ПЕРЕЛІК

ПАМ’ЯТОК АРХІТЕКТУРИ ТА ОБРАЗОТВОРЧОГОМИСТЕЦТВА,

обов'язкових для розпізнавання учнями

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. 7 КЛАС.

Київська Русь наприкінці X — у першій половині XI ст.:

- Софійський собор в Києві (перша пол. ст.). Сучасний вигляд;

- мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору в Києві;

- Спасо-Преображенський собор в Чернігові. 1036. Сучасний вигляд;

- Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія. 1056-1057.

Київська Русь у другій половині

XI — першій половині XIII ст.:

- мозаїчна композиція «Євхаристія» з Михайлівського Золотоверхого собору. 1108-1113;

- Свенська ікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими (поч. 12 ст.);

- Вишгородська ікона Богородиці(візантійська традиція).

1пол.12 ст.;

- родина князя Святослава Ярославовича. Мініатюра з

«Ізборника» 1073;

- Успенська соборна церква Києво-Печерського монастиря. 1073-1087. Реконструкція. Сучасний вигляд;

- П'ятницька церква в Чернігові. Кінець 12 ст.

Галицько-Волинська держава:

- Холмська ікона Богородиці (візантійська традиція). 11 ст.;

- Дорогобузька ікона Богородиці (остання третина 13 ст.);

-Успенський собор у Володимирі. 1161. Реконструкція;

- церква святого Пантелеймона поблизу Галича. Кінець 12 ст.;

- вежа в селі Стовп поблизу Холма. Середина 13 ст.

Української землі

у складі Великого князівства Литовського та інших держав

(друга половина XIV — XV ст.):

- ікона Богородиці з пророками з церкви у Підгородцях;

- Верхній замок у Луцьку. 2 пол. 14 ст.;

- Кам'янець-Подільська фортеця;

- Хотинська фортеця;

- Покровська церква-фортеця в с. Сутківці;

- Вірменський собор у Львові. 1363.

Ще з давніх-давен український народ з особливою пошаною і любов’ю ставився до Богородиці. Серед іконописців сюжет із зображенням Діви Марії з її сином Ісусом був одним із найпоширеніших. Існувало декілька встановлених церквою її образів: зображення на повний зріст із піднесеними в молитві руками — «Оранта» або «Знамення»; сидячи з дитиною на руці — «Одигітрія» («Провідниця» в житті, дорозі, особливо в морі); сидячи на престолі з дитиною — «Влахернітіса» (від назви передмістя Царграда з церквою Богородиці); з дитиною, яка обіймає шию матері, — «Елеуса» (з грецької «замилування, ніжність») та інші.

Ікони — у перекладі з грецької “зображення, образ” – зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого Письма. Ікони творили за певними правилами – канонами, які не можна було змінювати. У цьому одна з головних відмінностей ікони від картини.

Оранта – ікона Богоматері, котра молиться, звівши руки вгору.

Мозаїка – техніка прикрашення підлоги та стін, за якою на цементну основу у визначеному порядку викладаються невеликі кольорові шматочки каменю або скла – смальти.

Фреска – картина, намальована спеціальними фарбами на сирому тиньку.

Книжкові мініатюри – ілюстрації, якими оздоблювали рукописні книги.

Богородиця Одигітрія (із грецької Odigitria – путівниця, провідниця) – це тип поясного, рідше доколінного зображення Богоматері із сидячим Дитятком Ісусом, котрий правицею благословляє, а лівою рукою тримає сувій (іноді книгу).

Софійський собор в Києві (перша пол. 11 ст.).Сучасний вигляд

Софійський собор в Києві (перша пол. 11 ст.).Сучасний вигляд

Собор святої Софії - Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква і Судацька фортеця.

