X x2 Ризик

Рис. 1.1- Співвідношення ризику і доходу.

Коли ризику немає, інвестори одержують доход Y3, за ризику X1 доход буде Y2,інвестори одержать доход Y1. У звичайних умовах низький ризик приводить до низької віддачі, високий ризик пов`язаний з високими доходами.

У фінансах ризик визначається рівнем мінливості сподіваних доходів, що трапляються у ряді значень, коли вони відхиляються від характерної середньої величини. Наприклад, середньоарифметичне ряду 1,2,3 - 2, а ряду 1,3,6 -3. Друга послідовність вважається більш мінливою за першу. Чим вище мінливість, тим вищий рівень ризику.

Інший фактор, що впливає на рівень ризику, - час. Готівка важить для інвестора більше, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор дає гроші в борг, завжди є ризик або непевність, що гроші повернуться. Щоб позикодавець ризикував розлучатися зі своїми грошима, він має отримувати добру компенсацію. Наведемо приклад допоможе зрозуміти вищесказане.

ПРИКЛАД. Особа має 10000 ум. од. готівкою і 1000 ум.од. віддає в борг або інвестує. Отже, вона міняє гарантовану готівку на певний майбутній доход і може вимагати 100 ум. од. доходу за позику 1000 ум.од. Віддача дорівнює 10 % ( 100 ум.од. / 1000 ум.од.).

Інвестор далі не охоче розлучається зі своїми грошима. Якщо в нього попросять позичити ще 1000 ум.од., він може вимагати 110 ум.од. доходу, щоб покрити зростаюче небажання поступатися гарантованою готівкою в обмін на ризиковані майбутні доходи. У такому випадку віддача зросте до 10,5% (210ум.од./2000ум.од.), за принципом: завтра ризикованіше, ніж сьогодні. Чим більше грошей вкладається, тим вищий ризик, і інвестори хочуть компенсації за такий ризик. Іншими словами, коефіцієнт віддачі (ставка дисконту) зростає із зростанням ризику вкладання дедалі більших сум в активи, що дають доход у майбутньому. На цьому простому прикладі показано, що коли ризик або непевність зростають, збільшується доходність, на яку сподіваються.

Отже, аналіз ризику і віддачі є основою всіх оцінок доцільності капіталовкладень ті прийняття рішень. Порівнюючи рівень ризику із сподіваними доходами, можна визначити, чи слід вкладати гроші у певний проект і чи буде він прибутковіший за інші. Завжди існує співвідношення ризику і доходу. Загалом, чим вищий рівень ризику, тим більшого доходу сподіваються. І навпаки.

Ризик у господарській діяльності має об’єктивну основу із-за невизначеності зовнішнього середовища по відношенню до підприємства. У книзі “Риски в предпринимательской деятельности” [16] автори М.Г.Лапуста і Л.Г.Шаршукова відзначають, що зовнішнє середовище вміщує в себе об’єктивні економічні, соціальні і політичні умови, в рамках яких фірма здійснює свою діяльність і до динаміки яких вона повинна пристосовуватися. Невизначеність ситуації обумовлена тим, що вона залежить від безлічі змінних. Об’єктивність ризику пов’язана з наявністю факторів, існування яких не залежить від дій господарника.

Крім об’єктивної існує суб’єктивна сторона ризику. Ризик у господарській діяльності завжди суб’єктивний, оскільки він реалізується через людину. Така точка зору має сенс, бо саме людина оцінює ситуацію, формує безліч можливих ісходів і оцінює ймовірність їх здійснення, здійснює вибір із безлічі альтернатив. Крім цього, сприймання ризику залежить від кожної конкретної людини: для одного надана величина ризику є припустимою, а для іншого - неприпустимою.

По відношенню до ступеня ризику господарюючі суб’єкти і громадяни поділяються на підприємців, інвесторів, спекулянтів і гравців.

ПІДПРИЄМЕЦЬ - вкладає свій власний капітал при певному ризикові.

ІНВЕСТОР - при вкладенні капіталу, більшою частиною чужого, думає передусім про мінімізацію ризику, тобто це посередник у фінансуванні капіталовкладень.

СПЕКУЛЯНТ - готовий йти на певний, заздалегідь розрахований ризик.

ГРАВЕЦЬ - готовий йти на будь-який ризик (ва-банк).

Суб’єктивність ризику пов’язана з таким поняттям, як діловий ризик. Саме успіх підприємця значною мірою залежить від відношення до ділового ризику.

Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, за­грози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін «ризик» походить від ла­тинського слова «resecum» — скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціюва­лося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.

В економічній літературі відомі численні спроби сформулю­вати теоретичні визначення поняття ризику. Найбільш послідов­ним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першо­основі є невизначеністю.

Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-еконо­мічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу гос­подарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно мож­ливих значень. Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосу­вання, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення. Отже, потрібний перехід від суб'єктивно сприйманої непевно­сті, випадковості до об'єктивного поняття ризику, що на ній базується. Єдиний спосіб такого переходу — оцінити непев­ність (випадковість) кількісними методами, надавши їй реаль­них числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визна­но лише таку невизначеність, яку можна оцінити кіль­кісно.

Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин мо­жна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту ха­рактерну особливість, що вона одночасно як два необхідні ком­поненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:

1) частоту настання події щодо місця та часу;

2) розмір збитку, тобто абсолютну величину від'ємного відхи­лення фактичного результату від очікуваного.

Отже, показник ризику за своїм змістом — це не лише ймовір­ність появи непевної (випадкової) події, а й імовірність настання негативного результату.

Ідея кількісного підходу до оцінки ризику ґрунтується на тому, що невизначеність може бути поділена на два види.

Якщо невизначені параметри спостерігаються досить часто за допомогою статистики або імітаційних експериментів, то можна визначити частоти появи даних подій. Такий тип невизначеності має назву статистичної невизначеності. При достатній кількості спостережень частоти розглядаються як наближене значення ймовірностей подій.

Якщо окремі події, які нас цікавлять, повторюються досить рідко або взагалі ніколи не спостерігалися і їх реалізація можлива лише в майбутньому, то має місце нестатистична невизначеність. У цьому випадку використовується суб'єктивна ймовірність, тобто експертні оцінки її величини. Концепція суб'єктивної ймовірності грунтується не на статистичній частоті появи події, а на ступені впевненості експерта в тому, що задана подія відбудеться.

Методологічною базою аналізу і ризику інвестиційних проектів є розгляд вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з відомими законами ймовірнісного розподілу. Математичний апарат, використовуваний при цьому підході, розглядається докладно в курсах теорії ймовірності та математичної статистики.

Прийняття рішень є важливою частиною будь-якої управлінської діяльності. Завдяки процесу прийняття рішень здійснюється координація діяльності компанії - головна функція менеджера.

У управлінні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить більш формалізований характер, ніж це має місце бути в приватному житті.

