6. Ризики, пов’язані із здійсненням зед та способи їх уникнення.

У процесі укладання зовнішньоторговельних угод експортери та імпортери враховують багато чинників і показників, починаючи з фінансового стану ділового партнера, його позиції на ринку і закінчуючи політичними, економічними та законодавчими умовами його країни. Пильне вивчення контрагента особливо важливе в сучасних умовах, коли стрімкий розвиток світового ринку, постійне удосконалення продукції, що виробляється, спонукають покупців до пошуку нових ділових партнерів, нових постачальників, найбільш привабливих з погляду ціни та якості товару. При оформленні нового торговельного партнерства фірми (підприємства) і банки, які беруть участь у розрахунках, оцінюють насамперед ризики, що можуть виникати у ході такого співробітництва.

З погляду міжнародної торгівлі, ризик — небезпека втрат з вини іншої сторони або через зміну політичної, економічної чи іншої ситуації в країні партнера. Можливих втрат у зовнішньоекономічній діяльності може зазнати будь-хто з її учасників — експортер, імпортер або обслуговуючий банк. Тому дуже важливо знати всі типи ризиків, які виникають у процесі міжнародного товарообміну, а також заходи, що дають змогу ці ризики мінімізувати або усувати зовсім.

У зовнішньоекономічній діяльності розрізняють чотири основні групи ризиків:

· ризик країни;

· банківський;

· валютний;

· ризик контрагента.

Ризик країниперебуває за межами банківської системи або конкретного ділового партнера. З позицій міжнародної торгівлі до цього ризику належать політичні та економічні події в конкрет­ній країні, які можуть призвести до втрат під час зовнішньоторговельних операцій. Такі події перебувають, до певної межі, під контролем уряду цієї країни.

Одним з глобальних чинників у галузі міжнародних економічних відносин є політична стабільність у країнах та регіонах, загальний політичний клімат у світі. Політична нестійкість, несприятливі події (війни, революції, націоналізація, ембарго тощо) ставлять під сумнів можливість виконання сторонами своїх зобов’язань за контрактом. Наприклад, експортер не може відвантажити товари через те, що вони можуть бути знищені чи пошкоджені під час воєнних дій або при транзиті. У зв’язку з політичними подіями імпортер не матиме можливості оплатити отриманий товар. З тих самих причин банк експортера не матиме можливості рамбурсувати кошти на банк імпортера, або банк імпортера не зможе здійснити покриття. При оцінці політичних ризиків важливо вивчити політичну ситуацію в країні партнера і країнах транзиту. Мінімізації політичних ризиків може сприяти використання акредитивів, підтверджених банком стабільної країни, форфейтингових угод, експортного страхування і гарантій.

Разом із політичною ситуацією важливу роль у зовнішньоторговельній діяльності відіграють економічні умови країни контрагента, такі як наявність у неї валютних резервів, ступінь конвертованості валюти, інфляція, платіжний баланс тощо. Несприятливі економічні умови, наприклад дія мораторію, зміни у зовнішньоекономічному законодавстві, політика протекціонізму і т. п., можуть завадити імпортеру виконати свої зобов’язання. Експортер, у свою чергу, може не виконати своєї частини контракту через обмеження або заборону експорту. Банки в такій ситуації можуть також бути не в змозі виконати свої функції. До засобів банківського страхування економічних ризиків можна віднести:

· постійне спостереження за рейтингом країн, який публікується в спеціалізованих виданнях;

· установлення для окремих країн лімітів та їх регулярний перегляд;

· відкриття філій (представництв) у країнах партнерів і розміщення там своїх представників для вивчення поточної ситуації на місцях.

При торгівлі з економічно несприятливими країнами у світовій практиці використовується більш короткий термін виконання протилежною стороною зобов’язань за контрактом, ніж при угодах з економічно розвинутими державами.

Додаткові проблеми можуть виникати у зв’язку з істотними відмінностями в економічних структурах, юрисдикціях, діловій та банківській практиці в різних країнах. Стосовно України слід зауважити, що досі ще не розроблена концепція захисту українського ринку, вітчизняного підприємництва. Український ринок виявився відкритим для недоброякісної імпортної продукції, яка має низькі екологічні характеристики.

