kyiv_pechersk_patericon

Тоді всі разом, греки і чорноризці, майстри та іконописці, прославили Великого Бога і Його Пречисту Матір, чудотворну ікону і святих отців Антонія і Теодосія. І так усі вони закінчили своє життя у монастирі Печерському - майстри та іконописці у монашому житті, і поховані у своєму притворі. Донині їхній одяг зберігається у келіях, а їхні грецькі книги шанують як пам'ять про таке чудо.

Коли ж ігумен Стефан, співець, був вигнаний із монастиря, де він бачив преславні чудеса, як прийшли майстри, несучи ікону, і розповідаючи про видіння Цариці у Влахерні, то через це сам спорудив у Клові Влахернську церкву. Благовірний же князь Володимир Всеволодович Мономах, ще юний, був очевидцем того дивного чуда, коли впав із небес вогонь і вигоріла яма, де поясом було виміряно фундамент церкви. І ширилася чутка про це по всій Руській землі. Задля цього із Переяслава приїхав Всеволод зі сином своїм Володимиром, щоби побачити таке чудо. Тоді Володимир хворів і, підперезаний тим золотим поясом бувши, став одразу здоровим молитвами святих отців наших Антонія і Теодосія. А за часів свого князювання христолюбивий Володимир, узявши міру тієї божественної церкви Печерської, збудував цілком подібну церкву у місті Ростові - у висоту, ширину й довжину, і письмово у грамоті вказав, де кожний празник в якому місці намальований. І все це вчинив, наслідуючи зразок тієї великої богознаменної церкви. А його син, князь Георгій, почувши від батька Володимира про те, що сталося у тій церкві, за час свого князювання збудував церкву таких же розмірів у місті Суздалі. Та з роками всі вони зруйнувалися, а ця єдина, Богородична, стоїть вічно.

РОЗПОВІДЬ 5 Про Йоана і Сергія.

Велике чудо в божественній Печерській церкві було перед чудотворною іконою Богородичною

Були два мужі поміж знатними людьми того міста, приятелі Йоан та Сергій. Прийшли вони колись до названої Богом цієї церкви і побачили на чудотворній Богородичній іконі сильніше від сонця світло та й вступили до духовного братства. Через багато літ Йоан занедужав, залишивши свого п'ятилітнього сина Захарію. Прикликав ігумена Никона і роздав своє майно бідним, а синову частку віддав Сергієві: 1000 гривень срібла і 100 гривень золота. Передав також свого малолітнього сина Захарію під опіку своєму другові як вірному братові, заповівши тому, щоби, як син змужніє, віддав йому золото й срібло. Коли ж Захарії виповнилося 15 років, захотів узяти золото й срібло свого батька у Сергія. Той же, спокушений дияволом, задумав розбагатіти і, бажаючи погубити життя з душею, каже юнакові: «Твій батько все майно віддав Богові, у Того проси золота й срібла. Він тобі винен, може, й помилує тебе. Я ж не винен ні тобі, ні твоєму батькові жодного золотого. Це вчинив тобі твій безумний батько, роздавши все своє майно як милостиню, тебе ж залишив бідним і убогим».

Почувши це, юнак розплакався через свою втрату. І посилає до Сергія, з проханням мовлячи: «Дай же мені половину, і тобі половина [залишиться]». А Сергій жорстокими словами докоряв його батькові та йому самому. Тоді Захарія попросив третину, згодом десятину. Та побачивши, що позбавлений усього, каже Сергієві: «Прийди і присягнись у церкві Печерській перед чудотворною іконою Богородичною, де ти побратався з моїм батьком». Іде той до церкви, стає перед іконою Богородичною і, присягши, відповідає, що не брав він ні 1000 гривень срібла, ні 100 гривень золота. Захотів поцілувати ікону, та не зміг наблизитися до неї. Тож коли він виходив із дверей, почав волати: «О святі Антонію й Теодосію, не веліть мене погубити цьому ангелу немилостивому, моліться ж до Святої Богородиці, щоби відігнала від мене численних бісів, яким я відданий. Візьміть же золото й срібло, замкнене у моїй коморі». І страх огорнув усіх.

Відтоді нікому не дозволяли присягати Пресвятою Богородицею. Коли ж послали і взяли запечатану посудину, то знайшли у ній 2000 гривень срібла і 200 гривень золота - так збільшив Господь, віддаючи милостивим. Захарія ж усе віддав ігуменові Йоану, щоб розпорядився, як захоче. Сам же постригся, закінчив своє життя тут. А з того золота і срібла побудована церква

11

.

святого Йоана Предтечі на схилі пагорба на честь Йоана боярина і його сина Захарії, якому належало золото і срібло.

РОЗПОВІДЬ 6 Про святий престол і про освячення тієї

великої церкви Божої Матері

Освячення Печерської церкви відбулося 1080 року, першого року Йоанового ігуменства. Та не знайшлося кам'яної плити для встановлення престолу. Довго шукали, щоби престіл був зроблений із каменю, та не знайшлося жодного майстра, і зробили з обробленої дерев'яної дошки. Та митрополит Йоан не захотів, аби дерев'яний престіл був у такій великій церкві, тому ігумен дуже зажурився. Минуло кілька днів, а освячення не відбулося. На 13 день серпня увійшли ченці за звичаєм до церкви співати Вечірню і побачили біля вівтарної огорожі кам'яну плиту, поставлену на стовпці для облаштування престолу. І скоро сповістили про це митрополитові. Він же похвалив Бога і звелів провести освячення і Вечірню. Довго шукали, звідки і ким була принесена така плита і як була внесена до церкви, поставлена там. Повсюди розпитували, на воді і на суші, звідки її привезено, але не знайдено жодного сліду тих, хто її привіз. Послали туди, де виготовляють такі речі, три гривні срібла, щоби той майстер узяв за свою працю. Оповісники пройшли всюди, та виконавця не знайшли. Бо митець і провидець - Бог, що її сотворив, обробив, поклав та утвердив своїми святительськими руками для покладання свого Пречистого Тіла і Святої Крові на тім святім престолі, який сам дарував, зводивши принести себе в жертву за весь світ на віки.