Справа в тому, що тут рішення торкається не тільки однієї особистості, частіше за все воно відноситься до частини або до цілої організації, і тому підвищується відповідальність за прийняття організаційних рішень.

У зв'язку з цим виділяють два рівні рішень в організації: індивідуальний і організаційний. Якщо у першому разі управлінця більше цікавить сам процес, його внутрішня логіка, то у другому - інтерес зсувається в сторону створення відповідного середовища навколо цього процесу.

Ухвалення рішень - це основа діяльності організації. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енер­гетичних та інформаційних ресурсів конкретної організації. За резуль­татами рішень відбувається процес порівняння, аналізу та оцінки за­планованих показників і досягнутих результатів.

Ухвалення та виконання управлінських рішень - найголовніший оціночний критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежать про­дуктивність праці, економне та раціональне використання спожитих ресурсів, рівень інформаційної системи, мотивація персоналу та багато інших аспектів управління.

При прийнятті управлінських рішень завжди важливо враховувати ризик. Поняття «ризик» використовується тут не в значенні небезпеки. Ризик скоріше відноситься до рівня визначеності, з якої можна прогно­зувати результат. В ході оцінки альтернатив і прийняття рішень керівник повинен прогнозувати можливі результати в різних обставинах або ста­нах природи. Взагалі, рішення приймаються за різних обставин по відношенню до ризику. Ці обставини традиційно класифікуються як умо­ви визначеності, ризику або невизначеності.

Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли не­можливо оцінити імовірність потенційних результатів, оскільки не­обхідні чинники є складними і новими, і про них неможливо отримати достатньо релевантну інформацію. Стикаючись з невизначеністю, керівник може використовувати різні можливості:

а) спробувати отримати додаткову релевантну інформацію і на її основі ще раз проаналізувати проблему;

б) діяти у відповідності з минулим досвідом, інтуїцією і зробити припу­щення про імовірність подій.

В умовах невизначеності ситуації корисно розраховувати:

• очікуване значення;

• середнє квадратичне відхилення;

• коефіцієнт варіації.

Про що ж говорить середнє значення?

Очікуване значення показника - середня зважена, де в якості ва­ги використовуються імовірності відбуття подій, а в якості величин, що усереднюються - значення показника при кожному з можливих варіантів. Це можна зобразити формулою:

(1)

де - очікуване значення,

Аі - значення при і-тому варіанті;

Pi - імовірність настання і-того варіанту

Що являє собою середнє квадратичне відхилення? Воно розраховується як квадратний корінь із середньозважено­го квадрату відхилень від очікуваного значення, тобто:

(2)

Середнє квадратичне відхилення - це абсолютна міра ризику. Чим вище середнє квадратичне відхилення, тим вищий ризик.

Що розуміють під коефіцієнтом варіацій

Коефіцієнт варіації (cv) є мірою відносної дисперсії, (відносний ступінь ризику).

Механізм реалізації рішень визначає:

· оформлення організаційної документації по реалізації рішення і доведення його до виконувачів;

· роз'яснення виконувачам змісту рішення, його важливості і необхідності;

· конкретизація задач по кожному виконавцю (управлінський персонал, цех, відділ т. д.) з внесенням уточнень коректив в їх змісті;

· призначення відповідних виконавців або утворення системи відповідальності за реалізацію певних задач рішення; організація всеохоплюючого, постійно діючого його стимулювання і контролю за ходом його виконання.

Для менеджера важливо вміти використовувати різні методи прийняття рішень, зокрема використовувати метод причин і результатів, який використовується для аналізу і вирішення самих різних виробничих завдань. Схема метода представляє собою графічно-впорядковане представлення факторів, що впливають на об'єкт аналізу. Перевагою даного методу є то, що він дає певне представлення про фактори, що впливають на об'єкт аналізу, про причинно-наслідкові зв'язки цих факторів.

Матриця оцінки наслідків реалізації рішення нале­жить до простих, але наочних методів вибору кращого варіанта рішення. Суть цього методу полягає у тому, що в матрицю заносять усі можливі майбутні наслідки (як позитивні, так і негативні) реалізації рішення (події). Ефективність розраховується множенням ймовірності настання події на її значення у складі всіх можливих по­дій, що відбудуться внаслідок реалізації рішення. Ця матриця не гарантує, що відібраний варіант рішення буде високоякісним, оскільки при її складанні можуть бути-допущені помилки в оцінці важливості події чи ймовір­ності її настання. Однак корисність складання матриці безсумнівна, оскільки в ході цього процесу доводиться продумувати багато альтернативних наслідків рішення. При цьому ці наслідки фіксуються письмово і системати­зуються.

Методи теорії ігор. Теорія ігор — математична тео­рія конфліктних ситуацій, тобто таких, у яких зіткнулись інтереси двох чи більше сторін, які добиваються різних цілей. Теорія ігор розглядає задачі, типові для військової справи, конкурентної боротьби та ін. Суть ігрового прий­няття рішення полягає в тому, щоб врахувати можливі дії сторін, які беруть участь у ситуації (конфлікті). При цьому конфліктом вважають не обов'язково напружені відносини між різними сторонами. В теорії ігор під кон­фліктом розуміють будь-яке незбігання інтересів сторін. На вибір рішення (стратегії поведінки) впливають: мож­ливий варіант дій суперника; кількісний результат (виграш, програш), до якого приведе певна сукупність ходів. Стратегію, яка приведе до найвищого виграшу в грі з врахуванням можливих дій суперника, приймають як рішення.

Вибір оптимальної стратегії досягається побудовою досить складних матриць. Тому в практичній роботі ме­неджера теорія ігор не може надати практичної допомо­ги у вирішенні проблем. Однак це не означає, що менед­жер не зможе прийняти такого рішення, де йому необхід­но врахувати рішення свого суперника. Наприклад, плануючи маркетингові заходи, менеджер обов'язково повинен продумати можливі дії своїх конкурентів.

Дерево рішень. Побудова «дерева рішень» ґрунтується на знанні елементів теорії графів та теорії ймовір­ності і тому є досить ефективним методом, який дає змо­гу з'ясувати розгалуження проблем та рішень і краще оцінити наявність альтернатив та кількість їх.

Аналіз рішень. Аналітично-систематизаційний метод передбачає відхід від послідовності кроків, описаних ви­ще. При застосуванні цього методу заключним етапом прийняття рішення є його системний аналіз, який здійс­нюється у такій послідовності.

1. Визначають привід для рішення—мету (намір).

2. Розробляють цільову установку, тобто чітко визна­чають предмет рішення; що конкретно прагнуть досягти; які заходи є для цього.

3. Класифікують та оцінюють цільові установки ­-­­ встановлюють цілі, яких прагнуть досягти, їх обов'язко­вість, реальність, оцінюють бажані цілі.

