Київський університет культури

24

Київський університет культури

Одеський факультет менеджменту та бізнесу

Реферат

на тему

Спелеотуризм як вид новітнього туризму

Виконла:

Студентка 1 курсу

Денної форми навчання

Група Т13ОД

Перевірила:

Галушко Н. Б.

2013 - Одеса

Зміст

Вступ Розділ 1. 1.Історія…………………………………………………………………………...4 ст.

2.Поняття спелеотуризму та загальна характеристика печер…………………4 ст. 3.Види печер……………………………………………………………………...5 ст. 4. Спелеотуризм та печери в світі…………………………………………….....6 ст.  5. Підготовка туристів-спелеологів……………………………………………10 ст. Розділ 2. 6.Сучасний стан активного туризму в Україні………………………………..11 ст. 7.Спелеотуризм в Україні……………………………………………………….17 ст. 8.Висновок 9.Список використаної літератури

Вступ Спелеотуризм - різновид спортивного туризму, зміст якого полягає в подорожах по природним підземним порожнинам (печерам) і подоланням у них різних перешкод (сифони, колодязі) з використанням різного спеціального спорядження (акваланги, карабіни, мотузки, гаки, індивідуальні страхувальні системи й ін.). Відкриття нових спелеотуристичних маршрутів сполучено з дослідженням печер - спелеологією. Цей вид туризму завоював симпатії багатьох аматорів підземних подорожей. Вони можуть милуватися казковими кам'яними квітками із кристалічних утворень, купатися в підземному озері, захоплюватися печерним чудом - сталактитами й сталагмітами. Довгий час спелеологією займалися тільки ентузіасти під керівництвом досвідчених фахівців, які професійно вивчали карстові порожнини. У період 50-80-х років минулого століття ними були відкриті, вивчені, описані й пройдені сотні кримських печер. Але красою підземного царства міг захоплюватися тільки досить вузьке коло присвячених людей, що займалися спортивним спелеотуризмом і науковим вивченням печер. Цей вид туризму прогресуючий, але в силу своєї специфіки ставиться до менш масового. Але той, хто хоч один раз побував в "підземному царстві", побачив дивні утвори природи, залишиться вірним спелеології на багато років. Він знову й знову спускається в зяючі провали, протискується через вузьку, стискаючу грудну клітку, щілини, розплутує мудрі мережі лабіринтів, у цьому, мабуть, його прагнення випробувати свої сили, затвердитися в споконвічному діалозі людини із силами природи. Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні складних за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості (до 100%) та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод.

