Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
осн. підп. діяльн.варіант 1.docx
Скачиваний:
19
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
49.96 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України Запорізький національний технічний університет

Волинець Вероніка А.

Спеціальність: Психологія

Група: ГПз- 219

Контрольна робота

ДИСЦИПЛИНА :

ТЕМА:

_________________________________________________________________

ВИКЛАДАЧ:

Запоріжжя 2011-2012 р.

Зміст

  1. Сутність і функції підприемства.

1.1 Суть підприємництва

1.2 Функції підприємництва

  1. Обмеження в підприемницькій діяльності.

  2. На конкретних прикладах розкрийте, переважно в яких сферах поширений франчайзинг.

Висновок

Список використаної літератури

Сутність і функції підприемства.

1.1 Суть підприємництва

Розвиток суспільства свідчить про те, протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми економічного життя, зокрема господарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну. [6, ст. 10] Перша існувала в усіх до ринкових формаціях. Друга, започаткована ще у період розвитку первісного ладу існує донині і є визначальною формою виробництва в усіх індустріально розвинутих країнах. Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені [6, ст. 11]. Воно має такі основні риси:

  • Універсальність праці – діяльність суб’єкта господарювання спрямована на задоволення власних потреб з однаковим набором видів праці.

  • Замкненість виробництва – кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. Виконуються всі роботи – від видобування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

  • Прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням – прямі натуральні зв’язки ведуть до безпосереднього використання виробленого продукту самими виробниками.

Товарне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами. [6, ст. 12] Його визначальні риси: суспільний поділ праці; повна соціально-економічна відокремленість виробників; економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну; приватна власність на результати праці; продукт праці набуває форми товару – продукту праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну. Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. [7, ст. 13] Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать: працівники; засоби виробництва; сили природи, що використовуються; наука та інформація; форми і методи організації виробництва. Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:

  • Обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності, тобто у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці. Еквівалентний обмін можливий лише за наявності свободи вибору, можливої лише в умовах конкуренції.

  • Економічна відокремленість виробників, що зумовлює свободу діяльності господарюючих суб’єктів. Тобто економічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльності суб’єктів господарювання, самостійне формування програми діяльності. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.

Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю товарного виробництва. [7, ст. 20] Без свободи господарської діяльності тобто підприємництва товарного виробництва не існує. У свою чергу підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва яке є для підприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом на якому лише і можуть розвиватися підприємницькі відносини. Свобода підприємництва невід’ємна від ринкових зв’язків. Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. [7, ст. 22] Це також магазини, універмаги, універсами, різні лотки та кіоски, фондові біржі, товарні біржі та інші. Відносини між продавцями і покупцями щодо існуючих та потенційних товарів утворюють ринки. Ринок складається і з суб’єктів та об’єктів ринку. Головні функції ринку це регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча та інтегруюча.

Підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту. [1, ст. 2] Слід зазначити, що підприємництво – це не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими відчутними ознаками.

По-перше, це самостійна діяльність. Основою підприємницької діяльності є власність підприємця.

По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В основі здійснення підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.

По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути постійною, пов’язаною з відтворювальним процесом і обов’язково офіційно зареєстрованою.

По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну майнову відповідальність.

По-п’яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу. Таким чином підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу. [1, ст. 2] Не треба ототожнювати поняття підприємництво та підприємливість. Підприємливість – це здатність людини до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні й можуть бути підприємцями. За цивілізаційним підходом підприємництво є сферою реалізації здібностей людини до ініціативної діяльності, прояву потенційних можливостей саморозвитку і самовираження людини. [3, ст. 5] Наукові підходи, які пов’язують сутність підприємництва з окремими характерними рисами діяльності суб’єкта господарювання в умовах ринкової невизначеності (ризиком, інноваційністю, прибутковістю) є спрощеними, недосконалими. Підприємництво як предмет економічного дослідження не тільки є втіленням певних характеристик, а насамперед, сукупністю суспільно-економічних відносин, що забезпечують певні напрями діяльності, визначають їх соціальні та інші характеристики, пов’язані з працею їх учасників. [3. т. 6] Підприємництво треба розглядати не стільки на рівні окремого індивіда або господарської одиниці, скільки на макрорівні як цілісний економічний об’єкт, функціональна діяльність якого детермінує загальні соціально-економічні характеристики суспільного відтворення. Таке уявлення підприємництва відкриває можливість здійснення переходу на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва, визначення напрямів переходу на підприємницьку форму організації виробництва в умовах трансформації економіки. Підприємницька активність є ресурсом саморозвитку підприємства, що включає досвід, знання, здібності, вміння підприємця в контексті їх безперервного оновлення і збагачення. Це особливий вид активності, який принципово відрізняється від звичайної трудової активності за способом реалізації, за сферою застосування, за критеріями виміру. Поняття підприємництво слід розглядати в різних значеннях: по-перше, як предмет теоретико-економічного дослідження, представлений специфічною формою економічних відносин з приводу включення індивідуальних робочих сил, здібностей та творчого потенціалу особи, а, по-друге, як об’єкт цілеспрямованої діяльності підприємця. [4, ст. 25] Отже, підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання, основу якого становить новаторський підхід до організації та ведення бізнесу, безперервний пошук ефективних способів використання можливостей, ініціативність і прагнення до нових перспектив розвитку власної справи, зважений підхід до ризику. [5, ст. 7]

1.2 Функції підприємництва

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну, ресурсну, організаційну, стимулюючу.

Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком. [6, ст. 22]

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням. [6, ст. 22]

Стимулююча функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача. [6, ст. 23]

Основними функціями підприємця у його діяльності є:

  • Становлення власної справи: мобілізація необхідних матеріальних, інформаційних, інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів.

  • Організаційна функція: вибір сфери діяльності, організаційно-правової форми підприємництва, початок безпосереднього функціонування.

  • Розвиток бізнесу: пошук і використання ринкових можливостей, реалізація завдань стратегічного розвитку.

Таким чином розглянуті функції здійснення підприємницької діяльності дають змогу зробити узагальнюючий висновок про те, що для підприємця трудова діяльність не нав’язується ззовні як чужа воля, а є формою реалізації власної суті. Вона наявна в індивідуальній свідомості на рівні сформованої потреби і реалізується як вільна діяльність, праця на себе і на суспільство.

Обмеження в підприемницькій діяльності.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”. Органи Антимонопольного комітету України на підставі вмотивованого клопотання в інтересах розслідування справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції забезпечують конфіденційність інформації про особу. Не може бути звільнена від відповідальності особа, визначена у цій частині, якщо вона:

- не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

- була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;

- не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

На конкретних прикладах розкрийте, переважно в яких сферах поширений франчайзинг.

У силу своїх очевидних переваг і підтвердженої на практиці ефективності фpaнчaйзинг дуже швидко завоював широку популярність в усьому світі. На сьогоднішній день фpaнчaйзинг використовується в більш ніж 75 сферах бізнесу — від фаст-фуд і ресторанів до операцій з нерухомістю і юридичними послугами.

За даними FRANDATA Corporation, сферами економіки, у яких фpaнчaйзинг одержав на сьогоднішній день найбільше поширення є: заклади фаст-фуд — близько 20% загальносвітової кількості фpaнчaйзі, роздрібна торгівля (у тому числі продуктами харчування) — 15%, сфера послуг (у тому числі спортивних і туристичних) — близько 12%, автомобільні перевезення й обслуговування — 8%, будівництво — 7%. При цьому близько 50% усіх фpaнчaйзингових мереж світу працюють у сфері торгівлі, де ключове місце належить закладам фаст-фуд, ресторанам, магазинам промислових і продовольчих товарів. У середньому, близько 80% закладів фаст-фуд найбільших світових операторів знаходяться в управлінні фpaнчaйзі.

Зараз фpaнчaйзинг найбільшою мірою розвитий на своїй батьківщині — у США, де, за інформацією Міжнародної асоціації фpaнчaйзингу, у рамках близько 1500 фpaнчaйзингових мереж існує більш 350 тысяч фpaнчaйзі (франшизних точок). Річний обсяг продажів у рамках системи фpaнчaйзингу перевищує $1,5 трильйони, при цьому більше 40% підприємств роздрібної торгівлі є фpaнчaйзинговими (прогноз на 2010 рік — 50%). Фpaнчaйзинг у сфері роздрібної торгівлі забезпечує близько 15% ВВП США. Приблизно 60% ВНП країни виробляється підприємствами малого і середнього бізнесу, більш 50% яких працює по системі фpaнчaйзингу. За даними адміністрації малого бізнесу США, за останні п'ять років у країні більш 85% малих підприємств по тим чи іншим причинам припинили своє існування. За той же період тільки 14% підприємств-фpaнчaйзі були закриті. Таким чином, у середньому з 8 створених франшизних підприємств протягом перших п'яти років тільки одне припиняє своє існування.

В інших країнах світу фpaнчaйзинг розвинутий трохи в меншому ступені, приміром, у країнах Західної Європи частка фpaнчaйзингу в роздрібній торгівлі складає 30%. Усього в країнах ЄС зараз діє близько 4000 фpaнчaйзингових мереж, у яких трудиться близько 1,5 мільйони чоловік, а їхній річний оборот перевищує $120 мільярдів. Компанії Великобританії, Франції, Німеччини й інших країн досить активно використовують систему фpaнчaйзингу. Приміром, у Великобританії щорічний доход фpaнчaйзингових мереж складає більш 10 мільярдів фунтів стерлінгів. За даними Британської асоціації фpaнчaйзингу, у 2001 році більше 90% фpaнчaйзі у Великобританії були прибутковими, за цей рік власники франшиз створили більш 325 тисяч робочих місць. В Франції, що займає в Європі третє місце (після Великобританії і Німеччини) по кількості фpaнчaйзингових мереж, нараховується більш 600 фpaнчaйзерів і 30 тисяч фpaнчaйзі.

