гіркою. І траплялося таке багато разів. Відчуваючи встид, той брат з сорому не міг розповісти [Блаженному] про свій гріх. А так він виголоднівся, що й не міг більше терпіти тієї природної нужди, та й смерть у очі зазирала. Тож прийшов до ігумена Иоана, оповів про те, що трапилося, й прохав прощення за скоєний гріх. Та ігумен не повірив сказаному і звелів іншому братові вчинити таке: потайки взяти хліб, аби пересвідчитися, що дійсно так воно і є. І коли принесли хлібину, то сталося все так, як оповідав той брат, який украв: ніхто не зміг її навіть покуштувати - такою вона була гіркою. Тоді послав ігумен уже обидвох ченців і велів попросити хлібину з рук [Прохора], а відходячи, іншу хлібину вкрасти. Коли ж принесли вони, то вкрадений хліб на їхніх очах одмінився та став як попередня хлібина, [з виду], наче земля, і гірким, наче полин, а хлібина, взята з рук [Блаженного], ясніла й була, наче мед. І через те чудо пішла слава про цього мужа по всіх усюдах, і прогодував він багатьох голодних, і багатьом корисне вчинив.

Коли ж почалася рать Святополка з Давидом через незрячість Василька, якого осліпив Святополк, то за намовою Давида Ігоревича з Володарем та самим Васильком, не допустили купців із Галича, ані човнів із Перемишля, і не стало солі в усій Руській землі. І почалося безладдя, а до нього додалися беззаконні грабунки, як казав пророк: «.... за пригорщі ячменю та за шматок хліба, погубляючи душі, що не повинні умирати» (Ез.13, 19), - тоді можна було побачити, що перебували люди у великій журбі і знемозі від голоду й війни, бо ж не було в них ані пшениці, ні солі, щоби перебути оту нужденність. Тоді-то блаженний Прохор, який мав свою келію та зібрав [у ній] багато попелу з усіх [інших] келій так, що ніхто про це й не відав, своїми молитвами перетворював його на чисту сіль і роздавав усім, хто приходив. І чим більше роздавав, тим більше вона примножувалася. За неї ж не брав нічого, а вділяв безкоштовно, скільки хто бажав, і вистачило її не тільки монастиреві, але й мирянам, котрі до нього зверталися та брали вдосталь для потреб своїх. І можна було побачити, що торговище спорожніло, а монастир переповнився тими, що приходили за сіллю.

Через те й виникла заздрість у тих, хто торгував сіллю, бо ж не могли вони отримати бажаного зиску. Хто гадав набути в ті дні великі багатства, мали значний збиток: якщо раніше дорого вони сіль продавали - по дві куни за дві мірки, - то тепер і за десять мірок не могли того виручити. І збунтувалися всі продавці солі, прийшли до Святополка й звели наклеп на ченця: мовляв, є в монастирі Печерському чернець Прохор, який відняв у них велике багатство, бо ж безперешкодно роздає сіль усім, хто до нього приходить, а вони зубожіли. Князь хотів їм догодити, але замислив собі двояко: і нарікання їхні втишити, й собі багатства набути. Маючи це на гадці, постановив зі своїми радниками встановити високу ціну на сіль, яку відбере в ченця і сам продаватиме. Тоді ж тим крамольникам пообіцяв: «Задля вас пограбую ченця», - а сам крився з думкою про збагачення. Тим самим хотів Святополк начебто й догодити їм трохи, а тимчасом ще більшу вчинити їм шкоду, бо ж заздрість не знає, що то - надавати перевагу тому, аби творити корисне. І послав князь [слуг] відібрати в ченця всю сіль.

Коли ж привезли сіль і прийшов князь подивитися на неї, а з ним і ті крамольники, які підмовляли проти Блаженного, то всі побачили, що постав перед їхніми очима попіл. Дуже вже дивувалися: що б то могло бути таке - й ніяк не могли збагнути. Але оскільки князь хотів пересвідчитися, в чім річ, то й наказав зберігати оте до трьох днів. Декому ж звелів і скуштувати, але виявився на устах самий лише попіл. А в той час багато людей за звичкою приходило, бажаючи набрати в Блаженного солі і, як побачили, що Старця пограбовано, то поверталися з порожніми руками, проклинаючи того, хто таке скоїв. А Блаженний казав їм: «Коли буде висипана [сіль], то підіть і все розберіть». Князь потримав оте три дні та й наказав поночі викинути.

78

.

Коли ж той попіл розсипали, то він умить перетворився на сіль. І побачивши це, городяни прийшли й усе розібрали.