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

Мозаїка Богоматері Оранти із Софіївського собору в Києві

Мозаїка Христа Вседержителя із Софіївського собору в Києві

Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя

із Софіївського собору в Києві

Софійський собор зберіг до наших днів найбільший у світі комплекс автентичних мозаїк і фресок першої половини ХІ ст. – 260 кв. м мозаїк і 3000 кв. м фресок. Вони є справжніми шедеврами світового мистецтва. Центральні персонажі фігурують у виділених за допомогою мозаїки головній бані та вівтарі. З кубиків різнокольорової склоподібної маси (смальти) набрано образи Христа Пантократора, Богоматері Оранти, апостолів, святителів та інших святих, зображених на сяючому золотому тлі. Мозаїки вражають яскравістю і багатством палітри. Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.

Смальта виготовлена зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 куб. см. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики — близько 0,25 куб. см. Ґрунт під мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4 — 6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.

У найвищій точці храму – зеніті центральної бані, в медальйоні з 9-ма різнобарвними, мов райдуга, колами, - монументальний образ Христа Пантократора (Вседержителя). Він царює над усім простором. Образ Творця і Володаря світу сповнений могутності й величавого спокою. Притискаючи до серця закрите Євангеліє, Христос десницею двоперсно благословляє, вказуючи вірним шлях до Спасіння.

Христос оточений архангелами, що стоять з чотирьох сторін світу, утворюючи почесний ескорт. У мозаїці зберігся архангел у блакитних шатах, інші три майстерно намальовані М. Врубелем наприкінці ХІХ ст. На архангелах візантійський імператорський одяг, на голові – діадема. Крила архангелів утворюють навколо медальйона з образом Пантократора золотий рівнобічний хрест, вписаний у “круг небес”.

У склепінні головного вівтаря – славетний образ Богоматері Оранти (Молитовниці) – символу Церкви земної. Велична шестиметрова постать на увігнутій поверхні ніби оточена божественним світлом, яке створює навколо Оранти вічно сяючий ореол. Здійнявши до небес руки, Богоматір возносить Синові невпинну молитву за людей. Віками Оранту шанували як Молитовницю за землю Руську, Нерушиму Стіну її головної твердині – Києва. Силою свого емоційного впливу Оранта породжує живий образ нової Русі, молодого київського християнства. Величезна притягальна сила Оранти викликає мовчазне захоплення, палке бажання відкрити їй своє серце. На Оранті – царські шати Владичиці світу: синій хітон, пурпурово-золотий плащ-мафорій, червоні чобітки. З-за червоного паска звисає біла, шита золотом і багряницею хусточка, яка є знаком її високого служіння. Грандіозна міць силуету Оранти, оточеної золотим мерехтінням смальти, лаконічний насичений колорит її образу дають виразне відчуття оптимістичного гімну, героїчної симфонії християнській Русі. Геніальний художник, що створив цей вражаючий образ, передав нащадкам невід’ємний символ вічного Києва. Недаремно в народі побутувало повір’я: доки стоїть у Софії Оранта, доти стоятиме й Київ.

Спасо-Преображенський собор у Чернігові.1036.

Сучасний вигляд

Спасо-Преображенський собор у Чернігові.1036.

Сучасний вигляд

Спасо-Преображенський (Спаський) собор у Чернігові, одна з найстаріших збережених монументальних кам'яних будов України, головна споруда Чернігівського князівства.

Закладений у 1036-ому pоці князем Мстиславом Володимировичем, закінчений за князя Святослава Ярославича. Спасо-Преображенський собор стояв у центрі палацових будов княжого «стольного града» і був також усипальницею князів. У плані являє собою прямокутник, поділений двома рядами опорних стовпів на три нави, завершені на сході трьома півкруглими апсидами, з 5 банями. Об'ємно-просторова композиція собору надавала йому оригінальну форму піраміди. Первісно собор оточували каплиці-усипальниці, на півночі до притвору прилягала кругла вежа зі сходами на хори, з півдня була прибудована триапсидна одноверха церковка-хрещальня. 1792 — 1798 і пізніше храм ґрунтовно перебудовано; на місце усипальниць добудовано тамбури з бароковими декоративними фронтонами, збудовано бокові закомари: надбудовано північну і добудовано південну (на місце хрещальні) башти, завершені високими шпилями. Від давнього декоративного оздоблення собору збереглися різьблені шиферні парапети на хорах, деякі фраґменти фресок з 11 ст. (серед інших зображення святої Теклі, що зберігалося в музеї, загинуло 1941); підлогу з шиферних інкрустованих мозаїчних плит, прикрито керамічними. Частина багатої колись золотої і срібної церковної утварі зберігається в Чернігівському історичному музеї. З 1967 Спасо-Преображенський собор входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".