Другого дня прийшли з митрополитом Йоаном єпископ Йоан Чернігівський, Ісая Ростовський, єпископ Антоній Юріївський, єпископ Лука Білгородський, ніким не кликані, й опинилися на чині освячення. І запитав їх блаженний митрополит: «Чому ви прийшли не запрошені?» Відповіли єпископи: «Від тебе, владико, прийшли посланці, мовлячи нам, що 14 серпня освячується Печорська церква; будьте готові, мовляв, стати зі мною під час Літургії. Ми ж не посміли не послухати твоїх слів, і оце ми тут». І відповів Антоній, єпископ Юріївський: «Я був хворий, а цієї ночі увійшов до мене чернець і каже мені: "Завтра освячується Печерська церква, щоб ти там був". І як тільки я це почув, то одразу ж одужав і оце прибув за і вашим повелінням».

Святитель же хотів розшукати тих людей, котрі їх кликали, але тут пролунав такий голос: «... і власний їхній язик їм готує погибель» (Пс. 64, 9). Він же знову здійняв руки до неба і сказав: «Пресвятая Богородице! Як на честь Твого відходу [з цього світу] зібралися апостоли з усіх кінців всесвіту на Твій похорон, так і нині на освячення своєї церкви Ти зібрала всіх намісників і наших служителів». І всі дивувалися з великих чудес: «О брами, підніміте главні ваші...» (Пс. 24, 7).

Обійшовши ж тричі церкву, почали співати: «Зніміть ваші княжі ворота», - та в церкві не було нікого, щоби відспівувати: «Хто він - отой Цар слави?» (Пс. 24, 8), бо не залишилося в церкві жодного, всі дивилися на прихід єпископів. Була довга мовчанка, і пролунав із середини церкви голос, наче ангельський: «Хто він - отой Цар слави?» (Пс. 24, 8). І шукали тих голосів, хто вони і чиї вони. Та, увійшовши до церкви, помітили, що всі двері були зачинені, а в церкві не було жодної людини, і зрозуміли присутні, що все, що стосується цієї святої і божественної церкви, діється за Божим промислом. Тому і ми скажімо: «О глибино багатства, мудрости і знання Божого! .... бо хто коли дослідив думку Господню? Хто був його дорадником?» (Рим. 11, 33). І нехай Господь береже вас і охороняє у всі дні життя вашого, і молитвами Пречистої Богородиці і преподобних і блаженних отців наших Печерських Антонія й Теодосія, і святих чорноризців того монастиря. А з ними щоб і ми знайшли милість у цьому й майбутньому житті у Христі Ісусі, Господі нашім. Йому ж слава з Отцем і зо Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 7 Розповідь монаха Нестора із обителі

монастиря Печерського про те, чому

12

.

названо монастир Печерським

У час князювання самодержця Руської землі благовірного великого князя Володимира Святославовича зволив Бог явити Руській землі світильника і наставника монахів, про якого ось що розповімо.

Був один благочестивий муж із міста Любеча, в якому змолоду , поселився страх Божий, і забажав він прийняти чернечий чин. Чоловіколюбний же Господь звелів йому йти до Греції і там постригтися. Одразу пустився він у дорогу, подорожуючи, подібно до Господа, що ходив по землі і трудився заради нашого спасіння, і сягнув і до Царгорода. Згодом дійшов і до Святої Гори, обійшов святі монастирі, що є на Афоні, і оглянув монастирі на Святій Горі та пізнав життя надлюдське тих отців, які у плоті наслідували життя ангелів, та й розгорівся Христовою любов'ю, бажаючи життя тих отців наслідувати.

Прибувши до одного з тих монастирів, молив ігумена, щоби поклав на нього ангельський образ чернечого чину. Ігумен, передчуваючи в ньому майбутні чесноти, послухав його, постриг і дав йому ім'я Антоній та навчив чернечого життя.

Антоній же у всьому догоджав Богові, а в іншому вдосконалювався в покорі й послухові, так що всі раділи за нього. Тож і каже йому ігумен: «Антонію, повертайся на Русь, щоб бути там для користі й підтримки іншим, буде тобі благословення Святої Гори».

Прибувши до Києва, Антоній міркував, де б йому оселитися. Походивши по монастирях, не вибрав жодного з них: Бог не велів. І почав блукати по хащах, по горбах та інших місцях, а прибувши на Берестове, знайшов печеру й оселився у ній. Її викопали колись варяги, тож замешкав у ній у великій стриманості.

Коли помер великий князь Володимир, то владу захопив безбожний і окаянний Святополк та сів у Києві; почав винищувати своїх братів і вбив святих Бориса і Гліба. Антоній же, побачивши таке кровопролиття, яке заподіяв Святополк Окаянний, знову втік на Святу Гору. Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка, то сам сів у Києві. Боголюбивий князь Ярослав любив Берестове і церкву святих апостолів, яку опікали багато священиків. Був тут пресвітер на ім'я Іларіон, муж благочестивий, знавець Святого Письма і посник. Він ходив із Берестового до Дніпра, на гору, де нині стоїть старий Печерський монастир, і тут молився, бо там був великий ліс. Викопав він там маленьку печеру до двох сажнів, і коли приходив із Берестового, співав псалми і потай молився Богові.

