Философия

Міністерство освіти та науки України

Запорізький національний технічний університет

М Е Т О Д И Ч Н І Р Е К О М Е Н Д А Ц І Ї

до семінарських занять

з курсу «Філософія»

для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей ЗНТУ

2009

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

3

З М І С Т

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

4

П Е Р Е Д М О В А

Сутність філософії полягає у роздумах над загальними, такими що мають граничні (найбільші) рівні узагальненнями, проблемами в системі «світ – людина». Філософія виступає, з одного боку, як система знання про світ у цілому та сутність ставлення людини до цього світу, з іншого боку, як загальний метод пізнавальної діяльності.

Вивчення у вищому навчальному закладі курсу “Філософія” передбачає ознайомлення студентів із основними ідеями, теоріями та проблемами сучасної світової філософії, із розмаїттям підходів, методологій, теоретичних побудов при їх вирішенні, а також розуміння студентами історичної логіки виникнення, розвитку та трансформації цих підходів, теорій, ідей, проблем. Все це має забезпечити у студентів глибоке засвоєння специфіки філософського осягнення дійсності, сприяти формуванню у них високої світогляднометодологічної культури мислення, в тому числі в пізнанні сучасних соціальних явищ.

ТЕМА 1. ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ І НАВІЩО ВОНА

1.Що таке філософія: основні визначення. Роль філософії у сучасному світі.

2.Історичні типи систем людського знання про світ: міфологія, релігія, наука, філософія.

3.Предмет філософії. Структура філософського знання: онтологія, гносеологія, логіка, аксіологія, соціальна філософія тощо.

1.1. Короткий виклад запитань плану.

1.1.1. «Філософія… Є багато більш корисних наук, але немає більш потрібної» – казав давньогрецький філософ Аристотель.

Мабуть, про жодне явище людство не висловлювало настільки різні, розбіжні та суперечливі судження, як про філософію. Образ філософа у сучасній європейській культурі, так само як і в культурах попередніх епох, багато в чому суперечливий. Він може виступати – і як академічний вчений, який у тиші власного кабінету створює філософію як “жорстку науку”; і як прилюдний мораліст, який намагається керувати напрямком розвитку суспільства в ролі

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

5

соціального лідера; і як релігійний проповідник, який пророкує картини подальшого розвитку людства; і як проста пересічна людина, яка “філософствує” своєю думкою, дією, вчинком, користуючись власним “життєвим розумом”. Філософія, з одного боку, постає цілісною системою знання, із власними принципами, категоріями, законами, теоріями; з іншого боку, вона виступає своєрідним випробуванням людського інтелекту (як професійного філософа, так і не-“філософа”, будь-якої людини) щодо його можливостей.

Отже, що ж таке філософія? Перш за все, можна піти шляхом пригадування відомих визначень, які давались філософії відомими мислителями, письменниками, політичними діячами тощо протягом багатовікової історії людства.

Філософія – це: «у думках схоплена епоха» (Г.Гегедь); «маятник навколо невловимої точки рівноваги між об'єктивним та суб'єктивним, між світом та місцем людини у ньому» (Г.В.Лейбніц); «сукупність знань та високого розуму, який застосовує їх» (А.Дюма-син); «культура душі» (Цицерон); «жива душа культури» (К.Маркс); «вміння жити у невідомому» (Л.Шестов); «різні форми раціональності» (А.Камю); «грамотність мислення, грамотність очікувань, прагнень, вимог, що висуваються до світу» (М.К.Мамардашвілі).

Ще низка визначень філософії: «наука, яка допомагає позбутися від незнання, яка одна існує заради самої себе» (Аристотель); «знання про незнання, вчене незнання» (І.Кант); «ностальгія, потуга усюди бути вдома» (Новаліс); «загальне знання, що охоплює усю людину, базуючись на методі вільного мислення» (Шлегель); «інтелектуальне споглядання світу» (Шеллінг); «мати наук» (Л.Фейєрбах); «вчення про мислення та його закони» (Ф.Енгельс); «лише вона вносить сенс і людське значення в усе, чого вона торкається» (О.Герцен); «мудрість– знання» (Ж.Мартен); «не є наука, а є акт життя» (М.Бердяєв); «реалізує потребу людини у неможливому, помножує можливі світи, постійно розширюючи простір можливого» (Е.Гуссерль); «мислення про вічне та неминуще» (Платон); «дослідження перших начал та перших причин» (Аристотель). Таким широким є діапазон оцінок статусу філософії у людській культурі: від спроможності проникнення у першопричини світу до індивідуального самовираження.

