28. Філософія екзистенціалізму та її вплив на розвиток світової літератури. Проблеми вибору в творах Сартра та Камю.

Екзистенціалізм - (лат. існування) напрям у філософії та одна із течій модернізму, де джерелом художнього твору став сам митець, який висловив життя особистості, відтворивши художню дійсність, яка розкрила сенс життя взагалі. Дана течія у літературі виникла після Першої світової війни, сформувалася у 30-40-ві роки, найбільшого розквіту досягла у 50-60-х роках XX століття.

Серед письменників, які водночас виступили і як філософи-екзистенціалісти, існувало декілька течій:-релігійна (Г. Марсель); -атеїстична (Ж. П. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю); -онтологічна (М. Мерло-Понті).Окрім французької літератури, екзистенціалізм був поширений у німецькій (Е. Носсак, пізній А. Деблін), англійській (А. Мердок, В. Голдінг), іспанській (М. де Унамуно), американській (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), японській (Кобо Абе) літературах. В Україні проявився у творчості В. Підмогильного ,у прозі І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, в ліриці В. Стуса.

Основні категорії екзистенціалізму: Екзистенція - внутрішнє буття, те центральне ядро людського "я", котре зробило індивіда неповторною особистістю; o "Прикордонна" ситуація - період у житті людини, коли вона в добу великих потрясінь відкрила свою екзистенцію і почала розуміти, що жити слід лише заради неї; o "Екзистенційний вибір і воля"; o Дві моделі екзистенційної поведінки: 1) "Людина бунтівна" - це дисиденти, які не змогли примиритися з владою, оточенням, жахливими умовами; 2) "свідома покора долі та історії, жити разом з іншими під керівництвом влади, але не даючи їй поглинути себе" (К. Ясперс).

У центрі уваги екзистенціалістів - внутрішній світ вільної особистості, яку оточували страх, самотність, страждання і смерть, що стали складовими абсурдності буття. Відтак відбулося суб'єктивне зображення письменниками реальної дійсності. У творах цього напрямку показано протистояння між буттям (Всесвітом, природою, соціумом) та існуванням (людиною, її внутрішнім життям). Людина стосовно Всесвіту перебувала у стані незбагненності, а той, у свою чергу, став байдужим до людини. У результаті цього відбув розкол: "чужий світ" - "стороння людина", а це і є абсурд - єдиний зв'язок між людиною і Всесвітом. В основі екзистенціалізму лежало твердження абсурдності буття. У перекладі слово "абсурд" означало "недоречний, безглуздий". Абсурд - це розлад. Людина бачила у навколишньому світі лише те, що хотіла бачити, тим самим проектувала свої дії і погляди. А. Камю стверджував: "Абсурд є метафізичним станом людини у світі". Відповідальність за людину несе сама людина, її існування посіло чільне місце. Особистість виступила подвижником, тому їй довелося жертвувати собою, аби виправдати своє існування. З моменту появи у світі людина одержала від природи смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Поняття "екзистенціалізм" передбачало, що прибічники течії зосередили увагу на особистості та її само творенні. Саме тому погляди на людину, з точки зору цієї філософії, відрізнялися від поглядів більш ранніх періодів розвитку літератури та художніх течій.

Погляди на людину в різні періоди розвитку літератури: Істота, від народження таврована первородним гріхом, приречена - бароко; - "природна" істота, яка мала чисту, не зіпсовану цивілізацією душу - просвітництво; - "лялька" в руках буржуазної дійсності - критичний реалізм; - продукт біологічної спадковості та соціального середовища - натуралізм; - земне втілення вічної душі, що відчувало зв'язок із трансцендентним - символізм. Представники екзистенціалізму, зокрема Ж. П. Сартр, стверджували, що людина це tabula rasa, тобто "чиста дошка", нічого собою не являло: - вона стала лише тим, що сама із себе зробила.

Головні риси літератури екзистенціалізму: - тема - існування людини в центрі абсурдного буття; критика дійсності, що придушувала людську особистість; - ідея - звільнення розуму і душі людини від абсурдної дійсності; - проблема вибору людини у надзвичайній ситуації; - герой - самотній індивідуаліст і песиміст, бунтар проти абсурдності світу; - етичні заперечення та протест проти будь-якого насильства; - створення "прикордонних ситуацій" (людина перед обличчям смерті); - проведення історичних паралелей та алегорій (твори з підтекстом, символікою, ілюзіями, подвійним змістом). Найвідомішими письменниками-екзистенціалістами у французькій літературі стали Ж. П. Сартр - теоретик напрямку та А. Камю.

Жан Поль Сартр (1905-1980) - французький письменник, філософ-екзистенціаліст, лауреат Нобелівської премії (1964 року), прихильник сексуальної свободи особистості. Він став лише уособленням інтелектуального образу людини XX ст.Сартр завжди перебував у центрі уваги європейської критики. Про нього сперечалися, його творчість відкидали або нею захоплювалися.

До 1942 року французькі читачі, в основному творча інтелігенція, знали письменника по збірці оповідань "Стіна" і роману "Нудота". Зміна відбулася з появою філософських робіт і драматичних творів автора. Заслуга філософа-екзистенціаніста полягала у тому, що він популярно розкрив питання нової філософії про абсолютну свободу, яка стала актуальним питанням нього часу. Також письменник увів головні ідеї екзистенціалізму у свої романи і п'єси, надавши тим самим напрямку більшої значимості. Головною домінантою творчості французького письменника стала проблема індивідуальної свідомості. Тривога і страх - домінують категорії, які прозаїк вивів у своїх творах. Характери героїв показані не в діях, а міркуваннях, внутрішніх монологах. Герої Сартра - одноманітні, це люди "самотньої свідомості", слабкі перед жахливим обличчям абсурдного світу, песимісти, багато розмірковують про себе, переживають.

Альбер Камю (1913-1960) Письменник-філософ, драматург, суспільний діяч, Лауреат Нобелівської премії (1957). Невелика за обсягом творча спадщина була створена в основному, під час другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на її теми, що їх порушив письменник. А. Камю був одночасно письменником і філософом. Розмежувати ці два поняття, як дві сторони його таланту, просто неможливо. В обох своїх виявах він справив великий вплив на розвиток європейської та світової культури.

У 1947 році вийшов у світ роман "Чума", роботу над яким письменник розпочав ще у 1941 році, коли вчителював в Орані. Перший варіант твору вийшов 1943 року, але автора не задовольнив. Автор ще доопрацював твір і видав остаточний його варіант. Роман "Чума" став своєрідним продовженням і розвитком ідей та роздумів письменника, що охопили його від початку творчості. Автор торкнувся проблеми вибору людини і розвінчив тему боротьби людства проти зла, невіддільного від буття. Назва твору символічна, оскільки чума - це абсурд, який осмислювався як форма існування зла, це трагічна людська доля, бо зло побороти і викоріняти неможливо.

У своїх ранніх працях письменник зображав абсурд не лише як характеристику людського буття, а й ту рису, яку неможливо перемогти. Тому у творах звучали дві найголовніші теми: абсурду, пов'язаного з негативними засадами ("Сторонній"), та бунту, пов'язаного з позитивними засадами ("Чума"). Пізніше, у 40-50 рр., Камю відмовився від абсурдного світосприйняття. Отож, прозаїк у зрілі роки -бунтівник, а наприкінці життя - людина, яка зізналася: "У глибині мого бунту дрімала покірливість".