1. Основні етапи життя та творчості Байрона

Перший - до появи поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда» (1788 - 1812) - характеризується цілою низкою розчарувань: головним із них було усвідомлення вродженої кульгавості; інші принесли школа, перша любов, вступ на літературне поприще, складності у відносинах з оточуючими ... Другий етап відзначений блиском запаморочливої слави, яка прийшла після публікації «Паломництва Чайльд - Гарольда», і висновками, зробленими невдовзі гоніннями після розриву з дружиною і суспільством (1812 - 1816). Покинувши Англію і оговтавшись від пережитих негараздів, Байрон бере участь спочатку в італійській революції, а потім у повстанні в Греції - саме там, у самий розпал подій, його й наздогнала смерть. Це період величі Байрона - поета і людини (1816 - 1824).

2. Національна своєрідність бароко

Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть.

Поетика літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Так, Богородиця йменується Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна, в богословських трактатах з’являються амури й купідони тощо. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Поетика бароко органічно «сплавляє» символіку з побутовим натуралізмом, аскетику — з гедонізмом, сакральне — із жартівливим. Для митців бароко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати. За допомогою метафори все можливо поєднати.

Білет 19

1. Типологія та естетика романтизму

Естетика:

• Бунт проти норм класицизму

• Орієнтація на народну творчість, на фольклор

• З’являються нові жанри : історичний роман, соціально-психологічний роман,балада, літературна казка,новела, лірична драма, ліро-епічна поема, лірика в цілому,вірші

• Незвичайні хар-ри у незвичайних обставинах

• Далі важливіше і цікавіше (екзотичні країни, історичне минуле)

• Велика роль науки і фантастики (гротеск,алегорія,символи)

• Велика увага приділяється психології людини її внутрішнього світу

• Цікавість до матеріалу античної міфології і Біблії + трансформація

• Специфіка композиції : фрагментарність, уривчастість (відображення асоціацій поетів),використання антитези, незавершеність і недомовленість

• Реформування вірша, наближення поезії до народних зразків

2. Фантастична типологія романтизму

Гротескно-фантастична або «гофманівська»[ред. код] (за іменем найвідомішого представника А.Гофмана). Основна риса цієї течії — перенесення романтичної фантасмогорії до сфери повсякденного життя, тобто побуту, їх переплетіння, внаслідок чого убога сучасність постала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні.

Білет 20

1. Ліро-епічна поема

Епічна поема (від грец. роіеmа — твір) — один із жанрів ліро-епосу; твір значного обсягу (переважно віршований), «у якому поєднуються епічні (зовнішній сюжет, характери, оповідна форма) та ліричні елементи (авторські переживання, ліричні відступи, розкриття внутрішнього світу героїв). У ліро-епічній поемі нерідко наявні також елементи драми — напружена дія, конфлікт, монологи та діалоги тощо.

За часів античності епічна поема була пов’язана з міфологічною творчістю і відображала події загальнонаціонального значення. к жанр, що розвивається на межі епосу, лірики і драми, ліро-епічна поема була продуктивною формою і за наступних епох, особливо у XIX ст. за доби романтизму: «Паломництво Чайльд Гарольда» Дж. Байрона,

2. Феномен Жанрової ієрархії

Романтизм та реалізм були запереченням нормативної естетики класицизму з її жанровою ієрархією, обов’язковим дотриманням правил трьох єдностей — місця, дії та часу, структурними канонами. Ідеал свободи, який утверджується в суспільному житті, поширюється і на мистецтво: романтики проголошують ідеал поетичної свободи; реалісти теж прагнуть звільнення від традиційних правил, від канонічності.

Білет 21

1. Своєрідність комедій Мольєра

У творах видатного французького комедіографа Мольєра відбилися проблеми й естетичні пошуки його часу, а його доля відобразила становище письменника в суспільному житті Франції XVII століття.

В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник «високої комедії».Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов’язковим для драматургів його часу, Мольєр створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В основі сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам,— протистояння пристрастей здоровому глузду. В основі комізму — невідповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.

Білет 22

1. Просвітництво як ідейно-філософський напрям

Просвітництво – ідейно – філософський і культурний рух у країнах Західної Європи 18 ст.

Риси Просвітництва:

1. Природність – існує єдиний порядок природи на пізнанні якого засноване благополуччя суспільства

2. Культ розуму (емпіричний сенсуалізм), гармонія: розуму і серця, інтелекту і почуттів

3. Соціально – критичне спілкування (неутство, неосвідченність) проти церкви, забобонів, проти соціальної нерівності

4. Необхідність правильного виховання

Представники: Франція (Вольтер, Д.Дідро, Ж.Расін), Англія ( Л. Стерн, Д. Дефо, Г. Фільдинг), Німеччина (Шиллер, Гьоте)

Ознаки літератури:

1. Зміст головніший за форму (твори будуються у формі доказу або заперечення певної філософської ідеї, персонажі – рупори ідей

2. Соціально-критичне спрямування (оцінювання вад сучасного суспільства)

3. Фантастика практично відсутня, якщо ж є фантастичні образи, вони використані як алегорія

4. Утопічний характер ідеалів (утопія – неіснуюче місце)

5. Твори мають інтелектуальний характер, дидактичне спрямування

2. Жанрова політика романтизму

Білет 23

1. Історичний роман в західноєвропейському романтизмі (В Скотт)

Заслугою романтиків є поновлення художніх форм: вони створили жанр історичного роману, фантастичної повісті, реформували сцену. анр історичного роману своїм прозовим твором "Уеверлі" (1814 р.) започаткував англійський письменник Вальтер Скотт (1771 - 1832) - найяскравіший представник історичної течії романтизму в літературі. Історичному минулому Англії присвячені його романи: "Айвенго", "Квентін Дорвард", "Роб Рой" "Монастир", "Абат" та інші. Всього В. Скотт написав 28 романів, кілька повістей і оповідань. Романи Скотта настільки вразили сучасників, що одразу викликали чимало спроб наслідувати англійського письменника і посилили у різних країнах інтерес до власної історії, стимулювали шукати в ній яскраві, вражаючі епізоди. Історичний жанр успішно розвивали інші письменники.

В 1827 р. створює свою першу історичну драму з часів англійської буржуазної революції "Кромвель" великий французький письменник Віктор Гюго (1802 - 1885). Періоду середньовіччя присвячений і перший великий роман Гюго "Собор Паризької богоматері" (1831 р.). Гюго писав більше 60 років, його літературна спадщина величезна. Він залишив 26 томів поезій, 20 томів романів, 12 томів драм і 21 том філософських і теоретичних праць - всього 79 томів.

Борючись із класицизмом, романтики вимагали повної свободи і розкріпаченості людських почуттів, вважаючи, що предметом мистецтва повинні бути перш за все людські пристрасті. Показовою щодо цього є творчість французької письменниці Аврори Дюдеван, що більше відома під псевдонімом Жорж Санд (1804 -1872). Перший роман письменниці "Індіана" приніс їй заслужену популярність. За своє довге життя Жорж Санд випустила біля дев'яноста романів і повістей, серед яких: "Орас", "Консуело", "Гріх пана Антуана", "Мірошник з Анджібо", "Графиня Рудольшдадт".