Тема 2. Соціальна допомога: основні питання політики

Види та форми соціальної допомоги Вибір форми соціальної допомоги

Встановлення критерії* відбору отримувачів допомоги

Види та форми соціальної допомоги

Соціальна допомога - інструмент політики, який застосовуєть­ся для регулювання рівня життя населення. Соціальна допомога являє со­бою надання послуг та матеріальних ресурсів у різних формах, що «фінан­суються зазвичай із загальних доходів держави і надаються на основі пере­вірки потреб або засобів для існування» [5, 351].

Види і форми соціальної допомоги

1. Матеріальна допомога надається в таких формах:

• грошова;

• безготівкова;

• близька до готівки;

• натуральна.

2. Послуги.

Матеріальна допомога спрямована на підвищення рівня добробуту особи. Грошова допомога - форма матеріальної допомоги, що полягає у грошових виплатах готівкою.

Безготівкова допомога - форма матеріальної допомоги, що полягає у зменшенні фінансових зобов'язань особи. Може представляти собою:

• зменшення вартості товарів чи послуг у вигляді пільг на оплату вартості, субсидій;

• зменшення податкових зобов'язань.

Близька до готівки допомога - форма матеріальної допомоги, що пе­редбачає використання певних замінників грошей, як-от спеціальних та­лонів, карток тощо, які дають право отримати товар чи послугу безоплатно або зі зменшенням вартості.

Пільга - повне або часткове звільнення певних категорій громадян (за ознакою віку, статі, посади, заслуг, місця проживання тощо) від дотриман­ня встановлених законом загальних вимог і правил, виконання певних обо­в'язків [1, 120].

Надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги (житлово-комунальні, транспортні, зв'язку тощо). Розрахунки за зазначеними видатками здійснюються в основному у безготівковій формі [3].

Пільги можна класифікувати за [3]:

• періодичністю їх надання (одноразові, щомісячні);

• ступенем персоніфікації (одноособові, сімейні);

• спрямованістю (категорії населення).

Серед механізмів соціального захисту можна виділити пільгу, як пе­реважне право (привілей) - передбачене законодавством виняткове, особливе право певних категорій громадян на звільнення від дотримання чи виконання загальних вимог, правил, обов'язків [1,120], приміром, по­зачергове встановлення квартирного телефону, позачергове або першо­чергове забезпечення житлом, зарахування до навчальних закладів поза конкурсом тощо.

Натуральна допомога - форма матеріальної допомоги, що полягає в наданні індивіду певних товарів (продуктів харчування, одягу, медикаментів), яке не передбачає оплати за них ні в грошовій, ні в близькій до готівки (талони, картки) формах.

Допомога також може надаватись у вигляді послуг. Соціальні послуги -вид діяльності, спрямований на задоволення основних соціальних потреб індивіда (інформаційних, освітніх, у медичній, психологічній допомозі тощо) з метою сприяння його успішному соціальному функціонуванню. Можуть надаватись у вигляді соціального, профорієнтаційного, психологіч­ного та юридичного консультування, допомоги в пошуку роботи, медичної допомоги, а також освітні послуги, побутові послуги по догляду вдома оди­ноких непрацездатних громадян тощо. Можуть надаватися територіальними центрами обслуговування одиноких непрацездатних громадян, центрами зайнятості, соціальними службами для молоді, реабілітаційними центрами, закладами освіти та охорони здоров'я. Процес надання соціальної допомоги являє собою соціальне обслуговування.

Окремо слід виділити соціальне обслуговування в стаціонарних за­кладах.

Соціальне обслуговування в стаціонарних закладах - одна з форм соціального захисту населення, яка полягає в специфічній організації соціальної допомоги, ІЦо складається з сукупності дій по забезпеченню притул­ку, послуг та натуральної допомоги, її особливістю є концентрація різних послуг (побутового, медичного, реабілітаційного характеру), натуральної допомоги (у вигляді харчування, ліків, одягу тощо) і можливість користу­вання інфраструктурою та інвентарем (приміщенням, меблями, електропо­бутовими приладами) в одному місці. Соціальне обслуговування здійснюється у таких стаціонарних (інтернатних, резидентних) закладах, як психоневро­логічні інтернати, дитячі будинки, геріатричні пансіонати, кризові центри тощо.

