2. Наголос як компонент інтонації.

Серед компонентів інтонації особливе місце займає наголос. Воно, як і сама інтонація, відноситься до суперсегментний елементів мови. Коли говорять про наголос, то мають на увазі звичайно словесний наголос (тобто виділення за допомогою фонетичних засобів одного із складів, слова).

1.Логічний наголос

Логічним наголосом називається виділення найбільш істотного з точки зору даної ситуації слова за допомогою інтонаційних засобів. Логічним наголосом може бути виділено будь-яке слово у фразі.

Фраза Студент уважно читає, цю книгу може бути виголошена з логічним наголосом на кожному слові, і кожне проголошення буде передавати певний відтінок значення:

1) Студент уважно читає цю книгу (саме студент, а не хтось інший);

2) Студент уважно читає цю книгу (уважно, а не уривками);

3) Студент уважно читає цю книгу (читає, а не перегортає);

4) Студент уважно читає цю книгу (саме цю, а не яку-небудь іншу);

5) Студент уважно читає цю книгу (книгу, а не газету).

Логічним наголосом можуть виділятися й службові слова: Книга лежить під столом (а не на столі).

Цілком природно, що найбільш нове, суттєве, важливе для даної мовної ситуації має отримувати особливо яскраве зовнішнє вираження. Логічний наголос, або, як його ще називають, наголос нового, як раз виконує цю видільну функцію. Воно з'являється в певних випадках - при протиставленні та за наявності спеціальних видільних слів. Логічний наголос може міститися в питанні і у відповіді на нього.

При протиставленні можуть називатися або обидва протиставлюваних явища (Ми підемо туди зав тра, / а не сьогодні), або тільки одне. В останньому випадку протиставлення є як би прихованим, так як неназване лише мається на увазі: Ми підемо туди завтра (мається на увазі: саме завтра, а не в будь-який інший день).

3.Мелодика як компонент інтонації

Мелодика мови - рух голоси (вгору і вниз) по звуках різної висоти. У мовній практиці мелодика багатьох синтаксичних структур пропозицій закріпилася як нормативна. Це відноситься до норм проголошення питальних, окличних, оповідних пропозицій, а також до мелодики перерахування, причини, мети, протиставлення, поділу, попередження, водності та інших.

Термін "мелодика" вживається в різних науках і має відтінки у своєму значенні.

1. Мелодика - л інгвістичний термін, що позначає систему підвищень і знижень голосового тону в мові, а також відділ фонетики, цю систему вивчає. Мелодика будь-якого висловлювання складається таким чином а) з інтонацій, тобто підвищень і знижень тону, пов'язаних зі змістом висловлювання і є мелодійними засобами мовної виразності, і б) з підвищень і знижень тону, пов'язаних з фонематичної стороною мови і є мелодійними засобами диференціації слів. Прикладами мелодійних коштів цього типу є: 1) так зване «музичне наголос» тих мов, які за допомогою підвищень і знижень тону виділяють головний стиль слова (наприклад, литовський, сербська, хорватська) або диференціюють лексеми (наприклад, китайська); 2) підвищення зниження тону, що супроводжує зміни сили експірації в мовах з так званим «експіраторним наголосом» (наприклад, в російській мові) та ін Сукупність усіх цих змін 111 тони утворює в кожній мові абсолютно специфічну систему М., часом різко відрізняється від мелодійних систем інших мов.

2. Мелодика - стіховедческій термін, не повністю ще визначився у своєму змісті. Залишаючи осторонь звукову організацію вірша (в сенсі організації входять до нього звуків - звукові повтори і т. п. явища), його фоніка і ритмічну його організацію - ритміку, - у мелодиці ми розглядаємо інтонаційну систему вірша, тобто перш за все систему підвищень і знижень голосу в складі, слові, закінченому словосполученні і, нарешті, в цілому віршованому творі, що має те чи інше виразне значення в даній стильовій системі. Так, в «Марші» Маяковського («Бийте в площі бунтів тупіт!») Ми маємо справу з різко вираженою окличної інтонацією (характеризується порівняно з оповідної інтонацією підвищенням голосу). Ця інтонація закономірно організовує всі інтонаційне рух окремих рядків і всього вірші в цілому, створює певну мелодійну систему. Зрозуміло, що весь характер врегульованого інтонаційного руху вірша визначається тією смислової насиченістю, яку він в собі несе, і знаходиться в нерозривній єдності з його ритмом і звучанням (поза якими не може бути й інтонації у вірші). Звідси очевидно, що характер мелодики вірша ми можемо зрозуміти, тільки розглядаючи її як один з моментів стилю певного класу. Мелодика невід'ємна від словесної системи, словесна система - від системи образів. Кожен літературний стиль і навіть кожен етап у русі стилю має свою мелодійну систему, в чому нас і переконує історико-літературний аналіз.