4.6. Профілактика травматизму та професійних захворювань

Згідно статті 22 Закону України “Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок. Зараз в Україні діє Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. № 1094.

Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, на осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства використовують найману працю, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві, а також на осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які працюють на умовах трудового договору (контракту), проходять виробничу практику або залучаються до праці.

Розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Керівник робіт (уповноважена особа підприємства) у свою чергу зобов'язаний:

- терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, у разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу;

- повідомити про те, що сталося, роботодавця, відповідну профспілкову організацію;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків із смертельним наслідком та групових, організує його розслідування і утворює комісію з розслідування.

У разі груповового нещасного випадку, нещасного випадку із смертельним наслідком, роботодавець зобов'язаний негайно передати засобами зв'язку повідомлення за встановленою формою:

- відповідному територіальному органу Держгірпромнагляду;

- відповідному органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

- органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності - відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування);

- відповідній установі (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь);

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

- вищестоящому профспілковому органу;

- відповідному органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та іншим органам (у разі необхідності).

Такі нещасні випадки підлягають спеціальному розслідуванню.

До складу комісії з розслідування включаються:

- керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа (спеціаліст), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії),

- керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст,

- представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки,

- інші особи.

У разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії з розслідування включається також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

Потерпілий або його довірена особа має право брати участь в розслідуванні нещасного випадку.

У разі настання нещасного випадку з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, за умови добровільної сплати нею внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві розслідування організує відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду. Головою комісії з розслідування призначається представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду, а до складу цієї комісії включається потерпілий або його довірена особа, спеціаліст з охорони праці відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох діб:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

- з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов'язаний чи не пов'язаний цей випадок з виробництвом;

- визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцю;

- у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

До першого примірника акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі - акт розслідування нещасного випадку) додаються акт за формою Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратура тощо), у разі необхідності також медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, - протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:

- потерпілому або його довіреній особі разом з актом розслідування нещасного випадку;

- керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, дільниці, місця, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду разом з копією акта розслідування нещасного випадку;

- відповідному територіальному органу Держгірпромнагляду;;

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

- керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства або посадовій особі (спеціалісту), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці.

Копія акта за формою Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство. У разі виявлення гострого професійного захворювання копія акта за формою Н-1 та карта обліку гострого професійного захворювання за формою П-5 надсилається також до відповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Н-1 або НТ разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий.

По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або у разі смерті потерпілого роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний термін надсилає його організаціям і посадовим особам, яким надсилався акт за формою Н-1 або НТ. Повідомлення про наслідки нещасного випадку обов'язково додається до акта за формою Н-1 або НТ і підлягає зберіганню разом з ним.

Спеціальне розслідування організовує роботодавець (якщо постраждав сам роботодавець, - орган, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності - відповідна місцева держадміністрація або виконавчий орган місцевого самоврядування). Розслідування проводиться комісією із спеціального розслідування, яка призначається наказом керівника територіального органу Держнаглядохоронпраці за погодженням з органами, представники яких входять до складу цієї комісії.

До складу комісії із спеціального розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії), представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду, представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності - відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування, роботодавця, профспілкової організації, членом якої є потерпілий, вищестоящого профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування випадків виявлення гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби.

Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру і можливих наслідків аварії тощо) до складу комісії із спеціального розслідування можуть бути включені спеціалісти відповідного органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, представники органів охорони здоров'я та інших органів.

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2 - 4 особи, проводиться комісією, яка призначається наказом керівника Держгірпромнагляду;і або його територіального органу, а випадку, під час якого загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10 і більше осіб, проводиться комісією, яка призначається наказом Держгірпромнагляду, якщо з цього приводу не було прийнято спеціального рішення Кабінету Міністрів України.

Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом не більше 10 робочих днів. У разі необхідності встановлений термін може бути продовжений органом, який призначив розслідування.

За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування за формою Н-5, а також оформляються інші матеріали, передбачені Положенням, у тому числі карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожного потерпілого за формою П-5, якщо нещасний випадок пов'язаний з гострим професійним захворюванням (отруєнням).

Акт за формою Н-1 або НТ на кожного потерпілого складається відповідно до акта спеціального розслідування у двох примірниках, підписується головою та членами комісії із спеціального розслідування і затверджується роботодавцем протягом доби після одержання цих документів.

Для встановлення причин нещасних випадків і розроблення заходів щодо запобігання подібним випадкам комісія із спеціального розслідування має право вимагати від роботодавця утворення експертної комісії із залученням до її роботи за рахунок підприємства експертів - спеціалістів науково-дослідних, проектно-конструкторських та інших організацій, органів виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці.

Перший примірник матеріалів розслідування залишається на підприємстві. Потерпілому або членам його сім'ї, довіреній особі надсилається затверджений акт за формою Н-1 або НТ разом з копією акта спеціального розслідування нещасного випадку.

Роботодавець на підставі актів за формою Н-1 складає державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом, і подає її в установленому порядку відповідним організаціям, а також несе відповідальність за її достовірність згідно із законодавством.

Роботодавець зобов'язаний проводити аналіз причин нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року та розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Органи, до сфери управління яких належать підприємства, місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування зобов'язані аналізувати обставини і причини нещасних випадків за підсумками півріччя і року, доводити результати цього аналізу до відома підприємств, що належать до сфери їх управління, а також розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам.

Органи державного управління, державного нагляду за охороною праці, Фонд та профспілкові організації в межах своєї компетенції перевіряють ефективність профілактики нещасних випадків, вживають заходів до виявлення та усунення порушень.

Підприємства, органи, до сфери управління яких належать підприємства, а також Фонд ведуть облік усіх пов'язаних з виробництвом нещасних випадків.

Розслідуванню підлягають усі вперше виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі - професійні захворювання).

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право МОЗ.

На кожного хворого клініками науково-дослідних інститутів, відділеннями професійних захворювань лікувально-профілактичних закладів складається повідомлення за формою П-3. Протягом трьох діб після встановлення остаточного діагнозу повідомлення надсилається роботодавцю або керівнику підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення професійного захворювання, відповідній установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби та лікувально-профілактичному закладу, які обслуговують це підприємство, відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду.

