философия

-Міністерство освіти та науки України

Запорізький національний технічний університет

МЕ Т О Д И Ч Н І Р Е К О М Е Н Д А Ц І Ї

зкурсу «Філософія»

для студентів заочної форми навчання усіх спеціальностей ЗНТУ

2010

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

2

Методичні рекомендації з курсу “Філософія” (для студентів заочної форми навчання усіх спеціальностей ЗНТУ) / Укладачі: Бондаренко О.В., Бондаревич І.М., Головко Л.В., Повзло О.М. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2010. – 100с.

Укладачі:

д.філос.н., професор, зав. каф. Бондаренко Ольга Валеріївна, к.філос.н., доцент Бондаревич Ірина Миколаївна, к.філос.н., доцент Головко Любов Василівна, к.філос.н., доцент Повзло Олександр Миколайович.

Рецензент: к.філос.н., доцент, завідувач кафедри філософії ЗДІА Калюжний Віктор Степанович.

Відповідальний за випуск:

к.філос.н., доцент каф. філософії ЗНТУ Арсентьєва Галина Олександрівна

Затверджено на засіданні кафедри філософії ЗНТУ, протокол № _7 від “_9_” _червня_2010 р.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

3

З М І С Т

Перелік тем для контрольних робіт для студентів заочної форми

Перелік запитань до підсумкового контролю з «Філософії» для

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

4

П Е Р Е Д М О В А

Сутність філософії полягає у роздумах над загальними, такими що мають граничні (найбільші) рівні узагальненнями, проблемами в системі «світ – людина». Філософія виступає, з одного боку, як система знання про світ у цілому та сутність ставлення людини до цього світу, з іншого боку, як загальний метод пізнавальної діяльності.

Вивчення у вищому навчальному закладі курсу “Філософія” передбачає ознайомлення студентів із основними ідеями, теоріями та проблемами сучасної світової філософії, із розмаїттям підходів, методологій, теоретичних побудов при їх вирішенні, а також розуміння студентами історичної логіки виникнення, розвитку та трансформації цих підходів, теорій, ідей, проблем. Все це має забезпечити у студентів глибоке засвоєння специфіки філософського осягнення дійсності, сприяти формуванню у них високої світогляднометодологічної культури мислення, в тому числі в пізнанні сучасних соціальних явищ.

За структурою контрольна робота студента заочної форми навчання з курсу “Філософія” повинна мати вигляд: ВСТУП – ОСНОВНА ЧАСТИНА – ВИСНОВКИ – СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. У вступній частині – має бути викладено уведення до основних проблем, що становлять зміст контрольної роботи, їх місце у системі філософського знання, актуальність для розуміння сучасного світу та людини. Основна частина – це розкриття змісту запропонованих завданням питань у відповідності до плану (має бути не менше як 2-3 пункти плану). Висновки – є заключною частиною контрольної роботи, де формулюються основні теоретичні та практичні результати проведеного в роботі аналізу. Список використаної літератури – має складатися не менше як із 5-7 джерел, посилання на які слід робити у тексті контрольної роботи.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

5

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ «ФІЛОСОФІЯ»

Коротке викладення основних тем курсу

1. Що таке філософія та навіщо вона. Роль філософії у сучасному світі.

«Філософія… Є багато більш корисних наук, але немає більш потрібної» – казав давньогрецький філософ Аристотель. Філософія, з одного боку, постає цілісною системою знання, із власними принципами, категоріями, законами, теоріями; з іншого боку, вона виступає своєрідним випробуванням людського інтелекту щодо його можливостей.

Є різноманітні "визначення" філософії: «у думках схоплена епоха» (Гегель); «маятник навколо невловимої точки рівноваги між об'єктивним та суб'єктивним, між світом та місцем людини у ньому» (Ляйбніц); «сукупністю знань та високого розуму, який застосовує їх» (Дюма-син); «це культура душі» (Цицерон); «це жива душа культури» (К. Маркс); «вміння жити у невідомому» (Шестов); «різні форми раціональності» (Камю); «наука, яка допомагає позбутися від незнання, яка одна існує заради самої себе» (Аристотель); «знання про незнання, вчене незнання» (Кант); «ностальгія, потуга усюди бути вдома» (Новаліс); «загальне знання, що охоплює усю людину, базуючись на методі вільного мислення» (Шлегель); «інтелектуальне споглядання світу» (Шеллінг); «мати наук» (Фейєрбах); «вчення про мислення та його закони» (Енгельс); «мудрість–знання» (Марітен); «реалізує потребу людини у неможливому, помножує можливі світи, постійно розширюючи простір можливого» (Гуссерль); «мислення про вічне та неминуще» (Платон) тощо. Таким широким є діапазон оцінок статусу філософії у людській культурі: від спроможності проникнення у першопричини світу до індивідуального самовираження.

Як система знань про світ філософія виникла у 6 ст. до н.е. у Давній Греції. Термін «філософія» запровадив Платон: як «любов до мудрості». Згідно з німецьким філософом І.Кантом, відповідь на запитання «Що таке філософія?» це відповідь на чотири запитання: що людина може знати?, що вона повинна робити?, на що вона може сподіватися?, що таке людина? Усі вони – про “людину”.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

6

2.Історичні типи систем людського знання про світ: міфологія, релігія, наука, філософія.

