- •1.Предмет, завдання і значення курсу історії України.
- •3. Сутність понять „етнос",„народність", „народ ,„нація".Основні концепції формування українського народу.
- •5. Стародавні етнічні процеси на території України та їх роль в етногенезі українців.
- •6. Теорії прабатьківщини слов'ян та основні етапи слов'янського етногенезу.
- •7. Особливості етнічного розвитку в князівський період української історії.
- •1. Вирізнення українського народу із давньоруської етнополітичної спільноти
- •2. Український етнос в умовах кризи давньоруської державності та золотоординського поневолення
- •3. Український етнос у XIV - другій половині XVI ст.
- •8. Проблема формування трьох східнослов'янських етносів, теорія „давньоруської народності”: міф, чи реальність.
- •9. Етнічний розвиток українських земель в період Козаччини.
- •10. Походження назв „Україна", „Малоросія", „Великоросія", „Росія". Походження назви "Україна"
- •Происхождение и употребление слова «Русь»
- •11. Становище українського етносу в XIX – XX ст.
- •12. Особливості формування української нації.
- •13. Роль і значення української діаспори в сучасному українському націогенезі.
- •14. Сучасний стан українського етносу та нації.
- •15. Зародження українського визвольного руху (XIV - початок XVII ст.).
- •Чинний націоналізм[ред. • ред. Код]
- •Козакійство[ред. • ред. Код]
- •16. Створення та діяльність братств у XVI – початку XVII ст. Розвиток освіти в XVI—XVII ст. Початок діяльності братств
- •17. Козаччина та її роль в історії українського народу. Козаччина
- •18. Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст.
- •19. Українська національно-визвольна революція середини XVII ст.
- •20. Причини та характер визвольної війни
- •Повстання
- •Утворення держави
- •21. Національно-визвольна і антифеодальна боротьба на Правобережній та Західній Україні наприкінці XVII – XVIII ст.
- •22. Українське національне відродження XIX ст., його сутність та зміст.
- •23. Особливості українського національного відродження хіх ст. Західній Україні
- •24. Роль Кирило-Мефодіївське братство в українському національному відродженні XIX ст.
- •25. Вплив ідей т.Шевченка, м.Драгоманова, м.Міхновського на розвиток українського національного руху.
- •Участь у гетьманському русі
- •26. Створення та діяльність політичних партій в Україні на рубежі хіх – хх
- •27. Українська національно-демократична революція 1917 – 1921 pp.
- •28. Причини поразки та уроки української революції 1917 – 1921 pp., її історичне значення.
- •2. Причини поразки революції
- •3. Історичні уроки революційних подій 1917-1921рр. В Україні
- •29. Політика "українізації'' в Україні у 20-х рр., XX ст.
20. Причини та характер визвольної війни
Причини визвольної війни полягають в глибокому минулому, спробуємо їх розглянути.
Як відомо, Київська Русь втратила свою державність через татаро-монгольську навалу. Але північні території, такі як Новгород та Прибалтика залишились поза цим лихом. Незабаром внаслідок значної еміграції в Прибалтику , там утворюється могутня Литовська держава. Так як Литва раніше не належала до Київської Русі і внаслідок еміграції там мешкало дуже багато українців, то тут не виникало питання “панівної нації”
Узагальнюючи все вищевказане приходимо до висновку що українці почували себе в Литві дуже комфортно .
Але обставини склалися несприятливо для нашого народу. Саме в той час могутня Оттаманська імперія поставила собі за мету захопити всю Європу. Перед обличчям такої загрози литовський князь Ягайло згодився на династичний шлюб з польською королевою Ядвігою. Якщо не враховувати, що перед цим Польща та Литва довго воювали між собою , то можна тільки здогадуватись про настрої в суспільстві.
Спочатку польська влада вела себе досить обережно і не впроваджувала ніяких змін.
Виявляючи незмінну повагу до місцевих звичаїв , литовці часто проголошували: “Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо”
Але агресивна Католицька церква не змогла втерпіти перед видовищем “незайманих” земель України і змусила польського короля Казімира піти в широкий наступ на права українців.
“У 1505 р. контрольований шляхтою сейм схвалив закон “Nihil novi”, за яким королю заборонялось видавати нові укази без згоди ставників шляхти. А у 1573 р., коли помер останній представник династії Ягеллонів , шляхта отримала право обирати собі монархів і визначати їхні прерогативи шляхом угоди, що називалася “Pacta conventa”
Дехто може запитати, а для чого я навів цю цитату. А навів її для того, щоб показати як зростала сила і неконтрольованість шляхти в Речі Посполитій.
Гніт з боку Польщі та близкість Дикого Поля зумовило появу козацтва, цього вирішального чинника визвольної війни.
Попервах козацтво займалось лише захистом України від татар. Польські королі бачили свою безсилість та небажання шляхти воювати з татарами, прихильно ставились до козацтва, а король Стефан Баторій в 1582 р. дав козакам такі ж привілеї як і шляхті , та й узяв їх на службу в державне військо.
Але шляхта , побоюючись козацтва почала руками наступних королів всіляко обмежувати їх права. Наслідком цього стали козацькі повстанняКриштофа Косинського в 1591 р. та Северина Наливайка в 1596 р. Певний час протиріччя між козацтвом та шляхтою вдавалося розвязувати видатковому гетьману Петру Сагайдачному, але із його смертю в 1622 р. ці проблеми повстали з небаченим досі розмахом. До того ж долучилось повідомлення короля Сигизмунди ІІІ козацькими походами на Крим і в турецькі причорноморські міста (через усі рейди козацтва, Турція почала загрожувати королю війною, а Польща була незміримо слабша за свого ймовірного суперника...) Польська влада спробувала ввести обмеження щодо козаків, а отримала повстання Марка Жмайла в 1625 р., та Тараса Трясила в 1630 р. В наслідок виступу Трясила та смерті фанатичного короля Сигізмунди ІІІ, козацтво отримало значні поступки.
До того ж новим королем став прокозацько настроєний Владислав. Зокрема , він визнав рівність обох церков України, реєстровим козакам знов надали право самоврядування.
Але невдовзі шляхта почала знов обмежувати права козацтва і козацтво знов підняло повстання у 1637 р. на чолі з Павлюком . Після розгрому цього виступу гетьман Яків Острянин та Дмитро Гуня вели боротьбу у 1638 р. І в цьому випадку козацтво отримало важку поразку. Шляхта позбавила козаків майже усіх прав.
“Польський уряд порішив відібрати козацькому війську всі його дотеперешні “вольності” і привілеї. Козаки мусили передати полякам артилерію, булави й усі військові відзнаки. Реєстрове військо утратило свою самоуправу. На його чолі мав стояти не виборний гетьман, а комісар, назначений королем.
Полковниками мали бути не козаки, а польські офіцери. Реєстр зменшено знову до 6000 і до війська допущено тільки тих, що не брали участь в повстанні. Це був такий тяжкий погром, що козаки не могли прочуняти з нього цілих десять років”