76.Суспільне виробництво та його структура

Поняття суспільного виробництва є одним із загальних визначень суспільства, однак воно не тотожне поняттю суспільного життя. Процес суспільного виробництва людьми свого життя, включає в себе перш за все матеріальне виробництво, бо без виробництва і відтворення матеріальних умов і засобів життя неможливе саме життєдіяльність людей в усьому її різноманітті. Цим і зумовлена ​​певна, що конструюють весь різноманітний процес суспільного життя роль матеріального виробництва. Однак визнанням і роз'ясненням даного принципового положення соціально-філософської теорії марксизму тема "виробництво та суспільство" зовсім не вичерпується. Виробництво суспільного життя включає в себе також і духовне виробництво ("виробництво свідомості"), виробництво людей, як суспільних індивідів і виробництво "самої форми спілкування" (К. Маркс), тобто певного типу соціального зв'язку людей. Коротше, на відміну від суто економічного тлумачення сутності виробництва, філософський підхід дозволяє розглянути останнє як виробництво суспільного життя, вираз органічної цілісності людської діяльності.

Структурування суспільного виробництва спирається на три пари діалектично тотожних понять: процес-продукт, виробництво-споживання, результат-передумова, на основі яких воно постає як "багаторазово розчленована" (К. Маркс) категорія.

Суспільне виробництво як механізм суспільного розвитку є діалектично суперечливою єдністю процесу і продукту. Процес виробництва "згасає у продукті" (К. Маркс), а його продукт знову повертається у процес виробництва у вигляді предмета, засобу, фактора. (Див.: Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е вид., Т. 23, с.191). Процес виробництва здійснюється заради продукту, а продукт виробляється для відновлення і підтримання процесу виробництва. Цілісність процесу і продукту виробництва є цілісність суспільної праці, в якому вони збігаються, бо продукт це матеріалізована, а процес - жива праця. Уречевлена ​​праця - перша характеристика цілісності суспільного виробництва.

Збіг процесу і продукту виробництва лежить в основі і якісної стрибкоподібність суспільного розвитку, що виражається в зміні суспільно-економічних формацій, і безперервності його кількісних змін та їх накопичення. Кількісна безперервність виробництва виступає як розширеної відтворення, тобто суспільне виробництво співпадає з розширеним відтворенням. Нездатність суспільної системи забезпечити безперервність свого виробництва означає кінець її розвитку та існування. Безперервність історії - це безперервність виробництва, яка не виключає, а передбачає переривчастість виробництва відживаючих суспільних систем, на зміну яким приходять інші. Безперервність суспільного виробництва, його збіг з розширеним відтворенням звучить у Маркса так: "також як суспільство не може перестати споживати, так не може воно перестати виробляти. Тому всякий суспільний процес виробництва, що розглядається в постійному зв'язку і в безперервному потоці свого відновлення, є в той Водночас процесом відтворення ". Безперервність розширеного відтворення - друга (кількісна) характеристика цілісності суспільного виробництва.

77.сфери суспільного життя (економічна, політична, соціальна, духовна) та їх специфіка.

Основні сфери суспільного життя Суспільство можна поділяти на чотири сфери:

1. Економічна сфера. У неї входять промислове і сільськогосподарське виробництво, і все що з ними пов’язано (наприклад, відносини людей у процесі).

2. Соціальна сфера. У неї входять нації і національні відносини, відносини людей в сім’ї, медичне обслуговування.

3. Політична сфера. Включає в себе держава уряд політику і все, що з цим пов’язано.

4. Духовна сфера. Сюди входили наука і наукові установи, релігія та релігійні організації, мистецтво та заклади культури.

Всі ці сфери з один одним взаємопов’язані.

Соціальні норми — правила поведінки, які спрямовані на збереження цілісності суспільства. Ці норми можуть вказувати на необхідні дії, можуть забороняти що небудь. До числа соціальних норм відносяться звичаї.