Вибір форми соціальної допомоги

Основним питанням політики при плануванні допомоги тій чи іншій групі громадян є визначення доцільності призначення грошової чи не-грошової допомоги (натуральної, безготівкової, послуг).

Так, грошова допомога доцільніша у таких випадках, коли:

1. Є можливість перерозподілу отриманої допомоги на інші цілі (якщо пенсіонери в сільській місцевості практично не користуються пільговим безплатним проїздом у міському транспорті, для них доцільніше було б отримання грошового еквівалента призначеної пільги).

2. Невеликі іііституційні можливості забезпечення натуральної допомоги чи послуг (приміром, організація гарячих обідів для бідних може виявтися проблематичною внаслідок браку їдалень, які можна пристосувати для цих цілей).

3. Потрібно забезпечити значну кількість населення (організаційно легше надати грошову допомогу великій кількості людей, ніж забезпечити їх продуктовими наборами).

Негрошова допомога доцільна у таких ситуаціях:

1. Для заохочення бажаної поведінки або певного виду споживання (безплатна вакцинація, забезпечення гарячою їжею або надання соціального житла).

2. Для спрямування допомоги на конкретну групу. Негрошова допомога може надаватися таким чином, що її неможливо передати іншим членам сікі'ї (приміром, безкоштовне шкільне навчання або шкільне харчування).

3. При відсутності ринку товару або послуги. Тобто при обмеженій пропозиції, приміром, існуванні тільки одного закладу, що пропонує медичні послуги, відсутності вибору при вкладанні коштів.

Встановлення критеріїв відбору отримувачів допомоги

Поняття універсальності та вибірковості

Принципи універсальності та вибірковості стосуються встанов­лення критеріїв відбору. У літературі можна зустріти різні підходи до ви­значення вибірковості та універсальності.

З точки зору одних авторів, універсальна допомога - це допомога, яку може отримати кожен громадянин (як-от невідкладну медичну допомогу) Вибіркова допомога в цьому розумінні надається цільовим групам відпо­відно до потреб групи (дітям-сиротам чи особам з функціональними обме­женнями). Такий тип відбору називають ще індикаторною адресністю -визначенням цільової групи. Приміром, в Україні переважна більшість се­ред малозабезпечених - це сім'ї з дітьми. Призначення допомоги всім сім'ям з дітьми і є прикладом індикаторної адресності.

Інші автори вважають, що вибірковість передбачає вибір тільки відпо­відно до ресурсів та засобів для існування особи. У такому випадку ще вживають термін адресність, що передбачає відбір на індивідуальному рівні (в Україні - житлові субсидії; допомога малозабезпеченим сім'ям). Тоді допомога по інвалідності з дитинства вважатиметься універсальною, а гро­шова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним - адресною.

Універсальність—це спосіб постачання ресурсів усім, хто її потребує, за рахунок того, що їх отримують і ті, хто такої потреби не відчуває [2,65].

Вибірковість - це спосіб постачання ресурсів обраним за визначени­ми критеріями.

Аргументи на користь вибірковості

Основними аргументами на користь вибірковості є принципи ефективності та рівності.

• Вибірковість ефективніша, ніж універсальність, оскільки гроші не витрачаються на тих, хто не потребує цього, а також не створюється надлишок ресурсів (тобто люди з певними проблемами отримують лише стільки, скільки їм потрібно). Тотальне постачання ресурсів є марнотратством. Якщо віддавати блага саме малозабезпеченим, можна досягти більшого ефекту при менших затратах (але цінність такої цілеспрямованості, звичайно, залежить від масштабу проблеми та її складності. Саме тому Світовий Банк вважає, що «визначення цільових груп» більш ефективне, ніж вибірковість на індивідуальному рівні) [2,65].

• Вибірковість більшою мірою, ніж універсальність, забезпечує принцип рівності. Тут можна навести той самий аргумент, який стосувався ефективності: люди з певними проблемами отримують рівно стільки, скільки їм потрібно (приміром, кожний малозабезпечений отримує стільки, скільки йому не вистачає до встановленого державою прожиткового мінімуму, хоча один може отримати вдвічі більше від іншого, але сукупний дохід у них вийде однаковим - дорівнюватиме встановленому прожитковому мінімуму).

