ОСНОВИ БУДОВИ АРТИЛЕРІЙСЬКИХ

3) дальнє зведення підривника.

Механізм складається із втулки 5, у пазу якої на осі 10 розміщений поворотний диск 42 із заводною пружиною 8; контактного пристрою, що включає ковпачок 11, пружину 29 і пробку 9; інерційного стопора 30 із пружиною 34 і кулькою 31, за допомогою якого диск 42 утримується в холостому положенні; накольно-запалювального пристрою, що складається з жала 50, пружини 51, капсуль-запалювача 49, ковпачка 48, піротехнічного запобіжника 40 і стопора 39, що перебуває у втулці 38.

У с л уж б о в о м у п о в о д ж е н н і (рис. 3.51) поворотний диск 42 утримується від переміщення в бойове положення кулькою 31, що входить у вертикальний паз диска й упирається в інерційний стопор 30, а також стопором 39 піротехнічного стопора 40. При цьому іскровий електродетонатор 44 виведений у бік від передаточного заряду 33, внаслідок чого випадковий вибух електродетонатора не може викликати спрацьовування підривника.

Іскровий електродетонатор відключений від електричного ланцюга п’єзогенератора (ПГ), і його електричні виводи закриті через металеві деталі підривника.

При п о с т р і л і під дією інерційної сили (рис. 3.52) стопор 30 переміщується до повного стиску пружини 34 і звільняє кульку 31, що викочується з паза поворотного диска по похилому отвору у втулці 5. Одночасно із цим капсуль-підпалювач 49, стиснувши пружину 51, наколюється на жало 50.

221

Рисунок 3.50 - Будова підривника (положення деталей підривника в службовому положенні):

1 – детонатор; 2 – утримувач; 3 – ковпачок; 4 – кришка; 5 – втулка; 6

– чашечка; 7 – втулка; 8 – заводна пружина; 9 – пробка; 10 – вісь; 11 – ковпачок; 12 – металева прокладка; 13 – ізолятор; 14 – п’єзоелемент; 15 – підтискна гайка; 16 – кільце; 17 – мембрана; 18 – сталевий ковпак; 19 – герметик; 20 – заклепка; 21 – гнучкий контакт; 22 – кришка; 23 – сукняна прокладка; 24

– ударник; 25 – герметик; 26 – сукняна прокладка; 27 – центральний контакт; 28 – ковпачок; 29 – пружина; 30 – інерційний стопор; 31 – кулька; 32 - ковпачок; 33 – передатний заряд; 34 – пружина; 35 – герметик; 36 – прокладка; 37 – стакан; 38 – втулка; 39 – стопор; 40 – піротехнічний запобіжник; 41 – стрижень; 42 - поворотний диск; 43 – корпус; 44 – іскровий електродетонатор; 45 – втулка; 46 – контактний ковпачок; 47 – шайба; 48 – ковпачок; 49 – капсуль-запалювач; 50 – жало; 51 – пружина

222

Дія підривника

Рисунок 3.51 - Положення деталей підривника під час пострілу

Промінь вогню від капсуля, пройшовши через бічний паз втулки 5, підпалює піротехнічний запобіжник.

Для зняття з електродів п’єзоелемента електричного заряду струму, що утворився під час удару, служить гнучкий контакт 21, пелюстки якого під дією сили інерції вигинаються і накоротко замикають електроди п’єзоелемента через металеві деталі підривника.

223

розряд. Вибух електродетонатора викликає детонацію передатного заряду 33, що передається детонатору підривника і далі - капсуль-детонатору розривного заряду снаряда.

224

3.2.11.3. Призначення, будова i дія дистанційноударного піротехнічного підривника Т-7

Піротехнічний підривник Т-7 – головний, дистанційно-контактний, незапобіжний, з установками на дистанційну й ударну дії. Підривник має шкалу у 165 поділок i призначений для комплектації 122-мм освітлювальних i агітаційних снарядів.

Підривник Т-7 складається з таких частин: корпусу з герметизуючим ковпачком; запалювального механізму; дистанційного пристрою; ударного механізму; порохової петарди (рис. 3.53).

Корпус – алюмінієвий i складається з головки, тарелі й хвостової частин. Головка з тарелем є основою для розміщення дистанційного пристрою, а у хвостовику розміщується ударний механізм i порохова петарда у втулці.

Герметизуючий ковпачок захищає елементи дистанційного пристрою від механічних пошкоджень, забруднення i герметизує їх.

Запалювальний механізм забезпечує запалювання дистанційного пристрою при пострілі й складається з ударника з пружиною і капсуль-підпалювача.

Дистанційний пристрій забезпечує відлік часу дії ударника i складається з: трьох дистанційних кілець із пороховим запресовуванням; порохових стовпчиків; натискної гайки; балістичного ковпачка.

Натискна гайка латунна для збільшення її ваги, а інші елементи алюмінієві.

Ударний механізм складається з: інерційного ударника з капсуль-підпалювачем; лапчастого контрзапобіжника; розгинача; пружини; жала.