Відноситься до Української православної церкви (Московського патріархату).

Євангеліст Лука.

Мініатюра з Остромирового Євангелія. 1056-1057

Євангеліст Лука.

Мініатюра з Остромирового Євангелія. 1056-1057

Серед прикрас Остромирового Євангелія особливо виділяються мініатюри з зображенням трьох євангелістів – Іоанна, Марка, Луки, для четвертого, Матвія, залишено чистий аркуш, з якихось причин мініатюра так і не була намальована. Подання в Євангеліях зображень чотирьох її творців – широко поширена візантійська традиція. Готові малюнки підфарбовувалися різними природними барвниками, серед яких червона фарба (сурик або кіновар), золота фарба (порошок золота, який змішували з риб’ячим клеєм), коричнева (порошок руди).

Із цих мініатюр краще інших збереглося зображення євангеліста Луки, який був першим іконописцем, автор третьої Євангелії та Діянь святих апостолів.

На мініатюрі Лука встав, молитовно протягнув руки до святого тельця (символом євангеліста Луки із пророцтв Єзекіїля є крилатий телець, що тримає Євангеліє), який передає йому текст Євангелія. Згідно церковного письма, євангелісти записували лише те, що їм давав Дух Святий. На великому столі лежать інструменти для письма і іконопису, два сувої пергаменту, один із них розгорнутий, готовий до роботи, ящик і баночка з фарбами, палички для письма. Ім’я євангеліста — Лука — на мініатюрі написано прямими майже квадратними буквами. Ця стародавня кирилична форма написання букв називалась у с т а в о м.

З плином часу пергамент рукопису погнувся, місцями витерлись і обсипались фарби. Але і в такому стані мініатюри євангелістів світяться духовним осяянням, що свідчить про високу художню майстерність виконавців.

Мозаїчна композиція «Євхаристія»

з Михайлівського Золотоверхого собору. 1108-1113

Мозаїчна композиція «Євхаристія»

з Михайлівського Золотоверхого собору. 1108-1113

Михайлівський Золотоверхий собор вважався однією з найкращих монументальних споруд древнього Києва. Закладений «літа 1108 від Різдва Христового», храм невдовзі підніс свої золоті бані над Старокиївською княжою горою. Фундатором собору став князь Святополк Київський, у хрещенні Михайло. Це був хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами. Велична споруда його була увінчана одним великим куполом, який оздобили золотом замість традиційного свинцю. Звідси й походить назва – “Золотоверхий”. Свого часу це був перший і єдиний у місті храм з позолоченою банею. Таку ж назву перебрав й монастир, якому належав собор. Найбільшою його святинею стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва дружиною князя Святополка, дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина, яка носила в хрещенні ім’я Варвара.

Як і Софію Київську, Михайлівський собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'янковому розчині технікою “мішаної кладки” з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. На відміну від Софії, мозаїкою тут оздобили тільки центральний вівтар. Імена художників, які створили мозаїки і фрески, невідомі. Порівнюючи розписи та мозаїки Софійського і Михайлівського соборів, дослідники прийшли до висновку, що михайлівські зображення – творіння не візантійських, а київських майстрів, що свідчить про швидкий культурний розвиток Київської Русі. Настінні роботи відрізняються більшою динамічністю і реалізмом, різноманітністю композицій, графічністю основи, своєрідністю барв. Тут переважають зелені кольори в поєднанні з фіолетовими, рожевими, сіро-білими. Широко застосовано й золото. Загальна площа мозаїк, що збереглися, – 45 кв. м. Виконані вони з кубиків смальти розміром 1 – 1,5 куб. см. У наборі облич використано й дрібніші кубики. Блискуча смальта часто поєднується з матовою і шерехуватою, а також з кубиками природного каміння. Написи у мозаїках зроблені старослов’янською мовою. Гадають, що в оздоблювальних роботах брав участь талановитий давньоукраїнський живописець, золотар, мозаїст, чернець Алімпій (Олімпій, Аліпій) (бл. 1050 – 1114) з Києво-Печерського монастиря.