Водночас існують і проблеми вибіркового підходу, які можна навести як аргументи на користь універсальності.

Аргументи на користь універсальності

• Процес вибору несправедливий. Універсальний розподіл соціальних благ, навпаки, стосується кожного. Універсальність розглядається

як шлях до побудови суспільства нового типу, в якому кожний грома­дянин матиме право на задоволення основних потреб. У такому суспільстві жодна людина не страждатиме через невиправдані утиски [2,66-67].

• Процес вибору неекономічний. Ступінь універсальності прямо пропорційний спрощенню управління. Широко базована індикаторна адресність (визначення цільових груп) дешевша, ніж більш вибіркові альтернативи. Економічність адресності не обов'язково означає, що допомога спрямована на тих, хто має найбільші потреби. Тут зустрічаємося з таким явищем, яке отримало назву «парадокс адресності»: забезпечення людей, чиє становище найгірше, обходитиметься дорожче, чим більше їх потреб задовольняти, натомість можна охопити забезпеченням більше людей, задовольнивши лише їх базові потреби. Кожний має основні потреби, які можна задовольнити при менших затратах, якщо блага розподілятимуться через загальні для всіх джерела постачання (цей аргумент можна застосувати до систем шкільної освіти, охорони здоров'я та житлової сфери) [2,66-67].

• Агресивність, принизливість або складність перевірки наявних потреб та засобів для існування. Для того щоб довести відповідність основних характеристик індивіда встановленим критеріям для отримання певної допомоги, необхідно провести перевірку наявних потреб та засобів для існування, а досвід використання таких опитувань показує, що часто вони надто агресивні, складні чи принизливі [2,65].

• Стигматизація. Вибірковість відділяє бідних або малозабезпечених від решти суспільства. І таким чином призводить до стигматизації. На практиці це означає, що вибірковість пов'язана з «другорядними службами для другорядних громадян». Люди часто не звертаються по допомогу саме тому, що соромляться «стигматизації» [2, 65-66].

• Проблема визначення та встановлення меж. Межі встановлюються для того, щоб вирізнити тих, хто має право на допомогу. Це в свою чергу породжує нерівність, оскільки люди, що знаходяться трохи нижче певної межі, можуть отримувати більше, ніж ті, що опинились вище неї. Проблему зазвичай називають «пасткою бідності» в соціальному забезпеченні, коли людина втрачає набагато більше, якщо її прибутки дещо збільшуються (приміром, коли встановлюється допомога у розмірі 20 грн для тих, чий сукупний середньомісячний дохід не перевищує 50 грн. Особа, яка має дохід у розмірі 51 грн, допомоги не отримає і, відповідно, втратить 19 грн). В цілому, з поліпшенням обставин життя, надання допомоги повинне припинятися (приміром, людина з функціональними обмеженнями, яка навчилася протистояти певному безсиллю, може втратити допомогу, або особа, що користується суспільним житлом, повинна буде звільнити його). Але ті, чиї життєві обставини змінюються, часто почувають себе несправедливо скривдженими [2, 65-66].

• Вибірковий розподіл благ часто не досягає тих, на кого він спрямований. Люди не звертаються по допомогу іноді тому, що нічого не знають про існуючі служби, не вірять у можливість отримання допомоги або через складність процедур реєстрації [2, 66].

Встановлення критеріїв відбору

Встановлення критеріїв відбору спрямоване на виокремлення тих, хто потребує допомоги більщою мірою, ніж інші.

Критеріями відбору можуть бути демографічні, соціальні, фізичні, еко­номічні характеристики індивідів: стать; рік; сімейний стан; стан здоров'я; професія; розмір доходу; наявність засобів для існування; житлові умови. Так, приміром^ «Порядок надання щомісячної грошової допомоги малоза­безпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закла­ду потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним» [4], вста­новлює такі критерії для призначення допомоги по догляду:

• встановлена інвалідність І чи II групи внаслідок психічного розладу опікуваної особи;

• наявність висновку лікарської комісії медичного закладу про потребу у постійному сторонньому догляді опікуваної особи;

• постійне проживання разом з опікуваною особою;

• розмір сукупного доходу з розрахунку на одну особу менший за визначений.

