4. Перспективні напрямки підвищення ефективності національної системи стандартизації

Для пошуку перспективних напрямків підвищення ефективності національної системи стандартизації та вдосконалення нормативної бази проведено аналіз стратегій (концепцій) провідних міжнародних, регіональних та національних органів зі стандартизації.

Основними документами, що встановлюють напрямки розвитку національної системи стандартизації в Україні, є Концепція [8] та Програма [3].

Мета Концепції [8] полягає у створенні протягом 2006–2010 років адаптованої до вимог СОТ і ЄС сучасної системи технічного регулювання та захисту прав споживачів, що сприятиме розвиткові економіки і підприємництва; забезпеченню добросовісної конкуренції; захисту життя, здоров’я людини, навколишнього природного середовища, прав споживачів; усуненню технічних бар’єрів у торгівлі. Для реалізації цієї мети одним з основних завдань є запровадження міжнародних та європейських стандартів і стандартів держав-членів ЄС відповідно до потреб національної економіки.

Завданнями Програми [3] є:

– розроблення механізму міжгалузевої координації, поліпшення планування робіт із стандартизації;

– забезпечення відповідності НД вимогам міжнародної стандартизації та виконання положень цих документів усіма суб’єктами стандартизації;

– спрощення процедур стандартизації шляхом застосування під час прийняття національних стандартів усіх методів, передбачених міжнародними документами.

Відповідно до Плану заходів щодо забезпечення розвитку національної системи стандартизації на 2006–2010 роки заходи здійснюють за такими напрямками:

– нормативно-правове та організаційно-методичне забезпечення;

– оптимізація фонду НД;

– удосконалення інформаційного забезпечення [3].

Створення нової системи стандартизації, адекватної економічним змінам, що відбуваються в Україні, має на меті гармонізацію її положень з міжнародними, регіональними та національними (країн з ринковою економікою) вимогами [17].

Із існуючих стратегій вибрано та узагальнено основні напрямки підвищення ефективності стандартизації та удосконалення нормативної бази, що їх наведено далі.

1. Для удосконалення процедур планування:

– удосконалити процедуру встановлення пріоритетних напрямів стандартизації з урахуванням ринкових потреб та відкриття нових сфер діяльності;

– проаналізувати процедуру прийняття нових робочих тем (планування робіт) з метою вибору пріоритетних напрямків та скорочення строків розробляння стандартів;

– не допускати дублювання в роботі шляхом активної співпраці на міжнародному, європейському та національному рівнях, оповіщення всіх зацікавлених суб’єктів щодо розроблення проектів стандартів;

2. Для залучення всіх зацікавлених сторін:

– пропагувати запровадження міжнародних, регіональних і національних стандартів;

– залучати центральні органи виконавчої влади у визначеній сфері до розробляння стандартів;

– організовувати навчання і поширення інформації з теорії та практики добровільної стандартизації, пропагувати економічні та соціальні вигоди стандартизації політичним та економічним лідерам, користувачам стандартів і громадськості (здійснювати менеджмент знань);

– оцінювати ефективність міжнародних (IWA) та європейських (СWA) секторних угод як альтернативної моделі участі заінтересованих сторін.

3. Для удосконалення процедури розробляння стандартів:

– удосконалити процес розгляду проектів стандартів на національному рівні, забезпечивши доступ до проектів приватного сектору, громадських організацій та інших заінтересованих сторін;

– заохочувати обмін досвідом та здійснювати оптимізацію ресурсів за рахунок ефективної регіональної співпраці;

– розробити національні правила, якими встановити обов’язкову вимогу застосовувати посилання на міжнародні та європейські стандарти у технічних регламентах;

– удосконалювати інформаційні технології та їх застосування у процесі розробляння, погодження та розповсюдження міжнародних, регіональних і національних стандартів;

4. Для удосконалення нормативної бази:

– ефективно впроваджувати альтернативні моделі та процедури розробляння НД (розробляння НД з обмеженим консенсусом);

– розглядати альтернативні бізнес-моделі та процедури для створення і швидкого поширення технологій;

– оптимізувати використання та ефективність прискорених процедур (зменшення часу створення стандартів без ризику погіршення їхньої якості та порушення принципів стандартизації), беручи до уваги різні потреби секторів.

– оптимізувати процедуру щодо актуалізації стандартів;

– запроваджувати засоби для зменшення кількості змін і поправок у стандартах.

