Учбове питання 2. Державна система управління

Державна система управління безпеки життєдіяльності є складеної загальної системи управління державою. Тому основним (найбільш головним) завданням реалізації такої системи є її повна адаптація до системи управління державою [36].

Другим по ступеню важливості завданням є розробка передумов його існування (побудови, функціонування, удосконалення і ін.), що робиться за рахунок:

• розробки «правового поля»;

• розробки складу відповідних управлінських структур і їх повноважень, які реалізують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності;

• розробки системи взаємодії (загальних і конкретних) під час виконання функцій і завдань управління безпеки життєдіяльності.

Третій склад завдань державної системи управління – це складання передумов для розгортання нижніх систем управління: регіональних, галузевих, а також виробничих і інших підприємств.

Четвертий склад завдань – це розробка змісту і характеру взаємодій між всіма системами управління.

Певні завдання є основними. Їх склад в практиці управління постійно зростає відповідно новим завданням кожної системи управління, які зорієнтовані відносно напрямам удосконалення безпеки життєдіяльності.

Державна система повинна створювати правову і організаційно-методичну базу існування систем управління нижнього рівня (регіональних, галузевих, виробничих підприємств і іншого). Найбільш прийнятне це виглядатиме як «Типове положення про систему управління». В даний час така розробка планується. Її поява складає правову основу для забезпечення перебудови і функціонування, вищесказаних нижче по рівню систем управління. Також це складе передумови для єдиного поняття питань управління в безпеці життєдіяльності.

У роботі [2] викладені основні завдання і функції державної системи управління. Викладені функції по своєму характеру мають загальний і спеціальний характер. До таких функцій відносяться:

• планування робіт;

• розробка, ухвалення і відміна нормативних актів;

• професійний підбір;

• навчання питанням безпеки;

• регламентація процесу роботи;

• атестація робочих місць за умовами роботи, паспортизація об'єкту;

• реєстрація і звіт;

• експертиза;

• ліцензування і сертифікація;

• забезпечення безпеки устаткування, процесів, будов, споруд і територій;

• забезпечення санітарно-гігієнічних умов роботи, санітарно-побутового обслуговування, лікувально-профілактичного і медичного обслуговування;

• узгодження і видача дозволів;

• попередження про виникнення небезпечних ситуацій;

• розслідування і звіт нещасних випадків;

• розслідування і звіт професійних хронічних захворювань;

• розслідування і звіт аварій;

• управління фондами;

• стимулювання охорони праці;

• пропаганда і виховання безпечної поведінки;

• наукове забезпечення;

• міжнародна співпраця і ін.

Правова система як передумова управління безпекою життєдіяльності

Правова система формує передумову створення, функціонування, удосконалення системи управління безпекою життєдіяльності. Правова система забезпечує:

• права громадян України на пріоритет їх життя і здоров'я і відповідні засоби для їх реалізації;

• встановлення органів, які керують у області безпеки життєдіяльності і зміст їх діяльності;

• встановлення взаємодій, розподіл і закріплення напрямів в загальній системі управління безпекою життєдіяльності у межах змісту (див. рис.12.1).

Встановлення безпеки життєдіяльності реалізується шляхом поглибленого вивчення прямих і зворотних зв'язків всієї системи нормативно-законодавчих актів (рис.12.2).

На рис.12.1 система управління існує як інструмент реалізацій політики держави у сфері безпеки життєдіяльності. Основний склад документів, що формують політику України у сфері безпеки життєдіяльності, приведений в блоці «3» рис12.1.

У більшості регіонів, галузей виробництва і підприємств України (у тому числі і сільськогосподарських) розроблені і упроваджуються в життя відповідні документи, що складають систему управління безпекою життєдіяльності. Система управління безпекою життєдіяльності в даний час як документ на рівні держави ще не сформована.

Зміст основних документів, що формують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності:

Екологічна безпека. («Основні напрями державної політики України у області охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Затверджено Ухвалою Верховної ради від 5 березня 1998г.№188/98-ВР).

Реалізація «Основних напрямів» передбачається в три етапи.

На першому етапі (1997-2000 роки) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи, що стосуються обмеження шкідливої дії на навколишнє середовище найбільш небезпечних джерел забруднення.

Основними завданнями цього етапу є:

• удосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів;

• розробка і впровадження економічного механізму охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування;

• створення системи довершеного, повного і адекватного контролю за екологічним станом навколишнього середовища з одночасним впровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;

• здійснення першочергових засобів для стабілізації стану навколишнього середовища;

• розробка і впровадження програм екологічної освіти, виховання і екоінформування населення.