За це благоволив Бог покласти на серце благовірному великому князеві Ярославу, зібрати єпископів, і року 1051 поставлено Іларіона митрополитом у Святій Софії, а ця його печерка залишилася. Антоній же був на Святій Горі у монастирі, де постригся. І від Бога прийшла звістка ігуменові. «Відпусти, - каже, - Антонія на Русь, тому що потребую його». Покликав ігумен його І каже: «Антонію, йди знову на Русь, Бог так велить, і буде благословення Святої Гори, тому що від тебе візьме початок багато ченців». Благословив його, відпустивши, зі словами: «Йди з миром».

Антоній же, прибувши до Києва, зійшов на пагорб, де Іларіон викопав малу печерку, облюбував це місце і поселився тут. Та й почав молитися Богові, зі сльозами промовляючи: «Господи, утверди мене на цьому місці, і нехай буде благословення Святої Гори і молитва мого отця, котрий постриг мене, нехай буде на цьому місці». І почав жити тут, молячись Богові. Поживою його були сухий хліб і визначена міра води. Копав печеру, не даючи собі спочинку ні вдень, ні вночі, перебуваючи в трудах, у чуваннях, у молитвах.

Згодом довідалися про нього люди, приходили до нього, приносячи найнеобхідніше. І прославився він як Антоній Великий, а тому приходили до нього й просили благословення. Коли ж помер великий князь Ярослав, то прийняв владу його син Ізяслав і сів у Києві. Антоній уже був відомий у Руській землі. Князь Ізяслав, дізнавшись прожиття його, прийшов до нього зі своєю дружиною, прохаючи його благословення й молитви. Великий Антоній був всіма знаний, і всі шанували його.

Почали приходити до нього постригатися окремі боголюбці, а він приймав їх і постригав. Так зібралися до нього 12 братів. До нього ж прийшов і Теодосій та й постригся.

Викопали вони велику печеру, і церкву, і келії, які й донині існують у печері під старим монастирем. Зібралися браття разом, і сказав їм Великий Антоній: «Це Бог нас, браття, зібрав, і з

13

.

благословення Святої Гори, яким постриг мене ігумен Святої Гори, а я постриг вас: нехай буде на вас перше благословення Бога і Пречистої Богородиці, а друге - Святої Гори». Ще сказав їм таке: «Живіть собі, і я вам призначу ігумена, а сам хочу відійти на оту гору й там осісти на самоті». Бо як я сказав раніше, він звик до самотності.

І призначив їм ігумена на ім'я Варлаам, а сам пішов на гору, викопав печеру, що під новим монастирем, і в ній закінчив своє життя, проживши у чесноті 40 років, не виходячи з печери. У ній лежать його чесні мощі, що творять чудеса донині.

Ігумен же й браття жили в печері. Та зросло число братії так, що не могли у ній розміститися, і задумали вони поза печерою побудувати монастир. Тож прийшов ігумен із братією до святого Антонія і сказав йому: «Отче, братія стала численною, і не можемо розміститися в печері. Якби Бог звелів, і Пречиста Богородиця, і твоя молитва, щоб ми поставили церковцю поза печерою». І дозволив їм Преподобний. Вони ж уклонилися йому до землі й відійшли. Побудували невеличку церковцю над печерою в ім'я Успення Святої Богородиці.

Почав Бог збільшувати число чорноризців молитвами Пречистої Богородиці й преподобного Антонія, тож вирішила братія з ігуменом збудувати монастир. Знову пішли до Антонія і сказали йому: «Отче, братія росте, ми б хотіли збудувати монастир». Антоній зрадів і каже: «Благословенний Бог у всьому, і молитва Святої Богородиці, а також отців зі Святої Гори нехай буде з вами». Промовивши це, послав одного з братів до князя Ізяслава з такими словами: «Княже благочестивий! Бог помножує братію, а місця замало. Просимо тебе, щоб ти віддав нам ту гору, яка над печерою».

Почувши це, князь Ізяслав дуже зрадів, послав до них свого боярина і віддав їм ту гору.

Ігумен же й браття заснували велику церкву й монастир, обгородили стовпами, збудували багато келій і спорудили церкву, прикрасивши її іконами. Відтоді почав називатися монастир Печерським, оскільки раніше монахи жили в печері. Тому названо монастир Печерським, він-бо постав із благословення Святої Гори.

Монастир було завершено за ігуменства Варлаама. А князь Ізяслав збудував монастир святого Димитрія і призначив Варлаама ігуменом цього монастиря, бажаючи поставити свій монастир вище від Печерського, сподіваючись на багатство. Багато монастирів було споруджено царями і боярами, і багатством, та вони не такі, як ті, що збудовані сльозами й постом, молитвою й чуванням. Антоній не мав золота й срібла, а здобув усе сльозами й постом, як я вже сказав.

Коли ж Варлаам відійшов до монастиря святого Димитрія, то браття порадилися, пішли до старця Антонія й сказали йому: «Отче, постав нам ігумена». Він запитує: «Кого ж хочете?». Вони йому сказали: «Кого хоче Бог, і Пречиста Богородиця, і ти, чесний Отче». І мовить їм Великий Антоній: «Хто серед вас такий, як блаженний Теодосій, послушний, покірний і сумирний? Нехай буде вам ігуменом». І вся братія зраділа, вклонилася йому до землі та й поставила Теодосія ігуменом. А було тоді 20 братів.

