2. Зміст етнонаціональної політики та її роль у гармонізації етнонаціональних відносин

У сучасному світі практично немає мононаціональних держав. Тому національний чинник залишається одним з найважливіших у політичному житті суспільства.

Державна влада завжди прагне забезпечити собі якнайширшу підтримку населення, тому для цього вона всіляко підтримує ідею національної єдності та апелює до неї, особливо під час політичних і соціальних криз. Але надмірна експлуатація національних почуттів може призвести до зростання напруженості у міжнаціональних відносинах, виникнення конфліктів, а нерідко і війн на цьому ґрунті. Отже, від стану міжнаціональних відносин залежить не лише стабільність у державі, а й часто саме її існування. Тому зрозумілою є зацікавленість держави у регулюванні етнонаціональних відносин, у спрямуванні їх у потрібному для себе напрямі. Виконання цього завдання покликана забезпечити етнонаціональна політика або етнополітика.

Етнополітика – це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного політичного суб’єкта (держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів) в галузі взаємовідносин етносів між собою та стосунках з державою.

Об’єктом етнополітики є:

- політичне життя етнічних груп, до яких належать громадяни держави (виборчі кампанії, референдуми, місцеве самоврядування та ін.);

- розселення етносів на території держави;

- соціально-економічні, політичні та культурні взаємини етносів між собою та з державою;

- стосунки етнічних груп, що мешкають на території держави, з їхніми етнічними родичами в інших державах.

Зміст етнополітики і її головне завдання – застосування сукупності державних засобів для створення оптимальної, з точки зору національних інтересів, системи етнонаціональних відносин.

Етнополітика кожної держави має свої особливості – цілі, завдання та засоби їх виконання.

Але, незважаючи на це, можна виділити загальновизнані принципи етнополітики, яких дотримується більшість сучасних країн. Такими принципами є:

- науковий аналіз і творче осмислення вітчизняного та світового досвіду в цій галузі;

- рівноправність усіх національностей, заперечення дискримінації;

- непорушність державних кордонів, оскільки територіальні претензії є джерелом міжнаціональних конфліктів;

- органічна єдність усіх сфер суспільного життя;

- цілісність національної політики, врахування взаємозв’язку усіх її чинників та компонентів;

- наявність та здійснення спеціальних програм щодо розвитку національних меншин;

- формування етики міжнаціональних відносин на основі взаємної довіри.

3. Особливості етнонаціональної політики в сучасній Україні

Необхідність здійснення етнонаціональної політики зумовлена, насамперед, наявністю в нашій державі певних етнонаціональних проблем. Потенційною конфліктогенною територією в Україні залишається Автономна Республіка Крим. Значну частину її населення становлять переселенці з центральних областей Росії, переважна більшість яких не є прибічниками незалежності України. Саме ця частина населення є політично найвпливовішою на півострові. З іншого боку, на свою історичну батьківщину повертаються кримські татари, насильницьки депортовані звідти під час і після завершення Великої Вітчизняної війни. Стосунки між цими двома спільнотами у багатьох випадках відзначаються взаємною ворожістю.

Іншою проблемою є не сформованість української політичної нації. Український народ фактично не мав тривалих політичних традицій державності. До того ж українські землі були поділені між різними державами. Досі зберігається ідеологічний поділ українців на “західних” і “східних”. Якщо перші відзначаються високим рівнем національної самосвідомості, загостреним почуттям національної ідентичності, то другі значною мірою поділяють застарілі, радянські політичні ціності і є національно індеферентними (байдужими) до процесів націє- та державотворення в Україні.

Основними напрямами етнонаціональної політики в Україні є:

- комплексне дослідження усіх чинників етнонаціонального життя в Україні та створення цілісної концепції етнонаціональної політики;

- гармонізація міжетнічних відносин, створення атмосфери довіри, толерантності, взаємоповаги;

- правове забезпечення рівних можливостей усім громадянам держави участі в управлінні державними та громадськими справами, що виключало б національну дискримінацію;

- розвиток культурної самобутності українського етносу;

- розширення співробітництва з зарубіжними українцями, турбота про їх національно-культурні потреби;

- створення сприятливих умов для всебічного розвитку національних меншин;

- відновлення прав депортованих народів, забезпечення їх інтеграції в українське суспільство.

Головною метою етнонаціональної політики в Україніє подолання негативних наслідків історичного минулого по збереженні позитивних здобутків.

Підсумком цієї складної справи має бути завершення формування єдиної української політичної нації як основи державної незалежності, територіальної цілісності та стабільності країни.