Одним з найбільш показових прикладів ефективної реалізації фpaнчaйзингової технології є мережа компанії МсDоnаld's, яка представлена на сьогоднішній день у 119 країнах світу більше 30000 ресторанами, близько 75% (приблизно 23000) з який знаходяться в управлінні фpaнчaйзі. Також варто виділити мережу IKEA, усі магазини якої (більш 180 у більш ніж 60 країнах) працюють за фpaнчaйзинговми угодами.

Незважаючи на широке застосування фpaнчaйзингу в усьому світі, тільки 14 країн прийняли спеціальні законодавчі акти, що стосуються фpaнчaйзингу. До числа таких країн належать США, Канада, Мексика, Бразилія, Іспанія, Франція, Австралія, Китай, Малайзія, Індонезія, Північна Корея, Білорусія, Росія, Румунія. Аналіз законодавства цих країн дає можливість поділити їх на дві великі групи:

-країни, в яких законодавець шляхом прийняття спеціальних актів впливає на формування волевиявлення сторін під час підписання договору, тобто законодавчо регулюються переддоговірні відносини франшизодавця і франшизопоотримувача;

-країни, в яких законодавчо регулюються правовідносини сторін в основному на стадії виконання і припинення фpaнчaйзингового договору. До другої групи країн належать Білорусія, Росія та Румунія.

Не слід забувати, що поруч із широким застосуванням фpaнчaйзингу у внутрішній торгівлі багатьох країн, він також застосовується в міжнародній торгівлі. Як правило, експортерами франшизи є компанії США, Канади та ряду європейських країн, які мають спеціальне законодавство, що зобов'язує франшизодавця розкрити інформацію про франшизу на переддоговірній стадії. Реципієнтами франшиз є компанії країн, в яких або взагалі не існує будь-яких нормативних вимог щодо розкриття інформації, або обсяг інформації, що підлягає розкриттю, нечітко обкреслений. При укладенні та виконанні договорів міжнародного фpaнчaйзингу завжди виникає питання про те, право якої держави застосовуватиметься до правовідносин, установлених даним договором. У силу принципу lex voluntatis сторони в якості права, що застосовується, можуть обрати як право держави франшизодавця, так і право держави франшизоотримувача, або право будь-якої третьої держави. З огляду на максимальний захист інтересів франшизоотримувача, доцільно в якості права, що застосовується, обирати право держави, у якій законодавчо закріплені максимальні вимоги щодо розкриття інформації про франшизу. Отже, якщо українське підприємство укладає договір міжнародного фpaнчaйзингу з франшизодавцем, у країні якого діють вимоги щодо розкриття інформації про франшизу на переддоговірній стадії, доцільно вказати право держави франшизодавця в якості права, що застосовується.

Отже, як показує більш ніж сторічний досвід тих країн, що винайшли фpaнчaйзинг і ефективно його використовують, ця система є більш ніж перспективною. Незважаючи на певну частку екзотики й недоліки законодавчого регулювання в Україні, система фpaнчaйзингу може принести чималі прибутки вітчизняним бізнесменам. Головне – необхідно навчитися вміло її використовувати.

Активно в Україні розвиваються фpaнчaйзингові системи у сфері роздрібної торгівлі одягом, у цій сфері бізнесу в Україні займаються декілька компаній, зокрема фірма SENSUS. При формуванні своєї фpaнчaйзингової мережі фірма SENSUS пред'являє до фpaнчaйзі наступні вимоги. Найперша вимога до фpaнчaйзі — це прийняття умов співробітництва і бажання працювати. Людський фактор відіграє велику роль у бізнесі, тому що фірма SENSUS тісно співробітничає з партнерами. Природною умовою є наявність у партнерів торгових площ і оборотних коштів.

Відомою фpaнчaйзинговою мережею в сфері туристичного бізнесу в Україні є мережа туристичних агентств «Галопом по Европам». На сьогоднішній день фpaнчaйзингова компанія «Галопом по Европам» має у своєму розпорядженні мережу, що складається з 21 офісу по всій Україні (4 з них розташовані в Києві). Усі вони працюють по схемі фpaнчaйзингу і являють собою незалежних юридичних осіб, які користуються не тільки торговою маркою, але і цілим комплексом юридичних і маркетингових послуг фpaнчaйзингової компанії «Галопом по Европам». Основним принципом роботи компанії у всіх регіонах є єдність цін, умов придбання турів, рівня сервісу і підготовки фахівців. Для цього здійснюється навчання співробітників фpaнчaйзі, використовуючи при цьому методичні посібники, інструкції, семінари, лекції.