Філософія як система знань про світ виникла у УІ ст. до н.е. у Давній Греції. Сам термін «філософія» упровадив давньогрецький

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

6

філософ Платон: філософія» – це «любов до софії» («любов до мудрості»). З тих пір не вщухають суперечки щодо предмету філософських розмірковувань, призначенні філософії, її співвідношенні із іншими формами людської духовної діяльності.

Одне із визначень видатного радянського (грузинського) філософа М.К.Мамардашвілі звучить так: «Філософія – є певне зусилля, щоб трапилася думка». Отже, філософія – це здатність на особливий режим гармонії думки. Філософія постає думкою про думку.

Згідно з німецьким філософом І.Кантом, відповідь на запитання “Що таке філософія?” це відповідь на чотири запитання: що людина може знати?, що вона повинна робити?, на що вона може сподіватися?, що таке людина? Усі вони – про “людину”. Це зумовлено: 1) філософія є людською справою: не було б людини, про все це не велась би й розмова; 2) про щоб не говорилось (природу, науку, творчість тощо), завжди так чи інакше йдеться про людину; 3) на рівні людини та через людину глибинні характеристики світу (людського буття) виходять у своє виявлення.

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини. Вона є глибинним та непереборним прагненням людини до прозорості й осмисленості підвалин власного буття. Філософія є пошуком та знаходженням людиною відповідей на головні запитання свого буття (найбільш суттєві, фундаментальні, всеохоплюючі, такі що не знають винятків, які поєднують життя людей у цілісну систему, у поле функціонування якої потрапляє кожна людина). Усе це – питання про людину та її становище у світі. Людина своєю активністю створює світ навколо себе, у якому живе і який хоче знати.

Отже, філософія була і залишається інтелектуальною формою відповіді на глибинні занепокоєння та запити людини. «Лише філософія відрізняє нас від дикунів та варварів, і кожен народ є тим більше цивілізований та освічений, чим більше в ньому філософствують» (Р.Декарт). «Хай ніхто не зволікає із заняттями філософією ні у молоді літа ні на старості» (Епікур).

1.1.2. Філософія не є єдиною системою людського знання про світ. Протягом історії людства послідовно змінювали одна одну міфологія, релігія та наука – як системи людського знання про світ. Яке місце та який статус посеред них у філософії?

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

7

Міфологія – /від грец. mifos – переказ, легенда та logos – слово, поняття, вчення/ – це форма та спосіб розуміння світу на ранніх стадіях розвитку людства, тип свідомості та мислення первісної людини, коли ще немає розрізнення поняття і реальності, ідеї речі і самої речі.

Міфологія є основним методом та формою мислення первісної людини; у первісні часи людина мислить міфологічно, принципи розуміння нею оточуючої її дійсності вона знаходить, виходячи із міфологічної картини світу. Чому це так, і яким чином це реалізовувалось?

Общинно-родова формація виникла й існувала на базі родинних відносин, які лежали в основі усього. світ розумівся універсальною родовою общиною. І коли у мисленні первісна людина відтворювала цю ситуацію, то отримувала “міфологічну” картину світу: родові відносини живих істот прямо переносилися на світ, і виникало розуміння усього неживого як живого, тобто світ ставав системою стосунків міфологічних персонажів.

Це – міфологія як система знання: немає протиставлення ідеї ("духу", "демона") та матерії (тобто неживої речі, яку він робить живою); міфічна реальність є реальністю, яку безпосередньо бачать, розуміють буквально, якою живуть. Міфологічні події створюють модель, за якою йде функціонування світобудови, що розуміє людина.

Отже, міфологію можна назвати історично першою формою людського знання про світ, а також історично першим (а отже – найпростішим) принципом людського мислення.

Коли міфологія як система знання людини про світ вичерпала свої змістовні можливості, і нічого нового людині вже дати не могла, на заміну їй приходять інші системи знання про світ. У епоху Середніх віків це була релігія.

Релігія – /від лат. religio – благочестя, набожність, святиня/ – це форма та спосіб розуміння реальності, коли осмислення світу здійснюється шляхом його подвоєння на «земний» і «небесний», причому як основний, що дає істину світобудові виступає «небесний» світ.

Коли зрушення у виробничих структурах античного суспільства спричинили намагання людини звільнитися від земних страждань та на деякому іншому рівні світу досягти містичного щастя, над світом

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

8

тілесним з'являється ще один світ для порятунку душі. Такий світ "обслуговується" уже Богом.

