ФДСГ 7 СЕМІНАР

1.Фінансування спільної діяльності підприємств на основі договорів кооперації

Спільна діяльність — це господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, котра є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін згідно з письмовою угодою між ними. Отже, суб’єкти господарювання можуть фінансувати спільні інвестиційні проекти чи окремі операції на підставі договорів про спільну діяльність без створення нової юридичної особи. Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану зі створенням юридичної особи, можуть укладатися як між резидентами України, так і між резидентами та іноземними інвесторами. Такі договори бувають як двосторонніми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників спільної діяльності.

Грошові та інші майнові внески учасників такого договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою власністю.

За кожною угодою про спільну діяльність без створення юридичної особи дозволяється відкривати один рахунок у банку в іноземній та (або) національній валюті.

Управління та контроль. Укладаючи договір про спільну діяльність, сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ та управління цією діяльністю. На практиці використовують такі варіанти управління спільною діяльністю:

1) сторонами може бути створена рада з числа їх працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою;

2) керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ.

На практиці здебільшого використовується останній варіант. У такому разі, крім умов договору про покладення ведення спільних справ на одного з учасників договору, інші учасники видають довіреність про надання йому повноважень для представництва перед третіми особами. Особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов’язані із забезпеченням спільної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав і несе обов’язки за договорами.

Таким чином, можна виокремити дві категорії учасників спільної діяльності:

контролюючий учасник — це сторона, котра є учасником спільної діяльності і здійснює спільний контроль та управління цією діяльністю;

інвестор у спільній діяльності — це сторона, котра є учасником спільного підприємства і не здійснює спільного контролю за цим підприємством.

У процесі дії договору про спільну діяльність кожний з її учасників без згоди інших сторін не має права розпоряджатись своєю часткою у спільній власності. З метою досягнення результатів такої діяльності право розпорядження спільним майном, у т. ч. шляхом його відчуження, має особа, на яку покладено ведення спільних справ, за умови, що це передбачено дого­вором і довіреністю.

Відповідальність учасників спільної діяльності. У процесі реалізації договору про спільну діяльність особа, на яку покладено ведення спільних справ, може мати певні витрати, збитки (наприклад, витрати на орендну плату, експлуатаційні витрати, сплата мита, курсові збитки тощо). Порядок їх покриття визначається договором. Якщо договором такий порядок не передбачено, то спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору про спільну діяльність, тобто за рахунок їх грошових та інших майнових внесків, а також майна, яке створене або придбане в результаті їх спільної діяльності. Якщо цього майна недостатньо, то відповідна сторона має право, у т. ч. через пред’явлення позову, вимагати покриття збитків усіма учасниками спільної діяльності. Такі збитки повинні покриватися всіма учасниками спільної діяльності пропорційно їх внескам у спільне майно.

Фінансовий та податковий облік. Сторони за договорами кооперації повинні вести окремий фінансовий облік та складати звітність про операції, пов’язані з виконанням умов цих договорів (контрактів). Чинне податкове законодавство покладає ведення податкового обліку результатів спільної діяльності (окремо від обліку власної діяльності) на учасника, якому доручено ведення спільних справ та управління діяльністю. Цей учасник вважається платником податку за договором про спільну діяльність. До числа його обов’язків входять:

окремий облік результатів діяльності;

складання відповідного податкового звіту із декларацією про прибуток, одержаний від такої діяльності;

складання та подання до податкового органу декларації з ПДВ за результатами такої діяльності;

виписування податкових накладних, ведення книги обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг);

здійснення нарахування та сплати податку на прибуток, ПДВ та інших податків.

Частка учасника спільної діяльності без створення юридичної особи в активах, що спільно контролюються, відображається в бухгалтерському обліку цього учасника у складі відповідних активів. Кожен учасник спільної діяльності відображає у своїй фінансовій звітності:

а) активи, задіяні у спільній діяльності, які він контролює, або свою частку в активах, що спільно контролюються;

б) зобов’язання, які він узяв для здійснення цієї діяльності;

в) свою частку в будь-яких зобов’язаннях, узятих разом з іншими учасниками стосовно цієї діяльності;

г) дохід або витрати, які є результатом спільної діяльності.

Оподаткування. Податкові органи ведуть облік договорів про спільну діяльність на підставі копій цих договорів, які після їх укладення направляються платником податку до державної подат­кової адміністрації за його місцезнаходженням. Після взяття на облік договору в державній податковій адміністрації йому присвоюється обліковий номер.

