3.Особливості модернізації
Головне заняття жителів — сільське господарство. Ремеслами в 1895 році займалося 69 399 людей. За даними 1886, кустарними промислами займалося більше 6 тис. чоловік. У Проскурівському, Ольгопольському і Балтському повітах селяни деяких сіл займалися шиттям кожухів і кожушків, виробом овчин і шкіри і шиттям чобіт. У Вінницькому, Летичівському і Ольгопольському повітах існувало гончарне виробництво, в останньому — також вироблялися дерев'яні вироби; у Ямпольському — тесання каменів. Всіх фабрик і заводів в 1896 р. було 5 171, з 28 501 робітниками.
У губернії на межі з Австрією були 2 митниці — Гусятинська та Ісаковецька, Гуківська застава і Сатановський перехідний пункт.
Залізниць було 565 км., поштових доріг — біля 12 тис.км., поштових станцій — 50, з 715 кіньми. Ґрунтових доріг — 3 307 км.
Землевласники розводили головно яблука, груші і сливи, місцями і «волоські горіхи»; вишні і черешні стояли на другому плані; нерідкі персики і абрикоси; айва зустрічалися переважно в Балтському повіті. У селян переважали сливи і вишні. З ягід землевласники розводили полуницю, малину, смородину, аґрус. Кизил росте в дикому вигляді на південних кам'янистих схилах і стрімчастих берегах річок і струмків басейну Дністра. Дико ростуть також барбарис і терен. Виноград розводився головно в прибережній смузі Дністра. Виноробство існувало в Ольгопільському, Балтському, Ямпільському і Новоушицькому повітах.
3.1. Особливості модернізації у Могилів-Подільському.
З другої половини XIX століття, з розвитком судноплавства на річці Дністер, Могилів-Подільській став центром хлібної торгівлі в Подністров'ї. Пристань у Могилеві відносилась до числа трьох найбільших на Поділлі, що перетворила місто на один із найжвавіших торгових центрів Правобережної України. У 1861 році у місті нараховувалося 1,5 тис. чол., що належали до купецького стану, — це більше, ніж у будь-якому іншому місті Подільської губернії. Могилівські купці контролювали товарні потоки, що йшли Дністром із Поділля та Галичини до Одеського морського порту (ліс, хліб, борошно, вапно, спирт, сухофрукти, шкіри тощо). Міська торгівельна мережа нараховувала 9 магазинів та 324 лавки, до того ж, Могилів мав права на проведення щорічно двох двотижневих ярмарок. Крім торгівлі жителі Могилів-Подільського займались різними видами ремесел, у 1861 р. у місті нараховувалось 1166 ремісників, які представляли 25 спеціальностей. Найбільше було шевців (383 чол.), чоботарів (222), кравців (123), бондарів (93). Промисловість у середині ХІХ століття була незначною — діяло 2 тютюнових, 4 сально-свічкових, 8 шкіряних підприємства, одна салотопня та одна миловарня. Важливими подіями для Могилів-Подільського стали: поява у 1861 році телеграфного сполучення, розробка та затвердження у 1873 році плану розвитку та забудови міста, відкриття у 1880-81 роках реального училища. [1]
Стрімкого розвитку місто набуло після прокладання залізниці: у серпні 1892 році стала до ладу залізнична ліня Жмеринка — Могилів, а у грудні 1893 року Могилів — Окниця — Новоселиця. Це сприяло розвитку промисловості — були відкриті чавуноливарний і механічний завод (1897 р.), два парових млини (1892 та 1894 рр.) тощо. Зросло населення міста, яке згідно з переписом 1897 року склало 22315 мешканців (четвертий показник у Подільській губернії після Кам'янця-Подільського, Вінниці та Проскурова).[2] На початку XX століття населення міста складало вже близько 32 тис. чоловік (1910 р.), й продовжувало збільшуватись завдяки переселеню селян з довколишніх сіл, що переїздили до міста у пошуках роботи. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття у Могилів-Подільському сформувався сталий гарнізон, для якого у 1893-94 роках було спорудженно військове містечко. Від 1895 року в місті квартирував 73-й піхотний Кримський полк, а перед початком Першої світової війни — 48-й піхотний Одеський полк та 16-й Донськой козачий полк.