Теодосій, прийнявши монастир, почав жити у великій стриманості, пості й щирій молитві. Почав збирати багато чорноризців і зібрав їх 100 усіх братів. І почав дошукуватися правил чернечого життя. Знайшовся тоді чесний монах Михаїл зі Студитського монастиря, котрий прийшов із Греції з митрополитом Георгієм. Почав [Теодосій] випитувати в нього про устав Студитських отців, довідався від нього, переписав. І встановив у монастирі своєму, як співати монастирські пісні, і як робити поклони, і читання читати, і стояти у церкві - весь церковний порядок; і сідати до трапези, і що їсти в які дні - все за цим уставом. Теодосій це винайшов, передав своєму монастиреві, а від нього прийняли устав усі Руські монастирі.

Тому і був пошанований Печерський монастир як перший серед усіх і найпочесніший.

Коли Теодосій жив у монастирі, провадив чесне життя за чернечими правилами та приймав кожного, хто до нього приходив, прийшов і я до нього, убогий і недостойний слуга Божий Нестор. Прийняв мене тоді, а було мені від народження років 17.

Оце я написав і встановив, якого року було засновано монастир і чому він називається Печерським. А про житіє Теодосія ще скажемо.

РОЗПОВІДЬ 8 Третього дня місяця травня.

14

.

Житіє Преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського монастиря. Написав Нестор, монах того ж Печерського монастиря

Дякую Тобі, Господи, Владико мій, Ісусе Христе, що сподобив мене, недостойного, бути очевидцем святих Твоїх угодників. Бо описавши спершу житіє, вбивство і чудеса святих і блаженних страстотерпців Бориса і Гліба, наважився я й на друге свідчення, хоча воно й понад мої сили. Я недостойний для цього, бо простий і нерозумний, крім того, ще й не вчився жодного мистецтва. Але згадав я, Господи, слово Твоє, яке говорить: «Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (Мт. 17, 20).

І я, грішний Нестор, зрозумів це слово. Уповаючи на віру й надію, що у Тебе все можливе, я поклав початок моїй писаній розповіді, яка буде про житіє преподобного отця нашого Теодосія, колишнього ігумена монастиря Печерського, Святої Володарки нашої Богородиці, архимандрита й начальника всієї Русі.

Так, о браття, згадуючи житіє Преподобного і те, що ніхто його досі не описав, я сумував усі ці дні й молився Богові, щоби сподобив мене написати все по порядку про житіє свого угодника, отця нашого Теодосія. Щоби ченці, які будуть після нас, узявши написане і прочитавши, та побачивши чесноту мужа, хвалили Бога і прославили Його угодника, і укріпилися на дальший подвиг. Насамперед тому, що в цьому краю з'явився такий муж, угодник Божий. Про це ж Господь мовить: «...багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковому Царстві Небеснім» (Мт. 8,11). І далі: «Багато з перших будуть останніми, а останні першими» (Мт. 19, 29). Так і цей останній виявився вищим за перших отців, бо житієм наслідував святого першозасновника чернечого чину, тобто Великого Антонія, і близький до свого тезоіменитого Теодосія, Єрусалимського архимандрита: збулося ж і про нього. Обидва вони однаково подвижно прожили і послужили Владичиці Богоматері, однакову отримали нагороду від Народженого Нею і про нас, дітей своїх, невпинно моляться до Господа.

Дивно й це, як пишеться у книгах Отців: «Останнє покоління - буде слабке». Його ж Христос у тому останньому поколінні показав таким робітником для себе і пастирем ченців та наставником і вчителем словесних овець усього всесвіту, оскільки замолоду був прикрашений чистим життям і добрими ділами, а найбільше вірою і розумом.

Саме звідси почну сьогодні мою розповідь про нього, щоби від юності піти за житієм блаженного Теодосія. Тож послухайте, браття, з усією пильністю, бо ця розповідь корисна всім, хто її слухає. Благаю вас, любі мої, щоби не вразила вас моя простота, адже одержимий любов'ю до Преподобного, наважився я все це написати про Святого. При цьому я остерігався, аби мені не сказали: «Лукавий слуго й лінивий... Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками» (Мт. 25, 26-27). Також не личить, браття, приховувати чудеса Божі, тим більше, що Господь сказав своїм учням: «Що вам кажу в темноті, кажіть те при світлі; і що ви чуєте на вухо, голосіть з покрівель» (Мт. 10, 27). Усе це хочу написати на користь і як настанову співрозмовникам, щоби ви, прославляючи Бога за це, прийняли винагороду.

Хочу розповідь почати і на сповідь прийти, але [наперед] молюся Тобі, Господи, кажучи: «Владико мій, Господи Вседержителю, благого подателю, Отче Господа нашого Ісуса Христа, прийди мені на допомогу й просвіти серце моє для розуміння заповідей Твоїх і відкрий уста мої для визнання Твоїх чудес і для похвали угодника Твого. Нехай прославиться Твоє святе ім'я, бо Ти помічник усім, хто уповає на Тебе по віки. Амінь».

1. Про народження святого Теодосія

Є містечко, назване Василевим, що віддалене на 50 поприщ від стольного Києва. У ньому жили у християнській вірі батьки Святого, багаті на всяке благочестя. Народили ж це блаженне дитя, восьмого дня принесли його до єрея Божого, як велить християнський звичай, щоби дати дитині ім'я. Пресвітер же, побачивши дитя й провидячи очима серця, що захоче замолоду віддати себе Богові, називає його Теодосієм. Коли минуло 40 днів, то освятили дитя хрещенням. Виростала

15

.

