1 СК - основы курса

Розділ 1. Політика підприємства в галузі якості продукції

“корисність” і “вартість”, а остання визначається ціною споживання, що складається з ціни купівлі виробу і ціни його експлуатації. Оскільки вияв цих цін розподілений у часі, по&перше, і триває одноразово (перша ціна) й протягом тривалого часу (експлуатаційна ціна) – по&друге, то у споживача виникає певний суто психологічний настрій. Якщо новий виріб створений кращим, але дорожчим (це най& популярніший варіант співвідношення між категоріями “корисність” і “вартість”), то споживачеві доводиться платити більше один раз і за раз (одноразові витрати), в той час як економію від поліпшення виробу він одержуватиме протягом тривалого часу експлуатації (поточні витрати). Перші, користуючись народним прислів’ям, можна ототожнити з “синицею в руках”, другі – “з журавлем у небі”, а за тим самим народним прислів’ям з психологічного погляду краще “синиця в руках, ніж журавель у небі”. З цього ж погляду при& вабливішим для споживача може бути варіант “гірше” – “дешевше”. Психологічний момент повинен бути також взятий до уваги при вирішенні питання про підвищення або збереження конкуренто& спроможності продукції.

Таким чином, на думку авторів, формується споживацько1 вартісний підхід щодо забезпечення якості продукції, на меті якого є:

¾по&перше, створення умов для зниження витрат виробництва на суму корисного ефекту споживчої вартості;

¾по&друге, підвищення рівня задоволення потреб споживачів

за рахунок збільшення корисності та якості продукції.

Крім того, цей підхід повинен стати складовою механізму економічної інтеграції виробника і споживача.

Вважається, що реалізація комплексу заходів поліпшення якості продукції та навколишнього середовища, забезпечення їх безпеки гарантує споживачу комфорт, вигоду та захист. У зв’язку з цим проблему поліпшення якості можна розглядати в екологічному аспекті. “Екологічно чиста “ продукція є однією з актуальних людських потреб сьогодення. ”Екологічно чиста” продукція визначається як продукція, яка не завдає збитку навколишньому природному середовищу та здоров’ю людини в процесах ви& робництва, експлуатації, під час та після утилізації. Властивості та конструктивні особливості продукції виступають важливими компонентами її конкурентоздатності.

Внаслідок коливань у перевагах, які споживачі (покупці) надають екологічним якостям продукції, на підприємствах змінюється рівень продажу. Зростають витрати підприємств на задоволення певних вимог до якості продукції, поліпшення її екологічних властивостей.

В умовах світової конкуренції якість продукції все більше набуває основної функції. Виробник мусить піклуватись про наявність

41

Розділ 1. Політика підприємства в галузі якості продукції

бізнесу з метою сталого розвитку” (Міжнародна торгово&промислова палата, 1991р.).

У1993 році були цілком узгоджені та опубліковані вимоги до створення Схеми екологічного менеджменту та аудування (Eco&man& agement and audit scheme or EMAS), після чого підприємства отримали можливість бути сертифікованими відповідно до EMAS з 1995 року.

Зазначимо, що основою філософії екологічного менеджменту в розвинутих країнах світу виступає система якості (TQM), спрямована на ефективне отримання високоякісних продукції та послуг (через весь життєвий цикл – від сировини через виробництво до життя власне продукції та остаточного розміщення відходів).

Однією з найбільш значних міжнародних екологічних ініціатив є поява серії міжнародних стандартів систем екологічного ме& неджменту на підприємствах (ISO 14000). Рішення про розробку ISO 14000 є результатом Уругвайського раунду переговорів з Всесвітньої торговельної угоди та зустрічі на вищому рівні з питань навко& лишнього середовища і розвитку в Ріо&де&Жанейро 1992 року. Стандарти IS0 14000 розроблялися Технічним комітетом 207 (TC 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з урахуванням міжнародних стандартів по системах менеджменту якості продукції (ISO 9000), відповідно до яких сертифіковано більше 70000 підпри& ємств світу. Система стандартів забезпечує зменшення несприятли& вого впливу на навколишнє середовище і людину на трьох рівнях: організаційному (поліпшення екологічної поведінки корпорацій), національному (створення істотних доповнень до нормативної бази та вдосконалення державної економічної політики), міжнародному (поліпшення умов міжнародної торгівлі).