Визначення критеріїв відбору отримувачів допомоги та встановлення меж при призначенні допомоги, окрім того, що регулюються чинником по­питу на таку допомогу - наявними потребами отримувачів, також обумов­лені чинником пропозиції, зокрема економічним чинником - наявністю коштів. Так, приміром, при призначенні допомоги по малозабезпеченості в Україні у 2002 р. критерієм відбору був розмір середньомісячного сукупно­го доходу на одну особу. Але межа для призначення допомоги, враховуючи економічні умови в країні, була визначена не на рівні прожиткового мініму­му (який було встановлено у 2002 р. у розмірі 342 грн на особу), а на «рівні забезпечення державою прожиткового мінімуму», встановленому Законом України «Про бюджет на 2002 рік» у розмірі 80 грн на місяць.

Разом з тим встановлення критеріїв відбору, окрім того, що воно спря­моване на виокремлення тих, хто потребує допомоги більшою мірою, ніж інші, може слугувати ще й іншим цілям. За допомогою критеріїв відбору можна також заохотити населений до бажаної діяльності. Приміром:

• продовження надання допомоги на дитину до досягнення 23 років за умов отримання нею безперервної вищої освіти;

• призначення житлових субсидій безробітним тільки за умов їх реєстрації в службі зайнятості.

Контрольні запитання

1. Які види соціальної допомоги ви знаєте?

2. В яких випадках доцільнішою є грошова допомога, а в яких - негрошова?

3. Наведіть приклади безготівкової допомоги.

4. Що таке пільги? Наведіть приклади.

5. Як ви розумієте універсальність допомоги?

6. Які аргументи на користь універсальності ви можете навести?

7. Як ви розумієте вибірковість допомоги?

8. Які аргументи на користь вибірковості ви можете навести?

9. Які бувають критерії відбору отримувачів допомоги?

10. Які чинники впливають на встановлення критеріїв відбору на практиці?

11. Яка роль критеріїв відбору при плануванні допомоги?

Література

1. Введення & соціальну роботу: Навч. посіб.- К.: Фенікс, 2001.

2. Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи.- К.: Фенікс, 2000.- 400 с.

3. Стратегія заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 02.03.2002 p., № 253.

4. Порядок надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2000, nq 1192.

Тема З. Система соціального захисту в Україні

Система державного соціального страхування та пенсійного забезпечення, що діє в Україні

Система державної соціальної допомоги в Україні Державні соціальні гарантії в Україні

Як уже зазначалося, соціальний захист у широкому сенсі - це певні види колективного забезпечення, що мають на меті підтримку добробуту людей [14, 371] та включають в себе:

• соціальне страхування;

• соціальну допомогу;

• соціальні гарантії.

У цій главі ми розглянемо систему соціального захисту, що діє в Ук­раїні. Оскільки в цій системі час від часу відбуваються певні зміни, важли­во зазначити, що її характеристика подана за станом на 10.02.2003 р.

Система державного соціального страхування та пенсійного забезпечення, що діє в Україні

З історії соціального страхування

Зародження страхування в Україні припадає на 90-тіроки XIX століття, коли в Південному регіоні у 1899р. почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їх робітниками і службовцями.

У1903 р. був прийнятий закон про допомогу робітникам і службовцям, що ; потерпіли від нещасних випадків на виробництві. Цей закон заклав підвалини І страхування працівників на випадок травм і захворювань.

У1917 p. у зв'язку зі зміною державного у строю т а громадянською війною цей вид страхування припинив існування і був відновлений тільки у 1921 р.

3 1933 р. соціальне страхування почало перетворюватись на соціальне забезпечення, що було притаманне країні з державною формою власності [12,1].

Система соціального страхування та пенсійного забезпечення, що діє в Україні, включає в себе:

• пенсійну систему;

• соціальне страхування на випадок безробіття;

• соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

• соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

За даними Міністерства праці та соціальної політики України і Пенсій­ного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечен­ня за станом на 1 січня 2002 р. було охоплено близько 21 млн застрахова­них осіб та 14,4 млн пенсіонерів, або 72 % населення України [12].

