Створення інформаційних відео- і аудіозаписів про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування та їх зберігання в державних архівах .

Інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування самостійно або за допомогою Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України здійснюють відео- та аудіозаписи засідань Верховної Ради України, офіційних заходів за участю Президента України, засідань Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Конституційного Суду України. Для таких записів встановлюється безстроковий режим зберігання у державних архівах. Записи заходів закритого типу здійснюються та зберігаються відповідно до вимог законодавства України.

Відео- та аудіозаписи про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що зберігаються в державних архівах, можуть використовуватися громадянами України і журналістами відповідно до Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" та Закону України "Про державну таємницю" .

Норми цієї статті не обмежують права акредитованих журналістів і технічних працівників здійснювати власний відео- та аудіозапис на засіданнях, нарадах, інших офіційних заходах для власних архівів. (Стаття 17 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації).

Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці. Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визначення якого встановлюються Службою безпеки України, та інших обставин. Він не може перевищувати для інформації із ступенем секретності "особливої важливості" - 30 років, для інформації "цілком таємно" - 10 років, для інформації "таємно" - 5 років.

Після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці державний експерт з питань таємниць робить висновок про скасування рішення про віднесення її до державної таємниці або приймає рішення про продовження строку дії зазначеного рішення в межах строків, встановлених частиною першою цієї статті.

Президент України з власної ініціативи або на підставі пропозицій державних експертів з питань таємниць чи за зверненням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян може встановлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення інформації до державної таємниці, ніж строки, передбачені частиною першою статті 13 Закону України «Про державну таємницю». (Стаття 13 Закону України «Про державну таємницю»)

Підвищення або зниження ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці здійснюються на підставі висновку державного експерта з питань таємниць або на підставі рішення суду у випадках, передбачених статтею 12 Закону України «про державну таємницю», та оформляються Службою безпеки України шляхом внесення відповідних змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Інформація вважаться державною таємницею з більш високим чи нижчим ступенем секретності або такою, що не становить державної таємниці, з часу опублікування відповідних змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. (Стаття 14 Закону України «Про державну таємницю»)

Студія-виробник (незалежний продюсер) - суб'єкт господарювання, який займається створенням (виготовленням) фільмів, реклами, окремих теле- та/або радіопередач чи програм (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Ступінь секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно") - категорія, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою (Стаття 1 Закону України «Про державну таємницю»).

Суб'єкт кінематографії - фізична або юридична особа, яка займається будь-яким видом професійної діяльності у галузі кінематографії (Стаття 3 Закону України «Про кінематографію»).

За спрямуванням діяльності суб'єкти кінематографії поділяються щодо:

• створення фільмів - автори і виконавці;

• виробництва фільмів - кіностудії, відеостудії, студії, продюсери тощо;

• розповсюдження фільмів - виробники, дистриб'ютори (прокатники) фільмів, кінокопіювальні підприємства, фонди фільмів, архіви кіно-, фото-, фонодокументів тощо;

• демонстрування (публічного показу, публічного сповіщення і публічної демонстрації) фільмів - кінотеатри, кіноустановки, відеоустановки, канали мовлення телебачення (ефірного, кабельного, ефірно-кабельного, супутникового тощо);

• підготовки професійних кадрів - спеціалізовані навчальні заклади кінематографії, а також спеціалізовані факультети в інших навчальних закладах незалежно від форм власності;

• розроблення та виготовлення технологічного обладнання - науково-дослідні, конструкторські установи, сервісні центри, асоціації, виробничі підприємства та інші юридичні особи незалежно від форм власності (Стаття 7 Закону України «Про кінематографію»).

Суб’єкти авторського права. Суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права», їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права твір (Стаття 7 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Суб'єкти відносин у сфері науково-технічної інформації. Суб'єктами відносин, що регулюються Законом України «Про науково-технічну інформацію», є державні органи, органи місцевого і регіонального самоврядування, юридичні особи та громадяни України, міжнародні організації, іноземні юридичні особи і громадяни та особи без громадянства.

Фізичні та юридичні особи у сфері дії Закону України «Про науково-технічну інформацію» виступають як творці і накопичувачі науково-технічної інформації, власники, виробники, зберігачі і споживачі інформаційної продукції та послуг, а також як посередники у сфері науково-інформаційної діяльності (Стаття 2 Закону України «Про науково-технічну інформацію»).

Суб'єкти видавничої справи. До суб'єктів видавничої справи відносяться видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції.

Суб'єктами видавничої справи в Україні можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Суб'єкти видавничої справи вступають у правові, майнові, виробничі відносини із суб'єктами інших сфер діяльності відповідно до законодавства.

Суб'єкти видавничої справи, які є суб'єктами підприємницької діяльності, керуються Законом України «Про видавничу справу», Законом України "Про підприємництво" , іншими законами України.

Громадські, наукові, релігійні та інші суб'єкти некомерційної діяльності, які беруть участь у видавничій справі, керуються законами України "Про об'єднання громадян" , "Про свободу совісті та релігійні організації" та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини між суб'єктами видавничої справи регулюються окремими угодами, укладеними згідно з законодавством (Стаття 10 Закону України «Про видавничу справу»).

Суб'єкти електронного документообігу - автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов'язків у процесі електронного документообігу (Стаття 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Суб'єкти інформаційних відносин . Суб'єктами інформаційних відносин є:

• громадяни України;

• юридичні особи;

• держава.

Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до Закону України «Про інформацію» можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства (Стаття 7 Закону України «Про інформацію»).

Суб'єкти правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису . Суб'єктами правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису є:

• підписувач;

• користувач;

• центр сертифікації ключів;

• акредитований центр сертифікації ключів;

• центральний засвідчувальний орган;

• засвідчувальний центр органу виконавчої влади або іншого державного органу (далі - засвідчувальний центр);

• контролюючий орган. (Стаття 2 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

Суб'єкти ринку телекомунікацій - оператори, провайдери телекомунікацій, споживачі телекомунікаційних послуг, виробники та/або постачальники технічних засобів телекомунікацій (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

Суб'єкти суміжних прав. Суб'єктами суміжних прав є:

а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

б) виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

в) виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

г) організації мовлення та їх правонаступники.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм). (Стаття 36 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Суб'єкт інформаційної діяльності - юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність у сфері телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізації, провайдери програмної послуги тощо) (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Суб'єкт майнових авторських і (або) суміжних прав - фізична або юридична особа, якій на законних підставах належать майнові авторські і (або) суміжні права на аудіовізуальні твори, фонограми, відеограми, комп'ютерні програми, бази даних (Стаття 2 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»)

Суб'єкти стандартизації . Суб'єктами стандартизації є:

• центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації;

• рада стандартизації та технічного регулювання;

• технічні комітети стандартизації;

• інші суб'єкти, що займаються стандартизацією (Стаття 6 Закону України «Про стандартизацію»).