дитина, годована своїми батьками, і благодать Божа була на ній, бо Дух Святий замолоду вселився в неї. І хто звідає Боже добросердя! Бо ні з премудрих філософів, ні з міських володарів не вибрав пастиря і вчителя ченців, а щоб і в цьому прославилося ім'я Господнє, то [той обранець], простий і невчений, виявився премудрим філософом. О таємна таїно! Звідки ніхто Й не сподівався, звідти засяяла нам рання зірниця, пресвітла, щоби зусібіч бачили її сяйво і приходили до неї, усе відкинувши, щоби насититися світлом від неї єдиної. О благодате Божа! Бо спершу вказавши й благословивши місце, ти приготувала пасовище, на якому буде пастися отара словесних овець, поки обере пастиря.

Довелося батькам Блаженного переселитися до іншого міста, що зветься Курськ. Князь так звелів, а радше скажу, за Божим повелінням, щоб і там засяяло життя доблесного юнака, а для нас, як воно й краще, зійшла зі сходу рання зірниця, збираючи навколо себе й інші численні зірки в очікуванні сонця праведного - Христа Бога, промовляючи: «Це я, Владико, і діти, котрих виховав твоєю духовною поживою; і це, Господи, учні мої, я Тобі їх привів, навчивши їх знехтувати всім, що від світу, і возлюбити Тебе, єдиного Господа Бога; це, о Владико, отара Твоїх словесних овечок, для них Ти поставив мене пастирем, і їх пас я на Твоєму божественному пасовищі та ось привів, Господи, зберігши чистими й непорочними».

А Господь скаже також йому: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25, 21). А його учням скаже: «Прийдіть, блага отаро, словесні овечки доблесного пастиря, котрі заради мене голодували й трудилися, «...

візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34).

Тому і ми, браття, намагаймося бути ревнителями й послідовниками житія преподобного отця нашого Теодосія і учнів його, яких він послав перед собою до Господа, щоб так і ми сподобилися почути ті слова, вимовлені Владикою і Вседержителем: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було... від створення світу» (Мт. 25, 34).

2. Про дитячий подвиг святого Теодосія

Ми ж, браття, повернімося до перших свідчень віри у житті цього юнака. Зростаючи ж, тілом і душею тягнувся до Божої любові, щодня ходив до Божої церкви і слухав Святе Письмо з величезною увагою. До дітей, що гралися, не наближався, як це властиво юним, та й цурався їхніх ігор. Вбрання його було полатане, а коли батьки примушували його гарно одягтися і гратися з дітьми, він їх у цьому не слухав, а волів бути як один із убогих. До того ж прохав своїх батьків віддати його до одного з учителів вивчати божественні книги, що вони й зробили. І дуже скоро він вивчив Святе Письмо так, що всі дивувалися з премудрості й розуму юнака і зі спритності в навчанні. А хто висловить його покору й послух, які виявив у своєму навчанні не лише до свого вчителя, а й до всіх своїх співучнів?

Коли помер його батько, блаженний Теодосій мав 13 років. Відтоді він почав пильніше вдаватися до праці, так що виходив зі своїми слугами у поле працювати з великим смиренням. Мати відмовляла його від такої роботи, забороняючи йому так чинити, а просила одягатися в гарний одяг і ходити з ровесниками на забави, говорячи, що такою поведінкою він шкодить собі

ісвоєму родові. Та він у цьому не слухався її, тому вона часто з великої люті гнівалася на нього

ібила його, бо тілом була кремезна й дебела, наче чоловік. Якщо хтось її не бачив, а лише чув, як вона розмовляє з кимось, то думав, що це чоловік.

3. Про втечу Святого з паломниками

При цьому блаженний юнак розмірковував, як йому спастися. Почувши про Святі місця, де Господь наш у плоті ходив, забажав піти туди і їм поклонитися. Молився Богові, промовляючи. Молитва: «Господи мій, Ісусе Христе, почуй молитву мою і дозволь мені пройти по Твоїх святих місцях і поклонитися їм». Так він молився, і одного разу прийшли до того міста паломники; побачивши їх, блаженний юнак зрадів, підбіг поклонитися їм, любо цілував їх і випитував, звідки вони і куди йдуть. Вони відповіли, що йдуть зі Святих місць, і якщо Бог дозволить, то знову хочуть туди піти. Тоді благав їх Святий, щоб узяли його з собою супутником. Вони ж обіцяли взяти його з собою і довести до Святих місць. Почувши таку обіцянку, зрадів блаженний Теодосій і пішов додому. Коли паломники вирішили відійти, то й

16

.

сповістили юнакові про свій відхід. Він, уставши вночі, коли ніхто не бачив, вийшов зі свого дому, не маючи при собі нічого, хіба що одяг, в якому ходив, та й той благенький. І так пішов слідом за паломниками.

Однак добрий Бог не дозволив йому вийти з країни, бо ж мав від лона матері знамення бути в цій країні пастирем своїх словесних овець, щоб, коли пастир відійшов, не опустіла паства, яку Бог благословив, щоб не виросли на ній тернина й будяки і щоб отара не розбіглася.