3. Стандартизація та процедури оцінки відповідності є важливими елементами в системі керування економікою.

Стандартизація встановлює правила, загальні принципи чи характеристики стосовно різних видів діяльності або її результатів (тобто продукції, процесів, послуг), розробляючи і приймаючи доступні всім нормативні документи. Стандартизація спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості, і це стає можливим за умови, що нормативні документи ґрунтуються на досягненні науки, техніки та практичного досвіду і створюються за участі всіх зацікавлених сторін з урахуванням потреб суспільства в цілому.

Національна система стандартизації України функціонує практично з моменту проголошення незалежності. Національні стандарти є одним з атрибутів державності та віддзеркалюють специфіку розвитку національної економіки залежно від історичних, географічних та соціальних умов.

Україна є членом Міжнародної організації по стандартизації (ISO). Національні стандарти, які гармонізовані з міжнародними та європейськими вимогами, а також технічні регламенти, процедури підтвердження відповідності є основними елементами системи технічного регулювання в нашій державі. Координує та формує програми державної стандартизації з розробки національних стандартів Державний комітет України з технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України). Україна на конкурсній основі обрана в найвищий керівний орган ISO – Раду ISO. Це є визнанням значних успіхів нашої держави в галузі гармонізації національних стандартів з міжнародними, свідченням активної участі України в роботі міжнародних технічних комітетів.

Національна стандартизація в Україні створювалась в умовах переходу до ринкової економіки, формувалась на розгалуженій системі стандартизації колишнього СРСР, яка провадилась на всіх рівнях: державному (загальносоюзному), республіканському, галузевому та на рівні підприємств і установ. За техніко-економічним потенціалом Україна посідала друге місце в Союзі, а тому практично весь фонд державних (понад 20 тис. ГОСТ) та галузевих (понад 43 тис. ОСТ, РТМ, РД) документів застосовували підприємства та організації України.

Система стандартизації визначалася детальною регламентацією робіт на всіх етапах проектування, виготовлення та експлуатації продукції, у тому числі аспектів безпеки, захисту природного довкілля, маркування, пакування, зберігання, транспортування тощо.

Задекларований в останньому десятиріччі ХХ століття перехід на ринкову економіку змусив уряд розпочати реформу системи стандартизації. Найрадикальнішою була відмова від обов’язковості всіх положень стандартів. Було встановлено, що державні (ГОСТ) та республіканські (РСТ) стандарти містять обов’язкові та рекомендовані вимоги. До обов’язкових віднесено вимоги до якості продукції, які гарантують її безпеку для життя і здоров’я населення, захист довкілля, сумісність та взаємозамінність. Втратив чинність згаданий запис у стандартах на продукцію щодо покарання за недотримання вимог стандартів.

Описана ситуація зумовила конкретні заходи на початковому етапі становлення української стандартизації: адаптацію існуючої системи та залучення її до створюваної, адже в стандартах накопичено значний науковий потенціал, в тому числі організацій України. Завдання було складним, оскільки наукові установи в сфері стандартизації, спеціалізоване видавництво та фонд чинних нормативних документів залишились за межами України.

Правові аспекти стандартизації та сертифікації визначили: Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10.05.93 № 46–93 та Декрет Кабінету Міністрів України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення” від 08.04.93 № 30–93. Окремі аспекти було регламентовано міжурядовими угодами, постановами уряду чи указами Президента України. Зокрема, угодою про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації (далі – Угода), підписаної на міжурядовому рівні в березні 1992 року, започатковано нову регіональну систему стандартизації. Відповідно до Угоди державні стандарти колишнього СРСР (ГОСТи) набули статусу міждержавних, що стало правовою основою їх застосування на території України. Подальші рішення Міждержавної Ради стандартизації, метрології та сертифікації (МДР) – головного органу євразійської регіональної системи стандартизації – надали право державам–членам МДР застосовувати галузеві нормативні документи, прийняті органами влади СРСР до 1 січня 1992 року.

Нормативно-правові акти було доповнено основоположними стандартами комплексу “Державна система стандартизації”, прийнятими у 1993 році. Вони встановили правила розроблення, затвердження та застосування нормативних документів, їхні структуру, виклад та оформлення. Положення нормативно–правових актів та нормативних документів базувались на досягнутому рівні цієї діяльності з урахуванням реалій: прийнятої адміністративної схеми управління економікою та соціальною політикою, набутого досвіду та існуючої практики.