Суб'єкти та об'єкти відносин, що виникають у процесі функціонування системи обов'язкового примірника документів . Суб'єктами відносин, що виникають у процесі функціонування системи обов'язкового примірника документів, є юридичні особи усіх форм власності та фізичні особи, які виготовляють, публікують і доставляють обов'язковий примірник документів, та юридичні особи, які одержують, зберігають і використовують обов'язковий примірник документів.

Об'єктом відносин, що виникають у процесі функціонування системи обов'язкового примірника документів, є обов'язковий примірник документів, який підлягає доставлянню виробниками документів одержувачам документів, визначених цим Законом. (Стаття 5 Закону України „Про обов’язковий примірник документів”).

Суборенда каналу мовлення - юридично оформлена або прихована поступка визначеного ліцензією на мовлення каналом (часом) мовлення іншій юридичній або фізичній особі, включаючи не передбачену умовами ліцензії (програмною концепцією мовлення) систематичну ретрансляцію програм і передач інших телерадіоорганізацій (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Субтитрування фільму - творча і виробнича діяльність, яка полягає в здійсненні перекладу з мови оригіналу фільму на іншу мову та фіксуванні цього перекладу написами безпосередньо на фільмокопії (Стаття 3 Закону України «Про кінематографію»).

Суміжні права - права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (Преамбула Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.

Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:

• латинська літера "P", обведена колом, - (зображення знака не наводиться);

• імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права;

• рік першої публікації фонограми (відеограми).

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.

Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки винагороди за використання об'єктів суміжних прав та порядок їх індексації (Стаття 37 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.

Особисті немайнові права виконавців, передбачені частиною першою статті 38 Закону України «Про авторське право та суміжні права», охороняються безстроково.

Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного

часу.

Організації мовлення користуються наданими Законом України «Про авторське право та суміжні права» правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені статтею 44 Закону України «Про авторське право та суміжні права» строки захисту.

До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого статтею 44 Закону України «Про авторське право та суміжні права» строку (Стаття 44 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Суспільне надбання - твори і об'єкти суміжних прав, строк дії авторського права і (або) суміжних прав на які закінчився (Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Суспільне телебачення і радіомовлення України - організаційно-правова форма некомерційного телебачення і радіомовлення, засади діяльності якої визначено Законом України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Порядок створення, статус, діяльність, порядок формування керівних та наглядових органів Суспільного телебачення і радіомовлення України визначаються Законом України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (Стаття 15 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Суспільне телерадіомовлення - це телерадіоорганізація зі статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу і діє згідно з єдиною програмною концепцією.

Суспільне телерадіомовлення ґрунтується на широкому представництві різних верств суспільства, які через своїх представників у Громадській раді забезпечують реалізацію програмної концепції та здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю телерадіоорганізації.

Програмна концепція діяльності Суспільного телерадіомовлення періодично переглядається з урахуванням тенденцій суспільного розвитку і задоволення права громадян вільно одержувати, використовувати та поширювати інформацію.

Суспільне телерадіомовлення є юридичною особою і має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак (логотип) для своїх товарів та послуг (Стаття 1 Закону України «Про систему Суспільного

телебачення і радіомовлення України»).

Суспільне телерадіомовлення створюється на підставі рішення Верховної Ради України в порядку, визначеному Верховною Радою України відповідно до законодавства.

Верховна Рада України затверджує статут Суспільного телерадіомовлення, чисельність і склад Громадської ради, частину складу Кваліфікаційної ради відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» та програмну концепцію Суспільного телерадіомовлення (Стаття 2 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»).

Нагляд за діяльністю Суспільного телерадіомовлення здійснює Громадська рада - колегіальний позавідомчий орган, що координує розвиток і забезпечує реалізацію програмної концепції суспільного мовлення, визначає засади кадрової політики та структуру управління, контролює використання каналів мовлення та фінансово-господарську діяльність телерадіоорганізації, затверджує кандидатури на посади голови та членів Адміністративної ради, розглядає та затверджує звіти Адміністративної ради Суспільного телерадіомовлення.

Громадська рада захищає цінності, покладені в основу політичних, правових та соціальних структур демократичного суспільства.

Громадська рада не може втручатися у повсякденну господарську діяльність та здійснювати контроль за змістом передач Суспільного телерадіомовлення.

Громадська рада діє на основі статуту Суспільного телерадіомовлення, затвердженого Верховною Радою України (Стаття 3 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»).

До складу Громадської ради входять по одному представнику від політичних партій, що мають своїх депутатів у Верховній Раді України, від зареєстрованих Міністерством юстиції України творчих спілок та громадських об'єднань, які мають статус всеукраїнських і перелік яких визначає Верховна Рада України, а також по одному представнику від Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Генеральної прокуратури України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету України, Державного агентства України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України.

Принципи формування Громадської ради визначаються статутом Суспільного телерадіомовлення.

Чисельність і склад Громадської ради затверджуються Верховною Радою України кожного чергового скликання протягом першого року її каденції (Стаття 4 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»).

Кваліфікаційна рада є постійно діючим громадським органом, який формується з висококваліфікованих спеціалістів і науковців у галузі телебачення, радіомовлення та інформаційних комунікацій і здійснює конкурсний відбір кандидатур на посади голови та членів Адміністративної ради та подає їх на затвердження Громадській раді.

До складу Кваліфікаційної ради входять по 3 представники від Президента України та Верховної Ради України.

Термін повноважень Кваліфікаційної ради не обмежений. Ротація або перепризначення членів Кваліфікаційної ради може здійснюватися з ініціативи Президента України і Верховної Ради України не більше одного разу за час їх каденцій.

Засідання Кваліфікаційної ради скликаються у разі потреби за рішенням Громадської ради.

Кваліфікаційна рада діє на підставі Положення про неї, затвердженого Громадською радою (Стаття 5 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»).

Адміністративна рада є постійно діючим розпорядчим органом Суспільного телерадіомовлення, повноваження і функції якого визначаються статутом Суспільного телерадіомовлення (Стаття 6 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»).

Суспільне телерадіомовлення фінансується за рахунок абонентської плати за користування теле- і радіоприймачами, державного замовлення, проведення кампаній із збирання коштів, видання спеціалізованих газет і журналів, поширення власних аудіо- і відеозаписів, продажу власної теле- і радіопродукції іншим організаціям та з інших джерел фінансування відповідно до законодавства України.

Громадська рада Суспільного телерадіомовлення може засновувати громадський фонд для залучення та акумулювання коштів на некомерційній основі, необхідних для забезпечення діяльності телерадіоорганізації.

Державне замовлення на програми Суспільного телерадіомовлення не може перевищувати 20 відсотків загального обсягу мовлення. Державне замовлення для Суспільного телерадіомовлення узгоджується з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.

Рекламна діяльність на каналах Суспільного телерадіомовлення забороняється, за винятком спеціально зазначених у програмі комерційних презентацій, час трансляції яких не повинен перевищувати трьох відсотків мовлення на добу (Стаття 7 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»).

Суспільне телерадіомовлення має пріоритет в одержанні ліцензії на право користування каналами мовлення (Стаття 8 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»).

