3 Періоди:

1) 1590–1600 рр. — «оптимістичний». Були написані комедії, основною темою яких була віра в життя та

сили людини. «Приборкання норовливої», «Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч» та ін.Історичні хроніки.

ІI семестр. Злет людського духу в літературі доби Відродження 309

2) 1600–1608 рр. — «трагічний». Створені шедеври в жанрі трагедії «Гамлет», «Король Лір», «Макбет».

3) 1609–1612 рр. — «романтичний» Трагікомедії з щасливим фіналом «Зимова казка», «Буря».

Усього написано 37 п’єс, 2 поеми та 154 сонети.

Історія створення трагедії «Гамлет»

У часи Шекспіра п’єси часто створювали на основі вже існуючих. Не була винятком і трагедія «Гамлет». Сюжет її досить давнього походження. За основу взято скандинавську сагу про датського принца Амлета, який жив у VIII столітті. Легенда про нього була уперше записана датським літописцем Саксоном Грамматиком наприкінці XII століття. П’єса на цей сюжет була складена одним із сучасників Шекспіра у 1589 році. Ім’я автора невідоме, але припускають, що це був Томас Кід (1558–1594 рр.). В. Шекспір переробив цю п’єсу (1600–1601). Його трагедія мала успіх, і один із сучасників висловився так: «Це прекрасно, як “Гамлет”!»

Чи були у Гамлета причини для того, щоб втратити розум? (Так, на долю молодого принца, що ріс у щасливій сім’ї, навчався у Віттенберзькому університеті, кохав і був коханим, одночасно припало стількигоря, що можна було й справді втратити розум.

Зрада матері, зрада Клавдія, смерть батька, зрада Розенкранца і Гільденстерна, зрада Офелії.

Метафора “мир-сцена” - основная тема трагедии “Гамлет”.

Метафора является главным поэтическим средством Шекспира. Можно привести в пример знаменитую речь Жака из комедии “Как вам это понравится” : “Весь мир театр и люди в нем актеры” (II,7). Жак начинает со сравнения и затем рассуждает о жизни, как о пьесе и о человеке как актере. Эта часть образа и составляет метафору.

8. Ознаки бароко у філософській драмі п. Кальдерона «Життя – це сон».

«Життя — це сон»(ісп.La vida es sueño) —п'єсаіспанського драматурга Педро Кальдерона де ла Барки, написана в1632—1635рр

Сюжет і композиція. Події п'єси розвиваються доволі швидко і напружено, в атмосфері певної загадковості; політичні, державницькі конфлікти поєднуються з колізіями, що виникають на ґрунті любовних стосунків та родинних непорозумінь. П'єса ділиться на три частини — дії, або, як називали їх у тодішньомуіспанськомутеатрі, хорнади, що буквально означає «данний етап» (цикл).

У п'єсі «Життя — це сон» утілені провідні світоглядні та художні принципи й риси бароко. Передовсім це необмежена універсальність, космічні масштаби, якими вільно оперує Кальдерой. Так, змальовуючи жахливе затемнення Сонця (як зловісне віщування, лихий знак), що було якраз у день народження Сехисмундо, пензель художньої уяви драматурга робить воістину грандіозні мазки, призначаючи на роль акторів у цьому космічному спектаклі Сонце, Місяць і Землю:

І в знаменитих пишних барокових метафорах теж відчуваються якісь космічні виміри: «Видніє карта світу в осіянні, / Адже Земля — це тіло, /Вогонь — то серце, що затріпотіло, /Дихання — вітер, море — біла піна, /1 весь цей хаос бачу я, людина, / (Бо тілом, піною й душі горінням — /Це моря, вітру і Землі створіння)». Подібне бачення нашої планети знаходимо в прадавніх міфах різних народів світу, наприклад у троянському циклі еллінських міфів, з якими ви ознайомились у восьмому, класі, — згадаймо скаргу ЗемліГеї на те, що люди дряпають її тіло плугами, яка підштовхнула її онука Зевса до розв'язання Троянської війни.

Цікавою є наявність у творі іншої улюбленої метафори бароко — «життя — це театр»,як мовилося, суголосної написові на театрі Шекспіра «Глобус»: «Увесь світ лицедіє». У Кальдерона читаємо подібну думку: «Хай на сцені у просторім / Цім театрі світовім / Вже в оформленні новім /Розіграється картина, — / Помста Сехисмундосина/Із тріумфом бойовим».

Як зазначалося, мистецтву бароко притаманна схильність до вживання антитези, «поетика контрастів». У драмі «Життя — це сон» наявна ціла низка стрижневих антитез (утілених переважно в антонімічних парах), які пронизують увесь текст твору: «людина — звір»; «свобода — неволя»; «добро — зло»; «палац — вежа»; «життя — смерть»; «колиска — труна» і т. п. Остання антонімічна пара у творах Кальдерона особливо значуща. Колиска (як символ початку людського життя) і труна (як символ його кінця) є улюбленою емблемою бароко й особливо його драматургії. Так, під час вистав п'єс Кальдерона з одного боку сцени часто виставляли колиску, а з іншого — труну як алегорію життєвого шляху людини (від початку до кінця — від колиски до труни — від «А» до «Я» — від «альфи» до «омеги»).

Наступною рисою драми «Життя — це сон» є вміле використання традицій і здобутків світової літератури й культури, з якою Кальдерон був добре обізнаний. Його твір інтелектуальним, у ньому вільно обігруються мотиви світової міфології та літератури. Так, слугу, який потонув, бо його викинув у вікно Сехисмундо, Кларін порівнює з персонажем еллінської міфології Ікаром, який упав у море, коли сонце, до якого від надто наблизився, розтопило йому крила, зліплені Дедалом із воску.