21.Загальна характеристика частин мови

Визначення самостійних частин мови (вони відповідають на питання і мають лексичне значення) і службових (вони не відповідають на питання і не мають лексичного значен­ня). Поділення самостійних частин мови на класи: клас імен (іменник, прикметник, чи­слівник, займенник) і клас дій (дієслово, прислівник). Класифікація службових частин мови відповідно до їхніх функцій у реченні: прийменник, сполучник, частка. Вигуки як окрема частина мови. Морфологія вивчає не тільки будову слова і способи словотвору, а й класи слів за їх будовою, формами словозміни і загальним категоріальним значенням. Ці класи слів називаються частинами мови. Розрізнення частин мови у відповідному контексті впливає на право­пис окремих слів і зумовлює юридичну точність і професійну значимість документа, ось чому про практичне користування орфографією у межах ділового спілкування треба говорити окремо. Усі слова залежно від їхнього значення, граматичних ознак, способів змінювання і ролі у реченні поділяються на десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки. Частини мови, у свою чергу, можуть бути самостійними і службови­ми (останні без самостійних частин мови не існують). Перші мають лексичне значення, відповідають на питання і виступають членами речен­ня, а другі, навпаки, не мають самостійного лексичного значення, не відпо­відають на питання і не можуть бути членами речення. Наприклад, слова книга, добрий, читати мають лексичне й граматичне значення і відпові­дають на питання, а слова але, для, якби, не, ні виконують тільки граматичну функцію: з'єднують слова або речення (але, якби), указують на відмінок (для - Р.в.), заперечують чи підсилюють (не, ні). Розрізнення самостійних і службових частин мови досить часто до­зволяє уникнути орфографічних помилок (особливо при написанні слів ра­зом або окремо): Воронцов мовчав... Зате Самієв, потираючи маленькі, жваві, брунатні руки, говорив невтомно. (О.Гончар); Я люблю тебе, дру­же, за те, що в очах твоїх море синіє. (В.Сосюра). У першому випадку слово зате не відповідає на питання, є службовою частиною мови і, таким чином, виконує функцію сполучника. У другому - словосполучення за те відповідає на питання (люблю "за що?"), має лексичне значення вказівного займенника, граматичне значення знахідного відмінка з відповідним закін­ченням і прийменником за і виступає в ролі додатка. Подальша класифікація частин мови дозволяє більш повно відчути і передати технічними засобами писемної форми мовлення їх значення і функції. Самостійні частини мови умовно можна поділити на клас імен, до яких належать іменник, прикметник, числівник, займенник, і клас дій, де виділяються дієслова і прислівники. Дієприкметник і дієприслівник не є окремими частинами мови, вони є формами дієслова. Усі самостійні час­тини мови, крім прислівника, змінюються. До службових частин мови належать прийменники, сполучники і частки. Вони не змінюються. Окреме місце у класифікації частин мови займають вигуки - слова, що не мають лексичного й граматичного значень, і служать для безпо­середнього вияву почуттів, емоцій людини (а також звуконаслідувальні слова) і: о, от, ех, цур, ов-ва, киць-киць, тсс, ура, ку-ку тощо. У практиці ділового і наукового стилів вигуки практично не зустрічаються. В усному мовленні вигуки супроводжуються відповідною інтонацією, жестами, мі­мікою, а в писемній формі виділяються комами або знаком оклику: Гей, на коні, всі у путь! (П.Тичина); Ай! Як тут гарно! (М.Коцюбинський).