Тема 2. Інституційна база соціальної політики

Підходи до класифікації інституцій, які мають відношення до формування та реалізації соціальної політики

Організаційні рівні інституцій

Інституційна база соціальної політики в Україні: відомча мережа

Підходи до класифікації інституцій, які мають відношення до формування та реалізації соціальної політики

У світі існує ціла мережа соціальних інституцій, мета яких по­лягає в створенні умов і механізмів для задоволення потреб різних соціаль­них груп та вирішення соціальних проблем.

Можна виділити кілька підходів до класифікації інституцій, які мають відношення до формування та реалізації соціальної політики.

Інституції можна поділити за масштабом діяльності. Це можуть 6yти організації, що діють у міжнародному просторі (Міжнародна організація праці, Всесвітам організація охорони здоров'я, Дитячий фонд ООН), чи такі, вплив яких поширюється на невеликий район міста (територіальні центри соціальної допомоги, районний відділ центру зайнятості населення). Окрім цього, діяльність інституцій відбувається на різних Організаційних рівних. Оскільки за розв'язання проблем відповідають ті чи інші урядові структури, інституційну систему можна зобразити у вигляді відомчої мережі [1,113].

Організаційні рівні інституцій

Всі інституції, що залучені до формування та реалізації соці­альної політики, можна поділити на п'ять рівнів залежно від їх функціо­нальних обов'язків.

/. Рівень визначення політики та планування. Утворює рамки, в яких існують служби. До цього рівня належать:

• Верховна Рада (виконує законодавчу функцію, визначає засади політики, затверджує загальнонаціональні програми, в т. ч. соціального, економічного, культурного розвитку, затверджує державний бюджет, виконує функцію контролю за дотриманням Конституції та законів України, прав і свобод людини та громадянина);

• місцеві ради депутатів (визначають економічний, соціальний, культурний розвиток відповідної адміністративно-територіальної одиниці, встановлюють місцеві податки та збори, затверджують місцеві бюджети);

• Кабінет Міністрів (виконує функцію практичної реалізації державної політики, виконання Конституції і законів, розробки та здійснення загальнодержавних програм, у т. ч. соціального, економічного розвитку, виконує організаційну функцію, яка полягає у спрямуванні і координації роботи міністерств та інших органів виконавчої влади).

2. Рівень забезпечення реалізації політики у певній галузі, сфері або при виконанні особливих повноважень. Створення організаційних меха­нізмів реалізації політики, здійснення виконавчо-розпорядчої функції:

• Міністерства (центральні органи виконавчої влади, які реалізують політику у відповідній галузі, беруть участь у підготовці проектів державних програм економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, затверджують галузеві стандарти, норми та нормативи, виконують у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства);

• Державні комітети (центральні органи виконавчої влади, які вносять пропозиції щодо формування державної політики та забезпечують її реалізацію у визначеній сфері діяльності, сприяють іншим органам виконавчої влади у здійсненні їхніх повноважень);

• Центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом (мають особливі завдання і повноваження, приміром, Державний департамент України з питань виконання покарань).

3. Рівень реалізації політики щодо певної проблеми або групи населення, на якому утворюють систему служб, управляють цією системою, займаються методичним забезпеченням її діяльності, працюють з колом проблем, а не окремим випадком (Державна служба зайнятості, Державний центр соціальних служб для молоді).

4. Рівень, на якому знаходяться служби, в яких працюють безпосередньо з клієнтами (лікарі, соціальні працівники тощо: центри соціальних служб для молоді, лікарні, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян тощо).

5. Рівень, на якому знаходяться служби, що мають справу з проблемою як індивідуальною вимогою. На цьому рівні працюють інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних служб або спеціалістів.

Інституційна база соціальної політики в Україні: відомча мережа

Соціальна політика спрямована на вирішення багатьох проблем

у різних сферах соціального життя. Це обумовлює розгалужену мережу закладів та установ, що залучені до розв'язання цих проблем та задоволення

потреб різних груп населення. Нижче наводимо перелік таких закладів, згрупованих за відомчою ознакою (за станом на 10.02.2003 p.).

Міністерство праці та соціальної політики України

• Державна служба зайнятості.

• Мережа обласних, міських управлінь та районних відділів праці та соціального захисту населення.

• Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

• Відділення соціальної допомоги.

• Дитячі будинки-інтернати.

• Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів.

• Спеціальні будинки-інтернати.

• Психоневрологічні інтернати.

• Пансіонати для ветеранів.

• Заклади освіти.

• Протезно-ортопедичні підприємства.

• Центри соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів.

Пенсійний фонд

Міністерство охорони здоров'я України

• Заклади охорони здоров'я (лікарняні, амбулаторно-поліклінічні заклади, станції швидкої допомоги, санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні заклади).

• Медичні заклади освіти.

• Будинки дитини (для дітей до трьох років).

• Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх (лікування від наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, психосоціальна реабілітація та корекція).

• Хоспіси.

Міністерство освіти і науки України

• Дошкільні заклади освіти.

• Середні заклади освіти. _:

• Дитячі оздоровчі табори.

• Школи-інтернатидлядітей-сиріт(7-17років).

• Спеціалізовані школи-інтернати (для дітей 7-15 років з різними видами захворювань та дітей, які мають складнощі в навчанні).

• Дитячі будинки змішаного типу (для дітей 3-17 років).

• Дитячі будинки сімейного типу.

• Професійно-технічні заклади освіти.

• Вищі заклади освіти різних видів акредитації.

• Школи соціальної реабілітації неповнолітніх.

• Професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх.

• Центр по усиновленню дітей.

Вища атестаційна комісія України

Державний комітет України у справах сім'ї та молоді

• Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ).

• Республіканський (АР Крим), обласні, районні, міські, районні у містах, селищні й сільські центри соціальних служб для молоді.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Міністерство внутрішніх справ України

• Кримінальна міліція у справах неповнолітніх.

• Приймальники-розподільники для неповнолітніх.

Державний департамент України з питань виконання покарань

• Виховно-трудові колонії.

Місцеві держадміністрації

• Органи опіки і піклування.

• Кімнати тимчасового перебування неповнолітніх.

• Служба у справах неповнолітніх:

- притулки для неповнолітніх.

Контрольні запитання

1. Які існують підходи до класифікації соціальних інституцій?

2. Назвіть рівні інституцій, що залучені до формування та реалізації соціальної політики. Наведіть приклади інституцій, які працюють на кожному рівні.

3. Які заклади безпосередньо можуть надавати допомогу та забезпечувати соціальні потреби людей похилого віку, дітей-інвалідів, молоді?

Література

1. Іванова О., Семигіна Т. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. Полтавця.- К.: Вид. дім «KM Academia», 2000.- С. 112-129.

ТЕМА: . ІНСТРУМЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Класифікація інструментів політики за Л. Палом

Поняття інструментів політики та їх класифікації.

Інструменти, що використовують центральність як ресурс

Інструменти, що використовують фінансові ресурси

Інструменти, що використовують владні повноваження як ресурс

Інструменти, що використовують організацію як ресурс

Поняття інструментів політики та їх класифікації

Те, що робить уряд, можна схарактеризувати як втручання в потік подій з метою внесення певних змін [1, 226]. Зміни досягаються за допомогою використання певних засобів: інструментів політики (в україномовній літературі поряд з терміном «інструменти політики» вживається термін «зна­ряддя політики»; в англомовній літературі - відповідно іnstruments і tооls). Інструменти політики можна визначити як засоби впливу та контактування з суспільством або як засоби досягнення певного політичного результату [1, 205].

Як і будь-яка інша діяльність, соціальна політика для досягнення своїх цілей може використовувати певний набір інструментів. Важливо зауважити, що практично всі класифікації інструментів політики містять перелік інструментів, які можуть застосовуватися будь-якою політикою, але деякі з них використовуються в соціальній політиці більшою мірою, деякі — меншого.

