Розділ 2 особливості функціонування реалій в творі едварда резерфорда «лондон»

1. «Лондон» Е. Резерфорда: назва чи реалія?

Едвард Резерфорд – відомий англійський письменник, автор історичних романів. Отримавши неабияку освіту у Кембріджі та Стенфорді, письменник захоплює своїх читачів глибокою історичною правдою, вмілим використанням фактів історії, що переплітають людські долі на фоні розвитку якого-небудь великого міста. Усі його романи мали неабиякий успіх серед читачів та літературних критиків. До особливостей стилю Едварда Резерфорда критики зараховують те, що він розподіляє кожен роман на глави, які співвідносяться з певним відрізком часу, тобто представляють певну історичну епоху та розвиток головних персонажів, спираючись на основні історичні зміни. Його родзинкою є те, що він уміло поєднує реально існуючих людей з вигаданими персонажами, переплітає їхні долі на фоні історичного розвитку певного міста, що живе своїм життям поряд з головними героями. Сам автор відмічає, що його книги являються «легким способом вивчити історію», а про себе Едвард Резерфорд думає як про «вчителя у школі».

Роман «Лондон» розповідає історію однієї сімії, починаючи від Римского завоювання до наших часів. Разом з ровитком однієї родини ми бачимо як розвивається старовинне місто, як в ньому з’являються нові споруди та місцини, як змінюються королі та королівські династії, як люди знаходять нові літературні захоплення: Чосер, Шекспір. Місто живе своїм життям, неабияки впливаючи на своїх мешканців. Роман отримав багато позитивних відгуків від критиків і став одним з найвідоміших бестселерів автора поряд з такими романами як «Париж», «Сарум», «Дублін», «Нью-Йорк» та іншими [45].

Звертаючись до назви роману, постає питання, чи можна назвати «Лондон» реалією. Серед багатьох вчених існує багато протилежних думок щодо приналежності власних назв до реалій. Так, наприклад, дослідник В.С. Виноградов наполягає на тому, що всі власні назви належать до категорії реалій через те, що кожна власна назва містить у собі інформацію про національну приналежність означуваного об’єкта. Вчений стверджує, що всі власні назви мають ознаки реалій, а тому належать до них. На противагу думці В.С. Виноградова, С. Влахов та С. Флорін притримуються іншої думки: вони зазначають, що власні назви, які можуть бути названими реаліями, відрізняються від типових власних назв наявністю власної семантики і можуть бути названими «значущими власними назвами». Дослідники наполягають на тому, що не всі реалії можуть бути власними назвами, але існують і такі, що можуть ними бути. Тієї ж думки притримується А.К. Голандам, зазначаючи, що власні назви можуть бути реаліями при певних умовах. У своєму дослідженні ми притримувалися точки зору С. Влахова, С. Флоріна та А.К. Голандам та вважали, що реалії можуть бути представлені власними назвами, за умови, що вони будуть містити у собі певну етнокультурну інформацію, історично значущу семантику.

Звертаючись до самого роману «Лондон» Едварда Резерфорда, ми спробуємо проаналізувати, що являє собою «London» у вище зазначеному творі.

У творі місто Лондон спочатку зустрічається під назвою «Londinium» [46, с. 58], що позначала невелике поселення хоробрих людей, перших мешканців цієї землі; згодом завойована Римською імперією земля називалася «Lundenwic» [46, c. 170], пізніше як «the port of London» [46, c. 189], акцентуючи увагу на основній промисловій діяльності цього містечка; а вже наприкінці як сучасне місто «London» [46, c. 198], про яке сам автор зазначав: «Though Winchester, in the west, was still the senior Saxon royal seat, London was a busy place. Over ten thousand people - traders, craftsmen, and churchmen - dwelt there now. Like some huge, long-neglected walled garden, the ancient city had gradually been reclaimed» [46, c. 198].

Таким чином, ми бачемо, що Лондон зазнавав певних змін під час свого історичного розвитку, які завжди відображалися на його назві. «London» містить у собі певну історичну інформацію, яка, безперечно, закодована насамперед у його назві.

Через влучні вислови та відступи ми можемо побачити відношення автора роману до цього міста. Е. Резерфорд, залишаючись достатньо неупередженим, ставиться до міста як до окремого світу, який живе своїм життям, впливаючи на своїх мешканців. Лондон завжди залишається особливим місцем, викликаючи захоплення перед своєю величчю. Е. Резерфорд пише: «London was a world of its own» [46, c. 213]. І для письменника це і справді особливий світ, який поглинає кожного, хто намагається долучитися до нього. Е. Резерфорд, як і будь-який вчений, намагається залишитися холоднокровним та висвітлювати лише факти, не виражаючи своєї точки зору. Так, він оповідає історію однієї родини з самого початку існування Лондона. Автор не вдається до суб’єктивних оцінок дій чи вірувань своїх «підопічних», він лише показує нам те, як місто впливає на своїх мешканців, вимагаючи часом піти на злочини або зраду. Не дивлячись на те, що автор роману намагається бути відстороненим, єдине, що залишається очевидним, так це те, що місто приводить Е. Резерфорда у захоплення, воно зваблює його своєю багатогранною історією, пам’яттю та атмосферою великих воїнів, які віддали свої душі за його розвиток.