Пенсійна система

Особливостями пенсійної системи в Україні є те, що вона являє собою солідарну Пенсійну систему, а також не є страховою системою пов­ною мірою, оскільки передбачає виплату соціальних пенсій особам, які не були застрахованими э цій системі, тобто не сплачували внесків, до того ж пенсії окремим категоріям населення, як, приміром, військовослужбовцям, сплачуються за рахунок державного бюджету. Такі особливості обумовлені тим, що існуюча наразі пенсійна система залишилася Україні у спадок з часів Радянського Союзу і її характеристики були обумовлені суспільно-економічним устроєм. Таким чином, вона є радше системою пенсійного забезпечення, а не страхування. На цей нас пенсійне забезпечення в Україні регулюється Конституцією України, міждержавними угодами та 22 законо­давчими актами України.

Реалізацію державної політики в сфері пенсійного забезпечення здійснює Міністерство праці та соціальної політики. Управління фінанса­ми пенсійного забезпечення здійснюється через ^Пенсійний фонд України. За даними Міністерства праці та соціальної політики України, за ста­ном на 1 січня 2002 р. 96,12 % пенсіонерів одержували пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» 1991 р. [12,27]. Цим зако­ном передбачено такі види пенсій:

пенсії за віком;

пенсії по інвалідності;

пенсії у разі втрати годувальника;

пенсії за вислугу років;

соціальні пенсії.

В Україні діє ряд інших законів, за якими призначаються пенсії праців­никам державних наукових установ, державним службовцям, депутатам, військовослужбовцям, прокурорам, суддям, журналістам, громадянам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до сучасних демографічних та економічних переду мин, и Україні триває процес реформування пенсійного забезпечення в напрямку запровадження загальнообов'язкового пенсійного страхування та додатко­вого недержавного пенсійного забезпечення

Соціальне страхування на випадок безробіття

Запровадження системи загальнообов'язкового державного со­ціального страхування на випадок безробіття принципово змінило діючу в Україні до 2001 р. систему соціального захисту від безробіття, насампе­ред через запровадження нового механізму підтримки доходів безробітних, яким встановлено залежність отримання допомоги по безробіттю від спла­ти застрахованою особою страхових внесків та страхового стажу [12,4].

Кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страху­вання України на випадок безробіття використовуються на виплату матері­ального забезпечення та надання соціальних послуг.

Види матеріального забезпечення [8]:

• допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

• матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

• матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

• допомога на поховання у разі Смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Види соціальних послуг [8]:

• професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

• інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими зародженням та похованням

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страху­вання у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумов­леними народженням та похованням, спрямовуються на фінансування [7]:

1. допомоги п0 тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2. допомоги по вагітності та пологах;

3. допомоги при народженні дитини;

4. •допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5. допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6. забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей, до дитячих оздоровчих закладі?, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Законом забезпечено рівні умови надання застрахованим особам до­помоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при на­родженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання [7].

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п'ять днів тимча­сової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця [10].

Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхо­вих випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хво­рим членом сім'ї, догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інва-лідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності [7].

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам залежно від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.

Соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворюван­ня, які спричинили втрату працездатності, згідно із статтею 21 Закону Ук­раїни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності» [6] спрямовуються на:

1) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкоджен­ня його здоров'я або в разі його смерті, особам, які перебували на його утриманні, а саме на виплату:

• допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

• одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

• щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

• пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

• пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

• грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

• допомоги дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності;

2. організацію поховання померлого, відшкодування вартості пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

3. сприяння створенню умов для своєчасного надання першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4. організацію лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5. забезпечення потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначенням лікарів повного обсягу постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги;

6. впровадження всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7. забезпечення згідно з медичним висновком домашнього догляду за потерпілим, допомоги у веденні домашнього господарства (або компенсування йому відповідних витрат), сприяння наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

8. відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проведення навчання та перекваліфікації потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9. організацію робочих місць для інвалідів з компенсуванням при цьому витрат виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

10. у разі невідкладної потреби надавання інвалідам разової грошової допомоги або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь допомоги у вирішенні соціально-побутових питань;

11. сплату за потерпілого внесків на медичне та пенсійне страхування.

Усі види соціальних послуг та виплат надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, зареєстро­вано підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціально­го страхування від нещасних випадків чи ні [6].