Філософія не є єдиною системою людського знання про світ. Протягом історії людства послідовно змінювали одна одну міфологія, релігія та наука – як системи людського знання про світ.

Міфологія – /від грец. mifos – переказ, легенда та logos – слово, поняття, вчення/ – це форма та спосіб розуміння світу на ранніх стадіях розвитку людства, тип свідомості та мислення первісної людини, коли ще немає розрізнення поняття і реальності, ідеї речі і самої речі. Общинно-родова формація існувала як система родинних відносин. Світ розумівся як універсальна родова община. І коли в мисленні первісна людина відтворювала цю ситуацію, то отримувала “міфологічну” картину світу: родові відносини живих істот прямо переносяться на світ, і виникає розуміння усього неживого як живого, тобто світ як система стосунків міфологічних персонажів. Така форма розуміння, коли ще немає протиставлення ідеї ("духу", "демона") та матерії (тобто неживої речі, яку він робить живою), ідеї речі та самої речі, і є міфологією.

Релігія – /від лат. religio – благочестя, набожність, святиня/ – це форма та спосіб розуміння реальності, коли осмислення світу здійснюється шляхом його подвоєння на «земний» і «небесний», причому як основний, що дає істину світобудові виступає «небесний» світ. Це – середньовічна картина світу, коли внутрішню цільність світові, принципову можливість розуміння світу забезпечувала релігія.

Наука – це система людського знання про світ, форма та спосіб осмислювання реальності, коли розуміння світу здійснюється шляхом отримання та теоретичної систематизації об'єктивних знань про дійсність.

3.Структура філософського знання: онтологія, гносеологія, логіка, аксіологія, соціальна філософія тощо.

Структура філософського знання визначається тими сферами реальності, спираючись на які людина (і філософія) може з’ясовувати орієнтири життєдіяльності, позначити їх та досліджувати. Відповідно до цих сфер формуються основні філософські дисципліни або основні розділи філософії:

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

Ось тлумачення деяких з них: онтологія – філософське вчення про буття (перш за все, буття як таке), а не лише про окремі види чи прояви буття: чому взагалі можливе існування, у який спосіб можна розуміти буття, як людина пов’язана із буттям і т.ін.; натурфілософія

– зосереджує увагу переважно на тому, що таке природне буття та природа у цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи; соціологія – досліджує суспільство й людину як суспільну істоту; філософія історії – ставить граничні питання щодо історії людства: чому людство перебуває в стані історичного процесу розвитку, куди прямує історія, хто є її суб’єктом, чи існують закони людської історії тощо; культурологія – виходить із тези про те, специфічних якостей та ознак як людині, так і суспільному життю надає культуротворення, тому необхідним є вивчення культури; філософська антропологія – вивчає людину у всіх її можливих виявленнях та характеристиках (сутність людини, спосіб її буття тощо); структурна антропологія – вважає, що існує певний, цілком конкретний та сталий набір інтелектуальних й інших можливостей людини, який слід виокремити із історії, культури, способів людського життя; логіка – досліджує форми, закони та норми правильного мислення; гносеологія – це теорія пізнання; вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання; етика – вчення про норми та засади людських взаємин; естетика – досліджує природу людського захоплення красою дійсності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого; філософія релігії – опікується

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

8

питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійної багатоманітності та ін.; історія філософії – збирає історичні досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення. До системи філософських дисциплін іноді додають також ноологію – як вчення про природу та сутність людської розумності; тобто вона постає філософськім вченням про свідомість.

4. Коло філософських проблем.

Існує певний “класичний” перелік основних філософських проблем. Такий перелік є умовним. Він віддзеркалює саму специфіку філософського знання, форму його руху. Суть філософського знання ховається за безмежною невичерпністю філософських категорій.

Проблема «людина – світ» як предмет філософії.

Філософія постає формою свідомого розв’язання людиною найважливішого для неї запитання “хто вона?”, вирішення людиною найперших питань людського світоорієнтування, самоусвідомлення та самоствердження. Філософія збирає і концентрує історичний досвід таких вирішень і стає інтелектуальним ядром людської духовності.

Людина є “вічною” філософською проблемою. Основне життєве завдання людини – жити, закріпити себе у бутті. Але життєвий світ людини – це не щось заздалегідь відоме та незмінюване, це теж “філософська проблема”. Поєднати їх (людину і світ) одне з одним може тільки філософія. Для цього вона має спеціальний категоріальний апарат, специфічні принципи та закони тощо, – усе те, що має назву філософський рівень осмислення світу та людини.

Проблема буття.

Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів й досліджень. Проблема буття – це проблема сутності усього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого. Буття як поняття було уведено до філософії давньогрецьким філософом Парменідом – коли він сформулював фразу: «Буття є, а небуття немає».