Збереглася майже повністю велика мозаїчна композиція «Євхаристія», яка оповідає про встановлення Ісусом Христом на Таємній Вечері таїнства святого причастя. Стрункі, видовжені постаті — майже живі. Кожний апостол наділений точним психологічним портретом: Петро — суворий, Андрій — величний, Яків — мрійливий, Матвій — зосереджений, Хома, як завжди, недовірливий. Апостоли підходять до Христа, приймаючи причастя з рук Спасителя. Урочистість священнодійства підкреслюється ритмом руху фігур, дивовижним багатством фарб. Янголи праворуч і ліворуч від престолу — чи не найпрекрасніші образи в мистецтві Київської Русі.

Мозаїчну композицію "Євхаристія" перенесли на хори Софійського собору .

Свенська ікона Богородиці

зі святим Антонієм та Феодосієм Печерським ( поч. 12 ст.)

Свенська ікона Богородиці

зі святим Антонієм та Феодосієм Печерським ( поч. 12 ст.)

Свенська-Печерська ікона Божої Матері була написана преподобним Аліпієм Печерським ( близько 1114). На іконі зображена Божа Матір, що сидить на престолі, на колінах у Неї Богонемовля. Праворуч від трону стоїть преподобний Феодосій, а ліворуч - преподобний Антоній Печерські. До 1288 року вона знаходилася в Києво-Печерському монастирі, де прославилася чудесами, і в 1288 році була перенесена до Брянського Свенського монастиря, на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Чернігівський князь Роман Михайлович, будучи в Брянську, осліп. Почувши про чудеса від ікони, писаної самим преподобним Аліпієм, князь послав у монастир гінця з проханням прислати до нього в Брянськ ікону для зцілення. Ікону відправили разом зі священиком по річці Десні. Під час плавання човен пристав до правого берега річки Свени. Після ночівлі подорожні вранці пішли до човна, щоб помолитися іконі, але не знайшли її там, а побачили на горі проти річки Свени. Ікона стояла на дубі між гілками. Звістка про це дійшла до князя Романа; його привели до ікони пішки. Князь гаряче молився і обіцяв побудувати на цьому місці монастир, віддавши йому усі землі, які побачить з гори. Після молитви князь почав прозрівати. Спочатку він побачив стежку, потім близькі предмети і, нарешті, всі околиці. Приклавшись до ікони, князь відслужив молебень, а потім усі присутні заснували дерев'яний храм на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Дерево, на якому перебувала ікона, зрубали і вжили на дошки для інших ікон. Тоді ж було встановлено свято Свенської іконі Божої Матері

16 травня.

Ікона прославилася зціленнями сліпих, біснуватих, заступництвом від ворогів.

Вишгородська ікона Богородиці

(візантійська традиція). 1 пол. 12 ст.

Вишгородська ікона Богородиці

(візантійська традиція). 1 пол. 12 ст.

Вишгородська ікона Божої Матері, відповідно до Передання Церкви, була написана євангелістом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір'ю і праведним Йосипом. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: «Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя нехай буде з цією іконою». Мала первісний розмір 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її перемальовували кілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса.

В 1131 році ікону була надіслано до Русі з Константинополя святому князеві Мстиславові ( 1132), і вона була поставлена в Дівочому монастирі Вишгорода – давнього помісного уділу святої рівноапостольної великої княгині Ольги.

Затрималась ікона у Вишгороді ненадовго. Син Юрія Довгорукого – Андрій Боголюбський в 1155 році помістив ікону у збудованому ним відомому Успенському соборі міста Володимира. Відтоді ікона отримала ймення Володимирської.