Крім цього, за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соці­ального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, фінансуються такі

заходи щодо профілактики нещасних випадків та професійних захворю­вань [6]:

• розроблення та реалізація національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці і виробничого середовища;

• навчання, підвищення рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці;

• організація розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників;

• здійснення наукових досліджень у сфері охорони праці;

• пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці, організація створення тематичних кінофільмів, радіо- і телепередач, видання та розповсюдження нормативних актів, підручників, журналів, іншої спеціальної літератури, плакатів, пам'яток з питань соціального страхування від нещасного випадку та охорони праці;

• надання підприємствам на безповоротній основі фінансової допомоги для розв'язання особливо гострих проблем з охорони праці.

Система державної соціальної допомоги в Україні

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів на:

• соціальну допомогу, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування доходу чи майнового стану;

• адресну соціальну допомогу, яка надається з урахуванням доходу та майнового стану.

Державна допомога сім'ям з дітьми

Відповідно до ст. З Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [4] призначаються такі види допомоги сім'ям з дітьми:

1. допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

2. одноразова допомога при народженні дитини;

3. допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4. допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням.

Право на отримання допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічно­го віку мають особи, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Державна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допо­могу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» [ 16] призначаються такі види допомоги:

1. державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

2. надбавка на догляд.

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на державну соці­альну допомогу і пенсію, призначається державна соціальна допомога або пенсія за їх вибором.

Держена допомога малозабезпеченим сім'ям

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям -

щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розаїїрі, tuo залежить від величний середньомісячного сукупного доходу сім'ї [5}.

Малозабезпечена сім 'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для –сім’ї[5].

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 % прожиткового мінімуму для сім'ї. До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечен­ня прожиткового мінімуму» який встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік [5].

Для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім % рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 % (набув чинності з 01.01.2003 року) [5].

Для кожної дитини, як* утримується матір'ю (батьком, усинови­телем), що не перебуває в шлюбі - рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 % (набув чинності з 01.01.2003 року ) [5].

Для громадян, які одержали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 % (набув чинності з 01.01.2003 року) [5].

Допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу

Щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка про­живає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного сто­роннього догляду, на догляд за ним надається (відповідно до статті 5 Зако­ну України "Про психіатричну допомогу"), якщо середньомісячний сукуп­ний дохід сім'ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім'ї [9].

Допомога надається у грошовій формі у розмірі одного неоподаткову­ваного мінімуму доходів громадян [9].

Програма житлових субсидій

Житлові субсидії - вид матеріальної допомоги для адресної підтримки рівня доходів малозабезпечених громадян. Житлові субсидії в Україні надаються як у безготівковій формі і являють собою зменшення

фінансових зобов'язань громадян за спожиті житлово-комунальні послуги, так і в грошовій формі на придбання палива та скрапленого газу.

Право на отримання житлових субсидій мають малозабезпечені сім'ї, у яких середньомісячний сукупнщ дохід на одного прописаного в житло­вому приміщенні (будинку) не перевищує 40 % прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. Такі сім'ї сплачують за житлово-кому­нальні послуги в межах норм споживання 15 % середньомісячного сукуп­ного доходу. За придбання палива та скрапленого газу зазначені сім'ї ма­ють сплачувати 15 % річного сукупного доходу, для погашення витрат по­над цю суму їм надаються субсидії (з 2002 р.) у грошовій формі.

І Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомо­ги та встановлювати доплати до всіх видів державної допомоги.

Державні соціальні гарантії в Україні

Державні соціальні гарантії: визначення основних термінів та понять

Й Україні у 2000 р. було прийнято Закон «Про державні соці­альні стандарти та державні соціальні гарантії» [3], де, зокрема, зазначається, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпе­чення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні роз­міри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму [3].

Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні вста­новлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нор­мативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій [3].

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти [3].

Система і класифікація соціальних нормативів

Соціальні норми і нормативи — показники необхідного спожи­вання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпе­чення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культур­ними послугами [3].

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються та Р]: ]

• нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких інших послуг;

• нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певно! території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

• нормативи доходу-розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на [3 ]:

• нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

• нормативи мінімального споживання - соціальне прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

• статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Державні соціальні гарантії визначаються на базі соціальних норм і нормативів.

