2.2. «Протестантська етика і дух капіталізму» м. Вебера

Над рукописом «Протестантська етика і дух капіталізму» М. Вебер працював протягом 1903 - 1904 років. Такі досить стислі строки певною мірою зумовлені прагненням «підготувати», як він сам говорив, часопис «Архів соціальних наук і соціальної політики», у якому двома поданнями було надруковано цю працю. „Заголовок цієї книги містить поняття «дух капіталізму», що звучить дещо претензійно. Що воно має означати? Перша ж спроба «дефініції» цього поняття наштовхується на труднощі, які випливають із самої суті нашої дослідницької мети. Коли б узагалі міг існувати той об’єкт, для якого таке визначення мало б певний сенс, то ним міг би бути лише якийсь «історичний індивід», тобто комплекс реально існуючих історичних зв’язків, що їх ми об’єднуємо в одне поняття з погляду їх культурного значення. Однак оскільки зміст такого поняття має бути пов’язаний насамперед з індивідуальною специфікою певних історичних явищ, то воно не може бути визначене згідно з правилом «genus proximum, differentia specifica» (тобто виокремлене), а навпаки, його потрібно скомпонувати з окремих складових частин, узятих з історичної дійсності. Остаточне теоретичне визначення об’єкта нашого дослідження можливе лише по його завершенню; інакше кажучи, лише у самому ході дослідження (і це буде одним з його важливих результатів) ми дійдемо висновку, яким чином найкраще, тобто найадекватніше щодо точки зору, яка нас цікавить, сформулювати те, що ми розуміємо під «духом капіталізму». Ця точка зору, зі свого боку (про що йтиметься далі), не є єдиною можливою в ході аналізу тих історичних явищ, які ми тут розглядаємо. З інших точок зору «істотними» могли б бути інші риси цього чи будь-якого іншого історичного явища - з чого випливає, що під «духом» капіталізму можна і потрібно розуміти не обов’язково лише те, що істотне для нас і для нашого бачення проблеми. Ця обставина пов’язана і з самою суттю «утворення історичних понять», методичне завдання якого полягає не у підведенні історичної дійсності під абстрактні родові поняття, а у виокремленні конкретних зв’язків, що завжди зберігають свій індивідуальний відтінок [3, с. 259]. Якщо все ж таки спробувати визначити той об’єкт, про аналіз і історичне пояснення якого йтиме мова далі, то - принаймні на даному етапі - таке визначення матиме характер не «дефініції» в точному значенні цього слова, а скоріше певного попереднього пояснення того, що ми маємо на увазі, говорячи про «дух» капіталізму. Таке пояснення справді потрібне для того, щоб зрозуміти, що є предметом даного дослідження. З цією метою ми звернемося до одного з документальних свідчень прояву такого «духу», де майже з класичною ясністю відбито те, що нас цікавить, - і водночас цей документ має перевагу, що він не має ніякого прямого відношення до релігійних уявлень і, отже, не містить жодних сприятливих для нашого дослідження передумов. Цей документ проголошує: «Пам’ятай, що час - це гроші; той, хто щодня міг би заробляти десять шилінгів, однак півдня гуляє або ледарює вдома, той мусить - хоча б він витрачав на себе всього лише шість пенсів - враховувати не лише ці витрати, а й те, що він зверх цього витратив чи, вірніше, викинув ще п’ять шилінгів. Пам’ятай, що кредит - це гроші. Той, хто залишає у мене свої гроші ще на деякий час після того, як я мав би з ним розрахуватися, той дарує мені проценти або стільки, скільки я протягом цього часу можу виручити за їх допомогою. А це може складати досить значну суму - особливо коли людина має добрий і солідний кредит і вміло користується ним” [3, с. 261]. Безпосереднім поштовхом до її написання стало знайомство М. Вебера з опрацьованим його учнем М. Оффенбахером статистичним матеріалом, який свідчив про перевагу протестантів серед баденських фінансистів, підприємців та кваліфікованого робітництва. Дані освітньої статистики Бадена, Баварії, Вютемберга, Рейнських земель і Угорщини також говорили про те, що число осіб протестантського віросповідання серед тих, хто отримав вищу і середню технічну освіту, значно більше, ніж число католиків та представників інших конфесій. Вчений надав цим фактам принципового значення. Зіставивши їх із своїми особистими спостереженнями під час вивчення становища сільськогосподарських робітників у Східній Пруссії, М. Вебер висунув кілька гіпотез щодо причин, які спонукають протестантів надавати більшого, порівняно з католиками, значення таким фактам, як рівень своєї професійної кваліфікації, рівень заробітку і соціальний статус у цілому. Найбільш переконливим йому видалось припущення щодо існування певної внутрішньої «вибіркової спорідненості» між догматичними засадами протестантизму (особливо його аскетичних різновидів) і тим, що Веберів колега і опонент, відомий економіст В. Зомбарт, називав «духом капіталізму» [1, c. 