4. Розробляють та зважують альтернативи - їх оці­нюють з погляду обов'язкових та бажаних цілей, відки­дають альтернативи, якщо, бажана (необхідна) ціль не може бути досягнута. Приймають попередній варіант рішення за показником ступеня досягнення цілі.

5. Виявляють негативні наслідки, ризик, оцінюють їх ймовірність та важливість.

6. Приймають остаточне рішення.

Список використаної літератури

1. Важицький Ф. Управління в умовах стратегічних невизначеностей: основні методи і засоби // Регіональна економіка. 2001. - №2. – с. 147 – 150.

2. Жигалов В. Т., Цикановська Л. М. Основи менеджменту і управлінської діяльності: Підручник. – К.: Вища школа., 1995. – 223. – іл.

3. Мескон М. Х. Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту: Пер. С. Англ. – М.: Дело, 1995. – 704 с.

4. Ніпіаліді О. Прийняття управлінських рішень, аналітичний і інформаційний аспект // Наукові записки. 2001. - №7. – с. 176 – 178.

5. Практический менеджмент. Методы и приемы деятельности руководителя / Авт – сост. Н. Е. Сальков. – Д. – «Станкер», 1998. – 448 с.

6. Тарнавська Н. П., Пушкар Р. М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.

7. Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 351 с.

8. Шегда А. В. Основи менеджмента: Учебное пособие. – К. – Издательство «Знания», КОО, 1998. – 512 с.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В УМОВАХ РИЗИКУ

Аграрний сектор економіки великою мірою визначає соціально-економічне становище держави, гарантує продовольчу безпеку.

В зв’язку з постійною зміною внутрішнього і зовнішнього середовища аграрних формувань їх економічна діяльність має певний елемент невизначеності, що свідчить про постійну наявність ризикової ситуації.

Економічний ризик – це об’єктивно-суб’єктивна категорія, що пов’язана з подоланням непевності та конфліктності у ситуації неминучого вибору й відображає міру досягнення очікуваного результату, невдачі та відхилення від цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників [1].

Опрацьовуючи наукову літературу ми прийшли до висновку, що ризик має діалектичну об’єктивно-суб’єктивну структуру.

Об’єктивність ризику в сільськогосподарському виробництві ґрунтується на тому, що він існує внаслідок об’єктивних притаманних економіці категорій конфліктності, невизначеності, розпливчастості, відсутності вичерпної інформації на момент оцінювання та прийняття управлінських рішень.

Суб’єктивність ризику зумовлюється тим, що в економіці (агробізнесі) діють реальні люди (інвестори, менеджери, управлінські команди, бізнесмени) із власним досвідом, інтересами, преференціями, схильністю чи несхильністю до ризику.

Суб’єкт ризику – особа, колектив людей, які зацікавлені в результатах управління об’єктом ризику і мають відповідну компетенцію щодо управління і прийняття відповідних рішень стосовно об’єкта ризику [2].

Економічний ризик агропромислового виробництва передбачає можливість шкоди внаслідок невизначеності, пов’язаної з прийняттям економічного рішення. Тому в першу чергу потрібно зосереджувати увагу на процес вироблення і прийняття рішення.

В економічній літературі достатньо глибоко і всебічно досліджено і висвітлено процес прийняття рішень. Однак, особі, що приймає рішення, ідентифікує і аналізує проблему, формулює цілі і критерії, виявляє і оцінює альтернативи і сам акт вибору в теорії прийняття рішень приділено недостатньо уваги. Залишаються також мало вивченими особливості психології прийняття рішень в умовах ризику.

Наукова відкритість вище згаданих проблем і зумовили вибір напрямку наших досліджень.

Соціально-економічні перетворення в Україні вимагають (потребують дійових механізмів організаційного впливу на економічні процеси) новітніх управлінських методів підвищення ефективності виробництва, соціально-психологічних чинників управління виробничим колективом.

На основі аналізу останніх досліджень і публікацій як зарубіжної так і вітчизняної наукової літератури можна константувати, що вагомий внесок у розробку проблеми використання соціально-психологічних методів управління на підприємствах аграрної сфери зробили такі вчені як К.Г. Бланшак, П.Ф. Друкер, А. Маслоу, В.Г. Галанець, Т.Г. Дудар, І.І. Кравчук, Г.М. Чорний, О.Г. Шпикуляк та інші.

Організаційно-управлінські ризики, як складова сільськогосподарських ризиків, характеризується невизначеністю кінцевого результату діяльності щодо забезпечення держави продуктами харчування внаслідок помилкових рішень щодо організації та управління цією діяльністю.

За причинами виникнення організаційно-управлінські ризики можна поділити на селективний і організаційний. Селективний ризик виникає внаслідок недостатнього обґрунтування управлінських рішень, організаційний - через недоліки при плануванні та організації поточної роботи, помилки в доборі та розстановці кадрів, а також неефективний контроль діяльності.

В формуванні ризику аграрних виробничих систем важливе місце займають фактори, властиві суб’єктам управління цих систем. Для обґрунтування практичної реалізації управління ризиком необхідні оцінки реального стану функціонування систем управління.

З досить широкої предметної області ризику обумовленого суб’єктами управління можна виділити і найбільш значимі в умовах ринкової трансформації аспекти: зміна самостійності і відповідальності суб’єктів управління; ставлення до ризику керівників і спеціалістів аграрного виробництва; співвідношення колективних і індивідуальних процедур в процесах прийняття рішень з метою підвищення їх ефективності і мінімізації ризику.

Так як в системній концепції особа яка приймає рішення об’єднує підрозділи і окремих робітників сфери управління, що реалізують весь процес прийняття рішень, ризик рішень залежить від факторів організації сумісної діяльності і колективного вибору. Ці фактори є предметом всебічного і глибокого дослідження психологічної теорії рішень [3].

Цей напрямок науки, що виник на стиці психології і наукового управління соціально-економічними системами, виявив множину феноменів колективного прийняття рішень, а саме: ефект «завищення значимості імовірності бажаного результату і заниження імовірності небажаного» Ф.Ірвіна, явище асиметрії «добровільного» і «нав’язаного» ризику К.Старра, ефект «реактивного супротиву у виборі» Д.Брема, феномен «позитивного зміщення ризику» Р.Стоунера, феномен « Group - think » Д.Яніса, тощо.

Психологічна теорія рішень – це система мотиваційних тверджень, що розкривають внутрішню сутність діяльності людей у процесі підготовки прийняття рішень[4].

Психологічна теорія рішень враховує риси особистості, які відіграють важливу роль у процесі прийняття рішення. Найважливіші функції психологічної теорії рішень - прогнозування поведінки людини та пояснення процесів, які зумовлюють саме таку поведінку. В застосуваннях цієї теорії до проблем ризику виділено три можливих ставлення до ризику: схильність, несхильність, байдужість. В залежності від ставлення суб’єктів до ризику одна і та сама ситуація може сприйматися як без ризикова, помірно ризикова і надзвичайно ризикова. В зв’язку з цим в процесі дослідження і оцінки ризику обов’язково повинні прийматися до уваги фактори, які стосуються суб’єкта і процесу прийняття ним рішення.