Розділ 1 Історія.Довгий час спелеологією займалися тільки ентузіасти під керівництвом досвідчених фахівців, які професійно вивчали карстові порожнини. У період 50-80-х років минулого століття ними були відкриті, вивчені, описані й пройдені сотні кримських печер. Але красою підземного царства міг захоплюватися тільки досить вузьке коло присвячених людей, що займалися спортивним спелеотуризмом і науковим вивченням печер. Цей вид туризму прогресуючий, але в силу своєї специфіки ставиться до менш масового. Але той, хто хоч один раз побував в "підземному царстві", побачив дивні утвори природи, залишиться вірним спелеології на багато років. Він знову й знову спускається в зяючі провали, протискується через вузьку, стискаючу грудну клітку, щілини, розплутує мудрі мережі лабіринтів, у цьому, мабуть, його прагнення випробувати свої сили, затвердитися в споконвічному діалозі людини із силами природи. Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні складних за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості (до 100%) та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод. 1.Поняття спелеотуризму та загальна характеристика печер. Спелеотуризм – це спеціальні категорійні туристські походи, що передбачають проходження маршрутів по печерах і карстових порожнинах під землею. У спелеотуризмі використовуються альпіністське спорядження, деякі види спорядження туристів-водників, а також спеціальні пристосування деякі види спорядження (гідрокостюми, ліхтарі, драбини, мотузки тощо). За Бейдиком О.О. спелеотуризм – один з видів активного туризму, основним фактором розвитку якого є наявність спелеоресурсів (печери, лійки, підземні озера та інші карстові форми). Серед особливостей даного виду туризму можна виділити вологість печер – до 100% при пониженій температурі та відсутність природного освітлення. Печери, для проходження яких потрібно спеціальні навички та технічні засоби (крім каски і джерела світла), діляться на дев'ять категорій складності: 1, 2А, 2Б, 3А, 3Б, 4А, 4Б, 5А, 5Б. Основним критерієм для визначення категорії складності печери є тривалість подорожей, кількість перешкод на маршруті і їх складність. Печери, категорії складності яких позначені однією цифрою, відрізняються один від одного, головним чином, кількісними характеристиками. Якісний стрибок відбувається при переході від 1 категорії важкості до 2А, від 2Б до 3А і т.д. Перешкоди - це стрімкі і круті похилі ділянки (колодязі й уступи), вузькості. Є сніжні і водні перешкоди (у тому числі сифони). Печери, для проходження яких практично не потрібно спеціальних засобів для подолання вертикалей, називаються горизонтальними; печери, в яких основною перешкодою є стрімкі і круті похилі ходи, називаються вертикальними; печери, де зустрічаються різні перешкоди, - змішаного типу. Нижче подаються короткі характеристики печер різних категорій складності, що відображають загальне уявлення про принцип класифікації. Час проходження печер розраховано для груп з 4-6 осіб середньої підготовленості для даного класу печер. Межі глибин даються для ‑­вертикальних порожнин. Печери змішаного типу вимагають індивідуального підходу при категоріюванні, для них межі глибин можуть бути зменшені. 1 категорія складності - печери, для проходження яких вимагається мінімальна кількість допоміжних засобів. Глибина колодязів не більше 40 м. Колодязі, як правило, сухі і прості для проходження. У горизонтальних печерах повинні бути перешкоди: вузькості, ділянки нескладного скелелазіння або обводнені ділянки. Час проходження - 2-8 годин. Загальна глибина - 20-100 м. 2А категорія складності - колодязі можуть бути обводнені, але без сильних водотоків. Горизонтальні печери можуть мати відкриті сифони. Час проходження 3-8 годин. Загальна глибина 40-180 м. 2Б категорія складності - те ж, але кількість перешкод більше. Час проходження - 6-16 годин. Загальна глибина 150-300 м. 3А категорія складності - колодязі можуть бути сильно обводнені. У горизонтальних печерах можуть бути невеликі сифони, що вимагають застосування апаратів автономного дихання. Час проходження - 12-48 годин. Загальна глибина - 180-360 м. 3Б категорія складності - те ж, але кількість перешкод більше. Час проходження - 2-5 днів. Загальна глибина 320 - 550 м. 4А категорія складності - печери вертикального і змішаного типу, для їх проходження потрібна установка проміжного пункту харчування та відпочинку на маршруті або підземного табору. Можуть бути ділянки складного лазіння, в тому числі із застосуванням штурмових драбинок, засувів тощо Час проходження - 4-8 днів. Загальна глибина 420 - 550 м.4Б категорія складності - те ж, але кількість перешкод більше. Час проходження - 7-14 днів. 5А категорія складності - безліч всіляких перешкод. Для проходження потрібна установка підземних таборів. Час проходження - 12-18 днів. Загальна глибина - 800-1200 м. 5Б категорія складеності - необхідна установка декількох підземних таборів. Час проходження - понад 18 днів. Загальна глибина понад 1100 м. Як правило, при першому проходженні печери кількість перешкод більше (у зв'язку з пошуками та маркуванням проходів, розбором завалів, обробкою уступів), тому категорія складності печери вище. Розрізняють: карстові печери , саме вони мають найбільшу протяжність і глибину. Печери утворюються внаслідок розчинення порід водою. Тому карстові печери зустрічаються тільки там, де залягають розчинні породи: вапняк, мармур, доломіт, крейда, а також гіпс і сіль. тектонічні печери – виникають в будь-яких гірський породах в результатаі тектонічних розломів; ерозійні печери - печери, утворені в нерозчинних породах за рахунок механічної ерозії, тобто вимиті водою, що містить крупинки твердого матеріалу. Часто такі печери утворюються на березі моря під дією прибою, але вони невеликі. льодовикові печери – утворюються в літі льодовиків талою водою. Термальні льодовикові печери зустрічаються в Ісландії, Гренландії та досягають значних розмірів. вулканічні печери – утворені внаслідок виверження вулканів. - антропогенні – спричинені діяльністю людини. 2.Види печер Печери по розташуванню входів бувають похилими, горизонтальними й вертикальними. При спусках у вертикальні й похилі порожнини обов'язково потрібно мати грудну обв'язку або страхувальний пояс, рукавиці, карабіни, пристрій для спуска й підйому по мотузці. На випадок обриву мотузки потрібно мати тросик. Пристосування для спуска й підйому можуть бути всілякі. Це лебідкові пристрої, самохвати різних конструкцій, система блоків й інших. Спорядження й пристосування для нічлігу, готування їжі, надання першої допомоги, транспортування спорядження й продуктів ті ж, що й в інших видах туризму: гірському й пішохідному. Тому спелеолог повинен володіти тактико-технічними прийомами цих видів туризму. При виявленні нової печери, необхідні також протигаз, прилади для виміру радіоактивності й загазованості, вологості й інших. У такі печери повинні першими опускатися досвідчені спелеологи. Вивчені печери в нашій країні діляться на 5 категорій складності із двома напівкатегоріями ("а" й "б"). Категорія залежить від складності проходження, максимальної довжини ходів печери, її сумарної глибини, наявності в тім або іншому ступені таких природних перешкод, як завали, каменепади, лабіринти, вузькі лази й щілини, підземні озера й ріки, водоспади й сифони, похилі ділянки постійного зледеніння, стрімкі скельні ділянки, прямі стовбури колодязів і шахт глибиною більше 60 метрів й інших. Печери проходження яких практично не потребує застосування спеціальних засобів для подолання прямовисних схилів, називаються горизонтальними. Печери, у яких основними перешкодами є прямовисні схили та крутопохилі ходи, називаються вертикальними. Печери, у яких зустрічаються перешкоди різного типу, називаються комбінованими Переборювати більші підземні відстані, де не завжди є в статку кисень, достаток різноманітних перешкод може тільки фізично, тактично, технічно й психологічно підготовлена людина. Із всіх перерахованих якостей спелеолога, мабуть, психологічна підготовка має найбільше значення. Справа в тому, що спелеолог постійно працює в темряві, і тільки вузький пучок світла ліхтаря те вириває з вічної темряви похмурий і низький звід підземної галереї. І в цих умовах турист постійно перебуває в напрузі, чекаючи зустрічі з незвичайними явищами природи, що дуже стомлює навіть фізично треновану людину. Карстові печери прийнята ділити на три групи: спортивні, загальнодоступні й обладнані. Спортивні печери вимагають для дослідження не тільки спеціального спорядження, але й глибоких знань, особливих навичок й умінь, оскільки мають складну конфігурацію й безліч природних перешкод. Таких печер у Криму більшість. В основному їх відвідують підготовлені групи зі спелеоклубів різних міст. У нашій країні відкрите й обстежена безліч печер. Щорічно відкривається 2-3 десятка нових, одні з них широко відомі, про інших мало хто знає. Але всі вони по розмірах, глибині, формі відрізняються один від одного. Наприклад, на плато Кирктау в Середній Азії відкрита печера, глибина якої досягає 980 метрів. На Кавказі виявлені й досліджуються печери "Ширяючий птах" 50 метрів і "Сніжна", що пройдена до глибини 1320 метрів. А в жовтні 1984 р. газета "Праця" повідомила про те, що унікальні по красі печери виявлені в карстовому провалі біля Цхалобо. Поки тут оглянуто 16 залів, і всі вони значно відрізняються один від одного масштабами, і дивним "інтер'єром". Найбільш привабливі й легкодоступні, відповідно обладнані печери, що сприяють активному й цікавому відпочинку трудящих. Прикладом цьому може служити Ново-Афонская печера, що вийшла на перше місце у світі по відвідуваності. Тут щорічно буває біля мільйона чоловік. У наше століття електронних машин, космічних кораблів, фантастичних швидкостей, бурхливого розвитку різних видів туризму на землі практично не залишилося "білих" плям. Людина скорила Еверест, побував на Північному й Південному полюсах Землі, спускався в глибини Світового океану. Що ж стосується печер, те багато хто з них ще чекають своїх першовідкривачів. Ні із чим непорівнянне почуття першопрохідника, коли його погляду відкривається незвичайна друза кристалів або ажурний натечный каскад, якщо ви ще не випробували этого, збирайтеся в дорогу й неодмінно відкриєте таємничий і своєрідний підземний мир, побачите розкішне царство порід і дивну веселку кам'яних квітів.

