/Есхіл. Орестея.
Аполон.У культі Аполлона виразно збереглися сліди первісних релігійних вірувань: фетишизму й тотемізму. У глибоку давнину Аполлона шанували в постаті барана. Гомер і Гесіод не подають подробиць про його народження. За пізнішими переказами, охоплена ревнощами Гера переслідувала вагітну Лето і заборонила Землі дати їй місце для пологів. За велінням Зевса в морі виник новий острів Делос, де Лето народила близнят — Аполлона й Артеміду. З ім'ям Аполлона пов'язані події, відбиті в багатьох міфах: убивство страхітливого дракона Пітона (на честь перемоги над драконом у Дельфах було встановлено Піфійські ігри і споруджено Дельфійський храм), участь у боротьбі з гігантами. Аполлон та Артеміда вбили гіганта Тітія за образу богині Лето.
Під Троєю Аполлон покарав греків, які образили його жерця Хріса. З культурним та господарським розвитком стародавньої Греції характер Аполлона як бога змінюється. Він стає богом музики, проводирем муз, дістає від Гермеса кітару. Згодом Аполлон набуває дару насилати хвороби й виліковувати їх (Аполлон Сотер — «рятівник»), провіщає майбутнє або виявляє свою волю через оракула. З наказу Зевса Аполлон пас худобу Лаомедонта за те, що хотів помститися Громовержцеві за смерть свого сина Асклепія. Аполлон був також захисником пастухів і охоронцем худоби, яку оберігав від вовків і всякої пошесті (Аполлон Лікоктонос — «винищувач вовків»). Крім того, Аполлон — будівник, засновник міст, оборонець тих, що переселяються на нові місця і в далекі колонії.
Деякі вчені (Мюллер) вважають, що первісно Аполлон був суто дорійським божеством з центром культу в Дельфах. На думку більшості дослідників, культ Аполлона прийшов з Малої Азії, доказом чого є такі факти: у Троянській війні Аполлон був на боці троянців; у Малій Азії на його честь споруджено кілька храмів, де ім'я Аполлона виводять від кореня слова із значенням «двері», оскільки первісно це нібито був бог дверей, який охороняв родину від нещастя (Аполлон Тірайрос — Аполлон Дверний). Пізніше Аполлона ототожнювали з Геліосом, хоч у давньому епосі і в грецькій міфології Геліос виступає як окреме божество. На честь Аполлона — бога сонця встановлено хліборобські святкування: таргелії — свято літа, коли приносили в жертву гекатомбу і співали хвальні пісні — пеани; піанепсії — свято осені на честь збирання врожаю тощо.
Аполлона шанували як божественного воїна-стріловержця (Аполлон Гекеболос), який вражав несхибними стрілами. Головні центри культу Аполлона — острів Делос, де раз на чотири роки проходили делії — ігри за участю представників усіх грецьких полісів; Дельфи з основним святилищем Аполлона. Славились оракулами Патара в Лікії, Дідіми біля Мілету, Фіви, Кларос біля Колофона, Аби в Фокіді та інші грецькі міста. Із грецьких колоній в Італії культ Аполлона поширився в Римській імперії. Уже 430 р. до н. е. в Римі спорудили храм Аполлона, а 212 р. до н. е. встановлено ігри на його честь.
Еринії. Еринії (грец. Ερινύες), також Евменіди (грец. Eumenides) — богині помсти (у римлян фурії).
За Гесіодом, Е. — дочки Землі, заплідненої краплями крові Урана. Цей міф (пізнішого походження) намагається пов'язати родовід Ериній з першим у світі насильством проти батьків.
За Есхілом, Еринії — доньки Ночі. Софокл називає їх дітьми темряви й землі. У міфах вони завжди зображуються земними божествами, тісно пов'язаними з правилами й законами людського співжиття. Вони пильно стежать за тим, щоб не порушувались усталені стосунки між старшими і молодшими, батьками й дітьми, багатими й бідними, щасливими й нещасливими тощо. Іншими словами, щоб не зростала вигода однієї сторони коштом другої. Існують Еринії батька, матері, родичів, дітей, бідних, тобто кожного, хто скривджений і волає про помсту. За «Іліадою», богині-месниці живуть в Аїді, звуться «жорстокими», «лютими» та «згубними». Пізніші міфографи згадують трьох богинь: Мегеру (Загрозливу), Тісіфону (Месницю) й Алекто (Безупинну).