Класифікація інструментів політики, яку запропонував Леслі А. Пал (Lesliе А. Раl), об'єднує підходи Крістофера Гуда (Нооd) та Брюса Дорна (Вгuсе Dоеrm). К. Гуд ділить усі інструменти політики па ефектори й детектори та на чотири класи відповідно до типу ресурсів, які вони використовують. Як Гуд, так і Дорн відзначили зростання міри примусу при переході від інструментів, що спираються на центральність, до інструментів, що використовують організацію. Дорн запропонував 5 класів інструментів: саморегулювання, спонукання, видатки, регулювання (включно з оподаткуванням) та державна власність. Причому спонукання, видатки, регулювання загалом збігаються з виділеними Гудом поняттями центральності, фінансових ресурсів та владних повноважень. Але перелік інструментів у кожному класі у цих авторів дещо різниться [1, 206-208]. Слід відзначити, що існують й інші класифікації інструментів політики. Так, приміром, Ліндер і Пітерс (Stephan Linder аnd В. Guy Рeters) виділяють сім класів інструментів: пряме постачання, субсидію, податок, контракт, повноваження, регулювання, спонукання [1, 207].

Зупинимось детальніше на конспективному огляді класифікації Л. Пала, яку він виклав у своїй книзі «Аналіз державної політики» [1, 210—234], а також наведемо окремі приклади використання інструментів у соціальній політиці в Україні.

Усі інструменти політики (управління) можна поділити на два типи відповідно до їх призначення:

1. Детектори - засоби виявлення того, що відбувається навколо.

2. Ефекторн - засоби виконання (впливу на оточення).

Крім того, всі інструменти можна поділити на чотири класи за статусом ресурсів, що вони їх використовують:

1. Центральність - перебування в центрі інформаційної або суспільної мережі. Інструменти працюють на отримання та поширення знань і зміну ставлення.

2. Фінансові ресурси — грошові запаси, що працюють на банківський баланс.

3. Владні повноваження - право офіційно вимагати, забороняти, гарантувати та судити - працюють на права, статус та обов'язки.

4. Організація - володіння людьми з різноманітними професіями, землею, будівлями, матеріалами та обладнанням - працює на ваше фізичне оточення або на вас особисто.'

Перелік інструментів політики подано в табл. 1.

Інструменти, що використовують центральність як ресурс

Такий вид ресурсу, як центральність, означає, що уряд збирає та розподіляє інформацію завдяки перебуванню в центрі певної суспільної мережі. Центральність спирається на відносно пасивний спосіб збирання та поширення інформації, а не на винагороду чи погрозу [1,210].\

Ефектори

Використання інформації у ролі ефектора припускає, що:.

• уряд не може застосувати примусових знарядь до приватної поведінки;

• мотивації поведінки настільки сильні, що після надання нової інформації на індивідів можна покластися у справі досягнення політичних цілей.

Приклад. СНІД поширюється передусім статевим шляхом. Статеві зв'язки - приватна справа, отже, урядовий вибір у цій сфері дуже обмежений. Однак він може забезпечити інформацією про безпечний секс. Людям властива сильна мотивація для того, щоб захистити себе від СНІДу, тому існує велика ймовірність, що вони виявлять обережність [1, 211].

Детектори

Добровільний запит / добровільна інформація. Надходить без будь-якого активного пошуку або запиту з боку державних органів. Уряд є па­сивним реципієнтом інформації, яку самостійно створюють та добровільно постачають зовнішні учасники. Державні агентства здебільшого нагадують потенційним постачальникам інформації про готовність її приймати (виборці звертаються листовно до депутатів; науковці посилають свої пропозиції з надією, що вони приведуть до певних змій; зацікавлені групи звертаються в державні органи з пропозиціями, порадами; анонімні повідомлення про випадки знущання над дітьми, що можуть прийматися службами соціальної допомоги) [1, 215].

Прямий запит [1, 216]:

- опитування (населення) для отримання інформації (різноманітні соціологічні опитування);

- спеціальні комісії для розслідувань, призначені для докладнішого розгляду специфічних проблем (спеціальні парламентські комісії з окремих питань);

- постійні комісії для збирання інформації та генерування ідей, пов'язаних з певною (політичною) сферою (ради, комісії при Президенті України, комітети Верховної Ради).

Запити дають змогу громадянам брати участь у виробленні політики [1,216].

Інструменти, що використовують фінансові ресурси

Інструменти, що використовують фінансові ресурси, відрізняються між собою за видами умов і відповідних суспільних цілей.

Ефектори

Гранти. Це видатки на підтримку чогось вартого самого по собі, як фор­ма визнання, винагороди або заохочення, тісно не пов'язані з витратами на досягнення певної мети. Надаються з певними умовами, але відносно слабкими, при цьому отримувачі грантів мають досягти певного мінімального рівня виконання програм. Існують універсальні програми демографічних грантів - допомога багатодітним сім'ям; ці гранти спрямовані на підтримку дітей і вважаються універсальними, оскільки не співвідносять виплати з реальними потребами [1, 217-218]. У вигляді грантів можуть призначатися стипендії для навчання талановитій молоді; премії за певні досягнення.

Субсидії:

- Прямі субсидії - вид допомоги у грошовій формі на покриття витрат, пов'язаних з діяльністю, яка служить засобом досягнення певних бажаних суспільних цілей. Умови в цьому випадку суворіші, продовження субсидії залежить від результатів її виконання, а відстеження ретельніше. Субсидії пов'язані з дотриманням вимог їх використання, тому недотримання цих вимог веде до їх скасування [1, 218] (субсидії для започаткування виробництва певного товару у визначених регіонах; субсидії на впровадження нових технологій; субсидії зарплати, щоб уникнути звільнення працівників під час тимчасових труднощів (наприклад, модернізації) на підприємстві; субсидії заробітної плати для підприємств, які беруть па роботу особу з числа безробітних за направленням центру зайнятості; субсидії районам пріоритетного розвитку).

-Підоймові субсидії передбачають фінансову підтримку тим організаціям, які довели свою життєздатність та засвідчили наявність приватного фінансування (приміром, Київська міська держадміністрація виділила Благодійному товариству «Джерела» кошти з місцевого бюджету для фінансування нового районного центру реабілітації дітей з розумовою відсталістю, подібного до таких, які вже успішно діють певний час за рахунок коштів цього товариства).

Субсидії мають бути тимчасовими, бо їхні реципієнти стають від них залежними.

Гранти і субсидії виплачуються незалежно від сплати внесків у страхові фонди.

Страхування. Проводиться завдяки програмам, коли потенційні отримувачі спочатку роблять внески у фонд для покриті я ризику, а згодом дістають право на одержання допомоги залежно від їхнього внеску та інших правил [1, 221] (різні види соціального страхування в Україні: пенсійне; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; соціальне страхування на випадок безробіття; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності).

Податкові видатки. Замість того щоб втрачати гроші прямо, уряди можуть пробачити громадянам частину неоплачених податків: незібрані доходи економічно рівнозначні зробленим видаткам. Таким чином, податкові видатки дають змогу надати підтримку, тісно пов'язавши їх з доходом [1, 221 ], застосовуються для підтримки сімей з дітьми, для малозабезпечених людей похилого віку та інвалідів. В Україні податкові пільги передбачені для підприємств, де працюють інваліди.

Уповноважена закупівля. Усі попередні видатки робилися з розрахунком, що натомість уряд нічого не одержить. Інший спосіб втрати грошей урядами - витрата грошей в обмін на товари та послуги (зважаючи на обсяг та широкий асортимент послуг, що від них сподіваються отримати, уряди мусять закуповувати величезну кількість робочої сили та матеріалів). Залежно від того, хто врешті отримає вигоду від закупівлі, що здійснюватиметься урядом, можна виділити три види уповноваженої закупівлі.

