Значення формування умінь літературної вимови

Формування в учнів навичок лі­тературної вимови — одна з основ­них вимог, яка ставиться нині пе­ред школою, адже мовна культура — перша ознака загаль­ної культури людини. Крім того, орфоепічні уміння мають безпосередній вплив на формування писемної грамотності учнів.

Однак, як відмічають дослідники, заняття з орфоепії ще не стали систематичними. Основна увага на уроках мови все ще зосереджується тільки на формуванні орфографіч­ної грамотності. Учителі забувають при цьому, що в основі правописних умінь і навичок лежить правильна літературна вимова. Без наявності орфоепічних умінь не можна сформу­вати орфографічні навички.

Важливість формування літературної вимови посилю­ється в умовах територіальних діалектів, де наявні значні відхилення від літературних норм, що позначається не лише на усному, а й на писемному мовленні учнів, знижує за­гальну орфографічну грамотність.

Так, у письмових роботах учнів північних областей України (Житомирській, Рівненській, Волинській, Черні­гівській та ін.) наявні помилки типу: кинь (и замість і), двир (и замість і); кот, двор (о замість і); хітрий, пташкі (і замість и); ведерце, мешок (е замість і); пошла, ночний (о замість і); плавец, хлопец; прамо, говору; носят, ходят; приду, заняв; зелени, червони (відсутність й); теплійший, чорнійший (наявність й); знаня, дорученя.

У роботах учнів південних і східних областей (Черкась­ка, Полтавська, Харківська, Луганська, Донецька та ін.) часто трапляються такі помилки: Питрусь, зимляний, нису, песьменник; гряниця, сахарю; крічять, біжять; росписав, с-під моста; хвашисти; Росію, доповідю та ін.

У роботах учнів південно-західних областей України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівець­ка, Хмельницька, Тернопільська, Одеська) досить частими є помилки типу: гулодний, туму (у замість о); кіслий, хітрий (і у сполученнях ги, ки, хи), стил, лижко (и замість і); відно, вбіти (і замість и), сат, дуп, віткрутить; козацкий, боєц; селянский, батьківский; бурак, бурйак, радок; обличя, знаня та ін.

Спостереження за усним мовленням свідчить, що ці по­милки є прямим відображенням тих діалектних відхилень, які характерні для усного мовлення учнів зазначених ра­йонів. Спеціальні дослідження, зокрема Л. М. Симоненкової, свідчать, що кількість помилок, які виникають під впливом місцевих говорів, у творчих роботах учнів стано­вить від 27 до 31 %.

Особливості й умови становлення літературної вимови

Робота над сформованістю усного мовлення потребує неабияких зусиль учителя, оскільки володіння місцевою говіркою має досить стій­кий характер, бо є для учня «першою мовою, якою він за­говорив і яка в наступні роки безперервно й активно під­тримувалась практикою його мовленнєвого спілкування з оточуючими».

Як зазначає О. В. Текучов, процес переходу учнів на користування літературним мовленням досить складний і проходить ряд умовних етапів:

1. виявлення того, що його мовлення, таке близьке й зрозуміле з дитинства, неправильне і з точки зору вимог школи неприйнятне;

2. поступове осмислення особливостей нових для учнів фактів (вимови звуків і їх сполук, слів, граматичних форм);

3. нагромадження в досвіді і в пам'яті учнів нових для них фактів літературної мови;

4. період конкуренції в свідомості учнів старого і нового (нове засвоюється повільно, а старе виявляється знову і знову);

1. період відносно повного засвоєння.

Для подолання діалектизмів у мовленні учнів необхідно забезпечити ряд умов.

1. Першою і найважливішою з них є систематичність у роботі над подоланням діалектизмів, володіння методикою формування літературного мовлення.

2. Другою і необхідною умовою є делікатність, тактов­ність, терпіння, які має проявляти вчитель, інакше учень може замкнутись і взагалі не бажати розмовляти.

3. Уже на початковому етапі навчання необхідно пока­зувати, що в мовленні дітей є неправильним і як треба гово­рити, формувати уявлення про діалектне й літературне мов­лення, підвищити в очах учнів роль і значення літератур­ного мовлення і знизити роль діалектного, показати, що воно є причиною ряду помилок на письмі, і цим самим ви­кликати бажання навчитися говорити літературною мовою (і в школі, і поза нею).

4. Для того щоб робота над формуванням літературного мовлення йшла успішно, школа має передусім домогтися, щоб усі — і вчителі, й учні — говорили орфоепічне пра­вильно. Цьому сприяє організація радіопередач «Розмов­ляємо правильно», спеціальне слухання (з увагою до вимови) фонозаписів та грамзаписів казок, оповідань, віршів, яке можна проводити як на уроці, так і в позаурочний час (на групі подовженого дня), створення в класі куточків «Вимов­ляй і пиши правильно», у яких словниковий матеріал пе­ріодично змінюється відповідно до теми, над якою працюють учні.

5. Крім цього, як зазначає О. В. Текучов, - необхідно провести роботу з батьками, щоб не кепкували з намагань дітей говорити правильно вдома, а підтримували їх зусил­ля, цікавились у них, як правильно слід вимовляти те чи інше слово.

6. Важливе значення для успішного формування умінь літературного мовлення має виховання мовленнєвої дис­ципліни, вольових зусиль, спрямованих на подолання інертності у користуванні мовою, організація взаємоконт­ролю за мовленням.