Найурочистіше святкування відбувається 26 серпня, встановлене церквою на честь стрітення Володимирської ікони при перенесенні її з Володимира до Москви. В 1395 році страшний завойовник хан Тамерлан (Темир-Аксак) досягнув рязанських меж, завоював місто Єлець і, рухаючись до Москви, наблизився до берегів Дону. Великий князь Василь Димитрович вийшов з військом до Коломни і зупинився на березі Оки. Він молився святителям Московським і преподобному Сергію про порятунок батьківщини і написав митрополитові Московському, святителеві Купріянові (пам'ять 16 вересня), щоб Успенський піст, який розпочався, було присвячено посиленим молитвам про помилування й покаяння.

У Володимир, де перебувала прославлена чудотворна ікона, було надіслано духовенство. Після літурґії і молебню у свято Успіня Пресвятої Богородиці духівництво прийняло ікону та із хресним ходом понесло її до Москви. Незчисленна кількість народу по обидва боки дороги, стоячи на колінах, молила: "Мати Божа, врятуй нашу землю!" У той самий час, коли мешканці Москви зустрічали ікону на Кучковому полі, Тамерлан спав у своєму наметі. Раптом він побачив у сні велику гору, з вершини якої до нього йшли святителі із золотими жезлами, а над ними в променистому сяйві з'явилася Велична Жінка. Вона веліла йому полишити Русь. Прокинувшись у трепеті, Тамерлан запитав про значення видіння. Знавці відповіли, що сяюча Жінка – це Матір Божа, велика Захисниця християн. Тоді Тамерлан дав наказ полкам йти назад. На згадку чудесного порятунку від Тамерлана на Кучковому полі, де була зустрінута ікона, побудували Стрітенський монастир, а на 26 серпня було встановлено святкування на честь стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці.

1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де перебуває й зараз під назвою Богоматір Володимирська. 1998 року тисячі віруючих змогли побачити ікону в Успенському соборі з нагоди свята Володимирської Богоматері.

Родина князя Святослава Ярославовича.

Мініатюра з «Ізборника» 1073 р.

Родина князя Святослава Ярославовича.

Мініатюра з «Ізборника» 1073 р.

Святославів Ізборник 1073 р. — найдавніший збережений зі старокиївської доби рукописний збірник літературних творів переважно церковно-релігійного змісту. На думку більшості дослідників, він переписаний для київського князя Святослава Ярославича зі збірника, перекладеного із грецької на церковнослов’янську мову для болгарського царя Симеона . В Ізборнику є також відомості з історії, математики, етики, що дало підставу вченим відзначати енциклопедичний характер цієї пам’ятки. Цікавим додатком до Ізборника Святослава був список рекомендованих і заборонених церквою книг. Початкова частина й закінчення книги переписані дяком Іоаном, решта — невідомою особою.

“Ізборник ” прикрашений шістьома мініатюрами, серед яких дуже вартісна за мистецьким та історичним значенням мініатюра з зображенням родини князя Святослава. Це рідкісний випадок в історії давньоруського мистецтва – прижиттєве зображення людей, не зарахованих до лику святих. Перший подібний прецедент – зображення Ярослава Мудрого з родиною на фресках Софійського собору. Встановлено, що портрет князя Святослава, його дружини і п’яти синів намальований без попереднього протирання пергаменту кістковим порошком, тонким пензлем густими фарбами і золотом, нанесеним на кіноварну підкладку. Дослідники назвали цей сімейний портрет “першим руським рисунком”. З нього можна судити, як одягалися князі: на головах – своєрідні “тюркські” соболині шапки, у княгині – оздоблена золотом сукня, на шиях у синів надіті золоті гривні, талії підперезані поясами, на ногах сап’янові чобітки, на великому князі парчевий плащ з фібулою. Очевидно, що в руках Святослав тримає “Ізборник”.

Усі мініатюри й заставки виконані фарбами та золотом, переважають теплі кольори – жовті, оранжеві, ніжні червоні, підкреслені золотом, багато використані блакитні й сині кольори та відтінки зеленого. Як бачимо, всі ці кольори стали для українців традиційними.

“Ізборник Святослава 1073 року ” – важлива пам’ятка усього слов’янського письменства, шедевр світового мистецтва. Це – наша духовна спадщина, гідна уваги й пошани.

