
- •1. Гомер «Іліада»: історична основа, проблематика, система образів, художні особливості. Гомерівське питання.
- •2. «Батько трагедії» Есхіл. Проблематика, система образів, літературне відлуння трагедії «Прометей прикутий»
- •3. Вергілій. «Енеїда»: творча історія, проблематика, система образів, літературне відлуння (Котляревський). Вергілій і Гомер.
- •5.Поема Данте Аліг’єрі «Божественна комедія» - філософсько-художній синтез середньовічної культури
- •6. Роман Сервантеса «Дон Кіхот» як пародія на лицарські романи та трагікомічна епопея іспанського життя. Значення твору для розвитку нової європейської прози
- •10. «Робінзон Крузо» д.Дефо як реалістичний просвітницький роман.
- •11. Ідейно-художні особливості творчості Вольтера. Загальна характеристика філософської повісті «Простак».
- •12. Творча історія, проблематика та система образів філософської трагедії Гете «Фауст».
- •1.Творча історія
- •13. Особливості творчості е.Т.А. Гофмана (на матеріалі конкретних творів)
- •14. Загальна характеристика творчості Дж. Байрона (на матеріалі творів «Паломництво Чайльд-Гарольда» або «Мазепа»).
- •15. Історичний роман як жанр літератури романтизму (на матеріалі роману в.Скотта «Айвенго» або в.Гюго «Собор Паризької Богоматері»).
- •16. Російська література доби романтизму (на матеріалі творів о.Пушкіна, м.Гоголя, або м.Лермонтова).
- •17. Ідейно-художня своєрідність французького реалістичного роману (на прикладі творів Стендаля або о. Де Бальзака за вибором студента).
- •18. Специфіка англійського реалізму та її втілення у творчості ч.Діккенса (на матеріалі конкретних творів).
- •19 Питання: Ідейно-художня своєрідність російського реалістичного роману (на матеріалі творів л.Толстого або ф.Достоєвського).
- •3 Періоди:
- •8. Ознаки бароко у філософській драмі п. Кальдерона «Життя – це сон».
- •9. Ознаки класицизму у комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» (або іншої – за вибором студента).
- •20 Питання: Поняття про символізм у європейській літературі кінця хіх століття та його філософсько-естетичні засади.
- •21 Питання: Творчі пошуки та новаторські відкриття в драматургії кінця хіх – початку хх ст. (на матеріалі одного з творів г.Ібсена, б.Шоу або а.П.Чехова).
- •22. Загальна характеристика «срібної доби» російської поезії
- •23. Поняття про футуризм, його естетичні засади та експериментаторство у царині поезії.
- •24. Поняття про акмеїзм, його естетичні засади та художні здобутки представників цієї течії
- •25. Своєрідність світобачення та його художнє вираження в оповіданні ф. Кафки «Перевтілення».
- •26. Проблематика роману м.Булгакова «Майстер і Маргарита», традиції світової літератури у творі.
- •27. Бертольт Брехт: теорія «епічного театру» та її основні положення (на прикладі однієї з драм Брехта за вибором студента)
- •28. Філософія екзистенціалізму та її вплив на розвиток світової літератури. Проблеми вибору в творах Сартра та Камю.
- •29. Символіка змісту та образів філософської повісті-притчі е. Хемінгуея «Старий і море».
- •30. Латиноамериканський роман. Генеза та особливості поетики. Творчість г.Гарсіа Маркеса.
16. Російська література доби романтизму (на матеріалі творів о.Пушкіна, м.Гоголя, або м.Лермонтова).
Романтизм – напрям у мистецтві, сформований у межах загальнолітературної течії межі XVIII-ХІХ ст. у Німеччині. Отримав поширення в усіх країнах Європи - й Америки. Найвищий пік романтизму посідає першу чверть в XIX ст.
Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.
