- •У наш час телефон — не лише один із найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб підтримання приватних стосунків між людьми
- •2. Норми української мови.
- •38.Доповідь. Інформація,яку має знати доповідач заздалегідь.
- •13. Договір, реквізити та умови укладання договорів.
- •Поняття та умови договору Стаття 626. Поняття та види договору
- •Стаття 627. Свобода договору
- •Стаття 628. Зміст договору
- •Стаття 629. Обов'язковість договору
- •Стаття 630. Типові умови договору
- •Стаття 631. Строк договору
- •Стаття 632. Ціна
- •Стаття 633. Публічний договір
- •Стаття 634. Договір приєднання
- •Стаття 635. Попередній договір
- •Стаття 636. Договір на користь третьої особи
- •Стаття 637. Тлумачення умов договору
- •3). Візитна картка:основні відомості і вимоги
- •4).Використання візитних карток
- •15.Фразеологічні звороти. Їх класифікація та сфери вживання. Фразеологія
- •16.Доручення. Різновиди доручень.
- •17.Орфоепія як розділ мовознавчої науки.
- •18.Синоніми. Пароніми. Антоніми.
- •19.Сутність поняття «доручення».
- •20.Етапи службової розмови.
- •21.Образ рідного слова у мовному вихованні. Рідна мова як засіб національного виховання
- •22.Лист. Гарантійний лист, його структура.
- •Види офіційного листування
- •Класифікація листів
- •Структура тексту листа
- •Реквізити офіційного листа
- •23.Правила дотримання телефонної розмови
- •Літературний афоризм
- •90.Заява. Реквізити заяв. Послідовність розташування реквізитів.
- •Зміст і розташування реквізитів документів
16.Доручення. Різновиди доручень.
Доручення — це документ, за яким приватна чи посадова особа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації здійснювати від її імені зафіксовані в дорученні дії. Доручення можуть бути особистими (приватними) і офіційними (службовими). Приватні доручення можуть бути написаними від руки. Для офіційних доручень виготовляються, як правило, відповідні бланки. Бланки доручень можуть мати захист від фальсифікації (водяні знаки тощо), такі бланки підлягають суворій звітності. Доручення обов’язково мають бути засвідченими нотаріально або ж підписом посадової особи та печаткою установи. Доручення, що не виходять за межі установи (найчастіше це особисті доручення, пов’язані з одержанням заробітної плати, стипендії тощо), можуть засвідчуватися підписом керівника структурного підрозділу та печаткою цього підрозділу. Залежно від обсягу та змісту повноважень доручення можуть бути: - разові — це, як правило, одноразове отримання грошових чи матеріальних цінностей; - спеціальні — передається право здійснювати в межах певного часу однотипні дії (певні господарські чи банківські операції, представництво в судових органах тощо); - генеральні — на виконання розширених повноважень (управління й володіння рухомим і нерухомим майном, банківські операції, представницькі функції в судових органах тощо). Доручення складається з таких реквізитів: 1.Назва документа. 2. Текст. 3. Дата. 4. Підпис довірителя. 5. Засвідчення підпису довірителя (дата засвідчення, посада, підпис, ініціали й прізвище особи, яка засвідчила доручення, печатка). Засвідчення здійснюється за місцем роботи чи проживання довірителя або в нотаріальній конторі. Текст особистого доручення містить, як правило, такі дані: 1. Прізвище, ім’я, по батькові довірителя (повністю). 2. Прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається доручення, дані документа, що посвідчує особу. 3. Дії, обов’язки, права довіреної особи, її повноваження. 4. Термін дії доручення. Текст генерального (спеціального) доручення складається з таких частин: 1. Місце, число, місяць, рік укладання документа (літерами й без скорочень). 2. Прізвище, ім’я, по батькові довірителя (повністю). Якщо довірителем виступає установа, то вказується посада, прізвище, ім’я, по батькові, назва установи, закладу довірителя або назва установи-довірителя. 3. Домашня адреса довірителя (адреса установи). 4. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю), дані документа, що посвідчує особу, якій видається доручення. 5. Дії, обов’язки, права довіреної особи, її повноваження. 6. Термін дії доручення (словами). Крім засвідчення (дата засвідчення вказується ліворуч літерами) за необхідності вказується: 1. Запис про стягнення державного мита чи гербового збору. 2. Номер, під яким зареєстровано генеральне доручення.