3. Спелеотуризм та печери в світі.  Найдовші печери світу:

№	Печера	Довжина, м	Глибина, м	Місце розташування
1	Мамонтова	590 629	115	США
2	Джуел кейв	241 595	192,6	США
3	Оптимістична	230 140	15,0	Україна
4	Уинд кейв	214 429	193,9	США
5	Лечугія	206 946	488,9	США
6	Хьоллок	195 914	938,6	Швейцарія
7	Фішер Рідж	182 067	108,5	США
8	Окс Бель Ха	180 038	33,5	Мексика
9	Сак Актун	175 721	71,6	Мексика
10	Кліевотер	175 664	355,1	Малайзія

Найглибші печери світу:

№	Печера	Глибинм	Довжиа м	Місце Розташування
1	Крубер-Ворон’я	2191	13 232	Абхазія
2	Сніжна	173	24 080	Абхазія
3	Лампрехтсофен	1632	50 000	Австрія
4	Мірольда	1626	13 000	Франція
5	Жан Бернар	1602	20 536	Франція
6	Торка дель ‑­ С’єрра	1589	7060	Іспанія
7	Сарма	1543	6370	Абхазія
8	Пантюхинська	1508	5530	Абхазія
9	Сіма де ла Корсіна	1507	6445	Іспанія
10	Чекі 2	1502	5291	Словенія

Найбільш популярним місцем для спелеотуризму в Україну є Кримські гори. Тут розташовано більше восьмисот печер. Чотири печери в Криму - обладнані і пристосовані для масових відвідувань. Це «Мармурова» (одна з п'яти найкрасивіших печер планети), в Європі «Червона печера» (17 км), печера «Еміне-Баїр-Хосар», на плато Чатир-Дагу, і «Трьохглазка», розташована на плато Ай-Петрі. Коралові озера у Мармуровій печері

Слід назвати також Оптимістичну печеру (Тернопільська область, селище Королівка Борщевського району), яка була відкрита в 1966 році Львівськими спелеологами і по теперішній час досліджується ними. Зараз Оптимістична складається з 10 районів, які відрізняються один від одного морфологією ходів, кольором і структурою гіпсу, кількістю кристалів, їх розмірами, формою, відтінком. У Закарпатті є понад десяти вертикальних і горизонтальних печер, але лише кілька з них пристосовані для відвідування туристами. Найбільш відомими і відвідуваними на сьогоднішній день є печери Тячівського району. Багатьом зацікавленим пропонують відвідати печери Закарпаття. Найбільш відомими є печера «Дружба» (біля с. Мала Уголька) і Молочний камінь(на р.Велика Уголька). Печера «Дружба» вхід до печери.

В Україні починає розвиватися лікування у соляних печерах. Перебування в соляній печері (галокамере – спеціальне приміщення з дизайном, що імітує природну соляну печеру та викор. для лікування, спелеокімната) дозволяє в короткий термін і з найменшими зусиллями лікувати такі хвороби, як астма, бронхіт, невроз, захворювання серця, шлунково-кишкового тракту, опорно-рухового апарату, алергологічна захворювання, дерматози тощо. Така печера є в санаторії «Перлина Карпат». В місті Соледар Донецької області знаходиться санаторій «Соляна Симфонія», де спелеовідділення розташоване під землею, в товщі соляного пласту. В селищі Солотвино Тячевського району Закарпаття також йдеться видобування солі, в підземних таборах на сьогодні розташовуються відділення алергологічних клінік, а соляні озера стали популярним місцем відпочинку та оздоровлення. В Україні діє Українська Спелеологічна Асоціація, яка діє з 1992 року і є членом Міжнародного Спелеологічного Союзу (UIS - Union International of Speleology) Асоціація є добровільним громадським формуванням, яке об'єднує на основі єдності спелеологічних та інших інтересів громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які здійснюють чи мають на меті безпосередньо здійснювати або підтримувати ініціативну діяльність по розвідуванню, вивченню, рекреаційно-спортивному й іншому раціональному використанню та охороні печерних ресурсів – спелеологію, задля спільної реалізації і захисту названими особами їхніх індивідуальних і колективних прав та свобод, задоволення і захисту їхніх охоронюваних законом економічних, соціальних, правових, національно-культурних, творчих, спортивних та інших спільних інтересів, а також задля поєднання зусиль, спрямованих на досягнення мети та реалізацію основних завдань діяльності Асоціації, передбачених цим Статутом. Діють також спелеологічні клуби, такі як спелеологічний клуб «Циклоп» у Львові, «Банзайра», Чортківський спелеоклуб „Кристал" (Тернопільська область), клуб «Морія» міста Одеси. До найдивовижніших печер світу можна віднести: Меліссані,Греція. Знаходиться на острові Кефалінія - найбільшому з островів Іонічного моря. Давній землетрус частково обрушив купол підземелля, і в печеру тепер проникає світло. Їй це пішло тільки на користь - сонячні промені наскрізь просвічують підземне озеро, і відвідувачі можуть оцінити прозорість і дивовижний блакитний відтінок води. Вода, до речі, солона, оскільки потрапляє сюди з моря по прихованим тунелях. Задовго до туристів принади печери оцінили давньогрецькі жерці - у давні часи в Меліссані було святилище бога Пана.