У сфері надання побутових послуг розглянемо особености організації і функціонування мережі хімчисток фpaнчaйзингової компанії «Ун Моменто». Для розширення бізнесу компанія вибрала два напрямки: це відкриття власних приймальних пунктів у Києві в торгових центрах інноваційного формату і розширення мережі в регіонах України за допомогою використання фpaнчaйзингу. На сьогоднішній день під торговою маркою «Ун Моменто» у Києві працює 32 точки, по фpaнчaйзингу – чотири у регіонах України. Використання системи фpaнчaйзингу дає фpaнчaйзинговій компанії «Ун Моменто» можливість передавати підприємцям, які бажають організувати власний бізнес з мінімальним ризиком, сформовану торгову точку, 9-літній організаційний і комерційний досвід роботи в Україні, ділову репутацію. За цією схемою компанія почала працювати з 2003 року. Як правило, договір фpaнчaйзингу заключається на 5 років. Надалі можлива його пролонгація за узгодженням обох сторін. Допускається можливість субфpaнчaйзингу, але фpaнчaйзингова компанія «Ун Моменто» залишає за собою оцінку потенційних субфpaнчaйзі. Виникнення конкуренції усередині мережі неприпустимо, оскільки для компанії важливо, щоб уся мережа працювала, як єдиний налагоджений механізм. У рамках угоди від фpaнчaйзингової компанії «Ун Моменто» фpaнчaйзі одержує право використання відомої торгової марки «Ун Моменто», досвід роботи і лідируючу позицію в цьому бізнесі на Україні.

Отже, франчайзинг є порівняно новим явищем у вітчизняній економіці. Перший франчайзинговий договір в Україні був підписаний у 1994р. [73, с.35]. Разом з тим, за оцінками експертів, франчайзингова форма організування підприємницької діяльності останніми роками набуває швидкого поширення серед вітчизняних суб’єктів господарювання. Про це свідчать, зокрема, дані Асоціації франчайзингу України (рис. 2.1).

Рис. 1. Динаміка кількості франчайзингових мереж, здійснюючих діяльність в Україні (побудовано за матеріалами [89)

Окрім Асоціації франчайзингу за розвитком франчайзингових відносин в Україні слідкують також Міністерство економіки України, Українська біржа інтелектуальної власності та інші організації, в тому числі і юридичні фірми. Так, за даними Української біржі інтелектуальної власності у 2002 р. в Україні функціонувало близько 400 франчайзингових підприємств, а станом на середину 2003 р. – 550 [89]. За даними Асоціації франчайзингу на початок 2006р. в Україні їх вже нараховувалось 2380 одиниць [89] (рис. 2.2).

Рис. 2. Динаміка кількості франчайзингових підприємств в Україні (побудовано за матеріалами [89])

При цьому слід наголосити, що вищенаведені дані щодо розвитку франчайзингу в Україні є значною мірою приблизними оцінками експертів зазначених організацій. Достовірна інформація, яка могла б відобразити реальну динаміку розвитку франчайзингу в Україні, поки що відсутня. Пояснюється це тим, що вітчизняні суб’єкти господарювання не надають статистичним органам інформацію про свою участь у франчайзингових взаємовідносинах. Очевидним є те, що достовірні статистичні дані щодо розвитку франчайзингу можуть бути отримані в разі законодавчого закріплення за сторонами франчайзингових взаємовідносин обов’язку реєструвати договори франчайзингу в органах державної реєстрації. Такий обов’язок передбачається Проектом Закону України “Про франчайзинг” [3]. Разом з тим, необхідність реєстрації договору франчайзингу може стати бюрократичною перепоною на шляху розвитку франчайзингових відносин в Україні.

Список використаної літератури

  1. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991.

  2. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991.

  3. Агатова Т.А., Серьогіна С.Ф. Макроекономіка: підручник – 3-е видання, Москва: МГУ ім. М.В. Ломоносова – Справа і Сервіс, 2000.

  4. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навчальний посібник. – Київ, ДТЕУ, 1995.

  5. Бойчик І.М. Економіка підприємства, посібник; Київ: Атіка, 2006.

  6. Варналій З.С. Основи підприємництва, навчальний посібник; Київ: Знання-Прес, 2006.

  7. Сизоненко В.О. Сучасне підприємництво, довідник; Київ: Знання-Прес, 2007.

  8. Ятрів Г.Л. Макроекономічні дослідження: Підручник. – Київ: Либідь, 2000.

  9. Яшоків С.В. Політична економія: Підручник. – Київ: Знання, КОО, 2003.