Роботодавець організовує розслідування кожного випадку виявлення професійного захворювання протягом десяти робочих днів з моменту одержання повідомлення.

Розслідування випадку професійного захворювання проводиться комісією у складі представників: відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії); лікувально-профілактичного закладу; підприємства; профспілкової організації, членом якої є хворий; або уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки; відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

Комісія з розслідування зобов'язана:

- скласти програму розслідування причин професійного захворювання;

- розподілити функції між членами комісії;

- розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів;

- провести розслідування обставин та причин професійного захворювання;

- скласти акт розслідування за формою П-4, у якому зазначити заходи щодо запобігання розвиткові професійного захворювання, забезпечення нормалізації умов праці, а також назвати осіб, які не виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти).

Акт розслідування причин професійного захворювання складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодавцем хворому, лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство, робочому органу виконавчої дирекції Фонду та профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта надсилається відповідній установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби для аналізу і контролю за здійсненням заходів.

Перший примірник акта розслідування залишається на підприємстві, де зберігається протягом 45 років.

Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання.

Реєстрація та облік випадків професійних захворювань ведеться в спеціальному журналі. До цього журналу також вносяться дані щодо працездатності кожного працівника, в якого виявлено професійне захворювання.

Установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі актів розслідування випадків професійних захворювань складають карти обліку професійних захворювань за формою П-5. Ці карти і записи на магнітних носіях зберігаються у відповідній установі (закладі) державної санітарно-епідеміологічної служби та в МОЗ протягом 45 років.

Про аварію свідок повинен негайно повідомити безпосереднього керівника робіт або іншу посадову особу підприємства, які в свою чергу зобов'язані повідомити роботодавця.

Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

На підприємстві згідно з вимогами законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та охорони праці повинні бути розроблені і затверджені роботодавцем:

- план попередження надзвичайних ситуацій, у якому визначаються можливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, прогнозуються наслідки, визначаються заходи щодо їх ліквідації, терміни виконання, а також сили і засоби, що для цього залучаються;

- план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), у якому перелічуються всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, визначаються дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення, обов'язки працівників професійних аварійно-рятувальних служб або працівників інших підприємств, які залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій.

Роботодавець або уповноважена ним особа зобов'язаний негайно повідомити про аварію територіальний орган Держнаглядохоронпраці, орган, до сфери управління якого належить підприємство, відповідну місцеву держадміністрацію або виконавчий орган місцевого самоврядування, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмування або загибелі працівників також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду.

Розслідування аварій з нещасними випадками проводиться згідно вимог Положення про розслідування нещасних випадків.

Розслідування аварій без нещасних випадків проводиться комісіями з розслідування, що утворюються.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, місцевого органу виконавчої влади або представник органу державного нагляду за охороною праці чи МНС.

У ході розслідування комісія з розслідування визначає характер аварії, з'ясовує обставини, що спричинили її, встановлює факти порушення вимог законодавства та нормативних актів з питань охорони праці, цивільної оборони, правил експлуатації устаткування та технологічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт або окремих вузлів, конструкцій, їх відповідність вимогам технічних і галузевих нормативних актів та проекту, встановлює осіб, що несуть відповідальність за виникнення аварії, намічає заходи щодо ліквідації її наслідків та запобігання подібним аваріям.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5. Шкода, заподіяна аварією, визначається з урахуванням втрат, зазначених у додатку Положення про розслідування.

Залежно від характеру аварії у разі необхідності проведення додаткових досліджень або експертизи зазначений термін може бути продовжений органом, який призначив комісію.

За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким відповідно до висновків комісії з розслідування затверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям і притягає до відповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці.

Перший примірник акта розслідування аварії, внаслідок якої не сталося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завершення термінів здійснення заходів, визначених комісією з розслідування, але не менше двох років.

Роботодавець зобов'язаний проаналізувати причини аварії та розробити заходи щодо запобігання подібним аваріям у подальшому.

Державна статистична звітність щодо аварій затверджується Держкомстатом за поданням Держнаглядохоронпраці.

Письмову інформацію про здійснення заходів, запропонованих комісією з розслідування, роботодавець подає організаціям, представники яких брали участь у розслідуванні, у терміни, зазначені в акті розслідування аварії.

7. Основи фізіології та гігієни праці

Фізична праця –  виконання людиною енергетичних функцій у виробничій системі, що вимагає значної м’язової активності. За характером роботи м’язів фізична робота поділяється на динамічну (при переміщенні тіла людини, її рук, ніг, пальців у просторі) і статичну (утримання вантажу, виконання роботи стоячи чи сидячи). Розумова діяльність людини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття (в першу чергу органів зору та слуху). При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, збільшується кровопостачання мозку (у 8-10 разів порівняно зі станом спокою). Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота операторів ЕОМ, учнів, вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5-10 разів, що зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості.

Працездатність – потенційна можливість людини здійснювати фізичну чи розумову роботу за певний час. Розрізняють багатолітню, річну, місячну, добову працездатність та протягом зміни. Залежить від фізичного і психічного розвитку, тренованості організму, самопочуття працюючого, умов праці.

Втома – сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психічному стані людини, з’являються внаслідок напруженої чи тривалої діяльності, призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Стан втоми залежить від звички до фізичного і розумового напруження. Якщо їх немає, втома настає на початку роботи. Суб’єктивне відчуття втоми – стомленість. Техніко-економічні ознаки втоми: зниження виробітку, зростання браку; фізіологічні: зменшення витривалості, тремтіння у пальцях, подовження часу зорово-моторної реакції, зростання температури шкіри голови і рук; психологічні: відчуття змореності, загальмованість психічних процесів; медичні показники стомлення: травматизм і проф. захворювання. При відсутності відпочинку між робочими днями настає перевтома.

Перевтома характеризується змінами стану основних фізіологічних систем, порушенням оптимуму їх взаємовідносин, падінням продуктивності праці, зниженням резистентності, творчої активності, розумової працездатності, підвищенням артеріального тиску. Ознаки перевтоми – невротичні симптоми: підвищена дратівливість, стомлюваність, відсутність бажання займатися роботою, головні болі, порушення сну.