Усистему стандартів входять документи трьох основних груп:

¾ принципи створення та використання систем екологічного менеджменту;

¾ інструменти екологічного контролю та оцінки; ¾ стандарти, орієнтовані на продукцію.

Перелік міжнародних стандартів ISO серії 14000 викладено в

таблиці 2.3 (див. розділ 2, пункт 2.3).

Офіційно стандарти ISO 14000 є добровільними. Підприємства можуть застосовувати стандарти ISO 14000 для внутрішніх й зовнішніх потреб. Створення системи внутрішнього екологічного аудиту надасть підприємству ефективний інструмент управління сукупністю всіх дій на навколишнє природне середовище. Зовнішні потреби застосування системи стандартів ISO полягають у демонстрації споживачам відповідності сучасним вимогам якості продукції.

Зміни в підходах до забезпечення якості продукції вимагають нових підходів до маркетингової діяльності. З метою формування

43

Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів

концепції захисту споживачів та довкілля від небезпечної продукції слід інструменти комплексу маркетингу модифікувати з урахуванням екологічного чинника, тобто здійснити екологічне маркування, екологічну сертифікацію, екологічні комунікації, екологічний аудит.

У рамках чинної в Україні системи захисту прав і інтересів споживачів створено та функціонує низка механізмів захисту споживачів від неякісної та небезпечної продукції. Водночас, ця система більшою мірою спрямована на контроль діяльності під& приємств і не в повній мірі використовує інші можливості підвищення захищеності споживачів (інформування та навчання споживачів, мотивування підприємств до підвищення споживчої задоволеності тощо).

Згідно із Законом України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 року продукція, реалізація якої може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей, є об’єктом екологічної експертизи (стаття 7).

Усі споживачі на території України при придбанні або вико& ристанні продукції для задоволення своїх потреб мають право на [1]:

¾державний захист своїх інтересів;

¾гарантований рівень споживання;

¾належну якість продукції, торговельного та інших видів обслуговування;

¾безпеку продукції;

¾достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент продукції;

¾відшкодування збитків, завданих продукцією неналежної якості, відшкодування шкоди, заподіяної продукцією, не& безпечною для життя і здоров’я людей;

¾звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

¾об’єднання в товариства, спілки та інші громадські форму&

вання.

Держава забезпечує громадянам захист їх економічних інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору продукції, а також її виготовлювачів і продавців, отримання знань і кваліфікації, не& обхідних відповідно до їх потреб і гарантує придбання або отримання іншими законними способами продукції в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання нормального здоров’я і належної життєдіяльності.

За сучасних умов господарювання значна частина українських споживачів не може дозволити собі придбання дорогих товарів найвищої якості. Водночас, більшість вітчизняних підприємств нарозі не в змозі забезпечити високу якість продукції та мінімальний вплив

44

Розділ 1. Політика підприємства в галузі якості продукції

на навколишнє середовище через складний економічний стан, спрацювання обладнання тощо. Все це повинно враховуватися при визначенні принципів і форм захисту прав споживачів та довкілля.

Розглянемо детальніше права споживача на належну якість товарів, а також у випадках придбання ним продукції низької якості.

Право споживача на належну якість продукції [1]:

1.Споживач має право вимагати від продавця (виконавця), щоб якість придбаної продукції відповідала обов’язковим вимогам державних стандартів, іншої нормативно&технічної доку& ментації і договорів.

2.Вимоги до продукції, що підлягають єдиному регулюванню, встановлюються державними органами в межах їх компетенції щодо державних стандартів і є обов’язковими. Усі вимоги мають передбачити безпеку продукції, охорону здоров’я і життя громадян та охорону навколишнього середовища, а також суміщення і взаємозамінність виробів. Реалізація інтересів споживачів у нормуванні вимог до якості продукції забезпечується правом участі об’єднань споживачів у розробці державних стандартів та нормативно&технічної документації.