Характерною рисою в діяльності осіб, що приймають рішення є те, що ризик і невизначеність рідко враховуються в наявному вигляді, а часто просто замовчуються або ігноруються.

Надання переваги суб’єктивній визначеності і нехтування ризиком в процесі вироблення і прийняття рішень обумовлене такими причинами: способом мислення; особистісними якостями; спрощенням процесу прийняття рішення; відсутністю відповідних знань.

Проблема прийняття рішень в умовах невизначеності є досить актуальною для економістів, психологів і є основою для розвитку нових теорій.

Теорія вибору в умовах ризику була сформульована Дж. Нейманом і О. Моргенштерном в першій половині ХХ століття. Згідно цієї теорії слідує, що раціональний індивід вибираючи найбажанішу з ризикових альтернатив прагне максимізувати очікуване значення своєї функції корисності. На початку 50-х років минулого століття вище згадана теорія викликала сумнів в М. Алле. Ним були наведені приклади, які спростовували цю теорію. Ситуація яка виникла навколо нової на той час теорії очікуваної корисності зацікавила професіональних психологів Д.Канемана і А.Тверскі. Ці вчені взялися пояснити психологію прийняття рішень в умовах економічної невизначеності. Результатом їх спільної праці стала альтернативна теорія до теорії прийняття рішень Неймана-Моргенштерна, яку вони назвали «теорією перспектив» [5]. Ця теорія ґрунтується на інтерпретації результатів досліджень, проведених Д.Канеманом і А.Тверскі. На великому статистичному матеріалі вони вивели функцію цінності. Замість лінійного за ймовірностями Р функціоналу Неймана – Моргенштерна вчені запропонували нелінійну функцію імовірнісних значень.

Згідно теорії розробленої Д. Канеманом і А.Тверскі слідує, що людина нездатна оцінити майбутні доходи в абсолютному виражені, а оцінює їх порівняно з певним звичним рівнем доходів, а бо з тим їх рівнем, який склався. Більше того: якщо людина приймає послідовність рішень в умовах ризику і невизначеності, то вона оцінює вигоду і збиток від кожного кроку, але жодного разу не інтегрує їх у єдину вигоду або збиток і ніколи не оцінює вплив усієї послідовності рішень на свій добробут.

Люди скоріше готові взяти на себе більший ризик для уникнення втрат, ніж одержати додаткову премію за умов більшого ризику. Люди неадекватно сприймають імовірнісні параметри. Психологічно індивід переоцінює малі імовірності та недооцінює середні і великі.

Новаторська роль Д.Канемана і А.Тверскі полягає в незвичному для економістів способі конструювання теорій: не від зручної формальної конструкції - до аксіом раціональності, а від особливостей поведінки, що спостерігається - до її формального опису, і вже потім - до аксіом [6].

Зрозуміло, що поведінка, яка описується цією теорією ні в якому розумінні не є оптимальною, ця теорія є однією із спроб описати відхилення реальної поведінки від моделі очікуваної корисності і може бути використана при оцінці ризиків щодо прийнятого рішення.

Жоден економіст який аналізує індивідуальну поведінку не може обійтися без розгляду психологічних характеристик процесу прийняття рішень. Сама ж економічна психологія та її застосування вже в наші дні склалися в особливу галузь економічного знання - так звану «поведінкову економіку». Остання впевнено освоює накнайширше коло економічних проблем – від власне теорії індивідуальної поведінки до завдань суспільного вибору та фінансової економіки.

Звичайно, не всі завдання поведінкової економіки вже остаточно розв’язані. Ця молода наука тільки входить у стадію зрілості, формулюючи дослідницьку програму на стиці економіки, психології, математики і навіть філософії. Важливим є те, що, по-перше, у своїх дослідженнях Д.Канеман і А.Тверскі виявили цілий перелік раніше невідомих фактів і феноменів (таких, як нетранзетивність переваг, закон малих чисел, теорія поаспектного виключення, теорія вибору альтернатив тощо), які характеризують людську поведінку, а також збагатили інструментарій економічних наук новими методами.

Заснована на психологічних дослідження теорія перспектив спирається також на методи математичного моделювання. Модель може бути використана для пояснення поведінкових реакцій, які відхиляються від традиційної теорії.

Теорія перспектив є найважливішим вкладом Д.Канемана І А.Тверскі в економічну теорію. Водночас ними реалізовано фундаментальний та багаторічний проект щодо дослідження евристик і відхилень індивідуальних суджень, а також спостереження поведінки відхилення нормативного стандарту, прийнятого в економічній теорії. Багатий емпіричний матеріал, нагромаджений в результаті психологічних досліджень, в яких Д.Канеманові належить одна з головних ролей, дав підстави для перегляду усталених методів і доктрин, починаючи з основи основ – моделі гомо економікус (раціональної економічної людини). Адже більшість людей схильних систематично приймати рішення, керуються не раціональними, а інтуїтивними міркуваннями, які Д.Канеман і його колега назвали «поведінкові евристики».

Насправді ж люди не такі раціональні, якими б хотіли здаватись. Не зважаючи на всі природні недоліки людини, можна і треба займатися управлінням економічними процесами. Велику допомогу в цьому можуть надати психологи. Для керівників можна друкувати спеціальну літературу, проводити тренінги, консультації, в ході яких їм пояснювати особливості психології прийняття рішень в умовах невизначеності, допомагати розібратися в причинах помилок, допомагати управляти ризиками.

Управління ризиками - це сукупність дій економічного, організаційного, технічного характеру, спрямованих на встановлення видів, факторів, джерел ризику, оцінку величини, розробку й реалізацію заходів щодо зменшення його рівня та запобігання можливим негативним наслідкам [7]. Значний вклад в управління ризиками поряд із точними науками вносить і психологія.

Список використаної літератури

1. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.: Бори сфен-М, 1996. - С.9.

2. Вітлінський В.В. Концептуальні засади ризикології у фінансовій діяльності //Фінанси України. – 2003. -№3 – С.3-9.

3. Карпов А.В. Психология принятия управленческих решений / Под ред.. д-ра психол. Наук, академіка РАО, проф.. В.Д.Шадрикова. – М.: Юристь, 1998. – 440 с.

4. Наконечний С.І., Савіна С.С. Погодний ризик АПК: адаптивне моделювання, економічне зростання та прогнозування. – К.: ДЕМІУР, 1998. – 162 с.

5. Kahneman D., Tversky A. Prospekt Theorya: an Analysis of Decision under Risk. ”Econometrika” vol.47, 1979, p.263-291/

6. Довбенко М. Теорія перспектив // Економіка України. -2004. - №6. – С. 89.

7. Управління підприємницьким ризиком / За заг. ред. д-ра екон. наук Д.А.Штефанича-Тернопіль: Економічна думка,1999.-224с.

