4). Скульптура в античній греції класичної доби шумук а.О.

Культура Античної Греції стала першим, найважливішим каменем у споруді Західної культури. Ще в епоху неоліту відбулось формування засад амбівалентної єдності світової культури (Східної і Західної культур). Революційний за своєю суттю перехід від збирання і полювання до раннього землеробства завершився становленням двох типів господарювання на землі. Перший тип раннього землеробства, який базувався на іригації, виник в долинах великих річок планети - Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, Хуанхе. Він став фундаментом становлення Східної культури. В Європі, де не відчувалося ніколи нестачі вологи для ґрунту, утвердився культурно-господарський тип, який базувався на автономній землеробській родині. Автономна землеробська родина зумовила устійнення найважливіших рис Західної культури.

Першим результатом розвитку культурно-господарського типу, що базувався на іригаційному землеробстві, стало виникнення ранніх цивілізацій Стародавнього Єгипту і Стародавньої Месопотамії. Згодом дав свій результат у культурно-господарський тип, який у своїй основі мав автономну землеробську родину. Спочатку це була Крито-Мінойська, Крито-Мікенська культура, а згодом сформувалася культура Античної Греції як унікальне явище [1].

Антична Греція стала полем розгортання основних революційних процесів „осьового часу". Так, вже в період архаїки відбувся прорив від міфу до логосу, від міфологічної свідомості до раціонального способу осмислення буття в філософії Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена, Піфагора, Геракліта [2]. Саме в цей період мистецтво відособлюється від релігії і стає самодостатньою формою духовного освоєння дійсності.

Особливе місце в культурі давньої Греції відіграє скульптура. Поряд з театром скульптура виражала найбільш суттєву рису культури Еллади - її пластичність і чуттєвість. Космос в уявленні давніх греків - це об'єктивна, гармонійна, досконала цілісність, яку можна порівняти з красивим і пропорційним тілом атлета-олімпіоніка. Саме тому через всю культуру греків червоною ниткою проходить інтерес до людини, як гармонійної єдності духовного і тілесного.

Архаїчна Греція залишила чимало зразків скульптурного мистецтва. Зображення оголеного юнака-атлета („куроса") і юної дівчини в хітоні („кори") вже показують значні досягнення давньогрецьких художників [3]. Хоча тут ще зберігається статичність, або так званий „закон фронтальності". Митці ще не навчилися зображати внутрішній духовний світ людини. І тільки в класичну добу давньогрецька скульптура стає самодостатнім і неперевершеним культурним феноменом.

Своєї довершеності антична скульптура досягла в творчості видатного художника античності скульптора Поліклета Старшого із Аргоса. Художник спеціалізувався на зображенні атлетів, переможців Олімпійських Ігор (олімпіоніків). На жаль його твори дійшли до нас в копіях, але й копії вражають глядача силою художнього вираження. Поліклет був не тільки художником, але й теоретиком мистецтва скульптури. Фрагменти, що збереглись, з його трактату „Канон" вивчалися багатьма поколіннями скульпторів.

Поліклет увів у мистецтво скульптури „контрапост" - художній прийом, коли одна частина фігури динамічна, інша - статична. Найвідомішим твором грецького митця стала скульптура „Доріфор" (Списоносець). Тут художник втілив своє бачення ідеальних пропорцій людського тіла, які повинні перебувати в числовому співвідношенні. Числові співвідношення, згідно з вченням давньогрецького філософа Піфагора, здатні виражати космічну гармонію. Отож, у скульптурі глядач може бачити атлета, який неквапом йде, тримаючи в лівій руці над плечем спис - знаряддя спортивних змагань. Композиція ритмічна, а в її основі лежить принцип асиметрії. Цей принцип виражено наступним чином. Правий бік композиції - опорна нога і права рука, що вільно звисає вздовж тулуба - статичні, але в них відчувається зарядженість міццю і енергією. Ліва нога, що знаходиться позаду і рука зі списом порушують спокій, хоча й виглядають дещо розслаблено. Сучасні фахівці вирахували ідеальні параметри фігури. Зріст атлета становив 178 см, об'єм шиї - 44 см, грудей - 119 см, біцепса - 38 см, талії - 93 см, передпліччя - 33 см, зап'ястя - 19 см, сідниць - 108 см, стегна - 60 см, коліна - 40 см, гомілки - 42 см. „Доріфор" втілював також піфагорейський принцип „золотого поділу" (вся довжина так відноситься до більшої частини, як більша до меншої) [4].

Однак, більш важливими є художні і моральні цінності, які втілювала в себе скульптура „Доріфор". Глядач може бачити людину, яка позбулася всіляких страхів щодо своєї долі. „Доріфор" - це людина наділена гордою силою господаря світу природи. Списоносець - це втілення грека, упевненого у своїй фізичній і моральній правоті. Зображення життєрадісне, оскільки воно виражає світогляд спільноти, яка міцно взяла владу в свої руки і тішиться усвідомленням своєї правоти. Греки щойно відстояли свою свободу в боротьбі з персидськими загарбниками і були готові й далі відстоювати свої завоювання. „Доріфор" - це також втілення живої, природної краси, яка невіддільна від космосу, та й сама є відображенням космічної гармонії. Спокоєм, гідністю і силою віє від іншої знаменитої скульптури Поліклета „Діадумен" (атлет, що увінчує себе переможною пов'язкою) [5].

Таким чином, антична скульптура якнайповніше виражає найважливіші риси давньогрецької культури і світогляду еллінів.