3.Продавець (виконавець) зобов’язаний передати споживачу (покупцю, замовнику) продукцію, яка відповідає за якістю вимогам стандарту, іншій нормативно&технічній документації та умовам договору.

4.Виготовлювач зобов’язаний забезпечувати випуск запасних частин до продукції в обсягах та асортименті на замовлення продавця протягом усього встановленого нормативно&техніч& ною документацією або законодавством терміну її служби, а в

разі відсутності таких термінів – протягом 10 років з моменту зняття продукції з виробництва. Продавець упродовж зазна& чених термінів забезпечує наявність необхідних споживачу запасних частин.

Права споживача в разі придбання ним товару неналежної якості [1]:

1.Споживач (покупець) при виявленні недоліків або фальси& фікації товару протягом гарантійного чи інших термінів, встановлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або заміни аналогічним товаром належної якості, або від& повідного зниження його купівельної ціни, або безоплатного усунення недоліків товару чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення, або розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

2.Вимоги споживача (покупця), що випливають з пункту 1 цієї статті, пред’являються торговельному підприємству&продавцю

45

Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів

за місцем купівлі товару або його представникові за місцем знаходження споживача (покупця). Функції представників торговельних підприємств&продавців системи державної торгівлі та системи споживчої кооперації виконує будь&яке торговельне підприємство цих систем, що реалізує аналогічні товари. Торговельні підприємства&продавці, засновані на інших формах власності, самостійно визначають своїх представників.

3.Продавець (його представник) зобов’язаний прийняти товар низької якості у споживача. Доставка товарів продавцю (його представнику) та їх повернення споживачу здійснюється силами і засобами продавця (його представника). У разі невиконання даного зобов’язання, а також за відсутності продавця (його представника) в місці знаходження споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійсненні спо& живачем за їх рахунок.

4.За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а у разі необхідності перевірки якості – протягом 14 днів або за домовленістю сторін. За відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у дво& місячний термін із моменту відповідної заяви.

5.При пред’явленні споживачем (покупцем) вимоги про без& оплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунені протягом 14 днів або за згодою сторін. На вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної моделі (марки, типу). За кожний день затримки виконання вимоги про надання на час ремонту товару аналогічної моделі (марки, типу) та за кожний день затримки усунення недоліків понад встановлений термін (14 днів) споживачу виплачується неустойка в розмірі одного процента роздрібної ціни товару. Виготовлювач разом із продавцем на договірній основі передбачають для цього обмінний фонд товарів.

6.Виготовлювач зобов’язаний відшкодувати всі витрати торго& вельного підприємства, що розглядає претензію споживача (покупця) до виробленого товару. Торговельне підприємство& продавець товарів зобов’язане в місячний строк відшкодувати торговельному підприємству, що не є продавцем товару, збитки, яких останнє зазнало у зв’язку із задоволенням вимог споживача (покупця).

7.Вимоги споживача (покупця) не підлягають задоволенню, якщо продавець (його представник) доведе, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем (покупцем)

46

Розділ 1. Політика підприємства в галузі якості продукції

правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

В Україні в рамках системи забезпечення якості товарів і послуг доцільно було б:

¾створити систему навчання та інформування громадян про їх права як споживачів продукції і послуг, про законодавство в цій галузі, про ініціативи щодо захисту їх прав та підвищення їх задоволеності, зокрема, про ініціативи підприємств щодо захисту продукції від підробок;

¾забезпечити доступність до споживачів інформації про внутрішню діяльність підприємств із забезпечення та по& ліпшення якості;

¾проводити незалежні порівняльні дослідження споживчих властивостей продукції та послуг і оприлюднювати їх ре& зультати. Запровадити Національний індекс задоволеності споживачів, узгоджений із загальноєвропейським індексом. Ці заходи повинні забезпечити обізнаність споживачів, до& помогти їм робити свідомий вибір продукції з оптимальною якістю;