У країнах, економіка яких базується на ринкових засадах, продовжується процес пошуку найбільш раціональних і економічних форм здійснення зовнішньоекономічних зв’язків, захисту матеріальних інтересів суб’єктів цього виду діяльності. Будь-яка форма товарообміну, яка супроводжується рухом грошових коштів, знаходить своє відображення в національному законодавстві, традиціях або загальновизнаній практиці. Тим не менше навіть у цих країнах компаніям і установам важко визначити фінансовий стан, порядність і технічні можливості свого партнера, особливо за умови нового ділового партнерства, нестабільності країни контрагента, браку необхідної інформації щодо партнера (його країни).

Ризик непереказу грошових коштів як елемент ризику країни, пов’язаний з відмовою або нездатністю з економічних причин країни імпортера здійснити платіж відповідно до домовленості чи з нездатністю країни експортера повернути авансові платежі. Держава може встановлювати обмеження як на переказ коштів, так і на їх конвертацію в інші валюти. З погляду банків подібні розпорядження й обмеження можуть призвести до того, що банк експортера не отримає рамбурсу у відповідній валюті, а банк імпортера не здійснить переказу грошей на покриття або авансовий платіж у цій валюті. При цьому самі контрагенти здатні виконувати свої зобов’язання за контрактом. З метою страхування ризику непереказу грошових коштів необхідно вивчити рейтинг країни, врахувати існуючі валютні обмеження і правила валютного регулювання в країні контрагента.

Ризик банку пов’язаний з втратами, які можуть виникати через його недостатню фінансову надійність, неналежну організацію управління банком. На діяльність банку як фінансової структури впливає ціла низка чинників: навколишнє політичне та економічне середовище, конкуренція, акціонери, якість персоналу, технічне обладнання тощо. Окрім стійкого фінансового стану, професійність персоналу є однією з головних умов ефективної роботи банку.

З метою контролю за банківськими ризиками банки встановлюють нормативи та ліміти, які час від часу переглядаються, відстежують інформацію про фінансовий стан банків, постійно підвищують кваліфікацію співробітників.

Таким чином, оцінюючи ризикованість банківських операцій з обслуговування зовнішньої торгівлі, насамперед необхідно визначити ризик країни і ризик банку.У міжнародній практиці відомі випадки, коли надійність банку оцінюється вище, ніж надійність країни в цілому. Прикладом може бути Південна Африка на початку 80-х років, де з політичних причин репутація банків була вищою, ніж країни в цілому. В інших випадках банківський ризик і ризик країни оцінюються приблизно однаково.

Незважаючи на те, що банківський ризик перебуває в тісному зв’язку з ризиком країни, банківським спеціалістам його набагато легше оцінити, ніж ризик конкретної країни. Аналіз банківських балансів дає змогу оцінити ліквідність і платоспроможність банку і, як наслідок, передбачити можливе погіршення його позицій. При оцінюванні ризику країни подібний аналіз зробити набагато важче через непередбаченість дій окремих політичних діячів.

Валютний ризик є одним з найважливіших чинників міжнародної торгівлі. На валютні ризики наражаються не тільки торговельні контрагенти, а й банки, державні установи, приватні особи, які мають валютні рахунки. Непередбачені коливання валютних курсів ведуть до прямих втрат одних фірм та банків і прибутків — інших.

Валютні ризики — загроза втрат у результаті зміни курсів валют під час виконання контракту. Такі втрати виникають, зокрема, при змінах курсу валюти ціни відносно валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельного або кредитного контракту і здійсненням платежу за ним. У разі збігу валюти ціни і валюти платежу валютний ризик спричинюється зміною курсу валюти контракту порівняно з національною валютою контрагентів або з падінням купівельної спроможності валют.

Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігається, експортер зазнає збитків при зниженні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки він отримує менший грошовий еквівалент зафіксованої в контракті вартісної величини. Аналогічним буде валютний ризик для кредитора. Навпаки, для імпортера і боржника валютні ризики виникають при підвищенні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки для її купівлі необхідно заплатити більше національної валюти. У разі збігу валюти ціни і валюти платежу валютний ризик експортера виникає при девальвації валюти контракту відносно його національної валюти. І навпаки, імпортер зазнає збитків, якщо відбувалася ревальвація валюти договору відносно своєї національної валюти.

Найбільшою мірою на валютні ризики наражаються експортери та імпортери готових виробів, особливо машин та обладнання, оскільки подібні контракти, як правило, укладаються за умови відстрочки платежу. Таким чином, чим більший період між підписанням контракту і проведенням платежу за ним, тим вища вірогідність валютних коливань і гостріша необхідність проведення захисних заходів, спрямованих на запобігання валютним ризикам.

