II. Особливості будови гортані

Гортань відносно широка і майже кубічної форми. В м’ясоїдних вона починається каудально від гілок нижньощелепних кісток і тягнеться при витягнутій голові та шиї до рівня другого шийного хребця. Таким чином, вона легко доступна для пальпації. Хрящовий остов утворений кільцеподібним, щитоподібним, черпакуватими хрящами та чотирикутним надгортанним хрящем, які в дорослих тварин інколи костеніють. Слизова оболонка присінка гортані в собаки утворює бічні шлуночки (відсутні в кішки) із щілиноподібним входом. Вони досить глибокі, тому правий і лівий шлуночки вентрально стикаються. Вентральний шлуночок відсутній, голосові губи великі і спрямовані косо – вперед і вниз.

III. Особливості будови трахеї

У собаки та кішки в стоячому положенні на трахеї можна розрізнити три згини. Каудально від гортані трахея спочатку вигинається дорсально. На рівні останнього шийного хребця трахея, вигинаючись вентрально, проходить через краніальний отвір грудної порожнини в середостіння. Тут вона робить помітний поворот у бік основи серця. Після слабого дорсального опуклого згину трахея закінчується біфуркацією. Правий магістральний бронх порівняно з лівим має більший діаметр. Магістральні бронхи в ділянці біфуркації утворюють в собаки кут 63-68°, у кішки – 30-40°. При цьому лівий магістральний бронх сильніше відхиляється від осі трахеї, утворюючи з нею в собаки кут 45-50°. В цілому трахея циліндрична, в собаки складається із 40-46, у кішки – 38-43 кілець. Дорсальні кінці кілець не стикаються один з одним, поперечний трахейний м’яз проходить дорсально від хрящів.

IV. Особливості будови легень

В легенях зародка альвеоли маленькі, спалі. Вони вистелені ізопризматичним епітелієм. Легені містять тканинну рідину, яка з початком дихання після народження швидко заміщується повітрям. Легені мертвонароджених цуценят і кошенят внаслідок відсутності повітря тонуть при водній пробі.

В легенях з’єднані елементи повітряної та газообмінної систем. У процесі дихання легені виконують пасивну функцію. Коли діафрагма та м’язи-вдихачі скорочуються, об’єм грудної порожнини збільшується, і легені завдяки своїй еластичності розтягуються під дією присмоктувального негативного тиску в плевральному мішку. Потік повітря одночасно розправляє газообмінні структури (альвеолярну систему).

На противагу вдиху звуження грудної порожнини при акті видиху відбувається повністю пасивно. М’язи-вдихачі розслабляються, і грудна клітка повертається в положення видиху. Лише при затрудненому диханні внаслідок легеневих захворювань, а також при чханні та кашлі включаються м’язи-видихачі. Видих особливо активно підтримується м’язами черевного пресу шляхом підвищення тиску в черевній порожнині та зміщення розслабленої діафрагми в грудну порожнину. При паралічі діафрагми дихання може підтримуватися лише м’язами грудної клітки.

Вкриті легеневою плеврою легені оточені плевральними порожнинами. Знижений тиск у плевральних порожнинах допомагає розправленню легеневої тканини, яка знаходиться під атмосферним тиском. В кінці вдиху легеня щільно прилягає до стінки плевральної порожнини. Лише в ділянці кута, утвореного діафрагмою і грудною стінкою – реберно-діафрагмальній кишені, залишається вільний простір.

Частки легень відокремлені глибокими вирізками, які доходять до магістральних бронхів. Права і ліва легені мають три частки: верхівкову, серцеву і діафрагмальну, крім того на правій легені є додаткова частка. Малюнок на поверхні легень слабо виражений, трахейний бронх відсутній. Необхідно відмітити, що в дорослих собак і кішок у задньому середостінні правий і лівий плевральні мішки сполучаються.

У собак звужений верхівковий купол правого плеврального мішка – шийний синус – виходить за передній край першого ребра в шийну ділянку і завжди вміщує кінцеву частину верхівкової частки відповідної легені. Також у собаки виражені поперекові вирости плеври – поперекові синуси – це каудальні кінці плевральних мішків, які виступають за межі останнього ребра під поперек.

Для розмежування перкусійних полів легень у собаки та кішки, як і в інших свійських тварин, використовують так звані М-С-П-лінії: М-лінія – лінія, яка проходить через маклак; С-лінія – лінія, яка проходить через сідничний горб; П-лінія – лінія, яка проходить через плечовий суглоб. Каудально перкусійне поле обмежується дещо опуклою лінією, яка починається латерально від хребта в 12 міжребер’ї, перетинає М-лінію в 11 міжребер’ї, С-лінію – в 10 міжребер’ї та П-лінію – у 8 міжребер’ї. Вентральна межа також має дугоподібну форму і проходить до каудальної поверхні плечового суглобу. Краніо-дорсальна межа починається від плечового суглобу, проходить через лопаткову ость і закінчується поряд з хребтом латерально на дорсальних м’язах хребетного стовпа, які можна розглядати як дорсальну межу. Для оцінки перкусійного поля потрібно враховувати, що гострий (вентральний) край легені в процесі дихання змінює своє положення, тому каудальна межа перкусійного поля може зміщуватися на ширину одного міжребер’я.

В собаки та кішки внутрішньолегеневі ін’єкції виконуються, в основному, з метою евтаназії. В собаки місце введення голки розміщено каудально від триголового м’яза плеча в 5 або 6 міжребер’ї вентрально від каудального кута лопатки. Можна виконувати ін’єкцію на тій же висоті в 7 або 8 міжребер’ї, так як в цьому місці легеня досягає найбільшої товщини і нема ризику проколоти легеневу тканину наскрізь. У кішки внутрішньолегеневу ін’єкцію можна виконувати в правому 7 або 8 міжребер’ї. При введенні голки каудальніше 9 міжребер’я можна проколоти легеню і діафрагму наскрізь та попасти в праву частку печінки.

У морської свинки трахея довжиною 3,5 см, діаметром 3-5 мм. Хрящові кільця позаду не замкнені. Легені . Права розділена на 4 частки: верхівкову, серцеву, діафрагмальну та додаткову. Ліва три– верхівкову, серцеву та діафрагмальну.