Питання №39

Фонди споживання і нагромадження, їх структура.

У результаті розподілу та перерозподілу національного до­ходу утворюються кінцеві доходи, які використовуються для споживання та нагромадження. Нагромадження є не­обхідною умовою розширеного відтворення всіх елемен­тів економічної системи.

Національний доход, що використовується на спожи­вання та нагромадження, не збігається з величиною ство­реного національного доходу. Останній зменшується на суму втрат. Наприклад, у сільському господарстві ко­лишнього СРСР втрачалося до третини вирощеної сільсь­когосподарської продукції. Значна частина врожаю про­падає нині і в Україні. Можливі втрати частки створено­го національного доходу і від стихійного лиха. Крім то­го, використаний національний доход може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельно­го балансу. Якщо країна імпортує більше товарів та по­слуг, ніж експортує, то використаний національний до­ход буде більший від створеного, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і по­слуг, ніж вивозити.

Велике значення для збільшення величини націо­нального доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної систе­ми має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу. Між цими дво­ма величинами постійно існує суперечність, яка може перерости в конфлікт. Так, з одного боку, надмірно великий фонд споживання не дає змоги здійснювати роз­ширене відтворення, тобто будувати нові заводи, фабри­ки, електростанції, впроваджувати нову техніку і техно­логію, розвивати науку, освіту тощо. З іншого боку, над­мірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів. Це, у свою чергу, підриває стимули до праці, формує тип економіки, не спрямованої на за­доволення потреб та інтересів населення, тобто затратну економіку.

Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвід­ношення між споживанням і нагромадженням у пропорції 75:25. У різних країнах світу залежно від соціально-еко­номічної програми розвитку воно відхилялося як в один, так і в другий бік. В Україні за період 1961—1989 pp. нор­ма нагромадження скоротилася з 29 до 18%.

За час економічної кризи норма нагромадження в на­шій державі скоротилася ще більше. Значною мірою це було зумовлено невикористанням амортизаційних відра­хувань (у 2000 р. — понад 10 млрд. грн.).Враховуючи до­свід багатьох держав світу, цю норму в нинішніх умовах слід підняти до 25—26%. Нижньою межею є норма на­громадження 20%. У Китаї в другій половині 90-х років вона становила понад 30%.

Основне джерело нагромадження — додатковий про­дукт. Він використовується для розширеного виробниц­тва, будівництва об'єктів соціального (шкіл, лікарень та ін.), культурного призначення, а також для створення страхових запасів та суспільних резервів.

Для розширеного виробництва необхідно виготовити не лише таку кількість засобів виробництва, яка піде на відновлення зношених протягом року засобів і предметів праці (або фонд заміщення), а й певний надлишок для будівництва нових фабрик, заводів тощо. Оскільки на збудовані нові фабрики й заводи? нові шахти та ін. необ­хідно залучати додаткову кількість працівників, то з фонду нагромадження слід виділити частину коштів для виробництва додаткових предметів споживання.

За рахунок фонду нагромадження здійснюється ви­робниче й невиробниче нагромадження. Виробниче нагро­мадження використовують для будівництва нових заво­дів, електростанцій, залізниць, оснащення діючих під­приємств новою технікою та ін. Завдяки цьому відтворю­ється в розширеному масштабі власність на засоби вироб­ництва (кількісний аспект цієї категорії). Невиробниче нагромадження використовують для будівництва житло­вих будинків, закладів освіти, охорони здоров'я, культу­ри. Воно передбачає також виробництво додаткових предметів споживання для працівників, які працювати­муть у цій сфері, а також витрати на їх підготовку та пе­рекваліфікацію.

Найважливішим елементом фонду нагромадження є виробниче нагромадження. Тому його норма — найваж­ливіша частка валового (сукупного) нагромадження. В структурі останнього провідна роль належить амортиза­ційному фонду.

Шляхи оптимізації фондів споживання та нагрома­дження.

Такими шляхами є:

•*• Зниження матеріаломісткості, енергомісткості, проведення державою активної амортизаційної політи-

ки тощо. Ці заходи мають надзвичайно важливе значен­ня для досягнення оптимально:»'! норми нагромадження.