ФЗК

1. Економічна природа капіталу: поняття та класифікація

Капітал - одне з ключових понять фінансового менеджменту. З позицій фінансового менеджменту капітал виражає загальну величину коштів у грошовій, матеріальній і не, матеріальній формах, вкладених й активи (майно) корпорації. З позицій корпоративних фінансів капітал відображає грошові (фінансові) відносини, що виникають між корпорацією та іншими суб'єктами господарювання з приводу його формування та використання. Такі грошові відносини виникають між корпорацією (акціонерним товариством) як юридичною особою і її акціонерами (інвесторами), кредиторами, постачальниками, покупцями продукції (послуг), інституційними учасниками фондового ринку та державою (сплата податків і зборів в бюджетну систему). 

В результаті вкладення капіталу утворюється основний п оборотний капітал. У процесі функціонування основний капітал приймає форму необоротних активів, а оборотний капітал - форму оборотних активів. Грошові ресурси корпорацій, авансовані в оборотні активи, являють собою оборотні кошти.  Відзначимо наступні характерні ознаки капіталу.  Капітал - це багатство, що використовується для його власного збільшення (самозростання). Інвестування капіталу у виробничо-торговельний процес формує прибуток підприємця.  В економічній теорії виділяють чотири фактори: капітал, землю, робочу силу і менеджмент (управління виробництвом). За формою вкладення виділяють підприємницький та позичковий капітал. Підприємницький капітал аван-сіруют в реальні (капітальні), нематеріальні та фінансові активи корпорації з метою отримання прибутку і отримання прав управління нею. Позичковий капітал - це грошовий капітал, наданий у кредит на умовах повернення, платності, терміновості і забезпеченості заставою. На відміну від підприємницька позичковий капітал не вкладається в підприємство, а передається позикодавцем (банком) позичальнику в тимчасове користування.

 Позичковий капітал виступає на кредитному ринку як товар, а його ціною є відсоток. Кредит, взятий під низький відсоток, - «дешеві гроші»; кредит, взятий під високий відсоток, - «дорогі гроші». Кредит, отриманий на термін менше 15 днів, - це - «короткі гроші». '  Ціна капіталу означає, скільки слід заплатити (віддати) грошових коштів за залучення певної суми капіталу.  Ціна власного капіталу - це сума дивідендів по акціях для акціонерного капіталу або сума прибутку, виплачена за пайовими вкладами і пов'язаним з ними витрат.  Ціна позикового капіталу - сума відсотків, сплачених за кредит або облігації-ційний позику, і пов'язаних з ними витрат.  Ціна залученого капіталу - це вартість кредиторської заборгованості. Вона являє собою суму штрафних санкцій за кредиторську заборгованість, не погашену в термін більше трьох місяців після виникнення або в термін, визначений договором (контрактом). 

Отже, капітал - це джерела коштів корпорації (пасиви балансу), що приносять дохід. 

Капітал виступає основним джерелом добробуту його власників (власників) у поточному та майбутньому періодах. Капітал - головний вимірювач ринкової вартості фірми (корпорації). Перш за все це відноситься до власного капіталу, що визначає обсяг чистих активів. У той же час обсяг використовуваного власного капіталу характеризує параметри залучення позикового капіталу, здатного приносити додатковий прибуток. 

Важливим показником ефективності виробничої і комерційної діяльності корпорації є динаміка капіталу. Здатність власного капіталу до самозростання характеризує прийнятний рівень формування чистого (нерозподіленого) прибутку корпорації, її здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок власних джерел. Зниження питомої ваги власного капіталу в загальному обсязі капіталу свідчить про втрату фінансової незалежності від зовнішніх джерел фінансування (позикових і залучених коштів).  Капітал класифікують за такими ознаками. 

По приналежності корпорації виділяють власний і позиковий капітал. Власний капітал належить їй на праві власності і використовується для формування значної частини активів. Позиковий капітал відображає залучені для фінансування корпорації грошові кошти на поворотній і платній основі. Всі форми позикового капіталу являють собою зобов'язання можу тва корпорації, що підлягають погашенню у встановлені терміни. Короткостроковий позиковий капітал (включаючи кредиторську забор-женноегь) направляють для покриття оборотних активів. 

За цілями використання виділяють виробничий, позичковий і спекулятивний капітал. Спекулятивний капітал з'являється на вторинному фондовому ринку внаслідок істотного завищення вартості.