З вигодами для уряду: уряди закуповують товари і послуги на ринку переважно для того, щоб зменшити свої власні накладні витрати (оплачувати консультаційні послуги вигідніше, ніж тримати в штаті дослідницький персонал. Доцільна у випадках, коли потрібні нерегулярні або сезонні послуги) [1, 222].

3 вигодами для постачальника: уряд завдяки своїй купівельній спро­можності гарантуватиме ринок для групи постачальників. Така політика захищає робочі місця навіть за рахунок більших, ніж вимагав би конкурент, витрат [1,222] (закупівля продукції в УТОГу - Українському товаристві глухих, УТОСі - Українському товаристві сліпих; у неприбуткових організацій; політика підтримки вітчизняного виробника).

З вигодами для споживача: з погляду споживачів, рівень послуг, наданих урядовими агентствами, може бути нижчим за оптимальний, оскільки більшість урядових послуг надається на монопольній основі, а це означає, що в цій сфері немає ефективної конкуренції, споживачі не мають вибору. Одним з методів була б видача контракту на ці послуги, яка може проводитись трьома способами [1, 223-224]:

1. Урядова установа укладає контракт безпосередньо з недержавною фірмою на падання певних послуг за фіксованою платою (приміром, приватною компанією невідкладної медичної допомоги).

2. Уряд може дозволити багатьом фірмам надавати послуги громадянам, а потім від імені споживачів вносить додаткові платежі (вихователь у дитячому садку може одержувати від держави доплату за догляд коленої дитини на додачу до оплати від батьків).

3. Уряд може забезпечити споживачів ваучерами, що становлять частину податків, призначених на оплату даної послуги в державних закладах, які вони можуть обміняти на послугу недержавних фірм. Потім фірми подають ваучери урядові для компенсації (такі ваучери можуть застосовуватися в сфері охорони здоров'я або шкільної освіти).

В Україні прикладами уповноваженої закупівлі з вигодами для споживача є надання громадянам пільг на оплату вартості, що передбачає відшкодування втрат, за рахунок бюджетів або цільових фондів, безпосередньо підприємствам, які надають послуги або товари для окремих категорій громадян зі знижкою або безоплатно.

Усі види уповноваженої закупівлі теоретично відрізняються один від одного, але зливаються на практиці. Особливо важко відрізнити ті, що за­плановані задля зменшення державних витрат, від тих, що спрямовані на користь споживачам [1, 224].

Детектори

Винагорода за інформацію, що стимулює її надання [1, 225]. Закупівля інформації (приміром, оплата рекомендацій політичного експерта) [1, 225].

Інструменти, що використовують владні повноваження як ресурс

Наступна група - це інструменти, що мають в основі владні повноваження - здатність наказувати і забороняти, рекомендувати і дозволяти за допомогою спеціальних процедур та службових символів (печаток, власноручного підпису і т. ін. для надання офіційності своїм заявам) [1, 225]. Символи владних повноважень: накази, оголошення, ліцензії, сертифікати, ваучери, штрафні квитанції, судові розпорядження, патенти, заборони. Мають частково примусовий характер, бо функціонують за підтримки, хай навіть прихованої, санкції. Опора на владні повноваження надзвичайно спокуслива для урядів, бо чимало цих інструментів дешеві порівняно із такими, які використовують центральність і фінансові ресурси і кожний з яких великою мірою залежить від їх добровільного дотримання [1, 226].

Ефектори

Державне регулювання використовує владу і санкції.

-Визнання або офіційне схвалення - цей засіб служить способом повноважної передачі інформації (сертифікати для офіційного підтвердження, свідоцтва і дипломи: сертифікат якості товару, свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, диплом про вищу освіту). Такі документи нічого нікому не наказують, а лише визначають офіційний статус особи чи організації [1, 227].

-Уповноваження (напівобмеження) означає, що певний вид діяльності заборонений, якщо окрема особа або група осіб, зайнятих нею, не мають офіційного дозволу - уповноваження держави [1, 227-228] (різноманітні ліцензії, які дають право на діяльність закладам охорони здоров'я, освіти, право займатися юридичною практикою, на деякі види підприємницької діяльності, приміром торгівлю тютюновими виробами тощо).

-Обмеження та вимоги — категорична вимога або заборона певної діяльності [1, 228] (вимога сплати податків з доходу; контроль уряду за зростанням квартплати, цін; заборона відмови у прийнятті на роботу, якщо ця відмова пов 'язана з певною етнічною, статевою чи релігійною належністю людини).

Саморегулювання. Інструмент, за допомогою якого держава делегує свої регулятивні повноваження певній групі, котра виконує суспільне замовлення завдяки відстеженню та контролю своєї власної діяльності. Ця група утворює організацію або асоціацію для відстеження поведінки своїх членів [1, 230] (спілки та асоціації вчителів, науковців, лікарів; в Україні, зокрема, діють Асоціація соціальних педагогів і соціальних працівників України, Асоціація психіатрів України). Організація має дисциплінарні важелі, якими користується від імені держави [1, 230].

Санкції:

• Припинення чинності - тимчасове або постійне скасування офіційно наданого привілею [1,231] (позбавлення ліцензії, позбавлення прав водія).

• Штрафні санкції можуть застосовуватися до власності або доходів у вигляді штрафу або конфіскації [1, 231] (штраф для підприємств, що відмовляються працевлаштовувати громадян з уразливих груп населення в межах встановленої законом квоти).

• Фізичне покарання злочинця: затримання, ув'язнення, у деяких країнах - смертна кара [1, 231].

Детектори

Змушують надавати інформацію, спираючись на владні повноваження та санкції, і не залежать від грошового заохочення [1, 231].

Обов'язок пред'являти (особисте посвідчення, обов'язкове маркування хімічного складу продуктів) [1, 231].

Обов'язок реєструвати. Органи влади вимагають від громадян надавати певну інформацію при настанні певних подій (народженні, смерті, шлюбу, реєстрації вогнепальної зброї, автомобіля, змін у зайнятості) [1, 231].

Обов'язок звітувати. Обов'язок періодично повідомляти державні органи про діяльність або стан певної системи {декларації про доходи, фінансові звіти) [1, 231].

Розпитування (допит) передбачає виклик з'явитися у державні органи та надати інформацію щодо певної ситуації. Може відрізнятися глибиною та ступенем примусу [1, 232], від з'ясування соціальним інспектором обставин життєдіяльності особи для прийняття рішення, про призначення соціальної допомоги до допиту органами внутрішніх справ за скоєння злочину.

Інспектування. Відвідання інформанта органами державної влади (нагляд за правилами безпеки [1, 232]; ревізії та перевірки, приміром, перевірка засобів для існування при прийнятті рішення про призначення допомоги по малозабезпеченості; перевірки дотримання санітарних умов у різних стаціонарних закладах соціальної сфери).

Інструменти, що використовують організацію як ресурс

Організація - це ресурси держави у вигляді землі, будівель, обладнання та персоналу. Хоча центральність, фінансові ресурси та владні повноваження відрізняються за ступенем примусу, вони схожі між собою тим, що уряд мусить вдаватися до посередника для досягнення своєї мети. Організаційні ресурси дають можливість уряду зробити все самому. Водночас організація охоплює і центральність, і фінансові ресурси, і владні повноваження [1, 232].

Ефектори

До групи інструментів, які є ефекторами, тобто засобами впливу, і використовують організацію як ресурс, Л. Пал відносить:

Пряме постачання. Діяльність або забезпечення соціальними благами і послугами, здійснювані безпосередньо існуючими державними міністерствами [1, 233].