¾удосконалити систему контролю безпечності продукції та послуг. При цьому слід виходити з того, що ця система не повинна призводити до додаткових витрат підприємств, які випускають якісну та безпечну продукцію. Підвищити від& повідальність виробників (постачальників) за збитки, нанесені споживачам і довкіллю небезпечною продукцією;

¾координувати діяльність державних органів, що контролюють якість продукції та її безпечність, чітко регламентувати та розподілити їх відповідальність, усунути дублювання їх функцій;

¾ввести систему моніторингу впливу підприємств на нав& колишнє середовище (викиди, відходи, ресурсозбереження) і оприлюднювати результати моніторингу;

¾стимулювати підприємства, що впроваджують системи управ& ління впливом на навколишнє середовище на базі між& народних стандартів ISO серії 14000;

¾розвивати та підтримувати громадські рухи за права спо& живачів;

¾посилити контроль з боку Комітету у справах захисту прав споживачів за продукцією, яка імпортується через кордон. Проводити роботу спільно з Держстандартом України для розробки методів контролю за показниками, які згідно з медико&біологічними вимогами не контролюються, але можуть впливати на здоров’я людини;

47

Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів

¾посилити контроль за ринковою торгівлею і розробити методи адміністративно&фінансового впливу на недобро& совісних продавців. Ширше використовувати засоби масової інформації з метою антиреклами неякісних і фальсифікованих товарів;

¾посилити технологічний потенціал та забезпечити кон& курентоздатність підприємств;

¾брати участь у міжнародних інформаційних та проектних мережах ринку екологобезпечних товарів та послуг;

¾здійснювати моніторинг ефектів дії на навколишнє се& редовище протягом усього життєвого циклу продукції;

¾реалізовувати концепцію екологічного аудиту як систе& матичного та документального процесу перевірки додержання підприємствами екологічних зобов’язань;

¾гармонізувати національні нормативні документи із міжна& родними щодо застосування процедур, правил та схем оцінки відповідності;

¾удосконалити методологію проведення повномасштабної сертифікації продукції;

¾здійснювати повну атестацію виробництва як один з найго& ловніших етапів проведення сертифікації продукції серійного і масового виробництва.

Узагальнюючи зазначене, зазначимо, що раціональним підходом до забезпечення захисту споживачів та довкілля від небезпечної продукції є інтегрування адміністративних та економічних інстру& ментів, що дозволяє поєднати додержання нормативних положень з економічними вигодами.

1.5. Стратегія управління якістю продукції на підприємстві

Рівень якості продукції динамічний, він змінюється з розвитком виробничих сил суспільства, під впливом НТП. Тому слід систе& матично і своєчасно встановлювати і забезпечувати на вітчизняних підприємствах оптимальний рівень якості продукції, досягаючи при цьому максимальної економії витрат суспільної праці при вста& новленні і експлуатації (споживанні) виробів, іншими словами, правильно управляти якістю продукції.

Управління якістю продукції – це дії, які виконуються при створенні і експлуатації чи споживанні продукції, з метою встановлення, за& безпечення і підтримання необхідного рівня її якості (ДСТУ 15467&79). На підприємствах і в об’єднаннях діють комплексні системи управління якістю продукції (КСУЯП). Система якості являє собою організаційну

48

Розділ 1. Політика підприємства в галузі якості продукції

структуру, що гарантує умови для здійснення загального керівництва якістю (ISO 8402:91).

Зазначимо, що системний підхід до управління якістю продукції почав здійснюватись ще з 1955 року, коли на машинобудівних підприємствах Саратова було розроблено і впроваджено низку заходів щодо забезпечення якості продукції у виробництві, які надалі отримали назву “Система бездефектного виготовлення продукції і здачі її з першого пред’явлення” або Саратовська система “БВП”. Вона була першою системою забезпечення якості виробів, ке& рованими параметрами яких стали показники якості праці – відсоток здачі продукції з першого пред’явлення.

Однак багаторічний досвід застосування системи “БВП” показав, що вона далеко не універсальна. Управління якістю продукції за допомогою лише одного показника не завжди є ефективним.