Гігієна праці – галузь практичної й наукової діяльності, вивчає стан здоров'я працівника під впливом умов праці; обґрунтовує заходи і засоби збереження та зміцнення здоров'я працюючого, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу:

– 1-й клас – оптимальні умови праці – умови, за яких зберігається здоров'я працюючих, створюються передумови для високого рівня працездатності;

– 2-й клас – допустимі умови праці – характеризуються таким рівнем чинників виробничого середовища і трудового процесу, який не перевищує встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх нащадків у найближчому та віддаленому періодах;

– 3-й клас – шкідливі умови праці – характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні норми і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого (або його нащадків);

– 4-й клас – небезпечні (екстремальні) умови праці характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює великий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Згідно з Законом України «Про охорону праці» в усіх виробничих приміщеннях, робочих зонах, на робочих місцях повинна бути забезпечена безпека, а санітарно-гігієнічні умови – відповідати нормативним актам (ст. 6).

1. Повітря робочої зони

Робоча зона – простір, у якому розташовані робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працюючих. Нормування Шкідливі речовини - речовини, які при контакті з організмом людини внаслідок порушення технологічного процесу викликають професійні захворювання, виробничі травми або відхилення стану здоров'я. Шкідливі речовини у повітря робочої зони поступають у вигляді пару, газів та пилу. Вплив на організм людини залежить від хімічного складу, розміру (дисперсності), форми часток та їх кількості у одиниці об’єму. Найбільш небезпечний високодисперсний пил (розміром < 5 мкм), а також гострокрайовий пил.

Високодисперсний пил найбільш глибоко проникає та затримується у легенях. Згідно ДСТ 12.1.005-88 - нормується гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. ГДК у повітрі робочої зони - така кiлькiсть шкідливих речовин, яка при щоденній роботі протягом 8 г або іншої тривалості (40 годин у тиждень) протягом всього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я та не надає вплив на здоров'я майбутніх поколінь. По ступеню небезпеки всі шкідливі речовини діляться на 4 класи небезпеки: Надзвичайно небезпечні ГДК < 0, 1 мг/м3 (свинець, ртуть); Високо небезпечні ГДК 0,1 .

. 1 мг/м3 (хлор, бром, йод); Помірно небезпечні ГДК 1, 1 .. 10 мг/м3 (оксид цинку); Малонебезпечні ГДК> 10 мг/м3 (пари спирту, бензину, ацетону). Повітря, що надходить у приміщення, повинно мати концентрацію менше 0,3 ГДК шкідливих речовин. У випадку одночасного утримання у повітрі ро-бочої зони декількох шкідливих речовин одночасної дії, повинна виконува-тися умова Контроль за концентрацією шкідливих речовин проводиться для 1 класу небезпеки - 1 раз у 10 днів; 2 - 1 раз у місяць; 3, 4 - 1 раз у квартал.

Мікроклімат робочої зони.

Параметри мікроклімату: 1) температура повітря Т, 0С; 2) відносна вологість Y, %; 3) швидкість руху повітря V, м\с. Значні коливання параметром мікроклімату можуть привести до порушення терморегуляції організму (здатність організму утримувати постійну темпе-ратуру), що приводить до порушення системи кровообіг, загальної слабкості і т.п. Нормування параметрів мікроклімату здійснюється згідно ДСТ 12.1.005-88. Встановлені оптимальні та допустимі параметри мікроклімату. Оптимальні - найбільш сприятливі (комфортні) забезпечують роботу системи терморегуляції без напруги. Допустимі - допускають напругу реакції терморегуляції організму у межах її пристосування без шкоди для здоров'я. Параметри мікроклімату нормуються залежно від наступних факторів: 1) періоду року; 2) категорії важкості робіт по фізичному навантаженню; 3) виду робочого місця. 1. Період року : а) теплий (середньодобова температура навколишнього повітря більше +10 0С); б) холодний (середньодобова температура навколишнього повітря менше +10 0С).

Склад повітря робочої зони.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах.

Шкідливі – речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь (ГОСТ 12.1.007-76). Шкідливі речовини проникають в організм людини через органи дихання (пари, газо- та пилоподібні речовини), травлення (при ковтанні, внесенні їх в рот забрудненими руками), шкіру (рідкі речовини), слизові оболонки.

Основний шлях надходження промислових шкідливих речовин – дихальні шляхи. Завдяки величезній (90 м²) всмоктувальній поверхні легенів утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих речовин у кров. Шкідливі речовини, що потрапили в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень); хронічні внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець). Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляються нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору – в зубах, марганцю – в печінці. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване „депо" і затримуватись в ньому тривалий час. При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише накопичуватись в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати "накопичення" функціональних ефектів (функціональна кумуляція). В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 за характером впливу на організм людини поділяються на: загальнотоксичні, викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін); подразнюючі, викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон); сенсибілізуючі – алергени (альдегіди, розчинники, лаки на основі нітросполук); канцерогенні, викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест); мутагенні, викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід); впливають на репродуктивну функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин). Інші класифікації шкідливих речовин: за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові), за основною шкідливою дією (задушливі, подразнюючі, нервові), за величиною середньосмертельної дози.

Виробничий пил – розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор (гірничодобувна, текстильна промисловість, машинобудування, металургія, сільське господарство). Пил здійснює на людину фіброгенну дію (в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу). Уражаюча дія пилу визначається дисперсністю (розміром частинок пилу), їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею. Шкідливість пилу обумовлена здатністю викликати проф. захворювання легенів (пневмоконіози). У виробничих умовах працівники зазнають одночасного впливу кількох шкідливих речовин в тому числі й пилу. Їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою, взаємопослабленою чи „незалежною". На дію шкідливих речовин впливають інші шкідливі і небезпечні фактории (підвищена температура і вологість, значне м'язове напруження). Для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводять обов'язкові попередні та періодичні (1 раз на 3, 6, 12 та 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.

Шкідливі речовини потрапивши в організм людини, спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони – концентрація, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати проф. захворювань або розладів у стані здоров'я. За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяють на 4 класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

1) речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м³ (свинець, ртуть, О₃).

2) речовини високонебезпечні, ГДК 0,1-1,0 мг/м³ (Н₂SO₄, HCl, хлор, фенол, луги).

3) речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1-10,0 мг/м³ (вінілацетат, толуол, ксилол).

4) речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м³ (аміак, бензин, ацетон, гас).