Державні корпорації. Майже незалежні від виконавчої та законодавчої влади підприємства, що забезпечують товарами та послугами з державних ресурсів, але управління цим процесом здійснюють незалежно від уряду, з наданням суспільних послуг на некомерційній основі [1, 233].

Приватио-державні корпорації або партнерство. Діяльність приватно-державних корпорацій полягає у здійсненні спільних інвестиційних проектів.

Перспективного сферою їх розвитку вважають саме соціальну сферу, в якій міністерства та управління у виконанні програм більше покладаються на добровільні групи та організації [1, 234] (Благодійне товариство «Джерела» фінансується як за рахунок власних коштів, так і частково за рахунок місцевого бюджету і виконує деякі програми спільно з Київміськдержадміністрацією або на її замовлення).

За своєю природою приватно-державні корпорації або партнерство мають багато спільного з таким інструментом, як уповноважена закупівля з вигодами для уряду або споживача.

Детектори

Збирають інформацію без відома інформантів. Л. Пал наводить визна­чення таких детекторів, запропонованих Гудом.

Турнікети — детектори, що збирають інформацію пасивно, як електронні пучки - їх важко уникнути або обійти [1, 234].

Сканери [1, 234]:

- Постійні сканери — пункти спостереження, повз які інформант мусить пройти (в'язнична вишка, пости ДАТ, відеокамери спостереження).

- Рухомі сканери (мобільні силові підрозділи, створені для виявлення фактів порушень закону).

- Приховані сканери (телефонні підслуховувачі, дорожні радари).

Прикладів використання таких інструментів у соціальній політиці поки що небагато, зокрема в соціальній сфері в Україні їх узагалі важко знайти. Нещодавно була поширена інформація про запровадження інструмента, подібного до турнікета, в одній із західноєвропейських шкіл. Мета вико­ристання приладу, який ідентифікував дітей перед шкільним обідом, - визначити, хто з дітей, які отримали обід, повинен за нього сплачувати, а хто пі, та уникнути безпосередньої оплати дітьми. Проблема полягала в тому, що діти, які сплачували за обід, дражнили тих, хто був з бідних сімей та отримував обід безоплатно. Передбачається, що використання такого сканера дозволить уникнути стигматизуючого ефекту безоплатних обідів для бідних дітей.

Якщо не брати до уваги високий ступінь примусу цієї групи інструментів, цілком можна було б віднести до рухомих сканерів пересувні медичні діагностичні лабораторії, які використовуються в сільській місцевості за умов відсутності стаціонарних медичних діагностичних центрів. У деяких країнах, що характеризуються високим рівнем надання послуг з догляду за людьми, які мають проблеми зі здоров'ям, подібні засоби використо­вуються в процесі організації догляду. Це постійні сканери - відеокамери для стеження за тяжкохворими людьми, спеціальні килимки («турнікети»), що посилають сигнал на пульт медичної сестри, як тільки пацієнт встає з ліжка.

Ознайомившись з переліком інструментів політики, важливо зрозуміти, що ця класифікація, як і будь-яка інша, не є універсальною. Багато з названих інструментів досить схожі між собою. Деякі з них можуть застосовуватися більшою або меншою мірою.

Контрольні запитання

1. Що таке інструменти політики?

2. З чим пов'язано вибір інструментів?

3. Які критерії покладено в основу класифікації інструментів політики, описаної Л. Палом?

4. На які інші класифікації інструментів політики спирався Л. Пал?

5. В чому різниця між інструментами-ефекторами та інструментами-детекторами?

6. На які класи можна поділити інструменти політики? Дайте характеристику коленого з класів.

7. Як ви розумієте різницю між інструментами за ступенем примусу? Які класи інструментів мають найбільший та найменший ступінь примусу?

8. Які, на вашу думку, інструменти політики найчастіше використовуються в соціальній політиці? Наведіть приклади.

9. Які, на вашу думку, інструменти політики найменшою мірою використовуються в соціальній політиці? Як ви гадаєте, чому?

10. Які, па вашу думку, переваги та недоліки класифікації інструментів політики, описаної Л. Палом?

11. Визначте, які інструменти політики можна було б застосувати в Україні для зменшення безробіття; підвищення рівня народжуваності; запобігання поширенню ВІЛ-інфекції; сприяння інтеграції в суспільство осіб з психічними захворюваннями.

Література

1. Пал Леслі А. Аналіз державної політики / Пер. з англ,- К.: Основи, 1999.- 422 с.

Використання інструментів політики в Україні

Використання інструментів політики в Україні на прикладі переліку інструментів соціальної політики 7". Панелі

Тенденції у виборі та використанні інструментів політики в соціальній сфері в Україні (1991-2003)

Використання інструментів політики в Україні на прикладі класифікації інструментів соціальної політики за Т. Ганелі

Застосування різноманітних інструментів, їх поєднання допомагає вирішити соціальну проблему комплексно: попередити її виникнення в майбутньому та вплинути на вже існуючі наслідки. Як уже було зазначено, із загального переліку інструментів політики одні більшою, а інші меншою мірою можуть використовуватися соціальною політикою. Т. Ганслі у своїй книзі «Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки» запропонував найпростіший перелік інструментів політики, які застосовуються саме в соціальній політиці. Переважна більшість інструментів з цього переліку входить до складу класифікації, наведеної в попе­редньому розділі, хоча в більшості випадків під іншими назвами. Так, правові титули (статуси) у Ганслі - це не що інше, як визнання у Пала; консультування, рекомендації чи заохочення бажаної діяльності практично збігається із спонуканням. Хоча заохочення бажаної діяльності це такий інструмент, який може використовувати різні види ресурсів: як центральність, так і фінансові ресурси. Таким чином, в основу цієї класифікації інструментів покладено інший принцип, який не передбачає жорсткого поділу інструментів за ресурсами, що їх вони використовують. Один і той самий інструмент може базуватися на використанні різних ресурсів.

Ще раз підкреслимо, що наведений Ганслі перелік інструментів соці­альної політики не є всеохоплюючим, але знайомство з ним вельми корисне, оскільки ці інструменти, як уже зазначалося, базуються на іншому підході до їх визначення. Спробуємо проаналізувати використання інструментів соціальної політики в Україні, базуючись на переліку інструментів соціальної політики, запропонованому Т. Ганслі.

ІНСТРУМЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ (Ганслі, 1996)

• Фінансові трансферти

• Нефінансова, безготівкова, близька до готівки допомога

• Оподаткування

• Прямі послуги/кредити на оплату послуг

• Консультування, рекомендації та заохочення бажаної діяльності

• Інформація

• Заборона або обмеження

• Спеціальні стягнення

• Угоди

• Правові статуси

• Заходи стосовно взаємодії груп та установ

• Права на приватні вимоги або захист

• Вторинні ефекти інших галузей політики

Фінансові трансферти. Ганслі мав на увазі, в першу чергу, фінансові трансферти у сфері соціального захисту [1, 24], які можна визначити як грошову допомогу, що надається соціальним групам, прошаркам або індивідам за визначеними критеріями та має на меті поліпшення їх матеріального становища. Приміром, діючі в Україні допомога сім'ям з дітьми, допомога малозабезпеченим сім'ям, допомога особам, які доглядають інвалідів з психічними захворюваннями. Але, по суті, фінансові трансферти - це будь-які грошові виплати. В такому розумінні до них, на нашу думку, цілком можна віднести і гранти — «видатки на підтримку чогось вартого самого по собі, майже як форма визнання, винагороди або заохочення» [2, 217], що мають на меті радше заохочення певних дій, ніж поліпшення матеріального становища (приміром, різноманітні стипендії, премії, що надаються за особливі успіхи, гранти на проведення досліджень, здійснення проектів, навчання чи іншу корисну для суспільства діяльність).

