Дніпропетровський державний аграрно - економічний університет

Кафедра загального землеробства та ґрунтознавства

Курсова робота

з «ґрунтознавства з основами геології»

на тему: «Характеристика та бонітет ґрунтів території обстеження Кіровоградської області та шляхи підвищення і збереження їх родючості»

Студента (ки) __ курсу ______ групи

напряму підготовки «Агрономія»

__________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________

____________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

м. Дніпропетровськ – 2015 рік

План курсової роботи

Вступ…………………………………………………………………………... 1. Характеристика факторів ґрунтоутворення території обстеження……... 1.1. Географічне розташування території…………………………….. 1.2. Клімат………………………………………………………………. 1.3. Рельєф……………………………………………………………… 1.4. Рослинність………………………………………………………… 1.5. Ґрунтоутворюючі породи………………………………….……… 1.6. Господарська діяльність людини………………………….……... 2. Ґрунти території обстеження………………………………………….…... 2.1.Систематичний список ґрунтів……………………………………. 2.2. Морфологічні ознаки ґрунтів…………………………….………. 2.3. Характеристика ґрунтів………………………………….………... 2.3.1. Загальні фізичні властивості і гранулометричний склад ґрун ……………тів…………………………………………………………………. 2.3.2. Водні властивості ґрунтів …………………………………….... 2.3.3. Агрохімічні властивості ґрунтів……………………………… 3. Агровиробниче угрупування ґрунтів території обстеження…………… 4. Бонітувння ґрунтів території обстеження……………………………….. 5. Висновки і пропозиції по збереженню і підвищенню родючості ….ґрунтів території обстеження………………………………………….... Список використаної літератури……………………………………………..

3 5 5 6 7 10 12 14 15 16 18 26 26 32 40 46 49 54 56

Вступ

Серед матеріальних умов, які необхідні для життя людей, ґрунтовий покрив Землі займає особливе місце. Він є першою передумовою і природною основою в багатьох галузях народного господарства. Без грунту неможливе суспільне виробництво. В різних галузях виробництва, які використовують землю, враховують різні властивості грунту. В промисловості ґрунти і ґрунтоутворюючі породи функціонують лише як фундамент, на якому відбувається процес виробництва. Виробництво продукції в цьому випадку не залежить від властивостей грунту. В галузі народного господарства, яка повністю базується на використанні ґрунтів, основною властивістю є родючість.

Родючість – невід’ємна специфічна властивість ґрунту.

Вона створюється у процесі ґрунтоутворення в безперервно змінюється залежно від характеру хімічних, фізичних, фізико-хімічних та біологічних процесів, на які, в свою чергу, впливають фактори ґрунтоутворення.

Родючість ґрунту, яка визначається в основному запасами гумусу, є не тільки головною економічною і екологічною характеристикою агроекосистеми. Зменшення вмісту гумусу погіршує умови розвитку корисної мікрофлори, призводить до втрати запасів внутрішньоґрунтової вологи, елементів мінерального живлення, посиленню процесів змиву та вимивання - зумовлює деградацію базису. З усіх типів ґрунтів найродючішими та найпотужнішими є чорноземи.

Ґрунтознавство – наука, яка вивчає будь-які гірські породи, ґрунти та техногенні утворення як багатокомпонентні, динамічні системи в зв'язку з інженерною діяльністю людини. Вона є однією з головних складових частин інженерної геології, як науки про геологічне середовище, його раціональне використання та охорону.

«Ґрунтознавство» визначаються його важливістю як однієї з центральних природничих та агрономічних дисциплін, яка вивчає ґрунт різнопланово:

генетично — походження самостійного природно-історичного тіла, компоненту і дзеркала ландшафту;

екологічно — «геодерма» (від лат. geoderma — шкіра) планети, надзвичайно впливова підсистема біосфери, довкілля для біоти;

агрономічно — середовище для культурних рослин, вирощу-ваних з метою отримання стабільно високих, доброякісних та еколо-гічно чистих урожаїв;

економічно — головний і незамінний засіб сільськогосподар-ського виробництва (ґрунт є складовою частиною поняття «земля»).

Найважливіша властивість грунтового покриву - його родючість, під яким розуміється сукупність властивостей грунту, що забезпечують урожай сільськогосподарських культур. Природна родючість грунту регулюється запасом поживних речовин у грунті і її водним, повітряним і тепловим режимами. Велика роль грунтового покриву в продуктивності наземних екологічних систем, тому що грунт живить сухопутні рослини водою і багатьма сполуками і є найважливішим компонентом фотосинтетичної діяльності рослин.