Через три дні довідалася його мати, що він пішов з паломниками, погналася слідом за ним, узявши із собою лише одного свого сина, молодшого за блаженного Теодосія. І, здолавши далеку дорогу, наздогнали їх, і схопили; мати у великому гніві й люті вхопила його за волосся, кинула на землю й топтала своїми ногами. Сильно докоряючи, відпустила паломників, а сама повернула додому, ведучи свого сина зв'язаного, наче злодія. Та була вона так розлючена, що, прийшовши до свого дому, почала його бити, аж поки знесилилася. Після цього завела його до якоїсь горниці, там зв'язала і, замкнувши, пішла. А блаженний юнак усе терпів з радістю і молив Бога за все те. Через два дні мати звільнила його, нагодувала, та оскільки ще була у гніві, то наклала на його ноги важкі кайдани і так звеліла ходити, пильнуючи, щоб знову не втік від неї. І ходив він так багато днів. Потім же, знову змилосердившись над ним, почала з мольбою прохати його, щоб не втікав від неї; бо любила вона його більше, ніж інших, і не могла без нього жити. Коли ж він обіцяв їй не втікати, то, знявши кайдани з його ніг, звеліла робити йому все, що хоче. Та блаженний Теодосій знову повернувся до попереднього і щодня ходив до церкви.

4. Про те, як Святий випікав просфори

І побачив він, що часто [люди] позбавлені Літургії, бо нема випечених просфор. Дуже вболівав за це і задумав сам у своїй смиренності посвятитися цій справі. Так і вчинив. Отож почав він випікати просфори й продавати, а якщо йому залишався прибуток, то його роздавав убогим; за гроші купував зерно, власноруч молов і знову випікав просфори. І було на це Боже провидіння, щоби чисті просфори приносив до Божої церкви непорочний і неосквернений юнак. Так тривало два роки або й більше. Усі його ровесники насміхалися над ним, докоряли йому за цю справу, оскільки їх напучував лихий, а Блаженний приймав усе це з радістю й мовчки. Ворог же і ненависник добра, побачивши, що благословенний юнак перемагає його смиренням, не дрімав, намагаючись відвернути його від такої праці. І почав підбурювати проти нього його матір, аби вона йому заборонила таке починання. Мати ж, що й без того не могла терпіти такої наруги над своїм сином, почала його з любов'ю вмовляти: «Благаю тебе, сину, облиш таке заняття, бо соромиш рід свій. Не можу терпіти, як усі докоряють тобі за цю справу, та й не личить тобі, юнакові, таке робити». Та блаженний юнак Теодосій зі смиренням відповідав їй, кажучи: «Мамо, благаю тебе, послухай, мене: Господь Бог наш Ісус Христос став убогим і смиренним, подаючи нам приклад, щоб і ми задля нього були скромними. Був зневажений, і обпльований, і битий в лице, та все це він витерпів заради нашого спасіння. Тож чи не краще нам терпіти, щоби знайти Христа? А щодо моєї праці, то послухай мене.

Коли наш Господь Ісус Христос засів до вечері зі своїми учнями, то «... узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте: це моє тіло» (Мт. 26, 26). Тож якщо Господь назвав наш хліб своїм тілом, то чи не слід мені радіти, що Господь сподобив мене бути співтворцем свого тіла?» Почувши це, мати дивувалася мудрості юнака і відтоді не займала його. Та ворог не дрімав,

намовляючи її проти юнака через таке його смирення. Через рік, побачивши його якось при випіканні Просфор, коли закіптився пічним димом, вона дуже його жаліла і знову відтоді почала йому забороняти, іноді ласкою, а деколи й погрозами; і навіть била його, щоб облишив таке заняття. І блаженний юнак був у великій зажурі та й не знав, як зарадити, що робити. Тож одного разу, вставши вночі, вийшов зі свого дому і пішов до іншого міста, недалеко звідти, жив у пресвітера та робив свою звичну справу. Мати ж, шукавши і не знайшовши його у своєму місті, дуже за ним затужила. Однак довідавшись за якийсь час, де проживає, із великим гнівом подалася за ним. Прибувши у згадане раніше місто, знайшла його у пресвітерському домі, схопила його та й поволокла б'ючи до свого міста. Привівши до свого дому, заборонила йому,

17

.

наказуючи: «Ти не смієш від мене відходити; якщо ж кудись підеш і я тебе знайду, то приведу до свого міста зв'язаним».

А блаженний Теодосій молився Богові та щодня ходив до Божої церкви.

5. Про служіння володареві та смирення Святого

Був він смиренний серцем та покірний усім так, що володар цього міста, побачивши юнака у такому смиренні й покорі, дуже полюбив його і звелів, аби той проживав біля його церкви, дав йому гарне вбрання, щоб у нього зодягнувся. І ходив так Блаженний декілька днів та наче якийсь тягар носив на собі - так йому було незручно; тож зняв його із себе і віддав нужденним, а сам зодягнувся в убогий одяг і так ходив.

Володар же, побачивши, що він так ходить, знову дав йому інший одяг, кращий від першого, благаючи ходити у ньому. Він же, знявши й той, віддав, і так робив багато разів. Коли про це почули судді, то ще більше його полюбили, подивовані його смиренням.

Пішов якось блаженний Теодосій до одного коваля, замовив собі в нього залізний ланцюг, обв'язався ним по бедрах і так ходив. Залізо було тісне і вгризалося в його тіло, він же вдавав, наче його тіло ніщо не гризе. Та коли через довший час настали святкові дні, мати почала змушувати його зодягнутися у святковий одяг на службу, бо того дня всі міські вельможі були запрошені на трапезу до володаря міста, а блаженному Теодосієві було велено їх пригощати та їм прислуговувати. Тому-то мати намовляла його зодягнутися урочисто, бо почула, що володар запросив міських вельмож до себе на бенкет. Коли він почав одягати чисту одежу, то, будучи простодушним юнаком, не ховався від матері; а вона пильно розглядала його і побачила на сорочці кров. Придивившись пильніше, зрозуміла, що кров ця від залізного ланцюга. Накинулася на нього із гнівом і люттю, розірвала на ньому сорочку і, б'ючи, зняла залізо з його бедер. А блаженний Теодосій, наче нічого й не сталося, одягнувся й пішов служити на бенкеті з усім смиренням.