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговуван­ня встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціаль­ної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклу­вання батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки. З цією метою визначаються:

• перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансуються за рахунок державного і місцевого бюджетів і соціальних фондів;

• норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави;

• норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування [3].

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До їх числа належать:

• гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

• соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

- показники якості надання житлово-комунальних послуг [3],

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я:

• перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

• нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

• показники якості надання медичної допомоги;

• нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

• нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

• нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

• нормативи санаторно-курортного забезпечення;

• нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я [3].

Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами:

• перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

• нормативи граничного наповнення класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

• норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів [3].

Державні соціальні гарантії в Україні

Основними державними соціальними гарантіями в Україні відповідно до закону [3] визначені:

• мінімальний розмір заробітної плати;

• мінімальний розмір пенсії за віком;

• неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

- розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Інші державні соціальні гарантії [3]:

• рівень життя населення; що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

• рівень оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

• стипендії учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

• індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

• надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;

• забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

1 Держаза гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів [3].

Хоча в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і зазначено, що основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом споживання, не можуть бути нижчими про­житкового мінімуму [3], поки що ця норма закону не діє. В Україні діють перехідні положення, згідно з якими Законом України «Про Державний бю­джет» на відповідний рік визначається рівень забезпечення прожитково­го мінімуму (гарантований мінімум) для призначення окремих видів дер­жавної соціальної допомоги, а також визначаються розміри або рівні інших видів державної соціальної допомоги (так, у 2002 р. прожитковий мінімум становив 342 грн, а гарантований мінімум був визначений у розмірі 80 грн на місяць на одну особу). Кабінету Міністрів України надається право збіль­шувати протягом року рівень забезпечення прожиткового мінімуму виходячи з фінансових ресурсів держави. Не краща ситуація і з іншими соціальними гарантіями. Мінімальна трудова виплата (розрахунковий розмір мінімаль­ної пенсії за віком + цільова грошова допомога), що здійснювалася відпо­відно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», на 1 квітня 2002 р. становила 86,9 грн [12, 23]. Встановлений законом розмір мінімальної за­робітної плати на 31.12.2003 р. становив 145 грн (з 01.01.2003 - 165 грн).

Однією із встановлених державних соціальних гарантій є індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня грома­дян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Індексація - механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання спожив­чих товарів і послуг [1].

Індексація може здійснюватися двома шляхами:

1. збільшення доходів на певний відсоток через певний час (раз на рік, на квартал);

2. шляхом коригування доходів відповідно до зростання рівня цін на наперед визначений відсоток [13, 287].

Відповідно до чинного в Україні законодавства індексація грошових доходів громадян провидиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 % [2].

Серед визначених законом державних гарантій передбачено забезпе­чення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Характеристика існуючого стану надання пільг

Система надання пільг в Україні ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги (житлово-комунальні, транспортні, зв'язку тощо) або товари. Відповідно до законодав­ства розрахунки за зазначеними видатками здійснюються в основному у безготівковій формі [15].

До найпоширеніших належать пільги щодо [15]:

• плати за житло, комунальні послуги;

• плати за користування паливом;

• плати за проїзд міським пасажирським, приміським та міжміським транспортом;

• встановлення телефону та плати за користування ним;

• забезпечення санаторно-курортним лікуванням;

• забезпечення спецавтотранспортом;

• забезпечення протезами та протезно-ортопедичними виробами;

• плати за медикаменти;

• зубопротезування.

Надання пільг громадянам здійснюється на підставі двадцяти п'яти за­конів та актів Кабінету Міністрів України. Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31 % насе­лення; за професійною ознакою -13,8 % економічно активного населення. Практично в половині домогосподарств є хоча б одна особа, яка має пра-90 неотримання пільги. Серед осіб, які мають право на пільги, кожний третій - пенфнер за віком. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 29 млрд гривень, що дорівнює річним видаткам всіх місцевих бюджетів України [15].