На вазах Еринії часто зображені караючими божествами; старі, сиві, з лютим поглядом та зміями у волоссі, вони гавкають, як собаки, або ревуть, мов розлючені бики; змії обвивають їхні тулуби, повзуть по плечах або шиплять у руках богинь і з відкритими пащами тягнуться до жертви. Іноді Ериній зображують з мечем у руках або факелом, який освітлює шлях у гонитві за винуватцем. Піфія зі страху втекла з храму Аполлона, коли побачив Ериній Аполлон прогнав їх із храму туди, де карають винних, де чути стогін катованих злочинців. Богині карають не тільки смертю; за скоєний злочин вони невідступно переслідують винуватця, завдаючи йому фізичних і психічних страждань навіть після смерті.
Кров убитої матері ще не висохла на руках убивці, а Орест уже зазнає мук сумління. За словами Геракліта, Е. пильно стежать за тим, щоб і в навколишній природі все залишилось у своїх межах, карають за порушення присяги та встановленої міри («Іліада», IX, 454, 569; XIX, 86, 259, 418; «Одіссея», XV, 235; XVII, 475; XX, 66 — 78). Звідси зіставлення Е. з богинями долі. Трагедія Есхіла «Евменіди», якою автор завершує трилогію «Орестея», подає чимало відомостей про богинь. Вони жадають крові матеревбивці Ореста, переслідують його від Аргосу до Дельфів, а звідти аж до Афін, і тільки заступництво Аполлона й Афіни втихомирює лють Е. і рятує Ореста. Після примирення з богами Е. (досл. «шалені, безумні») дістають імення евменіди, тобто «ласкаві, доброзичливі». Їх називали також господинями (Potniai), вельмишановними (Semnai). У трагедії Софокла «Едіп у Колоні» ті самі богині ласкаво приймають у гаю біля Афін Едіпа, що спокутував свою провину душевними стражданнями й злигоднями. В Евріпіда («Орест») Е. — муки сумління злочинця. З плином часу цих богинь почали ототожнювати з докорами сумління за скоєний злочин, тому вони вважалися добродійними богинями. У Римі фурії були охоронницями суспільного ладу й переслідували всіх злочинців, особливо вбивць.
Афіна. Афіна, за старим правописом Атена (грец. Αθηνά) — давньогрецька богиня, одне з верховних олімпійських божеств. Зевс мав багато жінок і коханок. Першою його дружиною була найрозумніша з богинь Метіда. Але Уран і Гея (Небо й Земля), божества давнього покоління богів, застерегли, що коли Зевс матиме від Метіди сина, то він буде могутніший за нього й відніме в нього трон. Тому, коли Метіда завагітніла, Зевс проковтнув її. Згодом звелів розбити собі голову і звідти вийшла Афіна, що успадкувала від матері розум і розсудливість.
У різних областях Греції її як божество уявляли й розуміли по-різному. Деякі перекази зображували Афіну покровителькою осілого життя і праці. Вона — товаришка Гефеста, покровителька ручної праці; афінські гончарі шанували її нарівні з Прометеєм, який дав вогонь для випалювання глини. У «Роботах і днях» Гесіода її слугою є тесля. Такі мирні риси вдачі не пасують до міцного щита і грізного списа, які Гомер (за більшістю міфів) дає в руки богині, її атрибути змія і сова, яка бачить уночі, — ознака, що богиня не спить удень і вночі.
Богиня-воїн
В Аттиці, Еліді, Ахеї, Лаконії, на берегах Малої Азії, на островах Егейського моря, в Лівії, Італії, Сицилії їй поклонялись як суворій, войовничій і справедливій богині, символізуючи в її йменні моральні, вольові й етичні уявлення тогочасного світу. З Афіною пов'язано назву головного міста Аттики — Афін (Athenai). Богиня символізує собою ясність ефіру, небесну силу, яка керує блискавкою, хмарами й світилами.
Богиня мудрості та Місяця
Згодом Афіна стає божеством духовної діяльності, мистецької винахідливості й мислення. Космогонічний переказ приписує Афіні походження з води, тому численні озера й річки вважались місцями культу богині. Вона була також богинею Місяця, допомагала породіллям (пор. Ілітія).
На противагу Аресові — богові безумної відваги, жорстокої, агресивної, часто несправедливої війни. Афіна — покровителька війни оборонної, вона втілює свідому хоробрість і мужність, допомагає своїм улюбленцям у хвилини крайньої небезпеки і веде їх до звитяги. Тому Ніке її постійна супутниця. Афіна навчила Еріхтонія приборкувати й запрягати коней і допомогла Беллерофонтові вгамувати Пегаса. Вона була також знавцем морської справи. З її допомогою Данай спорудив п'ятдесятивесельне судно для переправи до Греції, а аргонавти — корабель «Арго». Пізніше в перекази про Афіну увійшли міфи етичного характеру. Вона стала богинею миру й добробуту, освячувала шлюби, посилала людям здоров'я тощо. Її шанували як богиню народних зборів (Агорайа), керівницю у важливих справах (Архегетіс), покровительку окремих союзів та ін.