В списку ГДК, поряд з величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини: О – гостронаправленої дії; А – алергічної дії; К – канцерогенної дії; Ф – фіброгенної дії.

 Для контролю концентрації шкідливих речовин в повітрі виробничих приміщень та робочих зон використовують наступні методи: колориметричний експрес-метод (зміна кольору індикаторного порошку в результаті дії шкідливої речовини) дозволяє швидко і точно визначати її концентрацію у робочій зоні (газоаналізатори: УГ-2, ГХ-4); лабораторний: відбір проб повітря з робочої зони і проведення фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметри-ного); дозволяє одержати точні результати, вимагає значного часу; метод неперервної автоматичної дії вмісту в повітрі шкідливих хімічних речовин з використанням газоаналізаторів та газосигналізаторів (ФКГ-ЗМ на хлор, „Сирена-2" на аміак, „Фотон" на сірководень).

Запиленість повітря визначають ваговим, електричним, фотоелектричним та ін. методами. При ваговому методі зважують спеціальний фільтр до і після протягування через нього певного об'єму запиленого повітря, вираховують вагу пилу на кубічний метр повітря (мг/м³). Періодичність контролю визначається класом небезпеки і кількістю шкідливих речовин, ступенем небезпеки ураження працюючих. Може проводитись неперервно, періодично протягом зміни, щоденно, щомісячно. Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення ГДК) забезпечується, якщо в повітря виробничих приміщень можуть потрапити шкідливі речовини гостронаправленої дії.

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:

– вилучення шкідливих речовин в технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими (свинцеві білила замінені на цинкові);

– удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів),

– автоматизація, дистанційне управління процесами, обладнанням;

– нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

– попередні та періодичні медичні огляди робітників, профілактичне харчування;

– контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;

 –використання засобів індивідуального захисту.

Засоби захисту людини від впливу шкідливих речовин: гігієнічне нормування їх вмісту у виробничій зоні, очищення газових викидів (адсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне, третинне), забезпеченість колективними (вентиляція) та індивідуальними засобами захисту.

Адсорбція –поглинання газів поверхнею твердих речовин.

Нейтралізація – перетворення токсичних речовин у нетоксичні (малотоксичні) за допомогою хімічних реакцій. Для нейтралізації сульфатної кислоти застосовують карбонат натрію. Для перетворення токсичних сумішей газів у нетоксичні (малотоксичні) застосовують дожиг.

Пилоочистка здійснюється за допомогою спеціальних очисних пристроїв і споруд: фільтрів, пилоосаджувальних камер, пилососів. Ефективний спосіб зменшення пилу є вологе прибирання та вентиляція приміщень.

 Вентиляція – сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання – вилучити із приміщення забруднене (нагріте повітря) і подати свіже.

Класифікація: за способом переміщення повітря: природна, штучна (механічна), суміщена (природна та штучна одночасно); напрямком потоку повітря: припливна, витяжна, припливно-витяжна; місцем дії: загальнообмінна, місцева, комбінована.

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторонни утворюється підвищений тиск, а підвітряної – розрідження. При неорганізованій природній вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію – просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання при відкриванні вікон та кватирок. Для організованої природної вентиляції (аерації) в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів.

Штучна (механічна) вентиляція дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону, організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, коли виключена можливість використання місцевої витяжної вентиляції. Організація повітрообміну: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.

Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс. Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, для утворення «повітряних оазисів». Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря.

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів. Конструкція витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Вона не повинна бути громіздкою, заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом. Основні чинники при виборі типу місцевої витяжки: характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника, особливості технологічного процесу та устаткування. Місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо джерело шкідливостей не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. Окремим випадком місцевої витяжної вентиляції є бортові відсмоктувачі, якими обладнують ванни (гальванічні, травильні) чи інші ємкості з токсичними рідинами.

2. Освітлення виробничих приміщень

Освітлення – отримання, розподіл, використання світлової енергії для забезпечення нормальних умов праці. Освітлення має бути достатнім, рівномірним, щоб були видні дрібні деталі. Не повинно бути надмірного освітлювального потоку, різких контрастів, затінення. При недостатньому освітленні людина працює менше продуктивно, швидко втомлюється, зростає потенційна небезпека помилок і нещасних випадків. Погане освітлення призводить до порушення функції зорового аналізатора, розвитку професійних захворювань. Оптична частина спектру включає ультрафіолетові, видимі і інфрачервоні промені. Видиме випромінювання має довжину хвилі 396-760 нм.

Потужність проміння вимірюється світловим потоком (люмен (лм)). Густина світлового потоку на освітлювальній поверхні визначає освітленість. Одиниця освітленості є люкс (лк) – освітленість поверхні площею в 1 м² при світловому потоці випромінювання, рівному 1 лм (лк = 1 лм/м²). Освітленість Землі в місячну ніч становить приблизно 0,2 лк, а в сонячний день – до 100 000 лк. Здатність ока сприймати об’єкт – видимість. Видимість предмета на робочому місці залежить від освітленості, розміру предмета, яскравості, контрасту з фоном і тривалості експозиції. Завдяки яскравості, фону і контрастності людина добре розпізнає предмети. Основне значення для органа зору має світловий потік, відбитий від поверхні, що розглядається, і спрямований в орган зору.

Санітарні та гігієнічні норми щодо освітлення виробничих приміщень, що базуються на психофізіологічних особливостях сприйняття світла, його впливі на організм людини: рівень освітлення повинен бути достатнім, відповідати характеру зорової роботи; спектральний склад світла, який забезпечується електронним джерелом, повинен бути близьким до сонячного; освітленість повинна бути достатньо рівномірною та постійною, щоб запобігти частої переадаптації та втоми органів зору; між об’єктом та фоном має бути певна контрастність; на робочій поверхні не створювати різких та глибоких тіней; від джерел освітлення та від інших предметів, що знаходяться в полі зору не повинно бути засліплювальної дії; джерело світла має бути без пульсації.