150]. Таким чином «протестантська етика», «дух капіталізму» і сам капіталізм як економічна система виступають, за М. Вебером, як явища «вибірково споріднені». Це означає, що між ними можна віднайти певну смислову адекватність - що не дає, водночас, підстав розглядати їх як ланки причинно-наслідкових зв’язків і вважати протестантизм за причину капіталізму чи навпаки. Кожне із цих явищ має власний смисл і власну логіку розвитку. Флоренція доби Відродження, підкреслював М. Вебер, була центром тодішнього капіталістичного розвитку, ринком грошей і капіталів усіх великих держав того часу - однак її життя ще не було пройняте духом капіталізму. Водночас цей дух панував серед жителів провінції Пенсільванії XVIII ст., де не було ні скільки-небудь значної промисловості, ні великих банків [1, с. 153]. Схилившись на бік Реформації, населення багатих західноєвропейських міст відчуло не знану раніше «духовну тиранію» - однак терпіло її, не зменшуючи свого прагнення до нагромадження капіталів, і т. ін. Зрозуміло, що відому тезу про «надбудову як відображення базису» М. Вебер розглядав як надто сильне спрощення неймовірно складних взаємозв’язків між матеріальними і духовними, об’єктивними і суб’єктивними чинниками історичного розвитку. Праця М. Вебера спрямована не на обґрунтування того чи іншого варіанта філософії історії, а на розв’язання чисто емпіричної проблеми - пояснення механізмів впливу релігійних мотивацій особистості на її економічну поведінку. Визначаючи глибоку внутрішню несумісність між економічним раціоналізмом і відверто ірраціональними мотивами поведінки людини, яка прагне потойбічного спасіння, дослідник на основі фактичного документального матеріалу показує, як внутрішня логіка розвитку аскетичного протестантизму - зокрема його вчення про предестинацію - стимулювала формування уявлень про професійне покликання і професійну самореалізацію, під впливом яких складався новий стиль життєвої поведінки економічно активних верств населення. Протестантська етика не була причиною появи капіталізму як раціонально орієнтованої економічної системи, вона її не творила і не могла створити; однак вироблені ідеологами Реформації нові цінності сприяли «прориву» системи традиціоналістських уявлень про сенс людського життя і роль у ньому економічних чинників. А це, зі свого боку, сприяло утвердженню у масовій свідомості нових, відмінних від традиційних понять про професію, працю, дисципліну та ін., без яких неможливе нормальне функціонування сучасних економічних інститутів. Не забуваймо і про те, що у «Протестантській етиці» йдеться насамперед про релігійний, духовний родовід капіталістичної економіки, про її давні і сьогодні вже ґрунтовно призабуті корені. У міру того, як ця економічна система утверджувала себе, ці корені поступово відмирали і сама пам’ять про них пригасла. Сучасне господарське життя, писав М. Вебер на початку нашого сторіччя, як і вся сучасна культура, вже дуже далеко відійшли від духу аскези. Вони, як правило, відверто орієнтовані на зовнішні світські блага, і лише уявлення про «професійний обов’язок» несе на собі певний відблиск давніх релігійних ідей. Варто згадати також і ту обставину, що пуританська система цінностей, найбільш адекватна духові капіталізму, сама по собі вельми неоднозначна, і пряме наслідування її може привести до висновків, які важко узгодити з гуманністю. М. Вебер і не приховує цієї обставини, тому його окремі репліки на адресу капіталізму не поступаються у своїй гостроті Марксовим. Однак не забуваймо й того трагічного досвіду нашого сторіччя, який показав, що спроби насильницьким шляхом «відмінити» капіталізм чи якось його «обійти» ведуть до наслідків у стократ жахливіших, аніж ті, про які вели мову К. Маркс і М. Вебер. У ряді своїх пізніших праць М. Вебер ставив за мету глибше вивчити ті причини, внаслідок яких вчення про світську раціональну аскезу змогло виникнути саме в рамках західного християнства. Він доходить висновку, що це пов’язано з певними особливостями самої Християнської релігії та специфікою її вкорінення у господарське і культурне життя Заходу. Кожна із впливових світових релігій, до числа яких належить і християнство, має своїй специфічну господарську етику - систему приписів, які визначають ставлення віруючого до праці, матеріальних цінностей, багатства і т. ін. Зміст таких приписів, як правило, має аскетичне спрямування. Кожна зі світових релігій визнає, що порівняно з Божою досконалістю світ завжди недосконалий, тому поведінка того, хто прагне спасіння, повинна якоюсь мірою бути, як кажуть, «не від світу цього». Кожна зі світових релігій на свій лад встановлює напрямок і міру такого дистанціювання від світу. Певну роль тут відіграє і такий фактор, як соціальна позиція носіїв того чи іншого віровчення - тих, серед кого воно найбільш поширене [1, с. 158].