2. Міграційні процеси
Міграції населення - переміщення населення, пов'язані зі зміною місця проживання. Міграції населення. Є однією з найважливіших проблем народонаселення і розглядаються не тільки як просте механічне пересування людей, а як складний суспільний процес, що зачіпає багато сторін соціально-економічного життя. Міграції населення. Зіграли видатну роль в історії людства, з ними пов'язані процеси заселення,господарського освоєння землі, розвитку продуктивних сил, освіти ізмішання рас, мов і народів. Міграції населення. мають різноманітні аспекти; їх характер і структуру, наслідки, які вони викликають, досліджують ряд наук - демографія, економіка, географія, соціологія,статистика, етнографія та ін Прикладне значення мають дослідження міграції населення. для цілей загальноекономічної і регіональногопланування, використання трудових ресурсів.
Міграція – це територіальне переміщення людей із країни в країну, із району в район, із міста в місто, із міста в село (і навпаки), із села в село. Вони можуть бути: політичними (політико-економічні причини міграції), сезонними (туризм, лікування, навчання, с/г роботи) та маятниковими (регулярні переміщення із даного пункту та повернення до нього). Причинами цивілізованих міграційних процесів були як політико-економічні перемін у суспільстві, а також після великих географічних відкриттів: грецькі колонії, формування Римської Імперії, колонізація Південної та Північної Америки, Австралії, релігійні – Ізраїль, та освоєння нових земель (Сибір, Далекий Схід), До великих міграційних явищ належать і так звані переселення народів або етнічні міграції (нашестя варварів, міграції єретиків, євреїв та утворення єврейської держави).
Соціологи виділяють три групи чинників, які спонукають людей до зміни місця проживання:
чинники незадоволення (умовами існування в рідних місцях);
притягання (наявність приваблюючих умов проживання в інших місцях);
доступність шляхів міграції (наявність чи відсутність бар’єрів для реалізації намірів зміни місця проживання.
Міграції населення належать до числа складних системних об’єктів дослідження. Термін міграція походить від лат. migratio – переміщення. В широкому розумінні, міграційні процеси – це процеси просторового переміщення людей між поселеннями, регіонами, країнами. У вузькому значенні, під ними розуміють сукупність переселень людей, пов’язаних зі зміною ними місця проживання на довготривалий строк, що спричиняє зміни територіального розміщення поселення. Розрізняють:
внутрішню міграцію (переміщення населення в межах крїни);
зовнішню (переїзд до інших країн або виїзд з інших країн);
маятникову (систематичні переміщення, пов’язані з роботою, навчанням тощо);
сезонну (переміщення, пов’язані із сезонною роботою),
Епізодичні міграції населення є ділові, рекреаційні та інші поїздки, що відбуваються не тільки не регулярно почасу, але і не обов'язково за одним і тим же напрямкам.
Соціологія вивчення міграційних процесів передбачає дослідження її причин і мотивів, складу мігрантів. Вивчається не тільки факт переміщення, а й такі компоненти даного процесу, як міграційна установка, міграційна мотивація, міграційна поведінка, чинники та стимули міграції, адаптація, інтенсивність, результативність та ін.
Міграційні процеси – це постійна характеристика будь-якого суспільства і в будь-яку епоху. Історія суспільства свідчить про чисельність масових переселень. До таких відносять старогрецькі колонії, масові міграційні рухи євреїв всією Європою в епоху Середньовіччя, переселення, пов’язані з відкриттям нових материків (Південна та Північна Америка, Австралія). Навіть США – країна емігрантів. Дослідження міграцій населення широко практикував в колишньому СРСР з 20-х років видатний соціолог С. Струмілін. У 30-х роках, з утвердженням диктаторської системи Сталіна, міграційні процеси, а однозначно і їх вивчення, загальмувалися.
Створюючи передумови для реалізації соціальної мобільності населення, міграції впливають на трансформацію соціально-групової структури суспільства, сприяють професійно-кваліфікаційному просуванню мігрантів, зміні їх статусних характеристик і способу життя, структури їх прибутків та потреб.
Міграційні процеси в історії людства.
Міграції відіграють найактивнішу роль у формуванні територіальних спільнот людей, у підтримці умов постійного соціального відтворення. Дослідження міграції свідчить про наявність певних закономірностей у соціально-демографічних характеристиках міграційних потоків. Так, у них частина чоловіків завжди вища, ніж у складі населення в цілому. Підвищеною є міграційна рухливість молоді. При- родно, що в місцях, де існує великий витік-приток населення, порушується соціально-демографічна структура, що відбивається і на решті характеристик регіону.
