1.2 Критерії виокремлення реалій в художньому тексті

Для того, щоб проаналізувати та виокремити реалії у художньому тексті, необхідно звернутися до критеріїв, з допомогою яких дослідник має змогу визначити ці лексичні одиниці у тексті.

Дослідивши визначення Р.П. Зорівчак, ми визначили, що реалія має бути моно- і полілексемною одиницею, лексичне значення якої вміщає у собі інформацію про етнос, етнокультуру, і яку можливо виявити лише під час бінарного зіставлення мов, і яка не існує в об’єктивній дійснісності мови-сприймача.

Кожна реалія являє собою лексему. М.П. Кочерган зазначає, що поняття «слово» та «лексема» прийнято розрізняти: слово – це конкретна одиниця, в той час коли «лексема – слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форм». Таким чином, лексема – це слово у всіх його формах та значеннях [14, c. 187]. С.І. Дорошенко та П.С. Дудик зазначають, що під лексемою слід розуміти найменшу словесну одиницю, здатну виражати самостійний зміст та самостійно функціонувати. У понятті «лексема» не враховуються її форми та можливості граматичних змін [11, c.120]. До монолексемних одиниць належать слова, які складаються з одного слова відмічає М.А. Джасім, також він зазначає, що полілексемними одиницями є словосполучення, які, переважно, складаються з двух компонентів. [10, c. 9]. Це дає змогу перекладачу мати уяву про форму та кількість компонентів реалій, а не шукати абстрактних одиниць у художньому тексті.

Лексичне значення реалії має вміщати у собі інформацію про етнос та етнокультурну. До поняття лексичного значення звертаються багато вчених. Наприклад, М.П. Кочерган дає таке визначення: «Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності». Також він зазначає, що лексичне значення – продукт мисленнєвої діяльності людини, воно пов’язане з порівнянням, класифікацією та узагальненням [14, c. 188]. С.І. Дорошенко і П.С. Дудик погоджуються з визначенням М.П. Кочергана, додаючи, що оскільки не всі слова співвідносні з елементами оточення, означає, що не всі з них мають лексичне значення. До них належать службові слова, які поєднують слова і речення та вказують на відношення між словами. Слова, які мають лексичне значення, називаються повнозначними. Ті слова, які не мають лексичного значення, називаються неповнозначними, або службовими [11, c. 121] . В.В. Віноградов вказує, що значення слова визначається не лише його відповідністю поняттю, яке воно позначає, а й залежить від граматичної категорії, властивостей тієї чи іншої частини мови, контекстів його вжитку та від семантичного співвідношення зі словами-синонімами. Він вказує: «Внаслідок складності смислової структури слова, внаслідок розмаїття його відношень та живих взаємодій з іншими лексичними ланками мовної системи буває досить важко відокремити та передати всі значення і відтінки слова навіть у даний період розвитку мови…» [6, c. 6]. Даний критерій дає змогу дослідникам зрозуміти, що реалія, на відміну від неповнозначних слів, має лексичне значення, яке пов’язане певною мірою з мисленнєвою діяльністю людини.

Реалії відрізняються від інших повнозначних слів тим, що вміщають у собі дані про етнос та етнокультуру. Вони тісно пов’язані з культурою окремого народу, тобто реалії представляють своєрідні атрибутивні особливості культури певного народу [33, c. 162]. Дослідник С.В. Лурье визначає поняття етносу як: «Етнос – це соціальна спільність, якій властиві специфічні моделі, які обумовлюють характер активності людини у світі, і яка функціонує у відповідності до особливих закономірностей, спрямованих на підтримку унікального для кожного суспільства на протязі довготривалого часу, включаючи періоди крупних соціокультурних змін» [24, c. 10]. М.О. Шаваєва та Ф.С. Ефендиєв виокремлюють критерії за якими людей об’єднують у етноси: походження від спільного предка, спільність історичної долі, спільні традиції, культура, особливості побуту, спільність території та мови. Етнокультура являє собою систему набутих та видозмінених від покоління до покоління значущих символів, ідей, цінностей, вірувань, традицій, норм та правил поведінки, завдяки яким люди організовують свою життєдіяльність. Етнокультура виступає як «резервуар духовних та матеріальних ресурсів, нагромаджувач і зберігач усього цінного та позитивного, що досягнуто людьми» [24, c. 102]. А.Б. Афанасьєва визначає етнокультурну як сукупність традиційних цінностей, відносин та особливостей поведінки, втілених у матеріальній та духовній частинах життя епосу, які склалися у минулому, розвивалися у соціодинаміці та постійно збагачували культуру в різних формах життєдіяльності людей [3, c. 80]. Сутність культури полягає у специфічному способі організації і розвитку людської діяльності, представленої в продуктах матеріальної і духовної праці, у системі норм та установ, у духовних цінностях, у сукупності відношення людей до природи, між собою та до самих себе [37, c. 197]. Передача етнокультурної інформації відбувається різноманітними способами через артефакти матеріальної і духовної культури за допомогою вербального та невербального спілкування, зазначає С.М. Маліновская. Головним шляхом передачі є мова, яка має функції збереження етносу. Вона – головний засіб інтеграції та збереження культури етносу [17, c. 60]. Спираючись на поняття «етносу» та «етнокультури» перекладач може виокремити слова-реалії з тексту.

Як було зазначено, реалії можна виявляти під час бінарного зіставлення – це порівняння понять у межах двох паралельно розвинених мов. Р.П. Зорівчак зазначає, що поняття реалія з’являється лише при зіставленні мов і культур. Поза цим зіставленням реалія не може існувати. Такої ж думки дотримується Г.Д. Томахін. Це дає змогу перекладачу відчувати різницю між реаліями та простими словами під час зіставлення мов. Також це дає змогу зрозуміти, що у площині двох мов певне слово може бути реалією, але у площині вже інших двох мов те ж саме слово може не являти собою це поняття.

Реалія не існує в об’єктивній реальності мови-сприймача. П.В. Кикель у своєму словнику філософських термінів зазначає, що об’єктивною реальністю можна назвати все те, що оточує людину, існує незалежно від її обізнаності ( природа, зоряне небо, моря, дороги і т.д.). Визначення С.Х. Асадулліної подібно до терміну П.В. Кикеля. Вона стверджує, що об’єктивна реальність – це весь оточуючий світ, існуючий незалежно від людської свідомості та первинний по відношенню до неї [2, c. 285]. Поняття «об’єктивної реальності» допомагає під час бінарного зіставлення виявити приналежність слова до реалії, шляхом присутності чи відсутності даного слова у одній із мов.

Отже, реалія має бути абстрактною словесною одиницею, яка може бути представлена як словом, так і словосполученням, яке має за собою певне історично закріплене значення, що містить у собі певну інформацію властиву даному етносу. Виявляється вона лише шляхом порівняння двох мов та культур і характеризується тим, що не існує у оточуючому світі мови-сприймача.