1. Характеристика факторів ґрунтоутворення території обстеження

Ґрунтотворний процес — це складний комплект притаманних винятково приповерхневим горизонтам земної суші явищ, реакцій, взаємодій, ініційованих у біосфері земним екзогенезом і космічною енергією Сонця , трансформованою фотосинтезом у біоенергію «живої речовини», а в подальшому — в органо-мінеральні сполуки ґрунту.

Усі чинники грунтоутворення можна поділити на природні (порода, рослинність , клімат, рельєф, час) та соціально-економічні (антропогенез). Усі вони є різнохарактерними, проте кожен з них є важливим та незамінним.

1. Географічне розташування території

Територія обстеження грунтів знаходиться переважно на північно-східній частині Кіровоградської області (переважно Онуфріївський та Олександрійський райони), також охоплює незначну частину північно-східну Дніпропетровської та південну частину Полтавської області (Кременчуцького району).

1.2 Клімат

Клімат території помірно континентальний, тривалість безморозного періоду 160-170 днів, сума активних температур 2696-2994 ˚С, опадів випадає 430-520 мм на рік при максимальній кількості в теплий період року. Серед несприятливих кліматичних явищ трапляються часті посухи, суховії, пилові бурі. Північна і північно-західна – у посушливій. Але в цілому агрокліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства.

Літо тривале і жарке, зима-коротка, малосніжна. Опади за рік розподіляються нерівномірно, за літній період випадає кількість опадів 336 мм, за холодний - 177 мм

Через місто східну частину території з південно - заходу на північний схід проходить вісь високого атмосферного тиску поділяє область на дві частини панування різних повітряних мас - північно - західну (лісостеп), вологі маси з Атлантики і північно - східну (степ), континентальні маси з Азії і призводить різноманітність фізико - географічних умов регіону.

У зимові місяці переважають північні і північно - східні вітри. Влітку господарство вітри північні і північно - західні.

Циклони (середземноморські, атлантичні і ін.) і антициклони (сибірські, східні континентальні та ін.), часто призводять до різким похолоданням влітку і відлиги взимку. Такі кліматичні умови зумовлюють дуже мінливу погоду, особливо взимку.

Середньорічна темпертура повітря +7.3 - +7.8 З 0 . Переважають вітри північні, північно - західні та північно - східні. Середньорічна швидкість вітру становить 3.9 м / с, вологість повітря 61 - 65% (максимальна в грудні - 84 - 86%, мінімальна у серпні - 43 - 48%). Безморозний період триває 60-170 днів, а вегетаційний становить 207 - 215 днів.

Літній період - 114 - 130 днів. Температура самого теплого місяця (липня) становить +20,2 +21,2 З 0 , максимальна +39 С 0 .

Зима триває 110 - 119 днів. Середня температура самого холодного місяця (січня) становить - 5,7 - 6,1 З 0 , максимально низька - 35 С 0 .

1.3Рельєф

Рельєф території знаходиться на Придніпровській височині із загальним нахилом території з північного заходу на південний схід. Рельєф являє собою по більшій частині плато або підвищену хвилясту рівнину розчленовану густою мережею річкових долин та балок, а також ярів. В балках, що простягаються з заходу на схід, південні схили пологі, а північні крутіше, дуже вкриті ярами, в таких місцях відкриваються давні докембрійські породи.

Висота плато близько 200 м над рівнем моря. Однак спостерігається значна різниця абсолютних висот.

На території прогресує деградація земель. На сьогодні площа таких земель становить 50 %. Небезпекою для земель області є водна й вітрова ерозія. У межах області до ерозійних відносяться процеси площинного змиву, яроутворення і річкової ерозії. Площинний змив полягає у змиву ґрунтів з похилих поверхонь дощовими й талими водами. На правобережжі Дніпра у межах басейнів річок Цибульник та Омельник знаходиться зона найбільшої яружної та балочної мережі. На території Світловодська та Світловодського району відбувається постійний процес руйнування берегів Кременчуцького водосховища, чому сприяють природні та гідрологічні умови .

1.4 Рослинність

Територія знаходиться на переході двох природних зон України – Степ та Лісостеп. Сучасний рослинний покрив значною мірою трансформований, розміщення рослинності є нерівномірним.

Природна рослинність вкриває 15-16% площі території області та представлена лісовим, степовим, лучним, болотним і водним типами рослинності. В структурі земельного фонду області природні ліси займають близько 5% території, луки - близько 9%, степові ділянки - менше 1%, болота - 0,4%, кристалічні відслонення - 0,25%, піски - 0,1%.