Неузгодженість положень щодо стандартизації у певних сферах, встановлення в них організаційних засад, досвід управління, обумовили появу низки систем нормативних документів загальнодержавного рівня тобто таких, чинність яких на території України підтверджено відповідним центральним органом виконавчої влади (ЦОВВ). Зазвичай ці нормативні документи мають відмінності як у термінології, позначеннях та класифікації, так і в правилах їх розроблення, викладу, оформлення і прийняття.

Указами Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року № 1572/99 та “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року № 1573/99 розпочато реформу системи ЦОВВ.

У результаті реформи до Держстандарту приєднали Державний комітет у справах захисту прав споживачів.

Закони України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року № 2408–ІІІ, “Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року № 2406–ІІІ, “Про акредитацію органів з оцінки відповідності” від 17 травня 2001 року № 2407–ІІІ започаткували новий етап стандартизації та процедури оцінки відповідності.

Закони запроваджували новації, які наблизили національну систему стандартизації до міжнародної. Найважливіші з них полягають у наступному:

- добровільність застосування стандартів;

- впровадження нової категорії нормативних документів для встановлення обов’язкових вимог (“технічного регламенту”);

- створення колегіального консультативно-дорадчого органу – Ради стандартизації;

- встановлення та застосування знака відповідності національним стандартам як добровільної процедури.

Закони встановлюють такі основні принципи державної політики у сфері технічного регулювання:

- відкритість, прозорість та доступність процедур стандартизації та оцінки відповідності;

- дотримання міжнародних та європейських правил і процедур у сферах стандартизації та оцінки відповідності.

Стандартизація - це процес, який постійно розвивається та вдосконалюється, переходячи на нові якісні ступені.

Інформаційні технології. Новини стандартизації

Продукція інформаційних технологій охоплює все більший простір у всіх сферах нашого життя. Відбувається не тільки розширення сфер її застосування, але і ускладнення її самої. Дослідження в галузі науки і техніки відкривають безпрецедентні можливості використання цих технологій. Можна без перебільшення сказати, що інформаційні технології – це магістральне направлення розвитку людської цивілізації, один з більш насичених і масових ринків.

Програмні засоби набувають все більшого поширення. Попит на додаткові функційні можливості і безвідмовну роботу програмних продуктів зростає, оскільки все більше процесів автоматизують з використанням переваг комп’ютера.

На сьогодні інформаційні системи не створюються на порожньому місці, вони модернізують старі, проводиться реінжиніринг систем. Термін реінжиніринг означає радикальне перепроектування ділових процесів (бізнес-процесів) для досягнення відчутного покращання роботи підприємств та організацій (наприклад, державної податкової служби) на базі нових інформаційних технологій. Реінжинірингу піддається технічне, програмне, організаційне, методичне та інформаційне забезпечення. Реалізація такого завдання є метою Проекту модернізації державної податкової служби (ПМДПС).

Для підвищення якості розробки та зменшення ризиків ПМДПС Департаментом розвитку та модернізації ДПС створено фонд нормативних документів, який систематично поповнюється новими виданнями. У березні поточного року було отримано друковані видання і копії нормативних документів з оцінювання програмного продукту (ISO/IEC 14598:1999) та з процесів життєвого циклу системи (ISO/IEC 15288:2002).

Стандарт ISO/IEC 15288 „Розроблення систем. Процеси життєвого циклу системи” надає загальну схему процесів, яка охоплює життєвий цикл системи від розробки до списання системи. Він забезпечує процеси для придбання і постачання систем.

Процеси в цьому стандарті становлять повну множину, з якої організація може створювати моделі життєвого циклу системи відповідно до її продуктів та послуг. Цей стандарт можна використовувати в один або більше наступних способів:

– організацією – для отримування допомоги у формуванні середовища застосування потрібних процесів. Ці процеси можуть бути підтримані інфраструктурою, що охоплює методи, процедури, технології, інструментарій і навчений персонал;

– проектом – для отримання допомоги у разі вибору, структуризації і застосування елементів встановленого середовища для забезпечення продуктів і надання послуг;

– покупцем і постачальником – для отримування допомоги в розробленні угоди щодо процесів і дій. У такій спосіб стандарт використовують як настанову з розроблення угоди.