Використання цього інструменту було надзвичайно поширеним після здобуття Україною незалежності. Перелік отримувачів допомоги був досить великим. Зокрема, тільки для сімей з дітьми передбачалося 11 видів грошової допомоги. Але наприкінці 90-х років та початку нового століття завдяки тому, що почався перехід до допомоги за адресним принципом, фінансові трансферти як інструмент політики застосовують обачливіше. Хоч інструмент цей безумовно необхідний, проте ефективність соціальної політики в Україні буде низькою, якщо, захопившись фінансовими допомогами, не розглядатимуть можливості паралельного використання інших інструментів соціальної політики.

Часто більш ефективним виявляється надання не фінансової, а безго­тівкової або близької до готівки допомоги. Прикладами такої допомоги в Україні є житлові субсидії, часткове субсидіювання вартості товарів та послуг для окремих категорій населення. Можливо, варто було б поширити вже існуючу в світі практику талонів на харчування, одяг. Але безплатний проїзд, як безготівкову допомогу, доцільніше замінити, залежно від категорії користувачів, або місячними проїзними талонами, або талонами на певну кількість поїздок, або грошовою компенсацією. У випадку, коли рішення про користування послугою покладено на особу, часто виникає спокуса зловживання послугою або користування нею годі, коли в цьому нема потреби. З іншого боку, що особливо важливо для найбільш нужденних, а також тих, хто дуже рідко або ніколи не користується цією послугою (приміром, у сільській місцевості значна частина населення дуже рідко користується громадським транспортом), з'являється можливість перерозподілу коштів для забезпечення найнагальніших потреб.

Оподаткування. Шляхом оподаткування регулюються доходи населення. За рахунок податкових надходжень підвищуються доходи держави та формуються спеціальні соціальні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування на випадок безробіття та інші). Іншим важливим аспектом застосу­вання цього інструменту в Україні на сьогодні є введення податкових пільг (або, як їх ще називають,— податкових видатків). Прикладом податкових пільг в Україні є оподаткування прибутків підприємств інвалідів. Зменшення суми податків також можна було б застосовувати для сімей, на утриманні яких перебувають тяжкохворі або інваліди, котрі потребують постійного догляду і при відсутності останнього підпадають під опіку держави; для молодого подружжя при народженні дитини; для прийомних сімей; для безробітних, які починають власний бізнес; для підприємців, які створюють нові робочі місця. Можливе також запозичення досвіду інших країн, де замість грошової допомоги на виховання дитини можна обрані збільшення суми неопо­даткованого доходу сім'ї.

Послуги. Установами соціальної сфери в Україні передбачено певний перелік послуг. Це послуги з перекваліфікації та навчання безробітних у відділеннях державної служби зайнятості; послуги по догляду одиноких непрацездатних громадян похилого віку, що надаються територіальними центрами та відділеннями соціальної допомоги; послуги, що надаються молоді центрами соціальних служб для молоді.

В останні кілька десятиріч багато країн приділяли увагу заміні фінан­сових трансфертів на пряме чи непряме надання специфічних послуг. За­безпечена чи субсидована державою служба догляду за дітьми є добрим прикладом громадської соціальної інвестиції, котра, як вважається, дає кращий ефект, аніж просто фінансові трансферти, бо часто поєднується з бажаною продуктивною поведінкою, скажімо, роботою [1,25]. Новим інструментом активної соціальної політики, який ще мало використовується в Україні, є надання ваучерів та кредитів на оплату послуг. В першу чергу маються на увазі кредити на навчання, перекваліфікацію. Досвід надання ваучерів для оплати послуг в Україні ще відсутній. Ваучери, приміром, могли б надаватися центрами зайнятості на навчання та перекваліфікацію в недержавних закладах освіти.

До групи інструментів соціальної політики, що використовуються для профілактичних заходів, належать такі:

Консультування, рекомендації та заохочення бажаної діяльності. Прикладами використання цього інструменту є впровадження консультаційних та рекомендаційних програм щодо підтримання здорового способу життя, планування сім'ї, профорієнтаційне консультування. В Україні до 2002 року для заохочення майбутніх матерів стані па обпік у жіночій консультації у ранні строки вагітності (до 12 тижнів), регулярно відвідувати лікарів та виконувати їхні рекомендації, при народжені дитини, окрім основної одноразової грошової допомоги, було передбачено ще й додаткову виплату тим жінкам, які викопували зазначені умови.

Інформація. Суть використання інструменту полягає у поширенні та паданні необхідної інформації. Це може бути інформація про наслідки, що їх може спричинити та чи інша діяльність (вживання наркотиків, тютюну, робота в шкідливих умовах праці тощо). Також це може бути межрегіональний обмін інформацією про вільні робочі місця та пропозицію робочої сили. Наразі в Україні існує потреба в ширшому використанні цього інструменту. Недостатнім є інформування населення про існуючі соціальні установи, допомоги, соціальні програми, що зменшує їх дієвість. Особливістю застосування цього інструменту, яким здебільшого нехтують, проте який має велике значення для специфічних соціальних груп, є надання інформації в доступній формі і в доступних місцях. Деякі можливості забезпечення інформацією регулюються, зокрема, Законом України «Про рекламу», де зазначено, що 5 % ефірного часу має виділятися для безплатної соціальної рекламної інформації. Інформаційної підтримки найближчим часом потре­буватимуть пенсійна реформа, впровадження медичного страхування.

Заборона або обмеження певних дій: заборона будь-якої дискримінації, зокрема при прийомі на роботу; заборона або обмеження реклами тютюну, алкоголю. У багатьох країнах, а останнім часом і в Україні, за рішеннями місцевої влади забороняють рекламу та продаж алкоголю і тютюну на певній відстані від закладів освіти для дітей — шкіл та дитячих садків.

Спеціальні стягнення за персонально чи соціально небезпечну поведінку у вигляді штрафів, додаткових податків, ліцензування. Наприклад, зловживання алкоголем та тютюном призводить не тільки до «саморуйнування», а й має вплив на оточуючих (зокрема «пасивне куріння»), що веде до зростання витрат на лікування осіб, які постраждали внаслідок цього. У деяких країнах встановлено штрафи за куріння в громадських місцях. У прийнятому в Україні Законі «Про рекламу алкоголю і тютюну» передбачено додатковий податок на рекламу цих видів товару, кошти від якого ма­ють спрямовуватися на соціальну рекламу.

Далі розглянемо можливості використання в Україні деяких інших інструментів соціальної політики.

Правові статуси. Призначення статусів, що мають давати певні права та визначати обов'язки держави перед носіями правового статусу (статус ветерана війни, ліквідатора аварії па ЧАЕС, безробітного, біженця, народного депутата). Інструмент широко використовується в Україні. Це призвело до існування так званого «менталітету заслуг», при якому люди дуже багато очікують від держави, що особливо небезпечно в період, коли ресурси держави обмежені [1, 24].

Для вирішення деяких проблем у сфері зайнятості, соціального захисту використовуються різноманітні угоди. А саме: міжнародні угоди між країнами щодо регламентації трудової міграції, пенсійного забезпечення мігрантів; угоди між соціальними партнерами (урядом, об'єднаннями профспілок та роботодавців), зокрема тарифні та інші угоди.

Заходи стосовно взаємодії груп та установ. Інструмент, на який варто звернути увагу і який найменше використовується в Україні, головним чином, через нерозробленісгь механізму застосування, недосконалість правового регулювання, нестабільну економічну ситуацію. Це може бути впровадження пенсійних програм за місцем роботи, створення соціальних програм, альтернативних державним. Сюди також належить досить поширене в Україні укладання колективних договорів.

