Философия

3

З М І С Т

4

П Е Р Е Д М О В А

Сутність філософії полягає у роздумах над загальними, такими що мають граничні (найбільші) рівні узагальненнями, проблемами в системі «світ – людина». Філософія виступає, з одного боку, як система знання про світ у цілому та сутність ставлення людини до цього світу, з іншого боку, як загальний метод пізнавальної діяльності.

Вивчення у вищому навчальному закладі курсу “Філософія” передбачає ознайомлення студентів із основними ідеями, теоріями та проблемами сучасної світової філософії, із розмаїттям підходів, методологій, теоретичних побудов при їх вирішенні, а також розуміння студентами історичної логіки виникнення, розвитку та трансформації цих підходів, теорій, ідей, проблем. Все це має забезпечити у студентів глибоке засвоєння специфіки філософського осягнення дійсності, сприяти формуванню у них високої світогляднометодологічної культури мислення, в тому числі в пізнанні сучасних соціальних явищ.

Критерії оцінювання знань студентів

Відповідно до рекомендацій Міністерства освіти і науки України, Мінвузу України об'єктивний критерій оцінювання знань студентів має складатися з наступних груп елементів з відносно рівними ваговими коефіцієнтами: 1) рівень: системність викладення; логічна послідовність; проблемність викладення; доведеність; 2) обсяг: повнота висвітлення теми; методологічне значення; спирання на першоджерела; 3) зв’язок із сучасністю: знання теоретичного значення теми для формування світогляду сучасної людини; зв’язок з профілем майбутньої спеціальності; 4) знання першоджерел та вміння їх використовувати.

Виходячи з цього, припускаються слідуючи оцінки знань студентів:

Оцінка “ВІДМІННО”. Виставляється студенту, який глибоко та твердо засвоїв матеріал курсу, вичерпуючи, послідовно й грамотно, логічно струнко його виклав, показав вміння застосовувати основні принципи філософської теорії до аналізу сучасної дійсності, глибоко знайомий з першоджерелами, показав вміння самостійно викладати їх зміст, робити узагальнення та висновки.

5

Оцінка “ДОБРЕ”. Виставляється студенту, який показав тверді знання та засвоєння матеріалу, грамотно та по суті викладає його, здатний застосовувати знання до аналізу сучасності, показав знання першоджерел.

Оцінка “ ЗАДОВІЛЬНО”. Виставляється студенту, який слабо володіє матеріалом курсу, має знання основного матеріалу, припускає неточності у формулюваннях, непослідовність у викладанні матеріалу, має труднощі при аналізі сучасності, знайомий лише з основним змістом першоджерел, недостатньо володіє навичками робити узагальнення та висновки.

Оцінка “ НЕЗАДОВІЛЬНО”. Виставляється студенту, який не знає значної частини матеріалу курсу, допускає суттєві помилки, не може ув’язати зміст матеріалу з дійсністю, не знає основного змісту першоджерел.

За структурою контрольна робота студента заочної форми навчання з курсу “Філософії” повинна мати вигляд: ВСТУП – ОСНОВНА ЧАСТИНА – ВИСНОВКИ – СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. У вступній частині – має бути викладено уведення до основних проблем, що становлять зміст контрольної роботи, їх місце у системі філософського знання, актуальність для розуміння сучасного світу та людини. Основна частина – це розкриття змісту запропонованих завданням питань у відповідності до плану (має бути не менше як 2-3 пункти плану). Висновки – є заключною частиною контрольної роботи, де формулюються основні теоретичні та практичні результати проведеного в роботі аналізу. Список використаної літератури – має складатися не менше як із 5-7 джерел, посилання на які слід робити у тексті контрольної роботи.

6

Короткий виклад основних тем курсу

ТЕМА 1. ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ І НАВІЩО ВОНА

1. Що таке філософія: основні визначення. Роль філософії у сучасному світі.

«Філософія… Є багато більш корисних наук, але немає більш потрібної» – казав давньогрецький філософ Аристотель. Філософія, з одного боку, постає цілісною системою знання, із власними принципами, категоріями, законами, теоріями; з іншого боку, вона виступає своєрідним випробуванням людського інтелекту щодо його можливостей.