Щорічні спроби припинити надання пільг окремим категоріям насе­лення створюють у суспільстві соціальну напругу. Разом з тим, за результа­тами ^опитування, проведеного Радою по вивченню продуктивних сил На­ціональної академії наук, понад 40 % населення, яке має право на пільги, вважає доцільною їх заміну на адресну грошову соціальну допомогу. Це можна пояснити тим, що механізм надання пільг не є досконалим, оскільки реально пільгами користуються не всі, хто має на них право, а лише ті, хто користується послугами. Частина населення, особливо в сільській місце­вості, взагалі не отримує задекларованих пільг. Близько 13 % членів домогосподарств не трестуються пільгами у зв'язку зі станом здоров'я або відсутністю певних послуг, хоча фактично мають на це право [15].

Не існує досконалої системи обліку наданих послуг, а також реального доходу сімей, що ускладнює надання пільг тим/хто потребує їх у першу чергу. На підприємствах, що надають послуги, на оплату яких запровадже­но пільги, а також у місцевих органах виконавчої влади відсутні єдина ме­тодика обчислення фактичної вартості окремих видів пільг, єдина методика обліку наданих пільг, єдина статистична звітність щодо фактичних витрат на пільги та стану їх фінансування. Це ускладнює перевірку достовірності розрахунку витрат за наданими пільгами і призводить до численних фінан­сових порушень [15].

Внаслідок значного відставання бюджетного фінансування витрат з надання пільг від фактичних потреб зупинено дію законодавчих актів у ча­стині надання пільг і компенсацій, зокрема щодо звільнення або зменшен­ня плати за житло, комунальні послуги, паливо. Згідно із статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статтею 58 Зако­ну України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» майже на 50 % скоротилася кількість сімей, які користувалися пільгами [15].

Такі передумови спричинили необхідність реформування діючої систе­ми пільг. У 2002 р. було прийнято «Стратегію заміни системи пільг на адрес­ну грощову допомогу населенню» [15], розраховану до 2006 р.

Ще одним з видів соціального захисту в Україні є компенсації.

Компенсації - передбачене законодавством фінансове або майнове (натуральне) відшкодування громадянину зазнаних ним витрат або втрат (у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, внаслідок техногенних або природних катастроф [11, 120], підвищення цін, міжнаціональних конфліктів та ін.). Компенсація не передбачає постійної, систематичної підтримки людей. Надається виконавчими органами влади виходячи з на­явності фінансових коштів [13,286].

В Україні прикладами надання компенсацій є компенсація втрати час­тини доходів у зв'язку з несвоєчасністю їх виплати, передбачене законодав­ством відшкодування громадянину зазнаних ним витрат або втрат у зв'язку з переїздом на роботу в іншу місцевість, втратою житла і майна внаслідок Чорнобильської катастрофи, повеней у Закарпатті. У 1993 р. надавалася щомісячна компенсація за подорожчання основних продуктів харчування.

Контрольні запитання

1. Які складові включає державна система соціального захисту?

2. Які види соціального страхування діють в Україні? Які виплати вони передбачають?

3. Як організовано пенсійне забезпечення в Україні?

4. Які види соціальної допомоги надаються в Україні?

5. Що являє собою програма житлових субсидій? Які форми надання субсидій використовуються в Україні?

6. Які державні соціальні гарантії встановлено в Україні?

7. За якими критеріями можна класифікувати соціальні нормативи?

8. Наведіть приклади соціальних нормативів.

9. Як ви розумієте поняття індексації?

10. Дайте характеристику системі пільг в Україні. Які види пільг є найпоширенішими в Україні?

11. Що таке компенсація? Наведіть приклади.

Література

1. Про внесення змін до Закону Української РСР «Про індексацію грошових доходів населення». Закон України від 25.04.97 p., № 234/97-ВР.

2. Про внесення зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Закон України від 07.02.2002 p., № 3027-ІИ.

3. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 05.10.2000 p., № 2017-111.

4. Про державну допомогу сім'ям з дітьми. Закон України у редакції від 22.03.2002 p., № 2334-ііі.

5. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. Закон України від 01.06.2000 p., № 1768 із змінами, внесеними згідно з Законами № 208-IV від 24.10.2002 p., № 208-IV від 24.10.2002 р.

6. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Закон України від 23.09.1999 p., № 1105-XIV (в редакції від 17.01.2002 p.).

7. Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Закон України від 22.02.2001 p., №108/2001.

36