38. Невербальні засоби публічного спілкування.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні форми інформування. Перш ніж говорити, усміхніться. Це на­строїть навіть важку розмову на доброзичливий тон і взаємоповагу. Пос­мішка повинна не тільки відповідати ситуації, але й визначати її. Навіть мовчазної посмішки іноді стає достатньо, щоб пом'якшити неприємну си­туацію або зняти роздратування партнера. Проте вона має бути не постій­ною маскою, а відповідати ситуації і природному настрою. Важливе значення для встановлення контакту й утримання уваги ау­диторії поряд з усмішкою має зоровий контакт. Варто дивитися слухачам безпосередньо в очі, бо це викликає довіру, і використовувати кліше типу Ви розумієте., Ви також помітили, що., Як Ви знаєте. Такі "хитрощі" привертають увагу співрозмовників до теми і перетворюють монолог на діалогічну форму, нехай і уявну. Погляд - це найсильніший компонент розмови. Уміння "витримувати погляд" - ознака сильної, рішучої особистості. Зустрічаючись, люди обов'язково дивляться одне одному в очі, що є "пробою на довіру". Щи­рість у цьому погляді означає доброзичливе ставлення, але якщо партнер затримує його на очах співрозмовника, то робить це з метою пригнітити людину. Якщо ж співрозмовник затримує погляд, супроводжуючи це кив­ком голови, це означає згоду і довіру, а коли відводить очі у паузі - він не все ще сказав і просить не перебивати. Надсимволічною при розмові є також відстань, яка залежить від типу бесіди - інтимної, особистої, соціальної чи офіційної. Відстань між спів­розмовниками служить також регулятором і визначає соціальний статус, стать і навіть місцевість, де вони мешкають. У слов'ян, наприклад, відс­тань під час ділової розмови менша, ніж у американців, англійців чи авст­ралійців, де соціальна дистанція збігається з особистою. Дійовими компонентами ділової розмови є жести, які виражають емоції і бувають надзвичайно промовистими. Проте частота жестикуляції залежить від культури людини. Досвідчені лектори радять:

1. жести повинні бути мимовільними й використовуватися лише при необхідності;

2. жестикуляція повинна бути різноманітною, але не безперервною;

3. жести мають відповідати своєму призначенню і не відставати від слова.

Невербальна комунікація супроводжується словами, які вимовляються з певною інтонацією. Голос, тон, уся сукупність виразових засобів мають свідчити про істинність думок і почуттів промовця. Ось чому треба пос­тійно тренувати свій голос, частіше читати вголос те, що написали, і вико­нувати правила, які радять досвідчені оратори:

1. пристосовуйте голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування;

2. частіше робіть паузи: на початку промови - щоб зібратися з думка­ми і настроїти аудиторію на слухання; у середині промови й у процесі її виголошення - для відмежування частин викладу думки; в середині речен­ня - для організації слухачів і зосередження їхньої уваги;

3. старанно вимовляйте звуки й слова, зробіть так, щоб вас не тільки чули, а й почули;

4. не говоріть надто голосно - це справляє враження агресивності, і не говоріть надто тихо - це справляє враження невпевненості;

5. підвищуйте голос, коли ставите запитання, і зменшуйте його тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Таким чином, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби зі словесними, адже невербальні сигнали справляють вплив утричі сильніший, ніж слова. Щоправда, які б правила ви не виконували, ніщо не може замінити власного відчуття міри, яке б пі­дказувало вам, що в кожний конкретний момент можна, а чого не слід го­ворити й робити. Йдеться про тактовність, тобто вміння знайти правильну лінію поведінки з кожною людиною незалежно від її душевного стану. З цього погляду навряд чи можна заздалегідь відтренувати жести, міміку, інтонацію і підібрати стопроцентні словесні формули. Адже усі не- вербальні засоби визначаються не лише виголошуваною думкою, а й тією ситуацією, у якій ця думка висловлюється, настроєм оратора, контактом з аудиторією. Усе це навряд чи можна передбачити й відповідним чином пі­дготувати. Міміка й жести - це, як правило, інтуїтивне вираження думки. Ось чому важливим є проникнення в тему, що й стане підставою для пев­них жестів, міміки, пауз і інтонації.