2. Лізинг. Як сучасний метоед прискорення науково-те­хнічного розвитку, оптимізацід фонду нагромадження, отримав широке використання.. Це довгострокова оренда машин і устаткування, транспоіртних засобів тощо. В умо­вах розгортання НТР лізинг наСбув міжнародного характе­ру, тобто використовується оревйдна форма експорту та ім­порту машин і устаткування. О)днією з форм використан­ня лізингу є зобов'язання ореіндаря купити машини та устаткування після закінчення строку оренди. Лізинг на­був поширення в розвинутих крраїнах світу. Так, наприкі­нці 90-х років об'єктами лізинг-ових угод у Німеччині бу­ли 35% автомобілів, до 15% промислового обладнання.

3. Процес інтенсифікації І суспільного виробництва. Він істотно впливає на оптимізаацію фонду споживання та фонду нагромадження.

4. Проведення активної структурної політики, насамперед скорочення матеріаломістких галузей вироб­ництва. Це один з важливих фгакторів радикальної зміни у співвідношенні фонду споживання і фонду нагромад­ження. Тому уряд насамперед пювинен з'ясувати економі­чну доцільність існування деякіих базових галузей проми­словості у нинішніх обсягах і віибрати найперспективніші наукомісткі та високотехноло^гічні галузі. Основними критеріями вибору галузей є: їх; експортний потенціал або можливість його нарощування; :прискорений розвиток га­лузей, який сприяє підвищеінню конкурентоздатності більшості з них (їх модернізаціі.ї, підвищенню ефективно­сті); можливість заміни імпорту. До найперспективніших галузей в Україні належать елеіктроніка, машинобудуван­ня, чорна металургія, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети й апарати, сільське госпо­дарство, харчова і текстильна промисловість, охорона здо­ров'я, охорона навколишнього середовища, їх у першу чергу повинна фінансове підтрщмувати держава, постача­ти ресурсами, вони мають користуватися податковими, кредитними пільгами тощо.

5. Зменшення частки військових нагромаджень. Віді­грає певну роль у поліпшенні структури фонду нагромад­жень.

6. Підвищення якості продукції, скорочення витрат на її зберігання та споживантя, розширення її асорти­менту тощо. Має важливе значення для вдосконалення фонду споживання.

7 Скорочення суспільних фондів споживання (за ра­нок окремих пільг, надмірно високих пенсій для держслужбовців та ін.). Це важливий напрям вдосконалення фонду споживання в Україні. Так,  в державі налічується до 18 млн. Пільговиків.

Питання №40

 

 

 

Сутність і напрями структурної політики. Під структурною політикою держави розуміють обгрунтування цілей та характеру структурних перетворень в економіці, визначення її пріоритетних ланок та оптимального співвідношення між ними. Її призначення полягає в сприянні досягнення такої структури національної економіки, за якої на даному історичному етапі забезпечуються економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

До концептуальних орієнтирів структурної перебудови економіки України, що створюють умови її здійснення, слід віднести: подолання технічної відсталості та оновлення виробничого апарату; збільшення порівняльних переваг національних виробників відносно іноземних конкурентів; зменшення залежності від імпорту ресурсів; згортання трудо-, енерго- та матеріаломістких галузей і товарних груп; зростання ресурсозберігаючих виробництв і галузей з науково-технічною перебудовою виробництва на всіх рівнях і в усіх галузях економіки; рівномірний територіальний розподіл виробничих ресурсів; створення розвинутого споживчого сектора; зниження негативних наслідків структурних перетворень для ринку праці (так званого структурного безробіття); підвищення соціальної орієнтації економіки; зниження (підвищення) рівня внутрішньої заборгованості економіки за рахунок переорієнтації засобів виробництва галузей машинобудування, металургійної та хімічної промисловості на більш повне задоволення потреб міжгалузевої кооперації; спеціалізація в міжнародному розподілі праці, прискорений розвиток виробництв, які здатні поліпшити експортний потенціал України.

Через те, що структурна перебудова економіки — довготривалий і капіталомісткий процес, здійснення практичних заходів та найбільш суттєвих змін в основних секторах і галузях економіки доцільно проводити в три етапи.