Релігія – це надприродне як безперечність, як очевидність; життя в ірреальному, але «істинному» світі. Релігія – це життя у надприродному та з надприродним. І коли ці принципи розуміння світу у подальшому були перенесені на усі сфери життєдіяльності суспільства (в «економіку», політику, соціальну сферу), так і народилась Середньовічна картина світу, феодальний суспільний устрій. Тобто та епоха в історії людства, в якій внутрішню цільність світові, принципову можливість розуміння світу забезпечувала релігія.

Після Середніх віків в епоху Нового часу системою людського знання про світ стала наука.

Наука – це система людського знання про світ, форма та спосіб осмислювання реальності, коли розуміння світу здійснюється шляхом отримання та теоретичної систематизації об'єктивних знань про дійсність.

Наука – це вміння (методологія) дивитись на реальність (на реальність взагалі, або на якусь область реальності) через призму штучно уведеної абстракції. У фізиці це абстракція матеріального тіла (таким чином Ньютон створив класичну механіку), у хімії – абстракція молекули, в математиці – абстракція числа і т.д. Без цих систем абстрагування наука не змогла б мати предмет дослідження, не вміла б побудувати жодну модель жодного процесу. У цьому – її обмеженість як системи знання про світ.

Філософія як система знання про світ має зовсім інші, майже протилежні, принципи своєї побудови. Філософська картина світу – це завжди картина із продовженням.

У ХХ ст. (Новітній час) філософію усе частіше виводять за межі науки. Філософія має займатися не “сутністю” світу (як це робить наука), а пошуками різних варіантів його смислу. Філософія – це «життєвий розум» (Х.Ортега-і-Гассет), основним прагненням якого є обґрунтування людині її власного існування.

1.1.3. Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири виділити, позначити та дослідити.

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

9

Відповідно до цих сфер формуються основні філософські дисципліни або основні розділи філософії:

Онтологія є філософським вченням про буття (перш за все, буття як таке), а не лише про окремі види чи прояви буття: чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов’язана із буттям і т. ін.

Натурфілософія, або філософія природи, постає різновидом онтології, оскільки зосереджує увагу переважно на тому, що таке природне буття та природа в цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи. Проте мимоволі вона торкається і питань людського буття, і буття суспільства, оскільки останні перебувають у органічних зв’язках із природою та поза нею просто неможливі.

Космологія може існувати як різновид астрономії, а може поставати і як філософські міркування про сутність та природу космосу.

Соціологія як окремий напрямок дослідження суспільства і людини виникла у ХІХ ст., хоча намагання осмислити закономірності їх розвитку присутні у філософії з давніх часів.

Філософські осмислення природи суспільного життя, зв’язків суспільства та природи, суспільства та людської індивідуальності поступово набули визначення як соціальна філософія, хоча і до сьогодення вони можуть називатися просто соціологією.

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

10

Філософія історії також ставить граничні питання на адресу історії людства: чому людство перебуває в стані історичного процесу розвитку, куди прямує історія, хто є її суб’єктом, чи існують закони людської історії?

Культурологія виходить із тези про те, специфічних якостей та ознак як людині, так і суспільному життю надає культуротворення, тому вивчення культури постає відмичкою до їх розуміння.

Етнофілософія – це новий напрямок сучасної філософії, покликаний окреслити значення та роль етносів в історії людства та виявити історичний сенс того, що історія розвивається саме у варіанті етнічної багатоманітності; тут також стоїть завдання окреслення того, яку свою вихідну екзистенціальну якість привносить кожний етнос в історію людства у цілому.

Філософська антропологія ставить собі завданням вивчати людину у всіх її можливих виявленнях та характеристиках (сутність людини, спосіб її буття тощо).

Антропософія претендує на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс її появи у світі, її всекосмічну функцію та причини саме таких її виявлень. На думку антропософів, лише таке осмислення людини відкриває шлях до розуміння і усього іншого в світі.

Структурна антропологія вважає, що існує певний, цілком конкретний та сталий набір інтелектуальних та реальних можливостей людини, який слід виокремити із історії, культури, способів людського життя; означений набір відкриває можливості для виправданого та надійного вивчення й розуміння людини.

Соціобіологія – вчення про те, як міняється людина під впливом соціальних факторів протягом історії. Цю науку далеко не усі згодні визнавати як філософську.

Логіка – одна із давніших філософських дисциплін – досліджує форми, закони та норми правильного мислення.

Гносеологія – це теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання.

Етика – це вчення про норми та засади людських взаємин (також належить до найдавніших філософських дисциплін).

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com