Суспільно необхідні видання - пріоритетні види видань для забезпечення загальнодержавних потреб (Стаття 1 Закону України «Про видавничу справу»)

Т

Таємний архів - архівна установа, про існування якої не заявлено публічно (Стаття 1 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи»).

Твір архітектури - твір у галузі мистецтва спорудження будівель і ландшафтних утворень (креслення, ескізи, моделі, збудовані будівлі та споруди, парки, плани населених пунктів тощо) (Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Твір образотворчого мистецтва - скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо (Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Твір ужиткового мистецтва - твір мистецтва, в тому числі твір художнього промислу, створений ручним або промисловим способом для користування у побуті або перенесений на предмети такого користування (Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»)

Телебачення - виробництво аудіовізуальних програм та передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм та передач і їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Телекомунікації (електрозв'язок) - передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

Сфера телекомунікацій є складовою частиною галузі зв'язку України.

Телекомунікації є невід'ємною частиною виробничої та соціальної інфраструктури України і призначені для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади в телекомунікаційних послугах (Стаття 3 Закону України «Про телекомунікації»).

Основними принципами діяльності у сфері телекомунікацій є:

1) доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;

2) взаємодія та взаємозв'язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв'язку між споживачами всіх мереж;

3) забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;

4) державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій;

5) заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;

6) збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;

7) впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних і фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду;

8) сприяння розширенню міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій та розвитку глобальної телекомунікаційної мережі;

9) забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;

10) ефективність, прозорість регулювання у сфері телекомунікацій;

11) створення сприятливих умов діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.

2. Надання телекомунікаційних послуг на території України є виключним правом юридичних осіб з місцезнаходженням на території України, які зареєстровані відповідно до законодавства України, та/або фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності з постійним місцем проживання на території України (Стаття 6 Закону України «Про телекомунікації»).

У сфері надання телекомунікаційних послуг в Україні вживаються українська мова, мови інших національностей відповідно до законодавства України.

Адреси відправника та одержувача телеграм, що пересилаються в межах України, повинні зазначатись українською або російською мовою.

Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.

Міжнародні повідомлення, які передаються через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються з використанням мов, передбачених міжнародними договорами України (Стаття 6 Закону України «Про телекомунікації»).

При здійсненні діяльності у сфері телекомунікацій застосовується єдиний обліково-звітний час - київський.

У міжнародних телекомунікаціях обліково-звітний час визначається міжнародними договорами України (Стаття 6 Закону України «Про телекомунікації»).

Державне управління у сфері телекомунікацій здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;

• центральний орган виконавчої влади в галузі зв'язку;

• інші органи виконавчої влади відповідно до закону (Стаття 13 Закону України «Про телекомунікації»).

Телекомунікаційна мережа - комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

Телекомунікаційна мережа загального користування - телекомунікаційна мережа, доступ до якої відкрито для всіх споживачів (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

Розвиток та вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування України здійснюється відповідно до Концепції розвитку телекомунікацій України із застосуванням новітніх технологій у сфері телекомунікацій, які відповідають міжнародним стандартам, з урахуванням технологічної цілісності всіх мереж та засобів телекомунікацій, підвищення ефективності та сталості функціонування. Головною метою Концепції розвитку телекомунікацій України є гармонійний та динамічний розвиток телекомунікаційних мереж на всій території країни, насамперед у регіонах з недостатнім рівнем насиченості місцевих мереж загального користування.

Право власності та право на технічне обслуговування і експлуатацію телекомунікаційних мереж може належати будь-якій фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності або юридичній особі, які є резидентами України, незалежно від форм власності.

Управління телекомунікаційними мережами загального користування здійснюється операторами телекомунікацій, які експлуатують ці мережі, на основі єдиних стандартів, норм та правил.

Відповідальність за забезпечення сталості телекомунікаційних мереж загального користування покладається на операторів телекомунікацій, які експлуатують ці мережі.

При будівництві та обладнанні телекомунікаційних мереж загального користування повинні враховуватися вимоги щодо сталості зазначених мереж.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані створювати сприятливі умови для функціонування розвитку телекомунікаційних мереж загального користування та повноцінного надання телекомунікаційних послуг.

Оператори телекомунікацій, незалежно від форм власності, в першу чергу надають у користування на договірних засадах ресурси своїх мереж державній системі урядового зв'язку, національній системі конфіденційного зв'язку, органам з надзвичайних ситуацій, безпеки, оборони, внутрішніх справ України у порядку, встановленому центральним органом державної влади у галузі зв’язку.

На об'єктах телекомунікацій, а також в окремих структурних підрозділах операторів, провайдерів телекомунікацій, де передається, обробляється або зберігається інформація з обмеженим доступом, що є власністю держави, встановлюється спеціальний режим доступу відповідно до законодавства.

Несанкціоноване втручання та/або використання фізичними та юридичними особами телекомунікаційних мереж тягне за собою відповідальність згідно із законом (Стаття 27 Закону України «Про телекомунікації»).

Телекомунікаційна мережа доступу - частина телекомунікаційної мережі між пунктом закінчення телекомунікаційної мережі та найближчим вузлом (центром) комутації включно (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

Телекомунікаційна послуга (послуга) - продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

До загальнодоступних телекомунікаційних послуг належать: підключення кінцевого обладнання споживача до телекомунікаційних мереж загального користування (універсальний доступ), послуги фіксованого телефонного зв'язку в межах зони нумерації (місцевий телефонний зв'язок), а також виклик служб екстреної допомоги, послуги довідкових служб і зв'язку за допомогою таксофонів, за винятком послуг, що надаються з використанням безпроводового доступу.

Дзвінки з телекомунікаційних мереж фіксованого телефонного на телекомунікаційні мережі рухомого (мобільного) зв'язку не належать до загальнодоступних телекомунікаційних послуг (Стаття 62 Закону України «Про телекомунікації»).

Телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства.

Умови надання телекомунікаційних послуг:

1) укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених Національною комісією з питань регулювання зв'язку ;

2) оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Держава гарантує універсальне обслуговування, тобто забезпечення універсального доступу споживачів до телекомунікаційних мереж загального користування та надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг нормованої якості за регульованими державою тарифами.

Універсальний доступ повинен відповідати таким вимогам:

1) забезпечення за вимогою споживача з'єднання його кінцевого обладнання з телекомунікаційними мережами загального користування за регульованими державою тарифами;

2) телекомунікаційні мережі загального користування, до яких підключається кінцеве обладнання споживачів, повинні забезпечувати підтримання голосової телефонії (здійснення й одержання зонових, міжміських, міжнародних дзвінків), факсимільний зв'язок, передачу даних на рівні, достатньому для доступу споживачів до мережі Інтернет;

3) при забезпеченні універсального доступу вартість підключення до телекомунікаційної мережі загального користування не залежить від технології доступу або способу підключення (Стаття 63 Закону України «Про телекомунікації»).