Права на приватні вимоги або захист. Цей інструмент падає можливості забезпечувати захист непрямими способами. Як правило, такі права закріплені законодавством. Це може бути право працівника вимагати забезпечення норм безпеки праці або відмовлятися працювати в небезпечних умовах без застосування дисциплінарних покарань з боку працедавця (держана забезпечує захист і зменшує витрати на перевірку всіх умов праці). Право одного з батьків вимагати підтримки дітям у колишнього подружжя [1; 26]. Право людей похилого віку розраховувати на допомогу своїх дорослих дітей.

Вторинні ефекти інших галузей політики. Йдеться про використання вторинних ефектів інших галузей політики, наприклад, фінансової та економічної для досягнення цілей соціальної політики. Врахування цього інструменту надзвичайно актуальне для України в сучасній ситуації. Так, антиінфляційні заходи та встановлення достатньої процентної ставки збері­гають заощадження та дають змогу літнім громадянам жити на власні за­ощадження, не користуючись додатково державною допомогою малозабез­печеним. Помірні податки сприяють розвитку малого бізнесу, що впливає на створення нових робочих місць на ринку праці. Антимонопольна політика усуває невиправдані розбіжності у доходах працюючих та запобігає невиправданому підвищенню цін.

Тенденції у виборі та використанні інструментів

політики в соціальній сфері в Україні (1991-2003)

В Україні за останні 12 років можна простежити зміни, які відбулися щодо вибору і використання різних інструментів політики. Так, перша половина 90-х років характеризувалася переважно застосуванням інструментів, які спираються на фінансові ресурси та владні повноваження:

- фінансові трансферти (1995 р. близько 80 % сімей отримували со­ціальні виплати, грошові допомоги чи компенсації з бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів та за рахунок коштів підприємств і організацій [2, 30];

• не фінансова, а безготівкова або близька до готівки допомога у вигляді часткового субсидування вартості товарів та послуг (у 1995 р. кожний третій громадянин України мав право на безплатний проїзд у міському транспорті, 3,6 млн громадян сплачували лише частину коштів за утримання житла, 6,1 млн - за електроенергію, 6,3 млн – за газ, 1,5 млн - за користування телефоном. Окрім того, існувало ще кілька десятків різноманітних пільг, зокрема безплатний проїзд залізницею, пільгове оподаткування доходів громадян, безплатне або пільгове забезпечення автомобілем [2, 30];

• призначення правових статусів, або «визнання» за Палом (таких статусів, як учасник бонових дій, учасник Великої Вітчизняної війни, ліквідатор аварії наЧАЕС, багатодітна мати, інвалід, а також значної групи професійних статусів, як-от депутат, державний службовець та інших, що давали право на різноманітні пільги);

• оподаткування прибутків (для того, щоб забезпечити високий рівень видатків у соціальній сфері, необхідно було мати значні кошти, а їх, у свою чергу, забезпечували за рахунок оподаткування прибутків та фондів оплати праці).

Ситуація, яка склалася в той час у соціальній сфері України, характери­зувалася існуванням заборгованості як із виплати заробітної плати, так і соціальних платежів (пенсій, допомог сім'ям з дітьми). Приміром, для того, щоб за існуючих умов фінансування виконати зобов'язання держави по за­безпеченню інвалідів, що стояли в черзі, автомобілями на пільгових умовах, необхідно було б близько 100 років. Усе це свідчило про неможливість і надалі забезпечувати такий високий рівень державних соціальних гарантій.

З другої половини 90-х років можна відзначити певне зменшення вико­ристання знарядь, що спиралися на фінансові ресурси. Більше уваги при­діляється інструментам, які спираються на владні повноваження, центральність. У 1995 р. відбувся перехід від загальних державних субсидій на утримання комунальної сфери до надання житлових субсидій лише для малозабезпеченого населення. Таким чином, поступово розпочався перехід до адресних принципів падання допомоги. Збільшується обсяг надання прямих послуг для окремих груп населення (територіальними центрами обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, відділеннями соціальної допомоги, центрами соціальних служб для молоді).

На цьому ж етапі, завдяки використанню такого інструменту як припинення чинності, Законом України «Про бюджет» па відповідний рік скасовувалися пільги для деяких категорій населення. Інший інструмент, який почали застосовувати і який спирається па владні повноваження -уповноваження або напівобмеження (введення практики різноманітних ліцензій на право здійснення певних видів діяльності: у сфері освіти, охорони здоров'я, виробництва та продажу алкогольних та тютюнових виробів). Більшою мірою відбувалося також застосування інших інструментів, які не спиралися на фінансові ресурси, таких як: угоди (тарифні угоди, що укла­даються між державою, об'єднаннями профспілок і роботодавців); заходи стосовно взаємодії груп та установ (укладання колективних договорів); консультації (між державою, об'єднаннями профспілок і роботодавців щодо встановлення межі малозабезпеченості, рівня мінімальної зарплати, неоподаткованого доходу громадян).

Початок XXI ст. був відмічений переходом до активнішої взаємодії дер­жави з недержавними організаціями та підприємствами: розвиток приватно-державних корпорацій або партнерства, уповноважена закупівля (соціальне замовлення), а також регулювання неформального сектору, зокрема взаємовідносин у сім'ї, такими інструментами, як заборона або обмеження певних дій, права на приватні вимоги або захист (обмеження насильства у сім'ї - згідно із Законом України «Про попередження насильства в сім'ї», права та обов'язки подружжя, в т. ч. колишнього, по відношенню одне до одного, а також права дитини на захист і підтримку, регламентовані новим Сімейним кодексом). Використання всіх цих інструментів має на меті зменшення фінансового тягаря для держави при забезпеченні соціального захисту населення і підвищення ролі неурядових організацій та неформального сектору в наданні такого захисту.

Контрольні запитання

1. Які інструменти соціальної політики вже використовуються і які інструменти можна застосувати додатково в державній молодіжній політиці?

2. Наведіть приклади застосування такого інструменту політики, як заохочення бажаної діяльності.

3. Які інструменти політики з переліку, запропонованого Ганслі, можна віднести до таких, що спираються на максимальний примус?

4. Чи є в запропонованому Ганслі переліку інструментів соціальної політики такі, яких немає в класифікації Пала?

5. Які зміни відбулись у переліку інструментів політики, що їх використовував уряд у соціальній сфері в Україні протягом останніх років?

6. Які чинники вплинули на зміни у переліку інструментів політики, що використовував уряд у соціальній сфері в Україні протягом останніх років?

Література

1. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки.- К.: Основи, 1996.

2. Новіков В. Питання вдосконалення соціального забезпечення // Соціальна політика і соціальна робота.- К., 1996.- № 1.- С. 30-37.

ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Джерела фінансування соціальної політики

Методи фінансування соціальної політики

Тема фінансування є однією з найважливіших при вивченні соціальної політики, бо надання будь-якого суспільного блага вимагає гро­шей. Тому важливо розуміти, звідки беруться гроші на фінансування соці­альної сфери, тобто джерела фінансування, як вони туди потрапляють та яким чином здійснюються видатки - методи фінансування.

Джерела фінансування соціальної політики

Розглянемо на прикладі України, звідки беруться кошти на фінансування соціальної сфери. Можна виділити чотири основні шляхи надходження коштів. Це:

• загальні доходи держави;

• місцеві доходи;

• внески на соціальне страхування;

• кошти, що надаються окремими підприємствами та громадянами. Формування загальних доходів держави, місцевих доходів визначається

Законом України «Про систему оподаткування» [1], фондів соціального страхування - Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» [2] та іншими законами, що регулюють окремі види соціального страхування.

Кошти, що надаються окремими підприємствами та громадянами, це благодійні внески, суми штрафних санкцій.

Система соціального захисту в Україні фінансується з таких джерел:

• державний бюджет (ДБ);

• місцеві бюджети (МБ);

• соціальні фонди (у т. ч. страхові фонди): Пенсійний фонд; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального захисту інвалідів;

• фонди підприємств, організацій, установ.

