Демографія Узбекистану

Загальна інформація

Республіка Узбекистан, в адміністративно-територіальному плані складається з Республіки Каракалпакстан, 12 областей, 162 районів і 118 міст, і за загальною чисельністю населення займає третє місце серед країн, що входять до складу СНД, поступаючись лише Росії та Україні. Характерною особливістю Узбекистану є високі темпи приросту населення. У цьому відношенні Республіка Узбекистан поступається тільки Таджикистану, випереджаючи всі інші держави ближнього зарубіжжя. Якщо за період з 1897 по 1993 роки чисельність населення колишнього СРСР зросла менше ніж в 2 рази, то по Узбекистану цей показник склав більше 5,5 разів.

Приріст населення

Збільшення чисельності населення Узбекистану відбувається під впливом ряду причин: історичних, соціально-економічних і особливо характерних для республіки, демографічних чинників. У свою чергу ці чинники безпосередньо пов'язані між собою.

Рівномірний ріст чисельності населення Узбекистану відбувається протягом багатьох років. Але відзначалися періоди, коли така тенденція в деякій мірі була порушена, наприклад, у 1941-1945 роках. Мобілізація військовозобов'язаного населення на фронт викликала різке скорочення демографічної бази його відтворення. Негативне демографічне відлуння війни позначається і в наші дні.

Як підтверджують статистичні дані, найвищі темпи зростання чисельності населення республіки за всю її історію випадають на сучасний етап, коли середньорічний приріст чисельності населення досягає 3-3,5 відсотки. За останні три десятиліття чисельність населення Узбекистану зросла майже на 12 млн чоловік, коли за попередній такий самий період — на 3,5 млн. Постійне випередження інших республік СРСР в плані темпів зростання населення супроводжувалось систематичним збільшенням питомої ваги Узбекистану в загальній чисельності населення пострадянського простору. Так, якщо в 1926 році в Узбекистані проживало трохи більше 3 відсотків населення країн, що входять тепер до складу СНД, то нині цей показник становить більше 7 відсотків.

Високий рівень природного приросту населення в республіці — наслідок збереження тенденції високої високої народжуваності і низької смертності.

Розміщення населення та щільність

Населення республіки розміщено по території нерівномірно, і за середньою щільністю населення Узбекистан знаходиться попереду ряду країн СНД, випереджаючи за цим показником інші республіки Центральної Азії. У зв'язку з швидким зростанням чисельності населення щільність його на кожен квадратний кілометр території на початок 1993 року зросла в порівнянні з 1959 роком майже в 3 рази і складає в середньому 48,5 особи.

У зв'язку зі специфічними особливостями природних умов — гористість, пустельність клімату — в Узбекистані об'єктивно склалася концентрація населення головним чином в оазисах. У пустельних районах республіки щільність населення дуже низька. У Каракалпакстані вона становить 8,1, в Навоїйській області — 6,5 людини на кожен квадратний кілометр території.

Говорячи про щільність населення, необхідно підкреслити, що окремі області Узбекистану за цим показником випереджають всі інші регіони СНД. Серед 164 адміністративних одиниць (країв, областей, автономних областей), що входять до складу СНД, всього в шести областях середня щільність населення на кожен квадратний кілометр території становить більше 150 чоловік, п'ять з них — це області Узбекистану. А Андижанська область за щільністю населення випереджає навіть таку густонаселену область, як Московська, і займає перше місце серед регіонів СНД. Середня щільність населення в Андижанській області 452,1 людини на кожен квадратний кілометр площі, а в Московській області — 334,5 людини. В Андижанській області, що займає менше 1 % території республіки, проживає 9 % всього населення Узбекистану. Щільно заселена в межах республіки і Ташкентська область. Тут середня щільність населення на один квадратний кілометр площі становить 279,3 людини, тобто в 6 разів більше, ніж у середньому по республіці. Така висока щільність населення в цій області пов'язана перш за все з розташуванням тут значної кількості великих промислових підприємств і міських поселень. При цьому велике місце належить Ташкенту — найбільшому з міст Центральної Азії. У розрахунку на 1000 осіб Республіці Узбекистан у 1992 році природний приріст склав 26,6 людини, тобто більш ніж в 4 рази більше, ніж у країнах СНД.