Реферат на тему:

Вибір в умовах невизначеності та ризику

План

1. Невизначеність та ризик у підприємницькій діяльності . Методи

зниження ризику .

2. Ринки з асиметричною інформацією.

3. Спекуляція та її роль в економіці.

Ризик - це оцінена будь-яким способом імовірність, а невизначеність - це

те, що не піддається оцінці.

Імовірність (probability) - можливість одержання визначеного результату.

Варто розрізняти об'єктивну і суб'єктивну імовірність. Об'єктивна

імовірність - це імовірність, що базується на розрахунку частоти, з яким

відбувається даний чи процес явище. Об'єктивна імовірність визначає

середнє значення імовірності.

Суб'єктивна імовірність - це імовірність, заснована, на припущенні про

можливість одержання даного результату.

Відхилення - це різниця між дійсним результатом і очікуваним. Якщо ми не

маємо необхідну інформацію, то очікуваний результат може значно

відрізняться від дійсного.

Відношення до ризику по-різному в різних людей. Є люди, схильні до

ризику, є його супротивники, а також ті, хто йому байдужний,

нейтральний. Противником ризику (risk aversion) вважається людина, що

при даному очікуваному доході віддасть перевагу визначеному,

гарантованому результату ряду невизначених, ризикових результатів. У

супротивників ризику низька гранична корисність доходу.

З ростом багатства приріст корисності зменшується на кожен рівновеликий

додаток багатства. Спадна гранична корисність розвиває в людях антипатію

до ризику. Тому схильність до ризику є типовою рисою більшості людей.

Ризик для них - серйозний іспит, піти на який вони готові лише в тому

випадку, якщо їм запропонують визначену компенсацію.

Схильність до ризику

Нейтральним до ризику (risk neutrality) вважається людина, що при даному

очікуваному доході байдужа до вибору між гарантованим і ризиковим

результатами. Для людини, нейтральної до ризику, важливий середній

прибуток. Оскільки він буде дорівнює нулю (відхилення взаємно

погашаються), то така гра не викликає в нього інтересу. Нейтральність до

ризику може бути інтерпретована як промінь, що виходить з початку

координат (див. мал. 2). Рівномірне збільшення доходу викликає і

лінійний ріст загальної корисності. (тис. долл.)

Нейтральність до ризику

Схильним до ризику (risk preference) вважається людина, що при даному

очікуваному доході віддасть перевагу зв'язаний з ризиком результат

гарантованому результату. Аматори ризику одержують задоволення від

азартної гри. До них відносяться люди, що готові відмовитися від

стабільного доходу заради задоволення випробувати, долю. Звичайно вони

переоцінюють імовірність виграшу. Оскільки ставки зростають з ростом

доходу, то графічно схильність до ризику може бути інтерпретована як

парабола, що різко піднімається нагору (див. мал. 3)

Схильність до ризику

Відношення до ризику враховують різні компанії. Якщо шахраї й

авантюристи наживаються на ті, хто віддає перевагу ризику, то страхові

компанії працюють з людьми, не схильними до ризику. Існує чотири способи

(методу) зниження ризику: 1) диверсифікованість; 2) об'єднання чи ризикуиження ризику: 1) диверсифікованість; 2) об'єднання чи ризику

страхування; 3) розподіл ризику; 4) пошук інформації.

Диверсифікованість (diversification) - це метод, спрямований на зниження

ризику шляхом розподілу його між декількома ризиковими товарами таким

чином, що підвищення ризику від покупки (чи продажу) одного означає

зниження ризику від покупки (чи продажу) іншого.

Об'єднання ризику (risk pooling) - це метод, спрямований на зниження

ризику шляхом перетворення випадкових збитків у відносно невеликі

постійні витрати. Він лежить в основі страхування. Хвороби, стихійні

лиха, крадіжки і тому подібні непередбачені обставини зв'язані зі

значними витратами. Зм'якшити наслідки цих інцидентів допомагає

страхування. Люди в усьому світі страхують життя і майно від

непередбачених обставин. Страхові внески в США складали в середині 80-х

р. 8% валового національного продукту (тобто перевищували суму в 270

млрд. дол.).

Страхові компанії організують справа таким чином, щоб сума виплат і

витрати на організацію страхової справи не перевищували величини

отриманих внесків. Головна умова ефективності об'єднання ризику при

страхуванні полягає в тім, щоб ризики застрахованих осіб були

незалежними один від одного (чи, як у випадку диверсифікованості, мали

різнонаправлену, негативну кореляцію). Розподіл ризику (risk spreading)

- це метод, при якому ризик ймовірного збитку поділяється між учасниками

таким чином, що можливі втрати кожного відносно невеликі. Саме завдяки

використанню даного методу фінансово-промислові групи не бояться йти на

ризик фінансування великих проектів чи нових напрямків НИОКР.

Пошук інформації також сприяє зниженню ризику. Ми уже відзначали, що

більшість помилкових рішень зв'язано з недоліком інформації. Одержання

її може значно знизити величину ризику. Інформація - рідке благо, за

которое приходиться платити. Тому, щоб визначити кількість необхідної

інформації, варто порівняти очікувані від неї граничні вигоди з

очікуваними граничними витратами, зв'язаними з її одержанням.

Визначення оптимального розміру необхідної інформації.

Кількість (QE) і ціна (PE) необхідної інформації визначаються перетином

кривих очікуваної від її граничної вигоди (МВ) і очікуваних витрат (МС),

зв'язаних з її одержанням. Якщо очікувана вигода від покупки інформації

не перевищує очікуваних граничних витрат (МВ > МС), то таку інформацію

необхідно придбати. Якщо ж навпаки (МВ < МС), то від покупки такої

дорогої інформації краще відмовитися: дешевше буде зробити деякі

помилки.

2.

Успіх ринку залежить від того, наскільки точно ціни передають необхідну

інформацію. В розглянутій моделі досконалої конкуренції, ми виходили із

симетричного розподілу інформації, повної інформованості учасників

ринкового процесу (покупців і продавців). У цьому випадку ціни передають

точну інформацію про альтернативні витрати того чи іншого продаваного

економічного блага. Наявність точної інформації не гарантує успіху, але

значно полегшує його досягнення, сприяючи підвищенню ефективності

координації, оптимальному розподілу наявних ресурсів. Однак реальна

дійсність далека від цієї ідеальної картини. Ми зіштовхуємося з

асиметрією інформації щодня, відправляючись за покупками в чи магазини

на ринки, а також пропонуючи свої послуги. Організатори ігрового бізнесу

знають про його тонкощі набагато більше, ніж рядові учасники; продавці

товару інформовані про його якість краще, ніж покупці; що страхуються

мають більшу інформацію про об'єкти страхування, чим страхові компанії.