За організаційно-правовими формами діяльності розрізняють  пайовий (складеного) та індивідуальний капітал, що належить сімейним господарствам.  За характером участі у виробничому процесі капітал поділяють на функціонуючий і бездіяльний (основні засоби, що знаходяться в ремонті, резерві, на консервації, в незавершеному будівництві).  За характером використання власниками (власниками) виділяють споживаний і накопичується (реінвестований) капітал. До споживаному капіталу відносять суми, що направляються на виплату дивідендів та інші виплата соціального характеру. До реінвестований капіталу відносять нерозподілений прибуток звітного року та минулих років. 

За джерелами залучення в економіку країни - вітчизняний та іноземний капітал.  Характеризуючи можливість збільшення накопичень за рахунок притоку іноземних інвестицій, слід зазначити, що цей шлях для Росії в умовах нестабільної економіки вкрай утруднений. Причиною тому - висока інфляція витрат, що триває платіжна криза, відсутність довгострокових перспектив розвитку економіки (чіткої промислової та інвестиційної політики) та ін.

Крім того, орієнтація на значний приплив іноземних інвестицій породжує такі проблеми: - іноземний капітал не прагне в реальний сектор економіки і вкладення мають, як правило, короткостроковий характер; 

- зростаюча залежність від іноземного капіталу лредполагает постійний і значний відтік валютних коштів (у формі вивезеної прибутку); 

-іноземні інвестори визначають напрями вкладення капіталу, керуючись власними інтересами і вигодою, - у багатьох випадках це нееквівалентний вивіз з Росії невідновлюваних природних ресурсів. 

Функціонування капіталу в процесі його продуктивного використання характеризується процесом індивідуального кругообігу коштів (в рамках окремої корпорації).

6. Моделі визначення вартості власного капіталу

Вартість власного капіталу - це грошовий дохід, який хочуть отримати власники звичайних акцій. Розрізняють декілька моделей, кожна з яких базується на використанні інформації, наявної в розпорядженні того, хто оцінює капітал.

Модель прогнозованого зростання дивідендів. Розрахунок вартості власного капіталу

Дана модель застосовна до тих компаній, величина приросту дивідендів яких постійна. Якщо цього не спостерігається, то модель не може бути використана.

Цінова модель капітальних активів (CAPM: Capital Assets Price Model).Використання даної моделі найбільш поширене в умовах стабільної ринкової економіки за наявності досить великого числа даних, характеризують прибутковість роботи підприємства.

Модель використовує істотним чином показник ризику конкретної фірми, який формалізується введенням показника. Цей показник влаштований таким чином, що, якщо активи компанії абсолютно безризикові (випадок наскільки бажаний, настільки ж рідкісний). Показник дорівнює нулю, наприклад, для казначейських облігацій США. 

Модель прибутку на акцію. Дана модель оцінки вартості власного капіталу базується на показникові прибутку на акцію, а не на величині дивідендів. Багато інвестори вважають, що саме показник величини прибутку на акцію відображає реальний дохід, що отримується акціонерами, незалежно від того, чи виплачується він у вигляді дивідендів або реінвестується з тим, щоб принести інвесторам вигоди в майбутньому. Інвестори пильно стежать за показником прибутку на одну акцію, який публікується у звітних документах компанії, а керуючі компанією прагнуть не створювати ситуацій, що призводять до падіння цього показника.

Модель премії за ризик. Дана модель займає особливе місце, тому що носить договірний характер. Договір укладається між підприємством і потенційним інвестором про те, яка повинна бути премія за ризик вкладення капіталу. 

Потенційних західних інвесторів можна залучити для вкладення капіталу в підприємства України та інших країн СНД тільки великою величиною премії за ризик. Сукупний інвестор у вигляді безлічі фізичних осіб, що проживають за кордоном, не може стати таким інвестором з очевидних причин. Отже, українському підприємству доводиться розраховувати лише на деякий достатньо велике закордонне підприємство в якості інвестора. І в цьому випадку доведеться вдатися до моделі (4), оскільки ніякий інший інформації немає.

Для державних підприємств з усіх перерахованих вище моделей в більшою мірою підходить модель прибутку на акції за умови її адаптації для умов державного підприємства в умови самофінансування. Вартістю капіталу в даному випадку може служити відношення щорічного прибутку підприємства до суми його власних коштів, накопичених до розглянутого році.

Модель визначення вартості привілейованих акцій

Дана модель є вельми простий, оскільки дохід на привілейовані акції встановлюється зазвичай дуже простим способом: по привілейованими акціями зазвичай виплачується фіксований дивіденд і понад цього дивіденду, незалежно від розміру прибутку, нічого не виплачується.