Відповідь на запитання що є філософія – одночасно є і простою, і складною. Можна пригадати відомі визначення, які давались філософії протягом багатовікової історії людства. Найвідоміше належить Г.Гегелю – «у думках схоплена епоха» (тобто самосвідомість епохи). Г.В.Лейбніц визначив філософію як «маятник навколо невловимої точки рівноваги між об'єктивним та суб'єктивним, між світом та місцем людини у ньому». Цікаве визначення дав А.Дюма–син: «Філософія є сукупністю знань та високого розуму, який застосовує їх». «Філософія – це культура душі» (Цицерон). «Філософія – жива душа культури» (К.Маркс). Філософія – це «вміння жити у невідомому» (Л.Шестов). «Філософія – це різні форми раціональності» (А.Камю). «Філософія – це грамотність мислення, грамотність очікувань, прагнень, вимог, що висуваються до світу» (М.К.Мамардашвілі). Ще низка визначень філософії: «наука, яка допомагає позбутися від незнання, яка одна існує заради самої себе» (Аристотель); «знання про незнання, вчене незнання» (І.Кант); «ностальгія, потуга усюди бути вдома» (Новаліс); «загальне знання, що охоплює усю людину, базуючись на методі вільного мислення» (Шлегель); «інтелектуальне споглядання світу» (Шеллінг); «мати наук» (Л.Фейєрбах); «вчення про мислення та його закони» (Ф.Енгельс); «лише вона вносить сенс і людське значення в усе, чого вона торкається» (О.Герцен); «мудрість–знання» (Ж.Мартен); «не є наука, а є акт життя» (М.Бердяєв); «реалізує потребу людини у неможливому, помножує можливі світи, постійно розширюючи простір можливого» (Е.Гуссерль); «мислення про вічне та неминуще» (Платон); «дослідження перших начал та перших причин» (Аристотель). Таким широким є діапазон оцінок статусу філософії у

7

людській культурі: від спроможності проникнення у першопричини світу до індивідуального самовираження.

Філософія як система знань про світ виникла у УІ ст. до н.е. у Давній Греції. Термін «філософія» упровадив давньогрецький філософ Платон: як «любов до софії», що часто перекладається як «любов до мудрості». Під «софією» Платон мав на увазі не здобуту, суб'єктивну властивість людського розуму, а деяку «велику та притаманну тільки божеству» об'єктивну якість розумно упорядкованого й гармонічного світу. Не менш цікавим є розуміння філософії давньосхідною культурою. Мабуть центральною тезою, на якій базується розуміння людини та світу в філософії Сходу, є заперечення індивідуального людського «Я». Людина має позбутися відчуття власної індивідуальності, щоб розчинитися в одвічній гармонії Всесвіту, не порушуючи законів цієї гармонії. І, отже, “філософствувати” для східної людини – означає розмірковувати про те, яким чином це зробити, досягнути стану розчинення у світі, стану нірвани.

Але повернемося до західної культури та філософії. Отже, що таке філософія? Філософія – це здатність на особливий режим гармонії думки, вона постає думкою про думку. Філософія є формою, яка дозволяє зрозуміти людині те, що без неї вона не змогла б зрозуміти; і що потребує своєї особливої мови, щоб це «щось» виразити. І ця мова називається філософським рівнем осмислення світу.

Згідно з німецьким філософом І.Кантом, відповідь на запитання “Що таке філософія?” це відповідь на чотири запитання: що людина може знати?, що вона повинна робити?, на що вона може сподіватися?, що таке людина? Усі вони – про “людину”. Це зумовлено: 1) філософія є людською справою: не було б людини, про все це не велась би й розмова; 2) про щоб не говорилось (природу, науку, творчість тощо), завжди так чи інакше йдеться про людину; 3) на рівні людини та через людину глибинні характеристики світу (людського буття) виходять у своє виявлення.

2. Історичні типи систем людського знання про світ: міфологія, релігія, наука, філософія.

Філософія не є єдиною системою людського знання про світ. Протягом історії людства послідовно змінювали одна одну міфологія, релігія та наука – як системи людського знання про світ. Яке місце та який статус посеред них у філософії?

8

Міфологія – /від грец. mifos – переказ, легенда та logos – слово, поняття, вчення/ – це форма та спосіб розуміння світу на ранніх стадіях розвитку людства, тип свідомості та мислення первісної людини, коли ще немає розрізнення поняття і реальності, ідеї речі і самої речі. Міфологія є основним методом та формою мислення первісної людини, а також формою суспільної свідомості первіснообщинного суспільства., а також і рабовласницького.