За рахунок державного бюджету фінансуються різні види державної соціальної допомоги, пенсії окремим категоріям громадян (як-от військовослужбовцям), заклади охорони здоров'я та освіти державного підпоряд­кування, покриття витрат, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З місцевих бюджетів фінансуються витрати на утримання закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту; соціальна допомога, призначе­на за рішенням органів місцевої влади.

За рахунок фондів підприємств, організацій, установ здійснюється фінансування перших п'яти днів тимчасової непрацездатності працівників; витрат, пов'язаних з облаштуванням робочих місць для інвалідів; утриман­ня відомчих соціальних закладів (поліклініки, дитячі садки тощо).

З Фонду соціального захисту інвалідів фінансуються допомога інвалі­дам, у т. ч. заходи, спрямовані на їх працевлаштування.

Про види допомоги та послуг, які фінансуються з Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування, йдеться у темі «Система соціаль­ного захисту, що діє в Україні».

Методи фінансування соціальної політики

Методи фінансування соціальної політики - це економічні механізми залучення коштів, їх перерозподілу та здійснення видатків задля досягнення визначених цілей соціальної політики.

Деякі з методів фінансування вже розглядались як інструменти політи­ки, оскільки вони одночасно слугують і засобами для досягнення суспіль­них цілей. Але тут їх дія розглядається дещо під іншим кутом, а саме як економічних механізмів.

До методів фінансування соціальної політики належать:

Оподаткування. Основний метод, який використовується для залучення та перерозподілу коштів. Шляхом оподаткування прибутків фізичних та юридичних осіб здійснюється регулювання та перерозподіл доходів як окре­мих громадян, так і підприємств. За рахунок податків і зборів в Україні фор­муються державний та місцевий бюджети, а також цільові соціальні фонди. Країна, здатна підтримувати високий рівень оподаткування, імовірно надаватиме ширші соціальні пільги [3, 36].

! і Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про

оподаткування [1].

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ре­сурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування [1].

Зменшення податків (податкові видатки). Це метод фінансування, який передбачає надання матеріальної допомоги або підтримки шляхом безготівкових розрахунків через зменшення платникам податків податко­вих зобов'язань. Приміром, для того щоб підтримати підприємства інвалідів, їм зменшують податкові ставки або звільняють від сплати податків. У разі надання соціальної допомоги, замість того, щоб здійснювати видатки у го­тівковій формі, уряди можуть пробачити громадянам частину несплачених податків.

Податкові видатки надають підтримку, тісно пов'язавши їх з доходом. Проте існують певні обмеження у застосуванні цього методу, а саме:

• не всі, хто потребує допомоги, отримують доходи і, відповідно, сплачують податки;

• у зв'язку з низькими доходами сума податкових зобов'язань може бути меншою, ніж сума належної допомоги.

Страхування. Соціальне страхування - це метод перерозподілу при­бутків (докладніше про соціальне страхування див. у розділі «Система соці­ального захисту», теми 1,3).

Суть соціального страхування полягає у матеріальному забезпеченні громадян на старість, у разі хвороби, втрати працездатності або годуваль­ника, у разі безробіття та в інших визначених випадках. Такі соціальні ви­плати здійснюють із спеціальних грошових фондів. Джерелами формування цих фондів є страхові внески, що їх сплачує працедавець або сам працівник, а також бюджетні та інші кошти (як-от отримані внаслідок інвестиційної діяльності фонду).

Винагороди. Метод заміни безготівкової допомоги готівковою.

Замість соціальних пільг, приміром, безкоштовного проїзду в громад­ському транспорті, виплачується сума, передбачена на погашення цієї пільги, розподіл отриманих коштів покладається на особу: таким чином уникають зловживань послугою або користувань нею тоді, коли в цьому немає необ­хідності [3,29]. Заощаджені кошти особа може витратити на інші потреби. В Україні субсидії на придбання палива та скрапленого газу надавались у безготівковій формі, а з 2002р. запроваджено надання їх готівкою.

Приватна благодійність. Метод залучення коштів для подальшого їх використання для фінансування соціальних програм, надання соціальної допомоги.

У різних країнах здійснення приватної благодійності та розрахунки на неї різні. У деяких країнах вона перебуває поза сферою діяльності держав­ної соціальної політики, а в інших країнах (приміром, у Канаді) береться до уваги при складанні державних планів [3, 29].

В Україні з 1999 р. проводиться Всеукраїнська благодійна акція «Милосердя», оскільки «держава поки що не в змозі в повному обсязі задовольнити всі життєві потреби соціальне незахищених громадян, що потребу­ють підтримки». За 1999-2001 pp. в ході Всеукраїнської акції отримали підтримку близько 6 млн осіб [5].

Особисті та сімейні зобов'язання. Це метод фінансування, який застосовується для зменшення витрат за рахунок державних коштів шляхом накладання особистих та сімейних фінансових зобов'язань. Приміром, зобов'язання у вигляді сплати аліментів, що накладаються на того з батьків, хто проживає окремо, по утриманню дитини; зобов'язання по утриманню непрацездатних батьків чи колишнього подружжя.

Так, в Україні новим Сімейним кодексом, який найближчим часом має вступити в дію, розширено коло особистих та сімейних зобов'язань по утриманню. Зокрема, на батьків накладаються зобов'язання матеріальної допомоги повнолітнім дітям, які продовжують навчання; визначено обов'язки по утриманню колишнього подружжя, інших членів сім'ї та родичів (баби, діда, внуків, правнуків, братів, сестер, мачухи, вітчима, падчерки, пасинка).

Використання усуспільнених, приватизованих чи приватних коштів. Це метод фінансування, який застосовується для зменшення ви­трат за рахунок державних коштів, шляхом накладання фінансових зобо­в'язань на працедавців, приватних підприємців чи фізичних осіб.

Приміром, вимоги опорядження житла або транспортних засобів для інвалідів [3, 29]. Законодавчо можуть бути закріплені обов'язки фізичних осіб щодо використання їхніх особистих коштів. Як-от обов'язкове приват­не страхування (страхування життя власників автомобілів, додаткове пенсій­не страхування у приватних фондах, медичне страхування тих, хто виру­шає в подорож).

В Україні, завдяки квотуванню робочих місць для вразливих груп насе­лення, забезпечується їх працевлаштування та виплата їм заробітної плати, що звільняє державу від виплати допомоги цим групам населення. Праце­давці за власний рахунок зобов'язані обладнати спеціальні робочі місця для інвалідів. Накладено зобов'язання на недержавні транспортні компанії по безкоштовному перевезенню деяких категорій населення за власний ра­хунок. На підприємства та організації всіх форм власності накладено фінан­сові зобов'язання по оплаті перших п'яти днів тимчасової непрацездатності працівника.

Гарантований чи субсидований приватний кредит. Це метод фінансування, який передбачає використання приватних коштів із залученням урядових кредитних підкріплень чи гарантій [З, ЗО]. Тобто кредит надається фізичній особі банківською установою. Якщо отримувач не повертає кредит, він погашається за державний рахунок. Також може бути передбачене часткове субсидіювання (погашення) державою такого кредиту. Це можуть бути кре­дити на навчання, придбання житла. Зокрема, в Україні надаються субсидовані державою кредити молоді для придбання житла. За державний рахунок погашається частка кредиту у разі народження другої дитини в молодій сім'ї.

Субвенції. Механізм фінансування, який передбачає покриття витрат місцевих бюджетів на фінансування державної соціальної допомоги у ви­гляді передачі коштів з державного бюджету до місцевих бюджетів. В Ук­раїні всі види державної соціальної допомоги надаються з місцевих бю­джетів за рахунок державного бюджету.