У виробничих приміщеннях використовують природне, штучне і сумісне освітлення. Природне освітлення створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; позитивно впливає на психіку людин, викликає приємне почуття, впевненість, стимулює обмін речовин, реактивність. Його тривала відсутність призводить до швидкої втоми, розвитку короткозорості. Тільки у виняткових випадках у складах (лабораторіях) дозволяється використання лише штучного освітлення. Природне освітлення може бути верхнім – світлові ліхтарі даху, бічним – вікна в стінах і комбінованим – ліхтарі і вікна. Вид необхідного природного освітлення встановлюється на основі розмірів приміщення: при ширині до 12 м рекомендується бічне одностороннє освітлення, при ширині 12-24 м – бічне двостороннє, якщо більша 24 м, то освітлення бажано мати комбінованим.

Якість природного світла у виробничих приміщеннях оцінюють коефіцієнтом природної освітленості (КПО), що є відношенням освітленості всередині приміщення до зовнішньої освітленості : КПО = (/)х100%.

При верхньому та комбінованому освітленні цей показник змінюється в межах 2-10 %, при бічному 0,5-3,5%. Для кращого природного освітлення потрібно мити вікна не рідше 2 разів на рік, при великій загазованості – не рідше 4 разів на рік.

Штучне освітлення створюється, як правило, електричними джерелами світла при недостатньому за нормами природному освітленні. Це суміщене освітлення. Штучне освітлення: загальне, місцеве та комбіноване. Система загального освітлення приміщень передбачає розміщення світильників під стелею щоб забезпечити рівномірний світловий потік або його локалізацію над певною групою обладнання. Місцеве освітлення забезпечує концентрацію світлового потоку від світильників безпосередньо на робочі місця. Комбіноване освітлення – поєднання загального та місцевого освітлення. Штучне освітлення здійснюється лампами розжарювання або газорозрядними лампами. Спектральний склад світла люмінесцентних ламп найбільш наближений до природного світла, бо в ньому переважають синьо-зелені промені, на відміну від червоно-оранжевих у лампах розжарювання. Газо-розрядні лампи більш економічні, мають більш високу світлову віддачу та дають менше тепла у порівнянні з лампами розжарювання. Вади люмінесцентних ламп: в їхньому світловому випромінюванні при експлуатації в мережах змінного струму можуть з’являтись пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту (спотворення зорового сприйняття об’єктів, створення чисельних уявних зображень предмету, що рухається, ілюзії зупинки рухомих частин обладнання, що може стати безпосередньою причиною нещасного випадку). Недоліки цих ламп: мала потужність при великих розмірах, значне зниження світлового потоку в кінці терміну служби та обмеженість температурних умов для нормальної праці (оптимально 18-25⁰С, а при низьких температурах вони не спалахують). Найбільш природний спектр мають лампи денного світла і з виправленою кольористістю. Усі люмінесцентні лампи є низького тиску і застосовуються як на виробництві, так і в побуті.

Якщо необхідна висока світлова віддача при компактності джерел світла та стійкості до умов зовнішнього середовища, використовують газорозрядні лампи високого тиску: металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві (ДНаТ).

Для захисту джерела світла від впливу пожежо- та вибухонебезпечного середовища, хімічно активних речовин, механічних ушкоджень, пилу, атмосферних осадів, бруду, для захисту очей працівника від засліплювальної дії ламп застосовують світильники – лампа разом з арматурою.

За характером розподілу світлового потоку світильники бувають прямого, розсіяного та відбитого світла, за конструкцією: відкриті (захист відсутній), захищені (захист від попадання в них пилу або краплин води), непроникаючі, вибухозахищені. Найбільш раціональна висота для світильників над підлогою з числом люмінесцентних ламп до 4 – 2,5 м, а при 4 і більше – 3,2 м.

Штучне освітлення за функціональним призначенням поділяється на робоче, аварійне, чергове, ремонтне, евакуаційне та охоронне.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов’язковим для всіх виробничих приміщень. При штучному освітленні вибір типів світильників, їх розміщення здійснюється за принципом створення достатньої освітленості на робочих місцях, яка нормується Державними будівельними нормами ДБН В.2.5-28-2006. Для освітлення відкритих майданчиків застосовують спеціальні світильники і прожектори. Їх встановлюють, щоб світло не потрапляло у вікна будинків. Висота підвішування світильників над проїжджою частиною вулиць, доріг і площ має становити не менше 6,5 м. Встановлена середня освітленість доріг і вулиць (1-2 лк).

Аварійне – використовується для продовження роботи у випадках, коли за будь-яких причин перестає функціонувати робоче освітлення, а небезпечність технологічних процесів вимагає нормального обслуговування їх (небезпека пожежі, вибуху). Потужність аварійного освітлення має складати 5% нормативної робочої освітленості, але не менше 2 лк. Аварійні світильники фарбують наполовину червоним кольором або наносять на них червону лінію.

Освітленість на робочих місцях виробничих приміщень

Характеристи- ка зорової роботи	Роз- ряд зоро- вої робо- ти	Штучне освітлення		Природне освітлення		Суміщене освітлення
		Освітленість, лк		КПО, %
		При ком- бінованому освітленні	При за- гальному осві- тленні	При верх- ньому або комбіно ваному осві- тленні	При боко- вому освіт- ленні	При верх- ньому або комбіно ваному осві- тленні	При боко- вому освіт- ленні
Високої точності	ІІІ	2000-400	500 - 200	–	–	3,0	1,2
Середньої точності	ІV	750-400	300 - 200	4	1,5	2,4	0.9
Малої точності	V	400-200**	300 - 200	3	1,0	1,8	0,6
Загальне спо- стереження за ходом вироб- ничого процесу	VІІІ	–	200* - 20	1**	0,3**	0,7**	0,2**

Примітки: * - при постійному спостереженні за процесом.

** - періодична робота при постійному перебуванні людей у приміщенні.

Чергове освітлення – у неробочий час, загальна освітленість – не менше 5% робочого освітлення, використовують незначну частину інших видів штучного освітлення.

Ремонтне освітлення призначене для огляду і ремонту об’єктів у важкодоступних місцях. Його сила повинна бути безпечною для життя людини, а напруга 12 або 36 В.

Евакуаційне освітлення повинно забезпечувати нормальну видимість для евакуації людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік; у приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; в місцях, небезпечних для проходу людей, тощо. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках – не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується за периметром об’єкта, що охороняється спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі. На підприємствах періодично перевіряють справність різних видів освітлення та визначають рівень освітленості за допомогою люксометра.