На першому етапі досягається стабілізація економіки. Головною метою вважається призупинення спаду виробництва та інфляційних процесів. До пріоритетних завдань структурної перебудови належать такі, які здатні в найближчий час зламати негативні тенденції розвитку економіки й стабілізувати соціально-економічний стан України.

На другому етапі забезпечується активізація економічного розвитку. Головною метою є відродження позитивних тенденцій в інвестиційній діяльності та науково-технічній перебудові виробництва, розвиток господарських зв'язків за більш ефективною схемою формування активного торговельного балансу та зміцнення бюджетно-фінансової й кредитно-грошової незалежності України.

На третьому етапі відбувається становлення раціональної структури економіки. Головна мета полягає в досягненні стабільного й ефективного функціонування всіх життєво важливих систем економіки України та створення умов для забезпечення високої якості життя населення, активної мотивації до трудової й підприємницької діяльності та рівноправного партнерства України у світовому економічному просторі.

Для забезпечення макроекономічних пропорцій економіки необхідно виконати такі умови: стабілізувати економіку, вийти з кризового стану та поступово підвищувати темпи і збільшувати обсяги виробництва валового національного продукту;

забезпечувати більш ефективне використання національного доходу шляхом підвищення в ньому частки фонду нагромадження;

поліпшувати структуру валового національного продукту в напрямі соціальної орієнтації за рахунок збільшення в ньому питомої ваги предметів народного споживання; прискорювати розвиток невиробничої сфери з підвищенням її частки в структурі ВНП; поліпшувати структуру особистого споживання матеріальних благ за рахунок збільшення в них питомої ваги непродовольчих товарів;

удосконалювати структуру ВНП за рахунок збільшення в ньому частки фінансових та загальнодержавних секторів.

На практиці структурна політика виступає як сукупність усіх державних заходів, що цілеспрямовано стимулюють структурні зміни в економіці відповідно до основних напрямів структурної перебудови.

Розрізняють галузеву та регіональну структурну політику. У першому випадку обєктом державної політики виступають підприємства певних галузей чи виробництв, у другому - увага зосереджується на економічно відсталих районах з метою підтягування їх до середнього по країні рівня розвитку. Крім того, самостійною ланкою економічної політики стала технологічна структурна політика, спрямована на підтримку НТП як фундаментальної основи структурних перетворень.

При формуванні структурної політики величезну роль відіграє вибір пріоритетних напрямів у розвитку окремих галузей, видів виробництв економічних районів. Так, наприклад, залежно від стадії індустріального розвитку країни ставка робиться на пріоритетний розвиток трудомістких, капіталомістких або наукомістких галузей. При виборі пріоритетної галузі, перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та зниження ресурсомісткості промислового виробництва в цілому; мінімізація дефіциту у торговому балансі країни; розв”язання проблем зайнятості; вирішення екологічних проблем та ін. Зрозуміло, що зміни, які постійно відбуваються в умовах економічного розвитку, вносять зміни і в пріоритетність окремих галузей.

Система заходів структурної політики. У межах структурної політики поряд із визначенням пріоритетних напрямів розвитку економіки розробляється та реалізується система заходів державного впливу, яка включає: по-перше, заходи щодо стимулювання переливу праці та капіталу із одних галузей в інші (наприклад, із традиційних у сучасні); по-друге, заходи щодо згортання частини виробничого апарату депресуючих галузей та виробництв; по-третє, на державному рівні можуть розроблятися довгострокові плани, цільові програми, національні проекти для вирішення актуальних проблем структурної перебудови, а також програми підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць та ін.; по-четверте, держава також розв"язує завдання, пов"язані з концентрацією капіталу в капіталомістких напрямах структурної перебудови національної економіки.

В галузевій структурній політиці виділяють два напрями державної підтримки галузей:

1. економічна політика держави спрямована на захист та подання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату шляхом надання субсидій, високих імпортних тарифів, податкових та кредитних пільг, тощо;

2. економічна політика спрямована на стимулювання розвитку галузей, які або відповідають передовим напрямам, або мають велике експортне значення.

