Висновок
Як бачимо з усього вищесказаного, в XVII-XVIII ст.спостерігалося значне зростання цікавості до проблем перекладу і до його ролі в духовному житті нації.
У XVII-XVIIIст. в Україні поширюються у перекладах з латинської, італійської, польської мов рицарські романи (про Бову Королевича, про Петра Золоті Ключі та ін.), повчальні твори («Повість про сімох мудреців»), байки Езопа, окремі новели з «Декамерона» Боккаччо, зазнаючи істотних переробок на укр. ґрунті. Цікавою сторінкою українських перекладів літератури 18 ст. були переклади й переспіви Г. Сковороди з Овідія та Горація.
Разом з тим у зв'язку зі зростанням перекладацької діяльності в європейській літературі починають висловлюватися серйозні побоювання щодо якості передачі іншомовних творів і пов'язаної з цим небезпеки засмічення переводить мови чужими йому словами та зворотами. В Англії на неї звернув увагу творець першого тлумачного словника англійського мови Семюел Джонсон (1709-1784), який назвав безконтрольну перекладацьку діяльність сущим лихом для мови і вказував, що кожна перекладена книга залишила в англійській мові свої, аж ніяк не завжди доброчинні, сліди. Торкаючись питання про створення спеціальної Академії ревнителів мови, Джонсон запропонував, щоб предметом її турбот насамперед стали не граматики і словники, а боротьба з безграмотними перекладачами, чинячи безкарне свавілля над рідною мовою. Якщо їх не зупинити, закінчує англійський філолог, то остання ризикує перетворитися на якесь тарабарське наріччя.
Подібного роду критика була пов'язана в першу чергу з тим, що кількісне зростання перекладної літератури не завжди стояв врівень з її якістю, а кваліфікація багатьох перекладів залишала бажати кращого.А. Поп залишив замальовку своєї бесіди з якимсь книгопродавцем, який назвав представників цієї професії «запеклішою бандою шахраїв», які в голодному пароксизмі готові заприсягтися, що знають всі існуючі на земній кулі мови, не будучи здатні насправді навіть відрізнити грецький текст від єврейського.
Зрозуміло, що подібного роду викриття перекладацької безграмотності (якої, як відомо, не бракує і в наші дні) часто носили гротескний характер. Проте їх поширеність свідчила про те, що проблеми передачі іншомовного тексту залучали увагу не тільки самі по собі, а й розглядалися авторами XVIII століття в набагато ширшому контексті мовної та літературної культури.
Список літератури
Гуковський Г.А. «К вопросу о русском классицизме. Состязания и переводы.Поетика» 1928 с.144
Пушкін А.С. Повна збірка творів 1949 т.12 с.137
«Спор древних и новых» 1984 с.447
«Спор древних и новых» с.369-372
«The Craft and Context of Translation»/Ed. by W. Arrowsmithand R. Shaltuck 1964 p.361-362
Tytler A. «Essay on the Principles of Translation» 1978 p.381
Карамзін Н.М. «Письма русского путешественника» 1978 с. 118-119
Комісаров В.Н. «Теория перевода» 1990 253 c.
http://litopys.org.ua/ukrmova/um64.htmВ. В. Коптілов.