6. Святий іде від своєї матері до Києва

Через деякий час почув у Євангелії Господа, який каже: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт. 10, 37). І знову: «Прийдіть до мене всі, хто втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, то ж знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 28-29). Почувши це слово, богонатхненний Теодосій запалав божественною любов'ю і, охоплений Божим поривом, повсякдень і повсякчас міркував, як і де постригтися та втаїтися від своєї матері. За Божим провидінням, відбула його мати до села і була там довший час.

Блаженний же, зрадівши, помолився Богові і потай вийшов зі свого дому, не маючи при собі нічого, крім одягу і дещиці хліба задля немочі тілесної, тай пустився до міста Києва, бо чув про тамтешні монастирі. Не знаючи дороги, молив Бога, щоби знайти супутників, які б його скерували на бажану путь.

Із Божого провидіння трапилося, що цим шляхом їхала купецька валка з великим вантажем. Довідавшись, що йдуть до того міста, Блаженний дуже зрадів духом і прославив Бога, який сповнив бажання його серця, та пішов за ними, тримаючись віддалік і не показуючись. Коли вони зупинилися на ніч, то Блаженний наблизився так, щоб лиш очима їх бачити, і тут відпочивав під охороною єдиного Бога. Подорожуючи так три тижні, дістався до названого міста.

Коли ж прибув, то обійшов усі монастирі, бажаючи стати монахом, благав, щоб його прийняли. Вони ж, побачивши простого юнака та ще й бідно зодягненого, не хотіли його прийняти. Це Бог так зволив, щоб він міг дійти до того місця, куди замолоду був покликаний Богом, туди його й повів.

7. Прихід Святого до Великого Антонія і про постриг його

Тоді почув він про блаженного Антонія, який живе у печері, і, окрилений думкою, помчав до тієї печери і прийшов до преподобного Антонія. Побачивши його, впав [на коліна], і поклонився

18

.

йому, і слізно благав, щоби той прийняв його. Та великий Антоній відмовляв його, кажучи: «Бачиш, сину, оцю печеру, скорботну, тісне місце? Ти ж юний, і думаю, що не зможеш витримати таких скорбот». І це говорив він не лише на його випробування, а й бачив пророчими очима, що той захоче колись розбудувати це місце і створити славний монастир для зібрання тут численних монахів.

Богонатхненний же Теодосій відповів йому смиренно: «Бачиш, чесний отче, що провидець усього Христос Бог привів мене до твоєї святості і звелів мені спастися тобою, тому все, що накажеш чинити - зроблю». І сказав йому блаженний Антоній: «Благословенний Бог, сину, що укріпив тебе у такому прагненні. Ось місце, живи у ньому». Теодосій же, знову впавши [на коліна], поклонився йому.

Поблагословив його старець і звелів постригти його великому Никону, що був там пресвітером і чорноризцем добрим. Той узяв блаженного Теодосія, і за звичаєм святих Отців постриг його, і одягнув у чернечий одяг року 1032-го при благочестивому князі Ярославі Володимировичу.

А отець наш Теодосій увесь віддався Богові й преподобному Антонієві, відтоді вдався до тілесних подвигів, а щоночі прославляв Бога, долаючи дрімоту, удосконалюючись у стриманості тілесній, руками працюючи та пам'ятаючи повсякчас оте слово із псалма: «Споглянь на моє горе й труд мій, і відпусти всі мої гріхи» (Пс. 25, 18).

Тому всіма способами він упокоряв свою душу стриманістю, тіло ж приборкував працею і подвигами так, що преподобний Антоній і великий Никон дивувалися з його смирення, й покори, та з такого в його юності благочестя, витривалості й бадьорості, і за це дуже славили всемилостивого Бога.

8. Про прихід матері його до Києва

Мати ж його добре шукала у своєму та навколишніх містах і, не знайшовши, гірко заплакала, побиваючись наче за померлим. Тож було проголошено по всій тій землі: якщо десь побачать такого юнака, то нехай повідомлять його матері, а за таку звістку отримають нагороду. І ось прибульці з Києва розповіли їй: «Уже чотири роки, як бачили його у нашому місті, коли ходив і хотів постригтися в одному з монастирів».

Почувши це, жінка, не полінувавшись, податися туди, анітрохи не гаючись та не злякавшись далекої дороги, пішла до вказаного міста на пошуки свого сина. А прибувши у те місто, обійшла всі монастирі, шукаючи його. Нарешті сказали їй, що він перебуває у печері преподобного Антонія. І вона пішла туди, щоб його знайти.

Тут почала вона підступністю викликати Старця: «Скажіть, нехай вийде, бо я прийшла, здолавши далеку путь, бажаючи поговорити з ним і вклонитися його святості, щоб отримати його благословення». Старцю повідомили про неї, і до неї вийшов. Вона ж, побачивши Старця, вклонилася йому до землі. Старець же помолився і благословив її. А по молитві вони сіли разом

іповела жінка з ним довгу розмову, а на останок вона сказала йому про причину свого прибуття, мовлячи: «Отче, благаю тебе, скажи мені, чи є тут мій син, бо дуже я страждаю, не знаючи, чи він живий». Старець же, будучи простодушним і не розуміючи її підступності, сказав їй: «Син твій тут, і не побивайся за ним, бо він живий».