Лісова рослинність представлена переважно широколистяними лісами. Фрагменти сосново-дубових лісів трапляються на борових терасах рр. Дніпра і Тясмину. В південній, степовій, частині ліси не виходять на плакори, а трапляються у верхів'ях балок, утворюючи смугу байрачного степу. Лісові ценози мають чотириярусну будову, значне затінення та характеризуються мішаними дерево-станами з домінуванням дуба звичайного. В деревних ярусах співдомінують граб звичайний, ясен високий, клен гостролистий, липа серцелиста, які утворюють відповідні угруповання. У Придніпров'ї переважають липово-дубові та кленово-липово-дубові унрупування, в яких переважають двоярусні деревостани.

Розріджений підлісок утворюють ліщина європейська, бруслини європейська, бородавчаста, клен татарський, калина гордовина, свидина криваво-червона тощо. Домінантами трав'яного ярусу виступають здебільшого осока волосиста, зірочник, яглиця, копитняк, підмаренник запашний, конвалія, купина багатоквіткова. В трав'яному покриві добре виявлені синузії весняних ефемероїдів, в яких найчастіше домінують анемона жовтецева, пшінка весняна, рясти ущільнений і порожнистий, проліска дволиста, зірочки жовті.

Степи як зональний тип рослинності в минулому займали значні площі плакорних ділянок. Сучасна степова рослинність перебуває у дигресивному

стані та характеризується локальним поширенням на схилах балок і річкових долин. Плакорні степи практично не збереглись. Даний тип рослинності представлений лучними, справжніми, чагарниковими і кам'янистими степами.

Лучні степи є зональним типом рослинності в лісостеповій частині області. В травостої лучних степів переважають злакові угруповання – тонконогу вузьколистого, ковили вузьколистої, ковили пірчастої, стоколосу безостого.

Справжні степи пов'язані з різними відмінами чорноземів звичайних і поширені в північній підзоні Степу. Переважають угруповання костриці валіської, келерії гребінчастої, а в Придніпров'ї - бородача звичайного.

Рідше трапляються ценози ковили волосистої, ковили Лесінга, зрідка - ковили української. Південна частина області заходить в смугу “барвистих” типчаково-ковилових степів із значною участю різнотрав'я. Чагарникові степи формуються в умовах розвитку ерозійних процесів та надмірного антропогенного тиску. Даний тип степів представлений різнотравно-злаково-чагарниковими угрупованнями мигдалю низького, карагани кущової, зіноваті австрійської, спіреї звіробоєлистої.

Особливістю рослинного покриву петрофітно-степових комплексів є поєднання всіх стадій розвитку рослинних угруповань - від агломеративних (неструктурних) угруповань до стадії формування зональних степових ценозів. Серед петрофітів відмічені авринія скельна, гвоздика бузька, очиток Борисової, цибуля Пачоського, ефедра двоколоскова, у розщілинах зрідка трапляються папоротеві – аспленій волосовидний, щитник жіночий та ін. На жорствуватому субстраті сформовані чагарниково-дернинно-злакові угруповання кизильника чорноплідного, вишні степової, карагани кущової, мигдалю низького, костриці валіської.

Різноманіття лучної рослинності обумовлене алювіальними режимами заплав та неоднорідністю гідрологічних, геоморфологічних та едафічних умов. Лучна рослинність представлена переважно справжніми, остепненими і болотними луками, які утворюють в заплавах еколого-динамічні ряди. Найвищі рівні в рельєфі заплав займають остепні луки. Їх репрезентують угруповання тонконогу вузьколистого, костриці валіської, мітлиці виноградникової.

Справжні луки займають середні рівні заплав. До них належать угруповання

пирію повзучого, куничника наземного, тонконогу лучного, грястиці збірної.

Болотисті луки пов'язані із зниженням заплав та надмірним зволоженням, де сформувались ценози осоки гострої, мітлиці повзучої, очеретянки звичайної, тонконогу болотного, лепешняку плаваючого.

Засолені луки трапляються плямами у зниженнях заплав, в місцях неглибокого залягання мінералізованих ґрунтових вод. Рослинний покрив утворюють галофітні угруповання конюшини сунцевидної, ситника Жерара, осоки розсунутої, лисохвосту тростинового. У галофітних ценозах часто представлені болотні та прибережно-водні види рослин.

