37. Особливості публічного ділового спілкування

1). До́повідь — один із видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з певного питання, засноване на залученні документальних даних. Вміст доповіді — це представлена інформація, що відображає суть питання або дослідження щодо даної ситуації. Часто складається з інформації про службову справу, що спрямовується керівництву або вищій посадовій особі. Мета доповіді — інформування кого-небудь про що-небудь. Тим не менше, доповіді можуть включати в себе такі елементи як рекомендації, пропозиції або інші мотиваційні пропозиції. Доповідь часто має структуру наукового дослідження: вступ, методи, результати та обговорення. Тези доповіді — опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду, симпозіуму), матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді. Алгоритм тези можна подати так: теза — обґрунтування — доказ — аргумент — результат — перспектива. Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно з вимогами:

1. обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.

2. формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна з яких має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях;

3. у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;

4. назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

5. послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.

Доповіді, як і звіти, можуть бути усними або письмовими. Формат доповіді може бути як простим, із заголовками за темами, так і складнішим — в нього можуть включатися: діаграми, таблиці, малюнки, фотографії, реферати, резюме, додатки, виноски, посилання, гіперпосилання.

2). Ле́кція (лат. lectio - читання) — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки , з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Вузівська лекція має структуру набуття нових знань і містить такі елементи:

1. вступ, де дається мотивація навчання, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання;

2. викладення в логічній послідовності окремих частин лекції;

3. висновки , що дають можливість осмислити лекцію в цілому і виділити основну ідею;

4. конкретне завдання на самостійну роботу;

5. відповіді на запитання.

Основні вимоги до лекції:

• високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;

• розкриття наукових засад курсу;

• зв’язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються у світлі сучасних вимог;

• рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тем, необхідних для практичної роботи.

Види лекцій:

• вступна

• тематична

• оглядова

• інформаційна

• підсумкова (заключна)

• комплексна

Залежно від методів викладу навчального матеріалу лекції поділяються на монологічні, інформаційно-проблемні, проблемні, лекції-бесіди тощо.

Суттєвими перевагами є такі:

• лекція дає можливість реалізувати одну зі стрижневих ідей гуманної педагогіки (творча співпраця педагога зі студентами, спільна емоційна взаємодія);

• лекція активізує мисленнєву діяльність студентів (звісно, якщо вона кваліфіковано прочитана, уважно вислухана і зрозуміла);

• у лекції акумульовано великий обсяг наукової інформації з урахуванням новітніх досягнень тієї чи тієї науки;

• у процесі читання лекції можна врахувати специфіку професійної підготовки студентів, їхні інтереси;

• вирізняється своєю економічністю. Студент має можливість за порівняно короткий час отримати значний обсяг наукової інформації, до того ж насиченої найновішим матеріалом;

• участь студентів у педагогічному дійстві, яке називається лекцією, є корисною школою для тих, хто у майбутньому буде займатися науково-педагогічною діяльністю;

• лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів, компасом у неосяжному морі наукової інформації;

• лекція незамінна, коли має місце дефіцит літератури.

Варто назвати і певні типові недоліки лекції:

• інформація, яку подає викладач, спрямована, в основному, на слухову пам'ять студента. Цей вид пам'яті досить недосконалий. Сприйнята інформація утримується в короткотерміновій пам'яті невеликий проміжок часу. І коли немає підкріплення, інформація "вивітрюється" ("В одно вухо влетіло, удруге вилетіло", - говорить народна мудрість). Дослідження показують, що під кінець лекції з усього обсягу поданої інформації студент може відтворити лише 10-15 %;

• великі потоки слухачів (понад 50) позбавляють викладача можливості ефективно управляти розумовою діяльністю студентів;

• студенти молодших курсів слабо володіють методикою і технікою сприймання змісту лекції та конспектування;

• лекція певною мірою привчає студента до пасивного привласнення чужих думок, не стимулює тягу до самостійного навчання, не забезпечує індивідуального, диференційованого підходу до навчання.

3). Виступ - це участь в обговоренні якоїсь проблеми. До виступу важко підготуватися заздалегідь, бо все залежить від ситуації, яка пов'язана з ро­звитком дискусії. Як правило, виступаючий робить його коротким, фраг­ментарним, де торкається кількох проблем, висвітлених у доповіді, і офор­мляє свій виступ не як єдине ціле, а як набір реплік. Полемічність, критичне спрямування, лаконізм - характерні риси виступу. Він не має са­мостійного значення, ось чому зрозуміти його можна лише у зв'язку з про­блемою, що обговорюється.

4). Промова - це усний виступ з метою висловлення певної інформації, яка повинна впливати на розум, почуття і волю слухачів. На відміну від виступу після доповіді до неї можна підготуватися заздалегідь, ураховую­чи тематику мітингової, ювілейної або ділової ситуації. Агітаційна промова має основне завдання роз'яснити щось, зорієнтувати в чомусь. Звернена насамперед до емоцій, почуттів, уяви слухачів. Важливий психологічний вплив на слухачів, використовуються яскраві образні засоби. Потрібно правильно і повно враховувати особливості своєї аудиторії, знання аудиторії допоможе обрати найпереконливіші аргументи. Звичайно обмежена в часі, торкається одного питання, має мобілізуючий характер. Ювілейна промова звичайно присвячена певній даті. Промова відзначається святковістю, урочистістю, може мати елементи підсумків. Невимушеність. До особи - короткі, дружні, містять схвальні відгуки про ювіляра, добрі побажання. Мітингова промова має політичний характер, присвячується злободенній, суспільно значимій темі. Оратор повинен говорити вільно, звертатися насамперед до почуттів слухачів (навіть якщо говорить про цифри).

5). Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.

Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:

1. ретельно готуватися до бесіди;

2. бути уважним і тактовним до співрозмовника;

3. постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;

4. вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;

5. стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;

6. висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;

7. створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.

Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:

1. перебивати співрозмовника;

2. різко прискорювати темп бесіди;

3. негативно оцінювати особистість співрозмовника;

4. підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;

5. зменшувати дистанцію.

Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:

1. обмін інформацією;

2. формування перспективних заходів;

3. контроль і координацію певних дій;

4. взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;

5. підтримку ділових контактів на різних рівнях;

6. пошук, висунення нових ідей;

7. стимулювання дій у новому напрямку;

8. розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.

6). Дискусія - це обговорення будь-якого спірного питання. В основному дискусії проводяться серед науковців, але у наш час їх актуальність зро­стає і серед широких мас населення. Підготовчий етап передбачає такі завдання:

• сформулювати тему дискусії;

• визначити основні питання, які обговорюватимуться;

• підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;

• визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії. Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії. Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.