Тоді вона до нього каже: «Та що ж отче, коли не бачу його? Далеку дорогу здолала я, прийшовши у це місто, аби побачити свого сина і знову повернутися до свого міста». А Старець їй відповідає: «Якщо хочеш його побачити, то йди зараз додому, а я піду його переконаю, бо він не хоче нікого бачити. А завтра прийди, то його побачиш». Почувши це, жінка пішла з надією наступного дня побачити сина.

А преподобний Антоній, увійшовши до печери, розповів усе це блаженному Теодосію, і той дуже зажурився, що не зміг заховатися. Наступного дня жінка знову прийшла, і Старець довго умовляв Блаженного вийти й побачитися зі своєю матір'ю, та той не хотів. Тоді вийшов Старець

ісказав їй, що довго благав його вийти до неї, а він не хоче. А вона вже не смиренно говорила до Старця, а гнівно кричала: «Лихо бери цього Старця, що схопив мого сина й заховав у печері та не хоче мені його показати! Виведи мені, Старче, мого сина, нехай побачу його, бо не можу жити, коли його не бачу. Покажи мені мого сина, щоб я раптом не померла. Сама-бо перед дверима цієї печери погублю себе, якщо мені його не покажеш».

19

.

Тоді Антоній, засмутившись дуже, увійшов до печери і просив Блаженного вийти. Той же, не бажаючи виявити непослух Старцеві, вийшов. Вона ж, побачивши свого сина в такій скорботі (бо змінився від великої праці й посту), схопила його в обійми і довго гірко плакала. Трохи втішившись, почала вмовляти Христового слугу, примовляючи: «Ходи, дитино, до свого дому. А що тобі буде потрібно для спасіння душі, те робитимеш у своєму домі на свій розсуд, лиш не покидай мене. А коли я помру, то ти, поховавши тіло моє, повернешся до цієї печери, якщо захочеш. Не можу жити, коли не бачу тебе». А Блаженний відповідає: «О мамо! Якщо хочеш бачити мене щодня, то поселися у цьому місті, вступи до одного із жіночих монастирів, пострижися в черниці. І тоді, приходячи сюди, будеш бачити мене, а дотого ж спасеш і свою душу. Якщо ж цього не зробиш, то істинно тобі кажу, що вже ніколи не побачиш лиця мого».

Такими й багатьма іншими настановами щодня переконував він свою матір. Вона ж не хотіла ні слухати, ні розуміти його слів. А коли йшла від нього, то Блаженний, увійшовши до печери, ревно молився Богові про спасіння своєї матері, про навернення серця її на послух його.

І Бог почув молитву свого угодника. Про це ж бо і пророк сказав: «Близько Господь до всіх, які до нього взивають, до всіх тих, що до нього взивають по правді. Він учинить волю тих, які його бояться; заклик їхній почує і спасе їх» (Пс 145, 18-19). Тож одного дня мати, прибувши до нього, сказала: «Усе, сину, що ти звелів мені, вчиню. Уже більше не

повернуся до свого міста, а як Бог хоче, піду в жіночий монастир і, там постригшись, проживу решту днів своїх. Бо із твоєї науки я зрозуміла, що ніщо є цей скороминущий світ».

Почувши це, блаженний Теодосій зрадів духом та, увійшовши до печери, розповів великому Антонію. І той, довідавшись від Преподобного, прославив Бога, який навернув серце її до такого покаяння. І, вийшовши до неї, великий Антоній багато навчав її всього, що на користь душі. Розповів про неї княгині. Взяли її до монастиря жіночого святого Миколи. Тут вона була пострижена та вбрана в чернечу одіж. Поживши ще довгії літа у доброму покаянні, з миром упокоїлася в Господі.

Таким було житіє нашого отця блаженного Теодосія від юності, аж поки прийшов до печери. Мати його розповіла про це одному із братів на ім'я Теодор, котрий був келарієм при отці нашому Теодосієві. Я ж, довідавшись про все це від нього з його оповідань, записав із пам'яті всім, хто його шанує. Однак перейду до інших оповідань про юнака, оскільки велять мені звернутися благотворяший Бог і Слово.

Бо цей наш святий отець Теодосій став у печері переможцем злих духів. По постриженні матері, відкинувши будь-які світські печалі, він почав вершити великі труди на славу Божу. І видно було три світильники в печері, що розганяли пітьму бісівську молитвою й постом, а саме: преподобного Антонія, блаженного Теодосія і великого Никона. Живучи в печері, вони молили Бога, і Бог був з ними. Сказано: «...де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт. 18, 20).

9. Про Варлаама. сина боярина Йоана

На той час першим серед княжих бояр був Йоан. А син його часто приходив до преподобних і насолоджувався солодкими, наче мед, словами, що випливали з уст тих отців, і полюбив їх так сильно, що забажав жити з ними, знехтувавши всім у цьому житті, не цінуючи ні слави, ні багатства. Бо торкнулося його слово Господнє, що мовить: «Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (Мт. 19, 24). Тоді лише єдиному Антонієві відкрив він намір свій, кажучи: «Якщо Богові вгодно, хотів би я стати ченцем і жити з вами».

І відповів йому старець: «Благе твоє бажання, сину, і помисли сповнені благодаті. Але остерігайся, сину, щоби багатство і слава цього світу не повернули тебе назад. Бо каже Господь: "Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого" (Лк. 19, 24). Так і чернець, що повертається думкою до світу і дбає про світські справи, не може увійти в життя вічне». Ще багато іншого говорив старець юнакові, але серце його дуже запалало любов'ю Божою. І так пішов додому.

А наступного дня, одягнувшись у світлий і славний одяг, сів на коня і поїхав до старця у супроводі кінних слуг, які вели перед ним ще й інших коней у збруї. І так зі славою великою приїхав до печери тих отців.

20

.