16. Російська література доби романтизму (на матеріалі творів о.Пушкіна, м.Гоголя, або м.Лермонтова).

Романтизм – напрям у мистецтві, сформований у межах загальнолітературної течії межі XVIII-ХІХ ст. у Німеччині. Отримав поширення в усіх країнах Європи - й Америки. Найвищий пік романтизму посідає першу чверть в XIX ст.

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.

На початку другого десятиліття ХІХ століття романтизм займає ключове місце у російському мистецтві, виявляючи більш-менш повно свою національну своєрідність.

Пушкін розглядав романтизм як скасування класичних правил. І часто називав романтиками тих письменників, які відмовилися від "класичних" форм. З точки зору його естетичних теорій відмінною рисою поета-романтика є розрив із загальноприйнятими нормами та зразками. З цієї причини Пушкін відмовився назвати романтиком французького поета Андре Шеньє. І, навпаки, зараховував до романтикам Данте, Шекспіра, Сервантеса, Гете.

    Що стосується романтичного героя Пушкіна, то він аж ніяк не сумовитий і не розчарований. Швидше навпаки: романтичного героя поета чужі ці почуття, йому властиві бурхливі пристрасті і незвичайні пригоди.

    Незвичайне в людині, в природі, у формі твору - ось головні теми, проблеми і принципи пушкінського романтизму. Звідси і незвичайні картини природи в його творах: молдавські степи, морські пейзажі Криму. Пушкіну було властивим опис життя і побуту "незвичайних" народів: кримських татар, циган.

    У романтичних творах Пушкін протиставляв сумній, одноманітній дійсності яскраві різноманітні образи. Цим самим він, по всій видимості, хотів віддалитися від повсякденності.

    Від того, що найбільше Пушкіна займало незвичайне в людині, він звернувся до проблеми людських пристрастей.

    Саме зображення незвичайних пристрастей визначало собою всі елементи ідейно-художньої структури романтичних творів Пушкіна, відокремлюючи його романтизм від інших видів романтизму першої чверті XIX століття.

Перший романтичний твір Пушкіна - “Погасло дневное светило…”.

17. Ідейно-художня своєрідність французького реалістичного роману (на прикладі творів Стендаля або о. Де Бальзака за вибором студента).

XIX століття увійшло в історію людства як період становлення капіталістичних відносин, стрімкого розвитку промисловості. Це знайшло відображення у настроях французьких діячів культури.

У творах представників реалістичного напряму відобразилися роздуми про свій час і людину, а їх естетичні відкриття набули всесвітнього значення. Стрімкого розвитку в літературі в цей час набула проза, зокрема жанр роману.

Роман — великий за обсягом епічний твір, у якому життя звичайних людей розкрито на тлі історичних, соціальних подій чи обставин.

Становлення французького реалістичного роману пов'язане із творчістю Стендаля і Бальзака. Хоча самі письменники реалістами себе не називали, однак їхні теоретичні праці заклали підвалини естетики реалізму.

Сучасний тип роману склався ще у XVIII столітті. Можливості цього жанру розкрили діячі Просвітництва, зосередивши увагу на зображенні долі людини на тлі історичних подій. Проте вони не змогли розкрити глибоких внутрішніх зв'язків між героями та дійсністю, у якій вони діяли. Це завдання виконав реалістичний роман XIX століття. Найповніше вираження реалізм знайшов у жанрі соціального роману. Його риси: широта проблематики, високий викривальний пафос, прагнення зберегти спостереження над явищами життя в монументальних художніх образах великої узагальнюючої сили.

Особливості французького реалістичного роману:

• розкриття складного взаємозв'язку між характером людини та історичними умовами;

• створення автором широкої панорами дійсності: від провінції до столиці;

• показ представників різних соціальних прошарків;

• особливе місце і значення ролі автора у романі;

• створення типових образів, складних і суперечливих характерів;

• глибина психологічного аналізу.

Творчість Ф. СТЕНДАЛЯ (1783—1842) відкрила новий період не лише у французькій літературі, а й в усій західноєвропейській літературі — період класичного реалізму. Саме він став засновником реалістичного роману, який виник у часи панування романтизму. Його творчість увійшла до скарбниці художніх надбань людства.

В літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує проза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою, кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв Стендаля. 

Романи: «Арманс», «Червоне і чорне», «Пармський монастир».