Ринкові ціни, виявляється, містять щось більше, ніж відображення факту

перетинання кривих попиту та пропозиції. Потенційні продавці (як і

потенційні покупці) нерідко приховують цілі своєї поведінки і

використовують різні способи для одержання однобічних переваг. Ринковий

механізм виявляється неспроможним у силу неповноти (асиметрії)

інформації.

Асиметрія інформації (information asymmetry) - положення, при якому одна

частина учасників ринкової угоди має важливу інформацію, а інша частина

немає.

м

?????????Т?Т?и співвідношення попиту та пропозиції на швидкопсувні

продукти: живі квіти, ранні овочі і фрукти, свіжу рибу? Тут важко

установити ціну заздалегідь, доти поки точно не визначені розміри попиту

чи пропозиції. Ціна встановлюється лише в момент продажу.

Аукціон завжди починається в ситуації, для якої типова асиметрія

інформації. Кожна зі сторін точно знає свої стартові ціни і потенційні

можливості, однак має лише приблизні представлення про стартові ціни і

потенційні можливості конкурентів. Кожна зі сторін не тільки не має

необхідну інформацію, але і намагається сховати свою інформацію від

інших.

Захист прав споживача повинний спиратися на повну інформацію про якість

продаваних товарів і послуг. Однак чи можна одержати таку інформацію і

хто повинний це зробити? Важливу роль тут грають товариства споживачів,

засоби масової інформації (газети, радіо, телебачення), законодавчі і

виконавчі органи влади і, звичайно, самі фірми, що активно рекламують

свою продукцію. Інформація не безкоштовна. Тому відразу виникає питання:

хто в ній зацікавлений і чому?

Велика частина інформації надходить у формі реклами, функції якої

суперечливі. Часто досить важко відповісти на запитання, чого в рекламі

більше: чи інформації дезінформації, чи правди обману. До того ж,

звернена до великої аудиторії, вона по-різному інтерпретується різними

категоріями громадян. Ніж ширше аудиторія - тим вище коефіцієнт

розщеплення інформації, тим більше імовірність того, що цю рекламу різні

категорії читачів і слухачів зрозуміли неоднозначно, зі значними

відхиленнями, пропустивши важливі "шматки інформації".

З ростом якості товару росте і його ціна, але саме вона може зробити

товар недоступним для широкого вжитку. Тому важливим критерієм стає не

досягнення повної інформованості, абсолютного знання, а оптимальне

співвідношення якості і ціни. Одержання повної інформації виявляється

скоріше привабливим ідеалом (до якого, звичайно, треба прагнути), чим

реальною практикою сучасного господарства, для ринків якого як і раніше

ринків якого як і раніше

типова велика чи менша інформаційна асиметрія

3.

Спекуляція (speculation) - діяльність, що виражається в покупці з метою

перепродажу по більш високій ціні. Купити подешевше, продати по дорожче

- у цьому полягає зміст спекуляції. Його відкрили ще в XVI-XVIII вв.

меркантилісти - перша школа в політичній економії. Гроші - товар - гроші

з приростом: Г-Т-Г' - така загальна формула капіталу. Важливо

підкреслити, що вона зв'язана з ризиком. Спекуляція - це приклад

усвідомленого ризику.

Цікаво інше, що спекуляція поширена набагато ширше, ніж про це прийнято

думати. Кожний з нас живе не одним удень. Чи вільно мимоволі ми думаємо

про майбутнє і... займаємося спекуляцією. Високі темпи інфляції змушують

нас робити деякі запаси. Ми платимо за утворення в надії підвищити

кваліфікацію і, отже, продати свої трудові послуги в майбутньому по

більш високій ціні.

Спекулянти виконують важливу функцію посередників, доставляючи товари і

послуги від тих, хто володіє ними з надлишком, до тих, хто гостро має

потребу в них. Тим самим спекуляція приводить до зрушення споживання в

просторі. Більш того, їй удається здійснити зрушення споживання і в

часі. Зупинимося на даному питанні докладніше. Закуповуючи

сільськогосподарські продукти у врожайний рік, спекулянти продають їх у

неврожайний. Висновок очевидний: вони наживаються на стихійних лихах.

Фючерс (futures) - це терміновий контракт про постачання до визначеного

в майбутньому даті деякої кількості товару по заздалегідь обговореній

ціні. Бізнесмен, зайнятий виробництвом якого-небудь товару (наприклад,

хліба), прагне убезпечити себе від різких коливань ціни. Тому він

сьогодні укладає угоду про постачання визначеної кількості товару

(наприклад, борошна) до деякого терміну в майбутньому за тією ціною, що

склалася в даний час. Ф'ючерсні ціни виступають, таким чином, як прогноз

майбутніх поточних цін. Ринки фючерсов одержали розвиток з кінця 70-х -

початку 80-х рр. Спочатку вони охоплювали товарні ринки (пшениці,

кукурудзи, кава, цукру, міді і т.д.), а пізніше поширилися і на фондові

ринки (казначейських векселів, облігацій і т.д.).

Угода з премією, чи опціон (option), - це різновид термінового контракту

(фючерса), відповідно до якого одна сторона здобуває право купити чи

продати що-небудь у майбутньому по заздалегідь обговореній ціні зі

сплатою комісійних (премії). Угода з премією - специфічно спекулятивний

вид угоди. Вона надає право (однак аж ніяк не зобов'язує) купити товар у

призначений термін. Якщо це вигідно (ціни піднялися), угода

здійснюється, якщо немає (вони не змінилися чи навіть упали), то

спекулянт спекається лише сплатою комісійних.

Варто помітити, що подібні угоди (не тільки опціони, але і фючерси)

можуть здійснюватися людьми, далекими від виробництва. Тут важливо інше.

Виконуючи функцію посередників, спекулянти сприяють вирівнюванню цін,

забезпечуючи продавців і покупців кращими варіантами.

Хеджирування (hedging) - операція, за допомогою якої ринки фючерсів і

ринки опціонів використовуються для компенсації одного ризику іншим.

використовуються для компенсації одного ризику іншим.

Хеджирування - це своєрідна форма страхування ризиків. Її специфіка

полягає в тому, що ризики зміни цін на даний товар не поєднуються, а

перекладаються на спекулянта.

Користь спекуляції полягає, насамперед у передачі необхідної інформації

від тих, хто нею володіє, до тих, хто її потребує. Спекулянти роблять і

поставляють інформацію про тенденції економічного розвитку. Їх

очікування цінових зрушень чітко відображають перелив ресурсів з галузі

в галузь, зміни економічної і політичної кон'юнктури. Ціни, що

утворяться в результаті їхньої діяльності, є своєрідним барометром. Вони

підказують усьому суспільству перспективні напрямки розвитку. Дешево

виробляючи цінну інформацію, вони сприяють підвищенню ефективності

суспільного виробництва і тим самим збільшують багатство нації.

Лiтература

Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992.

Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999.

Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995.

Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992.

Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова,

1997.

Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход:

Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767.

Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика.

Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447.

Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ:

Основи, 1998, с.518.

Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика.

Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503.

Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.:

С-Пб. УЭФ, 1998, с.447.

Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448

с.

Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС»,

1997, с.320.

Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля,

1997,с.208.

Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.

Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.

Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ:

КНЕУ,1999, с.208.

Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.

Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:

Михайлов В.А., 1997, с.750.

Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.

Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997,

с.304.

Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи,

1998, с.676.

Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ:

Лібра. 1998, с.256.

Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.

Пошукова робота на тему:

Вибір в умовах невизначеності та ризику.

1. Невизначеність та ризик у підприємницькій діяльності . Методи зниження ризику .

2. Ринки з асиметричною інформацією.

3. Спекуляція та її роль в економіці.

1.

Ризик - це оцінена будь-яким способом імовірність, а невизначеність - це те, що не піддається оцінці.

Імовірність (probability) - можливість одержання визначеного результату. Варто розрізняти об'єктивну і суб'єктивну імовірність. Об'єктивна імовірність - це імовірність, що базується на розрахунку частоти, з яким відбувається даний чи процес явище. Об'єктивна імовірність визначає середнє значення імовірності.

Суб'єктивна імовірність - це імовірність, заснована, на припущенні про можливість одержання даного результату.

Відхилення - це різниця між дійсним результатом і очікуваним. Якщо ми не маємо необхідну інформацію, то очікуваний результат може значно відрізняться від дійсного.

Відношення до ризику по-різному в різних людей. Є люди, схильні до ризику, є його супротивники, а також ті, хто йому байдужний, нейтральний. Противником ризику (risk aversion) вважається людина, що при даному очікуваному доході віддасть перевагу визначеному, гарантованому результату ряду невизначених, ризикових результатів. У супротивників ризику низька гранична корисність доходу.

З ростом багатства приріст корисності зменшується на кожен рівновеликий додаток багатства. Спадна гранична корисність розвиває в людях антипатію до ризику. Тому схильність до ризику є типовою рисою більшості людей. Ризик для них - серйозний іспит, піти на який вони готові лише в тому випадку, якщо їм запропонують визначену компенсацію.

Схильність до ризику

Нейтральним до ризику (risk neutrality) вважається людина, що при даному очікуваному доході байдужа до вибору між гарантованим і ризиковим результатами. Для людини, нейтральної до ризику, важливий середній прибуток. Оскільки він буде дорівнює нулю (відхилення взаємно погашаються), то така гра не викликає в нього інтересу. Нейтральність до ризику може бути інтерпретована як промінь, що виходить з початку координат (див. мал. 2). Рівномірне збільшення доходу викликає і лінійний ріст загальної корисності. (тис. долл.)

Нейтральність до ризику

Схильним до ризику (risk preference) вважається людина, що при даному очікуваному доході віддасть перевагу зв'язаний з ризиком результат гарантованому результату. Аматори ризику одержують задоволення від азартної гри. До них відносяться люди, що готові відмовитися від стабільного доходу заради задоволення випробувати, долю. Звичайно вони переоцінюють імовірність виграшу. Оскільки ставки зростають з ростом доходу, то графічно схильність до ризику може бути інтерпретована як парабола, що різко піднімається нагору (див. мал. 3)

Схильність до ризику

Відношення до ризику враховують різні компанії. Якщо шахраї й авантюристи наживаються на ті, хто віддає перевагу ризику, то страхові компанії працюють з людьми, не схильними до ризику. Існує чотири способи (методу) зниження ризику: 1) диверсифікованість; 2) об'єднання чи ризику страхування; 3) розподіл ризику; 4) пошук інформації.

Диверсифікованість (diversification) - це метод, спрямований на зниження ризику шляхом розподілу його між декількома ризиковими товарами таким чином, що підвищення ризику від покупки (чи продажу) одного означає зниження ризику від покупки (чи продажу) іншого.

Об'єднання ризику (risk pooling) - це метод, спрямований на зниження ризику шляхом перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні витрати. Він лежить в основі страхування. Хвороби, стихійні лиха, крадіжки і тому подібні непередбачені обставини зв'язані зі значними витратами. Зм'якшити наслідки цих інцидентів допомагає страхування. Люди в усьому світі страхують життя і майно від непередбачених обставин. Страхові внески в США складали в середині 80-х р. 8% валового національного продукту (тобто перевищували суму в 270 млрд. дол.).

Страхові компанії організують справа таким чином, щоб сума виплат і витрати на організацію страхової справи не перевищували величини отриманих внесків. Головна умова ефективності об'єднання ризику при страхуванні полягає в тім, щоб ризики застрахованих осіб були незалежними один від одного (чи, як у випадку диверсифікованості, мали різнонаправлену, негативну кореляцію). Розподіл ризику (risk spreading) - це метод, при якому ризик ймовірного збитку поділяється між учасниками таким чином, що можливі втрати кожного відносно невеликі. Саме завдяки використанню даного методу фінансово-промислові групи не бояться йти на ризик фінансування великих проектів чи нових напрямків НИОКР.

Пошук інформації також сприяє зниженню ризику. Ми уже відзначали, що більшість помилкових рішень зв'язано з недоліком інформації. Одержання її може значно знизити величину ризику. Інформація - рідке благо, за которое приходиться платити. Тому, щоб визначити кількість необхідної інформації, варто порівняти очікувані від неї граничні вигоди з очікуваними граничними витратами, зв'язаними з її одержанням.

Визначення оптимального розміру необхідної інформації.

Кількість (QE) і ціна (PE) необхідної інформації визначаються перетином кривих очікуваної від її граничної вигоди (МВ) і очікуваних витрат (МС), зв'язаних з її одержанням. Якщо очікувана вигода від покупки інформації не перевищує очікуваних граничних витрат (МВ > МС), то таку інформацію необхідно придбати. Якщо ж навпаки (МВ < МС), то від покупки такої дорогої інформації краще відмовитися: дешевше буде зробити деякі помилки.

2.

Успіх ринку залежить від того, наскільки точно ціни передають необхідну інформацію. В розглянутій моделі досконалої конкуренції, ми виходили із симетричного розподілу інформації, повної інформованості учасників ринкового процесу (покупців і продавців). У цьому випадку ціни передають точну інформацію про альтернативні витрати того чи іншого продаваного економічного блага. Наявність точної інформації не гарантує успіху, але значно полегшує його досягнення, сприяючи підвищенню ефективності координації, оптимальному розподілу наявних ресурсів. Однак реальна дійсність далека від цієї ідеальної картини. Ми зіштовхуємося з асиметрією інформації щодня, відправляючись за покупками в чи магазини на ринки, а також пропонуючи свої послуги. Організатори ігрового бізнесу знають про його тонкощі набагато більше, ніж рядові учасники; продавці товару інформовані про його якість краще, ніж покупці; що страхуються мають більшу інформацію про об'єкти страхування, чим страхові компанії. Ринкові ціни, виявляється, містять щось більше, ніж відображення факту перетинання кривих попиту та пропозиції. Потенційні продавці (як і потенційні покупці) нерідко приховують цілі своєї поведінки і використовують різні способи для одержання однобічних переваг. Ринковий механізм виявляється неспроможним у силу неповноти (асиметрії) інформації.