Отже, у первісні часи людина мислить міфологічно: принципи розуміння нею оточуючої її дійсності вона знаходить, виходячи із міфологічної картини світу. Общинно-родова формація існувала як система родинних відносин. Світ розумівся як універсальна родова община. І коли в мисленні первісна людина відтворювала цю ситуацію, то отримувала “міфологічну” картину світу: родові відносини живих істот прямо переносяться на світ, і виникає розуміння усього неживого як живого, тобто світ як система стосунків міфологічних персонажів. Така форма розуміння, коли ще немає протиставлення ідеї ("духу", "демона") та матерії (тобто неживої речі, яку він робить живою), ідеї речі та самої речі, і є міфологією.

Міфологія, що будує та відтворює міфологічну модель світу, є історично першим варіантом системи людського знання про світ. Міфологія закріплює прийняту у даному суспільстві систему цінностей, підтримує та заохочує певні форми поведінки, забезпечує гармонію, внутрішню цільність людського життя, – тобто повністю відповідає тому, що її можна назвати історично першою формою людського знання про світ, а також історично першим (а отже – найпростішим) принципом людського мислення.

Коли міфологія як система знання людини про світ вичерпала свої змістовні можливості, і нічого нового людині вже дати не могла, на заміну їй приходять інші системи знання про світ. У епоху Середніх віків це була релігія.

Релігія – /від лат. religio – благочестя, набожність, святиня/ – це форма та спосіб розуміння реальності, коли осмислення світу здійснюється шляхом його подвоєння на «земний» і «небесний», причому як основний, що дає істину світобудові виступає «небесний» світ. Людське буття отримує нове обґрунтування, якого не могла дати міфологія. Це – середньовічна картина світу, коли внутрішню цільність світові, принципову можливість розуміння світу забезпечувала релігія.

9

Після Середніх віків в епоху Нового часу системою людського знання про світ стала наука.

Наука – це система людського знання про світ, форма та спосіб осмислювання реальності, коли розуміння світу здійснюється шляхом отримання та теоретичної систематизації об'єктивних знань про дійсність.

Наука – це вміння (методологія) дивитись на реальність (на реальність взагалі, або на якусь область реальності) через призму штучно уведеної абстракції. У фізиці це абстракція матеріального тіла (таким чином Ньютон створив класичну механіку), у хімії – абстракція молекули, в математиці – абстракція числа і т.д. Без цих систем абстрагування наука не змогла б мати предмет дослідження, не вміла б побудувати жодну модель жодного процесу. У цьому – її обмеженість як системи знання про світ.

Філософія як система знання про світ має зовсім інші, майже протилежні, принципи своєї побудови. Філософська картина світу – це завжди картина із продовженням.

Де ж посеред міфології, релігії та науки місце та статус філософії? Коли в епоху Античності суспільна еволюція людства призвела до поглиблення самостійності людської особи у світі і паралельно до зростання самостійності людського мислення, людина виявилася спроможною на самостійне мислення, і відразу на історичній сцені з′явилася філософія. І з тих пір вона не зникала із суспільної та індивідуальної свідомості людства. У різні історичні епохи філософія говорила на “мові”, яка переважала в принципах формулювання знань тією чи іншою епохою: в епоху Античності філософія отримала форму інтелектуальних концепцій самих різних античних філософів, в епоху Середніх віків – філософія (розум) була поставлена на обслуговування релігії (віри), в епоху Нового часу – філософія отримала форму науки.

У ХХ ст. (Новітній час) філософію усе частіше виводять за межі науки. Філософія має займатися не “сутністю” світу (як це робить наука), а пошуками різних варіантів його смислу. Філософія – це «життєвий розум» (Х.Ортега-і-Гассет), основним прагненням якого є обґрунтування людині її власного існування.

3. Предмет філософії. Структура філософського знання: онтологія, гносеологія, логіка, аксіологія, соціальна філософія тощо.

10

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити.

Відповідно до цих сфер формуються основні філософські дисципліни або основні розділи філософії:

Ось тлумачення деяких з них: онтологія – філософське вчення про буття (перш за все, буття як таке), а не лише про окремі види чи прояви буття: чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов’язана із буттям і т. ін.; натурфілософія, або філософія природи – постає різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу переважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи; соціологія – розділ філософського знання, який досліджує суспільство й людину як суспільну істоту; філософія історії – ставить граничні питання щодо історії людства: чому людство перебуває в стані історичного процесу розвитку, куди прямує історія, хто є її суб’єктом, чи існують закони людської історії тощо; культурологія – виходить із тези про те, специфічних якостей та ознак як людині, так і суспільному життю надає культуротворення, тому необхідним є вивчення культури; філософська антропологія –