Стандарт ISO/IEC 14598 „Інформаційні технології. Оцінювання програмного продукту” складається з таких частин:

- Частина 1. Загальний огляд;

- Частина 2. Планування та керування;

- Частина 3. Процес для розробників;

- Частина 4. Процес для замовників;

- Частина 5. Процес для оцінювачів;

- Частина 6. Документація модулів оцінювання.

Технічним комітетом стандартизації України „Інформаційні технології” (ТК20) зроблено тотожний переклад частини 2 (ISO/IEC 14598-2:2000), частини 3 (ISO/IEC 14598-3:2000) та частини 4 (ISO/IEC 14598-4:1999).

Частина 2 (ДСТУ ISO/IEC 14598-2:2005) містить вимоги, рекомендації і настанови для підтримування діяльності щодо керування оцінювання програмного продукту і забезпечення технологій для оцінювання програмного продукту.

Частина 3 (ДСТУ ISO/IEC 14598-3:2005) надає вимоги і рекомендації для практичного виконання оцінювання програмного продукту, коли оцінювання проводять паралельно з розробкой і його виконує розробник.

Частина 4 (ДСТУ ISO/IEC 14598-4:2005) містить вимоги, рекомендації і настанови щодо систематичного вимірювання і оцінювання якості програмного продукту в ході придбання ”готових до використання” програмних продуктів, замовних програмних продуктів або модифікацій наявних програмних продуктів.

Цей стандарт призначено для того, щоб дати роз’яснення щодо необхідних умов, які повинна передбачувати організація для забезпечення гарантії успіху оцінювання. Мається на увазі функція підтримки оцінювання, яка може бути частиною функцій організації або спеціально виведеною функцією керування. Стандарт призначено для використання під час розробки програмних засобів та стосується, зокрема, тих, хто виконує вимірювання та оцінювання якості програмних засобів. ДСТУ ISO/IEC 14598:2005 дає можливість оцінити якість програмних продуктів під час їх замовлення або приймання рішення щодо повторного використання наявного програмного продукту чи компонента.

Дотримання вимог зазначених стандартів є важливою умовою для оперативного виконання процедур економного витрачання коштів і ресурсів у діяльності органів ДПС України, що забезпечить:

- досягнення єдиної технічної політики, підвищення ступеня відповідності процесів та послуг їх функціональному призначенню;

- ефективний супровід та експлуатацію інтегрованої автоматизованої інформаційної системи;

- взаємовигідне співробітництво зацікавлених сторін у діяльності органів ДПС України.