5). Троя

Стародавній Шумер, на думку А. Кифішина, вплинув на культурне життя легендарної Трої, оскільки здійснене дослідником порівняльне дешифрування шумерських і троянських текстів засвідчило: «...Троянські написи епохи Трої ІІ мають очевидні ознаки спорідненості з протошумерськими» [4, с. 39].

Можливо, це суто географічні та лінгвістичні «випадковості»? Зовсім ні! Ці сумніви цілковито зникають після ознайомлення з результатами археологічних досліджень, проведених у Малій Азії / Анатолії (Троя!), Сирії (Угарит), на Кіпрі, Сардинії (Італія), в острівній (Крит, Родос) і материковій Греції та в Єгипті (Луксор).

Як вважає В. Клочко, характер знайдених та викарбуваних на рельєфах будинків і гробниць у вказаних вище країнах зразків зброї (круглі щити, списи і короткі, загострені з обох боків мечі) однозначно свідчить про її походження з Північного Причорномор'я (Сабатинівська версія трипільської культури, ІІ тис. до н.е.) [5].

А згадана вище Сабатинівська археологічна культура (ІІ тис. до н.е., епоха пізньої бронзи), як стверджує О. Білоусько, є прямою спадкоємицею середнього етапу (3600 – 3150 рр. до н.е.) трипільської культури [2, с. 132].

І у зв'язку з цим навряд чи можна вважати випадковістю той факт, що сучасна археологічна наука серед восьми основних локальних груп трипільської культури виокремлює і Троянівську [2, с. 80].

Своєю чергою, не зайвим буде нагадати таке свідчення археологів: Троя (грецькою – Ілліон) була заснована у ІІІ тис. до н.е., що значно пізніше, ніж виникла трипільська культура, котру, як відомо, історики виокремлюють починаючи з VІ тис. до н.е. [1; 2].

Археологічні розкопки свідчать про такі періоди існування легендарного міста: Троя І (3000–2500 рр. до н.е.), Троя ІІ (2500–2200 рр. до н.е.), Троя ІІІ (2200–2050 рр. до н.е.), Троя ІV (2050–1900 рр. до н.е.), Троя V (1900–1800 рр. до н.е.), Троя VI (1800–1300 рр. до н.е.), Троя VII (1300–1100 рр. до н.е.), Троя VIII (700–350 рр. до н.е.) [2, с. 112].

До речі, ще в 1903 р. (за 100 років до А. Кифішина) російський історик З. Рагозіна писала, що напівбожественний герой античних (грецьких) міфів Геракл є «перетвореним типом вавилонського (постшумерського. – В. Б.) Гільгамеша» [7, с. 236]. Отже, вже цитований нами шумеролог Кифішин своїми розшифровками лише підтвердив те, що неупереджені історики знали ще раніше!

 Але тут ідеться не лише про археологічну, лінгвістичну, а й релігійно-міфологічну спорідненість. Написи на одній з брил Кам'яної Могили, за свідченням дослідника, зберегли текст міфу про Троянську війну: про десятилітню війну двох родів, про царство мишей, про «вигнаних жінок» тощо [4, с. 59].

Змісти міфів дуже схожі, але шу-нунський текст, авторами якого були носії сурсько-дніпровської культури, є старшим щонайменше на дві тисячі років за відповідний троянський (античний) міф!

Чудасія: Трої ще немає, а міф про Троянську війну вже є?! Але якщо зважити, що троянці були вихідцями з України, то все стає на свої місця. Вони прийшли в Анатолію із своїми міфами й світоглядом, формами суспільного устрою та матеріальної культури.

Чому Троя?

У спорідненості українців-русів і троянців опосередковано можна переконатися, звернувшись до такої стародавньої літературної пам'ятки, як «Слово о полку Ігоревім».

Як відомо, Київська імперія (ІХ–ХІІ ст. н.е.) була полісною, або вічевою, монархією. У її політичній міфології традиційно акцентувалося на божественному походженні влади, в якій постать князя (як і жреця за язичницьких часів) була водночас і містичною (сакральною), і такою, що мала реальну політичну владу.

Зокрема, всі руські князі там іменуються Дажбожими онуками [12, с. 131–137]. Проте нас зацікавило інше. Власне князь Ігор у цьому стародавньому тексті називається онуком Трояна!

Гадаємо, коментарі зайві, оскільки праукраїнське троянське плем'я, що заселило свого часу Анатолію – територію сучасної Туреччини (там і досі в місті Бергам/Пергамон стоїть храм Бога Трояна), теж походить від свого племінного бога Трояна!

А останній за міфологією стародавньої України був Богом землі, підземелля й повітря (три – в одному, звідси й ще одна версія символізму тризуба?). Йому вклонялися, зокрема, й амазонки, які допомагали боронити Трою (так ось що їх об'єднувало?)...

Чи не забагато «випадковостей»? Навряд, бо дуже схоже на закономірність. Якщо ми звернемо увагу на те, що в сучасній Україні і досі проживає чимало людей з прізвищем Троян, то переконаємося, що в кожній «випадковості» виявляються свої історичні закономірності! І не горять не лише рукописи. Тисячоліттями продовжують жити й імена наших пращурів...

Повертаючись до висновків А. Кифішина, слід визнати правомірними його твердження про те, що Троя «позичила» елементи своєї релігійно-філософської культури Стародавньому Єгипту та Античній Греції [4, с. 47–48].

Отже, переконуємося, що між Енеїдою, Шумером, Троєю, Єгиптом, Грецією та Римом історія протягнула досить міцний цивілізаційний ланцюг. І факти неупереджено свідчать про те, що він має праукраїнське походження.