Буття – це філософська категорія для позначення реальності як такої, що існує сама по собі, поза та незалежно від свідомості емпірично конкретної окремої людини. Буття постає як абстракція гранично високого рівня. Буття – це найширше філософське поняття. Поняття буття фіксує певні характеристики світу, а також певні ознаки його, за якими людина могла б відрізняти буття від небуття. Поняття буття є і чинником сенсоутворення у людській свідомості.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

9

Із змінюванням елементарної одиниці мислення змінюється і характер елементарної одиниці буття. Перша філософська концепція буття, висунута епохою Античності, зводила буття до матеріального, такого що неможливо зруйнувати та досконалого космосу. З того часу у філософію увійшла проблема матеріального та ідеального.

Проблема матеріального та ідеального.

“Матеріальне” – у перекладі з латини “речовинне”; тобто те, що є незалежним джерелом та причиною ідеальних процесів у світі, явищ людської свідомості.

Урамках цієї філософської проблеми було сформульоване т.зв. основне питання філософії (О.П.Ф.) – «Що є первинним: матерія або свідомість? Чи доступний для пізнання світ?» І, як наслідок, філософи умовно розподілились на три основні філософські напрямки: матеріалісти, ідеалісти, агностики. Матеріалізм – вирішує О.П.Ф. на користь первинності матерії, природи, фізичного, об'єктивного і розглядає свідомість, дух, мислення, психічне, суб'єктивне як похідне від матеріального, як його властивість. Ідеалізм – за первинне визнає свідомість, дух, ідею, мислення, психічне, суб'єктивне. Агностицизм – згідно з ним, не може бути остаточно вирішеним питання про первинність матеріального або ідеального (і матерія і дух визнаються першоджерелами світу в однаковій мірі).

Проблема пізнаваності світу.

Усвоєму класичному розумінні питання "Чи доступний для пізнання світ?" означає наступне: чи співпадають об'єктивна структура світу та об'єктивна структура людського розуму? Якщо "так", то накладення мислення на оточуючий світ принципово дає істину; якщо "ні", то отримання істини принципово неможливе. Людське мислення здатне (завдяки своїй внутрішній суті) адекватно відображати для себе світ.

5. Філософія Давнього Сходу.

Філософія Давньої Індії. Найдавніша давньоіндійська література

–т.зв. ведійська література. Її філософська частина – розділ упанішади, коментарі до Вед. Загальним принципом пояснення явищ й процесів навколишнього світу названий універсальний космічний порядок (ріта), що панує над богами та людьми, керує плином людського життя, народженням та смертю, щастям та нещастям. Якщо цей процес є гармонійним й досконалим, спрацьовує принцип дао. Як першооснова буття постає універсальний принцип – безособове сущє

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

10

(брахман), що ототожнюється також з духовною сутністю кожного індивіда (атман). Брахман є абстрактним принципом, призначеним для збагнення вічної, багатоликої сутності світу. Невіддільною частиною цього вчення є концепція кругообігу життя (сансара), у якому людське життя розуміється як форма нескінченного ланцюга перероджень. Особистість не існує, утім як не існує і людина, обмежена простором і часом. Атман, коли залишає тіло, спалене на багатті, під впливом карми змушений постійно повертатися у цей кругообіг, знаходити наступні втілення, “йти шляхом батьків”

(пітрьяна).

Буддизм – філософська школа й напрямок Давньої Індії. Все у світі є наслідком нескінченного руху дхарм, духовних нематеріальних часток. Розпад визначеної комбінації дхарм приводить до смерті. Однак дхарми не зникають, а поєднуються у нові комплекси, у результаті чого відбуваються переродження. Форма нового переродження визначається кармою, або законом, відповідно до якого усі вчинки людини мають наслідки для її “майбутнього життя” після смерті. Одне з головних положень буддизму – догмат про страждання. Він сформульований у 4-х «великих істинах»: 1) життя є страждання; 2) причини страждань людини – задоволення, земні прагнення; 3) шлях спасіння від страждань – необхідно знищити у собі бажання земних прагнень; 4) рекомендує дотримання основних умов для спасіння від страждань, досягнення таких чеснот, як правильна віра в Будду, правильне міркування тощо. Важливим моментом буддизму є вчення про нірвану. Нірвана розглядається як над-буття, стан вічного спокою, нескінченного блаженства. Стан нірвани доступний тій людині, яка виключається із процесу перероджень.

Філософія Давнього Китаю. "Книга Перемін" (І Цзин, УП-УШ ст. до н.е.) містить перші уявлення про світ та про людину у китайській філософії, у ній закладені основи китайської філософії. Текст починається із викладу ворожби на черепахових панцирах, кістках тваринах та рослинах, і в той же час містить у собі міфи про елементи інь та ян, які отримують тут понятійно-раціональну форму. Читача знайомлять із поняттям дао – шляхом речей та світу у русі. У ній виділяються “три даності”, кожна з яких рухається своїм шляхом, але завжди разом: Небо, Земля, Людина.

Ш ст. до н. е. – це розквіт філософії, суперництво “ста шкіл”, посеред яких виділяються шість напрямків: 1) школа інь та ян; 2)

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com