78.історичний процес:формаційний та цивілізаційний підходи

Теорію формаційного підходу до розгляду історії розробили К. Маркс та Ф. Енгельс. Згідно з їхньою концепцією суспільство у своєму розвиткові проходить ряд суспільно-економічних формацій, кожна з яких має специфічні соціально-економічні, класово-політичні, національні та інші ознаки. Сутністю формацій є характер економічних відносин залежно від форм власності:

– первісне суспільство – общинна власність;

– рабовласницьке – повна власність рабовласника на засоби виробництва і раба;

– феодалізм – повна власність феодала на засоби виробництва і неповна – на робітника;

– капіталізм – власність капіталістів на засоби виробництва і відсутність її на найманого робітника;

– соціалізм – суспільна власність на засоби виробництва в особі держави.

Цивілізацію характеризують насамперед як культурно-історичну систему. Її ознаками є технічна оснащеність суспільного виробництва, тип культури, роль людського фактора та культури і суспільно-політичних інститутів у розвиткові соціальних процесів та інше. Визначальний вплив на них залишається за економікою, але тільки в кінцевому результаті.

Відповідно до цих ознак визначають якісно різні типи цивілізацій, через які проходило людство у своєму розвиткові:

– космогенна, що охоплює стародавнє суспільстві й епоху Середньовіччя;

– індустріальна, або техногенна, що відповідні капіталістичній і соціалістичній суспільно-економічним формаціям;

– інформаційна, або антропогенна, що формується в наш час.

Як бачимо, для формаційного підходу характерною є соціально-економічна причинність розвитку суспільства.

Для цивілізаційного підходу характерним є більш широке бачення: акцентується увага на тих факторах (культура, свобода особистості, техніка тощо), що пов'язані з діяльністю суб'єкта історичного процесу, його свободи, інтелектуальної діяльності, ролі в суспільстві тощо.

Слід підкреслити, що цивілізаційний підхід до розгляду історії не підміняє і не відміняє формаційний підхід. Цивілізаційний підхід включає в себе формаційний як складову соціальної причинності певних етапів історичного процесу. Зазначимо, що обидва підходи мають елемент ефективності в дослідженні та поясненні розвитку суспільства. Це два ракурси, що мають право на існування і які не заперечують один одного.

Процес становлення цивілізації нового типу, яка отримала назву інформаційно-технологічної або постіндустріального суспільства, почався із середини 50-х років XX ст. Використання інформаційної технології суттєво змінює технічну основу матеріального і духовного виробництва, визначає нові організаційні форми суспільного життя. Відбуваються кардинальні зміни в соціальній структурі, де значна частина робочої сили перетворюється в середній клас. Виникає потреба в постійному підвищенні духовної культури особистості й суспільства. Інтелектуальний потенціал суспільства стає вирішальною умовою його успішного функціонування і розвитку. Основна увага суспільства зосереджується на науково-інформаційних ресурсах, рівневі соціально-політичної свідомості, її маніпулюванні, моральних критеріях, духовно-культурних орієнтаціях. Отже, увага переміщається із зовнішніх умов життєдіяльності людини на її саму, її духовне життя. Тому етап інформаційної цивілізації називають ще антропогенним.

Висловлюють думку, що антропогенна (інформаційна) цивілізація є передумовою або навіть умовою побудови суспільства соціальної справедливості, орієнтованої на людину. Стверджують, що альтернативи цьому суспільству людство в майбутньому не має. Лише в умовах суспільства соціальної справедливості людство може вижити і досягти стійкого розвитку.

Сьогодні суспільство перебуває в кризовому стані. Виникнення глобальних проблем (екологічні, демографічні, загроза ядерної війни і т. ін.), втрата духовних ідеалів значною кількістю громадян, перехід до прагматичного та утилітарного способу існування людей тощо – характерні риси нашого часу. Подолання кризового стану може бути реалізовано лише на шляху переходу до нового, більш ефективного і менш витратного способу існування суспільства.

Про суспільство соціальної справедливості мріяло людство протягом всієї історії свого існування. Досить згадати думки Демокріта відносно "демократичного суспільства", уявлення Платона про "ідеальну державу", релігійні пошуки в Середньовіччі, утопічну країну мислителів Нового часу і, нарешті, соціалістичний та комуністичний ідеал марксизму.

Розмаїття умов існування у кожному регіоні Землі пояснює необхідність теоретичного обґрунтування форм, методів застосування універсального принципу соціальної справедливості, який виключає "зрівнялівку" і вимагає забезпечення відповідності між внеском окремої людини чи соціальної групи в життя суспільства і визнанням та справедливою винагородою за цей внесок з боку суспільства.