. Основною метою розвитку та надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг є надання громадянам України, а регульованими державою тарифами, можливості задовольняти власні потреби в телекомунікаційних послугах, визначених цим Законом, повноцінно брати участь у політичному, економічному та громадському житті суспільства.

Розвиток загальнодоступних послуг здійснюється відповідно до Концепції розвитку телекомунікацій України. Концепція повинна передбачати передусім порядок та строки забезпечення доступу до загальнодоступних послуг для споживачів сільських, гірських районів, а також для таких вразливих груп споживачів, як малозабезпечені сім'ї, пенсіонери та інваліди, а також кінцеві терміни досягнення можливості загального доступу всього населення України до загальнодоступних послуг, обсяги будівництва телекомунікаційних мереж та необхідні капіталовкладення для досягнення даної цілі.

У місцях з недостатнім рівнем насиченості телекомунікаційних мереж загального користування технічними засобами заяви на надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг задовольняються в такій послідовності:

1) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України та військові установи України;

2) медичні заклади, пожежні частини, організації, що надають інформацію про виникнення стихійних явищ (землетруси, повені, урагани тощо), державні дошкільні виховні та навчальні заклади, державні заклади науки і культури;

3) дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав;

4) громадяни, які відповідно до законодавства України мають право на отримання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах;

5) підприємства, установи та організації, громадяни.

4. Фізичні та юридичні особи, що інвестують будівництво мережі телекомунікацій, до якої підключається кінцеве обладнання цих осіб, у розмірі не менше вартості відповідної кількості абонентських номерів, мають право на позачергове отримання послуг оператора цієї мережі без додержання зазначеного вище порядку.

У разі недостатнього задоволення попиту споживачів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги в окремих регіонах України Національна комісія з питань регулювання зв'язку має право прийняти рішення щодо покладання на операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій і діяльність яких поширюється на всю територію України, а також на операторів фіксованого проводового зв'язку, які здійснюють або мають намір здійснювати діяльність у цих регіонах, обов'язків щодо розвитку та надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг споживачам із застосуванням механізму компенсації збитків, установленого Кабінетом Міністрів України (Стаття 64 Закону України «Про телекомунікації»).

Оператори, провайдери телекомунікацій в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану зобов'язані забезпечувати якісний зв'язок та оповіщення населення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Оператори, провайдери телекомунікацій повинні забезпечити готовність до виконання своїх функцій в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану. Під час надзвичайного стану всі засоби та телекомунікаційні мережі зв'язку, незалежно від форми власності, використовуються для забезпечення проведення мобілізації та задоволення потреб національної безпеки, оборони, охорони правопорядку. Оператори телекомунікацій взаємодіють при цьому з Національним центром оперативно-технічного управління мережами зв'язку в питаннях, віднесених до його компетенції.

В умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного стану оператори телекомунікацій з метою оповіщення та забезпечення телекомунікаційними послугами учасників ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, відбудовних робіт та здійснення відповідних заходів Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування за погодженням із ЦОВЗ можуть установлювати тимчасові обмеження в наданні телекомунікаційних послуг споживачам до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та скасування режиму надзвичайного стану.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень надають операторам, провайдерам телекомунікацій та їх місцевим підрозділам допомогу в ліквідації надзвичайних ситуацій, що виникли внаслідок стихійного лиха, і в усуненні їх наслідків, у придбанні необхідних матеріальних ресурсів, а також сприяють у наданні для цих цілей робочої сили, транспортних та інших технічних засобів (Стаття 65 Закону України «Про телекомунікації»).

Телекомунікаційна система - сукупність технічних і програмних засобів, призначених для обміну інформацією шляхом передавання, випромінювання або приймання її у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб (Стаття 1 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»).

Телемережі - телекомунікаційні мережі загального користування, що призначаються для передавання програм радіо- та телебачення, а також інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг і можуть інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

Телерадіожурналіст - штатний або позаштатний творчий працівник телерадіоорганізації, який професійно збирає, одержує, створює і готує інформацію для розповсюдження (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Телерадіоорганізація - зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється.

Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

Не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об'єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається (Стаття 5 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Телерадіоорганізації в інформаційних блоках зобов'язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену у будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил.

Не допускається використання телерадіоорганізацій для:

• поширення відомостей, що становлять державну таємницю, або іншої інформації, яка охороняється законом;

• закликів до насильницької зміни конституційного ладу України;

• закликів до розв'язування війни, агресивних дій або їх пропаганди;

• необґрунтованого показу насильства;

• пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження;

• трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися;

• розповсюдження і реклами порнографічних матеріалів та предметів;

• пропаганди наркотичних засобів, психотропних речовин з будь-якою метою їх застосування;

• поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, посягає на честь і гідність особи;

• здійснення інших вчинків, за якими наступає кримінальна відповідальність.

Забороняється використання у програмах та передачах на телебаченні і радіо прихованих вставок, які впливають на підсвідомість людини та/або чинять шкідливий вплив на стан їх здоров'я.

Дані про кожну індивідуальну програму чи передачу мають містити ім'я автора чи авторів, назву і адресу виробника програми.

Відповідальність за зміст програм та передач несе керівник телерадіоорганізації або автор (автори) програми та/чи передачі.

У випадках, передбачених законодавством України, відповідальність за зміст окремих передач можуть нести інші особи (Стаття 6 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою.

Мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території.

Якщо мова оригіналу (або дублювання) фільму та/чи іншої програми (передачі) не є українською, такі фільми та/чи програми (передачі) транслюються за умови звукового дублювання їх державною мовою.

Для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення.

Мовлення на зарубіжну аудиторію ведеться українською і відповідною іноземною мовами.

Мова (мови) програм та передач телерадіоорганізації визначається (визначаються) умовами ліцензії на мовлення.

Для забезпечення діяльності багатоканальних телемереж ці норми застосовуються в частині ретрансляції програм і передач суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію Національної ради (Стаття 10 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Структуру національного телебачення і радіомовлення України становлять: державні та комунальні телерадіоорганізації, система Суспільного телебачення і радіомовлення України, приватні, незалежно від способу розповсюдження програм, громадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства України (Стаття 11 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Джерелами фінансування телерадіоорганізацій є бюджетні асигнування на виконання державного замовлення, абонентна плата, кошти, отримані від виробництва і трансляції реклами, створення телерадіопрограм на замовлення, іншої передбаченої законодавством і статутними документами комерційної діяльності, кредити, інвестиції, внески засновників, спонсорів, благодійних організацій.

Забороняється будь-яке пряме бюджетне утримання телерадіоорганізацій органами державної влади. Допускається оплата за рахунок бюджетних коштів інформаційних послуг, наданих телерадіоорганізаціями органам влади та управління згідно із законодавством України.

Забороняється будь-яке пряме або опосередковане фінансування телерадіоорганізацій політичними партіями, професійними спілками, релігійними організаціями.

Іноземні інвестиції як джерело фінансування телерадіоорганізацій допускаються в порядку, встановленому законодавством України та частиною третьою статті 12 Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України».

