Питання № 43

 

В умовах ринкової економіки організація заробітної плати та умови праці забезпечують мотивацію трудової поведінки працівників, їхню зацікавленість у роботі саме на цьому підприємстві, використанні особистісного потенціалу для покращення власних і колективних показників роботи.

Світовий досвід організації заробітної плати виробив соціально-економічний та правовий механізм регулювання відносин між роботодавцями і працівниками. Вони спрямовані на взаємореалізацію їхніх інтересів та розв’язання існуючих між ними суперечностей. Це знайшло відображення у трудових відносинах.

Трудові відносини–це відносини і зв’язки між соціальними групами та особами з роботодавцями, а також їхні відносини з суспільством загалом, що обумовлені трудовою діяльністю.

Визначне місце у механізмі реалізації трудових відносин відведено державі. Через свої органи і законодавчі акти вона встановлює мінімальну заробітну плату, тривалість робочого тижня, регулює зайнятість, регламентує використання праці жінок і молоді, забезпечує мінімальні соціальні гарантії працівникам і створює базу для формування тарифно-окладної системи, контролює умови праці, її охорону тощо.

Критерієм оцінки трудових відносин є якість умов праці, справедлива оплата праці та стимулювання високих кінцевих результатів діяльності підприємства. [1, 344-345]

Існує декілька розповсюджених визначень заробітної плати:

ñ по-перше, заробітна плата – це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства ( або його представником ) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості( доходу );

ñ по-друге, заробітна плата – це винагорода, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану роботу;

ñ по-третє, заробітна плата – це елемент ринку праці, що є ціною, за якою найманий працівник продає послуги робочої сили. З огляду на це, заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили;

ñ по-четверте, для найманого працівника заробітна плата – це його трудовий доход, який він отримує в результаті реалізації здатності, до праці і який має забезпечити об`єктивно необхідне відтворення робочої сили;

ñ по–п`яте, для підприємства собівартості продукції, робіт ( послуг ), і водночас головний чинник забезпечення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

[Ред.] Законодавчі акти, що регулюють трудові відносини

Для того щоб жити і задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, людина повинна мати необхідні матеріальні кошти. Ці кошти можуть набуватись різними шляхами: людина може займатися індивідуальною трудовою або підприємницькою діяльністю, одержувати прибуток від цінних паперів у вигляді дивідендів. Переважна більшість людей одержують винагороду, наймаючись на роботу як робітники і службовці. Цю винагороду прийнято називати заробітною платою.

Відрізняються два аспекти заробітної плати: економічний і правовий. З економічної точки зору заробітною платою вважається вартість або ціна праці в грошовій формі як частка працівника в національному доході, що на еквівалентній основі виплачується йому за виконану роботу.

Юридичною категорією заробітна плата стає тоді, коли правовими нормами визначаються розмір та порядок її виплати за виконану роботу. Для правового визначення заробітної плати має значення обов'язок роботодавця виплачувати працівникові винагороду за його працю, з одного боку, і наявність у працівника суб'єктивного права на одержання цієї винагороди за попередньо встановленими нормами праці, — з другого.

З урахуванням опиту економіки розвинених країн в Україні прийняти ряд законодавчих актів, регулюючих трудові відносини. До їх складу відносяться закони :

ñ « Про підприємства в Україні » ( Відомості Верховної Ради Української ССР, 1991 р., № 24, стр. 272) ;

ñ « Про колективні договори і угоди » ( Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 36, стр. 361 ) ;

ñ « Про оплату праці « ( Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 17, стр. 121 ) ;

ñ окремі закони України, які передбачують рішення по регулюванню трудових відносин у бюджетній сфері ( народна освіта, охорона здоров‘я, наука, культура і таке інше ) ;

ñ нормативні акти Кабінету Міністрів України з питань оплати праці, прийняті з урахуванням необхідності реалізації окремих питань законодавчих актів.