Національна система стандартизації України— це система, яка визначає основ-ну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила вико-нання всіх видів робіт зі стандартизації. Вона являє собою комплекс взаємопов’язаних правил і положень, які регламентують організацію та порядок проведення робіт з усіх питань практичної діяльності в галузі стандартизації країни. Зокрема, основні положен-ня Національної системи стандартизації України визначають її основну мету та завдан-ня; об’єкти стандартизації; організацію робіт зі стандартизації; категорії та види станда-ртів; порядок розробки, затвердження, перегляду та використання стандартів; державний нагляд за додержанням стандартів; міжнародне співробітництво. Комплекс правил та положень Національної системи стандартизації наведено в ос-новоположних стандартах України ДСТУ «Національна стандартизація…», які розробле-но на заміну Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1–93) та низки інших пов’язаних з нею нормативних документів: • ДСТУ 1.0:2003. Національна стандартизація. Основні положення. • ДСТУ 1.1:2001. Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяль-ності. Терміни та визначення основних питань. 1 Як вже зазначено, вперше Державну систему стандартизації було запроваджено у 1970 р. в Радянському Союзі. Вона об’єднала роботи зі стандартизації на усіх рівнях управління народним господарством. Державна система стандартизації не може розглядатися як абсолютно стабільна система положень і правил. Вона постійно розвивається, удосконалюється, доповнюється новими правилами і стандартами, суттєво впливає на методи роботи зі стандартизації, значно поширює сферу застосування нормативної документації тощо. До прийняття незалежності України у Державній системі стандартизації сталися значні зміни, що пов’язано з розвитком науки і техніки, впровадженням світового досвіду в технології виробництва, організацією управління якістю продукції та народним господарством. За цей період вона декілька разів переглядалася й оновлювалася. • ДСТУ 1.2:2003. Національна стандартизація. Правила розроблення національних нормативних документів. • ДСТУ1.3:2003. Національна стандартизація. Правила розроблення, побудови, ви-кладання, погодження, прийняття та позначення технічних умов. • ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформ-лення та вимоги до змісту нормативних документів. • ДСТУ 1.6. Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів. • ДСТУ 1.7:2001. Національна стандартизація. Правила і методи прийняття та застосу-вання міжнародних і регіональних стандартів. • ДСТУ 1.8. Національна стандартизація. Правила розроблення програми робіт зі стан-дартизації. • ДСТУ 1.9. Національна стандартизація. Правила розроблення та впровадження між-державних стандартів. • ДСТУ 1.10. Національна стандартизація. Державні класифікатори соціально-економі-чної інформації. Основні положення, правила розроблення, ведення та скасування. • ДСТУ 1.11. Національна стандартизація. Правила проведення експертизи проектів національних нормативних документів. • ДСТУ 1.12. Національна стандартизація. Правила ведення справ нормативних документів. • ДСТУ 1.13:2001. Національна стандартизація. Правила надавання повідомлень тор-говим партнерам України. Метою Національної системи стандартизації України є: • здійснення єдиної технічної політики; • захист інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг); • раціональне використання всіх видів ресурсів; відповідність продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості та надійності; • гармонізація національних стандартів із світовими аналогами; • відповідність вимог стандартів законодавчим актам. Основними пріоритетами Державної системи стандартизації є: • встановлення раціональної номенклатури продукції (процесів, робіт, послуг); • встановлення прогресивних вимог до якості продукції (процесів, робіт, послуг); • забезпечення комплексності об’єктів стандартизації; • забезпечення взаємозв’язку та узгодженості нормативних документів на всіх рівнях; • забезпечення вимог в галузі розробки, виробництва, експлуатації та ремонту проду-кції (процесів, робіт, послуг) шляхом розробки загально технічних та організацій-но-методичних комплексів стандартів і систем класифікації; • контроль за правильністю використання нормативних документів. У Національній системі стандартизації України особливо підкреслюється взаємозв’язок стандартизації з технічним прогресом, її роль в підвищенні технічного рівня виробництва та якості продукції, необхідність досягнення високого світового рівня продукції (процесів, робіт, послуг). У зв’язку з цим до стандарту як носія передового світового досвіду висуваються високі вимоги, які зможуть забезпечити розроблення та виробництво високоякісної продукції (процесів, робіт, послуг), раціональне використання усіх ресурсів, охорону зовнішнього середовища, безпеку праці, охорону здоров’я населення, захист їх від шкідливих дій тощо. Найважливішими структурними елементами Національної системи стандартизації України є: 1. Органи та служби стандартизації. 2. Комплекс нормативних документів. 3. Система контролю за впровадженням і виконанням нормативних документів.

4. Основу стандартів ISO серії 9000 складають три моделі забезпечення якості: ISO 9001, ISO 9002 та ISO 9003. Підприємство вибирає одну з цих моделей в залежності від специфіки виробничої діяльності і поставлених цілей у сфері якості. Відповідно до вимог обраного стандарту підприємство будує свою систему якості.

Стандарт ISO 8402 містить словник термінів і визначень управління якістю та забезпечення якості.

Стандарти ISO 10012-1 та ISO 10012-2 включають в себе вимоги і керівництва, що стосуються управління процесом вимірювання і метрологічної системи підтвердження придатності вимірювального обладнання.

Решта стандарти ISO серії 9000 містять керівні вказівки, що стосуються:

вибору та застосування моделі забезпечення якості;

специфіки побудови системи якості в залежності від категорії продукції, що випускається;

перевірки систем якості (зовнішнього та внутрішнього аудиту, аудиту постачальника, аудиту засвідчення тощо);

різних етапів побудови і елементів системи якості.

Відповідно до класифікації, запропонованої І. І. Чайкою, за призначенням стандарти ISO серії 9000 поділяються на чотири групи (рис. 18):

основоположні;

по категоріям продукції;

щодо перевірки систем якості;

стандарти і проекти з елементів системи якості. Розглянемо докладніше кожну з цих груп.

Основоположні стандарти

До основоположним стандартам відносяться ISO 9000-1, ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003 та ISO 9004-1. Будь-яка організація, що впроваджує систему якості, повинна вибрати одну з трьох моделей забезпечення якості (стандарт ISO 9001, ISO 9002 або