Фінансування Суспільного телебачення і радіомовлення України здійснюється відповідно до Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (Стаття 19 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Телерадіопрацівник - штатний або позаштатний працівник телерадіоорганізації, який за характером своєї професійної діяльності та відповідно до посадових обов'язків бере участь у створенні та розповсюдженні телерадіопрограм та передач (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Технічний захист інформації - вид захисту інформації, спрямований на забезпечення за допомогою інженерно-технічних заходів та/або програмних і технічних засобів унеможливлення витоку, знищення та блокування інформації, порушення цілісності та режиму доступу до інформації (Стаття 1 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»).

Технічний захист секретної інформації - вид захисту, спрямований на забезпечення інженерно-технічними заходами конфіденційності, цілісності та унеможливлення блокування інформації (Стаття 1 Закону України «Про державну таємницю»)

Технічні засоби захисту - технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об'єктів авторського права і суміжних прав (Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Технічні засоби мовлення - сукупність радіоелектронних засобів та технічних пристроїв, за допомогою яких програми і передачі доводяться до споживачів (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Технічні засоби телекомунікацій - обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

Технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом (Стаття 1 Закону України «Про стандартизацію»).

Тимчасове ввезення культурних цінностей - обумовлене угодою переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою законною метою через митний кордон України культурних цінностей з території іноземної держави в Україну із зобов'язанням їх зворотного вивезення з території України в обумовлений угодою термін (Стаття 1 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Культурні цінності, що тимчасово ввозяться в Україну, підлягають реєстрації у порядку, встановленому Державною службою контролю разом з Державною митною службою України (Стаття 27 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Тимчасове вивезення культурних цінностей - обумовлене угодою переміщення юридичними чи фізичними особами з будь-якою законною метою через митний кордон України культурних цінностей з території України із зобов'язанням їх зворотного ввезення в Україну в обумовлений угодою термін (Стаття 1 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Тимчасове вивезення культурних цінностей може здійснюватися фізичними та юридичними особами:

• для організації виставок;

• для проведення реставраційних робіт і наукових досліджень;

• у зв'язку з театральною, концертною та іншою артистичною діяльністю;

• в інших випадках, передбачених законодавством України.

Культурні цінності, тимчасово вивезені з України і не повернуті в обумовлений угодою термін, вважаються незаконно вивезеними (Стаття 23 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Клопотання про дозвіл на тимчасове вивезення культурних цінностей подається власником чи уповноваженою ним особою до Державної служби контролю.

До клопотання додаються:

• нотаріально завірена копія угоди з приймаючою стороною про мету, гарантії надійного зберігання та повернення культурних цінностей в обумовлений угодою термін;

• документ про страхування культурних цінностей, що тимчасово вивозяться, із забезпеченням усіх випадків страхового ризику або документ про державні гарантії фінансового покриття будь-якого ризику, виданий країною, яка приймає культурні цінності;

• документ, що підтверджує право власності на культурні цінності;

• висновок державної експертизи (Стаття 24 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Свідоцтво на право тимчасового вивезення культурних цінностей не може бути видано, якщо:

• відсутні гарантії щодо забезпечення надійного зберігання та повернення культурних цінностей в обумовлений угодою термін;

• заявлені для тимчасового вивезення культурні цінності в такому стані, що не можна змінювати умови їх зберігання;

• культурні цінності є предметом спору щодо права власності на них;

• страхова вартість культурних цінностей, заявлених для тимчасового вивезення, не відповідає їх реальній вартості;

• культурні цінності, заявлені для тимчасового вивезення, перебувають в розшуку;

• у державі, до якої передбачено здійснити тимчасове вивезення культурних цінностей, сталося стихійне лихо, виникли збройні конфлікти, введено надзвичайний стан або існують інші обставини, що перешкоджають забезпеченню надійного зберігання і поверненню культурних цінностей, які тимчасово вивозяться в цю державу (Стаття 25 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Тираж (наклад) - кількість виготовлених примірників видання (Стаття 1 Закону України «Про видавничу справу»)

Тиражований документ - документ, виготовлений певним тиражем (Стаття 1 Закону України „Про обов’язковий примірник документів”)

Товар - будь-який предмет господарського обігу, в тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, об'єкти права інтелектуальної власності (Стаття 1 Закону України «Про рекламу»).

Традиційний характер середовища - історично успадкований вигляд та об'ємно-просторова структура історичного населеного місця (Стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Транзит культурних цінностей через територію України - переміщення будь-якими законними способами з будь-якою метою культурних цінностей з території однієї іноземної держави на територію іншої іноземної держави через територію України без використання цих культурних цінностей на території України (Стаття 1 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Транзит культурних цінностей через територію України регулюється митним законодавством і міжнародними договорами України (Стаття 34 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Трансляція (телерадіотрансляція) - початкова передача, яка здійснюється наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутниками будь-якого типу в кодованому або відкритому вигляді телевізійних чи радіопрограм, що приймаються населенням (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Транспортна телекомунікаційна мережа - мережа, що забезпечує передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

У

Умови ліцензії - визначені ліцензією на мовлення та додатками до ліцензії організаційні, технологічні та змістовні характеристики мовлення, а також організаційно-технічні, фінансові, інвестиційні зобов'язання організації-ліцензіата (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Універсальна програмна послуга - обов'язкове забезпечення абонентам можливості перегляду пакета програм у складі програм телерадіоорганізацій, які відповідно до ліцензій здійснюють наземне ефірне мовлення на території розташування відповідної багатоканальної телемережі, за винятком випадків застосування абонентами індивідуальних приймальних приладів або систем (Стаття 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення»).

Унікальний документ - документ Національного архівного фонду, що становить виняткову культурну цінність, має важливе значення для формування національної самосвідомості Українського народу і визначає його вклад у всесвітню культурну спадщину (Стаття 1 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи»).

Установа - центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності (Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права; Стаття 2 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»)

Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, що передбачені законом, і виконує такі функції:

• реалізує моніторинг застосування і дотримання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав;

• веде облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійснює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу;

• здійснює контроль за виконанням Закону України «Про авторське право та суміжні права» у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

• здійснює посередництво у переговорах і при вирішенні конфліктів між організаціями колективного управління, а також між цими організаціями і суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав;

• організує розробку нормативів і таблиць щодо розміру мінімальної винагороди і її розподілу між авторами і іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав і подає їх для затвердження Кабінетові Міністрів України;

• забезпечує відтворювачів, імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) контрольними марками відповідно до Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм", веде Єдиний реєстр одержувачів контрольних марок;

• організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, які стосуються прав авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;

• забезпечує складання і періодичне видання каталогів усіх державних реєстрацій авторського права;

• організує публікацію офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав;

• забезпечує розробку і реалізацію освітніх програм у сфері охорони авторського права і суміжних прав;

• представляє інтереси України з питань охорони авторського права і суміжних прав у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

• доручає закладам, які входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації, виконувати окремі завдання, що визначені Законом України «Про авторське право та суміжні права» , Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

• сприяє діяльності організацій колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, пов'язаної з виконанням функцій, які визначені статтею 49 Закону України «Про авторське право та суміжні права» ;

• виконує інші функції відповідно до Положення про Установу, затвердженого в установленому порядку.