Іколи трапилося отаке дивовижне чудо, вжахнувся той, хто насилля вчинив: не міг він утаїти отих речей, які відбулися на очах у всього міста, й почав усвідомлювати, що то за справа. Тодіто розповіли князеві й про інше, що сотворив Блаженний. Коли лободою годував багато людей, у їхніх устах був той хліб солодким, а для тих, хто брав хлібину без його благословення, виявлялася вона [темною], наче земля, й гіркою, наче полин, на устах їхніх. Почув це князь, і охопив його сором за скоєне, і пішов він у монастир до ігумена Йоана, і покаявся перед ним. Бо ж раніше ворогував Святополк з ігуменом, тому що той викривав його за ненаситність, багатство та насильство. Схопив його тоді Святополк і ув'язнив у Турові. Якби не заступився за нього Володимир Мономах (а Святополк побоявся, щоб не повстав він супроти нього), то не повернув би ігумена так скоро і з честю до монастиря Печерського.

Та через це чудо прокинулася в Святополка велика любов до Святої Богородиці й до святих отців Антонія і Теодосія, а чорноризця Прохора відтоді він вельми шанував і хвалив, бо усвідомив, що є той воістину рабом Божим. До того ж дав [князь] Богові обітницю ніколи більше не чинити насильства. Та ще дав Старцеві таке тверде слово: «Якщо я з волі Божої раніше від тебе відійду з цього світу, то поклади мене в домовину своїми руками, аби явити тим мені свою незлобливість; а якщо ти упокоїшся раніше од мене й відійдеш до непідкупного Судді, то я внесу тебе до печери на своїх раменах, аби ради того подав мені Господь прощення за незліченні гріхи, що їх учинив я супроти тебе». І мовивши таке, відійшов від ченця.

А блаженний Прохор прожив ще багато років у добрій славі, життям богоугодним, чистим і непорочним. І якось занедужав Святий, а князь у той час був на війні. Тоді посилає до нього Святий вістку: «Оскільки надходить час, коли маю я полишити тіло, то, якщо бажаєш, прийди отримати прощення і довершити свою обітницю: своїми руками покладеш мене в домовину і приймеш відпуст від Бога. Це ж очікую твого приходу, а якщо забаришся і я відійду, то не так поведеться тобі війна, як у разі твого приходу до мене». І, почувши це, Святополк у ту ж хвилину розпустив вояків і чимшвидше прибув до Блаженного. А Преподобний багато навчав князя про милостиню, і про прийдешній Суд, і про життя вічне, і про безконечну муку. Дав йому благословення й прощення і, поцілувавши всіх, хто був із князем, та здійнявши вгору руки, віддав дух. Князь же, взявши святого Старця, відніс його до печери й своїми руками поклав у домовину. І після поховання Блаженного пішов на війну, й здобув над безбожними агарянами велику перемогу, і захопив всю їхню землю, і привів до своєї землі великий полон. Була ж та перемога землі Руської дарованою Богом - за пророцтвом Преподобного.

Івідтоді Святополк, як збирався на рать чи на лови, приходив до монастиря скласти дяку, віддати поклін Святій Богородиці й могилі Теодосія, заходив до печери святого Антонія і блаженного Прохора, покланявся всім преподобним отцям, а тоді вже вибирався в свою дорогу.

Ітак добре ладналося Богом бережене його князювання. Очевидець, [він] явно свідчив про ті преславні чуда й знамення Прохорові та інших преподобних, з якими нехай усі сподобляться благодаті во Христі Ісусі, Господеві нашому. Йому ж бо слава з Отцем і Святим Духом нині й повсякчас. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 32 Про преподобного Марка Печерника,

повелінь якого мертві слухалися

І ми, грішні, наслідуємо писання про давніх святих, [в яких викладено про] те, що вони осягнули й набули великими трудами, перебуваючи в пустелях, і горах, і земних проваллях: про одних святих - бо бачили їх [на власні очі]; про богоугодні житія і чуда, і діла інших - взяли з написаного преподобними мужами, а про житія і чуда, і діяння ще інших - почули від попередників. Отаким є і Печерський патерик, який отці уклали й оповіли в ньому [про святих]. Ми ж, читаючи його, отримуємо духовну насолоду від тих розповідей. А я, недостойний, ані не володію істинним розумінням, ані не був [усьому] очевидцем, тож, коли пишу до тебе, отче, простую слідом за переказами преподобного єпископа Симона. Та й святих місць ніколи не довелося мені обходити, ані бачити Єрусалим чи гору Синай, аби додати до розповіді, як то

79

.

мають зазвичай вдаватися до таких окрас умілі оповідачі. Отож наче й не маю чим похвалятися - лише цим святим Печерським монастирем та тими святими чорноризцями, які в ньому перебували. І, згадуючи їхні житія та чудеса, утіху відчуваю. Та і я, грішний, бажаю [заслужити] молитви тих отців. Отак і розпочну оповідь про преподобного Марка Печерника.