Какахуамілпа - це група печер і гротів, розташованих в Національному парку Грутас де Какахуамілпа в Мексиці. Печери Какахуамілпа налічують близько 90 природних карстових камер, званих «салонами», з яких тільки 20 є доступними для туристів. Щорічно ці печери відвідують близько 350 000 чоловік.

Могао в Китаї є однією найбільших у світі печер зі збереженою настінним живописом. Вона включає в себе комплекс із 492-х печер видовбаних у скелі, неподалік від міста Дуньхуан в північно-західній провінції Ганьсу. У печерах знаходяться численні картини і скульптури, найстаріша з яких датується 4 століттям до н.е.. Всього ж твори мистецтва на стінах печер створювалися протягом тисячі років. Печери Могао є однією з головних визначних пам'яток Китаю, і в 1987 році була включена до списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО.

У місті Уельва, Іспанія, яке знаходиться в 89 км від Севільї, розташована одна з найдивовижніших печер світу - Печера Чудес. Вона була виявлена в 1886 році, а в 1914 році відкрита для відвідувачів. Загальна довжина печери 2130 метрів, проте, проникнути і вивчити можливо на відстань трохи більше одного кілометра. Печера вражає відвідувачів насамперед незвичайними формами сталактитів і сталагмітів, а також гарним кольором води і, звичайно ж, своїми незвичайно великими розмірами. Найдивовижнішою морською печерою вважається Блакитний Грот, розташований на італійському острові Капрі (Мальта). Тисячі людей з усього світу щорічно приїжджають сюди, щоб помилуватися одним із природних чудес світу. Потрапити в печеру можна тільки з моря. Для туристів доступна лише невелика частина грота довжиною 79 метрів і шириною 25 метрів. Висота печери коливається від 7 до 14 метрів. Сонячне світло висвітлює внутрішню частину печери своїм відображенням від води, за рахунок чого всередині утворюється чудовий блакитний світло. Блакитний Грот був відомий ще за часів Римської Імперії. Імператор Тиберій перетворив його на Німфей (святилище, присвячене водним німфам). У горах Мексиці знаходиться ще одне диво природи - Кришталева Печера. Її виявили абсолютно випадково двоє мексиканських шахтарів. Вона розташована на глибині 300 метрів під землею і на 30 метрів нижче рівня моря. Дана печера це дивно створення природи, вона складається з вапняку, а за рахунок певної мікрофлори всередині печери з нього виростають дивовижної краси кристали, які досягають у довжину 15 метрів. 4.Підготовка туристів-спелеологів. Для підготовки туристів-спелеологів у нашій країні створена Єдина система, що складається з початкового, середнього й вищого щаблів підготовки. Перша, або початкова, підготовка проводиться при секціях спелеотуризма на місцях, у колективах. У ці школи можуть бути прийняті юнаки й дівчини, що досягли 18 років і пройшли медичний огляд і співбесіду в приймальної комісії. Успішно закінчившим курс навчання й склавшим іспити видається посвідчення єдиного зразка. У другий, або середньої, щаблі підготовки спелеотуристи на базі спеціальних табірних зборів під керівництвом досвідчених інструкторів спелеотуризма опановують елементи альпінізму, скелелазіння, плавання, у тому числі підводного, виробляють технічні й тактичні навички для скорення підземних надр, здійснюють топозйомку печер. Наприкінці занять проводиться заліковий спуск у печеру. Слухачі, що успішно здали іспити, одержують "Книжку спелеотуриста" єдиного зразка, що надає право на самостійні подорожі в печери в складі спелеотуристтичних груп. На третій, вищу, щабель підготовки запрошуються спелеотуристи, що зробили кілька спусків у різні печери й що показали гарну підготовку як у теоретичному, так й у практичному плані. Спелеотуристи, що пройшли вищий щабель підготовки, залучаються до керівництва спелеотуристичними групами, а також до вивчення й обстеження печер, що відкривають знову. Для підвищення знань, навичок і досвіду спелеотуристи проводять щорічні науково-практичні конференції, зльоти, змагання з техніки спелеотуризма й підземному орієнтуванню. Печери залучають багатьох учених і фахівців, але першими йдуть під землю спелеологи-спортсмени. Завдяки їм з'являються карти й описи всі нових і нових печер, постійно вдосконалюються техніка й тактика штурму підземних глибин. Головна особливість цього виду подорожі в тім, що спелеолог проводить час в умовах обмеженого простору, глибоко під землею, в абсолютній темряві. Тому спелеологи, завжди користуються спеціальним спорядженням, устаткуванням, пристосуваннями. Дуже важливо, відправляючись у печери, мати із собою надійне висвітлення. Зручніше за все користуватися легкою й досить міцною каскою (шахтарської або монтажної), до якої закріплюється налобний світильник. Під каску треба надягати лижну шапочку. Лампи повинні гарантувати безперебійне висвітлення, розраховане на час в 1, 5-2 рази більше планованого, причому повинне бути 2 автономних джерела харчування. Як правило, як джерело харчування застосовують блоки з 4-6 батарей типу "Марс" або КБС-0,5. Якщо поблизу печери проходить джерело електроенергії, то при наявності випрямляча підійдуть і шахтарські акумулятори. В окремих випадках можуть застосовуватися карбідні, бензинові й газові лампи або свічі. Самий зручний одяг для роботи під землею - комбінезон з міцної тканини, що має внутрішні кишені із застібками, що закриваються. Але варто пам'ятати, що тепловіддача організму під землею підвищується, тому до одягу, що надягає під комбінезон, пред'являються особливі вимоги: вона повинна бути легкої, теплої й зручної. На ноги краще надягти черевики типу "ви-брам" або утеплені й укорочені гумові чоботи. Про всякий випадок можна взяти й кеди. Розділ 2. 6.