2. Вібрація

Вібрація – механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи механічних систем; для людини – механічний вплив, що має негативні наслідки. Причини: неврівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах, створення потужних машин і швидкісних транспортних засобів при зниженні їх матеріалоємності, використання високоефективних механізмів вібраційної та віброударної дії.

Дія вібрації приводить до трансформування внутрішньої структури і поверхневих шарів матеріалів, зміни умов тертя, зносу деталей машин, нагрівання конструкцій. Наслідки: збільшуються динамічні навантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здатність деталей, ініціюються тріщини, руйнується обладнання, зростає імовірність аварій і економічних витрат (80% аварій в машинах і механізмах). Коливання конструкцій – джерело небажаного шуму. Дія вібрації визначається інтенсивністю коливань, їх спектральним складом, тривалістю впливу і напрямком дії. Показники інтенсивності: середньоквадратичні, амплітудні значення віброприскорення (а), віброшвидкості (v), віброзміщення (x).

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та локальну (місцеву) вібрацію. Загальна – викликає коливання всього організму, локальна – втягує в коливальні рухи окремі частини тіла (та, що діє на руки, утворюється багатьма ручними машинами, механізованим інструментом, при керуванні засобами транспорту, машинами, при будівельних та монтажних роботах).

Загальну вібрацію за джерелом виникнення поділяють на категорії:

1) транспортна, діє на людину на робочих місцях самохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху. Джерела: трактори сільськогосподарські та промислові, самохідні сільськогосподарські машини, гірничошахтний рейковий транспорт; автомобілі вантажні (тягачі, грейдери, котки); снігоприбирачі.

2) транспортно-технологічна, діє на робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються по спеціально підготовленим поверхням виробничих приміщень, промислових майданчиків та гірничих виробок. Джерела: екскаватори, крани промислові та будівельні, машини для завантаження мартенівських печей, гірничі комбайни, самохідні бурильні каретки, шляхові машини, бетоноукладачі, транспорт виробничих приміщень.

3) технологічна, діє на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації. Джерела: машини для тваринництва, очищення та сортування зерна, установки хімічної й нафтохімічної промислово-сті, верстати, пресувально-ковальське, метало-деревообробне обладнання, ливар-ні, електричні машини, вентилятори, стаціонарні електричні установки, насосні агрегати, обладнання промисловості будматеріалів, для буріння свердловин.

Типи загальної технологічної вібрації за місцем дії:

а) на постійних робочих місцях виробничих приміщень підприємств;

б) на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

в) на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів, конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для працівників розумової праці.

За джерелом виникнення локальну вібрацію поділяють, що передається від:

- ручних машин, органів керування машинами та устаткуванням;

- ручних інструментів без двигунів і деталей, що оброблюються.

За часовими характеристиками загальні та локальні вібрації поділяють на:

- постійні – величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

- непостійні – величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за робочу зміну.

За напрямком дії загальну та локальну вібрації характеризують з урахуванням осей ортогональної системи координат X, Y, Z .

Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни  – вібраційна хвороба (головний біль, заніміння пальців рук, біль в кистях, передпліччі, судоми, безсоння, підвищена чутливість до охолодження, патологія спинного мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин, суглобів, капілярного кровообігу). Функціональні зміни: погіршення зору, зміна реакції вестибулярного апарату, виникнення галюцинацій, втомлюваність. Негативні відчуття від вібрації виникають при прискореннях – 5% прискорення сили ваги, при 0,5 м/с². Шкідливі вібрації з частотами, близькими до частот коливань тіла людини, 6-30 Гц. Резонансні частоти тіла: очі –22-27, горло – 6-12, грудна клітка – 2-12, ноги, руки – 2-8, голова – 8-27, обличчя та щелепи – 4-27, пояснична частина хребта – 4-14, живіт – 4-12. Для профілактики вібраційної хвороби рекомендовано: зниження загального часу роботи, додаткові перерви, мікропаузи, безперервний вплив вібрації не більше 15-20 хв., медичні обов’язкові огляди перед вступом на роботу і періодично, не рідше 1 разу на рік).

Захист від вібрації – складна і багатопланова в науково-технічному та важлива у соціально-економічному відношеннях проблемою нашого суспільства.

Колективні методи захисту спрямовані на зниження параметрів вібрації джерелом збудження і на шляхах її поширення.

1) Організаційні методи віброзахисту – застосування технологічних процесів з низькими рівнями вібрації і шуму; впровадження дистанційного керування; дотримання раціональних режимів праці й відпочинку; огороджувальні засоби.

2) Технічні методи – система заходів і засобів з покращення роботи машин, зменшення рівня вібрації технологічних процесів, застосування додаткових пристроїв. Віброізоляція забезпечує зниження рівня вібрації використанням між джерелом вібрації та працюючим ізолюючих засобів – пружин, ресор, пневматичних та гумових подушок, прокладок, віброізолюючих опор, конструктивних розривів, заміна ударних навантажень на безударні. Вібропоглинання – трансформація енергії механічних коливань в інші види енергії, переважно в теплову, застосування антифазової синхронізації двох або кількох джерел збудження. Віброгасіння – зниження рівня вібрації механізмів застосуванням додаткових пристроїв, статичне (спеціальні фундаменти для верстатів, моторів, пневматичні та пружинні підвіски в автомобілях) і динамічне маятникового, пружинного, плаваючого, камерного типів. Вібродемпферування – зниження вібрацій за рахунок сили тертя демпферного пристрою – переведення коливної енергії в тепло (використання конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям: пластмас, металогум, сплавів марганцю та міді, нікелетитанових сплавів, нанесення на вібруючі поверхні шару пружнов'язких матеріалів, що мають великі втрати на внутрішнє тертя; мастильних матеріалів.

3) Лікувально-профілактичні заходи: медичні огляди працівників, контроль за гігієнічними параметрами у виробничих приміщеннях.

Засоби індивідуального віброзахисту: спеціальне взуття на вібропоглинаючій платформі, віброзахисні рукавиці, наколінники, нагрудники, пояси, костюми.

4. Шум, ультразвук та інфразвук

Параметри звукового поля: Звуковий тиск Р, Па – це різниця між миттєвим значенням повного тиску у середовищі за наявності звуку та середнім тиском у цьому середовищі за відсутності звуку.