Іміграція населення - в'їзд в країну на постійне або тимчасовепроживання громадян іншої країн. Імміграція населення. визначається низкою причин: економічними (ввезення або в'їзд робочої сили в країни з більшсприятливими умовами роботи або більше високим життєвим рівнем і т.д.), військовими (захоплення чужих земель і їхня військова колонізація) іполітичними (втеча від політичних, національних, расових, релігійнихта ін переслідувань, обмін нацменшин між державами іт.д.). Іміграція населення відігравала важливу роль у заселенні деяких частин світу і формуванні населення багатьох країн світу. Імміграція населення має істотний вплив на динаміку чисельності населення; її демографічні наслідки обумовлені не тільки чисельністю мігрантів, а й своєрідністю їх статево-віковою структурою: помітним переважанням серед переселенців людей молодого та середнього віку, атакож чоловіків. Імміграція призводить до змішування різних етнічних групнаселення, в результаті чого складаються нові нації і народності. Це явище. характерно для всіх історичних епох. Величезний вплив наформування населення Євразії надали міграції, що відбувалися протягомо станніх двох тисяч років, такі, як Велике переселення народів у Європі (4-7 ст.), Міграції, пов'язані з арабськими завоюваннями (7-8 ст.), Зекспансією тюрко-монголів (11-17 ст.). Епоха Великих географічнихвідкриттів (середина 15 - середина 17 ст.) поклала початок широкому розвиткуміжконтинентальних міграцій, головним чином з Європи в інші частинисвітла, перш за все до Америки і Австралії. У 20 ст. темпи міграції неслабшають, хоча самі міграції і набувають у цілому ряді випадків іншоїаспект: величезні переміщення населення, пов'язані з двома світовими війнами;переселення більше 16 млн. чол., викликане розділом британської Індії на дванезалежні держави - Індію і Пакистан; міграції, пов'язані зпереселенням в Ізраїль євреїв і втечею і виселенням звідти арабів, і т.д. В той же час все ще залишаються значними переселення з причинекономічного характеру. Широкого розмаху після 2-ї світової війни 1939-45отримала імміграція робочої сили до розвинених країн Західної Європи (числоіммігрантів досягає 8 млн. чоловік, у тому числі у Франції - 3,4 млн., ФРН - 2 млн., Швейцарії - 1 млн., або 16% населення країни, і т.д.). Країни, які постачають іммігрантів: Іспанія, Італія, Португалія, Греція, Туреччина, країни Північної Африки.
Еміграція населення - виїзд з країни, переселення в іншу країну зметою постійного проживання або тимчасового обгрунтування, звичайно для роботи. Еміграція населення. може бути постійною ( "остаточної") і тимчасової,навіть лише сезонної, термін якої іноді лімітується контрактом або іншимиумовами найму (наприклад, для збирання врожаю і т. п.). Поряд з еміграцієюнаселення з економічних мотивів мають. місце переселення з однієї країнив іншу з причин політичних, етнічних, релігійних. У 2-ій половині 20 в. основні потоки еміграції - виїзд з країн Західної Європи до США, Канаду, Австралію і в деякі інші країни (це, як правило, постійнаеміграція) і приплив до країн Західної Європи "дешевої" робочої сили зкраїн, що розвиваються (це, як правило, тимчасова еміграція).
Урбанізація (франц. urbanisation, від лат. Urbanus - міський, urbs --місто) - історичний процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства,який охоплює соціально-професійну, демографічну структурунаселення, його спосіб життя, культуру, розміщення продуктивних сил,розселення і т.д. Урбанізація має великий вплив на розвитокрізних соціально-економічних формацій і держав, саме з містамипов'язані основні досягнення цивілізації. У 3-1-м тис. до н. е.. з'явилисяміста в Єгипті, Месопотамії, Сирії, Індії, Малої Азії, Китаї, в греко -римському світі величезну роль відігравали Афіни, Рим, Карфаген. У містахсередньовіччя та епохи Відродження формувалися елементи капіталістичногоспособу виробництва, буржуазної культури. Посилення процесу урбанізації в 19 в. викликало зростання концентрації населення в містах, що виявилосяможливим завдяки зростанню промисловості, інтенсифікації сільськогогосподарства, розвитку засобів транспорту та зв'язку, медицини і т.д. К. Марксвідзначав роль "міських відносин", проникнення яких в селохарактеризує "новітню історію".
Міського населення СРСР між 1926 і початком 1976 зросла майже в 5,8 рази, з 26,3 млн. до 153,1 млн. чол. До середини 1976 його частка склала 62%.
Частка міського населення по інших районах світу становила (у 70 х рр.):в зарубіжній Європі - 63,6%, зарубіжної Азії - 24,7%, Африці - 22,3%, Пн.Америці - 74,5%, Латинській Америці - 56,2%, Австралії та Океанії - 67,9%всього населення.
Урбанізація, розвиток міст викликаються об'єктивною необхідністюконцентрації та інтеграції різноманітних форм і видів матеріальної ідуховної діяльності, спілкування, посиленням зв'язків між різними сферамивиробництва, науки і культури, що, у свою чергу, підвищує інтенсивністьта ефективність соціальних процесів. Найбільш ефективно ці процесипротікають в найбільших міських центрах, великих містах, де особливоплідно взаємодія соціально-політичних, економічних і науково -технічних чинників, культурних традицій, різних верств населення тощо. Саме в найбільших міських центрах виникли і концентрувалисяпередові соціальні ідеї і руху. На сучасному етапі урбанізаціїспостерігається тенденція до зростання концентрації населення у великихмістах (100 тис. чол. і більше). У СРСР в 1970 в таких містах проживало 31,2% всього населення, у Великобританії - 45,6%, в Японії - 48,2%. Особливемісце в цьому процесі займає зростання міст-"мільйонерів", число яких всвіті становить близько 150, у тому числі в Росії - 12.