Платник податку самостійно за загальновстановленим порядком визначає суму податку на прибуток, одержаний від спільної діяльності. При визначенні оподатковуваного прибутку до складу валового доходу платника податку не включаються суми грошових або майнових внесків, що надходять згідно з договорами про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Виплата учаснику частини доходу від спільної діяльності здійснюється у такому порядку:

а) платник податку визначає результати спільної діяльності на кінець звітного періоду і розподіляє суму одержаного прибутку між учасниками згідно з умовами договору;

б) платник податку нараховує та утримує податок у розмірі 30 % доходу, нарахованого окремо кожному учаснику договору;

в) податок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою учаснику спільної діяльності належного йому доходу;

г) платіжний документ, який надається платником податку банківській установі, що його обслуговує, повинен відображати суму доходу учасника, що підлягає виплаті, а також утриману з цього доходу суму податку;

д) у разі, коли доходи від спільної діяльності не розподіляються протягом звітного періоду з метою оподаткування, вони вважаються розподіленими між учасниками згідно з умовами договору про спільну діяльність на кінець такого звітного періоду i підлягають оподаткуванню у загальновстановленому порядку.

Якщо протягом звітного періоду витрати, понесені платником податку у зв’язку з проведенням спільної діяльності, перевищують доходи, отримані від таких операцій, то балансові збитки переносяться на зменшення прибутку наступного звітного (податкового) кварталу, а також кожного з наступних 20-ти звітних (податкових) кварталів до повного погашення суми таких збитків. Якщо сума таких балансових збитків не погашається за рахунок отриманих валових доходів у згаданому порядку, то сума прибутку наступних звітних (податкових) кварталів, який одержаний від спільної діяльності і підлягає розподілу між учасниками договору, не зменшується на непогашену суму таких балансових збитків.

Якщо у разі повного припинення спільної діяльності платник податку — учасник такої діяльності отримує кошти або майно, вартість яких перевищує балансову вартість внесених коштів або майна, то сума перевищення включається до валового доходу такого учасника. Якщо сума коштів або вартість майна менша за номінальну вартість внесених учасником коштів або майна, сума збитків відноситься до складу валових витрат платника податку у податковий період отримання такої компенсації, але не раніше періоду повної ліквідації спільної діяльності.

Юридичні особи, що отримують дохід від спільної діяльності, з якого утримано податок, не включають такі доходи до складу валового доходу.

Учасником спільної діяльності без створення юридичної особи може бути іноземний інвестор. Загальний порядок здійснення такої спільної діяльності є такий самий, як і без його участі. Особливості стосуються лише порядку реєстрації таких договорів, оподаткування внесків у таку діяльність та валютного регулювання і оподаткування у разі репатріації доходів.

Договори кооперації за участю іноземного інвестора підлягають державній реєстрації. Реєстрація договорів (контрактів) відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» є підставою для здійснення іноземної інвестиції за такими договорами.

Майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом та іншими ввізними податками в тому ж порядку, який передбачений для підприємств з іноземними інвестиціями (див. підрозд. 2.8). При відчуженні такого майна раніше трьох років з часу зарахування його на баланс зазначені податки сплачуються в повному обсязі.

Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами (контрактами), оподатковується відповідно до законодавства України. Якщо платник податку здійснює на користь нерезидента-учасника договору про спільну діяльність виплату з доходу, отриманого таким нерезидентом від здійснення спільної діяльності на території України (у т. ч. на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), то такий платник зобов’язаний утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 % суми такого доходу за рахунок такої виплати.

Нерезидент (або постійне представництво нерезидента), який є учасником договору про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи і має переваги відповідно до міжнародного договору України щодо звільнення (або зменшення) від оподаткування доходу, одержаного від спільної діяльності на території України, разом з декларацією про прибуток або з розрахунками оподатковуваного прибутку та податку на прибуток заповнює і подає до державної податкової адміністрації за місцезнаходженням платника податку відомості про доходи, що звільнені від оподаткування або оподатковуються за спеціальними ставками на підставі міжнародних договорів України.

7 Сутність лізингу, його переваги та недоліки

Для країн із розвинутою економікою лізинг займає друге місце за обсягами інвестицій після банківського кредитування, виступаючи одним з прогресивних методів матеріально-технічного забезпечення виробництва. Лізинг уможливлює використання новітньої техніки й передових технологій, оновлення, модернізацію обладнання для підвищення власної ефективності та конкурентоспроможності, що обумовлює актуальність дослідження. Переваги лізингу, на відміну від традиційного банківського фінансування, спрямовані на вирішення проблем нестачі капіталу та проблем ліквідності, з якими часто стикаються  українські підприємства.