На другому етапі (впродовж 10-15 років, починаючи з 1998 року) планується розробляти і почати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягненні балансу між рівнями шкідливої дії на навколишнє середовище і його здібністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

• оптимізація структури природокористування;

• екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

• розробка і впровадження в Україні системи державного моніторингу навколишнього середовища, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення попереджувальних способів, що стосуються вірогідних чинників шкідливого впливу.

Правова база Політика в СУБЖ

(«поле») БЖ сфері БЖ

Рис.12.2. Прямий і зворотний зв'язок між нормативно-законодавчими актами

На третьому етапі планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням технічного впливу на навколишнє середовище як основу управління постійним розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів почалося в 1996 році, а ширше – відповідно темпам стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

• Подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на навколишнє середовище, планування дій в надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;

• Належна координація раціонального використання природного і соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на основах постійного розвитку.

Унаслідок реалізації „основних напрямів” державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яке стимулюватиме відновлення природних властивостей навколишнього середовища, компетентного регулювання використання природних ресурсів і розвиток продуктивних сил країни.

До головних складених механізму реалізація державної екологічної політики відносяться:

• державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;

• законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів і їх відходів;

• екологічний механізм природокористування і природоохоронної діяльності;

• механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих і місцевих природоохоронних програм.

Охорона праці. («Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієна праці і виробничого середовища на 1996-2000 роки». Ухвала Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 г.№1345; «Державна програма навчання і підвищення рівня знань працівників населення України в питаннях охорони праці на 1996-2000года». Ухвала Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1996г., Указ Президента України від 18 жовтня 1997г.№1166/97 «Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» та інші. Більшість документів торкаються розвитку тільки до 2000года, тому обдумувати їх в широкому плані немає сенсу). Певні основні напрями науково-дослідних, проектних і інших робіт в країні в сфері, що формує її політику по напрямах: безпосередньо системи управління, наукових досліджень, навчання, проектних рішень і ін.

Надзвичайні ситуації. Політика в цій сфері фактично формується двома документами – «Концепцією захисту населення і територій у разі загрози і виникнення надзвичайних ситуацій», схваленої Указом Президента України від 26 березня 1999г.№234/99 і Законом України «Про війська цивільної оборони України», прийнятим Президентом України 24 березня 1999г. №556-ХІ.

Перший документ встановлює основні напрями, мету і завдання захисту населення і території.

Головною метою захисту населення і території під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів і військових дій.

Основними завданнями захисту населення і території під час надзвичайних ситуацій є:

• розробка і реалізація нормативно-правових актів, дотримання державних технічних норм і стандартів в питаннях забезпечення захисту населення і території від наслідків надзвичайних ситуацій;

• забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дії, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій і реагування на них;

• розробка і забезпечення засобів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

• збирання і аналітична обробка інформації про надзвичайні ситуації;

• прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу необхідності в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

• створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям і реагуванню на них;

• здійснення державою експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту населення і території від надзвичайних ситуацій;

• сповіщення населення про небезпеку і виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне і достовірне інформування його про ту, що є обстановку і вжиті заходи;

• організація захисту населення (персоналу) і надання безкоштовної медичної допомоги;

• здійснення засобів щодо соціального захисту постраждалого населення;

• розробка і забезпечення цільових і науково-технічних програм, направлених на запобігання надзвичайним ситуаціям і забезпеченню постійного функціонування підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

• реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зокрема осіб (або їх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

• навчання і тренування населення способам захисту у разі виникнення надзвичайної ситуації;

• міжнародна співпраця у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій.

Захист населення і території під час надзвичайних ситуацій забезпечується скоординованою роботою постійно діючих функціональних і територіальних підсистем ЄДС.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям і захистом населення і території від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засобу функціональних підсистем регіонального, місцевого і об'єктного рівня підкоряється в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Перелік функціональних підсистем визначається Кабінетом Міністрів України.

Організація, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем захисту населення і території визначаються положеннями про них, затвердженими керівниками відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади при узгодженні з Міністерством України в питаннях надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і території визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим і головами відповідних державних адміністрацій за узгодженням з МНС України.

Ефективність функціонування системи захисту населення і території досягається шляхом:

• проведення єдиної державної політики, що охоплює весь спектр проблем забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

• своєчасного запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищеної стійкості об'єктів економіки і інфраструктури до вражаючих впливів і наслідків надзвичайних ситуацій;

• завчасної підготовки, оперативного реагування і ефективного управління під час виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасного відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.