А жив той святий Марко в печері саме тоді, коли святого отця нашого Теодосія перенесли з печери до святої і великої церкви. Оцей же Преподобний Марко викопував у печері багато місць, виносячи землю на своїх плечах, і всі дні та всі ночі трудився на справу Божу. Повикопував він і багато місць на поховання братії, і за це не брав нічого. А як хтось і давав йому що з власної волі, то він, прийнявши це, роздавав убогим.

Якось він, як звичайно, копав та втомився, знеміг, і залишив місце вузьке й нерозширене. А трапилося, що саме в того дня відійшов до Бога один недужий брат і не було іншого місця для поховання, крім того тісного. Коли ж унесли того мерця до печери, то лише з труднощами могли його вкласти. І брати нарікали на Марка, бо ж не могли мертвого ані опорядити, як належно, ані злити олією - така була тіснява. А Печерник смиренно поклонився всім зі словами: «Простіть мені, отці, що через неміч не довершив [я роботу]». Вони ж іще більше йому докоряли та його ганили. Марко ж промовив до небіжчика: «Оскільки тісним є це місце, то ти, брате, сам окропися та, взявши олію, полий на себе». І той простягнув руку, ледь схилився, взяв олію і злив на себе хрестоподібно - на груди й на обличчя, а начиння віддав. Сам же на очах у всіх опорядився, ліг та й завмер. І коли сталося таке чудо, всіх охопив страх і трепет від того, що сталося.

Іншого ж разу після тяжкої недуги помер один брат. Тож один із його друзів уже й губкою його обтер і пішов до печери, бо хотів поглянути на те місце, де мало бути покладене тіло любого йому брата, та й запитав про це Блаженного. А Преподобний Марко відповідав йому: «Брате, піди та й скажи братові: «Почекай до ранку, аби викопав я для тебе місце, й тоді відійдеш на упокоєння». Той же, хто прийшов, відказував: «Отче Марку, я вже й тіло його мертве обтер губкою, до кого ж звелиш мені звертатися?» Марко на те: «Ти ж бачиш, що це місце ще не приготоване. Велю тобі піти й сказати померлому: "Мовить тобі грішний Марко, аби ти, брате, перебув ще цей день, а завтра відійдеш до нашого Господа, якого прагнеш". А тим часом приготую тобі місце на поховання та й пришлю по тебе*. Тоді той чернець послухався Преподобного, а коли прийшов до монастиря, то застав усю братію, яка покійного належно відспівувала. Став він над небіжчиком і сказав: «Мовить тобі, брате, Марко, що ще не приготоване для тебе місце, тож почекай до завтра». І всі подивувалися цим словам. Та коли чернець у їхній присутності це вимовив, то враз небіжчик розплющив очі, й повернулася в нього душа, і пробув він отак з відкритими очима день той і всю ніч, але ні до кого нічого не промовив. Назавтра той брат, що приходив раніше, пішов до печери, щоби поглянути, чи місце вже приготоване. І Блаженний мовив йому: «Йди і звісти небіжчикові: «Каже тобі Марко - покинь оте тимчасове життя та перейди до вічного, бо вже готове те місце, яке має прийняти твоє тіло. Тож віддай Богові дух твій, а тіло твоє нехай буде покладене зі святими отцями тут, у печері». Пішов брат і передав це тому, який ожив. ] відразу ж той склепив очі й віддав дух у присутності всіх, хто прийшов його відвідати. Тоді з честю поклали його в печері на вказане місце. І дивувалися отому чудові: за словом Блаженного ожив мертвий, і навіть більше - за його повелінням упокоївся.

[І ось що ще було.] Були інші два брати у тому ж великому монастирі Печерському, яких з юності єднала сердечна

любов, одні помисли та однакове поривання до Бога. Ублагали вони блаженного Марка влаштувати їм спільне місце, де покладуть їх обидвох, коли звелить Господь. Багато сплинуло часу, аж Теофіл, старший брат, відбув у потребі якоїсь справи, а молодший брат занедужав і відійшов на упокій, і поклали його на приготованому місці. Через декілька днів повернувся Теофіл і, дізнавшись про брата, вельми зажурився та, взявши декого з собою, пішов до печери, бо хотів побачити небіжчика та де і на якому місці його покладено. Коли ж побачив, що покладено його на місці вищому, то почав обурюватися і дуже ремствувати на Марка, кажучи: «Чому поклав його там? Це ж бо я старший од нього, а ти поклав його на моєму місці». Тоді Печерник, який був мужем смиренним, вклонився йому зі словами: «Прости мені, брате,

80

.