Інтенсивність звуку І, Вт/м² – це середній потік звукової енергії за одиницю часу віднесений до одиниці площі поверхні перпендикулярної до напрямку розповсюдження звукової хвилі.

Для фізіологічної оцінки інтенсивності та звукового тиску використовують відносні величини – рівень інтенсивності звуку L_І та рівень звукового тиску L_р, одиницею вимірювання яких є децибел (дБ):

L_І = 10 lg(I/I₀),                                                

а рівень звукового тиску L_р в дБ:

L_р = 10lg (Р/Р₀)² = 20 lg(Р/Р₀),                                

де І і Р відповідно інтенсивність і звуковий тиск в даній точці, а I₀ і Р₀ – інтенсивність і звуковий тиск порогу чутності.

Звук – механічні коливання зовнішнього середовища, що сприймаються слуховим аналізатором людини (16-20000 Гц/с). Коливання більшої частоти –ультразвук, меншої – інфразвук. Шум – набір звуків різної частоти і інтенсивності в хаотичному поєднанні. Швидкість поширення звукових хвиль при нормальному атмосферному тиску і температурі 20⁰С: у повітрі – 344 м/с; у воді – 1500 м/с; в тілі людини – 1500-1600 м/с. У вільному просторі звукові хвилі поширюються від джерела звуку в усіх напрямках з однаковою швидкістю, у замкнутому просторі (приміщеннях) вони багаторазово відбиваються від огороджувальних поверхонь (стіни, стеля, підлога), рівень звуку змінюється. Зростання рівнів виробничих шумів, котрі перевищують нормативні значення, шкідливо впливає на людський організм, знижує продуктивність праці і є фактором ризику і виробничого травматизму. Основні характеристики звуку: частота (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку І (Вт/м²). Вухо людини сприймає тиск, створюваний звуком, в діапазоні частот – від порогу чутливості (Ро=2∙10^-5 Па) до порогу болю (Рб=2∙10² Па) при частоті 1000 Гц. Пороговим значенням (в Па), відповідають значення сили звуку (поріг чутливості Іо=10-12 Вт/м², поріг больового відчуття Іб=102 Вт/м²).

Вимірюють інтенсивність і звуковий тиск шуму логарифмами відношень цих величин до умовного нульового рівня, що відповідає порогові чутливості стандартного тону частотою 1000 Гц (рівні інтенсивності звукового тиску (бели (Б)). Вухо людини розрізняє зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б – децибел (дБ). На віддалі 1 м: шепіт – 10-20 дБ; голосна мова – 60-70 дБ; шум на вулиці – 70-80 дБ; шум потягу – 110 дБ; шум реактивного двигуна – 130-140 дБ.

Види шуму за походженням: аеродинамічний (рух повітря, газів); механічний (тертя, удари, коливанння деталей, обладнання); гідравлічний (рух рідин).

Шум за часом дії: постійний (рівень звуку змінюється за 8-годинний робочий день не більше ніж на 5 дБ) і непостійний (зміна рівня звуку протягом робочого дня: мінливий (безперервно коливається у часі) – більш ніж 5дБ; переривчастий (змінюється ступінчасто з інтервалами 1 сек. і більше)–5 дБ і більше, імпульсний (один, кілька звукових сигналів, довжиною менше 1 сек.) – не менше 7 дБ.

Низькочастотний шум – рівень звукового тиску в інтервалі частот до 300 Гц, середньочастотний – в діапазоні 300-800 Гц, високочастотний – понад 800 Гц.

Шум справляє шкідливу фізіологічну дію на людський організм, зумовлює проф. захворювання: пошкодження слухового апарату (140 дБ), травми нервової системи (150 дБ). У людини, яка перебуває протягом 6-8 годин під дією шуму інтенсивністю 90 дБ – помірне зниження слуху, що проходить через годину. Шум, більше 120 дБ, швидко викликає втому, головний біль, порушує серцевий ритм, змінює кров’яний тиск, погіршує роботу органів дихання, негативно впливає на психіку, при великій інтенсивності – вібрацію в кістках черепа і зубах, в м’яких тканинах носа, гортані, 160 дБ – смерть тварин протягом кількох хвилин, 180 дБ – втома металу, 190 дБ – вириває заклепки з конструкцій. Тривала дія шуму викликає загальну втому, втрату слуху, глухоту (збільшення порогу чутливості на визначеній частоті, незворотне зниження гостроти слуху). Для визначення втрати слуху проводять дослідження на 8, 4 і 2 частотах. Оцінка результатів проводиться за середнім арифметичним значенням величини втрати слуху для правого(о) і лівого(х) вуха на мовних частотах 500, 1000, 2000 Гц:

О = О500 + О1000 + О2000 / 3, дБ Х = Х500 + Х1000 + Х2000 / 3, дБ

При втраті слуху на мовних частотах 10-20 дБ, – легке зниження слуху (1 ступінь); 21-30 дБ – помірне зниження слуху (2 ступінь); 31 дБ і більше – значне зниження слуху (3 ступінь). При систематичній дії сильних шумів наступає стійке зниження слуху, послаблюється увага, гальмуються психофізіологічні реакції. Шум на 10-15% підвищує загальну захворюваність, понижує продуктивність праці. Позитивний шум: шелест листя дерев, приємна музика. Шум відіграє велику роль в акустиці, радіотехніці, радіоастрономії, діагностиці. Абсолютна тиша негативно впливає на здоров’я, почуття, працездатність людини.

При виконанні визначених завдань рівень шуму не повинен перевищувати:

40 дБА: роботи, пов’язані з розробкою концепцій, викладацька, творча діяльність; 50 дБА: розумова праця, керування виробництвом; 55 дБА: висококваліфікована робота у приміщенні; 65 дБА: розумова робота за індивідуальним планом, машина графіка. Шум транспорту не повинен перевищувати: для легкових автомобілів 77 дБА, вантажних автомобілів 79-84 дБА, автобусів 83 дБА.