Ринок лізингових послуг дедалі збільшується й складає питому частку в подальшому розвитку української економіки. Згідно із статистичними даними, незважаючи на зріст попиту на лізингові послуги в Україні, все ще незначна частка інвестиційних операцій припадає на лізинг. Після хвилі фінансово-економічної кризи, лізинг почав стрімко розвиватися і вже до кінця 2010 року майже наблизився за деякими показниками до кризового рівня. Все більша частка населення дізнається про цей вид фінансування, все більше підприємств розглядають лізинг як альтернативу кредитуванню.

Характеристику переваг та недоліків лізингу наведемо в таблиці 1.

Таблиця 1

Характеристика переваг та недоліків лізингу

Переваги	Недоліки
1. Лізинг використовується у процесі управління поточними активами компанії як вид фінансування, що дає змогу придбавати необхідні основні засоби, одночасно не обмежуючи можливості лізинго-одержувача в банківському кредитуванні;	1. Складна організація лізингової угоди через значну кількість учасників;
2. Лізинг здебільшого не передбачає додаткового забезпечення з боку лізингоодержувача, оскільки лізингодавець залишається власником предмета лізингу і має на нього всі права;	2. На підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю;
3. Класичні лізингові операції передбачають відсутність або невеликий розмір початкового (авансового) платежу та фіксовані розміри наступних лізингових платежів;	3. Можуть бути вищі адміністративні витрати, тому вважають, що ціна лізингу може бути нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг;
4. Договір лізингу може передбачати проміжне короткострокове фінансування, як доповнення до основного середньо- або довгострокового фінансування;	4. Процедура для укладення договору лізингу потребує стати на облік у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг, що особливо складно для підприємств, які насамперед виготовляють основні фонди для власних потреб й не передбачають, що надалі вони будуть передані у фінансову оренду;
5. Лізинг більш гнучка порівняно з банківським кредитуванням форма фінансування, оскільки лізингова діяльність значно менше регулюється з боку держави.	5. Науково-технічний прогрес робить об’єкт лізингу застарілим, під час фінансового лізингу орендні платежі не припиняють до завершення угоди;
6. У країнах з розвинутим лізинговим бізнесом він значно оперативніший порівняно з банківським кредитуванням. Після подання замовлення клієнт може дуже швидко отримати у користування необхідні активи;	6. Лізингові операції є досить ризиковою справою і мають специфічні ризики: фінансові ризики; ризик несплати лізингових платежів; проектні ризики; майновий ризик, пов’язаний з утратою, ризик неповен-нення предмета лізингу.
7. Оперативний лізинг є механізмом, що допомагає лізингоодержувачу підтримувати належний техніч-ний рівень оснащення свого виробництва, Окрім того, договором лізингу може передбачатись опція повернення використаного предмета лізингу лізингодавцю (або постачальнику/виробнику обладнання, якщо це передбачено угодою), що знімає з лізингоодержувача проблему пошуку шляхів подальшої реалізації предмета лізингу. Вона перекладається на лізингодавця, на нього покладається і пов’язаний з цим майновий ризик;	7. Вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізин-годавця.
8. Лізинг може передбачати також надання лізингоодержувачу послуг, пов’язаних з предметом лізингу. Банківське кредитування подібного не передбачає.
9. У багатьох країнах особливо популярним є оперативний лізинг, оскільки його застосування дає змогу лізингоодержувачу користуватися предметами лізингу, при цьому відображаючи лізингові платежі у фінансовій звітності лише у складі поточних витрат звіту про фінансові результати. Має місце так зване позабалансове фінансування; коефіцієнти, які розраховуються за даними вертикального аналізу фінансової звітності компанії-лізингоодержувача, виглядають у цій ситуації значно привабливіше, що важливо при оцінюванні її кредиторами та інвестиційними аналітиками;
10. У розвинутих економіках спеціалізовані лізингові компанії, заощаджуючи кошти на великому масштабі операцій при закупівлі партій обладнання в одних і тих самих постачаль-ників/виробників, мають змогу надавати лізинго-одержувачам значно дешевші порівняно з банківським кредитуванням послуги.

Таким чином, незважаючи на деякі недоліки, лізинг є одним із ефективних методів інвестування, який дає змогу без різкої фінансової напруги підприємства забезпечити формування матеріально-технічної бази, та найпрогресивніших методів матеріально-технічного забезпечення. Тобто у подальшому є вірогідність потреб зростання лізингових послуг, що буде потребувати більш досконалого вивчення цієї тематики та розв’язання пов’язаних з нею проблем

Семінар 2