Сучасний стан активного туризму в Україні. У ХХ столітті відбулася активна туристська революція. Справжній вибух туризму у світі спричинили три глобальні чинники: зростання купівельної спроможності, і зокрема дискреційного доходу у сім’ях численного середнього класу; зростання кількості вільного часу завдяки регулюванню з боку соціального законодавства на користь робітників; широке розповсюдження приватного автотранспорту та поява дешевих авіаперевезень.Туризм поширився на нові, раніше не досяжні райони. Його вплив на життя окремих територій, а іноді й цілих країн став надзвичайно великим. У сучасному світі він став потужною індустрією, величезним комплексом, в якому пов’язані економічна і соціальна сфери. Активний туризм в Україні розвивається як невід’ємна складова туристичної галузі і спрямований на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом залучення ї до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму, самодіяльних туристичних подорожах, мандрівних туристичних подорожах активного туризму. Разом з тим, спортивний та самодіяльний активний туризм є невід’ємною складовою вітчизняної туристичної галузі, сприяє розвитку та поширенню активних форм відпочинку, а отже, має ще й рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції. Розвиваючись на межі спорту та активного дозвілля в природному середовищі, активний туризм сприяє розвитку внутрішнього туризму шляхом пропаганди відносно дешевого і одночасно ефективного відпочинку, що в умовах невисоких матеріальних доходів значної частини населення країни надає йому соціально-пріоритетного значення для відповідних державних, громадських та комерційних організацій. Однією з таких закономірностей туризму, передумовою його розвитку є наявність середнього класу. Чи присутній він в Україні? За соціологічними опитуваннями значна частина українців вважає себе представниками середнього класу. Але, напевне, ця самооцінка – рефлексія реальності чи спосіб не комплексувати у цій реальності… Ймовірніше – останнє. Інша закономірність: туризм – ознака заможного суспільства. У системі людських мотиваційних запитів туризм перебуває у сфері розваг, адже є потреби: спочатку – наїстись і одягтись, потім – власне житло і лише після цього – туризм. Чи багато можуть українців на сьогодні задовольнити свої потреби? Хто з практиків туризму віднайде засоби перекодувати українця на інший ланцюжок мотиваційних запитів? Однозначно – жоден. Ця проблема може бути розв’язана тільки на рівні держави. А держава, як відомо, - поняття абстрактне. Її уособлюють ті представники, які керують державою. Які туристичні запити цих людей? Звісна річ, вони користуються туристичними послугами. Але послугами якого туризму – внутрішнього чи зовнішнього? При цьому варто пам’ятати, що уподобання української еліти належать виїзному туризму. Ця обставина не сприяє нашому туризму, не працює на нього, а навпаки – є його антирекламою. Сучасному фахівцю сфери туризм знання цих теоретичних закономірностей украй необхідне. Володіючи такими знаннями, навіть не в змозі усунути певні об’єктивні причини, практик туристської галузі принаймні на крок їх випереджатиме. Зменшення вартості відпочинку завдяки використанню елементів і засобів спортивного туризму і мінімізації видатків на матеріально-технічну інфраструктуру такого відпочинку по відношенню до вартості відпочинку за традиційними організаційними формами у внутрішньому, зарубіжному та міжнародному туризмі робить його соціальне доступним та економічно привабливим для пересічного громадянина і економічно вигідним для організаторів. Розвиток нових напрямів активного туризму – екстремального, пригодницького, наддалеких вітрильних та інших подорожей, проведення комбінованих за видами туризму (автомобільного, велосипедного, вітрильного, водного, гірського, мотоциклетного, пішохідного, спелеологічного тощо) подорожей з використання наявних природно-рекреаційних, історико-культурних та кадрових ресурсів країни не тільки створює умови для залучення до активних занять туризмом населення України, а й має стимулюючий вплив на розвиток міжнародного та зарубіжного туризму, сприяє загальному розвитку туристичної галузі як високорентабельної галузі економіки України та її входженню до світового туристичного ринку. Однак, незважаючи на наявні великі потенційні можливості, свою соціальну й економічну значущість, активний туризм в Україні, на жаль, усе ж розвинений недостатньо. Труднощі, з якими зіткнувся в своєму розвитку активний туризм, тісно пов’язані, передусім, із соціально-економічними проблемами розвитку суспільства в останнє десятиріччя ХХ ст., а також із внутрішніми, насамперед, організаційними проблемами в самому туристському русі, що накопичилися у 90-х рр. ХХ ст. У 80-ті ХХ ст.. розвиток активного туризму характеризувався тим, що держава у значній мірі превалювала над цим громадським рухом і практично повністю визначала його основні параметри. Разом з тим, цей період мав і певні недоліки – жорстке керівництво зверху федераціями й клубами з боку Рад по туризму і екскурсіях, обмеження ролі громадськості дорадчими функціями тощо. Але ці недоліки не могли суттєво завадити розвитку активного туризму, оскільки цей розвиток стабільно фінансово підтримувався. На початку 90-х рр. минулого століття ситуація докорінно змінилася. Держава в особі Рад по туризму та екскурсіях припинила опікуватися проблемами активного туризму, а також, що важливіше, - припинила його фінансову підтримку. В Україні за часи незалежності спостерігаються постійні реорганізації відомства, що забезпечує державне регулювання туристською діяльністю. Ще за часів СРСР (у грудні 1988 р.) було ліквідовано Головінтурист України і протягом 1989-1993 років органу управління галуззю взагалі не було, бо Асоціація по іноземному туризму (1989-1991) та акціонерна компанія «Укрінтур» (1991-1993), що діяли в цей період, були суто комерційними структурами і не мали важелів державного регулювання. Розвитком активного туризму самостійно стали займатися