В останні роки більшість країн зосереджують свою увагу на прогресивних галузях, оскільки структурний ефект від розвитку наукомістких галузей полягає не тільки у формуванні та розвитку їх самих, а й у широкому освоєнні технологій та продуктів високої технологічної складності традиційними галузями.

Методи державного впливу. Державний вплив на структурну перебудову може здійснюватися за допомогою методів прямого регулювання (через фінансування, систему державних замовлень та закупок) і непрямого регулювання (через систему правових та економічних регуляторів з метою орієнтації суб'єктів господарювання на досягнення цілей та пріоритетів структурної політики). Використовуючи методи індикативного планування, бюджетно-податкової, кредитно-грошової, цінової експортно-імпортної політики, держава намагаєгься закріпити позитивний та нейтралізувати негативний вплив ринку на процес сгруктурної перебудови.

Важелі державного стимулювання структурних зрушень можуть бути різноманітними: система податків з їх диференціацією за відповідними суб'єктами та об'єктами оподаткування і застосування податкових ставок та пільг; надання різноманітних кредитних пільг, проведення політики прискореної амортизації; надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій дотацій, бюджетних позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; проведення митної політики, в тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.

Незважаючи на те, що інструментарій державного регулювання традиційний, кожній країні притаманна власна система вибору засобів та пріоритетів відповідно до специфіки економічної ситуації, цілей соціально-економічного розвитку, прийнятої концепції державного втручання в економіку. Стандартної відповіді на запитання, як, де і з якою метою використовувати засоби державного   регулювання   щодо   структурних   перетворень   національного господарства в тій чи іншій країні, бути не може.

Типи структурної перебудови економіки. На практиці існує два типи структурної політики:пасивна й активна. Вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає проти інших галузей. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає менше за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де забезпечується норма прибутку не менша за середню. Отже, закон попиту і пропозиції поряд з іншими об'єктивними законами ринкової економіки забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки, створює конкурентне середовище, підвищує ефективність суспільного виробництва. За цим типом перебудови формувалась структура економіки США і Великобританії. Як свідчить досвід, цей шлях надто тривалий і пов'язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цей тип перебудови використовують Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни.

До найбільш ефективних напрямків структурної трансформації економіки, таких можна віднести: розвиток галузей, які збільшують обсяги експортної продукції і відповідно забезпечують збільшення валютних надходжень до країни з наступним інвестуванням високотехнологічних виробництв; збільшення обсягів виробництва споживчих та інших товарів, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію; розширення виробництва конкурентоспроможних на світому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються; стимулювання впровадження ресурсозберігаючих технологій, які підвищують рівень конкурентноспроможності товарів; збільшення кількості високотехнологічних та наукомістких виробництв в сферах, які здатні підвищувати ефективність інших галузей національної економіки; скорочення кількості депресивних виробництва, де спадає ефективність ресурсів чи зменшується попит на продукцію.

У процесі стратегічного вибору, як правило, виходять із критеріїв пріоритетності: експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізації залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізації ресурсомісткості виробництва в цілому; мінімізації дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення, екологічних проблем таін.

Поряд із визначенням пріоритетних напрямків розвитку економіки держава розробляє та реалізує комплекс заходів у межах активної структурної політики, який включає заходи: для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі; для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; для захист та надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату: для згортання частини виробництв у депресивних галузях.

Враховуючи, що структурна політика послаблює гостроту соціальних проблем, сприяє підвищенню ефективності галузей, більшість країн орієнтується на прогресивні галузі, які забезпечують досягнення кращих результатів за рахунок структурного ефекту.

Для здійснення структурної політики держава може використовувати методи прямого регулювання - надавати фінансову допомогу у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів, або непрямого регулювання - надавати податкові і кредитні пільги з диференціацією за відповідними галузями й виробництвами.