Історію кожного міста творять його мешканці, а у романі «Лондон» Едварда Резерфорда історичне життя великого міста розповідається на фоні життя стародавнього англійського роду. Вони народжуються, вмирають, закохуються та розчаровуються, спостерігаючи невпинний розвиток міста. Хтось їм захоплюється, хтось ненавидить, але Лондон нікого не лишає байдужим. Автор у передмові до роману зазначає, що він використав багато вигаданих прізвищ, але він намагався вжити найбільш розповсюджені та відомі: «Bull», «Carpenter», «Baker», «Painter», «Tailor», «Fleming», «Barnikel», «Silversleeves», «Dogget», «Ducket» [46, c. 5]. Е. Резерфорд зазначає, що не дивлячись на те, що персонажі вигадані, вони є типовими мешканцями Лондона, відображаючи душу цього міста. Як Сеговакс став пращуром Доггетів та Дукетів, так ця сім’я покоління за поколінням вибудовувала чарівне місто, що стало їхньою домівкою на багато років. Відношення до міста змінювалося з приходом нової влади: для того, хто підтримував її, Лондон вбачався дивовижним місцем, для тих же, хто потерпав від влади, Лондон був пекельною тюрмою. Місто завжди жило своїм життям, підкорюючи своїм законам власних мешканців. Отже, читачі мають змогу певним чином зануритися у історію цього міста та зрозуміти його краще, дивлячись на події кріз очі головних героїв.

Через свою надзвичайно насичену історію, Лондон увібрав у себе риси багатьох культур, країн та релігій. Тому надзвичайно цікаво розкривається для нас, читачів, образ омріяного міста. Його пов’язують не тільки з могутніми хоробрими воїнами, що не боялися протистояти загрозі, але й з процвітаючою торгівлею, жагою до збагачення, кривавими сутичками та, звичайно, коханням. Місто веде настільки насичене життя через те, що воно було створене на основі протиборств між декількома світами, які урешті решт змогли порозумітися: «Nowhere was this marriage of Saxon and Danish cultures more successful than in the growing port now known as London. Lying on the borderland between Saxon and Danish England, it was natural that the two cultures should merge there» [46, c. 194]. Автор розкриває характер самого міста та лондонців, даючи змогу іноземцям поринути у цю незабутню атмосферу стародавньої історії. Ми маємо змогу подивитися іншими очима на завоювання цього міста, на жорстоких королів, на те, як зводився відомий на увесь світ Тауер та знову закохатися у велич Вестмінстерського абатства. Автор уміло створює атмосферу, яка згодом представляє проблеми роману дуже актуальними. Так, ми відчуваємо страх перед стратою невинної дівчини, що була звинувачена у чаклунстві, або потайки ненавидімо Ральфа Сільверслівза, який намагається звести зі світу бідних сервів, або захоплюємося відважністю жінки, яка не побоялася піти на зраду заради коханого чоловіка та ідеї. Тож до ідей, що вкладає автор у багатогранний образ цього міста додаються також і окремі значення завдяки іноземним читачам, що наділяють його певною семантикою, стереотипними уявленнями про його культуру.

Таким чином, ми можемо бачити, як накопичується комплекс значень:

1. Значення реалії для родини;

2. Значення реалії для Е. Резерфорда;

3. Значення реалії для читача.

Оскільки власна назва «Лондон» у романі Е. Резерфорда набуває окремої семантики, особливого національно-культурного значення ми можемо називати її реалією.

У романі Е. Резерфорда «London» може бути порівняний певним чином з прецедентним іменем, тому що у назві цього міста знаходиться певне культурне значення, з ним пов’язують багатьох видатних особистостей та численні значущі подій, які вплинули не тільки на розвиток самого міста, але й усього світу. Але під прецедентною назвою знаходиться прихований комплекс значень, який є типовим та стереотипним, в той час як у нашому випадку «London» набуває нових значень завдяки емоційній оцінці своїх мешканців, автора та читачів. Отже, не дивлячись на те, що «London» можна порівняти з прецедентною назвою, він являється реалією через те, що оперує більшим комплексом значень.

Таким чином, «London» виступає реалією у контексті даного роману Е. Резерфорда. Ця лексична одиниця вмістила у себе розмаїття історичної, етнокультурної та оцінювальної інформації, залишаючись не просто назвою, а справді цілим відокремленим від усіх світом.