17.Орфоепія як розділ мовознавчої науки.
Орфоепія (грец. ορθος — правильний, грец. επος — мова, мовлення) — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам. Першим почав використовувати М. В. Гоголь
Порушення правил української літературної вимови
Порушення правил норм української літературної вимови спричинене переважно: впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (напр., сміється: (правильна вимова — [с'м’ійец:'а], неправильна — [с'м'ійет'с'а]) впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо) впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м’яко шиплячий [ч]: [н'іч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо. відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв’язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).
Вимова звукосполучень 1. Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ц':а]: [зв'ітуйес \а], [у'чиец':а], [лиестуйец':а] (орфографічне: звішуєшся, учиться, листується). 2. Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с а], [цс а]: не [ур'і'з'с'а], не [мороц'с'а] (орфографічне: не вріжся, не морочся). 3. Групи приголосних, що з’являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїздн(ий) ->[пройізний]. Таку вимову приголосних закріплює український правопис: злісний, тижневий, якісно. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат], [ш'іс:от], [ш'ізде"с'а'т]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [пре"зиеде'нс'кий], агентський [агенс кий}. Примітка. Ніколи не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здр]игатися, зу[стр]іч, [спр]ава.
Вимова слів іншомовного походження Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями: 1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [й], а не [і]: тираж, режим, шифр.Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [й] вимова [і] є орфоепічною помилкою 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]) 3. Ненаголошені [ё], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [й], [є]; [те'нде'нц'ійа]
Орфоепія – система норм літературної вимови, що охоплює правила вимови звуків, звукосполучень у мовленнєвому потоці, наголошування слів, а також інтонування; розділ мовознавства, що вивчає норми літературної вимови.
Голосні звуки найчіткіше виявляються при ізольованій вимові або в наголошеній позиції після твердого приголосного. Приголосні звуки виразно вимовляються між голосними, на початку слова перед голосним. В інших позиціях вони характеризуються певними особливостями в своєму конкретному виявленні, тобто утворюють фонетичні варіації. Фонетичні зміни, які відповідають звуковій системі сучасної української літературної мови, входять до норм літературної вимови.
У групах приголосних у потоці мовлення відбуваються асимілятивно-дисимілятивні зміни, спрощення.
Зміни якості приголосного при цьому залежить від темпу мовлення та позиції.
Наголос має значний вплив на вимову голосних звуків. Наголошені голосні, крім [і], звучать чітко. Ненаголошені голосні, крім [і], [а], [у], у зв’язку з послабленням напруження артикуляційних органів менш виразні, зазнають деяких змін. Зокрема, ненаголошений [е] наближається до [и], [і]: деипутат, заєіць, ненаголошений [и] – до [е]: виепробування.
У багатоскладових словах побічний наголос наближає вимову голосного звука до наголошеного: використовуватиме.
Інтонація забезпечує вираження всіх нюансів висловлюваної думки. Ставлення мовця до неї, тобто її комунікативного, емоційного та модального сенсу. Предметом орфоепії є інтонація синтагматична. У запитанні Ви були на лекції? Логічний наголос змінює його зміст. Тільки правильна інтонація робить речення розповідним, спонукальним чи питальним, надає йому потрібних смислових та емоційних відтінків.
М. Наконечний вважав, що орфоепія пов’язана зі складоподілом і будовою складу. Так. Правильна вимова африкат дж тадз у словах сиджу, подзвонити, кукурудза тощо можлива лише за правильного поділу їх на склади: си-джу, по-дзво-ни-ти, ку-ку-ру-дза.
Отже, предметом орфоепії є правильна вимова звуків, їх сполучень, окремих слів і їх граматичних форм, вплив наголосу, складу та інтонації на літературну вимову.