Установа має право вимагати від організацій колективного управління передбачену частиною сьомою статті 48 Закону України «Про авторське право та суміжні права» інформацію.

Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України (Стаття 4 Закону України «Про авторське право та суміжні права» ).

Учасники інформаційних відносин. Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності.

Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації (Стаття 42 Закону України «Про інформацію»).

Ф

Фіксований зв'язок - телекомунікації, що здійснюються із застосуванням стаціонарного (нерухомого) кінцевого обладнання (Стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»).

Фільм - аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. За способами фіксації зображення та розповсюдження фільми поділяються на кіно-, відеофільми тощо (Стаття 3 Закону України «Про кінематографію»).

За видами фільми поділяються на ігрові, анімаційні (мультиплікаційні), неігрові тощо (Стаття 10 Закону України «Про кінематографію»).

Фільм створюється колективом, який складається з авторів, виконавців фільму та виробників.

Персональний склад учасників створення фільму зазначається у вихідних даних (титрах) фільму (Стаття 11 Закону України «Про кінематографію»).

Виробництво фільму здійснюється відповідно до затверджених центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії технічних стандартів, норм та правил виробництва фільмів. Дотримання цих стандартів, норм та правил є обов'язковим для суб'єктів кінематографії незалежно від форм власності (Стаття 12 Закону України «Про кінематографію»).

На початку або в кінці фільму на матеріальних носіях розміщуються вихідні дані (титри), в яких у довільній послідовності зазначаються назва фільму, учасники його створення, знак охорони авторського права, рік його створення. За погодженням з власником, який має виключне право на фільм, у вихідні дані (титри) фільму можуть бути внесені додаткові відомості про учасників його створення.

Вихідні дані (титри) фільму підлягають обов'язковому відтворенню на всіх фільмокопіях.

Початком фільму вважається перший кадр зображувального або звукового ряду незалежно від того, чи це титри, зображення чи фонограма. Кінцем фільму вважається останній кадр зображувального або звукового ряду, включаючи титри і знак охорони авторського права (Стаття 13 Закону України «Про кінематографію»).

Фільмокопія - примірник фільму, виготовлений із застосуванням вихідних матеріалів фільму (Стаття 3 Закону України «Про кінематографію»).

Фінансування бібліотек. Основними джерелами фінансування бібліотек державної і комунальної форм власності є кошти відповідно державного та місцевих бюджетів; бібліотек, заснованих на інших формах власності, - кошти засновників.

За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів здійснюються фінансування розробки і реалізації програм розвитку бібліотечної справи, будівництво та реконструкція бібліотечних будівель, споруд, приміщень, розвитку дистанційного обслуговування засобами телекомунікацій, інших форм обслуговування жителів віддалених районів, осіб з фізичними вадами.

Суми витрат на поповнення бібліотечних фондів у Державному бюджеті України та місцевих бюджетах виділяються окремим рядком.

Додаткове фінансування бібліотек може здійснюватися за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземних, за рахунок коштів, одержаних бібліотеками від господарської діяльності, надання бібліотеками платних послуг, пожертвувань та інших джерел, не заборонених законодавством. Розмір коштів, що надходять з додаткових джерел фінансування, не підлягає обмеженню, ці кошти не можуть бути вилучені на кінець бюджетного року, не враховуються при визначенні обсягів бюджетного фінансування на наступний рік і повинні використовуватися виключно на здійснення статутної діяльності бібліотеки (придбання літератури, технічних засобів тощо).

Фінансування приватних бібліотек здійснюється за рахунок коштів власника та інших джерел, не заборонених законодавством. (Стаття 26 Закону України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”).

Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, диску для лазерних систем зчитування тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що є складовою частиною аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій) (Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права; Стаття 2 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»)

Форми використання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду. Архівні установи у порядку, визначеному законодавством, надають документи Національного архівного фонду для користування фізичним та юридичним особам, створюють для цього відповідний довідковий апарат; видають архівні довідки, копії документів та іншим шляхом задовольняють запити фізичних і юридичних осіб; повідомляють про документи, в яких містяться відомості, що можуть бути використані органами державної влади і органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими сторонами; публікують, експонують та в іншій формі популяризують архівні документи, а також виконують інші функції, спрямовані на ефективне використання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду (Стаття 18 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи»).

Формування Музейного фонду України. Формування Музейного фонду України здійснюється шляхом:

• придбання пам'яток Міністерством культури і мистецтв України, іншими центральними органами виконавчої влади, їх органами на місцях, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень - за рахунок коштів Державного бюджету України і коштів місцевих бюджетів та музеями - за рахунок власних коштів;

• передачі музеям у встановленому порядку пам'яток, виявлених під час археологічних, етнографічних, науково-природничих та інших експедицій, будівельних, ремонтних або реставраційних робіт, у тому числі з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, та скарбів;

• безплатної передачі музеям пам'яток підприємствами, установами, організаціями і громадянами;

• передачі музеям пам'яток, конфіскованих згідно з чинним законодавством;

• повернення в Україну розшуканих пам'яток, які були незаконно вивезені;

• передачі пам'яток, вилучених на митниці;

• поповнення музейних зібрань іншими способами, що не суперечать чинному законодавству (Стаття 18 Закону України «Про музеї та музейну справу»).

Пам'ятки Музейного фонду України підлягають обліку. Порядок обліку пам'яток Музейного фонду України визначається Міністерством культури і мистецтв України (Стаття 19 Закону України «Про музеї та музейну справу»).

Ц

Центр сертифікації ключів . Центром сертифікації ключів може бути юридична особа незалежно від форми власності або фізична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, що надає послуги електронного цифрового підпису та засвідчила свій відкритий ключ у центральному засвідчувальному органі або засвідчувальному центрі з дотриманням вимог статті 6 Закону України . «Про електронний цифровий підпис»

Обслуговування фізичних та юридичних осіб здійснюється центром сертифікації ключів на договірних засадах.

Центр сертифікації ключів має право:

• надавати послуги електронного цифрового підпису та обслуговувати сертифікати ключів;

• отримувати та перевіряти інформацію, необхідну для реєстрації підписувача і формування сертифіката ключа безпосередньо у юридичної або фізичної особи чи у її уповноваженого представника.