2. Особливості реалій у романі «Лондон»

Реаліїї у творчості Едварда Резерфорда грають неабияку роль, прикрашаючи сторінки його романів та зануруючи його читачів у атмосферу то славетної битви з римлянами, то гладіаторських боїв на смерть, а то навіть зображають сцени безжальної страти молодої дівчини. Оскільки у даному випадку наша увага зосереджена саме на романі «Лондон», то ми будемо розглядати реалії саме цього роману. За основу розподілу реалій було обрано класифікацію С. Влахова та С. Флоріна, а саме предметний поділ: реалії поділяються на географічні, етнографічні та суспільно-політичні. До географічних належать назви об’єктів фізичної географії, географічні об’єкти, пов’язані з людською діяльністю, ендеміки (наприклад, «sanctuary» [46, c. 14], «basilica» [46, c. 931], «fjord» [46, c. 74], «forum» [46, c. 198]); до етнографічних належать їжа та напої, одяг, помешкання, меблі, праця, музика та танці, фольклор, звичаї, ритуали, міфологія, культи, одиниці виміру та гроші (наприклад, «ale» [46, c. 524], «tunic» [46, c. 333], «Easter» [46, c. 291], «inch» [46, c. 448]); до суспільно-політичних належать адміністративно-територіальні одиниці, органи та носії влади, політичні діячі, політичні рухи, звання, титули, касти, зброя, військові (наприклад, «Solomon the Wise» [46, c. 196], «lord» [46, c. 790], «crusader» [46, c. 358], «senate» [46, c. 59]).

Виокремивши реалії з роману, виявилось, що географічні реалії складають 19,1%, суспільно-політичні – 35,2%, а найбільшою групою реалій виявилась етнографічна група, яка складає 45,5% від усіх реалій. Тому подальше дослідження ми розпочнемо з найобширнішої групи реалій, а саме з етнографічної.

Розпочнемо аналіз з найменшої серед груп реалій – географічної.

У творі зустрічаються назви місцевостей, які певним відіграють свою роль у романі: «Goring Gap» [46, c. 3], «English Channel» [46, c. 195], «Medway» [46, c. 32], «Danelaw» [46, c. 193].

Зустрічаються також такі відомі усьому світу споруди як «St. Mary-le-Bow» [46, c. 301] , «Marble Arch» [46, c. 76], «Westminster Abbey» [46, c. 342], «Westminster Hall» [46, c. 624], «Stonehenge» [46, c. 10], «The Tower» [46, c. 475], «The Pool of London» [46, c. 337], «London Bridge» [46, c. 587].

Багато чого залишилося у Лондоні з часів його завоювання Юлієм Цезарем «the Roman Empire» [46, c. 69], «forum» [46, c. 96], «amphitheatre» [46, c. 108], «basilica» [46, c. 10], «altar» [46, c. 853], а щось привнісь Вільгельм Завойовник «Motte-and-bailey» [46, c. 234], «garderobes» [46, c. 340].

Суспільно-політичні реалії – друга за кількістю група реалій, представлених у романі «Лондон» Е. Резерфорда.

У романі зустрічаються імена таких відомих особистостей як «Julius Caesar» [46, c. 96], «Bishop Mellitus» [46, c. 96], «King Arthur» [46, c. 96], «King Alfred» [46, c. 96], «King Harold» [46, c. 96], «William the Conqueror» [46, c. 96], «Edward the Confessor» [46, c. 96], «Solomon the Wise» [46, c. 96], «Henry II» [46, c. 350], «Thomas Becket» [46, c. 365], «Plantagenets» [46, c. 820] тощо. А також імена відомих філософів таких як «Boethius» [46, c. 350], «Euclid» [46, c. 326], «Pythagoras» [46, c. 352], «Plato» [46, c. 326], «Aristotle» [46, c. 326].

У романі також згадуються біблійні діячі «Abraham» [46, c. 385], «Moses» [46, c. 196], «Joshua» [46, c. 196], «King David» [46, c. 196], «Virgin Mary» [46, c. 339], «St. Bride» [46, c. 882].

Військові реалії «legionary» [46, c. 71], «crusader» [46, c. 358], «legion» [46, c. 71], «cavalry» [46, c. 49], «chariot» [46, c. 33], «charioteer» [46, c. 49], «captain» [46, c. 25], «centurion» [46, c. 51], «military garrison» [46, c. 59], «gladiator» [46, c. 101], «commander» [46, c. 195], «palisade» [46, c. 234], «Mêlée» [46, c. 49], «horde» [46, c. 580], «bastion» [46, c. 475].

В романі ми зустрічаємося з реаліями на позначення судових та законодавчих органів, установ та професій, пов’язаних з ними. Наприклад, «senate» [46, c. 59], «governor» [46, c. 97], «lord» [46, c. 207], «witan» [46, c. 195], «ward» [46, c. 518], «wardmote» [46, c.334], «alderman»[46, c. 334], «Exchequer» [46, c. 430].

У романі згадуються такі професії як «сhronicler» [46, c. 360], «archivist» [46, c. 348],

Такі стани людей як «serf» [46, c. 207], «villanus» [46, c. 207]

Згадується також усім відомий «Law of the Æthelberht» [46, c. 131]

«» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «» [46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96], «»[46, c. 96],