225

Червоні смуги

Рисунок 3.53 - Піротехнічний підривник Т-7:

1 – корпус; 2 – натискна гайка; 3 – балістичний ковпак; 4 – суконне кільце; 5 – порохові стовпчики в корпусі; 6 – картонна прокладка; 7– вогнепередатний отвір; 8 – латунне кільце; 9, 10 ,11 – дистанційні кільця; 12– затискне кільце; 13 – дистанційний ударник; 14 – пружина ударника; 15 – капсуль-підпалювач; 16 – втулочка; 17 – нарізна пробка; 18– порохове запресування в дистанційному кільці; 19 – азбестові та олов’яні кільця; 20 – пергаментні кільця; 21 – з’єднувальна скоба; 22 – шкіряна прокладка; 23 – стопорний гвинт; 24 – інерційний ударник; 25 – капсуль-підпалювач; 26 – контрзапобіжник; 27 – жало; 28 – напрямна втулка; 29 – контрзапобіжна пружина; 30 – корпус порохової петарди; 31 – прокладка; 32 – захисний ковпак; а – головка; б – тарель; в – хвостовик; г, е – вогнепередатний отвір; д – газовідвідний кільцевий отвір; ж – вогнепередатні отвори в дистанційному кільці; з, к – вогнезапальні отвори; л, м, н, п – газовідвідні отвори; о – нагнітальний отвір

226

Порохова петарда складається з: порохового запресування і донної втулки.

Перед зарядженням необхідно згвинтити запобіжний ковпачок i ключем сумістити скомандувану подiлку дистанційної шкали з червоною рискою тареля.

При цьому розвертається за скобу стосовно середнього кільця верхнє та нижнє кільця, чим змінюється довжина підпаленого порохового запресування.

Дія підривника Т-7

Під час пострілу: під дією сил інерції від лінійного прискорення осідають: натискна гайка з балістичним кільцем, здійснюючи стопоріння дистанційних кілець, а отже – й установки підривника; дистанційний ударник запалювального механізму надколює капсуль-підпалювач, промінь вогню якого через запальний отвір запалює дистанційний вміст верхнього дистанційного кільця.

Під час польоту: після вигоряння порохового запресування у верхньому дистанційному кільці до передаточного отвору загоряється порохове запресування в середньому дистанційному кільці, а потім аналогічно – i в нижньому. Нормальне горіння забезпечується за рахунок надходження повітря через отвір в балістичному ковпаку i виходу порохових газів через 4 радіальні отвори у ньому.

Після вигоряння порохового запресування в нижньому дистанційному кільці через порохові стовпці в хвостовику корпусу запалюється порохова петарда, а від неї – вибивний заряд снаряда, який i забезпечує його дію в розрахованій точці траєкторії.

При зустрічі з перешкодою: при установці підривника на удар або неспрацюванні дистанційного пристрою під дією сил інерції перешкоди інерційний пiдривач наколює капсуль-підпалювач на жало, i промінь вогню запалює порохову петарду, i від неї запалюється вибивний заряд снаряда.

227

3.2.12. Призначення, принципова схема та принцип дії радіопідривників

Радіопідривники головні, радіолокаційні, неконтактні, запобiжного типу з далеким зведенням використовуються для комплектації осколково-фугасних снарядів i мін.

Радіопідривники діють автоматично в процесі зближення снаряда з поверхнею землі або ціллю на такій відстані від них, при якій розрив снаряда на траєкторії супроводжується ефективним ураженням цілі осколками.

Принципова схема радіопідривника містить основні елементи, наведені на функціональній схемі (рис.3.54).

В основі роботи радіопідривників лежить ефект До- плера-Білопольського.

Під час пострілу розстопорюється ударний механізм, i приводиться в дію джерело живлення.

Рисунок 3.54 - Схема дії радіопідривника:

ПНЧпідсилювач низької частоти; ЕЗелектрозапал; Д-детонатор

На польоті по закінченні часу далекого виведення підривник зводиться i випромінює в простір електромагнітні коливання високої частоти, які, відбиваючись від землі,

228

вловлюється приймачем. Унаслідок безперервної зміни відстані до поверхні землі або цілі частота відбитого сигналу поступово наближається до частоти випромінюваного сигналу.

При складенні випроміненого i відбитого сигналів, близьких за частотою, у змішувачі здійснюється биття частот із частотою, що дорівнює різниці складових частот.

У міру наближення снаряда до поверхні землі або цілі різниця частот зменшується, а амплітуда биття збільшується. У цьому разі підвищується й амплітуда демодульованого i посиленого низькочастотного сигналу, досягаючи величини порога спрацювання виконавчого реле, яке, спрацьовуючи, підключає електрозапал до джерела струму, яке викликає детонацію детонаційного ланцюга підривника, а отже, – i розривного заряду снаряда. Таким чином, розрив снаряда відбувається на деякому віддаленні від поверхні землі або цілі, в зоні найбільш ефективного ураження цілі осколками.

При відмові радіолокаційної дії або при установці підривника на удар розрив снаряда відбувається під час удару його об перешкоду в результаті дії ударного механізму підривника.

3.3.Бойові заряди

3.3.1.Призначення і типи бойових зарядів, вимоги

до них

Бойовим зарядом (БЗ) називається елемент пострілу, призначений для надання снаряду або міні заданої початкової швидкості при допустимому найбільшому тиску порохових газів у каналі ствола. Класифікація бойових зарядів подана на рис. 3.55.

Бойовий заряд складається з оболонки, порохового заряду, засобів запалювання, допоміжних елементів.

229

Оболонка призначена для розміщення решти елементів бойового заряду і виконується у вигляді гільзи або картуза із тканини.

Пороховий заряд є основною частиною бойового заряду і служить джерелом хімічної енергії, яка під час пострілу перетворюється в кінетичну енергію руху снаряда або міни в каналі ствола.

І. За призначенням

Рисунок 3.55 - Класифікації бойових зарядів

Засоби запалювання приводять до дії бойовий заряд у процесі пострілу.

230