У міжтериторіальні міграції населення зазвичай розрізняють потоки: внутрішньо- і міжобласні, внутрішньо- , внутрішньо-таміжрайонні. У межпоселенних міграційних потоках можуть бути виділені чотири напрямки: між містами іселищами міського типу; всередині сільській місцевості, тобто між сільськими поселеннями, а також між сільськими та міськими поселеннями, причому водному випадку це сільсько-міське міграційний рух, а в іншому --місько-сільське. Два останні напрямки зазвичай називають сільсько -міський міграцією. За даними Всесоюзного вибіркового обстеженнянаселення 1985 р., основними напрямками міграції в СРСР були переїзди з сіл у міста (40%) і з міст у міста (34%). Переїзди з однієї сільської місцевості в іншу склали 19%, а з міста в село - 7%.
Починаючи з 1993–1994 рр. помітно розвинувся відтік населення з України. Щорічно міграційні процеси (відтік) досягали від 100 тис. до 140 тис. чол. Україна стає країною, що втрачає населення в міграційному обміні з країнами близького і далекого зарубіжжя. Основними міграційними країнами, до яких приїздить велика кількість мігрантів (постійних і тимчасових), є: Польща, Туреччина, Словаччина, Греція, Португалія, Іспанія, США, Великобританія та ін.
Соціальні зміни
Інша категорія, яка підлягає вивченню – соціальні зміни. Проблема соціальних змін актуальна для будь-якого суспільства. Під терміном зміни розуміють найбільш загальну форму буття всіх матеріальних та духовних об’єктів, яка пов’язана з певним їх перетворенням. Під соціальними змінами розуміють різні зміни, котрі відбуваються протягом певного часу в спільнотах, групах, інституціях, в їх взаємовідносинах один з одним, а також з індивідами.
У соціології прийнято виділяти такі типи соціальних змін, що впливають на соціальний розвиток: природні зміни (які відіграють певну роль у суспільному житті), демографічні зміни, у виробничій сфері, у системі управління, духовній сфері, соціальній організації, в межах соціальної структури.
Виділяють кілька видів соціальних змін:
структурні соціальні зміни (зміни в структурі сім’ї, організації, в структурах влади, інституційній сфері);
зміни, стосовно соціальних процесів (взаємодії спільнот, інститутів, організацій; відносини солідарності, напруги, конфлікту, підлеглості, котрі постійно перебувають у процесі змін);
функціональні соціальні зміни (зміни стосовно функцій різних соціальних систем);
мотиваційні соціальні зміни (зміни у сфері мотивації індивідуальної чи колективної діяльності).
За своїм характером, внутрішньою структурою, ступенем впливу на суспільство соціальні зміни можна поділити на еволюційні та революційні. До перших відносять часткові поступові зміни, котрі здійснюються як досить стійкі із тенденцією на збільшення чи зменшення будь-яких якостей, елементів у різних соціальних системах. Еволюційними за власним характером можуть бути всі вищеописані види змін (структурні, функціональні, процесуальні, мотиваційні).
Суттєво від еволюційних змін відрізняються революційні. Це вищою мірою радикальні зміни, які обумовлюють корінну ломку соціального об’єкта. Вони не часткові (на відміну від еволюційних), а всезагальні, і, як правило, опираються на насильство. К. Маркс та В. І. Ленін називали соціальні революції «локомотивом історії», «мотором» історичного розвитку.
Відмінними за характером є так звані інноваційні процеси або зміни (поняття процес та зміна дуже часто є тотожними). Це свого роду комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу і поєднання із цією «новітністю» змін у соціальному середовищі (організаційні, технологічні зміни). Саме одним із джерел соціальних змін виступають відкриття та винаходи, інновації, які завжди додають щось нове, нову рису, поповнюють запас знань. У прийнятті соціальних змін суспільством важливу роль відіграє їх сумісність з існуючою культурою, а саме:
зміни просто не сприймаються (відкидаються) суспільством або соціальною групою;
зміни приймаються разом із конфліктними рисами;
зміни приймаються, акомодуються та асимілюються (визнаються).
Джерелами соціальних змін можуть бути і економічні, і політичні фактори, а також взаємодії між різними соціальними системами, структурами, інститутами, спільнотами. Важливим чинником у соціальних змінах служить роль технологічних факторів. Однією із форм такої взаємодії є конкуренція (як результат – підвищення асортименту, якості, зниження цін).
Суттєвим фактором соціальних змін у різних країнах світу за останнє століття стала ідеологія (доктрини, ідеали, програми), а за останні десятиліття набув чинності і фактор впливу соціальних наук як процес вироблення програм соціальних змін (неп, соціальна інженерія, план Маршалла, програмні доктрини).