Болота на території області трапляються зрідка. Характерними є заплавні, долинні, староруслові болота, що належать до низинних евтрофних боліт, з переважанням трав'яних боліт - високотравних та осокових. Типові болотні угруповання репрезентують ценози осоки гостровидної, осоки гострої, осоки прибережної, очерету звичайного. Локально по периферії трав'яних боліт представлені чагарникові болота. В басейні р. Тясмину зустрічаються фрагменти лісових боліт з вільхою чорною. У витоках рр. Тясмину та Інгульця збереглись рідкісні реліктові угруповання хвощу великого. Відомим в науковій літературі є сфагнове болото-плав “Чорний ліс” (Берестувате). Водна рослинність характеризується переважанням прибережно-водних угруповань над справжньою водною рослинністю. Типові угруповання утворюють рогіз широколистий, рогіз вузьколистий, очерет звичайний, ряска мала рдесник плаваючий, куга озерна, глечики жовті, латаття біле.

7. 1.5. Ґрунтоутворюючі породи

Обрана територія знаходиться на великій геоструктурі Український кристалічний щит.

Украї́нський щит, також Украї́нський кристалі́чний маси́в — піднята південно-західна частина фундаменту Східноєвропейської платформи.

Кристалічні породи у межах українського кристалічного масиву виступають вище базису ерозії, часом як мальовничі скелі та пороги (так званий гранітовий краєвид). Поверхня українського кристалічного масиву дещо хвиляста, ускладнена тектонічними рухами та процесами денудації. Складчастий фундамент розчленовано меридіональними глибинними розломами на ряд блоків, що виділяються в рельєфі: Волинсько-Подільський, Білоцерківсько-Одеський, Кіровоградський, Придніпровський (так звана Запорізька гряда) і Приазовський. Найбільша абсолютна висота 347 м (у верхів'ях Бугу).

Український кристалічний масив майже весь складається з метаморфічних і магматичних порід, основна маса яких глибоко перероблена ультраметаморфічними процесами, включно з гранітизацією і вибірковим анатексисом, що спричиняли формування місцевих корових магм. Є райони, де ці процеси виявлялися порівняно слабо і де можна визначити первинні літологічні й вулканогенні формації. Український кристалічний масив був і є об'єктом інтенсивних досліджень, існують деякі розбіжності в поглядах на його тектоніку, магматизм і метаморфізм. Але загалом український кристалічний масив розглядають як багатоярусну складчасту споруду, розчленовану глибинними і регіональними розломами на великі блоки неоднакової величини, зміщені один відносно одного по вертикалі на різні глибини. Найпоширеніші архейські породи (переважно ґнейси, амфіболіти, кристалічні лупаки, мігматити, метабазити), на які припадає понад 50% території кристалічного щита з виходами докембрійських формацій. Ступінь метаморфізації їх вищий, ніж інших докембрійських порід масиву. Осадові і первинні магматичні формації утворилися в умовах архейської рухомої зони (геосинкліналі). Нагорі архейського розрізу лежать дайкові породи, які розглядаються як утвори епіархейської платформи. Вік архею (докембрій I + II) 2 800 — 3 500 млн p. Нижньопротерозойські формації (докембрій III, вік 1 600 — 2 000 млн pp.) є типовими геосинклінальними утвореннями, слабше метаморфізованими, ніж архейські.

Зустрічаються ультраметаморфічні формації (мігматитові гранітоїди), переважають метабазити і метаультрабазити, епідотові і актинолітові амфіболіти, зелені лупаки, метаморфізовані конґломерати. До них належить криворізька серія порід, поширена в центральній частині кристалічного масиву і зібрана в складчасті структури субмеридіонального простягання. Залізорудні родовища пов'язані з мікрокварцитами, джеспілітами і залізисто-силікатними лупаками.

З середини протерозою (докембрій IV, вік 1 150 — 1 600 млн pp.) почався етап стабілізації щита. Відклалися типові платформні осадові породи, які пройшли слабкий ступінь метаморфізації, перетворившись на кварцити і лупаки. Утворилися маси вивержених порід (коростенський і корсунь-новомиргородський плутони гранітоїдів-рапаків, приазовський комплекс лугових порід та ін.) Породи верхнього протерозою (докембрій IV) у межах щита відомі лише в його північно-західній частині, де вони складають овруцьку серію, утворену в континентальних умовах (теригенно-ефузивна формація). До цього ж циклу належать дайкові породи з ізотопним віком, меншим 1 500 млн p., поширені в північно-західних і південно-східних частинах масиву. Більшість їх — діабази, частково порфірити. Вони фіксують найпізніші прояви магматизму в докембрії Українського кристалічного щита.

На території присутні такі материнські породи: леси і лесоподібні суглинки, делювіальними відклади та алювіальні відклади.