Центр сертифікації ключів зобов'язаний:

• забезпечувати захист інформації в автоматизованих системах відповідно до законодавства;

• забезпечувати захист персональних даних, отриманих від підписувача, згідно з законодавством;

• встановлювати під час формування сертифіката ключа належність відкритого ключа та відповідного особистого ключа підписувачу;

• своєчасно скасовувати, блокувати та поновлювати сертифікати ключів у випадках, передбачених цим Законом;

• своєчасно попереджувати підписувача та додавати в сертифікат відкритого ключа підписувача інформацію про обмеження використання електронного цифрового підпису, які встановлюються для забезпечення можливості відшкодування збитків сторін у разі заподіяння шкоди з боку центру сертифікації ключів;

• перевіряти законність звернень про скасування, блокування та поновлення сертифікатів ключів та зберігати документи, на підставі яких були скасовані, блоковані та поновлені сертифікати ключів;

• цілодобово приймати заяви про скасування, блокування та поновлення сертифікатів ключів;

• вести електронний перелік чинних, скасованих і блокованих сертифікатів ключів;

• забезпечувати цілодобово доступ користувачів до сертифікатів ключів та відповідних електронних переліків сертифікатів через загальнодоступні телекомунікаційні канали;

• забезпечувати зберігання сформованих сертифікатів ключів протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання відповідних документів на папері;

• надавати консультації з питань, пов'язаних з електронним цифровим підписом.

Зберігання особистих ключів підписувачів та ознайомлення з ними в центрі сертифікації ключів забороняються. (Стаття 8 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

Централізована бібліотечна система - об'єднання бібліотек у єдине структурно-цілісне утворення, куди входить центральна бібліотека (Стаття 1 Закону України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”))

Центральні бібліотеки - головні бібліотеки регіонів, які зобов'язані формувати, зберігати та надавати в користування найбільш повне зібрання документів у межах своєї території, організовувати взаємовикористання бібліотечних ресурсів і надавати методичну допомогу бібліотекам різних видів відповідних територій.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати пріоритетне додаткове бюджетне фінансування центральних бібліотек відповідно до обсягів їх діяльності.

Центральні бібліотеки беруть участь у розробленні та реалізації державних і регіональних програм у межах своєї компетенції та програм розвитку бібліотечної справи, створенні інформаційних мереж на основі єдиних стандартів обробки документів і обміну даних.(Стаття 9 Закону України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”)

Центральні державні архіви України. Центральні державні архіви України створюються за рішенням Кабінету Міністрів України для зберігання документів Національного архівного фонду відповідно до свого профілю, що мають загальнодержавне значення.

Центральні державні архіви України як державні органи виконують завдання та функції держави з управління архівною справою і діловодством. Статус посадових осіб цих установ визначається згідно із Законом України "Про державну службу".

Положення про центральні державні архіви України затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства (Стаття 25 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи»).

Центральний засвідчувальний орган . Центральний засвідчувальний орган визначається Кабінетом Міністрів України. Центральний засвідчувальний орган:

• формує і видає посилені сертифікати ключів засвідчувальним центрам та центрам сертифікації ключів з дотриманням вимог статті 6 Закону ; України «Про електронний цифровий підпис»

• блокує, скасовує та поновлює посилені сертифікати ключів засвідчувальних центрів та центрів сертифікації ключів у випадках, передбачених Законом України «Про електронний цифровий підпис» ;

• веде електронні реєстри чинних, блокованих та скасованих посилених сертифікатів ключів засвідчувальних центрів та центрів сертифікації ключів;

• веде акредитацію центрів сертифікації ключів, отримує та перевіряє інформацію, необхідну для їх акредитації;

• забезпечує цілодобово доступ засвідчувальних центрів та центрів сертифікації ключів до посилених сертифікатів ключів та відповідних електронних реєстрів через загальнодоступні телекомунікаційні канали;

• зберігає посилені сертифікати ключів засвідчувальних центрів та центрів сертифікації ключів;

• надає засвідчувальним центрам та центрам сертифікації ключів консультації з питань, пов'язаних з використанням електронного цифрового підпису.

Центральний засвідчувальний орган відповідає вимогам, встановленим законодавством для акредитованого центру сертифікації ключів.

Положення про центральний засвідчувальний орган затверджується Кабінетом Міністрів України. (Стаття 11 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації. Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності (Стаття 7 Закону України «Про стандартизацію»).

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок),

товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

Членство в технічних комітетах стандартизації є добровільним (Стаття 9 Закону України «Про стандартизацію»).

Цитата - порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов'язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні (Стаття 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Додаток 1

ПЕРЕЛІК ПРАВОВИХ АКТІВ ІЗ ЗАЗНАЧЕННЯМ ОФІЦІЙНОГО ДЖЕРЕЛА ОПУБЛІКУВАННЯ ТА ЗАКОНІВ, ЯКИМИ БУЛО ВНЕСЕНО ЗМІНИ І ДОПОВНЕННЯ ДО ДІЮЧИХ ПРАВОВИХ АКТІВ

1. Конституція України. Закон України від 28 червня 1996 року №254-к. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року //Відомості Верховної Ради України. – 1996.- №30. – Ст.141.(Зміни внесено Законом України №2222- IV 08.12.2004)

2. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23 грудня 1993 року №3792//Відомості Верховної Ради України.- 1994. - №13. - Ст.64. (Зміни венсено законами України: № 75/95-ВР від 28.02.95; №998-XIV від 16.07.99; № 2627-III від 11.07.2001 №850-IV від 22.05.2003; №1294-IV від 20.11.2003.)

3. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України від 27 січня 1995 року № 32/95// Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №7. – Ст.45. ( Зміни і доповнення внесено законами України: №1561-III від 16.03.2000; №2120-III від 07.12.2000; №2905-III від 20.12.2001; №380-IV від 26.12.2002; №594-IV від 6.03.2003; №1344-IV від 27.11.2003; №107-VI від 28.12.2007)

4. Про видавничу справу. Закон України від 5 червня 1997 року №318/97//Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №32. – Ст.206 . (Зміни внесено Законами України: № 3047-III від 07.02.2002; № 762-IV від 15.05.2003; № 1268-IV від 18.11.2003; № 1407-IV від 03.02.2004; № 2707-IV від 23.06.2005; № 2855-IV від 08.09.2005)

5. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів . Закон України 23 вересня 1997 року №540/97-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №50. – Ст.302 (Змни і доповнення внесено Законами України: № 2680-III від 13.09.2001; № 3056-III від 07.02.2002; № 214-IV від 24.10.2002; № 676-IV від 03.04.2003; № 2505-IV від 25.03.2005; № 3108-IV від 17.11.2005; № 3235-IV від 20.12.2005; № 489-V від 19.12.2006; № 1000-V від 03.05.2007. )

6. Про державну статистику. Закон України від 17 вересня 1992 року №2614-XII//Відомості Верховної Ради України. -1992. - №43. - Ст.608. (Зміни внесено Законами України: №1922-III від 13.07.2000; №3205-IV від 15.12.2005.)

7. Про державну таємницю. Закон України від 21 січня 1994 року №3855//Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №16. - Ст.93. (Зміни і доповнення внесено Законами України : №1079-XIV від 21.09.99; №971-IV від 19.06.2003; №1519-IV від 19.02.2004)

8. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. Закон України від 16 листопада 1992 року №2782//Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 1. – Ст.1. (Зміни венсено Законами України: № 3582-XII від 11.11.93; № 70/97-ВР від 14.02.97; № 744-IV від 15.05.2003; № 762-IV від 15.05.2003; № 1107-IV від 10.07.2003; № 1268-IV від 18.11.2003; № 1407-IV від 03.02.2004; № 1703-IV від 11.05.2004. )

9. Про електронний цифровий підпис. Закон України від 22 травня 2003 року № 852-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №36. – Ст.276.