Методи нормування шуму: за граничним спектром шуму (для постійних шумів) і нормування рівня звуку в дБА (орієнтована оцінка постійного та непостійного шуму при відсутності інформації про спектр шуму). Рівні звукового тиску нормуються в октавних смугах частот (октава) – діапазон частот, у якому верхня гранична частота вдвічі більша за нижню граничну частоту. Октава характеризується середньо геометричним значенням частоти. Частотний діапазон чутності органа слуху людини має дев’ять октав із середньо геометричними частотами 31,5-8000 Гц. Сукупність гранично допустимих рівнів (ГДР) звукового тиску в 9 октавних смугах часто і є граничним спектром шуму. Кожний із граничних спектрів має свій індекс, який вказує на допустимий рівень звукового тиску в октавній смузі при певній базовій частоті (ГС 86, де 86 – допустимий рівень звукового тиску на робочих місцях проектно-конструкторських бюро в октавній смузі з середньо геометричним значенням базової частоти 31,5 Гц). Зі зростанням частоти допустимі рівні зменшуються. Нормування шуму за рівнем звуку в дБА здійснюється за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість сенсорної слухової системи до шуму різної гучності (ДСН 3.3.6.077-99). Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБА; для імпульсного шуму – 125 дБА. Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях визначаються ДСН 3.3.6-037-99, ССБТ «Шум. Общие требования безопасности». Допустимі рівні шуму залежать від важкості та напруженості роботи (при легкій роботі чи середньої важкості рівень шуму неповинен перевищувати 50 дБА, а при цих роботах малої напруженості 80 дБА, максимальна величина інтенсивності шуму в житлових приміщеннях 30 дБА в нічний час і 35 дБА – протягом дня (СНиП 2-12-77)).

Колективні засоби захисту працівників від шуму спрямовані на зниження шуму в джерелах його виникнення та на шляху поширення: архітектурно-планувальні, впровадження акустичних розробок при плануванні будівель, раціональному розміщенні обладнання і робочих місць, зон і режимів руху транспортних засобів і вантажопотоків; організаційно-технічні – застосування сучасного технологічного устаткування з низькими рівнями шуму, впровадження дистанційного керування машинами з підвищеними рівнями шуму і дистанцій-ного контролю, заміна ударної взаємодії деталей машин безударними, дотриман-ня режимів праці й відпочинку; акустичні: звукоізоляції (ізоляція джерела шуму або приміщення від шуму, що проникає ззовні). Створення герметичної перешкоди на шляху поширення повітряного шуму у вигляді стін, кабін, кожухів, екранів, глушників, акустичної обробки приміщень з використанням звукопоглинальних пористих матеріалів.

Індивідуальний захист працюючих здійснюється за допомогою зовнішніх і внутрішніх антифонів, протишумних касок, навушників, м’яких шоломів, які знижують рівень звукового тиску на 40-50 дБ. Прості із внутрішніх протишумних засобів: вата, марля, вставлені у зовнішній слуховий прохід. Вата знижує шум до 3-14 дБ, вата з воском – до 30 дБ при частотах 100-6000 Гц. Антифони знижують шум до 30 дБ при частоті 50 Гц і до 40 дБ при частоті 2000 Гц. Є антифони з вибірковою здатністю пропускати звуки ін. частот, навушники протишумні ПШ-00, каска протишумна ВЦНИИОТ-2. Це ефективні засоби при високочастотних шумах. Особи, що приймаються на роботу, яка пов’язана з дією шуму, повинні проходити медичний огляд. Комбінований вплив високочастотних та низькочастотних звуків також призводить до порушення стану здоров’я людини.

Ультразвук (УЗ) має частоту коливань більше 20000 Гц. Він швидко згасає, його механічна енергія трансформується в теплову. УЗ малої інтенсивності нагріває тіло людини і використовується медициною. Більша інтенсивність може призвести до парезів і паралічів, велика інтенсивність – спричинити смерть. Дія звуків низькочастотних ультразвукових установок (10⁴-10⁵ Гц) призводить до змін функцій ЦНС, серцево-судинної, ендокринної систем, слухового, вести-булярного аналізаторів. В операторів на УЗ установках спостерігається астенія, судинна гіпотонія, знижена електрична активність серця, мозку, скелетних м’язів. Високочастотний УЗ (10⁵-10⁹ Гц) руйнує кортієв орган, структури органів і тканин людини, порушує капілярний кровоток, знижує відчуття болю.

Професійні захворювання при контактній передачі УЗ на руки – вегетосенсорна і сенсомоторна поліневропатія рук. На руки і тіло працівника, при дотику до рідких і твердих середовищ діють коливання високої інтенсивності, створені в цих середовищах при роботі УЗ машин. Відбувається нагрівання тіла, що призводить до змін у тканинах організму людини. Допустимі величини повітряного УЗ не повинні перевищувати за звуковим тиском в 1/3 октавних смугах з середньо геометричними частотами 12500-100000 Гц відповідно 80-110 дБ. Для контактного УЗ параметром, що нормується, є віброшвидкість (інтенсивність). Допустимі норми УЗ в зонах контакту рук оператора з органами приладів та устаткування при 8-годинному робочому дні є за віброшвидкістю (1,6х10^-2м/с) – 110 дБ, а за інтенсивністю – 0,1 Вт/см².

Захист від повітряного УЗ: звукоізольовані кабіни, кожухи захисні екрани; протишумні навушники; контактного: роботи з коливними рідинами середовища проводити при виключеному джерелі УЗ, спеціальні інструменти з ручками з еластичним покриттям, що поглинає УЗ, двошарові рукавички із зовнішнім еластичним гумовим шаром.

Інфразвук (ІЗ)– область акустичних коливань з частотою нижче 16-20 Гц. В умовах виробництва ІЗ сполучається з низькочастотним шумом або з низькочастотною вібрацією. При дії ІЗ на організм людини на рівні 110-150 дБ поява неприємних суб’єктивних відчуттів, порушення функцій нервової, серцево-судинної і дихальної систем, вестибулярного аналізатора; відчуття страху, сонливість. Специфічна для дії ІЗ реакція – порушення рівноваги. При дії ІЗ на рівні 105 дБ – психофізіологічні реакції підвищеної тривоги, невпевненості, емоційної нестійкості. Безпека ІЗ залежить від рівня звукового тиску і від його діапазону частот. Найбільш небезпечна частота ІЗ коливань близько 7 Гц, вона співпадає з альфа ритмом біострумів мозку (викликає резонансні явища). На робочих місцях рівні ІЗ не повинні перевищувати 105 дБ (октавні смуги 2-16 Гц). ІЗ має значно вищу проникливість, тому необхідно домагатись усунення або зниження його рівня в джерелі, що його генерує.