На початку другого десятиліття ХІХ століття романтизм займає ключове місце у російському мистецтві, виявляючи більш-менш повно свою національну своєрідність.
Пушкін розглядав романтизм як скасування класичних правил. І часто називав романтиками тих письменників, які відмовилися від "класичних" форм. З точки зору його естетичних теорій відмінною рисою поета-романтика є розрив із загальноприйнятими нормами та зразками. З цієї причини Пушкін відмовився назвати романтиком французького поета Андре Шеньє. І, навпаки, зараховував до романтикам Данте, Шекспіра, Сервантеса, Гете.
Що стосується романтичного героя Пушкіна, то він аж ніяк не сумовитий і не розчарований. Швидше навпаки: романтичного героя поета чужі ці почуття, йому властиві бурхливі пристрасті і незвичайні пригоди.
Незвичайне в людині, в природі, у формі твору - ось головні теми, проблеми і принципи пушкінського романтизму. Звідси і незвичайні картини природи в його творах: молдавські степи, морські пейзажі Криму. Пушкіну було властивим опис життя і побуту "незвичайних" народів: кримських татар, циган.
У романтичних творах Пушкін протиставляв сумній, одноманітній дійсності яскраві різноманітні образи. Цим самим він, по всій видимості, хотів віддалитися від повсякденності.
Від того, що найбільше Пушкіна займало незвичайне в людині, він звернувся до проблеми людських пристрастей.
Саме зображення незвичайних пристрастей визначало собою всі елементи ідейно-художньої структури романтичних творів Пушкіна, відокремлюючи його романтизм від інших видів романтизму першої чверті XIX століття.
Перший романтичний твір Пушкіна - “Погасло дневное светило…”.
17. Ідейно-художня своєрідність французького реалістичного роману (на прикладі творів Стендаля або о. Де Бальзака за вибором студента).
XIX століття увійшло в історію людства як період становлення капіталістичних відносин, стрімкого розвитку промисловості. Це знайшло відображення у настроях французьких діячів культури.
У творах представників реалістичного напряму відобразилися роздуми про свій час і людину, а їх естетичні відкриття набули всесвітнього значення. Стрімкого розвитку в літературі в цей час набула проза, зокрема жанр роману.
Роман — великий за обсягом епічний твір, у якому життя звичайних людей розкрито на тлі історичних, соціальних подій чи обставин.
Становлення французького реалістичного роману пов'язане із творчістю Стендаля і Бальзака. Хоча самі письменники реалістами себе не називали, однак їхні теоретичні праці заклали підвалини естетики реалізму.
Сучасний тип роману склався ще у XVIII столітті. Можливості цього жанру розкрили діячі Просвітництва, зосередивши увагу на зображенні долі людини на тлі історичних подій. Проте вони не змогли розкрити глибоких внутрішніх зв'язків між героями та дійсністю, у якій вони діяли. Це завдання виконав реалістичний роман XIX століття. Найповніше вираження реалізм знайшов у жанрі соціального роману. Його риси: широта проблематики, високий викривальний пафос, прагнення зберегти спостереження над явищами життя в монументальних художніх образах великої узагальнюючої сили.
Особливості французького реалістичного роману:
• розкриття складного взаємозв'язку між характером людини та історичними умовами;
• створення автором широкої панорами дійсності: від провінції до столиці;
• показ представників різних соціальних прошарків;
• особливе місце і значення ролі автора у романі;
• створення типових образів, складних і суперечливих характерів;
• глибина психологічного аналізу.
Творчість Ф. СТЕНДАЛЯ (1783—1842) відкрила новий період не лише у французькій літературі, а й в усій західноєвропейській літературі — період класичного реалізму. Саме він став засновником реалістичного роману, який виник у часи панування романтизму. Його творчість увійшла до скарбниці художніх надбань людства.
В літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує проза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою, кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв Стендаля.
Романи: «Арманс», «Червоне і чорне», «Пармський монастир».