Наступним етапом у роботі щодо забезпечення якості стало посилення уваги до тих стадій її формування, які передують виробничій

– наукових досліджень, проектування, створення дослідних і серійних зразків продукції, технологічної підготовки виробництва. Таке завдання вирішила система “ЯКНАРЗПВ” (якість, надійність, ресурс з перших виробів), яка була створена на підприємствах Горького. На відміну від системи “БВП”, у ній визначальним були показники якості продукції. Система “ЯКНАРЗПВ” чітко регламентує роботи на етапах про& ектування, підготовки виробництва, стендових випробувань продукції, експлуатації. Отримана при цьому оперативна інформація дозволяє усунути дефекти ще до запуску виробів у виробництво.

Згодом на Ярославському об’єднанні “Автодизель” була роз& роблена і впроваджена система “НОРМ” – наукова організація робіт по збільшенню моторесурсу двигунів, заснована на систе& матичному підвищенні надійності вузлів і деталей. У “НОРМ” ураховувався досвід саратовців, горьківчан, але вводився новий, дуже важливий елемент – управління зв’язками між виробниками, споживачами і конструкторами двигунів. Система спрямована не лише на стійке забезпечення вимог стандартів і технічних умов, але й на систематичне підвищення цих вимог.

Подальший розвиток ці системи отримали на львівських ви& робничих об’єднаннях. Саме тут була розроблена і застосована система бездефектності праці (“СБП”). Її головним змістом є те, що за критерій оцінки праці робітників прийнято коефіцієнт якості, який визначався як різниця між вищим рівнем якості (виріб виконано без відхилень від норм), прийнятим за одиницю, і сумою помилок виконавців, виражених у балах.

Розглянуті системи управління якістю продукції сприяли розвитку ініціативи, творчості працівників, поліпшенню якості продукції, збільшенню моторесурсу двигунів. Але тут стало оче&

49

Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів

видним, що розв’язувати проблему поліпшення якості продукції стає все більш складно – необхідний комплексний, системний підхід, який можна здійснити лише на основі посилення ролі стандартизації в підвищенні якості технічних пристроїв.

Взаємодія розглянутих систем, їх взаємозбагачення, вдоскона& лення і доповнення створили основу для розробки на підприємствах Львова комплексної системи управління якістю продукції на базі стандартів підприємства. КСУЯП – це сукупність технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, встановлених стандартами. Головною метою КСУЯП є вдосконалення організації виробництва для досягнення високих темпів поліпшення якості продукції, що випускається, в інтересах підвищення ефективності суспільного виробництва, найбільш повного задоволення потреб населення, народного господарства, експорту. Як будь&яка система управління КСУЯП містила функції збору інформації про стан об’єкта, прийняття рішень, організації їх виконання, контролю за виконанням, стимулювання.

На початку 80&х років з метою забезпечення регіонального розвитку стали впроваджуватися територіальні системи підвищення ефективності виробництва, якості праці та продукції. Водночас, поряд із Львівською КСУЯП знайшли широке застосування Дніпро& петровська КСУЯП та ефективного використання ресурсів, Сумська комплексна система управління ефективністю виробництва. Певної популярності набув досвід Донецької області щодо формування регіональних науково&технічних програм.

З урахуванням особливостей розвитку продуктивних сил регіону була розроблена та впроваджена Волинська територіальна система управління підвищення ефективності виробництва та якості продукції, яка, будучи суспільною формою організації управління економічним і соціальним процесами розвитку, передбачала регулювання даних процесів як на регіональному рівні – область, район, місто, так і на рівні окремих підприємств [112]. У її межах функціонувала Луцька міська система управління економічним та соціальним розвитком, яка була зареєстрована Держстандартом Української РСР 17 жовтня 1984 року №4 [106].

У 1984 році Галузевою науково&дослідною лабораторією органі& зації праці, виробництва і управління Міністерства машино& будування для тваринництва і кормовиробництва, яка функціонувала на базі Луцького філіалу Львівського політехнічного університету (нині – Луцький державний технічний університет), спільно з Ковельським заводом сільськогосподарських машин були розроблені матеріали щодо впровадження системи управління підприємством. Ця робота являє собою комплекс стандартів, які визначають загальні

50