1. Образ Дон-Жуана у творчості Байрона

Байрон мав намір довести історію життя донжуана до його і відтак загибелі в революційних події 18 века.

Вже на початку першої пісні Байрон заявляє, що він шукає героя, але з серед тих, кого хвалить офіційна преса. Не знайшовши справжнього часу, він вибирає донжуана. Звертаючись до цієї теми донжуана, Байрон, сутнісно, створює персонаж, не схожий на традиційного сластолюбця і спокусника. Дон-Жуан Байрона – образ природного людини, який живе земними пристрастями. Щирість поведінки героя входить у в протиріччя з лицемірством буржуазно-аристократического суспільства, де извращены моральні поняття.

2. Французький романтизм

Французький романтизм розвивався нерівномірно в різних видах мистецтва. Початок літературного романтизму датувався кінцем XVIII ст. Прийнято вважати, що романтизм виник як реакція на Просвітництво, хоча існували прямі підтвердження того, що повного розриву між просвітниками і романтиками у Франції не було.

Періодизація романтизму у французькій літературі визначалася як історичними передумовами, так і хронологією естетичного розвитку, еволюцією літературного процесу.

• 1795-1815 рр. - період вступу в літературу перших романтиків, виникнення романтичного руху, засновниками якого були Жермена де Сталь і Франсуа Рене де Шатобріан. Так виникло 2 школи в ранньому французькому романтизмі - школа де Сталь і школа Шатобріана.

• 1815-1827 рр. - час виникнення широкого романтичного руху, в якому формувалися течії, школи, угрупування, гуртки; поява романтичної поезія, історичного романтичного роману (В.Гюго, де Віньї), перших романтичних драм

• 1827-1835 рр. - у цей час романтизм повністю набуває рис напряму (тобто романтики об'єдналися єдиним художнім методом), і цей напрям став провідним у французькій літературі. Початок цього етапу ознаменований появою головного естетичного маніфесту французьких романтиків - "Передмови до "Кромвеля" В.Гюго.

• 1835-1843 рр. - у цей час від романтизму виокремилася течія реалістичної орієнтації на чолі зі Стендалем, тому цей період ще називали "періодом міжцарювання", коли в літературі панувало 2 напрями.

• 1843-1848 рр. - криза романтизму. Маніфестом пізнього романтизму став трактат В.Гюго "В.Шекспір". Успішно розвивалася лише романтична течія, пов'язана з утопічним соціалізмом

Білет 16

1. Байронізм та байронічний герой.

БАЙРОНІЗМ — особливий понаднац. тип худож. світовідчуття, що набув відповідного втілення в системі жанр.-стильових рішень (формул) як один з найяскравіших проявів романтизму. В межах романт. худож. системи Б. був своєрідним типом митецького бунту, який закономірно виник у Європі на поч. XIX ст. отримав назву від прізвища англ. поета Дж. Г.Байрона, шо його літ. і життєва позиція, чільні риси творчості були яскравим виразом основних ознак Б, а саме: “світової туги”, індивідуалізму, титанізму, пошуку яскравих, сильних особистостей в історії та л-рі, бунтарства, життєвого епатажу, захисту свободи народів і кожної особистості окремо та ін. Байрон відчув, підхопив та персоніфікував той дух, що вже витав у повітрі.

Байронічний герой — це передусім сильна, яскрава, але самотня особистість. Такими особистостями були і сам Байрон, і його багато в чому автобіографічні герої — ЧайлдТарольд, Лара, Корсар, Прометей, Каїн.

2. Естетичні погляди Е.А.По

Білет 17

1. Епістолярна проза

Сентименталісти руйнують класицистичну ієрархію жанрів. Замість трагедій, героїчних поем, од з'являються жанри подорожніх нотаток ,епістолярного роману ("Страждання юного Вертера" Ґете), сімейно-побутова повість). Романи і повісті мали форми сповіді, споминів, щоденника, листування. Такі форми сприяли глибшому розкриттю внутрішнього світу героїв, відтворенню складних людських почуттів.

2. Своєрідність фантастичного Гофмана

В своих сказках Гофман сталкивал самую что ни на есть узнаваемую реальность с самой что ни на есть невероятной фантазией. В результате сказка становилась жизнью, а жизнь становилась сказкой. Мир Гофмана - это красочный карнавал, где за маской скрывается маска, где продавщица

яблок может оказаться ведьмой, архивариус Линдгорст — могущественным Саламандром, духом Атлантиды ("Золотой горшок"), канонисса из приюта благородных девиц — феей ("Крошка Цахес…")

Алегоричний образ цієї героїні уособленням духовності і природності. Гофман пов'язує особа Рози-Гожої з красою і чарівністю квітки.

Білет 18