Урбанізація

В Узбекистані відбувається, хоча і не дуже швидкими темпами, процес урбанізації, тобто зростає число міст, підвищуються їх роль і значення в соціально-економічному розвитку республіки, збільшується чисельність міського населення. У порівнянні з 1939 роком число міст Узбекистану зросла майже в 5 разів.

Тенденція зростання абсолютної чисельності міського населення республіки продовжується, проте за останні роки питома вага міського населення в загальній чисельності населення не тільки не збільшується, а навпаки, дещо знижується. Так, якщо, за даними 1979 року, міське населення склало 41,2 відсотка, в 1989 році — 40,7, то в 1993 році — 39,4 відсотка. Це пов'язано, по-перше, з тим, що природний приріст сільського населення набагато вищий міського і, по-друге, за останні кілька років не відбувається штучного переведення окремих сільських населених пунктів у ранг міських поселень.

В Узбекистані за період з 1940 по 1993 рік чисельність сільського населення збільшилася більш ніж у 2,5 рази (з 4945 тис. у 1940 році до 13144 тис. у 1993 році). Цим республіка різко відрізняється від ряду регіонів колишнього СРСР, де чисельність сільського населення постійно скорочується, головним чином за рахунок міграції в міста.

Дуже високими темпами зростає населення столиці республіки — міста Ташкента. Якщо в 1939 році в Ташкенті проживало 556 тис. осіб, то на початок 1994 — 2121 тис. осіб. У 1939 році по загальній чисельності населення Ташкент посідав восьме місце в СРСР, тепер вийшов на четверте в СНД, поступаючись таким великим містам, як Москва, Санкт-Петербург та Київ. Велика роль у процесі урбанізації республіки відводиться таким стародавнім містам, центрам культури і цивілізації, як Самарканд, Бухара, Андижан, Фергана, а також порівняно молодим промисловим і культурним центрам — Алмалику, Ангрену, Навої, Зарафшану, Чирчику та іншим.

Міграція

У зростанні чисельності населення того чи іншого регіону певну роль грають міграційні процеси. Розмах будівництва за роки довоєнних п'ятирічок, а також землетрус 1966 в місті Ташкенті, розвиток продуктивних сил викликали великий міграційний приплив до Узбекистану з інших регіонів. Найбільший потік мігрантів спостерігався з Росії, України, Казахстану, інших районів. Проте за останні 10-15 років в міграційному процесі відбулися значні зміни і тепер в республіці сальдо міграції є негативним.

В даний час для Республіки Узбекистан характерна маятникова міграція, тобто пересування населення із сіл у міста протягом доби. Це пов'язано, перш за все, з роботою чи навчанням мешканців сіл у містах. В цьому відношенні особливо виділяються Ташкентська (головним чином місто Ташкент), Андижанська, Ферганська області, в містах яких широкий розвиток одержали різні галузі промисловості. Маятникова форма міграції сприяє підвищенню рівня зайнятості сільських жителів, їх культури, поліпшенню взаємин міст і сіл.

Узбекистан — багатонаціональна республіка. В даний час, за даними перепису населення 1989 року, тут проживають представники понад 130 націй і народностей. Основну масу населення складають узбеки, частка яких у загальній чисельності населення систематично збільшується.

Тенденція високого темпу приросту чисельності населення республіки буде продовжуватися і в перспективі. За попередніми підрахунками, проведеними Держкомстатом колишнього Союзу з використанням статевовікової структури населення, показників таблиць народжуваності і смертності і певною мірою рівня міграційного процесу, чисельність населення Узбекистану за чверть століття, тобто, до 2015 року зросте більш ніж в 1,5 рази і складе 36 333 тис. чоловік. Чисельність населення в працездатному віці за цей період зросте майже в 2 рази: з 10 137 тис. чоловік у 1990 році до 19 884 тис. — в 2015 році.