громадські організації – федерації спортивного туризму та туристські союзи. На жаль, відсутність фінансової підтримки з боку державних інституцій вкрай негативно відбилася на активному туризмі і в його розвитку розпочався період занепаду. Результат – різке падіння масовості у активному туризмі. Від остаточного занепаду активний туризм був у цей час врятований ентузіастами, що залишилися у федераціях та туристських союзах, які, не маючи фінансування, змогли лише зберегти форпости туристського руху, що дозволило втримати його від остаточного занепаду. У цей період у багатьох регіонах туристська громадськість почала шукати вихід із скрутного становища через об’єднання громадських та комерційних інтересів. Тандем фінансів і громадської структури почав давати позитивні результати. Але мізерність фінансових комерційних можливостей і слабкість структури не давали активному туризму можливостей стабільно розвиватися. Реальне ж зростання показників у розвитку активного туризму в регіонах можна було спостерігати лише там, де до громадської структури та комерційних грошей змогли частково залучити ще й державне фінансування. Тільки з 1993 року почав повноцінно працювати орган центральної виконавчої влади в галузі туризму – Державний комітет України по туризму, вищий інституційний орган системи управління вітчизняною туристською сферою, безпосередньо підпорядкований Кабінету Міністрів України. Завдяки його роботі відбулися певні зрушення щодо упорядкування діяльності в сфері організації туризму. Зокрема, значною мірою виведено з «тіні» діяльність туристських фірм, посилено боротьбу з шахрайством при організації подорожей за кордон, розширено асортимент та якість послуг. Водночас мали місце справедливі нарікання на неналежне виконання чи невиконання взагалі завдань, що були поставлені перед Держкомтуризмом. Утім, його ліквідацію у 1999 р. та утворення єдиного Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму на базі трьох державних комітетів не можна було розцінювати однозначно схвально. Подальша практика довела хибність такої політики: повністю дотаційні молодіжна та фізкультурно-спортивна сфери відсунули туристичну галузь на третій план. Це відбувалося як на центральному, так і на регіональному рівні. Сумарні показники туристської галузі у 1999-2000 рр. були найгіршими за всі роки незалежності (навіть порівняно з 1998 р., у якому туристська галузь зазнала значних втрат від фінансової кризи). І це зайвий раз свідчить про те, що істотне зростання матеріальної та соціокультурної віддачі від туризму можливе лише у тому разі, коли існує уповноважений урядовий орган, який займається виключно спеціалізованими питаннями розвитку туристської сфери. Наслідком усвідомлення проблем, що виникли в українській туристській галузі, стала реорганізація у листопаді 2001 року цього комітету і створення Державного департаменту туризму. І нарешті, у квітні 2002 року Указом Президента України була створена Державна туристична адміністрація України. За короткий час її існування було чимало зроблено. Ця подія засвідчила активізацію політики держави щодо підтримки розвитку туризму, створення нових механізмів просування якісного національного туристського продукту. У 2002 році прийнято Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 роки, основною метою якої є посилення позицій України на міжнародному туристському ринку, привернення уваги світової спільноти до українського туристського продукту, залучення більшої кількості як іноземних, так і внутрішніх туристів до подорожей нашою країною, збільшення надходжень до державного бюджету. На основі цього програмного документа прийнято і ряд регіональних програм розвитку окремих туристичних центрів. Аналіз стану активного туризму в Україні наприкінці 90-х рр. минулого століття свідчить про те, що для стабілізації ситуації та подальшого його розвитку необхідна була консолідація зусиль туристської громадськості країни у створенні потужної громадської організації як авангарду туристського руху. Ураховуючи існуючі реалії, з метою покращення ситуації туристсько-спортивна громадськість у вересні 2000 року на Установчому з’їзді у Вінниці створила всеукраїнську громадську організацію – Федерацію спортивного туризму України, завданням якої було визначено всебічне сприяння підвищенню статусу активного туризму, а також вітчизняної туристичної галузі. Діяльність Федерації мала служити всебічному гармонійному розвитку особи, зміцненню здоров’я населення, культурному і духовному розвитку громадян України. Було розроблено та затверджено Програму діяльності Федерації активного туризму України на 2001-2005 рр. Програма стала стрижнем усієї діяльності Федерації. Нині в осередках Федерації найбільше комісій з пішохідного туризму – 22, далі йдуть комісії з гірського та водного туризму – по 19, велосипедного – 15, спелеологічного – 14, лижного – 12, вітрильного – 4. Окрім того, за перші два роки діяльності Федерації значно зросла кількість всеукраїнських та регіональних змагань зі спортивного туризму. Слід зазначити, що в останні роки активному туризму як ефективному засобу залучення населення до здорового способу життя стало приділятися значно більше уваги з боку органів державної влади. Таким чином, можна констатувати, що за 2001-2003 рр. активний туризм не тільки вийшов із кризової фази у своєму розвитку, а й став визнаним і в регіонах, і взагалі в Україні видом відпочинку. За 2003-2005 роки прийняті зміни у національному законодавстві щодо регулювання діяльності туристських підприємств та організацій, готельного бізнесу, інвестиційної діяльності. Зокрема, у жовтні 2004 року за рекомендацією Європейської туристської комісії прийнято рішення щодо залучення іноземних інвестицій у розвиток готельної індустрії України, зокрема, на встановлення гірськолижного витягу у Карпатському