10. Про електронні документи та електронний документообіг. Закон України від 22 травня 2003 року № 851-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2003. -№36. - Ст.275.(Зміни внесено згідно із Законом України № 2599-IV від 31.05.2005)

11. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Закон України від 5 липня 1994 року №80/94-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №31. -Ст.286.(Зміни внесено Законом України №1703-IV від 11.05.2004; Редакційні зміни внесено Законом України №2594-IV від 31.05.2005.)

12. Про інформаційні агентства. Закон України від 28 лютого 1995 року №74/95-ВР//Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №13. - Ст. 83.(Зміни та доповненнями внесено Законами України №762-IV від 15.05.2003; №1379-IV від 11.12.2003)

13. Про інформацію. Закон України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII//Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №48. - Ст.650. ( Зміни внесено Законами України: №1642-III від 06.04.2000; №3047-III від 07.02.; №676-IV від 03.04.2003; № 1268-IV від 18.11.2003; № 1703-IV від 11.05.2004; № 2707-IV від 23.06.2005)

14. Про кінематографію. Закон України від 13 січня 1998 року №9/98-ВР//Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №22. – Ст.114 (Зміни внесено Законами України: № 763-IV від 15.05.2003; № 3317-IV від 12.01.2006).

15. Про Концепцію Національної програми інформатизації. Закон України від 4 лютого 1998 року № 75/98-ВР//Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №27-28. – Ст.182. (Зміни внесено згідно із Законом України № 3421-IV від 09.02.2006.)

16. Про музеї та музейну справу. Закон України від 29 червня 1995 року №249/95//Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №25. - Ст.191. (Зміни внесено Законами України: № 659-XIV від 14.05.99; № 2120-III від 07.12.2000; № 2905-III від 20.12.2001; № 380-IV від 26.12.2002; № 594-IV від 06.03.2003; № 1344-IV від 27.11.2003; № 107-VI від 28.12.2007.)

17. Про науково-технічну інформацію. Закон України від 25 червня 1993 року №3322// Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №33. - Ст.345. (Зміни внесено Законами України: №762-IV від 15.05.2003; №1294-IV від 20.11.2003.)

18. Про наукову і науково-технічну експертизу. Закон України від 10 лютого 1995 року № 51/95-ВР //Відомості Верховної ради України. – 1995. - №9. – Ст.56 (Зміни внесено Законами України: № 1069-XIV від 21.09.99; № 3421-IV від 09.02.2006 )

19. Про Національний архівний фонд та архівні установи. Закон України від 24 грудня 1993 року №3814//Відомості Верховної Ради України. - 1994. -№15. - Ст.86. (Зміни венсено Законами України №498/95-ВР від 22.12.95; №608/96-ВР від 17.12.96; №534-V від 22.12.2006; редакційні зміни внесено Законом України №2888-III від 13.12.2001.)

20. Про Національну програму інформатизації. Закон України від 4 лютого 1998 року № 74/98//Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №27-28. – Ст.181. (Зміни внесено Законом України №2684-III від 13.09.2001.)

21. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення. Закон України від 23 вересня 1997 року № 538/97-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №48. – Ст.296(Зміни внесено Законами України: № 134-XIV від 30.09.98; № 998-XIV від 16.07.99; № 1709-III від 11.05.2000; № 2680-III від 13.09.2001; № 762-IV від 15.05.2003; № 2461-IV від 03.03.2005; № 3317-IV від 12.01.2006)

22. Про обов'язковий примірник документів. Закон України від 9 квітня 1999 року №595//Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №22-23. – Ст.199. (Зміни внесено Законами України: № 2953-III від 17.01.2002.; № 867-V від 04.04.2007)

23. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки. Закон України від 9 січня 2007 року № 537-V//Відомості Верховної Ради України. – 2007. - №12. – Ст.102.

24. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації. Закон України від 23 вересня 1997 року №539/97// Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №49. – Ст.299. (Зміни внесено Законами України: №133-XIV від 30.09.98; №207-IV від 24.10.2002; № 3199-IV від 15.12.2005)

25. Про рекламу. Закон України від 3 липня 1996 року №270/96-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №39. – Ст.181 (Зміни внесено Законами України: № 642/97-ВР від 18.11.97; № 783-XIV від 30.06.99; № 2438-III від 24.05.2001; № 762-IV від 15.05.2003; № 1121-IV від 11.07.2003; № 1407-IV від 03.02.2004; № 3099-IV від 17.11.2005; № 3253-IV від 21.12.2005; № 3480-IV від 23.02.2006; № 1033-V від 17.05.2007; №145--VI від 18.03.2008).

26. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних. Закон України від 23 березня 2000 року №1587//Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №24. – Ст.183.(Зміни внесено Законами України: № 2122-III від 07.12.2000; № 2341-III від 05.04.2001; № 1098-IV від 10.07.2003 ).

27. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України. Закон України від 18 липня 1997 року № 485/97-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №45. – Ст.284 (Зміни внесено Законом України №2921-ІІІ віл 10.01.2002)

28. Про стандартизацію. Закон України від 17 травня 2001 року №2408-III //Відомості Верховної Ради України. - 2001 р. - № 31. – Ст.145.(Зміни внесено Законом України №3164-IV від 01.12.2005.)

29. Про телебачення і радіомовлення. Закон України від 21 грудня 1993 року №3759-XII //Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №10. – Ст.43 (Зміни внесено Заонами України: № 75/95-ВР від 28.02.95; № 198/95-ВР від 02.06.95; № 70/97-ВР від 14.02.97; № 595/97-ВР від 22.10.9; № 196/98-ВР від 05.03.98; № 193-XIV від 20.10.98; № 998-XIV від 16.07.99; №1642-III від 06.04.2000; № 1709-III від 11.05.2000; № 2680-III від 13.09.2001; № 2921-III від 10.01.2002; № 744-IV від 15.05.2003; № 762-IV від 15.05.2003; № 871-IV від 22.05.2003; № 1294-IV від 20.11.2003; № 1407-IV від 03.02.2004; № 2810-IV від 06.09.2005; № 3099-IV від 17.11.2005; № 3253-IV від 21.12.2005; № 3317-IV від 12.01.2006.)

30. Про телекомунікації. Закон України від 18 листопада 2003 року № 1280-IV //Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №12. – Ст.155 (№ 1876-IV від 24.06.2004; № 2119-IV від 21.10.2004; № 2285-IV від 23.12.2004; № 2505-IV від 25.03.2005; № 3200-IV від 15.12.2005; № 3317-IV від 12.01.2006; № 3375-IV від 19.01.2006; № 3380-IV від 19.01.2006; № 3475-IV від 23.02.2006; № 378-V від 28.11.2006; № 580-V від 11.01.2007.)

Додаток 2