Леси і лесоподібні суглинки мають різний генезис. Їх загальними рисами є: палевий або бурувато-палевий колір, карбонатність. пилувато-суглинковий гранулометричний склад із перевагою крупнопилуватої фракції (0,05-0,01 мм), борошнистість, шпаруватість, пухке складення, мікроагрегованість, добра водопроникність. За хімічними й фізико-хімічними властивостям ці породи найбільш сприятливі для розвитку рослин. На них формуються високо родючі чорноземні грунти, а також сіроземи, каштанові, сірі лісові. Лесоподібні суглинки розташовуються в льодовикових і зовнішньо-льодовикових областях, серед покривних суглинків: лісостепові, степові райони. Вони менш карбонатні, зустрічаються також і безкарбонатні.

Делювіальними відкладами, або делювієм називаються наноси, які утворилися в нижніх частинах схилів унаслідок змиву дощовими й сніговими водами продуктів руйнування порід із верхніх частин цих схилів і, частково, – вододілів. Ознаки: шаруватість і деяка сортованість механічних часток, які входять до його складу: більші осідають вище по схилу, найдрібніші – біля підніжжя схилу. Зустрічається делювій нешаруватий. Механічний склад – піщаний, супіщаний, суглинковий, глинистий – залежить від механічного складу вихідних порід. У місцях, де важко провести межу між делювієм та елювієм, їх об'єднують загальною назвою елювіально-делювіального утворення.

Алювіальні відклади – це осад проточних вод або заплавні наноси, відкладені при розливах рік. До них належать відклади на дні проточних озер і дельтові відклади. Відрізняються доброю сортованістю матеріалу за величиною частинок. Нерідко серед цих відкладів зустрічаються лінзи торфу, включення залишків рослинних і тваринних організмів, прісноводних і наземних молюсків, деколи кістки хордових. Відрізняються шаруватістю, є прожилки оглеєних і оруднених горизонтів. Типи алювію: русловий, заплавний, старичний. Алювіальні наноси служать материнською породою для різних заплавних грунтів, які володіють високою родючістю.

8. 1.6. Господарська діяльність людини

Фактично розораність ґрунтового покриття Кіровоградської області сягає 79,4 %, що в 1,98 разу більше допустимого. Менше за 70 відсотків мають розораність Світловодський, Онуфріївський, Олександрівський райони, але й тут вона вища від допустимого в 1,45-1,74 рази.

Таким чином, ґрунти території зазнають значного антропогенного впливу і потребують негайного вилучення з обробітку шляхом переведення їх під луки і пасовища та багаторічні насадження. В першу чергу це стосується сильноеродованих і частково - середньоеродованих земель.

Найбільш еродовані орні землі Олександрійського, Онуфріївського, Світловодського районів. Частка еродованих і ерозійно-небезпечних земель у цих районах сягає понад 61 відсоток.Причому орні землі з крутістю схилу понад 50 у цих районах складають 20 % і більше. Зменшити ерозійну небезпеку можна шляхом впровадження відповідної структури посівних площ, контурно-меліоративної системи обробітку ґрунту, залуженням або залісненням. Необхідно провести заліснення дуже еродованих природних кормових угідь та ріллі, розташованих на схилах крутістю понад 70 (84,0 тис. га).

Найкраще протиерозійне покриття створюють багаторічні бобові трави, зернові культури (озима пшениця, ячмінь) і найменше - просапні (картопля, кукурудза на зерно, соняшник). Особливо ерозійно небезпечним є чорний пар.

За даними статистичної звітності, площі посіву просапних культур зменшилися. Майже удвічі зросла частка посівів соняшнику. На фоні суттєвого зростання площ парів і посіву соняшнику (з 14 % до 40 відсотків) значно скоротилися площі зернових культур, і в першу чергу суцільного способу посіву. Такі зміни в структурі посівних площ підсилили процеси ерозії в ґрунтах і відповідно погіршили їх родючість. З метою послаблення цього явища в області збільшуються обсяги впровадження ґрунтозахисної системи обробітку ґрунту, мульчування й згортання в ґрунт соломи, стебел кукурудзи, соняшнику та іншої побічної продукції. Однак ефективність таких заходів через недостатнє застосування добрив є ще не досить високою.

Виходячи з проведених досліджень, з метою збереження і відтворення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності рослинництва та якості продукції необхідно виконати ряд заходів, а саме: вивести з орних земель під залуження та залісення частини сильно- та середньоеродованих ґрунтів; оптимізувати структуру посівних площ шляхом зменшення частки соняшнику і парів та збільшення частки зернобобових культур і багаторічних бобових трав; довести внесення мінеральних добрив до 100-110 кг/га д.р. і органічних до 6-8 т/га; солому, що не використовується на підстилку, обов'язково загортати в ґрунт; запровадити поживні та поукісні посіви сидеральних культур.