Асиметрія інформації (information asymmetry) - положення, при якому одна частина учасників ринкової угоди має важливу інформацію, а інша частина немає.

Типовим ринком, на якому швидко вдається ліквідувати асиметрію інформації, є аукціон. Як визначити реальну ціну унікальних творів мистецтва? Як швидко виявити співвідношення попиту та пропозиції на швидкопсувні продукти: живі квіти, ранні овочі і фрукти, свіжу рибу? Тут важко установити ціну заздалегідь, доти поки точно не визначені розміри попиту чи пропозиції. Ціна встановлюється лише в момент продажу.

Аукціон завжди починається в ситуації, для якої типова асиметрія інформації. Кожна зі сторін точно знає свої стартові ціни і потенційні можливості, однак має лише приблизні представлення про стартові ціни і потенційні можливості конкурентів. Кожна зі сторін не тільки не має необхідну інформацію, але і намагається сховати свою інформацію від інших.

Захист прав споживача повинний спиратися на повну інформацію про якість продаваних товарів і послуг. Однак чи можна одержати таку інформацію і хто повинний це зробити? Важливу роль тут грають товариства споживачів, засоби масової інформації (газети, радіо, телебачення), законодавчі і виконавчі органи влади і, звичайно, самі фірми, що активно рекламують свою продукцію. Інформація не безкоштовна. Тому відразу виникає питання: хто в ній зацікавлений і чому?

Велика частина інформації надходить у формі реклами, функції якої суперечливі. Часто досить важко відповісти на запитання, чого в рекламі більше: чи інформації дезінформації, чи правди обману. До того ж, звернена до великої аудиторії, вона по-різному інтерпретується різними категоріями громадян. Ніж ширше аудиторія - тим вище коефіцієнт розщеплення інформації, тим більше імовірність того, що цю рекламу різні категорії читачів і слухачів зрозуміли неоднозначно, зі значними відхиленнями, пропустивши важливі "шматки інформації".

З ростом якості товару росте і його ціна, але саме вона може зробити товар недоступним для широкого вжитку. Тому важливим критерієм стає не досягнення повної інформованості, абсолютного знання, а оптимальне співвідношення якості і ціни. Одержання повної інформації виявляється скоріше привабливим ідеалом (до якого, звичайно, треба прагнути), чим реальною практикою сучасного господарства, для ринків якого як і раніше типова велика чи менша інформаційна асиметрія

3.

Спекуляція (speculation) - діяльність, що виражається в покупці з метою перепродажу по більш високій ціні. Купити подешевше, продати по дорожче - у цьому полягає зміст спекуляції. Його відкрили ще в XVI-XVIII вв. меркантилісти - перша школа в політичній економії. Гроші - товар - гроші з приростом: Г-Т-Г' - така загальна формула капіталу. Важливо підкреслити, що вона зв'язана з ризиком. Спекуляція - це приклад усвідомленого ризику.

Цікаво інше, що спекуляція поширена набагато ширше, ніж про це прийнято думати. Кожний з нас живе не одним удень. Чи вільно мимоволі ми думаємо про майбутнє і... займаємося спекуляцією. Високі темпи інфляції змушують нас робити деякі запаси. Ми платимо за утворення в надії підвищити кваліфікацію і, отже, продати свої трудові послуги в майбутньому по більш високій ціні.

Спекулянти виконують важливу функцію посередників, доставляючи товари і послуги від тих, хто володіє ними з надлишком, до тих, хто гостро має потребу в них. Тим самим спекуляція приводить до зрушення споживання в просторі. Більш того, їй удається здійснити зрушення споживання і в часі. Зупинимося на даному питанні докладніше. Закуповуючи сільськогосподарські продукти у врожайний рік, спекулянти продають їх у неврожайний. Висновок очевидний: вони наживаються на стихійних лихах.

Фючерс (futures) - це терміновий контракт про постачання до визначеного в майбутньому даті деякої кількості товару по заздалегідь обговореній ціні. Бізнесмен, зайнятий виробництвом якого-небудь товару (наприклад, хліба), прагне убезпечити себе від різких коливань ціни. Тому він сьогодні укладає угоду про постачання визначеної кількості товару (наприклад, борошна) до деякого терміну в майбутньому за тією ціною, що склалася в даний час. Ф'ючерсні ціни виступають, таким чином, як прогноз майбутніх поточних цін. Ринки фючерсов одержали розвиток з кінця 70-х - початку 80-х рр. Спочатку вони охоплювали товарні ринки (пшениці, кукурудзи, кава, цукру, міді і т.д.), а пізніше поширилися і на фондові ринки (казначейських векселів, облігацій і т.д.).

Угода з премією, чи опціон (option), - це різновид термінового контракту (фючерса), відповідно до якого одна сторона здобуває право купити чи продати що-небудь у майбутньому по заздалегідь обговореній ціні зі сплатою комісійних (премії). Угода з премією - специфічно спекулятивний вид угоди. Вона надає право (однак аж ніяк не зобов'язує) купити товар у призначений термін. Якщо це вигідно (ціни піднялися), угода здійснюється, якщо немає (вони не змінилися чи навіть упали), то спекулянт спекається лише сплатою комісійних.

Варто помітити, що подібні угоди (не тільки опціони, але і фючерси) можуть здійснюватися людьми, далекими від виробництва. Тут важливо інше. Виконуючи функцію посередників, спекулянти сприяють вирівнюванню цін, забезпечуючи продавців і покупців кращими варіантами.

Хеджирування (hedging) - операція, за допомогою якої ринки фючерсів і ринки опціонів використовуються для компенсації одного ризику іншим. Хеджирування - це своєрідна форма страхування ризиків. Її специфіка полягає в тому, що ризики зміни цін на даний товар не поєднуються, а перекладаються на спекулянта.

Користь спекуляції полягає, насамперед у передачі необхідної інформації від тих, хто нею володіє, до тих, хто її потребує. Спекулянти роблять і поставляють інформацію про тенденції економічного розвитку. Їх очікування цінових зрушень чітко відображають перелив ресурсів з галузі в галузь, зміни економічної і політичної кон'юнктури. Ціни, що утворяться в результаті їхньої діяльності, є своєрідним барометром. Вони підказують усьому суспільству перспективні напрямки розвитку. Дешево виробляючи цінну інформацію, вони сприяють підвищенню ефективності суспільного виробництва і тим самим збільшують багатство нації.

WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я тут навчаюсь

Змістовий модуль 2. Оцінка економічних ризиків і спрямованість господарських рішень на їхню мінімізацію

РОЗДІЛ 4. Ризики та їх вплив на прийняття господарських рішень