Субсидії. Це метод фінансування, що передбачає покриття певних ви­трат підприємствам або сім'ям чи окремим особам за рахунок державного чи місцевих бюджетів або цільових соціальних фондів,

У літературі можна зустріти опис окремих видів субсидій. Приміром, Л. Пал описує субсидії прямі та підоймові [4, 218], Т. Ганслі - часткові, зменшені та перехідні субсидії [З, ЗО]. Зазначені автори пропонують різні критерії для русифікації субсидій, і це пояснює те, що під «підоймовими субсидіями» Пал розуміє те ж саме, що Ганслі під «громадською ініціати­вою» та «часовими субсидіями».

Часткові субсидії надаються для заохочення людей, які їх одержують, на погашення принаймні частини своїх фінансових потреб [З, ЗО]. Житлові субсидії в Україні є прикладом часткових субсидій.

Перехідні субсидії надаються, щоб полегшити перехід [З, ЗО]. Приміром, субсидії заробітної плати задля запобігання звільненню працівників під час тимчасових труднощів на підприємстві, як-от модернізація. Наступний при­клад - субсидії заробітної плати для підприємств, які беруть на роботу особу з числа безробітних за направленням центру зайнятості. Після визначеного терміну надання субсидії припиняється, і далі працедавець повинен випла­чувати заробітну плату на загадьних підставах за рахунок власних коштів. Прикладом перехідних субсидій можуть бути звільнені від податку прибутки на визначений термін. Так, в Україні жителів Закарпаття та підприємства, які постраждали внаслідок повені, на певний період було звільнено від по­датку на прибутки задля допомоги їм у відновленні втраченого майна.

Зменшеними субсидіями є такі, розмір яких з часом зменшується. Це примушує отримувачів субсидій вишукувати можливості розв'язання своїх проблем та самостійно фінансувати свої потреби. Допомога по безробіттю в Україні є прикладом зменшених субсидій.

У більшості випадків вважається, що субсидії мають бути тимчасови­ми, бо їхні реципієнти стають від них залежними.

Прямі субсидії - видатки на покриття витрат, пов'язаних з діяльністю, яка служить засобом досягнення певних суспільне бажаних цілей. Надання таких субсидій пов'язано з дотриманням вимог їх використання, тому про­довження субсидій залежить від результатів використання субсидії, а недо­тримання цих вимог веде до їх скасування [4, 218].

Підоймові субсидії, за Палом [4, 218], передбачають фінансову підтрим­ку тим організаціям, які довели свою життєздатність та засвідчили наявність приватного фінансування.

Як зазначалося вище, Ганслі виділяє окремо метод громадської ініціа­тиви, який значною мірою збігається з визначеними Палом підоймовими субсидіями. Він полягає в тому, що: багато соціальних програм починають діяти тоді, коли створюється бажаний рівень громадської ініціативи та під­тримки. Уряди висловлюють готовність підтримати громадські некомерційні організації після того, коли вони почнуть працювати на приватних, благо­дійних коштах, як, приміром, житлово-будівельні кооперативи [З, ЗО].

Гранти. Це метод фінансування, що передбачає видатки на підтримку чогось вартого самого по собі, як форма визнання, винагороди або заохочен­ня, тісно не пов'язані з витратами на досягнення певної мети [4,217-218].

Грантами можуть бути стипендії для навчання талановитій молоді; премії за певні досягнення. Можна сказати, що гранти•- це фінансове заохочення бажаної діяльності. Так, в Україні деякий час діяв такий вид допомоги по народженню дитини, який надавався тільки за умови, що жінка стала на облік у жіночій консультації до 12 тижня вагітності. У деяких країнах допо­мога «на дитину» надається навіть після досягнення повноліття за умови отримання нею безперервної освіти.

Фінансові трансферти. Метод фінансування, який передбачає випла­ти готівкою задля підтримки доходів окремих осіб або сімей. Як, приміром, допомога малозабезпеченим сім'ям.

Уповноважена закупівля. Спосіб витрати грошей урядами в обмін на товари та послуги. Залежно від того, хто врешті отримає вигоду від закупівлі, що здійснюватиметься урядом, можна виділити три види уповноваженої закупівлі [4,222] (докладніше уповноважена закупівля описана в темі «Класифікація інструментів політики Л. Пала»),

З вигодами для уряду: уряди закуповують товари і послуги на ринку переважно для того, щоб зменшити свої власні накладні витрати [4,222].

З вигодами для постачальника: уряд завдяки своїй купівельній спроможності гарантуватиме ринок для групи постачальників [4,222]; за­купівля продукції у підприємств інвалідів, політика підтримки вітчизняно­го виробника.

З вигодами для споживача: передбачає повну або часткову компенса­цію витрат (за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів або цільо­вих фондів) установі чи організації, яка надає товари чи послуги спожива­чам безоплатно або зі знижкою.

Використання державної інфраструктури. Це метод, який дозволяє організаціям зменшити вартість надання послуг шляхом користування державною інфраструктурою. Приміром, використання приміщень шкіл [3,31].

Капітальна конверсія. Це метод фінансування, який дозволяє змен­шити фінансові витрати недержавних організацій за державний рахунок. Громадські активи - належна урядові земля, громадські будівлі, майно мо­жуть бути перетворені у соціальне майно шляхом передання їх у користу­вання за низькими цінами громадським об'єднанням - житловим коопера­тивам, групам самодопомоги тощо [3,31].

Вибір методів фінансування соціальної політики

Використання тих чи інших методів фінансування соціальної політики обумовлено багатьма чинниками. Це й економічний устрій країни в цілому, і загальні тенденції розвитку економіки, і поточне фінансове здо­ров'я економіки, які визначатимуть, якою мірою будуть застосовуватися дер­жавні гранти із загальних доходів держави чи наскільки зменшуватиметься фінансова участь держави за рахунок регулювання особистих, сімейних зо­бов'язань та використання приватних чи усуспільнених коштів. Зокрема загальні тенденції розвитку економіки (фінансова стабільність) впливати­муть на застосування методу кредитування. Культурні традиції (як-от традиції благодійництва, підтримки сім'єю та суспільством людей похилого віку, хворих, недієздатних) визначатимуть використання таких методів, як благодійництво, регулювання сімейних зобов'язань. Від рівня добробуту в країні залежать можливості підтримки високого рівня оподаткування, вико­ристання методу податкових видатків, розвитку недержавного добровільно­го соціального страхування. Від економічного устрою країни в цілому, за­гальних тенденцій розвитку економіки та культурних традицій - використан­ня уповноваженої закупівлі з вигодою для постачальника. Розвиток недер­жавних організацій впливатиме на можливості уповноваженої закупівлі з вигодою для споживача, підоймових субсидій чи громадської ініціативи.

Контрольні запитання

1. Які е джерела фінансування соціальної сфери?

2. За допомогою яких методів фінансування здійснюється залучення коштів до бюджетів та цільових соціальних фондів?

3. За допомогою яких методів забезпечується фінансування соціальної допомоги та підтримки за рахунок коштів фізичних чи юридичних осіб?

4. За допомогою яких методів фінансування можливе зменшення витрат недержавних організацій?

5. Які методи фінансування найменше використовуються в Україні?

6. Які чинники можуть впливати на вибір методів фінансування?

Література .

1. Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування». Закон України від 18.02.1997 p., № 77/97-ВР (зі змінами, внесеними наступними законами).

2. ГІро розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування. Закон України від 11.01.2001 № 2213-111.

3. Ганслі Тврвнс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки.- К.: Основи, 1996.- 237 с.

1. Пал Леся/ А. Аналіз державної політики / Пер. з англ.- К.: Основи, 1999.- 422 с.

2. Підтримаємо акцію «Милосердя» // Урядовий кур'єр.- 20.09.2002.

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