42. Схарактеризуйте типи політичної культури за типологією г.Алмонда і с.Верби.

Найвідомішою в сучасній політології є типологія політичної культури, здійснена Г. Алмондом і С. Вербою шляхом порівняльного аналізу політичної культури п'ятьох країн (США, Великобританії, Італії, ФРН та Мексики). У класичній роботі "Громадянська культура" автори виокремили три "чистих" типи політичної культури: патріархальна, підданська та активістська.

Патріархальний - тип культури характерний для суспільств, у яких або ще не сформувалася, або тільки почала формуватися політична культура. Основною ознакою такої політичної культури є відсутність у суспільстві, де вона панує, інтересу до політичної системи, майже повна відсутність у громадян знань, емоцій і суджень щодо держави, аполітичність поряд із замкнутістю на місцевій чи етнічній солідарності. Тому політичні орієнтації членів суспільства невіддільні від релігійних і соціальних. Характерна риса патріархального типу політичної культури - пасивне ставлення суб'єктів до політики, позиція покори, залежності, підпорядкування.

Підданська політична культура (або культура підпорядкування) характеризується сильною прихильністю до існуючих у країні політичних інститутів і режиму влади, що поєднується з низькою індивідуальною активністю населення, пасивним ставленням більшості до проблем політичного життя, поклоніння верховним політичним лідерам. Особа, вихована в середовищі такого типу культури, усвідомлює особливий авторитет уряду, виробляючи відносно до нього або позитивні, або негативні емоції. Але та ж особа не висловлює готовності брати участь у політичній діяльності. Характерною ознакою підданського типу політичної культури є її здатність бути важливим чинником дійової та швидкої мобілізації народних мас на здійснення соціально необхідних або, як потім може виявитися, надуманих перетворень. Головним виразником перетворень, а потім і головним суддею того, що сталося, стає не людська особистість - безпосередній учасник подій, а історія, яка пізніше дає оцінку зробленому. За таких обставин привести у рух велику масу людей можна лише за дуже високого рівня дисципліни, порядку й організованості у функціонуванні владних структур. А для цього необхідна надзвичайно жорстка, постійно зростаюча централізація управління з максимальним звуженням кола суб'єктів, що приймають політичні рішення.

Активістський тип політичної культури (або культури участі) формує особу, що орієнтується на активну роль у функціонуванні політичної системи. В активістській політичній культурі основним суб'єктом політичної дії в суспільстві стає людина, а визначальним критерієм оцінки ефективності політичної системи - здатність особистості ініціювати активні політичні дії. Визначальною рисою активістської політичної культури є значне поширення уявлень про автономне існування інтересів особистості та інтересів держави. Такий підхід базується на ідеї, що поєднання суспільного й особистого можливе не через самозречення й абсолютизацію одного та ігнорування іншого, а через формування чіткого уявлення про існуючу ієрархію інтересів, що саме і виводить діяльність суб'єкта на рівень реалізації соціальних потреб.

В історії, на думку Г. Алмонда та С. Верби, переважають не чисті, а змішані типи політичної культури: патріархально-підданська, піддансько-активістська та патріархально-активістська політичні культури.

Змішаним типом політичної культури є і так звана громадянська культура. Це активістська культура, яка інтегрує певні елементи патріархальної та підданської культури, вона найбільш характерна для демократичних суспільств, сприяє їх нормальному функціонуванню, створює основу соціальної стабільності. Громадянська культура є породженням громадянського суспільства. Вона передбачає, що суб'єкти політики у своїй діяльності виходять з інтересів усього суспільства, а не лише окремої соціальної спільності. За наявності в ній різних політичних орієнтацій ця культура спрямована на дотримання в суспільстві громадянського консенсусу як необхідної засади демократії. Громадянська культура визначається правовими й етичними (моральними) чинниками політичної діяльності. Вона виражає рівень зрілості суспільства, здатність перебороти суперечності у рівнях забезпечення загальних громадянських інтересів, форм і механізмів розробки і реалізації спільних рішень, узгоджених дій.

Згідно з Г. Алмондом й С. Вербою для громадянської культури притаманні дві "суперечності": 1) між високою оцінкою своєї потенційної впливовості на політичні рішення й більш низьким рівнем реального впливу; 2) між ступенем поширення вербального визнання обов'язковості участі громадян у політичному житті і реальною значимістю та обсягом участі.