регіоні. Скасовано дискримінаційний готельний збір, надано можливість для інвестування шляхом концесійної діяльності при будівництві та експлуатації туристських об’єктів, встановлення рівних цін на послуги, що надаються як українцям, так і іноземцям. Активний розвиток туризму актуалізував проблему підготовки туристичних кадрів. Як відомо, спочатку це були дворічні курси. Але сама дійсність змусила піднести освіту фахівців на вищий рівень. Міністерством освіти і науки України разом з Держтурадміністрацією України та Асоціацією навчальних закладів України туристичного і готельного профілю вперше в Україні було ініційовано і введено окремий напрям підготовки фахівців – «Туризм» та розроблений і зареєстрований у Мін’юсті галузевий стандарт вищої освіти за цим напрямом. Відтепер запроваджено підготовку за трьома спеціальностями, до Класифікатора професій введена 31 професійна група для галузі туризму і готельного господарства, чого раніше не було. Сьогодні в Україні майже кожен ВНЗ готує таких спеціалістів. Але тільки близько 10 % реалізовують себе в туристській сфері. За такого відбору туризм не повинен мати жодних проблем – дуже перспективна й неосвоєна галузь, необмежений лекторат (Мюре: кожна людина – потенційний турист), підвищений попит на туристичні подорожі тощо. Але практика доводить, все ж таки у туристській галузі України існує багато проблем, і серед них такі, які найдосвідченіші практики та затяті ентузіасти поки що не в змозі розв’язати. Зараз підготовкою кадрів для туризму і готельного господарства в Україні займається близько 130 навчальних закладів. Багато це чи мало? До речі, у Китаї їх налічується 845. Справа не у кількості закладів, а в якості навчання, у тому, що пропонують ці навчальні заклади. Поки що певна кількість навчальних закладів, що готують фахівців туризму, не мають необхідної для цього матеріально-технічної бази, навчально-виробничих лабораторій, підручників і посібників, а головне – викладачів-професіоналів. Дуже повільно розвивається галузева наука. І це в той час, коли за кордоном регулярно проходять наукові конференції з питань туризмології. Проблем, які потребують вирішення, чимало. Питання про види туризму й досі залишається досить невирішеним; існують багато його трактовок, часто досить різних. Нова систематика видів туризму це той новий черговий поворот реорганізації: у квітні 2005 року утворено Міністерство культури і туризму, на яке покладено завдання з реалізації державної політики в сфері туризму. У цілому це є позитивним явищем. Але ні в кого не викликає сумніву твердження, що для сталого розвитку туристської галузі потрібна стабільність, наукова прогнозованість, передбачуваність. А коли за останні 15 років орган державного управління цією сферою зазнав не менше дев’яти реорганізацій, то про які іноземні інвестиції у галузь може йти мова? Зарубіжні туристські оператори стурбовані ситуацією щодо політики держави і уряду стосовно туризму: чи приділятиметься туризму належна увага та підтримка? З огляду на вищезазначене, потрібно, щоб новий орган виконавчої влади в галузі туризму був сильною внутрішньою структурою в системі міністерства, який би з боку держави справляв вагомий вплив на регулювання цієї індустрії. Для цього він повинен мати окремий бюджет у структурі Міністерства культури і туризму, відповідні повноваження, власну колегію, до складу якої ввійдуть справжні професіонали. Слід зазначити, що саме туризм в Україні відіграв свою роль, хоча і не повною мірою, у стабілізації української економіки. Починаючи з 2001 року основні показники галузі стрімко зростають. Так, протягом останніх років щорічний приріст кількості туристів, які відвідали Україну, становив 15-20 відсотків. У цей же період обсяг споживання туристських послуг з року в рік збільшувався і у 2004 році досяг майже 35 млрд грн.. Сьогодні на постійній основі в Україні у галузі туризму працюють понад 200 тис. осіб і близько 1 млн осіб сезонно, що свідчить про нагальну необхідність збільшення кількості робочих місць у цій сфері. Для порівняння: в індустрії туризму у Німеччині зайнято 2,3 млн осіб (10% загальної зайнятості), що еквівалентно кількості робочих місць у машинобудуванні, металургійній галузі та торгівлі; в Іспанії – 1,4 млн осіб (9,1 % загальної зайнятості). Керуючись програмними завданнями, визначеними Президентом України В. Ющенком щодо боротьби з бідністю, зокрема проектом створення 5 млн додаткових робочих місць, треба підкреслити, що саме туризм має великі можливості стосовно збільшення зайнятості населення, активізації підприємництва, зростання обсягу виробництва товарів та послуг. Але для цього потрібна державна підтримка, визнання пріоритетності галузі не на словах, а на ділі, у тому числі й у питаннях щодо побудови її управлінської вертикалі. Розбудова туризму в Україні – це клопітка робота, яку можна успішно здійснювати тільки спільними зусиллями міністерств і відомств, що причетні до цієї індустрії. Як підкреслюється у Гаазькій декларації по туризму (1989 р.), потрібно, щоб « туризм складав частину комплексного плану розвитку країни поряд з іншими пріоритетними секторами: сільським господарством, промисловістю, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням, освітою і т. ін.». Тому вважаємо за доцільне, щоб Кабінет Міністрів України консолідував зусилля міністерств і відомств, їхні фінансові та матеріально-технічні можливості зі створення інфраструктури туризму, а Верховна Рада України забезпечила законодавчу базу. Без сумнівів, перед новим органом виконавчої влади в галузі туризму стоять гострі проблемні питання, які спільно з іншими відомствами треба наполегливо й професійно вирішувати в уряді. Серед них: 1. невизначеність з перспективами розбудови курортної сфери на державному рівні. Відсутність генеральних планів забудови у більшості