Тема 2.6. Правові основи банківської діяльності та кредитно-розрахункових відносин у сфері підприємництва.

1. Місце і роль банків у системі ринкової інфраструктури.

2. Поняття та види кредиту, кредитний договір.

3. Порядок та форми розрахунків у господарському обігу.

Банк - це особливий вид капіталотворчого підприємства, яке мобілізує вільні ресурси клієнтів та інші грошові кошти, розподіляє їх відповідно до потреб між суб'єктами ринкових відносин, а також надає інші послуги. Банки і банківська система - це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури загалом. Банківська система України сформувалася у 1991 р. і складається з двох рівнів. Така побудова пов'язана з різними особливостями, насамперед, - наглядом держави та перевагою роботи у грошовій сфері. Банки займають особливе місце в ринковому середовищі тому, що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх елементів ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків: ► забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту; ► здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях; ► проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці; ► сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо.

Банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом тільки під особливим наглядом держави. Хоча, як юридичні особи, банки економічно самостійні і повністю не залежать від виконавчих і законодавчих органів влади в рішеннях, які пов'язані з їх оперативною внутрішньою діяльністю. Щодо правового впливу на банківську діяльність, то його можна розділити на зовнішній і внутрішній. Головним джерелом регламентації роботи банків є ЗУ "Про банки і банківську діяльність", в якому чітко розмежовуються функції НБУ та комерційних банків (КБ), порядок створення, капітал, відповідальність, контроль та інші моменти. НБУ, як керівний орган діяльності банківської системи України, працює відповідно до ЗУ "Про національний банк України", в якому регламентується його законодавче право здійснювати вплив на роботу банків з допомогою видачі їм ліцензій, постанов, положень, рекомендацій тощо. У зв'язку з тим, що банківські установи обслуговують юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності та організаційної будови, вони повинні спиратися на ті законодавчі акти, які регламентують діяльність клієнтів для визначення специфіки їх обслуговування. Особливості ринкової інфраструктури в цілому та сегментів ринку зумовлюють вплив на законодавчу базу банку всіх загальноекономічних нормативних актів. Аналіз історії і сьогодення банківської справи та механізму функціонування грошового ринку визначає, що банківська діяльність складається з трьох основних посередницьких функцій: 1). Мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів. 2). Надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів. 3). Здійснення розрахунків між клієнтами. Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку - як центрального, так і комерційного.

Комерційні банки виступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти, і тими, які цих коштів потребують. Мотивом такого посеред-ництва є отримання банківського прибутку. Як показує практика, для успішної роботи банки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну частку повинен становити позичений капітал (кошти).

Можливості комерційних банків у залученні коштів регламентуються НБУ, тому нормативне значення показника залучених та позичених коштів не повинно перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів, в різних країнах співвідношення між власним і залученим капіталом може відповідати таким співвідношенням - від 1:10 до 1:100, в Україні воно відповідає межі 1:20.

ГКУ (ст. 346) регулює порядок кредитування суб'єктів господарювання. Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: ► заяву, в якій зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею; ► техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; ► інші необхідні документи.

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом. У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту. Кредити, які надаються банками, розрізняються за: ►строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові – понад три роки); ►способом забезпечення; ►ступенем ризику; ►методами надання; ►строками погашення; ►іншими умовами надання, користування або погашення.

Контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законо-давством, здійснює банк. У разі, якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

Банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позичати один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами. Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються ГКУ та іншими законами.

Відповідно до Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 12.11.2003 N 492 «Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валютах», банки відкривають рахунки суб'єктам господарювання, нерезидентам-інвесторам, іноземним представництвам і фізичним особам у будь-яких банках України відповідно до їх власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - депозитні рахунки. Якщо ю/о не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи: 1). заяву про відкриття поточного рахунку; 2). копію свідоцтва про державну реєстрацію ю/о в органі виконавчої влади; 3). копію належним чином зареєстрованого установчого документа; 4). копію довідки про внесення ю/о до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; 5). копію документа, що підтверджує взяття ю/о на облік в органі ДПС; 6). картку із зразками підписів і відбитка печатки. Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи: а). копію документа, що підтверджує реєстрацію ю/о у відповідному органі ПФУ; б). копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію ю/о у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків. Також для відкриття поточного рахунку фізичній особі – підприємцю остання подає до банку відповідний пакет документів.

Порядок проведення розрахункових операцій за безготівковими розрахунками регулюється Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженою Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22.

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях га в електронному вигляді. Дана Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі: ► меморіального ордера; ► платіжного доручення; ► платіжної вимоги-доручення; ► платіжної вимоги; ► розрахункового чека; ► акредитива.

Фізичні та юридичні особи, укладаючи договори між собою, передбачають у них права отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника за його дорученням. Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення платником цього строку.

Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити законодавству України, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ. Акредитив - це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту, навіть якщо в акредитиві є посилання на них. За операціями за акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

До розрахунків, що здійснюються як залік взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Ці розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговуванні. Дистанційне обслуговування може здійснюватися за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк», «телефонний банкінг» тощо. Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір про розрахунково-касове обслуговування. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо. Під час здійснення розрахунків за допомогою систем «клієнт - банк», «клієнт - Інтернет - банк» тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях. Платник може формувати електронні розрахункові документи на підставі належним чином оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також з використанням платіжних карток.