Успенська соборна церква Києво-печерського монастиря. 1073-1087. Реконструкція. Сучасний вигляд Успенська соборна церква Києво-печерського монастиря. 1073-1087. Реконструкція. Сучасний вигляд

Успенський собор Києво-Печерської лаври - один з найдавніших храмів Київської Русі, унікальна пам'ятка архітектури, а також усипальниця багатьох видатних осіб. Протягом багатьох століть він був однією з найбільш шанованих святинь Православної Церкви.

Успенський собор був першим кам'яним храмом на території монастиря. До його спорудження насельники відправляли служби у дерев'яній церкві на честь Успіння Божої Матері, що знаходилась над печерами.

За даними "Патерика Печерського" мірною одиницею при спорудженні храму послужив золотий пояс, подарований варягом Шимоном. Ширина церкви була визначена у 20 поясів (24,2 м), а довжина у 30 (35,6 м).

Закладання собору відбулося 1073 р. в урочистій обстановці, в присутності прп.Феодосія з усіма печерськими ченцями. Князь Святослав не тільки подарував землю під церкву та 1000 гривень золотом, а й власноруч копав рів під фундаменти.

У липні 1077 р. будівельні роботи у храмі були завершені. Але роботи щодо його опорядження, забудови хрещальні - каплиці, внутрішнього оформлення тривали. Освячення Великої лаврської церкви відбулося у 1089р. і було приурочено до свята Успіння Пресвятої Богородиці.

За своїм архітектурним образом Успенський собор був хрестово-банним храмом з нартексом, трьома апсидами і П-подібними хорами. Його увінчувала єдина баня діаметром 8,6 м (на 1 м більше, ніж центральна баня Софії Київської) на 12-віконному барабані. Підлогу було інкрустовано мозаїкою, передвівтарна огорожа (темплон), ківорій (намет над престолом) та одвірки порталів зроблені мармуровими. У бічних стінах влаштовані відкриті аркосолії для саркофагів. 14 серпня 1091 р. до собору урочисто перенесено мощі засновника — преподобного Феодосія.

Стіни давньоруської частини собору було виконано методом затопленого ряду, де ряди плінфи чергуються.

Особливу увагу було приділено декоруванню інтер'єру собору.

Іконостас мав вигляд невисокої мармурової перегородки. Головною святинею храму і його окрасою була ікона Успіння Пресвятої Богородиці.

За свою багатовікову історію храм неодноразово зазнавав руйнації.

У 1722 - 1729 роках собор був перебудований і заново прикрашений. Стіни собору були отиньковані та розписані. Розписи виконувались художниками лаврської іконописної майстерні. Окрасою Успенського собору був новий п'ятиярусний іконостас.

Після відбудови Успенського собору у 1729 р. його архітектура залишалася без істотних змін до 1941 р. Під час окупації Києва гітлерівці пограбували Успенський собор, а 3 листопада 1941 р. він був висаджений в повітря. Під час війни з головного храму Києво-Печерської лаври до Німеччини було вивезено багато матеріальних і художніх цінностей, в тому числі срібні Царські врата, 120 срібних риз, коштовні оправи, що прикрашали вівтар і жертовник, 3 срібні гробниці та декілька Євангелій в оправах. Лише незначну частину з цих унікальних витворів мистецтва було повернуто 1948 р. музею.

Руйнація собору завдала непоправної шкоди не тільки архітектурному ансамблю Заповідника, а й історичному обличчю Києва. Згідно з Указом Президента України від 9 листопада 1995 року Успенський собор було відбудовано в 1999-2000 рр. за проектом архітектора Олега Граужиса.

Відновлений Успенський собор було освячено Предстоятелем Православної Церкви Митрополитом Київським і всієї України Володимиром в День Незалежності України 24 серпня 2000 року.

Сяючий золотом оновлений Успенський собор доповнив і завершив ансамбль Соборної площі. Своєю могутньою структурою він відновив втрачену рівновагу споруд архітектурного комплексу Верхньої території Києво-Печерської лаври.