курортних та рекреаційних територій значно ускладнює роботу з потенційними інвесторами. Вочевидь, потрібно розробити Державну програму розвитку курортів; 2. відпрацювати механізм створення сприятливих умов для залучення інвестицій, спрямованих насамперед на будівництво нових та реконструкцію діючих об’єктів туристської та курортно-рекреаційної сфер, сприяти спрощенню процедури узгодження інвестиційних проектів; 3. прийняти комплексне рішення відносно виділення земельних ділянок під будівництво готелів та інших об’єктів туристичної інфраструктури; 4. реалізувати комплекс заходів для розвитку масового внутрішнього туризму, насамперед соціального туризму, як чинника підвищення якості життя громадян України; 5. розбудувати туристську інфраструктуру за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та систему безпеки туристів; 6. розширювати діяльність в Україні міжнародних готельних мереж, підтримувати ділові ініціативи, спрямовані на створення у країні готельних мереж економ-класу; 7. активізувати процедуру подальшого спрощення візового режиму для туристів з країн Європейського Союзу та інших економічно розвинутих країн; 8. сприяти розвитку дитячого, молодіжного, сільського туризму в Україні; 9. задіяти та ефективно й раціонально використовувати пам’ятки культурної спадщини для розвитку туризму. На XV Генеральній асамблеї ВТО, що відбулася у жовтні 2003 року в Пекіні, було прийняте рішення про проведення у листопаді 2004 року в м. Києві п’ятого Міжнародного форуму ВТО для парламентарів і представників місцевих органів влади на тему «Ефективне законодавство, державна політика і самоврядування: ключові інструменти забезпечення глобального успіху туризму». На жаль, цей форум не відбувся у визначені строки. Сьогодні потрібно повернутися до цього питання на рівні Верховної Ради України, узгодити з ВТО дату проведення цього заходу. Необхідно не втратити професійні кадри, які працювали в Державній туристичній адміністрації України і мають великий досвід управлінської роботи. Окрім цього, важливо зберегти структурні підрозділи по туризму на місцях – в АР Крим, областях, містах, районах, тобто там, де вони були вже створені за часів існування Держтурадміністрації. Новому органу влади в галузі туризму треба закріпити й продовжити роботу з метою створення місцевих підрозділів по туризму в перспективних районах України, що володіють значним туристсько-рекреаційним потенціалом. Отже, розвиток туристичної справи в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах усієї індустрії туризму країни. Активний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в Україні, сталих видових туристичних ринків. 7. Спелеотуризм в Україні. Спелеологічний туризм, як вид спортивного туризму, розвивається в Україні протягом багатьох десятиліть і у своєму розвитку тісно пов'язаний з карстологією та спелеологією, пошуком та дослідженням печер. Саме завдяки розвитку спелеотуризму, пошуку нових та дослідженню вже відкритих печер в Україні на сьогодні проведено туристсько-спортивну класифікацію та в певній мірі досліджено значну частину відомих печер. Україна на рідкість багата на печери. Більш як 1100 печер різного типу від невеликих до гігантських за розмірами відомі на сьогодні в Україні. Кримські гори можуть запропонувати для огляду й обстеження більше восьмисот печер. Практично кожен бажаючий може скористатися з унікальної можливості відкрити для себе красу загадкового підземного миру гірських масивів. Пройшовши підземні, з елементами екстрима, маршрути, можна побачити підземні озера й ріки, почути шум підземних водоспадів, оцінити красу квітів, створених вигадливими за формою кристалами, помилуватися скрупульозно створеними природою сталактитами й сталагмітами, які тягнуться друг до друга й місцями з'єднуються й утворять колони. В юрських вапняках Кримських гірських масивів Карабі-Яйла, Довгоруківська Яйла, Чатир Даг, Ай-Петрінська Яйла, Карадагський Ліс карстовими водами створені провалля у сотні метрів глибиною з підземними залами, річками, озерами та сифонами. На Карабі-Яйлі найбільш цікаві комбіновані печери Солдатська (глибина 508 м, довжина – 2100 м, категорія трудності – 4Б) та Нахимовська (глибина – 338 м, довжина – 460 м, категорія трудності – 3А), а також вертикальні печери Дружба (глибина 270 м, категорія трудності 3А) та Молодіжна (глибина 260 м, категорія трудності 2Б). На Довгоруківській Яйлі найбільш відомою є унікальна пам’ятка природи багатоярусна печера Кизил-Коба (довжина 13850 м, категорія трудності 4Б). З комбінованих печер цікаві Мархосар (глибина 110 м, довжина 1150м, категорія трудності 2Б) та Провал (глина 104 м, довжина – 1150м, категорія трудності 2Б), Чатир-Даг – чудовий навчальний полігон, де є можливість оволодівати різною технікою спелеологічних сходжень. Різноманітними маршрутами відома вапнякова шахта Бездонний колодязь (глибина 195 м, довжина 410 м, категорія трудності 2Б). Печера Хід Конем цікава своїми просторими глибокими колодязями та вузькими складними переходами між прямовисними схилами (глибина 213 м., категорія складності 3А). Надзвичайно цікавими екскурсійними об’єктами є печери Мармурова та Еміне Баір Хосар.На Ай-Петрінскій Яйлі та у Карадагському Лісі найбільш значними є вертикальні печери Каскадна (глибина 1500 м, довжина 630 м, категорія трудності 3Б) та Вдовіченка (глибина 196 м, довжина 250м, категорія трудності 3А). Заслуговують на згадку печери Пастушья (глибина 155м, категорія трудності 2Б) та Севастопольська (глибина 200м, категорія трудності 2Б). Печери Поділля – це нескінченні підземні лабіринти. Саме тут у неогенових гіпсах розташовані друга у світі за довжиною печера “Оптимістична” (довжина 157000м, категорія трудності 2Б), гігантський лабіринт печери “Озерної” (довжина 107000м, категорія трудності 2Б-3Б). Озерна печера, Тернопільська обл.