 

2)     Найдоступнішим з них є ринкове реформування виключно створювального типу, з одночасним удосконаленням системи організації товаровиробництва, піднесення продуктивності та інтенсивності праці, а також поліпшення всіх якісних параметрів, не зважаючи на технологічну досконалість. Інакше кажучи, треба розпочинати з негайного використання якнайближчих резервів діючого виробництва, з наведенням належного порядку, мотивації, дисципліни і культури праці та комерційної діяльності як початкового імпульсу до приросту доходів та інвестиційних нагромаджень для наступного, кардинального технологічного оновлення. Це, безумовно, тягне за собою жорсткий режим економії, контроль за поточними виробничими і оборотними затратами (собівартістю) та капітальними вкладеннями, вивільнення з підприємств надлишків робочої сили в умовах високоорганізованого виробництва, закриття частини зайвих структур і збанкрутілих підприємств. Усе це відповідно загострює соціальну напруженість, вимагає активізації роботи ринку праці, здійснення науково обгрунтованих соціальних програм, своєасної перекваліфікації і відкриття нових робочих місць - з тим, щоб запобігти масовому безробіттю. Але ж з посиленням руйнування цей етап стає неминучим, і його слід проходити якомога швидше. Водночас треба законодавчо навести державний порядок у діяльносі грошово-фінансової та банківсько-кредитної системи, спрямувавши її на чітке обслуговування процесів ефективних ринкових реформ, структурної перебудови макро- і мікроекономіки. У перехідному періоді об"єктивно необхідно запровадити ринково-державний механізм концентрації кредитних ресурсів на вирішаьних, пріоритетних напрямах еконоічного зростання. Йдеться як про внутрішні, так і про зовнішні кредити. Без цього швидких результатних перетворень в українській економіці не досягти. Важливим резервом підвищення доходності є комерційна діяльність, звведенням системи оперативного збирання та аналізу вірогідної інформації пр цінову кон"юктуру, пошуком і використанням найвигідніших ринків збуту для своїх товарів і послуг, обов"язковим виключенням їх продажу за безцінь, на чому Україна втрачає сьогодні, за експертними оцінками, не менше, як третину своїх доходів та інвестиційних нагромаджень. Це саме й стосується пошуку вигідних ринків для імпорту товарів, потрібних нам. Тут також є широкий діапазон виграшних і програшних варіантів. Кожний підприємець повинен володіти наукою складної крмерційної діяльності, знати кон"юктуру ринків і оперативно діяти для їх вигідного використання. Тільки внутрішні інвестиційні нагромадження є дійсно міцним фундаментом для нормального економічного розвитку країни. Розрахунки на приплив великого іноземного капіталу значною мірою є ефемерними. Довгострокові кредити іззовні, незважаючи на свою важливість, можуть відіграти лише допоміжну роль у структурній перебудові економіки, у переведенні її на сучасні ринкові рейки, про що говорить світовий досвід багатьох країн які розвиваються. Щодо цього потрібні вірні стратегічні орієнтири і зважені тактичні рішення. Стимулюючі дії ринкових відносин спроможні надати могутній поштовх активізації інвестиційної діяльності, і цей фактор слід використати на повну силу. Це стосується всіх джерел інвестування в їх комплексному використанні. Однак державну інвестиційну політику слід спрямувати на першочергову реалізацію пріоритетних програм, тим самим гарантуючи країні економічну безпеку в її широкому розумінні.. Висновки Структурна перебудова економіки в розвинутих країнах світу передбачала перехід до енергозаощаджуючих, матеріалозаощаджуючих і працезаощаджуючих технологій. Так, у США матеріалоємкість виробництва в нових галузях у 80-х роках була на 27% нижчою, ніж у традиційних. Така перебудова супроводжувалася переходом до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво. В основі його лежать електронно-обчислювана техніка (у США лише впродовж 1981-1986 рр. продаж комп"ютерів зріс у 2,3 раза) впровадження верстатів з ЧПУ (з 1987 до 1983рр. кількість їх зросла у 2 рази), промислових роботів (їхня кількість у США зросла за 1980-1986 рр. з 22 до 170 тис.), існуючі виробничі системи, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін. Говорячи про необхідність структурної перебудови економіки України та шляхи виходу її з кризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих країн, які здійснили раніше структурні перетворення, зокрема - Японії. Не маючи власних запасів сировинних та енергетичних цінностей, японська промисловість у період другої половини 50-х - початку 70-х років розвивалася по шляху використання переважно екстенсивних факторів зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрай болючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність і конкурентноспроможність яких у результаті підвищення витрат виробництва було підірвано.